Територіальна автономія в Україні. Соціально–культурні права і свободи громадян України

Право на інтелектуальну власність має двоїсте значення, оскільки передбачає наявність як майнових, так і особистих прав.

До творів, що охороняються авторським правом, як випливає із Закону України „Про авторське право і суміжні права”, належать як обнародувані, так і необнародувані у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; музичні твори; драматичні, хореографічні твори, пантоміми тощо; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, малюнки, гравюри, інші твори образотворчого мистецтва; твори архітектури; фотографії та ін.

Відповідно до Закону України „Про авторське право і суміжні права” автору належать такі особисті (немайнові) права: а) вимагати визнання свого авторства; б) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; в) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; г) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. До майнових прав автора або іншої особи, яка має авторське право, належать: а) виключне право на використання твору, яке дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Це право передбачає можливість дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; розповсюдження творів; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат; імпорт примірників творів тощо.

З метою створення умов для вільного користування громадянами культурною спадщиною України держава, відповідно до ст. 4, 14 Закону України „Про охорону культурної спадщини”, заносить усі її об'єкти (археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва і ландшафтні) до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, визначає порядок здійснення права власності на об'єкти культурної спадщини, режим їх утримання та використання, надання їх у користування, їх консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації і ремонту, визначає заходи щодо охорони пам'яток, забороняє діяльність, яка створює їм загрозу, здійснює інші необхідні заходи.

Висновок

Отже, вище були викладені економічні, соціальні та культурні права людини та громадян в Україні та їх гарантії, закріплені у розділі 2 Конституції України, який має назву “Права, свободи та обов”язки людини і громадянина”. Необхідність конституційного регламентування економічних, соціальних та культурних прав та їх гарантій зумовлена тим, що їм повинна приділятися належна увага, інакше ж вони залишаться символами. Але закріплення прав і свобод у Конституції є лише їх формальним проголошенням за відсутності механізму їх реалізації у законах. Тому, у соціально неоднорідному суспільстві тільки держава має не лише закріплювати особисті права і свободи людини, але й забезпечувати умови, необхідні для їх здійснення та захисту. Створення таких умов є неодмінним соціальним покликанням будь-якої цивілізованої держави. Можна сказати, що держава є демократичною настільки, наскільки її законодавство відповідає загально-визнаним правам людини і наскільки реально громадянам надано право реалізовувати свої права та свободи.

Комплекс економічних, соціальних та культурних прав громадян України в цілому відповідає положенням міжнародно-правових документів у галузі прав людини, зокрема, Загальній декларації прав людини 1948р, про економічні, соціальні та культурні права. Міжнародному Пакту

Разом з тим, в Україні залишається проблематичною реалізація ряду прав, передбачених Загальною декларацією прав людини, особливо соціальних і культурних, значна частина яких нині є символічною. Це пов”язується, головним чином, з економічною кризою. Що стосується пропозицій, я вважав би доцільним прийняття в Україні: єдиного кодифікованого акту з прав людини -- Кодексу прав і свобод людини і громадянина. У ньому слід було б закріпити загальні принципи правового статусу особи, питання громадянства, основні права і свободи людини і громадянина, у тому числі й особисті, детальний порядок їх реалізації, їх юридичні гарантії та інші питання. Це мало б сприяти більш повній реалізації прав і свобод людини та більш ефективному їх гарантуванню;

Отже, розглянувши основні питання по даній темі, стає очевидним те, що Україна твердо стала на шлях демократичного розвитку. Грунтуючись на верховенстві права, зокрема, на верховенстві прав і свобод людини, Україна, тим самим, претендує на статус правової держави. Однак, недостатньо лише прийняти відповідні нормативно-правові акти, важливо також розробити налагоджений механізм їх реалізації, що зробити надзвичайно складно. Слід підкреслити, що закріплені в Конституції України права та свободи людини, в тому числі й економічні, соціальні та культурні, є реальним шляхом до побудови правової держави, усвідомлення її абсолютної цінності, піднесення особистості, забезпечення правового характеру взаємовідносин громадянина і держави, спілкування громадян та інших осіб між собою. Тому, хочеться вірити, що Україна буде успішно розвиватися по обраному шляху, і завдання кожного громадянина України -- всіляко сприяти цьому процесу.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.

2. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.

4. Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини // Права людини в Україні:Інформатично аналітичний бюлетень -Київ 1994 р. С. 47 - 63

5. Закон України „Про основи охорони здоровя”від 19 листопада 1992 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.

6. Закон України „Про освіту” від 23.05.91 р. Відомості Верховної Ради №34, від 20. 08.91 р.

7. Закон України „Про підприємництво” від 07.02.91р. Відомості Верховної Ради №14, від 02. 04.91 р.

8. Закон України „Про порядок вирішення трудових спорів”від 03. 03 98 р. Відомості Верховної Ради №34, с.227, 98 р.

9. Закон України „Про відпустки” від 15 листопада 1996 р. Відомості Верховної Ради №2, ст. 4, 98 р.

10. Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ

11. Закон України „Про професійно - технічну освіту” від 10. 02.98 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ

12. Закон України „Про загальну середню освіту”від 13. 05.98 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ

13. Закон України „Про позашкільну освіту” від 22. 06. 2000 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ

14. Закон України „Про наукову і науково - технічну діяльність” від 13.12.91 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ

15. Закон України „ Основи законодавства про культуру” від 14. 02.92 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ

16. Закон України „Про власність”від 07.02.91 р. Відомості Верховної Ради № 20 від 14. 04. 98 р.

17. Закон України „Про авторське право та суміжні права”від 23. 12. 93 р. Відомості Верховної Ради № 13 від 29. 03. 94 р.