Поняття адміністративного права та його місце в системі права України

Адміністративно-правове забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади на сучасному етапі розвитку нашого суспільства. Опосередкування функціонування публічної влади у державі адміністративним правом.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.05.2019
Размер файла 28,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство юстиції України

Академія ДПтС

Кафедра: "Адміністративного, цивільного та господарського права і процесу"

Дисципліна: "Адміністративне право та процес"

Індивідуальне науково-дослідне завдання

На тему: "Поняття адміністративного права та його місце в системі права України"

Підготував: курсант юридичного ф-ту

Зав'ялов В.О.

Перевірив: доцент кафедри, к.ю.н.

Іваньков І.В.

Чернігів 2019

Зміст

  • Вступ
  • 1. Соціальне призначення адміністративного права
  • 2. Предмет адміністративного права
  • 3. Методи правового регулювання адміністративного права
  • 4. Система адміністративного права
  • Висновок
  • Список використаних джерел

Вступ

У сфері адміністративно-правового регулювання досить широко застосовуються спеціальні адміністративно-правові режими - сукупність спеціальних правил, установлених адміністративно-правовими нормами з метою регулювання відповідних суспільних відносин в окремих управлінських сферах, в межах певних територій, щодо окремих категорій громадян чи інших суб'єктів управлінських стосунків, щодо певних видів діяльності тощо. До таких, зокрема, можна віднести паспортний, прикордонний та митний режими, режим державної або військової таємниці, режим заповідних зон, режим зон стихійного лиха, режим зони відчуження (наприклад, ЧАЕС), режим особливого, надзвичайного або військового стану, режим перебування на території України іноземних громадян, режим дозвільної системи та ін.

Виходячи з цих положень, принципова зміна погляду на суспільне призначення адміністративного права має базуватися на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами, а саме: ролі не владарювання над людиною, а ролі служіння людині. Зважаючи на загальну спрямованість демократичних перетворень в Україні, можна стверджувати, що будь-яка абсолютизація владно-управлінського, а тим більше примусово-карального призначення адміністративного права є необґрунтованою і неприйнятною. адміністративний право суспільство влада

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є визначення таких основних форм і напрямів діяльності вказаних органів, їхніх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина.

1. Соціальне призначення адміністративного права

Адміністративне право як самостійна галузь права у ретроспективному аспекті має дуже давню історію, оскільки бере початок з 18 століття. В усі часи воно пов'язувалось з публічною владою держави, взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин.

Подолавши свого часу предметну обмеженість власного джерела - так званого "поліцейського права" (яке обмежувалося дослідженнями питання охорони громадського порядку і безпеки), адміністративне право, поряд з конституційним, являє собою класичний зразок фундаментальної (профілюючої) галузі так званого публічного права. публічного - на відміну від права - приватного. Публічність адміністративного права означає, що воно регулює відносини, що забезпечують загальні, сукупні або, інакше кажучи, публічні інтереси.

Як і конституційне право, право адміністративне опосередковує функціонування публічної влади у державі. В той же час адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права - це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади - сфері виконання законів та інших правових актів держави.

За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, адміністративне право найтісніше поєднане з виконавчої гілкою державної влади (хоч деякою мірою торкається і внутрішньої організації інших гілок).

Сама ж природа виконавчої влади, що зумовлена об'єктивним її призначенням - виконанням законів та інших правових актів, підтверджує принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу і державне управління своєрідними сторонами - умовно кажучи, "статикою" і "динамікою" - єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави.

Отже, публічний характер адміністративного права є невід'ємною характеристикою суспільної цінності цієї галузі права.

Таким чином, адміністративне право, за сферою реалізації -це право, передусім державного управління, власного впливу держави на різноманітні суспільні відносини. Але таке визначення соціальної спрямованості адміністративного права не є повним і точним.

Нині потрібний принципово новий погляд на суспільне призначення адміністративного права. Чому саме так? Бо ще і досі суспільне призначення адміністративного права більшістю громадян країни, а особливо чиновників, оцінюється переважно з двох позицій:

з позиції регулятора суспільних відносин в процесі державного управління;

з позиції регулятора відносин у зв'язку із застосуванням адміністративного примусу, в першу чергу адміністративної відповідальності, стосовно громадян.

Таким чином, адміністративне право, продовжує сприйматися як "управлінське право", тобто право, яке забезпечує організацію державного впливу на різноманітні суспільні процеси. Тим більше, що тривалий час в нашій країні у механізмі державного управління переважали адміністративно-командні методи, з якими і пов'язувалася роль і значення адміністративного права.

При визначенні нового погляду на суспільне призначення адміністративного права, на думку багатьох вчених-адміністративістів, потрібно виходити з положень ст. 3 Конституції України, згідно з якими: по-перше, "права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави", по-друге, "утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", а також встановленні принципу, згідно з яким "держава відповідає перед людиною за свою діяльність". Виходячи з цих положень, принципова зміна погляду на суспільне призначення адміністративного права має базуватися на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами, а саме: ролі не владарювання над людиною, а ролі служіння людині. Зважаючи на загальну спрямованість демократичних перетворень в Україні, можна стверджувати, що будь-яка абсолютизація владно-управлінського, а тим більше примусово-карального призначення адміністративного права є необґрунтованою і неприйнятною.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є визначення таких основних форм і напрямів діяльності вказаних органів, їхніх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і особи враховує статус останньої як суб'єкта управлінських відносин, перед яким виконавча влада кінець кінцем відповідальна за свою діяльність та її "людське вимірювання".

Обґрунтованість і перспективність такого підходу підтверджується практикою міжнародного співтовариства, що знайшло відображення в ряді положень міжнародно-правових актів. Вони не суперечать принципам і цілям діяльності будь-якої демократичної держави. Саме тому органи виконавчої влади повинні зважати не лише на статус громадянина, закріплений у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів. Певна річ, їх сприйняття і деталізація у національному законодавстві повинні відбуватись з урахуванням реальних, перш за все матеріальних, можливостей здійснення у повсякденному житті.

Викладене примушує і на теоретичному рівні, і на практиці переглянути традиційне в минулому визнання пріоритетності для виконавської діяльності держави завдань по організації управління суспільними справами.

Виходячи з цього, суспільне призначення адміністративного права в сучасних умовах має визначатись на підставі поєднання завдань: як регулювання управлінської діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, так і, переважною мірою, запровадження і регламентації дійсно демократичних взаємовідносин між цими органами і громадянами. А саме відносин такого типу, за яким кожній людині було б забезпечено (гарантовано) реальне додержання і охорона в сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення. Варто додати, що в межах другого напрямку роль адміністративного права пов'язана також зі створенням і функціонуванням адміністративної юстиції як форми спеціалізованого судового захисту прав і свобод людини.

Практичне втілення в життя зазначеного нового погляду на суспільне призначення адміністративного права сприятиме істотному посиленню його ролі у формуванні громадянського суспільства і демократичної правової держави. При цьому утвердження нового соціального призначення адміністративного права має відбуватися шляхом запровадження у сфері виконавчої влади:

незалежності здійснення функцій і повноважень виконавчої влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

пріоритетності законодавчої регламентації повноважень, організації та порядку діяльності органів виконавчої влади;

публічності і відкритості контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, насамперед, з позицій дотримання поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;

відповідальності органів виконавчої влади, їхніх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами та іншими суб'єктами, права яких було порушено, та обов'язкового відшкодування заподіяної цим суб'єктам шкоди;

ефективного процесуального механізму оскарження громадянами та іншими суб'єктами порушених прав як у межах системи органів виконавчої влади, так і судовим шляхом.

Адміністративне право за своїм соціальним призначенням має визначатись не як "право державного управління", а як "право забезпечення і захисту прав людини". Ось у чому полягає трансформація сутності адміністративного права на сучасному етапі.

2. Предмет адміністративного права

Предмет правового регулювання будь-якої галузі права становлять суспільні відносини, які нею регулюються. Тобто це те, що регулюється нормами цієї галузі права.

У вітчизняному правознавстві традиційно вважалося, що адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, яке організує, спрямовує у визначене законодавством русло суспільні процеси.

Демократичні перетворення в Україні викликають об'єктивну необхідність певного переосмислення предмету даної галузі права. Об'єктивними передумовами вироблення нового підходу до предмету адміністративного права є запровадження місцевого самоврядування, перехід економіки України до ринкових відносин, забезпечення пріоритету прав і свобод громадян.

Адміністративне право як галузь публічного права покликане, насамперед, регулювати управлінські відносини в сфері реалізації публічної влади. Отже, потрібно визначитися із видами управлінських відносин, які пов'язані з реалізацією публічної влади.

Як тільки, що було сказано адміністративне право традиційно пов'язувалося із суспільними відносинами у процесі державного управління.

За Конституцією СРСР існували чотири основні види державної діяльності:

діяльність представницьких органів державної влади(рад народних депутатів усіх рівнів);

державне управління;

правосуддя;

прокурорський нагляд.

Отже, управління з боку публічної влади було тільки державним.

Із поділом державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та запровадженням в Україні місцевого самоврядування управління здійснюється як державними органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування. Причому як державному управлінню, так і управлінню з боку органів місцевого самоврядування притаманні такі ознаки, як публічність, організаційна спрямованість, визначеність в законі меж діяльності.

Обидва види управління різняться лише за суб'єктами та характером джерел їх регулювання. В той же час вони торкаються інтересів громадян, направлені на забезпечення реалізації та захист їхніх прав і свобод, створення умов для виконання ними своїх обов'язків.

Викладене дає підстави розширивши сферу суспільних відносин, що підлягають регулюванню адміністративним правом. А саме - адміністративне право України покликане регулювати відносини у зв'язку з реалізацією не лише державної, а в цілому публічної влади, складовими якої є: 1) державна влада і 2) місцеве самоврядування.

Перехід економіки України до ринкових умов господарювання відповідним чином вплинув на зміст державного управління у цій сфері. Якщо для захисту прав і свобод громадян, охорони громадського порядку та з деяких напрямків адміністративно-політичної діяльності державно-управлінський вплив посилюється, то в сфері економіки в біль мірі потребується дерегуляція економічних процесів з боку держави і використання відповідних важелів саморегуляції.

Державно-управлінська діяльність має перетворюватися із адміністративно-владної щодо громадян в діяльність, що забезпечує пріоритет прав особи у її відносинах із державою і зорієнтована на надання громадянам управлінських послуг. У зв'язку з цим необхідно зміцнити адміністративно-правовий захист прав і свобод громадян, запровадити адміністративну юстицію в Україні. Суспільні відносини, що тут виникають, також є частиною предмету адміністративного права.

Традиційно важливою частиною цієї галузі права є інститут адміністративної відповідальності. Застосування адміністративної відповідальності - це засіб державного примусу, який використовується для боротьби з неправомірними діяннями юридичних і фізичних осіб.

Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок про те, що предмет адміністративного права складають такі групи однорідних суспільних відносин:

а) відносини державного управління в сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності;

б) управлінські відносини в системі та в структурі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (включаючи відносини державної та муніципальної служби);

в) управлінські відносини, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Секретаріату ВРУ, Адміністрації Президента України тощо), а також в адміністрації державних підприємств, установ, організацій;

г) управлінські відносини, пов'язані із реалізацією функцій і повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інституціям;

д) відносини у зв'язку із забезпеченням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування реалізації та захисту прав і свобод громадян, а також наданням їм різноманітних управлінських послуг;

е) відносини у зв'язку з організацією та діяльністю адміністративних судів (тобто в сфері адміністративної юстиції);

є) відносини у зв'язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, з огляду на зміст предмету адміністративного права можна дати його визначення.

Однак адміністративне право можна розглядати в декількох значеннях: як галузь права, як галузь національного законодавства, як галузь юридичної науки та як навчальну дисципліну.

Адміністративне право (галузь права) - - це сукупність юридичних норм та правових інститутів, призначених для регулювання суспільних відносини у зв'язку з реалізацією:

1) виконавчої влади у сфері функціонування держави та місцевого самоврядування;

2) делегованих державою функцій і повноважень виконавчої влади;

3) внутрішньо-організаційної діяльності всередині інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністрації державних підприємств, установ і організацій, які спрямовані на забезпечення належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.

3. Методи правового регулювання адміністративного права

Метод характеризує вольовий бік регулятивних властивостей галузі.

Адміністративне право, як самостійну галузь права, характеризує, поряд з предметом, відповідний метод регулювання. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин разом із предметом регулювання дає найбільш чітку характеристику цієї галузі права, яка допомагає відокремити її від інших фундаментальних галузей права (цивільного, кримінального та інших).

Адміністративно-правовий метод регулювання у своєму змісті охоплює сукупність правових засобів (способів, прийомів, методів), що застосовуються державою для забезпечення регулюючої дії впливу норм адміністративного права.

В цілому ж в адміністративному праві використовуються як загальні методи правового регулювання, так і спеціальні, притаманні лише цій галузі права.

Загальні методи правового регулювання реалізуються шляхом:

1) використання приписів (встановлення обов'язків);

2) встановлення заборон;

3) надання дозволів.

Відповідний управлінський та правоохоронний вплив норм досягається також завдяки застосуванню заходів адміністративного примусу до правопорушників.

У своєму широкому і різноманітному поєднанні вони і складають зміст адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.

Суть методів адміністративно-правового регулювання управлінських відносин полягає у:

встановленні визначеного порядку дій - розпорядження до дії у визначених умовах і належним чином, передбаченим відповідною адміністративно-правовою нормою;

забороні визначених дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу;

наданні можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належного поводження;

наданні можливості чинити або не чинити дії, передбачені адміністративно-правовою нормою в умовах, визначених даною нормою.

Необхідність змін у використанні загальних методів регулювання в галузі адміністративного права обумовлюється тим, що в минулі роки у нашому суспільстві, де панувала командно-адміністративна система, перевага надавалась методам заборони та приписів. Набагато рідше застосовувався метод дозволів.

В адміністративному праві демократичного суспільства підвищується увага до гарантій реалізації прав і свобод людини. В адміністративно-правовому регулюванні цієї сфери суспільних відносин перевага має надаватися методу правових дозволів. Саме використовуючи правові дозволи, громадяни мають змогу найповніше користуватися наданими їм правами і свободами, ефективніше захищати їх у випадках порушення.

В той же час в регулюванні управлінських відносин між органами виконавчої влади, а також місцевого самоврядування та у внутрішній організації цих органів має зберегтися значення методу встановлення субординації (для організації управлінського процесу, визначення компетенції суб'єктів адміністративно-правових відносин тощо), який залишається одним із провідних методів адміністративно-правового регулювання. З використанням цього методу у відносинах між керованим об'єктом і керуючим суб'єктом закріплюється стан підпорядкованості, що і означає субординацію між ними. Без застосування цього методу у регулюванні управлінських відносин неможливо налагодити чітку і життєво здатну систему управління. У регулюванні цієї системи має застосовуватися принцип правового регулювання, згідно з яким державним органам, органам місцевого самоврядування та їхнім посадовим особам "дозволено лише те, що прямо передбачено законом".

При цьому метод субординації має доповнюватися використанням методів координації та реординації.

Метод встановлення координації полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети, тоді як метод встановлення реординації полягає в наданні керованому об'єкту прав вимагати від керуючого суб'єкту створення необхідних для діяльності першого умов (матеріальних, організаційних і та ін.).

Отже, якщо в адміністративно-правовому регулюванні відносин між самими органами виконавчої влади превалює принцип "дозволено лише те, що прямо передбачено законом", то у відносинах між органами виконавчої влади та громадянами має бути найповніше врахований загально дозволений принцип "дозволено все, що прямо не заборонено законом". Це цілком відповідає призначенню держави забезпечувати права і свободи людини.

У сфері адміністративно-правового регулювання досить широко застосовуються спеціальні адміністративно-правові режими - сукупність спеціальних правил, установлених адміністративно-правовими нормами з метою регулювання відповідних суспільних відносин в окремих управлінських сферах, в межах певних територій, щодо окремих категорій громадян чи інших суб'єктів управлінських стосунків, щодо певних видів діяльності тощо. До таких, зокрема, можна віднести паспортний, прикордонний та митний режими, режим державної або військової таємниці, режим заповідних зон, режим зон стихійного лиха, режим зони відчуження (наприклад, ЧАЕС), режим особливого, надзвичайного або військового стану, режим перебування на території України іноземних громадян, режим дозвільної системи та ін.

Демократизація українського суспільства дозволяє здійснювати перехід від жорстких адміністративно-командних основ, перш за все в економічній сфері, до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин.

На процес оновлення методу адміністративного права впливають і зміни, що відбуваються в сучасних умовах у змісті державного управління, зокрема у зв'язку з більш широким використанням нових методів управлінського впливу. На противагу переважаючому застосуванню в минулому владно-розпорядчих (так званих "адміністративних" методів тепер все частіше використовуються методи дозволів, реєстрації, стимулювання інвестицій та інші. Примус у діяльності органів виконавчої влади втрачає пріоритетну роль, хоч і має залишатися основним засобом реагування держави на порушення адміністративно-процесуальних норм.

4. Система адміністративного права

Адміністративне право, займаючи чітко визначене місце в національній системі права, разом з тим має свою внутрішню структуру або систему.

Традиційно, тобто як прийнято при побудові багатьох галузей права адміністративне право поділяється на дві частини: загальну і особливу. Поділ на ці частини обумовлений наявністю величезної кількості різноманітних відносин і які мають різний об'єм адміністративно-правового регулювання.

Загальна та особлива частини адміністративного права є взаємопов'язаними та взаємообумовленими частинами одного цілого.

Крім того адміністративне право можна структурувати і за наступними елементами: підгалузі, адміністративно-правові інститути та норми.

Висновок

Отже, публічний характер адміністративного права є невід'ємною характеристикою суспільної цінності цієї галузі права.

Таким чином, адміністративне право, за сферою реалізації - це право, передусім державного управління, власного впливу держави на різноманітні суспільні відносини. Але таке визначення соціальної спрямованості адміністративного права не є повним і точним.

Суть методів адміністративно-правового регулювання управлінських відносин полягає у:

встановленні визначеного порядку дій - розпорядження до дії у визначених умовах і належним чином, передбаченим відповідною адміністративно-правовою нормою;

забороні визначених дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу;

наданні можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належного поводження;

наданні можливості чинити або не чинити дії, передбачені адміністративно-правовою нормою в умовах, визначених даною нормою.

Отже, якщо в адміністративно-правовому регулюванні відносин між самими органами виконавчої влади превалює принцип "дозволено лише те, що прямо передбачено законом", то у відносинах між органами виконавчої влади та громадянами має бути найповніше врахований загально дозволений принцип "дозволено все, що прямо не заборонено законом". Це цілком відповідає призначенню держави забезпечувати права і свободи людини.

Список використаних джерел

1. Кодекс адміністративного судочинства України: станом на 25 січ. 2018 р. : відповідає офіц. тексту. - Х. : Право, 2018. - 246 с.

2. Адміністративне право: підручник / НУ "ЮАУ ім. Ярослава Мудрого" ; за заг. ред.: Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, В.В. Зуй. - 2-ге вид., переробл. та допов. - Х. : Право, 2013. - 656 с.

3. Адміністративне процесуальне право України: навч.-метод. посіб. / I. О. Картузова [та ін.] ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - К. : Фенікс, 2016. - 400 с.

4. Адміністративне судочинство: навч. посіб. / за заг. ред. Н.Б. Писаренко. - Х. : Право, 2016. - 312 с.

5. Адміністративне судочинство України: теорія та практика: монографія / Вищ. адмін. суд України; за заг. ред. О.М. Нечитайла. - К. : Компанія "ВАІТЕ", 2015. - 288 с. 6. Біла-Тіунова Л.Р. Позов в адміністративному судочинстві: теорія, правове регулювання, практика: монографія / Л.Р. Біла-Тіунова, О.В. Закаленко; Нац. ун.т "Одес. юрид. акад.". - О. : Фенікс, 2014. - 188 с.

7. Богуцький В.В. Провадження у справах про адміністративні правопорушення: навч. посіб. / В.В. Богуцький, В.В. Богуцька, В.В. Мартиновський. - 5-те вид., перероб. і допов. - Х. : Юрайт, 2013. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Адміністративно-територіальна (регіональна) автономія як один із способів децентралізації влади в унітарній державі. Гарантії прав та свобод людини і громадянина, його відмінності та проблеми становлення на сучасному етапі розвитку законодавства України.

    контрольная работа [42,3 K], добавлен 25.09.2008

  • Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права. Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні ЗМІ.

    курсовая работа [24,3 K], добавлен 05.01.2007

  • Поняття адміністративного права та його місце в системі права України. Співвідношення державного управління та виконавчої влади. Загальна характеристика правового інституту державної служби. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

    курс лекций [161,1 K], добавлен 25.12.2009

  • Предмет і метод адміністративного права, його соціальне призначення і система. Адміністративно-правові норми та відносини. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями. Розмежування норм кримінального і адміністративного права.

    контрольная работа [35,2 K], добавлен 15.03.2010

  • Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої влади України. Місце Кабміну у системі виконавчої влади, порядок його формування та склад. Зміна балансу гілок влади в Україні після прийняття Закону "Про Кабінет Міністрів України".

    реферат [26,3 K], добавлен 09.02.2009

  • Знайомство з проблемами реалізації методів адміністративно-правового регулювання. Розгляд функцій і обов'язків органів виконавчої влади. Загальна характеристика основних напрямків розвитку адміністративно правового регулювання на сучасному етапі.

    курсовая работа [69,7 K], добавлен 10.03.2015

  • Виникнення теорії розподілу влади та її значення. Поняття системи розподілу влади в державі та її правове закріплення. Головне призначення законодавчої, виконавчої та судової влади. Конституція України, Верховна Рада та Конституційний Суд держави.

    курсовая работа [33,2 K], добавлен 21.11.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.