Тактика допиту малолітніх та неповнолітніх осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кафедра правосуддя

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Тактика допиту малолітніх та неповнолітніх осіб»

Виконала:

студентка 4 курсу 5 групи

спеціалізація «Фінансове право»

денної форми навчання

Строй Юлія Олександрівна

Науковий керівник:

асистент кафедри правосуддя юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат юридичних наук

Бишевець Олена Володимирівна

Київ - 2013

План

Вступ

РОЗДІЛ 1. Загальні положення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб

1.1 Поняття та завдання допиту неповнолітніх та малолітніх осіб відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України

1.2 Психологічні засади проведення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб

РОЗДІЛ 2. Тактичні особливості допиту неповнолітніх та малолітніх

2.1 Підготовка до допиту

2.2 Тактика отримання показань від неповнолітніх та малолітніх осіб

2.3 Використання спеціальних знань при проведенні допиту неповнолітніх та малолітніх осіб

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Неповнолітні є найбільш незахищеною категорією соціальних суб'єктів, які потребують особливої уваги та турботи з боку суспільства та держави в процесі реалізації ними свої прав та свобод. У 1996 р. Україною ратифіковано Конвенцію ООН про права дитини (прийняту резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 20 листопада 1989 р.), загальним принципом якої є те, що дитина з огляду на її фізичну і розумову незрілість потребує спеціального правового і соціального захисту. Згідно з с. 4 цієї Конвенції наша держала зобов'язана вжити всіх необхідних правових та інших заходів щодо забезпечення цих прав. У зв'язку з цим особливого значення набуває питання забезпечення прав та законних інтересів неповнолітніх, які стали учасниками кримінального судочинства.

Актуальність курсової роботи пов'язана з тим, що наша держава проходить етап реформування кримінально-процесуального законодавства та демократизації державних інституцій, у тому числі й органів кримінальної юстиції, з метою приведення їх діяльності у відповідність із взятими на себе міжнародними зобов'язаннями. Негативним чинником у формуванні демократичної держави є стан злочинності серед неповнолітніх, застосування до них насильства та експлуатації, втягнення у вчинення злочинів.

Досягнення справедливості та встановлення істини по справі пов'язані з необхідністю одержання об'єктивної інформації та розуміння слідчим процесу формування показань малолітніх та неповнолітніх, а також врахування їх соціально-психологічних особливостей, притаманних різним віковим групам.

Допит, як важлива та найчастіше практикована слідча дія, є однією з форм отримання доказової інформації, процесуальним засобом формування і перевірки доказів. У результаті допиту здобувається і перевіряється значна частина відомостей про злочин, встановлюються мотиви та мета злочину, а також умови, за яких він відбувався та які сприяли його скоєнню.

Ця слідча дія багатопланова, складна, вона охоплює процесуальний, криміналістичний, організаційний, психологічний і етичний аспекти. Проведення допиту вимагає не тільки знань вимог кримінально-процесуального закону та творчого його переосмислення, а й уміння інтерпретувати і використовувати різні законні заходи впливу на особу з урахуванням її індивідуальних, вікових та інших особливостей.

Таким чином, сутність допиту даної категорії учасників кримінального процесу розкривається через процесуальні, тактичні та психологічні особливості його проведення. Для вмілого проведення допиту неповнолітнього слідчий повинен володіти сукупністю тактичних прийомів, без знання яких така процесуальна дія може виявитися неефективною, неповною та малоінформативною.

Метою курсової роботи є дослідження на підставі сучасних положень загальної теорії криміналістики та кримінально-процесуального законодавства практичних і теоретичних основ підготовки та проведення допиту малолітніх та неповнолітніх осіб.

Об'єктом вивчення курсової роботи є суспільні відносини, що виникають з приводу допиту малолітніх та неповнолітніх осіб і розробки тактичних прийомів, що використовуються під час проведення допиту.

Предметом вивчення є практичний досвід органів слідства, кримінально-процесуальне законодавство України, навчальна література з досліджуваної теми, думки вчених з приводу методів, прийомів та особливостей проведення допиту малолітніх та неповнолітніх осіб.

Завдання наукового дослідження:

* вивчити загальні положення кримінально-процесуального законодавства та криміналістичної теорії проведення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб;

* вивчити тактичні особливості проведення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб шляхом виявлення тактичних прийомів, що використовуються на кожному етапі допиту;

* проаналізувати психологічні особливості малолітніх та неповнолітніх, які необхідно враховувати слідчому при проведенні допиту;

* дослідити необхідність використання спеціальних знань при проведенні допиту малолітніх та неповнолітніх осіб.

В процесі проведення дослідження були використані такі методи, як формально-логічний, функціональний, порівняльний, а також метод аналізу та індукції.

РОЗДІЛ 1. Загальні положення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб

1.1 Поняття та завдання допиту неповнолітніх та малолітніх осіб відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України

Вивчаючи криміналістичну та процесуальну літературу, можна дійти висновку, що поняття допиту як слідчої дії тлумачиться по-різному. Один із основоположників криміналістики Ганс Грос ще багато років тому писав: «Свідок невмілому слідчому або нічого не розповість, або розкаже несуттєве, або зовсім невірне, і той же свідок дасть досить правдиві, точні і докладні свідчення тому слідчому, який зуміє заглянути в його душу, зрозуміти його і зуміти з ним зійтись» [10, с. 45-46].

Досліджуючи тактику слідчих дій, Є.М. Лівшиць та Р.С. Бєлкін визначають поняття допиту як процес передачі слідчому допитуваним інформації про подію, яка розслідується, або про пов'язані з нею обставини, а також відомості про причетних осіб [20, с. 97].

На погляд українських науковців, допит - це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-логічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі факти, що мають значення для встановлення істини у справі [17, с. 252].

Кримінально-процесуальний кодекс не дає чіткого визначення допиту, але показання, відповідно до ст. 95 КПК, - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Таким чином, допит - це передбачена кримінальним процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта показань про обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей про те, що певній особі відомі обставини, які мають значення для кримінального провадження, та їх можна отримати шляхом проведення допиту [19, с.555].

У цілому допит малолітньої або неповнолітньої особи ведеться за правилами ст. 224 КПК. Стаття 226 установлює окремі особливості допиту. Для їх застосування необхідно враховувати лише вік особи, яка допитується, на момент провадження слідчої дії. Положення цієї статті застосовуються при проведенні допиту малолітньої або неповнолітньої особи незалежно від її процесуального статусу (свідок, потерпілий, підозрюваний) [19, с.565].

Відповідно до пп. 11, 12 ч. 1 ст. З КПК малолітня особа - це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа - це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Набуття неповнолітнім цивільно-правової дієздатності у повному обсязі до 18 років (у разі реєстрації шлюбу - ст. 34 ЦК, під час роботи за трудовим договором, зайняття підприємницькою діяльністю, у разі запису матір'ю або батьком дитини - ст. 35 ЦК) не є підставою для того, щоб відмовитися від застосування ст. 226 КПК [19, с.556].

Загальні положення допиту як слідчої дії, а також допиту неповнолітніх та малолітніх осіб регламентовані статтями 224, 225, 226, 227, 351, 352, 353, 354, 355, 356, 490 чинного КПК України. Розглянемо деякі з них.

Чинна редакція КПК передбачає особливу процедуру допиту неповнолітніх та малолітніх осіб. При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у кримінальному провадженні передбачений ст. 44 КПК. До початку допиту особам роз'яснюється їхній обов'язок бути присутнім при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз'ясняються обов'язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджаючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза (ч. 1 ст. 486 КПК).

Особи, що мають право брати участь у допиті неповнолітнього, чітко вказані в законі. Тому слідчий чи прокурор має право відмовити учасникам процесу в їх проханні бути присутніми при проведенні допиту, навіть у тому випадку, якщо ця слідча дія проводиться за їх клопотанням. Цей висновок можна зробити при подоланні за допомогою колізійних правил колізії, яка виникає при тлумаченні ч. 6 ст. 223 та ч. 1 ст. 226 КПК. Оскільки ч. 1 ст. 226 є нормою спеціальною щодо ч. 6 ст. 223 КПК, застосуванню підлягає саме вона.

Новелою нового КПК є допит малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого у режимі відео конференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування). Необхідність проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого у режимі відеоконференції, як правило, виникає у зв'язку з тим, щоб запобігти або мінімізувати психологічне травмування неповнолітнього або малолітнього потерпілого чи свідка, яке може бути викликане його особистим візуальним контактом з обвинуваченим [19, с.55].

Нормами кримінально-процесуального закону від 1960 року, що втратив чинність, було визначено кілька вікових категорій неповнолітніх правопорушників. Так, у частині п'ятій ст. 6 старої редакції КПК України йдеться про осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли 11-річного віку. Стаття 7-3 старої редакції КПК України стосується осіб віком від 11 років і до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тобто 14--16 років. Особливостям провадження у справах про злочини неповнолітніх осіб, які на момент вчинення ними злочину досягли14--16років, присвячено гл. 36 старого КПК України. Отже, якщо стосовно провадження слідчих дій щодо неповнолітніх правопорушників у старому КПК України визначались певні правила (до 11 років справу взагалі не порушують, з 11 років і до досягнення неповнолітньою особою віку, з якого настає кримінальна відповідальність, справу порушують, але обвинувачення не висувається), то стосовно допиту малолітніх осіб старий КПК України не містив будь-яких обмежень, крім вимог ст. 168 КПК.

У кримінальному процесі України за чинним законодавством неповнолітні можуть виступати як з боку обвинувачення (наприклад , як потерпілий), так і з боку захисту (наприклад, як підозрюваний, обвинувачений, підсудний) або можуть бути учасником правовідносин в «нейтральному» вигляді, наприклад, свідком. Хоча слід зазначити, що показання свідка можуть допомагати як обвинувачувати особу, так і виправдовувати її дії, тобто неявно підтримувати одну або іншу сторону процесуальних правовідносин.

неповнолітній допит законодавство кримінальний

1.2 Психологічні засади проведення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб

Вік у психології - це категорія, яка є підставою для часових характеристик індивідуального розвитку [14, с. 496].

Ефективність проведення слідчої дії за участю неповнолітнього безпосередньо залежить від знання слідчим як основних психологічних характеристик тієї вікової групи, до якої належить допитуваний, так і його особистісних якостей.

Відповідно до вікового критерію неповноліття можна розділити на декілька самостійних етапів. Кожний віковий відрізок особи характеризується великою кількістю змін, який складає у сукупності своєрідність структури дитини на конкретному етапі її розвитку. Загальним фактором, який визначає специфіку віку, на думку психологів, є зміни умов життя дитини , форм її навчання та виховання.

Педагогіка і психологія розрізняють шість груп неповнолітніх залежно від їхнього віку та психічного розвитку: 1) дитячий вік (від народження до року); 2) раннє дитинство (від року до трьох років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11 років); 5) підлітки (від 11 до 14-15 років); 6) старший шкільний вік (від 14-15 до 17-18 років) [2, с. 284-285]. Криміналістичне значення, на мою думку, мають чотири вікові групи: дошкільний вік (від 3 до 6-7 років); молодший шкільний вік (від 6-7 до 11-12 років); підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 років); вік ранньої юності (від 14-15 до 18 років).

Загалом достовірність свідчень залежить від психологічних можливостей і особливостей категорії осіб, що допитуються. Щодо малолітніх, то особливого значення набуває оцінка рівня їх психічного розвитку.

У переважній більшості випадків дошкільники та молодші школярі допитуються у справах щодо насильницьких злочинів: вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, здійснення розпусних дій (у двох останніх випадках переважно як потерпілі); значно рідше у справах про грабежі, розбої тощо. Діти першої вікової групи майже не бачать причинних зв'язків, сприймають подію не в цілому, а лише окремі факти, другорядні її сторони. Невеликий вік таких свідків і потерпілих визначає певні проблеми при проведенні вказаних слідчих дій, пов'язані з психологічними їх особливостями. Але, безперечно, незважаючи на це, при правильній організації та проведенні допитів малолітніх свідків і потерпілих від них можуть бути отримані цілком надійні, достатньо повні й точні свідчення [32, с.1-2].

Процес формування свідчень включає такі етапи, як: сприйняття інформації (матеріальні об'єкти, що існують у просторі, часі та русі, або ідеальні образи); запам'ятовування сприйнятої інформації, її збереження в пам'яті (з більш-менш активною переробкою), що характеризується різною інтенсивністю забування; відтворення інформації у внутрішньому плані («про себе» - у формі наочних образів, узагальнених уявлень, внутрішньої мови) та відтворення інформації в зовнішньому плані (у мовній формі) [3, с. 123].

У дошкільному віці починається інтенсивне формування психічних процесів, спрямованих на ознайомлення з навколишнім світом, на запам'ятовування та відтворення сприйнятих вражень, на встановлення шляхом міркування логічних зв'язків і відносин між явищами дійсності. Виключно велике значення в перші роки життя дитини має оволодіння мовою, що відбувається в нерозривній єдності з розвитком мислення та інших вищих психічних процесів. Ступінь оволодіння дитиною мовою може служити достатньо точною ознакою загального рівня її психічного розвитку. Експериментальні дані вказують, що вже в ранньому віці (до трьох років) діти майже в кожній ситуації орієнтовані на сприйняття людей та їх дій або об'єктів, що викликають підвищену увагу своєю яскравістю, незвичністю. Відносно рано на власному досвіді діти знайомляться з такими діями, як удар, поштовх, бійка, та навчаються помічати ці дії в поведінці навколишніх людей. Тому багато характерних для конфліктних ситуацій дій можуть бути сприйняті й надалі названі свідками, навіть у віці до п'яти років. Опис вчиненої дії - складніше для дитини завдання, нерідко діти замінюють опис показом Звичайно діти дошкільного віку виділяють у ситуації центральну дію, яка в їх пам'яті мало пов'язується з іншими сприйнятими діями та їх послідовністю. Багато що в сприйнятті дитиною навколишнього світу залежить від її індивідуального досвіду, накопичених вражень, умов і зовнішньої обстановки життя [32, с. 4].

У молодшому шкільному віці прагнення до механічного дослівного відтворення чужої мови помітно зменшується, хоча й не пропадає зовсім виявляється частіше за все при відтворенні незрозумілих висловів. Перед молодшими школярами може бути поставлено питання «Про що йшла мова?». Розвиток сприйняття в молодшому шкільному віці виражається в поступовому підвищенні його деталізованості. Відбувається збільшення обсягу сприйняття, тобто одночасно дитина може сприйняти більше об'єктів, ніж раніше. До десяти років уява стає багатшою та реалістичнішою, що ускладнює розпізнавання вигадки у свідченнях дітей цього віку. Слід також відзначити, що малолітні діти припускаються грубих помилок в оцінці просторових властивостей предметів (їх величини, віддаленості) й особливо часових інтервалів [32, с. 5].

До моменту допиту дитини слідчий повинен мати в своєму розпорядженні основні відомості про її психологічні особливості. З цією метою рекомендується допитати принаймні вихователів (вчителів) і батьків та інших родичів, що спостерігали дитину в різних умовах [4, с. 257].

Для психологічної характеристики малолітнього свідка (потерпілого) повинні бути отримані такі відомості:

- в яких умовах живе та виховується дитина (склад сім'ї, відносини між батьками, ставлення батьків до дитини, вживані щодо дитини заходи заохочення та покарання, реакція дитини на них, чи бувають у будинку гості та як вони поводяться у присутності дитини, з ким дитина проводить вільний час, чи відвідує дитячі установи);

- який рівень та особливості інтелектуального розвитку дитини щодо дошкільників - ступінь оволодіння мовою, чи уміє розповідати про те, що чула або бачила; чи легко вступає в спілкування з однолітками та дорослими; чи знає букви, чи уміє читати і писати; у яких межах володіє розрахунками; чи легко запам'ятовує казки, вірші; які заняття проводяться в дитячому садку та як дитина виявляє себе в них, а якщо дитина не відвідує дитячий садок, то чи займаються з нею батьки, чи читають їй, яким практичним умінням навчають, чи легко вона їх засвоює;

- чи спостережлива дитина, наскільки вона кмітлива, чи точна в розповідях і чи любить їх доповнювати вигаданими подробицями; яким іграм віддає перевагу; щодо дітей молодшого шкільного віку, окрім названого, - як засвоює навчальний матеріал, які має труднощі в навчанні; чи адаптована до шкільного режиму, чи багато читає; про що цікавіше читати, чим захоплюється; чи схильна до ручної праці, технічних занять або творчості;

- наскільки дитина інформована про певні сторони життя (залежно від змісту справи та мети передбачуваного допиту дитини);

- які основні риси характеру дитини (товариська вона або замкнута, сором'язлива, чи легко вступає в контакт з незнайомими людьми, полохлива чи смілива; чи схильна адаптуватися в незнайомих ситуаціях; активна чи пасивна; урівноважена чи легко збудлива; уперта чи поступлива; наскільки самолюбива та ранима, чи часто плаче; соромлива чи любить бути в центрі уваги; чи здатна контролювати свою поведінку; чи часто свариться з однолітками і що є причиною сварок; яке місце займає в дитячому колективі; як до неї ставляться однолітки; чи має погані схильності або шкідливі звички та які саме;

- як розвинена фізично; які захворювання перенесла, чи страждає на хронічні захворювання; чи є дефекти органів чуття, в першу чергу, зору та слуху (ці відомості можуть бути отримані від медичних працівників школи або дитячого садку);

- чи є у дитини дефекти мови (заїкання, погана вимова) або інші фізичні недоліки, яких вона соромиться, які теми розмови неприємні їй або можуть сильно схвилювати;

- у якому емоційному стані знаходилася дитина у момент сприйняття подій, що цікавлять правоохоронні органи (чи була налякана, схвильована тощо); чим була зайнята у цей момент, чи брала сама участь у події або могла тільки спостерігати її, чи була ця подія в центрі її уваги;

- чим займалася, як проводила час у період між подією та допитом (це важливо для встановлення можливості «нашарування» подальших вражень);

- чи розказувала дитина про події, щодо яких її буде допитано, і якщо розказувала, то що саме;

- чи обговорювали дорослі ці події у присутності дитини [32, с. 7-9].

Також, на мою думку, слідчому доцільно дослідити інформацію на особистих сторінках допитуваної особи в соціальних мережах (якщо такі наявні). Особливо це стосується дітей середнього та старшого шкільного віку, які «тікаючи від реальності» та дорослого життя доволі активно спілкуються з однолітками через мережу Інтернет. Шляхом дослідження фотографій, певних висловів та іншої інформації можна зібрати відомості про її інтереси та захоплення, коло спілкування, рівень інтелектуального розвитку і т.д.

Школярі старшого віку (з 14-15 до 17-18 років) характеризуються прагненням до самостійності і незалежності, перебільшеною уявою щодо своїх здібностей та можливостей. Їм властиві підвищена активність і рухливість, велика збудливість і різка зміна настрою. Іноді підлітки цього віку не в змозі відрізнити хороше від поганого, сміливість від молодецтва, свободу від свавілля, почуття власної гідності від себелюбства, реальну мрію від фантазії; бувають готові заради помилкового геройства і неправильно зрозумілого товариства вчинити злочин, взяти на себе чужу вину [34, с. 289].Недолік життєвого досвіду нерідко полягає у неправильних оцінках конкретної ситуації, виборі як зразка для наслідування особи з антигромадськими установками, спотвореному трактуванні ряду понять, таких як сміливість, товариство, дорослість і т.д., виборі лінії поведінки в конкретній життєвій ситуації під впливом емоцій, без серйозної оцінки її значення і наслідків, переоцінці своїх сил і фізичних можливостей, часто невідповідності домагань фактичному стану речей тощо [9, с. 316].

Патологічні зміни в центральній нервовій системі, впливаючи на процес розвитку психіки підлітків, зумовлюють появу особливо специфічних саме для підліткового віку розладів, об'єднаних під назвою пубертатної кризи, яка являє собою особливу групу підвищеної кримінальної активності, пов'язаної, насамперед, з надзвичайно агресивними проявами внаслідок інтенсивного виникнення в цей період ідей помсти, неприязні, вбивства, своїх страхів, хворобливого фантазування і прагнення до самоутвердження, некритичного ставлення до своїх можливостей. Усе це пов'язане з прагненням до негайної реалізації таких ідей, а також збочених потягів (садистських, сексуальних) у вигляді прояву небезпечних діянь. Цим багато в чому пояснюється специфічний психологічний механізм вчинення кримінальних діянь особами даної категорії [15, с. 413].

Таким чином, кожному віковому періоду розвитку підлітка притаманні різне коло спілкування, цінності, рівні інтелектуального розвитку. Всі ці фактори суттєво впливають на його поведінку, ставлення до поді , в тому числі до самої процедури судочинства, що безумовно необхідно враховувати слідчому, незалежно від того в якій процесуальній ролі виступає неповнолітній.

РОЗДІЛ 2. Тактичні особливості допиту неповнолітніх та малолітніх

2.1 Підготовка до допиту

Отримати правдиву інформацію від дитини інколи буває доволі складно. Як зазначає з цього приводу М.В. Авраменко, робота з неповнолітніми завжди характеризувалася особливою складністю, адже через несформовану психіку діти не завжди розуміють усього, що з ними відбувається, а відтак слідчому важко розраховувати на їхні правдиві свідчення [1, с. 127].

П.Д. Біленчук також акцентує увагу на важливості тактичного супроводу допиту неповнолітнього свідка, зважаючи на особливості його психіки, що суттєво впливає на характер сприйняття, запам'ятовування та відтворення обставин кримінальної справи і потребує індивідуального підходу. Отже, обираючи тактичні прийоми допиту, слідчий повинен врахувати рівень розвитку, життєвого досвіду і знань дитини, вміння логічно мислити, її схильність до навіювання та фантазування [6, c. 333].

СВ. Матвєєв запропонував наступну систему найбільш значущих і необхідних елементів підготовки до допиту неповнолітніх: 1) ретельне вивчення особою, яка провадить допит, матеріалів кримінальної справи; 2) вивчення слідчим особи допитуваного; 3) визначення місця допиту; 4) визначення кола осіб, в ньому беруть участь; 5) способи виклику на допит; 6) складання плану допиту [24, с.33].

Для успішного допиту необхідно мати основні дані про неповнолітнього: про умови його життя та виховання, рівень розвитку, зв'язки, інтереси, особливості характеру і т.д. Таким чином, можна погодитися з думкою О.М. Васильєва та Л.М. Карнєєвої, які вважають, що вивчення особистості неповнолітнього займає центральне місце в організації його допиту [8, с.208].

При вивченні особистості неповнолітнього в першу чергу слідчому потрібно з'ясувати, чи здатний неповнолітній дати достовірні свідчення з важливих для справи обставин (особливо це стосується малолітніх). Для цього слідчі нерідко вдаються до спеціального експертно-психологічного дослідження. Вивчення особистості допитуваного є найважливішою тактичною вимогою підготовки до будь-якого допиту, оскільки від повноти та всебічності отриманих даних, а також встановлених особливостей психіки залежить успіх і результативність допиту. Такий захід дає слідчому змогу в найкоротший проміжок часу встановити психологічний контакт з неповнолітнім, обрати найбільш доцільні та ефективні прийоми і способи впливу для отримання правдивих показань, правильно оцінити показання.

Необхідні дані про особу неповнолітнього можуть бути отримані від батьків і вчителів, друзів і сусідів, колег а також в результаті неформальної бесіди перед проведенням допиту. Особливе місце у вивченні особистості неповнолітнього займає визначення особливостей його темпераменту і характеру, що значно спрощує встановлення психологічного контакту з допитуваним, дозволяє правильніше розуміти особливості його поведінки, дає можливість варіювати потрібним чином тактичні прийоми допиту [30, с. 19].

Важливе місце в тактиці допиту займають організаційно-підготовчі заходи до його проведення. Своєчасна, ретельна і всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою отримання найбільш повних та об'єктивних показань у справі, що особливо актуально відносно допиту малолітніх та неповнолітніх осіб. Відсутність планування або неналежна підготовка до допиту призводить до поверховості та безрезультатності його проведення.

Так, на думку С.Ю. Якушина, підготовка до допиту повинна складатися з таких заходів: вивчення матеріалів кримінальної справи; підготовка спеціальних питань; вивчення особи допитуваного; складання плану допиту [35, с. 26]. Друга група вчених (Р. С. Бєлкін, В.П. Лавров, І. М. Лузгін, Ю.Г. Корухов) вважає, що підготовка до допиту повинна вміщувати такі заходи: збирання вихідних даних, що стосуються предмета допиту; визначення кола осіб, які підлягають допиту; вивчення особи допитуваного; встановлення способу виклику на допит; підготовка місця допиту; визначення технічного забезпечення допиту; складання плану слідчої дії [18, с. 160].

Важливим елементом підготовки до допиту неповнолітніх є вирішення питання про те, хто з указаних у законі осіб братиме участь під час допиту. Слідчий повинен ураховувати, що допит малолітньої, або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності -- лікаря (ч. 1 ст. 226 КПК України).

Малолітніх осіб в більшості випадків доцільніше допитувати за участю рідних, що добре до них ставляться, яким діти цілком довіряють, тому що нерідко малолітні, особливо сором'язливі, не бажають розмовляти з незнайомим їм слідчим і відповідати на його запитання. Присутність в таких випадках при допиті близьких осіб заспокоює дітей і допомагає слідчому вступити з допитуваним в психологічний контакт [31, с. 34].

Хоча достатньо проблемним є питання залучення до участі як законного представника одного із батьків неповнолітньої особи, що допитується. Так, В.Г. Дрьомов, досліджуючи питання допиту неповнолітнього обвинуваченого, стверджує, що підліток може відчувати в присутності батьків почуття страху, сорому, тощо, чутливо реагувати на емоції батьків, стежити за їх мімікою, жестами, рухами і відповідно до цього давати показання або зовсім відмовитись відповідати на запитання слідчого [13, c.7].

Вирішуючи питання про запрошення педагога для участі в допиті неповнолітнього, необхідно враховувати доцільність виклику тієї чи іншої конкретної особи. Природно, що передбачається незацікавленість педагога, відсутність неприязних відносин, а звідси і упередженості, як з боку педагога, так і з боку допитуваного. В деяких випадках у зв'язку з характером справи, роллю, яку в ній відіграє неповнолітній, його індивідуальними особливостями має враховуватися думка самого допитуваного про виклик на допит певного педагога. Бувають випадки, коли виклик знайомого педагога не тільки не сприяє успішності допиту, але й виявляється шкідливим, так як неповнолітній соромиться розповідати при близьких і добре знайомих йому людях про відомі йому факти [33, с. 54]. Буває і навпаки.

При підготовці слідчому також необхідно продумати час і особливості виклику допитуваних. Сприйняття дитини, якщо об'єкт не має для нього великого емоційного значення, є поверхневим, тому образи сприйнятого швидко стираються під впливом нових вражень. Також діти, обмінюючись думками зі своїми однолітками, піддаючись розпитувань дорослих, досить легко піддаються навіюванню і можуть непомітно для себе підмінити власне сприйняття висловлюваннями осіб, що розмовляли з ними. У подібних випадках необхідно організувати допит як можна швидше. Але з іншого боку, неповнолітні гостро реагують на емоційний вплив. При сприйнятті подій, здатних викликати у допитуваного сильні переживання та зміни емоційного стану, може настати психологічна загальмованість, яка ускладнює правильне відтворення (особливо це стосується потерпілих). У цих випадках необхідно відкласти допит, поки дитина не заспокоїться [8, c. 219].

Важливим питанням, що підлягає вирішенню при підготовці до допиту, є вибір місця допиту. У кожному конкретному випадку місце повинно визначатися характером вчиненого злочину, психологічною атмосферою розслідування і зібраною інформацією про психологічний та емоційний стан особи, яку належить допитати. Так, наприклад, малолітніх, а також сором'язливих підлітків доцільно допитувати у звичній для них обстановці, в умовах , найбільшого наближених до їх повсякденного оточення: у школі, вдома або в дитячому садку. У приміщенні міліції чи прокуратури зазначені особи губляться, починають боятися, перестають довіряти навіть своїм батькам. Незнайома обстановка може загальмувати процеси мислення у малолітніх, що перешкоджатиме дачі ними вичерпних показань. Малолітніх, що легковажно відносяться до того, що трапилося, а також підлітків з розв'язною, зухвалою поведінкою, навпаки, доцільно викликати для дачі показань у приміщення міліції чи прокуратури і допитувати в офіційній обстановці, яка підкреслить важливість виконуваних ними функції. При цьому необхідно прибрати речі, які можуть відвернути увагу допитуваного, посадити його в стороні від вікна, виключити присутність сторонніх осіб, телефонні розмови і т.д., щоб неповнолітній міг зосередитися на предметі допиту [8, с. 228].

У ситуації, коли місце проживання неповнолітніх потерпілих є місцем скоєння злочину, доцільно проводити допит за місцем проживання її родичів. Виняток може становити ситуація, за якої допит малолітньої чи неповнолітньої потерпілої в тактичних цілях проводиться саме на місці події, що тактично складно з огляду на особистість потерпілої особи. При вибори місця допиту слід дотримуватися вимог конфіденційності (місце допиту, а при можливості і сам факт його проведення не повинні стати предметом обговорення знайомих, однокласників, сусідів допитуваного чи інших сторонніх осіб), особливо це стосується потерпілих від злочинів сексуального характеру. Слідчому слід передбачити, яким чином процедура допиту може вплинути на комунікативну активність і здатність до встановлення психологічного контакту з допитуваною особою [5, с. 4-6].

Підсумком підготовки до розглянутої слідчому дії повинно бути складання досить чіткого письмового плану. При цьому недостатньо лише намітити обставини, що підлягають з'ясуванню, тобто зміст питань. Слідчому необхідно точно сформулювати питання, продумавши, наскільки та чи інша форма буде доступна для розуміння допитуваного. Головне ж вимога, що пред'являється до питань, полягає в тому, щоб вони не носили навідного характеру. При цьому необхідно відзначити, що навідними можуть бути не тільки суть і форма питання, а й місце його серед інших питань [7, с.176 ].

Таким чином, перераховані вище тактичні прийоми, послідовно реалізовані в ході стадії підготовки до допиту, сприяють забезпеченню і поповненню інформаційної бази допиту (у першу чергу, отриманню достатніх відомостей про особу неповнолітнього), а також процесуальної і тактичної організації слідчої дії .

2.2 Тактика отримання показань від неповнолітніх та малолітніх осіб

Тактика допиту будується з урахуванням загальних положень, що відносяться до процесу отримання свідчень. Однак це зовсім не означає, що при проведенні допиту неповнолітніх та малолітніх осіб слідчий повинен використовувати ті ж тактичні прийоми, що і при допиті дорослих. У кожному конкретному випадку загальні тактичні прийоми повинні істотно доповнюватися і конкретизуватися відповідно до вікових і психологічних особливостей даної категорії осіб. Специфіка тактичних прийомів, реалізованих в ході розглянутої слідчої дії, чітко проявляється ще на стадії підготовки до проведення допиту [34, с. 279].

Н.В. Павлюк пропонує системи тактичних прийомів, спрямовані на подолання наслідків дії окремих психологічних особливостей, притаманних психіці неповнолітніх, які є бар'єром для одержання слідчим повних і таких, що відповідають істині, показань. Щодо неповнолітніх допитуваних пропонується застосовувати тактичні прийоми допиту: використання різних видів запитань (деталізуючих, уточнюючих, контрольних, нагадуючих); зіставлення показань із точно встановленими фактами під час кримінального провадження; з'ясування інформації про проведення часу неповнолітнім у період між подіями, що ним сприймалися, і допитом; з'ясування емоційного стану неповнолітнього під час сприйняття події; встановлення інформації про те, чим був зайнятий неповнолітній у момент злочину, чи брав у ньому участь або тільки спостерігав його, чи була ця подія в центрі його уваги; з'ясування умов сприйняття події неповнолітнім та доступність для його розуміння сприйнятого; з'ясування змісту фантазій неповнолітнього, виявлення характеру мрій; роз'яснення важливості заперечних відповідей; викладення допитуваному вірогідного ходу подій; проведення слідчого експерименту; пред'явлення доказів, що є доступними розумінню допитуваного; повернення до певних місць показань з метою докладнішого висвітлення окремих обставин; використання різних наочних засобів; використання образотворчих здібностей неповнолітнього; допит на місці події, якщо це не зашкодить психіці неповнолітнього; висвітлення події з різних боків; пропонування допитуваному повторити розповідь в іншій послідовності; використання аналогії, порівняння, суперечностей усередині показань або з іншими доказами [26, с. 430].

Проф. В.О. Коновалова пропонує під час допиту неповнолітніх дотримуватись таких рекомендацій: створювати обстановку допиту, найбільш сприятливу для встановлення психологічного контакту; бути ввічливим та уважним, маючи на увазі підвищену самооцінку неповнолітнього, відчуття достоїнства; особливу увагу звертати на формування запитань - вони повинні мати зрозумілу, чітку форму, бути доступними і зрозумілими неповнолітньому, враховувати віковий та інтелектуальний розвиток; не вживати складні терміни; критично оцінювати отриману під час допиту інформацію, співставляючи її з доказами, оперативно-розшуковими даними; акцентувати увагу допитуваного на наявних у справі доказах в цілях попередження неправди, відмови від дачі показань, обмови і самообмови; виключати проведення повторних допитів, а також довгого його проведення; використовувати інформацію про особу допитуваного, отриману офіційним та неофіційним шляхом як в процесі підготовки до допиту, так і під час нього; роз'яснювати присутнім стороннім особам їх роль у допомозі слідчому, акцентуючи увагу на тому, що оціночні функції не входять в компетенцію допитуючого [16, с. 119].

Однією з умов допиту неповнолітнього потерпілого або свідка, що забезпечує отримання повних і достовірних показань, є встановлення психологічного контакту між слідчим і допитуваним. Передумови для встановлення такого контакту створюються за допомогою різноманітних поєднаних між собою тактичних прийомів. Доцільніше в подібних випадках проявити інтерес до тієї сфери, про яку говорить неповнолітній, і, якщо слідчий не знайомий з нею (недостатньо глибоко її знає), сказати про це допитуваному. Така поведінка слідчого, засвідчуючи про вдумливе відношення його до життя і занять допитуваного, швидше дозволить встановити з ним контакт.

В окремих випадках, коли контакт з дитиною не налагоджується, можна вдатися до прийому, заснованому на численних спостереженнях психологів і педагогів про те, що діти часто виявляють підвищений інтерес до людей, які не звертають на них увагу, і, звикнувши до їх присутності, самі намагаються вступити в спілкування з ними. «У подібних випадках слідчий може зайняти вичікувальну позицію, зробити вигляд, що займається своїми справами, не маючи до дитини жодного відношення, в той час як з дитиною розмовляє педагог або супроводжуюча особа» [7, с.177].

Враховуючи необізнаність підлітка щодо функцій судово-слідчих органів, слідчому доцільно інформувати допитуваного про свої повноваження, пояснити йому також, хто і навіщо бере участь у слідчій дії. Таке уважне ставлення до підлітка - крок до завоювання його довіри. Більшою мірою, ніж дорослі, неповнолітні потребують докладного роз'яснення того, що від них вимагається. Слідчому потрібно неквапливо, у зрозумілих висловах розтлумачити допитуваному його права та обов'язки [8, с. 210].

Застосування ігрових ситуацій під час допиту сприятиме нейтралізації психологічної напруженості у неповнолітніх молодшого віку. Ігрові моменти можна використовувати навіть до неповнолітніх 10-11 років. Зокрема, з неповнолітніми 3-5-річного віку за допомогою ляльки можна вести бесіду, а допитуваному 6-11-річного віку запропонувати гру у сищиків (поліцейських), коли неповнолітній, беручи на себе певну роль, допомагає розслідувати злочин. Неповнолітній має відчувати, що опинився у ролі помічника і до нього ставляться серйозно [28].

Враховуючи підвищену сприйнятливість і вразливість неповнолітніх, слідчий під час допиту повинен звертатися до допитуваного в доброзичливому тоні, не втрачаючи, проте, готовності присікти у разі потреби прояв неповаги з його боку. Допит неповнолітніх починається з їх вільної розповіді. Але перед цим потрібно обов'язково з'ясувати, з ким і про що говорив допитуваний з приводу події, про яку йде мова; як відреагували дорослі особи, яким він вперше розповів про те, що трапилося. Ці ж питання ставляться особам, на яких посилається неповнолітній у своїх свідченнях, а отримані відповіді зіставляються. Також необхідно обережно дізнатися, чи не отримував допитуваний порад і рекомендацій щодо певної лінії поведінки на допиті, не вимагав хто-небудь дати неправдиві свідчення [8, с. 180].

Як відомо, форма самостійного викладу показань більш доцільна в порівнянні з питально-відповідною, оскільки більшою мірою забезпечує достовірність отримуваних відомостей. У вільній розповіді менше спотворень, ніж у відповідях на питання, що породжують певну настороженість. Вільна розповідь неповнолітнього зазвичай фрагментарна і недостатньо конкретна. У процесі викладу допитуваний часто слідує не ходу події, а тим асоціаціями, що у нього виникають. Тим не менш, неповнолітнього не можна квапити, обривати, розповідати за нього. Однак здебільшого неповнолітні потребують детального тлумачення того, що потрібно розповісти, які обставини цікавлять слідчого. Тому слід після вільної розповіді потерпілої задати ряд простих запитань, які жодним чином не стосуються події злочину (наприклад, звідки він щойно прийшов, що робив, коли отримав повістку тощо). Вільну розповідь неповнолітнього потерпілого слідчому не варто порушувати, а зосереджено вислуховувати. Таким чином можна виявити той елемент показань, на котрий доцільно звернути особливу увагу. Саме на ньому слід згодом зупинитися детальніше, поставити уточнюючі чи доповнюючі запитання, які важливо правильно сформулювати, та визначити послідовність оголошення з метою встановлення всіх обставин події злочину [8, с. 184-186].

Орієнтування в послідовності явищ минулого у неповнолітніх також має свої особливості: точність тимчасової локалізації залежить від точності відтворення змісту минулих подій; правильне орієнтування в послідовності минулих подій залежить значною мірою від зв'язку локалізованого моменту з попереднім і наступним моментом; відтворення послідовності минулого залежить від яскравості, жвавості, емоційності уявлень, що відображають момент та пов'язані з ним уявлення. [8, с. 275].

Також важливо відзначити, що при допиті неповнолітніх свідків (потерпілих особливо) питання, що торкаються сформованого у них емоційного комплексу, слід чергувати з нейтральними або такими питаннями, що викликають у них позитивні емоції, проявляючи при цьому особливий такт і увагу по відношенню до допитуваного. Про це слід пам'ятати, перш за все, при допиті дітей, які зазнали різного роду сексуальним посяганням або спостерігали протиправні, насильницького характеру дії своїх батьків [29, c. 62-63].

Використовуючи метод аналогії, порівняння, метод постановки контрольних запитань, метод висвітлення події з різних його сторін, слідчий може отримати від неповнолітнього свідка (потерпілого) цінні відомості про події, слабо закріплені у його пам'яті внаслідок мимовільного запам'ятовування .

Якщо в результаті деталізації та конкретизації показань допитуваного стає очевидною їх неправдивість, слідчий повинен зосередити увагу на з'ясуванні можливих причин, що заважають неповнолітньому сказати правду. Для цього навіть може бути перерваний допит, якщо необхідні дані не були зібрані при його підготовці .

Викриваючи брехню неповнолітнього свідка чи потерпілого, треба також пам'ятати, що якщо кілька підлітків дають однакові неправдиві свідчення (очевидно, в результаті чинив на них впливу), кожному з них доцільно ставити питання, по-різному сформульовані і в іншій послідовності. Якщо брехня у свідченнях підлітка є результатом вчиненого на нього впливу, то він частіше, ніж дорослий, змішує вигадки з правдою, так як не в змозі продумати до кінця неправдиві свідчення. Як правило, неповнолітньому важко встановити зв'язки між явищами, у зв'язку з чим він зазвичай дає правдиві відповіді на питання, що прямо не зачіпають теми. Тому постановка питань, що виходять за рамки продуманих допитуваним обставин нерідко призводить до викриття брехні [25, с.214-215].

Для викриття брехні при допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого можливе застосування наступних тактичних прийомів:

* допущення легенди - слідчий, знаючи, що допитуваний дає неправдиві свідчення, дає йому можливість висловитися, щоб він сам дійшов до протирічь зі своїми ж колишніми твердженнями або із зібраними доказами;

* раптовість - допитуваним раптово задається питання або пред'являється доказ, про наявність якого допитуваний не знав. Даний прийом часто поєднується з «допущенням легенди»;

* створення уявлення про обізнаність в обставинах скоєного злочину - слідчий по ходу допиту навмисно повідомляє допитуваному сукупність фактів, які розкривають обставини і окремі деталі вчинення протиправного діяння. Здивувавшись знанню подробиць, допитуваний може прийти до висновку про те, що слідчому відомо все, і дача неправдивих свідчень у цій ситуації марні;

* відволікання уваги - для отримання правдивих показань слідчий «присипляє» пильність неповнолітнього. У цих цілях, слідчий не акцентує увагу на головному питанні, з приводу якого йому важливо отримати правдиві свідчення, нібито розчиняючи його в числі інших питань, що не мають в даному випадку істотного значення, і таким чином намагається отримати розрізнені правдиві показання;

* інерція - слідчий, розмовляючи з неповнолітнім, непомітно переводить розмову на абстрактні теми, але в сферу, пов'язану з фактом, що з'ясовується. Допитуваний, захоплений розповіддю як би про стороннє, при вмілому напрямку розмови, «за інерцією» проговорюється про те, що збирався приховати від слідчого;

* повторний допит - неповнолітній давши неправдиві свідчення, намагається дотримуватися їх і надалі. Однак він неминуче забуває подробиці первинних неправдивих свідчень, не може повторити їх з такою ж точністю на другому допиті [34, с. 284-285].

Використання всіх перелічених вище тактичних прийомів значно підвищує ефективність проведення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб на попередньому слідстві, сприяє отриманню від них протягом одного допиту максимально достовірної та вичерпної інформації і робить зайвими їх повторні допити.

2.3 Використання спеціальних знань при проведенні допиту неповнолітніх та малолітніх осіб

Педагог чи психолог, законний представник, лікар можуть бути присутні під час допиту неповнолітнього у разі, коли він не досяг шістнадцятирічного віку або якщо його визнано розумово відсталим (ч. 1 ст. 491 КПК України). Присутність педагога або близьких родичів неповнолітнього чи інших законних представників під час допиту має підвищувати його результативність. У зв'язку з цим велике значення має правильне визначення конкретних осіб, присутність яких може бути корисною [7, c. 178].

Кримінально-процесуальний закон чітко не регламентує права й обов'язки педагога. Він виступає в даному випадку як спеціаліст. Педагог, який запрошується для участі у допиті, повинен займатися вихованням і навчанням неповнолітніх такого ж віку, що і допитуваний. Завдання педагога -- допомогти слідчому встановити психологічний контакт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки [12, c. 68-69].

Використовуючи свої спеціальні знання в області педагогіки і дитячої психології, педагог має допомогти слідчому розташувати до себе допитуваного, краще зрозуміти індивідуально-вікові особливості і пристосувати їх до умов допиту із тим, аби якнайповніше з'ясувати всі обставини скоєного злочину.

Як зазначає Д. М. Лосєв, посилаючись на результати вивчення слідчої практики, слідчі неправильно розуміють роль педагога в допиті неповнолітніх. Так, у деяких випадках обов'язки педагога, який бере участь у допиті, обмежуються тим, щоб він засвідчив своїм підписом у протоколі правильність фіксації показань допитуваного (11,2 % від загального числа слідчих респондентів). Крім того, факт присутності педагога під час допиту є, на думку деяких слідчих, засобом психологічного впливу на неповнолітнього [21, c. 10].

За даними І. А. Макаренко, 56 % слідчих залучають педагога для засвідчення правильності фіксації показань неповнолітнього, а також для того, щоб допитуваний у подальшому не змінив своїх показань. І тільки 44 % слідчих запрошують педагога для виконання ним безпосередніх функцій -- надання допомоги слідчому в подоланні замкнутості неповнолітнього допитуваного і встановленні з ним психологічного контакту [22, c. 67].

Відсутність відповідної кримінально-процесуальної регламентації участі педагога в допиті неповнолітнього створює серйозні труднощі для залучення цих осіб до провадження слідчої дії за участю неповнолітнього, а звідси і слабка криміналістична забезпеченість таких слідчих дій. Слідчий і дізнавач просто не мають можливості обирати педагога, тому бере участь у слідчій дії той, хто погодився або з ким є особистий контакт.

Саме підхід до запрошення педагога для участі в допиті неповнолітнього є дуже важливою стороною забезпечення прав і законних інтересів неповнолітньої особи. Перш за все він повинен бути диференційованим. Допит неповнолітніх дошкільного віку доцільно проводити за участю педагога, що працює в дошкільній виховній установі, або викладача початкових класів, а допит неповнолітніх молодшого шкільного, підліткового і старшого шкільного віку -- за участю педагогів, що викладають у відповідних класах. Слід ураховувати, що між неповнолітнім допитуваним і викладачами учбового закладу, де він навчався або навчається, можуть скластися неприязні стосунки, тоді участь будь-кого з них в допиті може призвести до ускладнень під час установлення психологічного контакту з допитуваним. Крім того, важливим моментом є врахування статі педагога, який бере участь у допиті, особливо якщо йдеться про справи, пов'язані зі статевими злочинами [27, c. 215-222].

Деякі автори, наприклад Н. І. Гуковська, із сумнівом ставляться до ролі педагога як помічника під час допиту неповнолітнього. Автор звертає увагу на той факт, що педагоги в основному мають справу з неповнолітніми, які не є правопорушниками, і майже не зустрічаються з подібними психологічними особливостями. Крім того, присутність сторонніх осіб на допиті зазвичай заважає створенню атмосфери довіри, заважає допитуваному. У той же час дослідниця високо оцінює значущість педагога як свідка. Педагог, що знає неповнолітнього, може дати надзвичайно важливу інформацію про його особу [11, c. 110-111].