Інформаційне забезпечення функціонування інституту президента України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОБМІНУ

РОЗДІЛ 2. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ ПІДТРИМКИ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТА

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена рядом причин:

По-перше, сьогодні в усьому світі відбувається інформаційно-технологічна революція. Серед основних тенденцій розвитку суспільства на сучасному етапі слід відзначити процес глобалізації щодо інформатизації практично всіх сфер діяльності. При цьому особливо важливим є запровадження інформаційного забезпечення в державному управлінні, і, зокрема інституту президента, як центрального елемента системи виконавчої влади.

По-друге, однією з головних вимог, які ставляться до інформації, є забезпечення високої вірогідності та швидкого надходження інформації про об'єкт управління неможна організувати його роботу, використовуючи найбільш вдосконалені методи управління.

По-третє, дії Президента України повинні бути конструктивними, а прийняті рішення повинні приносить користь та розвиток українському суспільству та державі.

Об'єктом дослідження курсової роботи є інститут президента

Предметом дослідження курсової роботи є система інформаційного забезпечення функціонування інституту президента

Метою дослідження виступає аналіз утвореної системи інформаційного обміну між президентом та іншими структурами, а також вироблення порад щодо її удосконалення та модифікації.

Серед основних завдань роботи виділимо наступні:

1. Визначити теоретичні засади дослідження інформаційного обміну

2. Здійснити аналіз складових елементів інформаційно-аналітичної підтримки інституту президента, визначити їх основні переваги та недоліки.

3. Проаналізувати ефективність системи інформаційного забезпечення Президента України

Відповідно до визначених об'єкта, предмета та завдань в ході дослідження була використана методологія, яка передбачає застосування декількох методів та підходів. Передусім, метод системного аналізу, дозволяє визначити характерні риси процесу інформаційного обміну. Порівняльний метод дає змогу встановити основні закономірності розвитку системи відносин між президентом та його апаратом. За допомогою індукції було встановлено ключові елементи.

Переходячи до висвітлення літератури варто почати з аналізу джерел, що використані в роботі. Найважливішими серед них були закони та укази президента.

Щодо теоретичних напрацювань, то слід зупинитись на працях таких дослідників. Найважливішими серед них були праця А. Алексеева „Опыт построения социологической модели массовой коммуникации” [9] а також М. Халер „Пошук і збір інформації” [14]. Тут автори досліджують основні аспекти дослідження інформаційних потоків та систем, що виникають під час циркуляції інформації у середовищі.

Переходячи до аналізу праць, присвячених прикладним політичним дослідженням, слід розпочати з В. Шаповал „Вищі органи сучасної держави: Порівняльний аналіз”, де автор досить грунтовно проаналізував систему органів держави та визначив місце і роль в цій системі президента. Потрібно відзначити статтю Н. Плахотнюк, Б. Баглей „Органи, які забезпечують виконання Президентом України його повноважень”, тут автори спробували встановити складові елементи інформаційної підтримки інституту президента зв'язок між ними.

Робота структурована у відповідності з основними дискусійними аспектами проблеми, що порушуються. Курсова робота складається зі Вступу, Розділу I „Теоретичні засади дослідження інформаційного обміну”, Розділу II „Складові елементи інформаційно-аналітичної підтримки інституту президента”, Розділу III „Система інформаційного забезпечення Президента України” та Висновків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОБМІНУ

Історично склалось так, що поняття „інформація„ асоціювалось зі змістом якогось сигналу, повідомлення, що, в свою чергу, слугував стимулом для певних дій тих чи інших суб'єктів. Інформація - атрибут матеріального світу, без якого неможлива життєдіяльність будь-якої живої істоти, а не лише людини. Відповідно, виділяють біологічну інформацію, що функціонує в живій природі, і соціальну, котра функціонує в суспільстві. Причому специфічна інформаційна діяльність набуває досить високого рівня організації вже у ссавців, які живуть групами - вовків, левів, мавп, дельфінів, та ін.

Як зазначає російський філософ Р. Абдєєв, „з давніх часів життя людини залежало не тільки від зайнятості (вміння як такого) добувати їжу, будувати житло та ін., але в меншій мірі і від того, як швидко та повно вона отримувала інформацію (наприклад, про ту ж саму їжу або небезпеку, що погрожувала їй) та як швидко на неї реагувала. На цю управлінську сторону до останнього часу не звертали належної уваги, хоча будь-який процес у людському суспільстві нерозривно пов'язаний з прийомом, опрацюванням інформації та управлінням, тим, як швидко та ефективно це робиться. Як свідчить досвід еволюції живої природи та людського суспільства, чим краща групова організація, тим більше додаткових переваг мають індивіди, об'єднані в ці групи. А функціонування групи, як відомо, передбачає якісно вищий рівень управління, а отже й інформаційної діяльності, порівняно із суто індивідуальною організацією. Адже управління неможливе без збору, обробки, передачі та накопичення інформації.

Процес пізнання описується двоконтурною моделлю. Перший контур передбачає відображення об'єкта суб'єктом, сприйняття об'єкта як явища. Це - сфера емпіричного знання, що базується безпосередньо на досвіді. А другий контур завдяки відбору та узагальненню інформації забезпечує процедуру абстрактного мислення

Джерело: складено: [2]

Таким чином, інформаційний потік „об'єкт - суб'єкт„ урівноважується інформаційним потоком „суб'єкт - об'єкт„ як основи процесу управління.

Тому інформацію можна поділити на структурну (або зв'язану) та оперативну (чи робочу) Структурна інформація притаманна об'єктам живого та неживого світу природного та штучного походження та представляє собою, так би мовити, „уречевлену„ інформацію. Тобто, будь-який предмет або процес, що відображається органами чуття суб'єкта, є джерелом структурної інформації.

Оперативна ж інформація циркулює між об'єктами матеріального світу та використовується в процесах управління в живій природі та суспільстві. Генетична структурна інформація неживої природи є необхідною передумовою появи оперативної інформації. Суб'єкт вилучає з об'єкта неживої чи живої природи інформацію і включає її у свій контур пізнання (управління). Проілюструвати цю принципову схему можна таким чином. Джерело структурної інформації для левів слугують антиподи, якими леви зазвичай харчуються. Для покупця - джерело структурної інформації - зовнішній вигляд товару, а для створеного людиною електролічильника - потік електроенергії. Якщо будь-який з означених суб'єктів факт реєстрації свого об'єкта сприймає як керівництво до дії (леви-до полювання, покупець - до оцінки та (чи) придбання товару, а електролічильник - до обліку споживання електроенергії), то структурна інформація переходить в оперативну. Якщо ж зареєстроване повідомлення не спонукає суб'єкт до відповідних дій, то таке повідомлення представляє собою інформаційний шум.

Структурна інформація посідає певне місце і в сучасній системі управління. Адже далеко не всі рішення приймаються на підставі оперативної інформації, що міститься на спеціальних носіях. До частини рішень суб'єктів може спонукати уречевлена інформація, отримана з навколишнього середовища. Певною мірою це стосується інтуїтивних рішень і таких, що приймаються на підставі суджень. Відповідно поширюється сфера і функціонування оперативної інформації - бізнес, перш за все дрібний та середній, політика, тощо.

Що ж таке інформація? Існує чимало визначень цього терміна залежно від галузі науки, сфери діяльності, в якій він використовується. Для організації інформаційної діяльності в сфері управління фундаментальне значення має використання термінологічного апарату кібернетики, особливо такого її розділу як теорія інформації. Остання визначає поняття „інформації„ через зменшення міри невизначеності знань суб'єкта про об'єкт. Така міра отримала назву ентропії. Отже, інформація - це зміст повідомлення про сукупність явищ і подій, що представляють інтерес для зацікавлених осіб та організацій, підлягають реєстрації та обробці. А інформаційний шум представляє собою повідомлення непотрібне суб'єкту, незалежно від того, відоме воно йому чи ні. Іноді для характеристики інформаційної діяльності використовують термін релевантна інформація, що походить від англійського слова relevant (той, що стосується справи) і означає сукупність даних щодо конкретної проблеми, людини, цілі чи періоду часу. [14, c.12]

Із мовленого випливає, що основна функція інформації полягає в повідомленні суб'єкту про стан середовища, в якому проходить його життєдіяльність, у зниженні ступеня невизначеності тієї чи іншої ситуації. У найзагальнішому плані інформацію поділяють на масову та спеціальну. Масова інформація виконує функція спілкування, а спеціальна - забезпечує процес створення матеріальних та нематеріальних благ.

Як бачимо, межа між інформацією та інформаційним шумом визначається цінністю того чи іншого повідомлення для суб'єкта. Саме цінність (або корисність) являє собою ключову якісну характеристику інформації і полягає в її здатності сприяти досягненню мети. Що стоїть перед тією чи іншою особою або організацією. Для ефективного управління, яке полягає в здійсненні цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт, що в свою чергу, передбачає збирання, передачу, обробку та накопичення необхідної інформації, прийняття та реалізацію відповідних рішень, а також контроль за виконанням цих рішень, надзвичайно важливе значення має і ряд інших якісних характеристик інформації, а саме: її точність, достовірність, повнота, коректність та оперативність.

Точність інформації - це припустимий рівень її викривлення, що визначається характером завдань, які вирішує той чи інший суб'єкт. Наприклад, у повідомленні тижневика „Кієвкій телеграфъ„ про перерахування котів до державного бюджету, проведених Державною митною службою України (ДМСУ) протягом 2000р. наводиться цифра 9,2 мільярда гривень. Такий ступінь точності, цілком прийнятний для ЗМІ, водночас неприпустимий для бухгалтерської звітності до відповідних органів Міністерства фінансів, куди інформація повинна подаватись із точністю до копійки. В свою чергу, достовірність інформації визначається її властивістю відображати реально існуючі об'єкти з необхідною точністю. У цьому плані, інформація, оприлюднена ДМСУ в пресі, для фінансових органів буде недостовірною. Властивість інформації містити в собі необхідний мінімальний обсяг відомостей для прийняття правильного рішення називається повнотою інформації. Як бачимо, точність, достовірність і повнота інформації є однотипними взаємозв'язаними характеристиками. [14, c.34]

Надзвичайно важливе значення, з точки зору управління, має така характеристика інформації, як її оперативність, тобто актуальність інформації за умов зміни ситуації.

А для того, щоб процес управління чи навіть просто спілкування був продуктивним, інформація повинна однозначно сприйматись всіма споживачами, тобто бути коректною. Наведені поняття дають змогу на астрактному рівні описати якісні характеристики різних повідомлень, що має виняткове значення для ефективного використання інформації як предмета праці, а отже, і для ефективної організації інформаційної діяльності на всіх рівнях управління. До цього треба додати, що існує певний клас проблем, сформульованих винятково за допомогою вербальних якісних, а не кількісних характеристик. Відсутні також і надійні кількісні моделі придатні для опрацювання вербальної інформації. Тому й оцінка альтернативних варіантів розв'язання таких проблем базується на якісних характеристиках інформації і має якісний характер.

Разом із якісними існують і кількісні характеристики інформації. Кількість інформації - це міра, що характеризує зменшення ступеня невизначеності ситуації після отримання певного повідомлення. Одиницями виміру кількості інформації є біти, байти, кілобайти, мегабайти тощо. Але цими ж одиницями вимірюється й обсяг певного повідомлення взагалі. А як відомо, повідомлення може містити в собі не лише інформацію, а й інформаційний шум.

Поряд з терміном „інформація„ на практиці вживаються й інші, споріднені з ним поняття, а саме: „дані„ та „знання„. Дані - це повідомлення по стан якого-небудь об'єкта, поставлені у зручній для обробки формі. Дані не обов'язково повинні мати кількісний характер. Наприклад, до категорії даних належать статистичні показники роботи підприємств і анкетні відомості про людину. Як бачимо, основним критерієм віднесення повідомлення до категорії даних є зручність його форми для опрацювання. А знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, її відображення у свідомості людини. Схематично це можна описати так: знання = факти + переконання + правила. Знання, зазначала Л. Грофф (Каліфорнійський університет США), виникають тоді, коли починають проявлятись взаємозв'язки яких раніше не помічали. Нарешті мудрість означає глибоке розуміння життя, його реалій. Спочатку старіє інформація, потім - знання, а вже далі - мудрість. Так, дані про кон'юнктуру на фондовій біржі старіють дуже швидко. А розуміння глибокого значення явищ і процесів зберігає свою актуальність упродовж століть. Цей механізм притаманний світовим духовним традиціям.[14, c. 38]

Процесу обміну інформацією в соціальних системах притаманний психологічний чинник. Це обумовлює можливість неадекватного сприйняття інформації, її викривлення у процесі комунікації. Викривлення повідомлень набуває форм шумів і бар'єрів (семантичних і прагматичних), що, в свою чергу, потребує застосування відповідних фільтрів. Викривлення інформації в соціальних системах під впливом психологічних чинників можливе на всіх етапах обміну інформацією: відправник > кодування > канал зв'язку > декодування > отримувач.

Психологічні причини викривлення інформації поділяються на свідомі та несвідомі. У свідомому викривленні інформації зацікавлений відправник, який подає її адресату (аудиторії) у вигляді правдивої та (або) повної інформації. Відомий досить широкий спектр форм викривлення інформації від її фальсифікації до неповного подання. Фальсифікація інформації - це свідоме приховування правдивої та подання неправдивої інформації. Фальсифікація нерідко відбувається з порушенням закону і набуває форми шахрайства, особливо в бізнесі та політиці. Прикладом масштабних шахрайств в економіці України, коли організатори вдавались до широкої фальсифікації інформації, може слугувати так звана „трастова епопея„ 1993-1994 рр.[13]

Свідоме змішування істинної та помилкової інформації відоме як напівправда. Особливо сильний ефект може бути досягнутий за умов великого обсягу повідомлень, що містять багато інформаційного шуму. У цьому випадку інформаційний шум, або навіть несуттєва інформація ніби маскує від адресата (аудиторії) інформацію суттєву.

Неповне подання інформації полягає у частковому її приховуванні. Синонім - замовчування інформації. У цьому випадку адресант просто не повідомляє адресату деякі фрагменти цілісного блоку інформації, в результаті в останнього формується неправильне уявлення про ситуацію. Вигода для відправника повідомлення у даному випадку полягає в тому, що у разі виявлення факту викривлення інформації її отримувачем, відправник просто не зобов'язаний, згідно із законом, подавати всю інформацію. Наприклад, у комерційній та політичній рекламі, на різноманітних презентація, виставках тощо. А прикладом неповного подання інформації поза межами чинного законодавства, а іноді і її фальсифікації, може слугувати розповсюдження фармацевтичних препаратів через мережу багаторівневого маркетингу в Україні, скажімо, із пропозицією швидко схуднути.

Але значно більшу загрозу ефективній інформаційній діяльності порівняно зі свідомим, завдає несвідоме викривлення інформації. Це пов'язано тим, що принаймні одна, а іноді й обидві сторони комунікаційного процесу не помічають своїх помилок і сприймають недостовірну інформацію як достовірну. А як відомо, на підставі неправильної інформації не можуть бути зроблені правильні висновки. Можна назвати ряд причин несвідомого викривлення інформації:

1. недостатній професіоналізм, некомпетентність суб'єктів інформаційної діяльності;

2. характер ситуації: стандартний чи нестандартний;

3. неправильне розуміння інформаційних потреб та (чи) некоректне формулювання запитів суб'єктів;

4. використання джерел інформації, що мають занадто загальний характер для вирішення поставленого завдання, або джерел інформації, що неповною мірою відповідають потребам користувачів.

Випадки недостатнього професіоналізму можна знайти на всіх рівнях управління, а отже, й інформаційної діяльності. Прикладом роботи з інформацією у нестандартній ситуації може слугувати суттєва розбіжність нафтових оцінок Каспію, а отже, і загальних перспектив економічного розвитку цього регіону. Із неправильним розуміння інформаційних потреб та (чи) некоректним формулюванням запитів клієнтів досить часто доводиться стикатися фахівцям з консалтингу та паблік рілейшинз, бібліотекарям, тощо. Що ж стосується використання джерел інформації, які мають занадто загальних характер для вирішення поставленого перед виконавцем завдання, то для цього досить порівняти потенційні можливості для підготовки огляду про поточну фінансову ситуацію на підставі ділових/аналітичних („Бизнес„ „Галицькі Контракти„, „Компаньйон„, „Украинская Инвестиционная Газета„) та громадсько-політичних періодичних видань („Факты и комментарии„, „Україна молода„, „Сегодня„ тощо). По суті, рівень професіоналізму суб'єктів інформаційної діяльності та характер ситуації можна розглядати як прояв закону єдності й боротьби протилежностей. Адже навіть найкваліфікованіший фахівець може опинитись у надзвичайно складній і до того ж новій для нього ситуації, яка поставить під сумнів рівень його професіоналізму.

А що стосується всієї сукупності форм викривлення інформації в цілому, то їх можна представити у вигляді континууму.

Джерело: складено: [2]

Отже, як зазначалось вище, у свідомому викривленні інформації зацікавлений відправник, то поведінка отримувача нерідко призводить до несвідомого викривлення інформації. Хоча, звичайно, винуватцем несвідомого викривлення інформації може бути і її відправник. Тому для визначення імовірності викривлення інформації, її причин та механізмів, треба аналізувати менталітет і мотивацію дій суб'єктів інформаційної діяльності. В практиці управління необхідно враховувати ймовірний позитивний і особливо негативний вплив психологічних чинників на інформаційну діяльність, а це, в свою чергу, вимагає від менеджера знань у сфері індивідуальної і соціальної психології.

РОЗДІЛ 2. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ ПІДТРИМКИ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТА

В якості базового положення приймається, що основою будь-якої системи інформаційно-аналітичної підтримки рішень керівника вищого рівня влади є аналітичні та інформаційні підрозділи його апарату.

Це положення відноситься як до апарату президента країни.

Аналітичні та інформаційні підрозділи апарату президента призначені забезпечувати всі сторони діяльності вищого особи держави з управління країною. Головним завданням цих підрозділів є підготовка рішень президента та їх оформлення у вигляді державних нормативних актів.

Створення ефективної системи інформаційно-аналітичної підтримки основних функціональних завдань аналітичних підрозділів пов'язано з необхідністю суворої регламентації їх діяльності та діяльності всіх пов'язаних з цими підрозділами зовнішніх організацій,які беруть участь у підготовці рішень президента та інформаційному забезпеченні його апарату.

Перш за все, ми вважаємо, повинна бути описано зовнішнє середовище діяльності об'єкта (інституту президента), тобто стійка структура інформаційних зв'язків аналітичних підрозділів з усіма органами державної влади нижчого рівня, тобто з міністерствами, відомствами, та організаціями недержавного сектору. У рамках цієї системи необхідна сувора регламентація інформаційного обміну між її елементами, що включає напрями та характеристики інформаційних потоків, порядок, правила і норми інформаційної взаємодії елементів, обов'язки і відповідальність організацій та посадових осіб щодо реалізації прийнятого регламенту інформаційного обміну.

Документи, юридично, що закріплюють прийнятий регламент, є правовою та нормативною базою для створення технічного, апаратного та програмного забезпечення інформаційно-аналітичної системи підтримки діяльності аналітичних підрозділів апарату президента. Зміст цих документів визначається організацією, структурою і механізмом функціонування державної влади і, перш за все, процедурами прийняття рішень вищим обличчям держави.

Відповідно до прийнятої міжнародної практики, процедура підготовки і юридичного оформлення рішень президента країни повинна визначатися правовими нормами, закріпленими в Конституції і законах. На підставі цих правових документів розробляється положення про статус, структуру та функції апарату президента, регламент та форми його відносин з усіма органами влади й місцевого самоврядування.

Складовою частиною документа повинна бути детально розроблена процедура підготовки рішень глави державної влади, що включає:

1. список посадових осіб, в обов'язок яких входить участь у підготовці рішень, їх функції і відповідальність;

2. список міністерств, відомств і організацій, що беруть участь у підготовці рішень;

3. джерела інформації, порядок доступу, надання та проходження інформації в процесі підготовки та оформлення рішення;

4. організацію і процедуру взаємодії з міністерствами і відомствами федерального та місцевого рівнів, які беруть участь у підготовці рішень,

5. із зазначенням їх функцій та відповідальності;

6. порядок узгодження та юридичного оформлення рішень президента. [9, c.51]

Документ має бути у відповідному порядку затверджений і прийнятий в якості закону про статус і функції апарату президента.

Перераховані, вище, правові документи є основою для розробки ефективної системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності аналітичних підрозділів апарату президента з підготовки рішень. Проте сьогодні ми перебуваємо на початковій стадії становлення України як правової держави і поки не маємо, можливо, ще довго не будемо мати повний переліку стійких нормативних актів, що регулюють процеси підготовки, прийняття та юридичного оформлення рішень у вищих органах влади.

Це може бути досягнуто тільки за наявності своєчасної, повної та достовірної інформації про події в країні та світі для ретельної підготовки рішень із залученням зацікавлених міністерств, відомств, широкого кола фахівців та вчених незалежних організацій. Вирішенню цієї проблеми помогло б поетапне створення спеціальної системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності аналітичних підрозділів апарату президента.

На першому етапі доцільно створення такої системи інформаційно-аналітичного забезпечення, основні, базові елементи якої можуть адаптуватися до структурних, функціональних і нормативно-правових змінам у роботі інституту президента.

Аналіз зарубіжного досвіду говорить про те, що створення подібної адаптивної системи можливе, оскільки структура і функції апарату підготовки рішень при главі держави визначаються головним чином завданнями управління країною. За своєю суттю ці завдання однакові для всіх країн, незалежно від їх державного устрою. У всіх розвинених країнах глави держав мають апарат помічників і радників, які відповідають за підготовку рішень в різних галузях управління країною: національна безпека, зовнішня політика, внутрішня політика, економіка, соціально-культурна сфера тощо. Відповідно до цим поділом повноважень будується діяльність аналітичних підрозділів, керівництво якими, як правило, здійснюється особами, відповідальними за прийняття тих чи інших рішень.

Структура аналітичних підрозділів будується відповідно до прийнятої класифікації проблемних напрямків. За кожен напрям, як правило, відповідає один або кілька аналітиків, висококваліфікованих фахівців у цій галузі. За своїм становищем вони становлять ієрархічну систему. У своїй роботі аналітики використовують інформаційну та аналітичну підтримку всієї піраміди влади і систему незалежних організацій та експертів. Якість роботи аналітичних підрозділів залежить від досконалості правових, процесуальних та організаційних форм їх співробітництва з усіма зацікавленими і залученими організаціями, які беруть участь у підготовці рішень. Ефективність організації взаємодії залежить, перш за все, від характеру відносин між урядом, міністерствами і відомствами, з одного боку, і апаратом президента - з іншого.[23]

При створенні системи інформаційно-аналітичної підтримки діяльності аналітичних підрозділів ця обставина повинна бути врахована.

Якщо ж апарат президента та його радники схильні вести свою самостійну лінію, не завжди узгоджену з відомствами, одноосібно готувати рішення і виступати з пропозиціями, то навіть при дуже жорсткому законодавстві, розпорядчому відомствам певні обов'язки щодо забезпечення діяльності аналітичних підрозділів апарату президента, організувати ефективну взаємодію не вдасться. Відомства завжди знайдуть спосіб приховати або навмисно спотворити найбільш важливу інформацію і не допустять використання своїх фахівців для підготовки неузгоджених із ними рішень. Яскравим прикладом такого стану справ може слугувати діяльність ЦК КПРС, який все контролював, приймав рішення і ні за що не відповідав. У багатьох випадках прийняті рішення були неефективні, оскільки відомства постійно і навмисно спотворювали інформацію, за якою приймалися ці рішення. У результаті ЦК був змушений створити свою власну систему збору інформації. Очевидно, що апарат президента не призначений для функціонування в ролі нового ЦК, тому для його нормальної та продуктивної роботи в умовах відсутності нормативно-правової бази діяльності аналітичних підрозділів повинен бути розроблений і закріплений указом президента тимчасовий регламент, що визначає процедуру, права та обов'язки апарату президента й відповідних відомств та механізм врахування їх взаємних інтересів при підготовці президентських рішень. Це тим більше необхідно зробити зараз, коли в умовах відсутності досвіду і традицій тільки починає складатися механізм роботи аналітичних підрозділів. Що й зробив екс-президент України Леонід Кучма в 1999 році, але указ був скасований в 2009 році.

Другою необхідною умовою створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення аналітичних підрозділів є детальний аналіз їх функціональної діяльності та виявлення дійсних, актуальних потреб користувачів цієї системи. [9, c.67]

Система інформаційно-аналітичного забезпечення аналітичних підрозділів повинна бути орієнтована на функціональні завдання цих підрозділів.

Серед численних і різноманітних функцій аналітичних підрозділів можна виділити два основних напрями діяльності:

1. інформаційно-аналітична робота по забезпеченню і підготовці рішень президента;

2. підготовка та оформлення інформаційних та аналітичних довідок,доповідей і різного роду документів на регулярній основі.

Основу діяльності першого напрямку становить аналіз та оцінка поточних подій в усіх основних сферах державного і суспільного життя, виявлення тенденцій й прогноз розвитку ситуацій, формулювання проблем, що вимагають реакції влади.

Це головний напрямок щоденної роботи аналітиків. Його результати є інформаційною і науковою основою для вирішення всіх інших функціональних завдань аналітичних підрозділів.

Ця діяльність має інформаційно-дослідний характер і до її виконання повинні залучатися відповідні міністерства, відомства та інші державні організації, а також незалежні науково-дослідні центри й окремі вчені.

Якого-небудь певного тимчасового чи іншого регламенту цей напрямок роботи не має. Результати такої роботи доцільно фіксувати -- наприклад, публікувати в регулярних (місячних або квартальних) аналітичних оглядах.

До другого напрямку діяльності аналітичних підрозділів можна віднести складання регулярної короткої довідки-доповіді, що відбиває найбільш важливі події, на які треба звернути увагу президента. Довідка може складатися у вільній формі, але до неї повинні додаватися формалізовані, нормативні документи, що містять відомості про стан економіки, політичної обстановки в країні і за кордоном, військово-політичній обстановці та інші. Ці документи можуть містити таблиці, графіки і структурований текст.

Зміст довідок може бути регламентовано і в значній мірі формалізована. Підготовкою щоденної довідки-доповіді має займатися підрозділ, спеціально створений для виконання цієї регулярної функції. Всі інші аналітичні підрозділи, кожне по своїй тематиці, беруть участь у цій роботі, надаючи укладачам довідки актуальну інформацію та результати її оперативного аналізу.

Іншим джерелом інформації для підготовки довідки повинні служити щоденні доповіді міністерств, відомств і спеціальних служб. Однією з ефективних форм інформування президента може стати „ситуаційна кімната”, де з допомогою різних технічних засобів візуально відображаються всі аспекти політичної, економічної, військової, соціальної та інших сторін життя країни й світу. Важливою формою діяльності аналітичних підрозділів є складання інформаційно-аналітичних довідок за запитом президента. Ці довідки можуть ставитися до дуже широкого кола питань, які заздалегідь передбачити неможливо. Довідки готують аналітики-експерти з відповідним тематичним напрямками (юристи, економісти, політологи, військові тощо)

Інформаційною основою для підготовки довідок служать професійні знання аналітиків, результати попередніх досліджень у відповідній галузі і оперативна, в тому числі відомча, інформація. Регулярні та поточні документи складаються переважно відомствами з участю на завершальному етапі відповідальних представників апарату президента, радників і аналітиків відповідного профілю. Структуру всіх урядових документів (включаючи оформлення рішень президента), регламент і процедуру їх підготовки, узгодження і підписання, а також склад залучаються для цього посадових осіб доцільно регламентувати. У цьому випадку можливе створення системи інформаційно-аналітичної підтримки підготовки та проходження документів. Базою підготовки цих документів служить, як правило, відомча інформація. Слід зазначити, що в умовах, коли статус, прерогативи і форми діяльності аналітичних підрозділів ще не встановилися остаточно, перераховані функціональні завдання виходять з деякого гіпотетичного уявлення про призначення та методи роботи цих підрозділів.[23]

Серйозною підставою реальності цієї гіпотези служить аналіз багаторічного досвіду роботи аналітичних центрів, що забезпечують діяльність вищої державної влади США і країн Західної Європи. Як видно з переліку основних функціональних завдань, аналітичні підрозділи апарату президента призначені насамперед для оперативного забезпечення його діяльності вирішенні державних проблем і підготовки рішень. Вимогами оперативності визначаються специфіка і особливості організації роботи цих підрозділів. Усі завдання, які ставляться перед аналітиками, повинні, як правило, вирішуватися в дуже обмежені строки та з високою якістю. Останнє передбачає високу інформаційну достовірність та обгрунтованість висновків і пропозицій аналітика. Разом з тим багато проблем, що постають перед аналітиками, надзвичайно складні і вимагають для свого рішення попередніх досліджень, спеціальної інформації та тривала тривалого часу, якого їм не відпущено. Крім того, навіть самий кваліфікований аналітик не може бути фахівцем з усього кола питань, що знаходяться в рамках його компетенції. Для здійснення своєї повсякденної функціональної діяльності аналітикам необхідна регулярна інформаційна та інформацонно-аналітична підтримка, що включає своєчасну доставку поточної інформації, довідкову інформацію від відповідних відомств та аналітичні дослідження з актуальної проблематики відомчих, академічних та незалежних наукових організацій або окремих вчених. Важливою особливістю роботи аналітика є постійна зміна вирішуваних завдань і суттєві зміни у змісті та формі необхідної для цього інформації. Це означає, що заздалегідь визначити потреби в інформації і суворо їх регламентувати не представляється можливим. Перераховані обставини вимагають спеціальної організації діяльності аналітика та її інформаційно-аналітичного забезпечення. Для ефективного виконання своїх обов'язків аналітику, перш за все, повинен бути забезпечений оперативний доступ до будь-якої відомчої інформації шляхом організації постійної взаємодії, що мають відношення до відповідної проблематики.

Ця взаємодія має забезпечувати:

1. регламентований доступ до будь-якої внутрішньовідомчої інформації;

2. постійно підтримується робочий контакт з посадовими особами та спеціалістами відомств, в обов'язки яких повинні входити консультації, інформування та допомога у вирішенні проблем, що стоять перед аналітиком;

3. можливість використання відомчих наукових установ з дослідження проблем, що становлять інтерес для аналітичних підрозділів апарату президента;

4. можливість брати участь на ранніх стадіях підготовки рішень у міністерствах і відомствах;

5. спільне рішення оперативних завдань.

Не менш важливим аспектом діяльності аналітичних підрозділів повинно бути формування і підтримка постійно діючого інституту незалежних експертів та організація з ними ефективної взаємодії. В якості експертів можуть виступати як науково-дослідні організації, так і окремі вчені. Вітчизняний і зарубіжний досвід роботи інституту експертів говорить про те, що найбільш доцільною формою організації їх діяльності є поєднання наукових досліджень з безпосередньою участю в оперативній роботі з підготовки рішень. Актуальна тематика прикладних і фундаментальних досліджень звичайно формується провідними аналітиками і оформляється у вигляді проектів, замовлення на виконання яких надаються окремим фахівцям або тимчасовим робочим групам, що складається з представників різних наукових організацій і очолюваним великими вченими.

Отже, головна вимога до системи -- забезпечити оперативний доступ, пошук і селекцію наявної в країні і за кордоном інформації, що стосується розв'язуваної в кожен конкретний момент проблеми. Для цього, насамперед, необхідна надійна оперативний зв'язок з усіма джерелами інформації та співвиконавцями і тверда правова база, що визначає функції, обов'язки, відповідальність всіх учасників інформаційного обміну. На підставі проведеного аналізу може бути сформований концептуальний вигляд системи інформаційно-аналітичного забезпечення аналітичних підрозділів апарату будь-якого керівника вищої ланки (з урахуванням міри і ступеня його відповідальності та особливостей керованої ним сфери).

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Здійснення повноважень Президента України передбачає роботу із об'ємною і різноманітною інформацією, необхідною для прийняття правильних рішень, їх втілення в життя і оцінки їх ефективності. Адже управління (в широкому сенсі слова) потребує прямих (від суб'єкта управління до об'єкта управління) і зворотних (від об'єкта управління до суб'єкта) каналів зв'язку. Тому обов'язковим елементом організаційної діяльності глави держави, як і інших органів публічної влади, є метод інформаційного забезпечення, що полягає у роботі щодо збору, обробки і оцінки інформації, яка проводиться на всіх етапах процесу прийняття і виконання владних рішень.

Реалізовуючи свою компетенцію, Президент України разом зі співробітниками свого апарату вивчає та узагальнює інформацію, що надходить від підпорядкованих органів, громадськості та з інших джерел. Інформація, що надходить по каналам зворотного зв'язку, є основою для прийняття главою держави наступних рішень, оскільки без врахування інформації неможливе ні прогнозування, ні планування розвитку керованих систем і об'єктів.

Інформаційне забезпечення у діяльності Президента України здійснюється шляхом відповідної діяльності всіх підрозділів Адміністрації Президента й апарату глави держави в цілому.

Представник Президента України у Автономній Республіці Крим. Згідно зі ст.139 Конституції України, в Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається відповідним законом. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на главу держави. Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується.[3]

Правовою основою діяльності Представництва є Конституція України, закони України, укази і розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України. Діяльність Представництва ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів. Представництво є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Основною функцією Представництва є аналітично-інформаційна. В межах виконання аналітично-інформаційної функції Представництво аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Конституції та законам України і в разі потреби вносить пропозиції про зміни, скасування або при зупинення їх дії; вивчає стан виконання в Автономній Республіці Крим Конституції й законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України; готує і подає на розгляд Президентові України аналітичні матеріали з питань розвитку соціально-економічних та політичних процесів в Автономній Республіці Крим; аналізує практику діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, релігійних організацій в АРК, сприяє їх взаємодії з органами державної влади України, а також узагальнює відомості про громадську думку щодо економічної та соціальної ситуації в Автономній Республіці Крим, інформує Президента України з цих питань.

Одним із основних завдань, що стосуються інформаційного забезпечення Постійного представника Президента України у Верховній Раді України є:

1. участь у забезпеченні здійснення повноважень Президента України у Верховній Раді України;

2. інформування Президента України про хід та результати розгляду у Верховній Раді України, а також її органах внесених Президентом України документів.

3. взаємодіє з комітетами і тимчасовими комісіями, депутатськими групами, фракціями, іншими органами Верховної Ради України, а також структурними підрозділами її апарату;

4. бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради України, її постійних та тимчасових комісій, депутатських груп, фракцій, а також в інших заходах, що здійснюються Верховною Радою України, її органами та посадовими особами;

5. сприяє зміцненню контактів, організації зустрічей Президента України з головами комітетів, тимчасових комісій, керівниками депутатських груп і фракцій Верховної Ради України;

6. взаємодіє під час підготовки відповідних матеріалів з працівниками Адміністрації Президента України;

7. взаємодіє з членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади у забезпеченні зв'язків Президента України з Верховною Радою України.[5]

Постійний представник для здійснення покладених на нього повноважень має право одержувати необхідні для виконання покладених на нього завдань матеріали та інформацію від Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і користуватись інформаційними банками даних Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Аналогічні права має і Постійний Представник Президента у Конституційному Суді, який:

1. координує підготовку проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України, відповідних документів та матеріалів, що підлягають розгляду Конституційним Судом України;

2. вчиняє як представник суб'єкта права на конституційне подання, учасник конституційного провадження всі дії, передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України;

3. вносить за дорученням Президента України зміни та уточнення до конституційних подань, внесених до Конституційного Суду України Президентом України, позиції глави держави щодо конституційних подань інших суб'єктів права на конституційне подання, в тому числі під час розгляду справ Конституційним Судом України;

4. інформує Президента України про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України, в разі потреби подає Президентові України пропозиції щодо забезпечення виконання рішень Конституційного Суду України;

5. бере за дорученням Президента України участь у розробленні та правовій експертизі проектів нормативно-правових актів, в опрацюванні інших документів.[6]

Важливою складовою системи, також є Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України представляє Президента України у відносинах з Кабінетом Міністрів України. Представник Президента України призначається та звільняється Президентом України. Представником Президента України є за посадою один із перших заступників Глави Секретаріату Президента України. Основними завданнями Представника Президента України є забезпечення здійснення постійного зв'язку між Президентом України та Кабінетом Міністрів України, вирішення питань, що виникають у взаємовідносинах Президента України та Кабінету Міністрів України. Організаційне забезпечення діяльності Представника Президента України здійснює відповідний структурний підрозділ Секретаріату Президента України.[7]

Представник Президента України:

1. бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу, представляє на засіданнях Кабінету Міністрів України; *бере участь у розробленні проектів законодавчих актів, які вносяться Президентом України або за його дорученням Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України з питань діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади;

2. здійснює за дорученням Президента України інші функції.

Різноманітну інформацію щодо економічних і політичних процесів в Україні і за кордоном Президент може отримувати шляхом здійснення робочих поїздок по країні, офіційних зарубіжних візитів, особистих і телефонних переговорів, участі в роботі міжнародних організацій і форумів.

Інформацію як Верховний Головнокомандувач глава держави отримує через Раду національної безпеки і оборони, Міністерство оборони та Генеральний штаб Збройних Сил України. Головну роль з них відіграє Рада національної безпеки і оборони України. Відділи та підрозділи Ради виконують суто інформаційну роботу: пошук, обробку, зберігання і розповсюдження інформації. Основним „клієнтом Ради” є Президент. З початку незалежності кожна адміністрація намагалася розвинути і вдосконалити установи, що управляють політикою національної безпеки. Кожний президент намагався уникнути проблем його попередників і встановити систему визначення та координації політики, яка відображала його особистий стиль управління.

Рада національної безпеки і оборони України первісно створювалася за американським взірцем, а її статус отримав конституційне закріплення в Основному Законі 1996 р. і деталізацію - в Законі „Про Раду національної безпеки і оборони” 1998 р. [4] Рада є саме тим органом, де в результаті колегіального обговорення між вищими посадовими особами, відповідальними за стан обороноздатності та національної безпеки, формулюються відповідні політичні рішення, які потім втілюються в укази глави Української держави.

Як Голова Ради національної безпеки і оборони України Президент заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради про хід виконання його рішень і у випадку необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради на його засідання.

Можливості інформаційного забезпечення значно зростають в умовах інформатизації процесів управління. Тому в Україні прийнятий Закон України „Про Національну програму інформатизації” 4 лютого 1998 року.[2] Де визначається, що Національна програма інформатизації -- комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації. А реалізація проектів програми забезпечить:

1. розширення доступності національних і світових інформаційних ресурсів для широкого кола споживачів за рахунок створення першої черги бібліотечної інформаційно-телекомунікаційної мережі і Національного комп'ютерного банку з базами даних правової, науково-технічної, рекламної та іншої інформації;

2. підвищення якості навчання на всіх рівнях освіти і підготовки та перепідготовки кадрів за рахунок впровадження автоматизованих систем масового поширення інформації у вищих закладах освіти, школах на основі спеціальних телевізійних каналів, налагодження випуску навчальної літератури в електронній формі, впровадження методик і програмно-технічних засобів дистанційного навчання;

3. підвищення якості маркетингу в усіх сферах виробництва продукції і послуг шляхом створення в галузевих міністерствах інформаційно-аналітичних систем маркетингу і консультативно-інформаційних служб для всіх товаровиробників, ведення в складі Національного комп'ютерного банку баз даних комерційної і рекламної інформації, розроблення автоматизованих багаторівневих систем планування дрібносерійного виробництва в умовах ринку.

Інтегральний ефект, який буде отримано від реалізації Програми, полягатиме в узгодженості та підвищенні якості, оперативності інформаційних процесів і послуг і оцінюватиметься не тільки економічними критеріями, а й моральними, етичними та іншими категоріями, підвищенням рівня життя людини.

З метою вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення здійснення конституційних повноважень Президентом України, тодішній глава держави Л. Кучма видав спеціальний Указ “Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади” від 14 липня 2000 р., у якому визнавалося за необхідне створення до кінця 2000 р. спеціальної системи інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади, призначеної для: оперативного одержання Президентом України та органами державної влади інформації про ситуацію у політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах в Україні, а також відповідної інформації про ситуацію за межами держави; забезпечення здійснення в установленому порядку обміну інформацією між Президентом України та органами державної влади на основі сучасних телекомунікаційних технологій; підтримання постійного доступу до існуючих державних інформаційних систем та інших інформаційних ресурсів; запровадження на основі сучасних інформаційних технологій автоматизованої обробки, систематизації та аналізу інформації, яка використовується для підготовки рішень. Створення та удосконалення такої системи триває й в даний час.

Отже, система інформаційного забезпечення в сучасних глобалізацій них умовах відносин між політичними акторами, у внутрішньому політичному просторі держави та зовнішньому, виступає необхідним елементом, оскільки сучасні інформаційна потоки набули таких масштабів, що якщо не забезпечувати належне фільтрування й достовірність інформації, то виникне ситуація коли рішення глави держави не будуть приносити належного та очікуваного ефекту, як зі сторони влади, так і зі сторони суспільства. В українських реаліях, побудова система триває, це зумовлено, трансформаційним станом політичної системи та політичного режиму. Модифікація останнього призводить до порушення, або неправильного функціонування інформаційної системи щодо забезпечення достовірною інформацією Президента України.

інформаційний обмін президент

ВИСНОВКИ

Завершуючи систематичний аналіз нашого політологічного дослідження, можна констатувати те, що ми здійснили синтез значної кількості категорій та понять системи інформаційного обміну. Тим самим, визначивши її сутнісні характеристики й виділили важливі, як ми вважаємо, теорико-методологічні аспекти вищезазначеного терміну.

Таким чином, ми зумівши досягти поставлених цілей і завдань, сформульовуємо відповідні висновки:

Термін „інформаційно-аналітичне забезпечення” становлять два взаємопов'язані елементи, а саме:

1. інформаційний - відносно самостійної діяльності спеціально підготовлених фахівців, зайнятих пошуком, відбором, обробкою, накопиченням, узагальненням і збереженням інформаційних одиниць (перший етап процесу інформаційно-аналітичного забезпечення у системі управління будь-якого механізму);

2. аналітичний - як похідний другий етап процесу інформаційно-аналітичного забезпечення у системі управління будь-якого механізму: виробництво спеціально підготовленими фахівцями на підставі наявних інформаційних одиниць і складних розумових процесів нового знання щодо явища або події, що вивчається

В якості базового положення приймається, що основою будь-якої системи інформаційно-аналітичної підтримки рішень керівника вищого рівня влади є аналітичні та інформаційні підрозділи його апарату. Це положення відноситься як до апарату президента країни

Створення ефективної системи інформаційно-аналітичної підтримки основних функціональних завдань аналітичних підрозділів пов'язано з необхідністю суворої регламентації їх діяльності та діяльності всіх пов'язаних з цими підрозділами зовнішніх організацій, беруть участь у підготовці рішень президента та інформаційному забезпеченні його апарату.

Необхідність інформаційно-аналітичних досліджень обумовлена не тільки наявністю інформаційних бар'єрів, які перешкоджають одержанню потрібної інформації, а й дефіцитом часу в діяльності споживача інформації. Дефіцит часу президента як споживача інформації потребує перекладання на спеціальну інформаційну службу завдань постійного слідкування за інформацією щодо визначених інформаційних потреб, витягу необхідних інформативних фрагментів з усього масиву інформації, аналітико-синтетичного перетворення вихідної інформації у відповідності до потреб споживача. Виконання цих завдань потребує створення системи інформаційного забезпечення, в якій вони виступатимуть визначальним чинником під час підготовки інформаційно-аналітичних документів