Патентознавство та авторське право

1) вартість прав на інтелектуальну власність підтверджена відповідно до законів країни-інвестора в конвертованій валюті або міжнародними торговими звичаями;

2) зазначені права легалізовані на території України і підтверджені експертною оцінкою, включаючи авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.

1.7.5 Органи, до яких слід звертатися в разі виявлення порушника прав на об'єкт права інтелектуальної власності

Основною проблемою в сфері інтелектуальної власності е забезпечення ефективного функціонування механізмів захисту прав.

Чинне законодавство України надає власникам прав інтелектуальної власності декілька можливих шляхів захисту своїх прав.

У першу чергу - це судовий захист, право на який гарантовано Конституцією України. Власник прав може звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.

Також чинне законодавство України надає можливість звернутися до Міністерства внутрішніх справ України, Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Державної митної служби України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Антимонопольного комітету України тощо.

У складі Державного департаменту інтелектуальної власності створений підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Робота цього підрозділу спрямована на забезпечення систематичного державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства у сфері інтелектуальної власності. Функції захисту прав інтелектуальної власності здійснює також Державна митна служба України. Конкретні заходи по захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні України були введені в дію постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності» від 28 квітня 2001 р. №412. Згідно з нормами Митного кодексу України та положеннями зазначеної постанови запроваджено дієвий механізм контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності. Заходи щодо захисту прав інтелектуальної власності застосовуються на кінцевому етапі митного оформлення.

Державні інспектори діють у всіх регіонах України, вони мають повноваження здійснювати планові і раптові перевірки суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів інтелектуальної власності. При цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних та контролюючих органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України.

1.7.6 Пільги суб'єктів інтелектуальної власності при захисті їх прав

При захисті своїх суб'єктивних прав автори та інші особи, яким належать права на інтелектуальну власність, користуються певними пільгами.

Так, відповідно до Цивільного процесуального кодексу України позивачі - автори об'єктів права інтелектуальної власності, які не є власниками охоронних документів на ці об'єкти - за позовами, що випливають із авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію звільняються від сплати судових витрат у доход держави повністю.

Частина 1 ст. 126 цього Кодексу надає позивачам за позовами, що випливають із авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію, право звертатись до суду за місцем проживання.

Суд, постановляючи рішення, може допустити його негайне виконання у випадку присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також інших об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано охоронні документи.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України при недостатності стягненої з боржника суми для задоволення усіх вимог за виконавчими документами у першу чергу задовольняються вимоги про виплату винагороди за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також інших об'єктів інтелектуальної власності, на які видано охоронні документи.

Певні пільги для захисту інтересів суб'єктів права на промислову власність передбачає трудове законодавство. Так, відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці мають за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій.

За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботу, норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження.

За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.

Трудове законодавство України передбачає гарантії для працівників - авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Стаття 126 КЗпП України проголошує: за працівниками - авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації, робота з такого впровадження оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи.

Чинне законодавство України містить ряд пільг щодо сплати мита і зборів, які надаються суб'єктам прав на інтелектуальну власність. Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. від сплати державного мита звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів, які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку.

Звільняються від сплати мита автори, які передали виключне право на використання винаходу державі, за дії, пов'язані з експертизою заявки на винахід. Від сплати будь-яких зборів за вчинення дій, пов'язаних з оформленням прав на об'єкти промислової власності, звільняється Фонд винаходів України.

Не сплачують мита також пенсіонери, учні та студенти навчальних закладів, інші малозабезпечені громадяни за дії, пов'язані і поданням заявки на видачу патенту на новий сорт рослин, проведення експертизи заявки, видачею, переоформленням і підтриманням чинності патенту. Якщо подається колективна заявка чи колективом, то розмір мита зменшується на частку пропорційну кількості громадян, звільнених від сплати мита.

Проте мито за оформлення своїх суб'єктивних прав на інтелектуальну власність сплачують не всі суб'єкти зазначених дій. За дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин і підтримання їх чинності, мито сплачують тільки автори нових сортів рослин та їх правонаступники. Мито сплачується за подання заявки на видачу патенту України на сорт рослин, за видачу або переоформлення на прохання заявника патенту на сорт, за подання клопотання про подовження строку дії патенту.

Крім того, щорічно, починаючи з дати надходження заявки про видачу патенту, сплачується мито за підтримання його чинності. Розмір мита визначається згідно з «Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», яке затверджено постановою Кабміну України від 16 червня 2003 р.

За підтримання чинності патенту, за яким опубліковано заяву його власника про надання будь-кому відкритої ліцензії, розмір вищезгаданого щорічного мита зменшується на 50 відсотків.

Інші суб'єкти права інтелектуальної власності за дії, пов'язані з оформленням чи переоформленням своїх суб'єктивних прав, мита не сплачують. Вони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність сплачують встановлені збори. Дії, за які стягується збір, а також їх розміри визначаються «Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності».

Відповідно до Положення пільгами щодо сплати встановлених зборів користуються ветерани війни, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І-IV категорій. Вони звільняються від сплати зборів за перетворення заявки на винахід у заявку на корисну модель; за перетворення заявки на корисну модель у заявку на винахід; за перетворення заявки на корисну модель у заявку на групу винаходів; за ознайомлення з матеріалами заявки; за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок; за реєстрацію ліцензійного договору стосовно одного патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Інваліди, учні та вихованці навчально-виховних закладів, студенти вищих навчальних закладів за вищенаведені дії, а також за підтримання чинності патенту з третього по п'ятий рік його дії, сплачують встановлений збір у половинному розмірі.

Передбачені пільги надаються також колективу авторів - володільців патенту, кожен із яких є ветераном війни або громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пільги, наведені вище, надаються за клопотанням заявника, власника патенту. Підставою для надання пільг є копія посвідчення ветерана війни, довідки медико-соціальної експертної комісії, документ, виданий навчальним закладом, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Власники патентів України на винаходи, корисні моделі, які передають право власності на винахід, корисну модель Фонду винаходів України, звільняються від сплати зборів за видачу патенту на винахід без проведення експертизи по суті, в тому числі за підтримання чинності патенту протягом п'яти років дії.

Автори винаходів, захищених авторським свідоцтвом СРСР, які передають право на одержання патенту Фонду винаходів України, звільняються від сплати зборів за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Збори сплачуються відповідно до додатка до Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг.

Водночас чинне законодавство України накладає на користувачів об'єктів інтелектуальної власності досить серйозні обов'язки. Так, відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забороняється використання відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортних устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають встановленим в Україні вимогам щодо охорони атмосферного повітря. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягаються до відповідальності за чинним законодавством.

2. Міжнародна система права інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 угоди, 16 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності та 6 - у сфері авторського права і суміжних прав.

Найбільш важливими з них є:

– Паризька Конвенція про охорону промислової власності;

– Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

– Договір про патентну кооперацію;

– Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародну реєстрацію;

– Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

– Договір ВОІВ по авторському праву;

– Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення тощо.

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності, що була заснована у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі і Україна. Штаб-квартира ВОІВ знаходиться у Швейцарії.

Україна ратифікувала 18 угод з двадцяти двох.

2.1 Міжнародна охорона промислової власності

Промислова власність має своєю метою охорону винаходів, знаків, промислових зразків і боротьбу з недобросовісною конкуренцією.

Зазначені три об'єкти правової охорони мають певні спільні риси, оскільки охорона винаходів, знаків і промислових зразків надається у вигляді виключних прав на використання. Боротьба з недобросовісною конкуренцією не має відношення до виключних прав, але вона спрямована проти таких методів конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торгових справах, наприклад, у зв'язку з конфіденційною інформацією.

У міжнародно-правовій практиці промислова власність охоплює також охорону географічних вказівок.

Патент. Патентна охорона винаходу в більшості країн обмежена терміном 20 років. У деяких країнах цей термін коротший.

На кінець 1993 р. в усьому світі мали чинність близько 4 млн. патентів, з них у 1993 р. видано близько 700 тис.

Промисловий зразок. Правова охорона промислового зразка надається на 10-15 років.

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано близько 200 тис. промислових зразків. Крім того, на підставі Гаазької угоди було зареєстровано ще 5 198 промислових зразків. На кінець 1993 р. були чинними близько 1,1 млн. реєстрацій промислових зразків.

Знаки. У деяких країнах знаки одержують правову охорону не на підставі державної реєстрації, а на підставі фактичного використання. Проте для більшої ефективності охорони знака все ж краще його зареєструвати у патентному відомстві. Зареєстрований знак не може бути використаний будь-якою особою, крім володільця свідоцтва на знак.

Не допускається також використання подібного іншому позначення, яке здатне ввести споживача в оману.

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано 1,1 млн. знаків. Крім того, на підставі Мадридської угоди було зареєстровано ще 20762 міжнародних знаки, що відповідає приблизно 220 тис. національних реєстрацій. На кінець 1993 р. у світі налічувалось понад 8 млн. чинних реєстрацій знаків. Сюди не входить 295 тис. міжнародних реєстрацій, здійснених на підставі Мадридської угоди, що відповідає приблизно 3 млн. національних реєстрацій.

Недобросовісна конкуренція. Припинення недобросовісної конкуренції має своєю метою зупинити такі дії чи практику що здійснюються в ході торгової чи промислової діяльності, які суперечать чесній практиці, зокрема щодо:

- дій, які здатні зумовити змішування з продукцією чи послугами або промисловою чи торговою діяльністю підприємства;

- неправдивих відомостей, здатних дискредитувати продукцію чи послуги або промислову чи торгову діяльність підприємства;

- вказівок або тверджень, здатних ввести в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності або кількості продукції чи послуг;

- дій, спрямованих на неправомірне присвоєння, розкриття або використання комерційної таємниці;

- дій, здатних зумовити зниження розрізняльної здатності або завдати іншої шкоди репутації іншого зразка, або спрямованих на неправомірне використання нематеріальних активів чи репутації іншого підприємства.

Міжнародна охорона. Законодавство будь-якої конкретної країни регулює відносини тільки цієї країни. Отже, патент, реєстрація знака чи промислового зразка мають чинність тільки у певній країні. Якщо ж власник патенту, товарного знака чи промислового зразка бажає одержати правову охорону в кількох країнах, він має її одержати в кожній із цих країн окремо.

У 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, якою утворили Міжнародний союз з охорони промислової власності. Мета цього Союзу - забезпечити одержання правової охорони своїм громадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах.

Охорона промислової власності - не самоціль, вона є засобом заохочення творчої діяльності, індустріалізації, капіталовкладень і чесної торгівлі. Усе це покликане сприяти підвищенню безпеки і комфорту, боротьбі з бідністю і поліпшенню життя.

Паризька конвенція про охорону промислової власності.

За етапом на 6 червня 1995 р. учасницями Конвенції була 131 країна.

Конвенція доповнювалася в Мадриді в 1891 р. Пояснювальним протоколом. Переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Лісабоні в 1958 р., у Стокгольмі в 1967 р., а 1979 р. до неї були внесені поправки.

Конвенція відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання мають подаватися на охорону Генеральному директору ВОІВ.

Визначальні положення Конвенції можна поділити на три основні категорії: національний режим, право пріоритету, загальні правила.

Правила про національний режим полягають у тому, що країна - учасниця Конвенції зобов'язана надавати громадянам іншої країни - учасниці Конвенції таку ж саму охорону, яку вона надає власним громадянам. Правова охорона, що надається Конвенцією, має поширюватися також і на громадян держав, які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають місце проживання або неефективне промислове чи торгове підприємство в країні, що є членом Конвенції.

Важливим є правило Конвенції про право пріоритету на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки тощо. Воно полягає в тому, що правильно оформлена заявка, подана в одній із країн - членів Конвенції протягом певного строку, передбачає при поданні цієї ж заявки в іншій країні - члені Паризького союзу визнання за такою заявкою пріоритету за першою поданою заявкою. Якщо заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку на цей же винахід чи інший об'єкт промислової власності в кілька країн - членів Паризького союзу, то він має право просити визнати за ним пріоритет в усіх країнах за першою поданою ним заявкою в першій країні - члені Паризького союзу. Тобто ці пізніше подані заявки будуть мати пріоритет стосовно тих заявок, які могли б бути подані в зазначений строк на такий же винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак тощо іншими особами. Однією з важливих переваг цього положення є те, що коли заявник забажає одержати охорону в кількох країнах, він не зобов'язаний подавати всі заявки одночасно, оскільки в його розпорядженні є 12 чи 6 місяців.

Конвенція встановила ряд загальних правил, яких мають дотримуватися всі її учасники.

Стосовно патентів. Патенти проголошено незалежними, тобто патент, виданий однією із країн - учасниць Конвенції, має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала. Видача патенту певною країною ніякою мірою не зобов'язує інші країни - учасниці Конвенції видавати такий само патент на такий само винахід. Для одержання правової охорони винаходу в певній конкретній країні необхідно подати заявку і одержати патент у цій країні. Проте якщо в одній із країн - учасниць Конвенції у видачі патенту буде відмовлено або виданий патент буде визнано недійсним, то цей юридичний факт сам по собі не зумовлює таких само дій в іншій країні - учасниці Конвенції. Винахідник має право бути названим як автор винаходу в патенті.

Важливим положенням Конвенції є правило, за яким у видачі патенту не може бути відмовлено чи виданий патент бути визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу або виробу, виробленого запатентованим способом, підпадає під заборону або обмеження, встановлені національним законодавством.

У разі невикористання запатентованого об'єкта промислової власності протягом строку, встановленого національним законодавством, кожна країна має право видати примусову ліцензію. Умови і порядок її видачі встановлюються національним законодавством.

Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки також визначаються національним законодавством кожної країни учасниці Конвенції. Тому не може бути відмовлено в реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною в іншій країні - учасниці Конвенції на тій підставі, що знак не зареєстрований в країні його походження. Припинення дії або анулювання реєстрації знака в одній із країн - учасниць Конвенції не зумовлює автоматично визнання реєстрації знака або припинення його чинності на цій підставі в інших країнах - учасницях Конвенції.

Якщо національним законодавством країни - учасниці Конвенції передбачається обов'язкове використання знака, то в разі його невикористання реєстрація може бути анульована лише за впливом розумного строку.

Країни - учасниці Конвенції зобов'язані відмовляти в реєстрації і забороняти використання позначення, яке є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знака, що може і спричинити обман споживачів стосовно інших знаків.

Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації і забороняти використання таких знаків, які містять без відповідного на те дозволу державні емблеми, офіційні знаки та клейма контролю і гаранти. Це положення поширюється також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні найменування певних міжурядових організацій.

Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожній країні - учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробляється виріб в тій країні, де використано промисловий зразок.

Фірмові найменування підлягають правовій охороні в кожній країні - учасниці Конвенції без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації.

Кожна країна - учасниця Конвенції зобов'язана вживати відповідних заходів проти прямого чи побічного використання вказівок щодо походження продукту або стосовно виробника цього продукту, якщо вони не відповідають дійсності, вводять споживача в оману.

Країна - учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

2.1.1 Патентування винаходу в іноземних державах

Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід до Установи та ненадходження до цієї особи протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки повідомлення про віднесення заявленого винаходу до державної таємниці.

За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу в іноземних державах раніше зазначеного строку. За подання клопотання сплачується збір.

Для того, щоб запатентувати винахід в іноземній державі необхідно визначити доцільність патентування винаходу та в яких саме державах Ви можете одержати патент.

Крім традиційної процедури, патентування винаходів в іноземних державах можна здійснити і за такими процедурами:

- згідно з договором про патентну кооперацію;

- згідно з вимогами Європейської патентної конвенції;

- згідно з Євразійською патентною конвенцією.

Відповідно до вибраної процедури необхідно здійснювати дії щодо:

- підготовки та подання заявок на видачу патентів у відповідні патентні відомства;

- сплати зборів за дії, пов'язані з діловодством заявок та одержанням патентів, а також оплати послуг патентних повірених;

- листування з адміністративними та судовими органами при виникненні спорів.

Патентування винаходу в іноземних державах за процедурою договору про патентну кооперацію

Процедура патентування винаходів згідно з Договором РСТ складається з двох етапів: міжнародної фази та національної фази.

Міжнародна фаза включає: подання міжнародної заявки, проведення пошуку, міжнародну публікацію та міжнародну попередню експертизу.

Національна фаза - це процедура розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були вказані та відібрані з урахуванням результатів міжнародного пошуку та міжнародної попередньої експертизи.

Міжнародна заявка складається відповідно до вимог, передбачених Договором РСТ та Інструкцією до нього. Вона повинна містити: заяву, опис винаходу, один або декілька пунктів формули, креслення та реферат. Заявники України можуть складати заявку російською або англійською мовою. Це залежить від вибору заявником міжнародного пошукового органу, яким є Федеральний інститут промислової власності або ЄІІВ. Подається заявка в відомство. Українські заявники подають заявки до Установи.

Пріоритет міжнародної заявки встановлюється за датою подання міжнародної або за датою подання попередньої заявки.

Подання міжнародної заявки супроводжується сплатою мита на користь Міжнародного бюро ВОІВ, міжнародного пошукового органу та відомства.

Патентування винаходу за процедурою РСТ має ряд переваг:

- заявка подається українським заявником до Установи однією мовою;

- за результатами міжнародного пошуку можна вирішити питання стосовно доцільності подальшого патентування винаходу у визначених державах-учасницях, і тільки після одержання позитивного результату пошуку подавати заявки з їх перекладом до національних патентних відомств.

Недолік цієї процедури полягає у порівняно високій вартості, тому патентувати за процедурою РСТ доцільно лише тоді, коли патенти необхідно одержати не менш, ніж у чотирьох - п'яти державах. За цієї умови загальна вартість патентування буде меншою, ніж подання заявки в кожну окрему державу за традиційною процедурою.

До відома: На 1 травня 1998 р. учасниками Договору РСТ було 96 держав. Україна є учасницею Договору РСТ і в міжнародних заявках може бути як вказаною, так і вибраною державою.

Процедура одержання європейського патенту

Європейське патентне відомство приймає заявки, проводить експертизу та видає європейський патент на винахід, який має силу національного патенту на території кожної зазначеної у заяві держави. У заявці на європейський патент можуть вказуватись не всі, а лише деякі держави - учасниці Конвенції.

За вибором заявника заявка складається англійською, французькою або німецькою мовою. За заявкою проводиться експертиза за формальними ознаками, перевіряється сплата мита та дотримання вимог до оформлення заявки, призначається європейський патентний повірений, проводиться патентний пошук. Через 18 місяців заявка публікується разом із звітом про пошук. Заявнику надається тимчасова правова охорона від дати публікації відомостей про заявку в державах-учасницях ЄПК, що зазначені в опублікованій заявці.

Протягом шести місяців необхідно сплатити мито за експертизу заявки по суті. Якщо приймається рішення про видачу патенту, після сплати відповідного мита публікуються відомості про видачу європейського патенту.

Строк дії європейського патенту - 20 років від дати подання заявки.

Заявка на європейський патент може бути подана до ЄПВ в Мюнхені або до його філії в Гаазі, а також в національне патентне відомство. Подати заявку можна безпосередньо до ЄПВ або переслати поштою без участі патентного повіреного. Всі інші дії здійснюються тільки через європейського патентного повіреного.

Процедура патентування в ЄПВ коштує дорого, і її можна порівняти з вартістю традиційної процедури одержання 4 - 5 окремих національних патентів у державах-учасницях.

Проте ця процедура має і відповідні переваги у порівнянні з традиційною процедурою патентування - підготовка та подання однієї заявки на одній мові в одне патентне відомство через одного патентного повіреного з одержанням патенту на винахід, що діє одночасно в усіх або декількох зазначених державах-учасницях Європейської патентної конвенції.

Процедура ЄВРО-РСТ

Всі учасники Європейської патентної конвенції є учасниками Договору РСТ, тому європейський патент для будь-якої держави-учасниці може бути одержаний за процедурою РСТ. Надається можливість використати систему поширення дії європейського патенту, вказавши у міжнародній заявці держави-учасниці Договору РСТ, на які буде поширено його дію.

У той же час необхідно пам'ятати, що деякі європейські держави не можна вказувати за процедурою РСТ окремо, а лише як державу - учасницю ЄПК. Тобто до таких держав можна застосовувати лише процедуру Євро-РСТ, вказавши ЄПВ.

Патентування винаходів за процедурою євразійської патентної конвенції

Євразійська патентна конвенція надає охорону винаходам на території всіх держав - учасниць цієї конвенції єдиним охоронним документом - євразійським патентом.

Експертиза за формальними ознаками заявки проводиться протягом двох місяців від дати її подання та за умови сплати мита. За заявкою проводиться патентний пошук. Експертиза заявки по суті проводиться за клопотанням заявника та за умови сплати відповідного мита. Якщо за результатами експертизи встановлено, що винахід відповідає умовам патентоздатності, приймається рішення про видачу євразійського патенту. В іншому випадку виноситься рішення про відмову у видачі патенту. Євразійський патент видається після сплати мита за його видачу та публікацію.

2.2 Міжнародна охорона літературної і художньої власності

Твори, що охороняються. Об'єктами охорони авторського права є «літературні і художні твори», тобто оригінали витворів у галузі літератури і мистецтва. Формою, в якій втілюються такі витвори, можуть бути слова, символи, музика, картини, тримірні предмети або комбінації форм. Національні законодавства майже усіх країн передбачають охорону таких видів творів:

- літературні твори; романи, новели, вірші, драматичні твори і будь-які інші твори незалежно від їх змісту, обсягу, мсти, форми, опубліковані і неопубліковані. У більшості країн охороняються також комп'ютерні програми та «усні твори», тобто твори, не зафіксовані в письмовому вигляді;

- музичні твори: класична або легка музика, пісні, хорова музика, опера, музична комедія, оперета; інструментальна музика чи то для одного інструмента, чи кількох інструментів або для багатьох інструментів;

- хореографічні твори;

- художні твори; двомірні або тримірні незалежно від змісту і при значення;

- карти і технічні креслення;

- фотографічні твори: незалежно від теми і мети, з якою вони зроблені;

- аудіовізуальні твори - чи то німі, чи звукові незалежно від їх мети, жанру, тривалості, методу зйомки чи технологічного процесу.

Цивільно-правове законодавство деяких країн передбачає охорону похідних творів і збірників творів, які за результатами добору і розташування є інтелектуальною творчістю.

Деякі законодавства передбачають охорону «програмного забезпечення ЕОМ» і «творів прикладного мистецтва».

Законодавством охороняються також так звані суміжні права.

Зараз у світі щорічно випускається близько 1 млн. книг і близько 5 тис. фільмів, число копій фонограм сягає З млрд.

За загальним правилом твір може бути використаний третіми особами лише з дозволу володільця авторського права. Найбільш типовим є право копіювати або іншим чином відтворювати будь-який вид твору; право здійснювати звуковий запис виконання будь-якого твору; право виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драматичні або аудіовізуальні; право здійснювати публічний показ таких творів по дротах або передавати по радіо, телебаченню або іншими засобами трансляції; право перекладати іншою мовою літературні твори; право на прокат, особливо стосовно творів, записаних на фонограму і комп'ютерних програм; право екранізувати будь-які твори, зокрема право створювати на їх основі аудіовізуальні твори.

Власник авторського права може передавати своє право іншим особам або видавати дозвіл на певні види використання. Проте особисті немайнові права відчуженню не підлягають.

Суб'єкти авторського права. Усі законодавства визнають авторське право передусім за його творцем. Проте цивільно-правове законодавство деяких країн визнає авторське право за роботодавцем, якщо на момент створення твору автор був службовцем або працював, або був найнятий спеціально для створення певного твору.

Охорона авторського права за законодавством всіх країн надається незалежно від будь-яких формальностей, тобто охорона авторського права починається з моменту виникнення твору.

Строки охорони. Охорона авторського права обмежена часом. У більшості країн строк охорони авторського права триває протягом життя автора і 50 років по його смерті, а за законодавством деяких країн - протягом життя автора і 70 років по його смерті.

Міжнародна охорона. Твори іноземних авторів не підлягають охороні за винятком тих випадків, коли це передбачено міжнародними договорами або коли певна країна є учасницею відповідних конвенцій.

2.3 Всесвітня організація інтелектуальної власності

Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прийняла. За межами цієї держави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності не надається. Там виникає можливість використовувати зазначені результати без дозволу їх власника чи володільця і без виплати належної винагороди. Такий стан не міг задовольнити суб'єктів прав інтелектуальної власності. Тому вже з кінця минулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав на результати творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, проте виявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправданими. Тому їх розвиток і удосконалення тривають. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності.

На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Всесвітня організація інтелектуальної власності. Фактично вона була започаткована ще в 1883-1886 рр., коли були прийняті відповідно Паризька конвенція про охорону промислової власності і Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

14 липня 1967 р. у Стокгольмі була підписана конвенція, якою утворювалася Всесвітня організація інтелектуальної власності. Вона набрала чинності в 1970 р.

У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

Конвенція поставила перед ВОІВ такі завдання:

- сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

- забезпечувати адміністративне співробітництво між створеними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі, ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів і удосконалення національних законодавств, важливою ділянкою її діяльності є надання технічної допомоги країнам, що розвиваються. В обов'язки ВОІВ входить збирання і розповсюдження інформації, організація роботи відповідних служб, які займаються забезпеченням охорони винаходів, знаків і промислових зразків, якщо таку охорону бажають одержати одночасно в кількох країнах, сприяння розвитку інших видів адміністративного співробітництва між державами-членами.

У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ централізує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через свої органи.

На 1 січня 1995 р. ВОІВ виконувала адміністративні функції майже усіх Союзів і договорів, що стосуються інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1 Угоди ВОІВ з Організацією Об'єднаних Націй ВОІВ відповідає за здійснення необхідних дій, передбачених Конвенцією, якою вона була утворена, а також договорами і угодами, адміністративні функції яких вона виконує. ВОІВ несе також відповідальність за розвиток інтелектуальної діяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються промислової власності, країнам, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку.

При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжнародного співробітництва з метою розвитку; повною мірою використовуючи досягнення інтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальної власності для заохочення національної творчої діяльності.

Органи ВОІВ.

ВОІВ має три керівні органи, які засновані в межах Конвенції:

1. Генеральна Асамблея.

2. Конференція.

3. Координаційний комітет. На 1 січня 1995 р. членами Комітету були 58 країн).

Генеральна Асамблея приймає дворічний бюджет, спільний для всіх Союзів. Конференція приймає дворічний бюджет Конвенції.

Генеральна Асамблея і Конференція збираються на чергові сесії один раз на два роки. Координаційний комітет збирається на чергову сесію один раз на рік.

Виконавчим главою ВОІВ є Генеральний директор, який обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний строк, що може бути подовжений.

За станом на 9 квітня 1995 р. членами ВОІВ були 152 держави, точніше сказати, вони стали учасницями Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності. Україна є членом ВОІВ.

Будь-яка держава може стати членом ВОІВ за таких умов:

- держава є членом Паризького або Бернського союзу;

- держава є членом ООН або будь-якої спеціалізованої установи, пов'язаної з ООН.

- держави - члени Міжнародного агентства з атомної енергії або такі, що є стороною Міжнародного Суду, чи запрошені Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Конвенції.

Членство ВОІВ оформляється здачею на охорону ратифікаційної грамоти або акта про приєднання Генеральному директору ВОІВ у Женеві. Держави, які є членами Паризького або Бернського союзів, можуть стати членами ВОІВ тільки у тому випадку, коли вони уже пов'язані, принаймні, адміністративними положеннями Стокгольмського акта Паризької конвенції або Паризького акта Бернської конвенції. Вони можуть стати членами ВОІВ шляхом одночасної ратифікації або приєднання до адміністративних положень одного із них.

3. Авторське право і суміжні права

У зв'язку із створенням творів науки, літератури і мистецтва виникають певні суспільні відносини, пов'язані з їх використанням. Ці відносини потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

Завдання авторського права - створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів.

3.1 Об'єкти авторського права

Об'єктом авторського права е твір науки, літератури і мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей образів, поглядів тощо. Закон дає перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори, письмові, музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки, а саме:

- творчий характер;

- вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота.

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою - ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався в закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права. Об'єктами авторського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.

До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів із текстом і без тексту. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктами авторського права стають із моменту їх першого опублікування. До цієї групи можна віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки літературних художніх творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.

Самостійними об'єктами авторського права є так звані похідні твори - переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору - незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори.

Авторським правом охороняються комп'ютерні програми усіх видів, включаючи прикладні програми і операційні системи. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Авторське право визнається за будь-яким твором незалежно від його форми, готовності і художньої цінності, у тому числі й за такими, які не призначалися автором для публікації, наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження.

Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори. Сучасний рівень науки і техніки дає можливість створювати складні твори, в яких поєднується кілька форм, наприклад, кіно-, теле- і відеофільми. Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права у складному творі можуть бути й окремі складові частини - сценарії, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, яка увійшла складовою частиною до складного твору.

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи та акти органів державної влади, а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки, а також повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції.

Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду - без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти.

3.2 Суб'єкти авторських відносин

Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Право на твір належить його справжньому автору - тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.

Автором наукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Але поняття «автор твору» і поняття «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору завжди буде його творець. Творити може лише людина. Отже автором твору може бути тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Авторське право автора прийнято називати первісним, авторське право правонаступників - похідним. На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але знаходяться на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства. Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або автори мають постійне місце проживання на території України.

Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передачі їм цього права у порядку, передбаченому законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передачі українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснене через Державне агентство України з авторських і суміжних прав.

27 травня 1973 р. вступило в силу рішення про приєднання колишнього СРСР до Всесвітньої конвенції з охорони авторських прав. Оскільки Україна є однією із правонаступниць колишнього СРСР, то вона також взяла на себе зобов'язання за цією Конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава - учасниця Конвенції надає громадянам інших країн - учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам.

Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні і кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що мас: самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

- коли неможливо виділити працю кожного співавтора - не роздільне співавторство;

- коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину - роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танок без музики - не балет. Проте можливе і таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує - це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного співавторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу.

Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати в силу закону, договору або спадкування. Так, відповідно до Закону суб'єктами авторського права можуть бути інші фізичні і юридичні особи. Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці. Проте упорядники зобов'язані суворо дотримуватись прав авторів кожного із творів, включених до складового твору. У свою чергу автори творів, включених до складового твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складового твору, якщо інше не передбачено договором.

Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинні завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Переклади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.

Авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. Так, за ст. 25 Закону авторське право померлого автора переходить до його спадкоємців. Але в усіх випадках за автором зберігаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав - не автори - не можуть мати прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах, якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові прана автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов: