Структура управління в охороні здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський Державний медичний коледж

ім. А. Крупинського

Тема

«Структура управління в охороні здоров'я»

Львів, 2011р.

Структура системи охорони здоров'я

Основи законодавства України про охорону здоров'я розглядають охорону здоров'я як "систему заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних та психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя".

Ця система має охоплювати як державні, так і громадські заходи правового, економічного, соціального, культурного, освітнього, організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, протиепідемічного та медичного характеру, метою яких є створення сприятливих умов життя та праці, гармонійного фізичного і психічного розвитку дітей та підлітків, запобігання хворобам і лікування їх, подовження тривалості активного життя і працездатності, збереження та зміцнення здоров'я населення.

Враховуючи виключну індивідуальну та суспільну цінність здоров'я, яке суттєво впливає на процеси і результати економічного, соціального і культурного розвитку країни, демографічну ситуацію і стан національної безпеки, а також є важливим соціальним критерієм ступеня розвитку і благополуччя суспільства, основними принципами охорони здоров'я проголошуються:

Ш визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників благополуччя та покращення життя народу України;

Ш профілактична та реабілітаційна спрямованість функцій охорони здоров'я, взаємодія яких визначає стратегію її поліпшення та подальшого розвитку;

Ш спадкоємність в організації та реформуванні охорони здоров'я з урахуванням всесвітнього досвіду;

Ш комплексний медико-екологічний медико-соціальний, міжгалузевий підхід до вирішення проблем охорони здоров'я;

Ш наукова обґрунтованість проектів з охорони здоров'я, концепцій і напрямів розвитку, методів і програм діяльності;

Ш багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції, що забезпечують єдиний медичний простір;

Ш рівноправність громадян в отриманні медичної допомоги та інших послуг з охорони здоров'я, незалежно від форм власності закладів;

Ш інформаційна відкритість діяльності в сфері охорони здоров'я.

Визнання охорони здоров'я загальним обов'язком суспільства і держави покладає на органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи та об'єднання громадян, посадових осіб і окремих громадян відповідальність за стан здоров'я населення, зобов'язує їх забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров ю людей, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам, потерпілим від нещасних випадків і за умов надзвичайних ситуацій, сприяти працівникам органів та закладів охорони здоров'я в їхній роботі.

У системі охорони здоров'я важливе місце займає підсистема "медична допомога", яку слід розглядати як комплекс спеціальних заходів і засобів, що сприяють збереженню і зміцненню здоров'я, підвищенню санітарної культури населення, запобіганню захворюваності та інвалідності, забезпечують діагностику захворювань, лікування осіб з гострими і хронічними хворобами, реабілітацію хворих та інвалідів.

Елементи, складові частини медичної допомоги, що реалізуються через заходи або комплекс заходів профілактичного, діагностичного, лікувального, відновного характеру і мають самостійне закінчене значення та певну вартість, визначаються як медичні послуги.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я і медичну допомогу, що передбачає забезпечення життєвого рівня, у тому числі харчування, одягу, житла, медичного та соціального обслуговування, необхідного для підтримання здоров'я людини, безпечного для життя і здоров'я довкілля, санітарного та епідемічного благополуччя території і населеного пункту, де він проживає, безпечних і здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, кваліфікованої медико-санітарної допомоги, в тому числі вільного вибору лікаря і медичного закладу.

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом державного фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створення умов для ефективного і доступного медичного обслуговування, формування та збереження мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, надання в державних і комунальних закладах охорони здоров'я гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, сприяння розвиткові закладів охорони здоров'я усіх форм власності, здійснення державного і громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров'я, встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

Крім прав, громадяни України мають обов'язки у сфері охорони здоров'я, які полягають у тому, що вони зобов'язані:

Ш піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

Ш сприяти наданню невідкладної допомоги іншим громадянам, які перебувають у загрозливому для життя і здоров'я стані;

Ш брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

Ш проходити профілактичні медичні огляди у передбачених законодавством випадках;

Ш своєчасно робити профілактичні щеплення (обов'язково у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної роботи тощо) з метою запобігти інфекційним хворобам у терміни, встановлені Міністерством охорони здоров'я України;

Ш виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Структуру системи охорони здоров'я України можна представити у вигляді схеми 1.

Серед її підсистем (галузей) слід виділити як головні лікувально профілактичну допомогу, охорону здоров'я матері і дитини, санітарно епідеміологічну службу, а також медикаментозну допомогу, медико соціальну експертизу, медичну освіту та науку, санаторно-курортну допомогу тощо.

Головною функцією охорони здоров'я є лікувально-профілактична допомога, яка забезпечує населення всіма видами профілактичної, лікувально-діагностичної допомоги та відновного лікування. її структуру представлено на схемі 2.

Пріоритетною галуззю лікувально-профілактичної допомоги є охорона здоров'я матері і дитини, яка включає широкий комплекс заходів з надання акушерсько-гінекологічної та педіатричної допомоги як профілактичного, так і лікувально-діагностичного характеру (схема 3).

Згідно із завданням реформи охорони здоров'я проводиться реструктуризація медичної допомоги на первинну, вторинну і третинну. Основною частиною її є первинна медико-санітарна допомога, яка передбачає консультацію лікаря, діагностику і лікування найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Первинна медико-санітарна допомога має надаватися переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування в своїй галузі, ніж лікарі загальної практики.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку в галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, які рідко зустрічаються.

Надзвичайно важливу роль у системі охорони здоров'я відіграє санітарно-епідеміологічна служба, яка має сприяти забезпеченню здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, охорони довкілля, санітарного та епідемічного благополуччя населення, збереженню генофонду українського народу, запобіганню інфекційним хворобам, формуванню здорового способу життя.

Структура санітарно-епідеміологічної служби схематично представлена ні схемі 4.

Основними її засадами є державний характер санітарно епідеміологічної справи, наукова основа санітарно-профілактичних заходів, єдність санітарних і протиепідемічних заходів, запобіжного і поточного санітарного нагляду, санітарно-епідеміологічних заходів у містах і сільській місцевості, спільність управління санітарно-профілактичною і протиепідемічною діяльністю, участь усіх закладів охорони здоров'я у проведенні санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів та участь населення у санітарно-оздоровчій роботі та пропаганді гігієнічних знань.

Безпосередньо охорону здоров'я населення забезпечують лікувально-профілактичні, санітарно-профілактичні, санаторно-курортні, аптечні та інші заклади із залученням науково-дослідних інститутів медичного профілю та закладів підготовки і перепідготовки медичних кадрів. Номенклатура зазначених закладів затверджується Міністерством охорони здоров'я України.

Номенклатура закладів охорони здоров'я

І. Лікувально-профілактичні заклади:

Лікарняні заклади, в тому числі спеціалізовані лікарні

Лікувально-профілактичні заклади особливого типу -- лепрозорії

Диспансери

Амбулаторно-поліклінічні заклади

Заклади швидкої та невідкладної допомоги і переливання крові

Заклади охорони материнства і дитинства

Санаторно-курортні заклади

II. Санітарно-профілактичні заклади:

Санітарно-епідеміологічні заклади

Заклади санітарної освіти (центри здоров'я)

Заклади судово-медичної експертизи

Аптечні заклади

Вони створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

Завдяки екстенсивному розвитку вітчизняної охорони здоров'я в Україні створено широку мережу закладів охорони здоров'я як у містах, так і в сільській місцевості.

Крім МОЗ України і місцевих органів охорони здоров'я, власні медичні служби мають окремі міністерства і відомства, зокрема Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Державний комітет з охорони кордону, Міністерство шляхів і транспорту, Міністерство з надзвичайних ситуацій, Лікувально-оздоровче управління при Президентові України. Забезпечуючи медичне обслуговування своїх працівників, які мають специфічні умови роботи, деякі з них займаються дублюванням медичних послуг, нераціонально витрачають державні кошти, порушують наступність і комплексність у проведенні лікувально-діагностичного процесу. Тому цілком природно виникла проблема формування в країні, особливо у великих центрах, де зосереджено багато різних служб і закладів, єдиного медичного простору.

Мережу закладів охорони здоров'я різного типу і підпорядкування представлено на схемі 5.

Управління системи охорона здоров'я

Управління системою охорони здоров'я визначається Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" і "Про місцеві Держанні адміністрації" та підзаконними актами, до яких передусім належать положення про органи, заклади та посадових осіб галузі охорони здоров'я, затверджені указами Президента України, постановами Уряду і наказами Міністерства охорони здоров'я.

Реалізація державної політики України у сфері охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади.

Особисту відповідальність за неї несе Президент України, який виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. Його щорічна доповідь Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я.

Кабінет Міністрів України організовує розроблення та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у сфері охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль, нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у ній.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики в галузі охорони і зміцнення здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток, є Міністерство охорони здоров'я України.

Основними завданнями Міністерства охорони здоров'я України є:

Ш розроблення обґрунтованих позицій щодо реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я;

Ш координація та контроль за виконанням державних програм охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медико-санітарної допомоги;

Ш організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я

Ш гарантованої безоплатної медичної допомоги населенню;

Ш організація надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення заходів з метою подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

Ш розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення;

Ш здійснення державного контролю і нагляду за додержанням законодавства про охорону здоров'я, санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

Ш організація в межах своїх повноважень підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, удосконалення їх знань та практичних навичок;

Ш організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів медичної науки, впровадження у практику досягнень науки, техніки і передового досвіду.

МОЗ України очолює міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України. Він здійснює керівництво міністерством і несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на МОЗ України завдань і здійснення ним своїх функцій, має заступників, які призначаються на посади та звільнюються з посад відповідно до законодавства, розподіляє обов'язки між ними, затверджує положення про структурні підрозділи центрального апарату міністерства, визначає ступінь відповідальності керівних працівників апарату.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МОЗ України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі в міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, інших керівних працівників міністерства, а також інших центральних органів виконавчої влади, закладів охорони здоров'я та інших підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління МОЗ України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів медичної науки, обговорення найважливіших програм з питань охорони здоров'я в міністерстві утворюється вчена медична рада з учених і висококваліфікованих фахівців. З урахуванням специфіки діяльності міністерства можуть утворюватись інші робочі та консультативні органи.

Структура міністерства визначається його функціями і відповідно до наявних галузей і служб охорони здоров'я складається з таких підрозділів: Головного управління організації медичної допомоги населенню (у його складі є управління первинної медико-санітарної допомоги, спеціалізованої медичної допомоги, організації медичної допомоги дітям і матерям), Головного санітарно-епідеміологічного управління, Головного управління освіти, науки та інформаційно-аналітичного забезпечення, Головного управління медичних кадрів та державної служби, Головного управління економіки, Управління профілактики соціально небезпечних хвороб, Сніду та формування здорового способу життя, Управління радіаційного захисту населення та медичних проблем аварії на ЧАЕС, Управління медичного страхування, нових медичних технологій та експлуатації медичних закладів, Управління медико-соціальної експертизи, Управління міжнародних зв'язків, юридичного відділу тощо.

Для забезпечення управління і контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів (медикаментів, імунобіологічних препаратів, біоматеріалів, медичної техніки та виробів медичного призначення), державного контролю за експортом, імпортом, оптовою та роздрібною реалізацією, обігом, зберіганням, застосуванням, утилізацією та знищенням продукції, а також для участі в розробленні та реалізації державної політики у сфері виробництва зазначеної продукції та забезпечення нею населення і закладів охорони здоров'я створено Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів медичного призначення.

Департамент очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра охорони здоров'я.

У регіонах України органами управління галуззю є управління охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, діяльність яких регламентується типовим положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р. № 1845. В Автономній Республіці Крим аналогічну роль відіграє Міністерство охорони здоров'я автономії. Управління є структурними підрозділами відповідних державних адміністрацій, які утворюються її головою і підзвітні та підконтрольні йому.

Основними завданнями управлінь охорони здоров'я є забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я, прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров'я для нормативного забезпечення населення медико-санітарною допомогою, здійснення заходів, спрямованих на запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям і на їх ліквідацію, організація надання медико-санітарної допомоги населенню, роботи органів медико-соціальної експертизи, закладів судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, забезпечення виконання актів законодавства в галузі охорони здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на збереження навколишнього середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, а також додержання нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Управління охорони здоров'я здійснюють організаційне і методичне керівництво роботою закладів охорони здоров'я з питань надання лікувально профілактичної допомоги і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя на відповідній території, забезпечують фінансування закладів, які утримуються за рахунок відповідного бюджету.

У складі управлінь функціонують підрозділи організації медичної допомоги, лікувально-профілактичної допомоги дітям і матерям, фінансово економічний, медичних кадрів тощо.

Управління під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами, установами, організаціями та окремими громадянами для розвитку матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я.

Управління охорони здоров'я очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою відповідної держадміністрації за погодженням із МОЗ.

Начальник управління має заступників, яких призначає на посаду та звільняє з посади голова відповідної держадміністрації за погодженням із МОЗ.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції управління, в ньому може утворюватися колегія у складі начальника управління (голова колегії), його заступників за посадою, інших керівних працівників управління, а також керівників інших структурних підрозділів відповідної держадміністрації та закладів охорони здоров'я.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо розвитку галузі та вирішення інших питань в управлінні можуть утворюватися наукові ради і комісії.

У містах управління охороною здоров'я здійснюють відділи охорони здоров'я виконавчих комітетів міських Рад народних депутатів, в сільських районах -- головні лікарі центральних районних лікарень, в районах великих міст -- генеральні директори територіальних медичних об'єднань, які призначаються відповідними Радами за погодженням з вищими органами управління охороною здоров'я. Керівництво окремими медичними закладами (лікарнями, поліклініками, диспансерами тощо) одноособово здійснюють головні лікарі, які призначаються відповідними органами управління охороною здоров'я з числа лікарів, що мають проходити спеціальну підготовку з соціальної медицини, організації та управління охороною здоров'я.

У зв'язку з адміністративною реформою почалося створення відділів охорони здоров'я райдержадміністрацій.

З демократизацією суспільного життя в системі охорони здоров'я все більшу роль починають відігравати такі громадські організації, як Товариство Червоного Хреста України, профспілка медичних працівників, фахові науково-медичні товариства (асоціації) , Всеукраїнське лікарське товариство -- член Світової федерації українських лікарських товариств, яке виникло в процесі здобуття незалежності, Українська асоціація сприяння охороні здоров'я населення та інші об'єднання громадян, які створені в роки незалежності.

державний міністерство управління охорона здоров'я

Список використаної літератури

1. Підаєв А.В., Возіанов О. Ф., Москаленко В. Ф., Пономаренко В. М. та інші Панорама охорони здоров'я України - К.: Здоров'я, 2003. - 396 с.

2. Підаєв А. В., Пономаренко В. М., Вороненко Ю. В., Кришпола Б. П., Ціборовський О. М. Основи організації та управління системою охорони здоров'я - К.: Здоров'я, 2003 - 156 с.

Додатки

Додаток 1

Схема1 Структура лікувально-профілактичної допомоги

Додаток 2

Схема 2. Структура охорони здоров'я матері і дитини

Додаток 3

Додаток 4

Схема 4. Мережа закладів охорони здоров'я України

Размещено на Allbest.ru