Систематизація нормативних актів та їх види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Систематизація нормативних актів та їх види

Вступ

нормативний акт право

Актуальність теми. Норма права закріплюється в нормативному акті, що є основним джерелом права в Україні.

Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ компетентного органу, в якому закріплене забезпечуване державою формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Ознаками нормативно-правового акта є те, що він:

* видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі. Наприклад, нормативно-правові акти в Україні приймаються Верховною Радою України (ці акти називаються законами), Кабінетом Міністрів України (постанови), Президентом України (укази) тощо. Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття конституцій. Таким чином були прийняті конституції Франції у 1958 році, Чилі у 1980 році чи Російської Федерації у 1993 році;

* містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх. В нормативно-правових актах містяться норми права, тобто ті правила поведінки, що встановлюють, змінюють чи скасовують певні права і обов'язки;

* має юридичну чинність, що охороняється і забезпечується державою, примусовою силою її органів;

* має вигляд письмового документа з визначеною структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів належать назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата набрання ним чинності тощо. Основним елементом структури є стаття.

Проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об'єктивно з являється у зв'язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.

Об'єктом дослідженняє процес правового регулювання суспільних відносин, оформлений значним законодавчим масивом, який безперервно упорядковується і систематизується з метою його ефективного використання в умовах перехідного періоду розвитку сучасного українського суспільства.

Предметом дослідження є характеристика основних типів систематизації нормативно-правових актів, її логіко-гносеологічна природа та найважливіші техніко-юридичні характеристики і, відповідно, теоретико-методологічне та практико-прикладне значення в розвитку сучасної системи законодавства України.

1. Загальна характеристика нормативного акту

1.1 Поняття та ознаки

Нормативний акт - акт правотворчості, що виходить з компетентного державного органу та містить норми права.

Він розрахований на регулювання раніш необмеженого числа випадків та діє безперервно. Цими ознаками нормативний акт відрізняється від актів застосування права (де мова йде про додання норми до конкретного випадку, конкретної особи), так і від актів тлумачення права (де мова йде про роз'яснення того, як треба розуміти вже діючу норму).

Нормативним треба вважати такий акт, котрий не додає змін до дії правових норм, а визначає їхнє застосування до одного відношення чи до певного кола одиничних відносин.

Акти, що оформлюють встановлення правових норм, а іноді й акті, що змінюють їх, у більшості випадків також висловлюють зміст відповідних норм. Це особливо важливе підкреслити тому, що саме прямим встановленням змісту загальних правил поведінки нормативний акт відрізняється від правового звичаю та прецеденту. При використанні цих видів джерел права, які широко застосовуються в буржуазних державах, зміст правових норм залишається за межами актів державної влади, що дозволяє довільно тлумачити та застосовувати на практиці звичаї та рішення судів, що були джерелом прецендентного права.

Нормативний акт має певні переваги перед іншими джерелами права. По-перше, державні органи мають більш координаційних можливостей для вияву загального інтересу. По-друге, в силу певних правил встановлення нормативний акт є більш кращим засобом оформлення норм, що встоялися. По-третє, на нього легко посилатися при розв'язанні справи, додавати необхідні корективи, здійснювати контроль за його виконанням.

Нормативний акт є найбільш розповсюдженим і навіть класичним та першоступенним джерелом права для всіх країн, які об'єднані в систему “писаного права”. В цих країнах нормативні акти складають певну ієрархічну систему, на верхній ступені якої є конституції та закони (конституційні та звичайні). В сучасних умовах спостерігається тенденція до підвищення цінності конституційних норм, посилення їхнього панування над іншими нормативними актам, особливо над актами виконавчої влади -- декретами, указами, постановами, інструкціями тощо.

Юридична сила та сфера дії нормативного акту обумовлені місцем органа, якій видав його, в системі органів держави або в політичної системі у цілому. Тому становлення системи нормативних актів кожної країни відображає загальні закономірності розвитку її політично-державних структур.

Нормативний юридичний акт видається тільки правотворчим органом -- державним органом - Верховною Радою України. Він висловлює волю держави. Звідси його владність, офіційність, авторитарність. Як офіціальний акт, в якому міститься воля держави, нормативний юридичний акт повинен:

1. Видаватися у межах компетенції даного органу;

2. Оформлюватися в документальну форму, що передбачена для актів даного органу;

3. Відповідати конституції, іншим законам країни, підзаконним актам вищих органів;

4. Бути офіційно опублікованим, доведеним до дії.

Нормативний юридичний акт -- це саме акт нормативного характеру. По своєму безпосередньому змісту від є носієм, фактичним джерелом юридичних норм.

Прийнято розрізняти три загальних юридичних джерела -- джерела права: нормативний юридичний акт, санкціонований звичай та судовий прецедент.

Нормативно-правовий акт -- основне джерело права України [4].

Нормативний акт - завершальна ланка та безпосередній юридичний результат правотворчої діяльності як особливої правової форми здійснення функцій держави. Основній зміст цієї діяльності є створенні правових норм. Основній зміст нормативних актів створюють норми права. З'ясувати зміст нормативного акту - це, по-перше, розкрити поняття норми права як державне веління, відокремив її таким чином від тих, що не мають юридичного значення закликів, побажань, декларацій тощо, та, по-друге, охарактеризувати зовнішні ознаки норми права, в яких наочно виявляється її сутність як загального (абстрактного) правила, обмежив тим самим норму права від ненормативних приписів, нормативний акт від ненормативного.

1.2 Класифікація та види нормативних актів

Види нормативних актів - це їхні підрозділи у відповідності з об'єктивно існуючою ієрархічною структурою. Вихідним критерієм для віднесення нормативного акту до того чи іншого виду слугує його юридична сила.

Юридична сила нормативно-правових актів -- це така їхня специфічна особливість, яка характеризує їхнє співвідношення та взаємозалежність по формальним обов'язкам.

Юридична сила нормативних актів залежить від місця органа, що видав акт, в державному механізмі. Всі нормативні акти державних органів прийнято поділяти на закони та підзаконні акти. Провідне місце в системі нормативних актів займають закони. Акти останніх видів видаються на підставі та для виконання законів і тому мають назву підзаконних.

Тому що вони єдині по засобу формування, положення в правової системі держави та ролі в регулюванні суспільних відношень, закони поділяються на деякі види. Взагалі, по значенню змісту в них норм вони поділяються на конституційні та звичайні. Конституційні закони -- це конституція та ті закони, що примикають до неї та присвячені головним питанням суспільного та державного ладу. До кола конституційних законів відносяться закони, які додають зміни, необхідність яких передбачена безпосередньо конституцією (наприклад, Закон України від 16.10.96 р. “Про Конституційний Суд України”.

Особливості Конституції є в тому, що:

а) конституція -- не тільки нормативний юридичний акт; по своєму змісту та значенню вона є державно-політичним документом установчого характеру. Саме конституція засновує, конституює інститути соціально-політичного та економічного ладу, демократії, державно-національного устрою;

б) конституція -- політично-правовий акт етапного характеру, закон, безпосередньо висловлюючий та оформлюючий самостійний етап розвитку держави і права;

в) конституція -- Основній Закон тому, що вона являє собою особливий та єдиний закон, який є загальним початком всієї правової системи країни;

г) конституція відрізняється всеохоплюючою юридичною дією. Впливаючи на суспільне життя через всю систему законодавства, конституція разом з цим прямо регулює суспільні відносини, її норми служать і безпосередньою нормативною підставою при розв'язанні юридичних питань.

Між нормативних актів України особливе місце займають укази Президента України. По своєму правовому статусу, який визначений Конституцією, Президент України є головою держави, який видає розпорядження та укази.

Розпорядження видаються Президентом звичайно по поточним питанням оперативного характеру та не повинні містити норми права.

Укази Президента України як підзаконні акти не можуть протирічити Конституції та законам України. В іншому випадку діє норма Конституції та закону України.

Нормативні акти Уряду. Уряд України (Кабінет Міністрів) видає постанови та розпорядження. Розпорядження звичайно містять конкретні приписи, тобто є актами індивідуального характеру. Постанови видаються по найбільш важливим питанням господарчого та культурного життя. Вони, як правило, мають загальний характер, містять норми права та тому відносяться до джерел права.

Акти центральних органів виконавчої влади. Це -- міністерства, державних комітетів та відомств. Їхні акти звичайно регулюють відносини, які складаються всередині системи цих органів. Але в ряді випадків їм надається право видавати акти, дія яких розповсюджується і на непідпорядковані їм об'єкти управління, а також і на громадян. Такі повноваження звичайно значні у Міністерства фінансів, Національного банку тощо.

Конституція України не визначає види актів, які видаються центральними органами виконавчої влади, в силу чого єдиних форм правових актів у них немає. На практиці Міністерства частіш видають накази та інструкції, державні комітети -- накази та постанови. Нормативними звичайно є інструкції та постанови [7].

Поняття “підзаконні акти” відображає одну загальну рису їхнього змісту -- те, що вони засновуються на законі, а також одну загальну особливість їхньої юридичної сили -- то, що вони закони не протирічуть. В останньому же акти групи, що розглядається, багато в чому розрізняються між собою, мають істотні особливості і по змісту, і по юридичної силі. Останній з вказаних критеріїв береться у зв'язку з двома ознаками:

а) компетенцією правотворчого органу;

б) сферою (областю) дії акту.

По вказаним ознакам всі підзаконні нормативні акти можуть бути розподілені на чотири загальні групи:

1) загальні;

2) місцеві;

3) відомчі;

4) локальні (внутриішньоорганізаційні).

Загальні підзаконні акти -- нормативні підзаконні акти, які видаються органами загальної компетенції та розповсюджуються на всіх осіб в межах країни. По своєму значенню вони займають друге, після законодавчих актів, місце в законодавчої системі. Подібно законам, загальні акти можуть встановлювати суб'єктивні права та обов'язки у відношенні всіх суб'єктів в межах країни; причому навіть акти, прийняті по окремим питанням, мають загальну юридичну силу: вони повинні визнаватися обов'язковими всіма суб'єктами.

Сюди відносяться: нормативні укази президенту, постанови уряду.

Місцеві підзаконні акти. Це -- нормативні підзаконні акти, що видаються територіальними органами державної влади і управління та розповсюджуються на осіб, які знаходяться на даної території. На відміну від загальних, група актів, що розглядається, присвячена питанням місцевого життя в межах тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці -- області, району, міста, селища тощо.

Звідси і своєрідність їхньої юридичної сили. Місцеві акти, в принципі, мають зовнішню дію -- розповсюджуються на усіх осіб, але в межах даної території.

Відомчі підзаконні акти. Це -- підзаконні нормативні акти, які видаються органами спеціальної компетенції (відомствами) та розповсюджуються на організації та осіб, які входять в дане відомство. Вони, на відміну від загальних та місцевих актів, які присвячені питанням, що мають внутрішнє значення для певного відомству -- міністерства, державного комітету. Тому, в принципі, вони мають внутрішню дію: розповсюджуються тільки на організації та осіб в межах даного відомства.

Відомчі акти видають багато державних органів (а також суспільні організації в тих межах, в яких вони мають державні правотворчі функції).

Більшість різноманітних відомчих актів видають виконавчо-розпорядчі органи -- органи державного управління. Відомчі акти органів державного управління самі підчас створюють певну систему, розрізняються по своєї юридичної силі. Найбільшою (переважною) юридичною силою між відомчих актів органів державного управління володіють акти центральних органів галузевого чи функціонального управління. До них відносяться, наприклад, накази та інструкції міністерств, голів державних комітетів.

Відомчі нормативні акти видають також органи юстиції, нагляду та контролю. Може скластися враження, що органи юстиції, нагляду не мають правотворчих функцій: вони призвані забезпечити дію права, а не створювати його. В принципі, це правильно, але тільки у відношенні загальних нормативних актів. Між тим центральні органи юстиції, нагляду уповноваженні щодо видання відомчих актів, що регламентують внутрішню діяльність відповідно судової системи, прокуратури.

Локальні (внутрішньо-організаційні) підзаконні акти. Це -- нормативні підзаконні акти, які видаються організацією тільки для рішення своїх внутрішніх питань та діють лише в її межах. Такі, зокрема, правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах. Вони мають багато східних рис з відомчими актами. Однак їхній зміст та юридична сила ще більш обмежена.

Внутрішній характер групи актів, що розглядається, висловлюється в компетенції організацій (підприємств), які мають право їх видавати. Ці акти присвячені організаційним відносинам, які складаються на даному підприємстві.

В юридичної літературі нормативні юридичні акти (зокрема, підзаконні), класифікуються в залежності від органу, що видав їх, та відповідно цьому по найменуванням актів. Наприклад, широко розповсюджена класифікація нормативних актів на такі види:

а) закони;

б) укази;

в) акти місцевих органів державної влади;

г) акти органів державного управління.

В системі законодавства є ще один вид підрозділів нормативних актів, також класифікованих частіш по характеру та особливостям їхньої юридичної сили, хоч і в інших площинах.

А. Нормативні акти зовнішньої та внутрішньої дії.

Нормативні акти розповсюджуються на всі особи, яким вони адресовані (незалежно від того, в яке відомство чи організацію вони входять). Відомчі ж і локальні акти відрізняються “внутрішньою дією”, вони розповсюджуються тільки на осіб, які входять до даного відомства та організації. Деякі з відомчих актів можуть розповсюджувати свою юридичну силу за межі відомства.

Б. Державні нормативні юридичні акти та нормативні юридичні акти суспільних організацій.

Нормативні акти, які виходять безпосередньо від державних органів, займають провідне місце серед джерел права не тільки в кількісному відношенні, але й по своєму значенню в ієрархічної структурі законодавства.

Характеризуючи акти суспільних організацій, треба відмітити, що всі ці акти -- завжди акти санкціоновані. Вони так чи інакше набули санкцію від органів держави, санкцію в тому сенсі, що держава не тільки схвалює їх, але й додає в них також свою, державну волю. Санкціювання державою нормативних актів суспільних організацій є джерелом їхньої юридичної сили.

В. Нормативні акти, що видаються одним правотворчим органом, та спільні нормативні акти.

Конкретний зміст волі в нормативному акті може бути різним не тільки по джерелу цього вольового змісту, але й по будівлі волі, яка висловлена в ньому. Акт може виходити від одного правотворчого органу, а може -- і від декількох органів (суспільні акти).

Звичайно нормативний акт видається одним правотворчим органом. Як правило, він узгоджується з компетентними та зацікавленими організаціями та особами в процесі підготовки проекту. Деякі акти узгоджуються і на стадії прийняття (в цьому сенсі при опублікуванні акту зазначається факт узгодження). Однак і в цьому, і в іншому випадку нормативні акти видається тільки даним правотворчим органом, виходить тільки від нього.

Г. Нормативні угоди -- це спільні акти -- документи, які висловлюють в своєму нормативному змісту взаємне виявлення волі правотворчих органів, зустрічне прийняття на себе кожним з них юридичних обов'язків. Нормативні угоди як джерело внутрішньодержавного права зустрічаються порівняно рідко. Більш широке розповсюдження здобули нормативні угоди в міжнародному праві, де вони є основним джерелом права. Із самого змісту міжнародного права, яке регулює міждержавні відносини, слідує, що юридичні норми в більшості випадків встановлюються шляхом узгодження воль між державами.

2. Систематизація нормативних актів

2.1 Поняття та види систематизації

Систематизація законодавства - це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість весь час перебуває в дії в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, які потребують правового регулювання. Журавський В.С. зазначає: «…прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.»

Систематизація законодавства - упорядкування та вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Систематизація законодавства є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей і прогалин.

Систематизація необхідна для: підвищення ефективності та якості законодавства; забезпечення доступності використання нормативно-правових актів громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями; сприяє вивченню та дослідженню законодавства.

Зазвичай у поняття систематизація вчені відносять чотири самостійні форми правової діяльності: збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів); підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація); підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання; підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства).

Вчені-правознавці розрізняють такі форми (способи) систематизації нормативно-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.

2.2 Облік нормативних актів та його форми

Облік визначають, як технічну передумову цих трьох способів. Облік - є діяльністю щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації. Іншими словами, це - письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, у комп'ютері, на картках), їхня обробка і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок зацікавленим органам, установам, окремим особам на їхні запити.

Особливу роль систематизація законодавства має в роботі судових і прокурорських органів, адвокатури. Також, облік необхідний для підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, для здійснення довідково-інформаційної роботи. Крім того, без належного обліку нормативно-правових актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність наукових та навчальних юридичних установ.

Облік нормативно-правових актів можуть здійснювати державні органи і недержавні організації, підприємства й інші установи як для зовнішнього користування, так і для внутрішнього.

Журавський В.С. виділяє такі принципи організації обліку законодавства:

- Повнота інформативного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин у інформаційному масиві.

- Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

- Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Найпростіший вид обліку законодавства - журнальний облік - це фіксація реквізитів нормативно-правових актів у спеціальних журналах, а більш досконалою формою обліку законодавства - є картотечний облік.

Журнальний облік може здійснюватися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку в певній установі чи організації, реєструються в журналі за датами їх прийняття. Акти різної юридичної сили підлягають окремій реєстрації, як правило.

Алфавітно-предметна реєстрація вважається більш досконалим видом обліку нормативних актів, що надходять у певну установу чи організацію. При такій реєстрації акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовані у алфавітному порядку.

Як оптимальну форму журнального обліку, визначають тематично-предметну. При ній рубрики розділів журналу всього масиву законодавства діляться на певні галузі, підгалузі, юридичні інститути. Можливості журнального обліку досить скромні. Він використовується лише там, де інформаційний масив невеликий або обмежений досить вузькою проблематикою.

Існує ще один вид обліку законодавства - картковий облік. Це створення карткової системи (різного роду карток), що відповідають і формуються за певними критеріями. Зазвичай така форма обліку використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, також у великих установах і організаціях, які працюють з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

На картках картотеки можуть бути зафіксовані основні реквізити акта - вид акта, заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування, або повний текст акта. Рубрики і картотеки визначаються на базі певного, виробленого заздалегідь словника. Відповідні картки можна шукати або ручним способом, або напівавтоматизованим, або автоматизованими режимами.

Головною перевагою карткового обліку є те, що можна оперативно вносити зміни чи корективи у картки відповідно з останніми змінами, внесеними в акт, розміщений на картках. Картки у картотеці розміщують за алфавітно-предмет-ним, хронологічним, або предметно-галузевим принципом.

Наступна форма обліку законодавства - ведення контрольних текстів чинних нормативних актів, тобто це внесення в текст офіційного видання закону, указу, постанови, чи іншого нормативного акту відміток про зміну доповнення чи скасування таких актів чи їх частин з вказівками на ті акти, на підставі яких зроблені відмітки.

Діяльність певних органів, установ може поєднувати в собі різні форми обліку законодавства, що доповнюють одна одну. Поєднання різних форм обліку сприяє підвищенню ефективності довідково-інформаційної служби у галузі законодавства.

2.3 Кодифікація, інкорпорація та консолідація, як елементи систематизації

Кодифікація - спосіб (форма) систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці, тобто удосконалення через зміну змісту (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створення зведеного нормативного акта, об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Це підготовка і прийняття нових актів, у яких містяться узгодженні між собою норми старих актів, що виправдали себе, і нові нормативні розпорядження. Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.

Мета кодифікації - оновлення законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності. Наприклад, Ведєрніков Ю.А. зазначає: «Така форма систематизації націлена на докорінну переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового кодифікованого акта. Вона сприяє стабільності законодавства, тому кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація у зв'язку з цим може мати лише офіційний характер».

Теорія держави і права визначає такі результати кодифікації:

Кодифіковані закони:

- Конституція;

- Кодекс - юридично і логічно цілісний, внутрішньо-узгоджений кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною

мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства;

- Основи законодавства - кодифікаційний акт, що містить концептуальні поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин. Зазвичай, такий акт складається з нетипових норм - норм-дефініцій, норм-цілей, норм-принципів, забезпечує зв'язок і узгодженість норм тих чи інших інститутів або галузей права.

Кодифіковані підзаконні акти:

- Статут - кодифікований підзаконний акт, який регулює роботу певних відомств, організацій, міністерств, певну сферу управління;

- Положення - кодифікаційний акт, що становить собою систему нормативних приписів, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ. Постановою уряду положення затверджується як кодифікований підзаконний акт;

- Правила - кодифікований підзаконний акт, що являє собою систему нормативних приписів, яка визначає не правовий статус, а порядок якогось виду діяльності.

Є правила, які мають загальнодержавне значення, вони затверджуються постановою уряду.

За обсягом виділяють такі кодифікації:

1. Загальна кодифікація. При такій кодифікації створюється зведення кодифікаційних актів для основних галузей законодавства. Наприклад, загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

2. Галузева кодифікація. За такої кодифікації припускається об`єднання правових норм певної галузі права у строго встановленому порядку. Така кодифікація посідає провідне місце серед інших видів кодифікації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання.

3. Міжгалузева (комплексна) кодифікація. Це об`єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва.

4. Спеціальна (внутрішньогалузева) кодифікація. Така кодифікація припускає об`єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі. Цей вид кодифікації, як і комплексна, доповнює галузеву кодифікацію.

Кодифікація сприяє стабільності законодавства. Найчастіше кодифікації піддаються норми, що розраховані на довготривалий проміжок часу. Найбільш динамічні сфери регулюються поточним законодавством. Кодифікаційні акти повинні бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники у певному порядку вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них. Результатом інкорпорації є збірники, де нормативно-правовий матеріал розташований за певними критеріями. Такими критеріями є: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

При такому способі систематизації, як інкорпорація нормативний акт опрацьовується - із нього викидаються положення, які втратили силу; включаються внесені зміни і доповнення; викидаються відомості про осіб, які підписали акт. Журавський В.С. зазначає: « Саме ця властивість інкорпорації - збереження незмінним змісту нормативного регулювання - відрізняє її від кодифікації і консолідації.»

Поділ інкорпорації на окремі види можна проводити за різними підставами:

1) За юридичним значенням:

- офіційна інкорпорація - передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів від імені компетентних державних органів та ці збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можна послатися при вирішенні юридичних питань;

- неофіційна - немає обов'язкового характеру, здійснюється науковими установами, видавництвами, навчальними закладами, іншими суб'єктами юридичної діяльності для зручності у користуванні нормативним матеріалом, тому видані збірки мають лише довідковий, інформаційних характер.

2) За обсягом: загальна (генеральна); галузева; міжгалузева; спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства).

3) За критеріями об`єднання є:

- хронологічна - упорядкування нормативних актів здійснюється у певній послідовності за ознакою часу опублікування і набрання чинності;

- предметна - нормативні акти об'єднаються на підставі суспільних відносин, що становлять відокремлений предмет правового регулювання, тобто за галузевою ознакою;

- суб`єктивна - в залежності від органу, який видав інкорпоровані акти.

Правоохоронні органи для полегшення право реалізації здійснюють систематизацією як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів. Систематизуючи закони та підзаконні нормативно-правові акти вище стоячих органів, правоохоронні органи використовують інкорпорацію.

Таким чином відбуваються об'єднання цілісних нормативно-правових актів, у збірки правового матеріалу за критерієм, який обирає сам систематизатор.

Консолідація - форма систематизації нормативно-правових актів, яка полягає в об`єднанні певної кількості нормативно-правових актів, виданих у різний час по самому предмету правового регулювання в єдиний нормативно-правовий акт з усуненням протиріч і повторень, матеріали розміщується у логічному порядку, зазвичай, без зміни змісту, не вносить зміни і новели в чинне законодавство. Змінюється форма правових актів, але не їх зміст. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

Консолідація - це щось середнє між кодифікацією і інкорпорацією. Вона використовується там, де неможлива кодифікація. Консолідовані акти використовується як посібники, директивні документи для осіб, які працюють у відповідних державних або громадських організаціях.

Теорія держави і права виводить такі цілі консолідації - систематизувати нормативний матеріал, який неможливо кодифікувати; усунути множинність нормативно-правових актів, позбавити їх надмірної роздробленості; об`єднати загальні положення поточної правотворчості в блоки.

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. Звід законів - офіційна збірка законодавства, що видається державою, в якій поміщаються зведені в одне видання і розташовані в певному порядку (систематичному, хронологічному і др.) чинні нормативні акти.

Звід законів відрізняється від збірників нормативних актів такими ознаками:

може бути лише офіційним виданням - здійснюється від імені і за дорученням правотворчих органів з подальшим схваленням у цілому, або кожного тому окремо; є результатом великої законодавчої, юридико-технічної роботи; являє собою зведене в єдине ціле чинного законодавства.

Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.

Висновки

Систематизація нормативних актів -- це діяльність щодо впорядкування і вдосконалення змісту нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо узгоджену систему.

Необхідність систематизації нормативних актів обумовлена потребою забезпечення ефективного здійснення правотворчої і правозастосовної діяльності, зокрема встановлення й усунення дублювання, колізій і прогалин у чинних нормативно-правових актах, поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Існує декілька видів систематизації нормативних актів: інкорпорація, кодифікація, консолідація і звід законів.

Види систематизації законодавства дуже тісно пов'язані між собою, вони не існують в “чистому”, ізольованому виді. Всі вони: інкорпорація, консолідація і кодифікація - тісно пов'язані між собою і є “взаємно проникаючими”, взаємодоповнюють один одного, а консолідація є з'єднувальною, перехідною ланкою між інкорпорацією та кодифікацією, вміщуючи у собі ознаки як одного так й іншого виду систематизації, які за своєю суттю однак досить відрізняються одна від одної.

Саме поняття видів систематизації законодавства - інкорпорації, консолідації та кодифікації - носить умовний характер. Вони є взаємопов'язаними, бо при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт комплексно використовуються прийоми та правила всіх трьох видів і сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 1997. - 198 с.

2. Богінич О.Л. Систематизація законодавства України: передумови здійснення та шляхи реалізації // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. - С. 121-123.

3. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства і питання гуманізації суспільства // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. - Львів, 1991. - Вип. 29. - С. 59-61.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с.

6. Козловський А.А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. - К., 2000. - №2. - С. 49-52

7. Котюк І. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів // Право України. - 2000. - № 8. - С. 112-115

8. Кулик О.Г. Методичні та організаційні засади систематизації законодавства України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науко-во-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. - С. 127-130.

9. Кухарук Т.В. Систематика и систематизация законодательства // Изв. вузов. Правоведение. - С.-Петербург, 1993. - N 5. - С. 117-123.

10. Меленко С. Консолідація як вид систематизації нормативно-правових актів: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці, 2002.

11. Стефанюк В.С. Систематизація законодавства та суди України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. - С. 43-52

Размещено на Allbest.ru