Авторське право і суміжні права

Право володіння, користування та розпорядження об'єктами права інтелектуальної власності. Види права інтелектуальної власності. Інтелектуальна творча та науково-дослідна діяльність людини. Результати науково-технічної творчості (промислова власність).

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.11.2013
Размер файла 55,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • 1. Поняття права інтелектуальної власності
  • 1.1 Право володіння об`єктами права інтелектуальної власності
  • 1.2 Право користування об`єктами права інтелектуальної власності
  • 1.3 Право розпорядження об`єктами права інтелектуальної власності
  • 2. Види права інтелектуальної власності
  • 2.1 Інтелектуальна творча діяльність людини
  • 2.2 Науково-дослідна діяльність людини
  • 2.3 Результати науково-технічної творчості (промислова власність)
  • 2.5 Положення Цивільного кодексу України щодо права інтелектуальної власності
  • Висновок
  • Література

Вступ

У найширшому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах. Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності через такі основні причини. По-перше, вони прагнуть оформити законодавче немайнові і майнові права творців на їх твори і право суспільства на доступ до цих творів. По-друге, уряди свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного і соціального розвитку.

Творіння людського розуму, такі, як ідея, що стоїть за винаходом, музичний твір або товарний знак, не можуть на відміну від матеріальних об'єктів бути об'єктом охорони від використання третіми особами через один тільки факт, що хтось володіє ними. Після того, як щось створене людським інтелектом стало надбанням суспільства, його творець більше не в змозі здійснювати контроль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт через одне володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі інтелектуальної власності.

Загалом і в цілому законодавство в галузі інтелектуальної власності прагне обмежити інтереси авторів творів та інших створювачів інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних обмежених у часі прав, що дозволяють їм контролювати використання їх творів. До того ж ці права відносяться не до матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а до породження людського розуму як такого.

За традицією, що склалася, інтелектуальна власність поділяється на "промислову власність" і "авторське право".

"Промислова власність" охоплює охорону винаходу за допомогою патенту, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства про товарні знаки і торгові найменування, а також законодавства про охорону промислових зразків. Крім того, поняття промислова власність включає боротьбу проти недобросовісної конкуренції.

"Авторське право" надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів (література, музика, мистецтво) певні права, згідно з якими вони мають можливість дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їх творів. У широкому розумінні авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному розумінні цього слова, а також охорону так званих "суміжних прав".

авторське право суміжне власність

1. Поняття права інтелектуальної власності

Термін "власність" щодо результатів творчої діяльності в законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Наведені вище приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і закону штату Масачусетс США (1789 р.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Термін і поняття "інтелектуальна власність" виникли порівняно недавно. Проте в спеціальній літературі поняття "власність" і "інтелектуальна власність" використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна "інтелектуальна власність" пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Пропрієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін "інтелектуальна власність" широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття "інтелектуальна власність" має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об'єкта власності. Так, право власності на землю безумовно відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної власності.

1.1 Право володіння об`єктами права інтелектуальної власності

Вище ми підкреслювали, що власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Як відомо, володіння може бути також двох видів - володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке здійснюється від імені власника третіми особами.

Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення іншим способом в силу його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння - це володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.

Результати технічної творчості знаходяться у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом - в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи якогось іншого результату складається патентний опис цього результату, який стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовувати - лише за дозволом автора чи його правонаступників.

Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не є загальновідомими і придатні для використання в будь-якій сфері діяльності. Проте є й інші думки. Наприклад, В.М. Брижко до ноу-хау відносить "гіпотези, ідеї, факти та інші неохороноспроможні об'єкти, що мають наукове і технічне значення".

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його самостійного використання. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мистецький хист тощо як об'єкт права може бути у володінні лише у самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання.

Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст.1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", свідчить, що існує досить широке коло об'єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів. Що стосується інших видів суміжних прав - прав розробників фонограм, відеограм, теле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фонограм, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише за дозволом їхніх виробників чи авторів. У ст.40 Закону "Про авторське право і суміжні права" проголошується, що виробники фонограм і виробники відеограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їхнє відтворення та розповсюдження. У ст.41 цього ж Закону також говориться, що організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх трансляції і ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач тощо.

Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інтелектуальної власності вживається термін "володіння авторським правом". Володільцем авторського права, стверджується в цих документах, на твір, принаймні з початку його створення, є його творець, тобто автор твору.

З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам. На нашу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований у певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо власниками їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, закладені в цих творах, завжди залишаються і у власності, і у володінні їх авторів.

1.2 Право користування об`єктами права інтелектуальної власності

Право користування об'єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об'єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо йдеться про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвіл - ліцензію на використання зазначених творів іншими особами. Якщо ж йдеться про результати технічної творчості, то їх також можуть використовувати або сам автор цього досягнення, або спадкоємці, або за ліцензією автора інші особи. Використання винаходу чи інших результатів технічної творчості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у виробництво. Внаслідок такого впровадження ефективність виробництва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного результату. Безумовно, використання об'єктів інтелектуальної власності може мати місце в будь-який інший доцільний спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять для того, щоб полегшити своє життя. Природа наділила ту чи іншу фізичну особу талантом, здатністю створювати інтелектуальні цінності.

В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди, які б створювали зазначені цінності тільки заради власного задоволення.

Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використання одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собі гроші шляхом створення інтелектуальної цінності і в такий спосіб поліпшити своє особисте життя чи життя своїх близьких слід визнати нормальним явищем і нікому не спаде на думку такі дії засуджувати.

Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуальної власності зумовлюються характером самого об'єкта (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.

У ст.15 Закону "Про авторське право і суміжні права" проголошується, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати твір третім особам різними способами, що не суперечать чинному законодавству. Зазначена стаття містить широкий перелік способів, якими можна використати твір. Проте й тут широке коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різноманітність способів їх використання. Твори скульптури, архітектури, образотворчого мистецтва, пластичні твори та інші подібні твори можуть використовуватися шляхом копіювання, фотографування, експонування на виставках тощо. Одним із поширених способів використання творів образотворчого мистецтва є їх видання, тобто відтворення поліграфічним способом, твори образотворчого мистецтва та декоративно-прикладні твори можуть використовуватися в промислових виробах.

Музичні і музично-драматичні твори можуть використовуватись у кіно - і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використовуються в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб використання, а його правомірність. Істотне значення для визначення способу використання того чи іншого твору має доцільність використання та його ефективність.

Багато з технічних рішень так і не знаходять використання, причини чого зумовлені раціональністю та доцільністю самого господарювання. Винахід чи корисна модель можуть бути не використані в промисловості, оскільки їх використання не принесе бажаного ефекту в порівнянні із затратами на впровадження. Наведені та багато інших, передбачених законом способів використання результатів інтелектуальної діяльності, свідчать лише про те, що об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися і використовуються відповідно до їх характеру таким же чином, як об'єкти звичайного права власності.

Проте є одна особливість використання результатів інтелектуальної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права власності. Йдеться про виключення із загального правила, за яким результат творчості може бути використаний лише тільки за дозволом його творця чи правонаступника. Закони про інтелектуальну власність України передбачають ряд випадків, коли використовувати результат інтелектуальної діяльності можна без дозволу його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону. Допускається також і примусове ліцензування використання творів чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності.

Використання результатів інтелектуальної діяльності за загальним правилом здійснюється тільки на платній основі. Користувач має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, що це особливість інтелектуального права власності. Об'єкти звичайного права власності також передаються іншим особам в користування, як правило, за плату.

Отже, така правомочність суб'єкта власності, як право використання об'єкта на свій розсуд, нічим не відрізняється від цієї ж правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності.

Слід відзначити, що право використання результату інтелектуальної діяльності, на нашу думку, є чи не найширшою правомочністю суб'єкта взагалі права власності і суб'єкта права інтелектуальної власності зокрема. Саме через використання власник зазначеного об'єкта одержує очікувані ним вигоди, прибуток тощо.

1.3 Право розпорядження об`єктами права інтелектуальної власності

Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб'єктивному розумінні - це закріплена в нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна. Такі правомочності, як володіння і користування, часто передаються власником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження - це така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте чинне законодавство передбачає винятки з цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності.

Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, в тому числі і на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право власності. Так, відповідно до Закону України "Про власність" (п.6 ст.4) у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право власності.

У зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, в силу зайнятості, похилого віку або нездоров'я власник може передати своє право розпорядження іншим особам. Розпорядження майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції.

Ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові правочини, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Стаття 28 цього Закону надає власнику патенту право передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто обмежити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей же Закон передбачає інші випадки обмеження права власності на винахід чи корисну модель (статті 29, ЗО, 31). Зазначений Закон, на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід прав власника винаходу чи корисної моделі у спадщину за заповітом (розпорядженням). Відповідні норми містяться у Законі України "Про охорону прав на промислові зразки", в Законі України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та інших законодавчих актах.

Отже, за названими законодавчими актами суб'єкту права промислової власності як і будь-якому власнику надається право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди на відчуження належного йому результату творчості. Іншими словами, суб'єкт права інтелектуальної власності користується такою ж правомочністю, як і будь-який інший суб'єкт права.

Якими ж правомочностями користується суб'єкт виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Як уже підкреслювалось, виключне право на об'єкт інтелектуальної власності проголошується багатьма правовими системами світу. Було виголошено воно і в радянському праві. Стаття 23 Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції 1973 р. проголошує, що володілець виключного права на винахід здійснює право користування і розпорядження. Закон СРСР "Про винаходи в СРСР" у ст.9 надавав винахіднику чи його правонаступникам право передачі права на патент і право на використання винаходу1. Основи цивільного законодавства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. в ст.45 також проголошували: "Патент закріплює за патентоволо-дільцем виключне право використання винаходу на свій розсуд". Ця ж норма відтворена і в ст.10 Патентного Закону Російської Федерації від 23 вересня 1992 р. У ній сказано: "Патентоволодільцю належить виключне право на використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка, що охороняються патентом, на свій розсуд". Майже слово в слово ця норма відтворена в ст.1115 проекту Модельного кодексу.

Такої ж позиції дотримується і законодавець у Законі України "Про авторське право і суміжні права". Стаття 15 (п.1 і 2) цього Закону встановлює, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом.

Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" в редакції від 17 січня 2002 р. у ст.10 встановлює такі права на сорти: особисте немайнове право авторства на сорт; майнове право власника сорту. Про особисте немайнове право авторства на сорт свідчать Реєстр сортів, Реєстр патентів, свідоцтво про авторство на сорт рослин, патент. Про майнове право власника сорту свідчать Реєстр патентів, патент.

Які ж суб'єктивні права належать суб'єкту виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Коло виключних прав на використання твору науки, літератури і мистецтва визначається законом. До цього кола відносяться право відтворення, розповсюдження, публічний показ, прокат екземплярів тощо. Стаття 15 Закону "Про авторське право і суміжні права" встановлює, що володілець виключного права може ним розпорядитися на свій розсуд: правоволоділець може по авторському договору передати своє право на використання твору іншій особі - правонаступнику згідно з положенням ст.31 цього Закону. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст.28 п.6. Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" також встановлює, що виключне право на використання результатів технічної творчості може переходити до другої особи - правонаступника на підставі договору. Пунктом 1 ст.40 Закону "Про охорону прав на сорти рослин" власнику сорту надається право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

Немає потреби аналізувати законодавчі акти про інтелектуальну власність Російської Федерації про відчуження майнових прав на результати творчої діяльності та інших країн СНД. Всі вони містять норми, за якими патентовласники наділені такою правомочністю, як право розпорядження. Принципової різниці у змісті цієї правомочності немає.

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в обіг і в такий спосіб одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність усіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які цивільно-правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності.

Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної власності свідчить, що в змісті цієї правомочності, як, між іншим, і в правомочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не помітно. Не вбачається її і в правовому режимі понять "право власності на результат інтелектуальної діяльності" і "виключне право на використання результату інтелектуальної діяльності". Суб'єкти як права власності на результат інтелектуальної діяльності, так і виключного права на використання об'єкта інтелектуальної діяльності володіють одними і тими самими правами. Між правами зазначених суб'єктів не помітно істотної відмінності.

Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначаються по-різному. У Великобританії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та в деяких інших країнах ці ж результати визнаються об'єктами виключного права на використання.

Проте аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн як однієї, так і другої групи, свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлюються скоріше певними традиціями, менталітетом тощо.

Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони визнають право власності на об'єкти науково-технічної творчості (Закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та ін.), інші - тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обґрунтувати.

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив собі чоботи, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його власником, а письменник, що написав твір, художник, що написав картину, не визнаються власниками свого творіння. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності (статті 13 і 41 Закону України "Про власність").

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко переконаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які визнають за ним лише якесь там виключне право на використання. Він досить добре знає, що те, що він створив, - це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь-яким автором того, що результат його творчої діяльності є його власністю - настільки усталена реальність, що з нею не рахуватися не можна. Ця правова дійсність значною мірою знайшла адекватне відображення в чинному законодавстві, але ще не повністю.

По-третє, визнання права власності на результати творчої діяльності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще якось погоджувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але той самий твір ніби й не належав нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизначеність не може довго продовжуватися. Сучасний автор буде почувати себе більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомлений того, що створений ним твір - це його власність і він має право робити з ним те, що і будь-який інший власник майна.

Не може вважатися нормальним, коли праця письменника оцінюється сумою, якої ледве вистачає, щоб оплатити послуги друкарки. Прийде час, коли праця авторів буде оцінена суспільством належним чином, і тоді видавець буде "кланятись" авторові, а не навпаки, як зараз. Адже, усвідомлення свого права власності на результат технічної творчості також буде сприяти розвитку винахідництва та інших видів технічної творчої діяльності.

2. Види права інтелектуальної власності

2.1 Інтелектуальна творча діяльність людини

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творчість - це діяльність, у результаті якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Творчість властива лише людині. Хоча інколи й природою створюються справжні шедеври. Проте то не усвідомлена творчість. Творчість - складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами, які передбачити важко. Творити - в широкому значенні цього слова - означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Однак слово "творчість" вживається й в іншому - спеціальному значенні. В цьому значенні творчість - це не будь-яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність.

У спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність людини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. В процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом другого виду виробництва є твори науки, літератури, мистецтва і т.д. Звідси робиться висновок, що творчість - це сфера духовного виробництва, яка наділена певними якостями інтелектуальної діяльності людини. Не вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, зауважимо лише, що важко погодитися з тим, ніби творчість - це виробництво. Безумовно, якоюсь мірою це так, бо матеріальне виробництво - це виробництво матеріальних цінностей, а духовне виробництво - це виробництво духовних цінностей. Саме в цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво чого б то не було прирівнювати до творчого процесу. А саме творчий процес називають духовним виробництвом. Навряд чи можна погодитися з тим, що будь-яке виробництво і творчість - це одне і те саме.

Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати, що виробничий процес і творчий процес за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів "духовне виробництво" вживали, скоріше за все, у образному значенні.

Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво і інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва - це не що інше, як сфера реалізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітнішою є тенденція зростання ролі і значення саме інтелектуальної діяльності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї діяльності має стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечення умов життя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність має бути підпорядкована інтересам людини, в тому числі і інтелектуальна діяльність. Матеріальне виробництво має забезпечити суспільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня добробуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, що буде продовженням інтелектуальної діяльності. Іншими словами, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізуватимуться у матеріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяльності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального виробництва.

Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядати як єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у такому протиставленні висловив ще раніше В.І. Жуков.

Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розглядати окремо. Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спробуйте знайти в будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цінностей. Сфера духовного життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ людини охоплює собою багато аспектів її життя. Це - честь, гідність, порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди. Це - світогляд людини, її бачення реального і духовного світу, світовідчуття тощо. Це духовний світ людини, це сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна. Безперечно, духовність людини впливає на рівень і зміст технічної творчості.А.Д. Сахаров - міра нашої совісті - сам засудив застосування тих винаходів, які він розробив. Ще раніше так поступив Н. Бор.

Якщо мислительні операції, засобами яких віднайдено те чи інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну творчість варто визнати духовною. Але нам видається, що це не так.

Творчий процес, що відбувається у свідомості людини, безумовно, інтелектуальний, але це ще не означає, що він є духовним. Історія свідчить, що інтелектуальний процес може бути і бездуховним. Недарма патентне законодавство багатьох країн містить норми, за якими не визнаються винаходами технічні рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (ст.6 п.1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі").

2.2 Науково-дослідна діяльність людини

Не поринаючи глибоко в цю філософську проблему, видається, що поділ видів творчості можна здійснювати за іншим критерієм.

Передусім, об'єктивно існує такий вид творчої діяльності, як наукова чи науково-дослідна діяльність. У свою чергу вона поділяється на фундаментальну і прикладну. За критерієм належності науки цей вид діяльності можна поділити на академічну, вузівську, відомчу і навіть заводську. Наскільки цей поділ відповідає реальному станові речей, сказати важко.

У результаті фундаментальної наукової творчості з'являються такі наукові досягнення, як наукові відкриття. Це - найвищий рівень наукового пізнання матеріального світу. У колишньому СРСР наукові відкриття мали правову охорону. Вони підлягали обов'язковій державній реєстрації, автору відкриття видавався диплом з одноразовою грошовою винагородою. Відкриття реєструвалися з пріоритетом з 1947 р. Проте, коли почалися активні кодифікаційні роботи, розпочалася активна дискусія з приводу доцільності надання науковим відкриттям правової охорони. Варто підкреслити, що на той час колишній СРСР добився включення наукових відкриттів в перелік об'єктів правової охорони ряду міжнародних конвенцій. Проте в цій дискусії перемогли прихильники погляду про недоцільність надання науковим відкриттям спеціальної правової охорони. Чи то за інерцією, чи то на знак прихильності до Москви, чи то з інших причин, але Національна академія наук України (НАН України) також висловилась проти надання спеціальної правової охорони науковим відкриттям. Нині в Україні немає спеціальної правової охорони наукових відкриттів. Проте самі наукові відкриття існували, існують і будуть існувати в майбутньому.

Наукове відкриття - це встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. До певної пори людина про ці, об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища, просто не знала. В результаті, як правило, тривалих, копітких і дорогих науково-дослідних робіт зазначені закономірності, властивості, явища людиною виявляються, пізнаються, встановлюються. Отже, на відміну від винаходу та інших технічних рішень, які втілюють ідею людини, наукові відкриття людиною не створюються, вони існують в природі незалежно від волі людини, а людиною лише пізнаються. Цей процес вивчення навколишнього середовища, матеріального світу, людини тощо почався як тільки з'явилася сама людина і буде продовжуватися, поки людина буде жити на землі. Відкриття не втрачають свого значення з плином часу, так само як не може зупинитися здійснення самого відкриття.

Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття в силу їхньої надзвичайно великої цінності для всього людства не визнаються об'єктами чийогось монопольного або якогось іншого виключного права. Наукові відкриття - надбання всього людства і ними людство має користуватися безперешкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже усі правові системи не передбачають спеціальної правової охорони наукових відкриттів.

Проте, на нашу думку, правова охорона відкриттів доцільна. Вона передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що саме по собі досить важливе. Вона закріплює індивідуальний пріоритет вченого, який це відкриття зробив. Державна реєстрація наукового відкриття фіксує його наявність і оголошує про зроблене відкриття. Тому збереження спеціальної правової охорони відкриття у законодавстві України нікому не зашкодило б.

Про значення реєстрації відкриттів свідчить хоча б те, що з приводу правової охорони відкриттів тільки в журналі "Вопросы изобретательства" було опубліковано близько трьох десятків науково-практичних статей вчених. Серед них варто назвати таких видатних вчених, як Є.Н. Єфімов, І.Е. Маміофа, Н.С. Фролов, В. В Сапелкін.

Саме у цьому журналі в останні роки існування СРСР активно дискутувалося питання правової охорони відкриттів.

Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за загальним правилом охороняються авторським правом. Проте ст.8 Закону "Про авторське право і суміжних прав" у переліку творів, що підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-дослідну роботу. На нашу думку, такий результат науково-дослідних робіт охоплюється поняттям літературні письмові твори наукового характеру. Проте Закон України "Про власність" результати науково-дослідних робіт прямо проголошує об'єктом права власності. Отже, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають правовій охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Закон України "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р. у ст.2 також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

Однак результати науково-дослідних робіт, зокрема прикладних, можуть бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селекційних досягнень тощо, які охороняються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права промислової власності, а не авторського. Засобами авторського права охороняються результати науково-дослідних робіт, які певним чином опубліковані або обнародувані. Якщо ж результати науково-дослідних робіт реалізувалися у винаході чи якому іншому технічному рішенні, то вони охороняються засобами права промислової власності. Тобто правова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється формою їх реалізації - описом чи втіленням у креслення, або ж у металі - конструкції, обладнанні, пристрої і т.п.

2.3 Результати науково-технічної творчості (промислова власність)

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-дослідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів творчості, що охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу називають літературною і художньою власністю.

Друга група складається із результатів науково-технічної творчості і відповідно називається "промислова власність". Назва цієї групи відповідає реальному станові речей - результати промислової власності дійсно використовуються в промисловості, сільському господарстві, в інших галузях господарства та суспільне корисної діяльності.

Оскільки назва "промислова власність" визнається за сферою використання результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим критерієм визначити назву тієї групи результатів інтелектуальної творчості, що охороняється авторським правом. Результати цього виду творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світобачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що прийнято нині називати загальнолюдськими цінностями.

Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використовуються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін "авторська діяльність" не прийнятний, він занадто розпливчатий і не відбиває змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності термінами "авторські результати" чи "авторське право" тощо. В усякому разі назву треба шукати.

Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються авторським правом, наведено в ст.8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р.

Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою Конвенцією є патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, промислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування, вказівка про місце походження або найменування місця походження, а також боротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами правової охорони і об'єднуються під загальною назвою "Промислова власність". Це поняття розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому широкому значенні, а й на сільське господарство, добування корисних копалин і на всі продукти, - як вироблювані, так і природного походження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

Під патентами на винаходи також розуміються різні види промислових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення. За радянським законодавством цей перелік дещо ширший, він включав раціоналізаторські пропозиції, які законодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони.

2.5 Положення Цивільного кодексу України щодо права інтелектуальної власності

Чинний Цивільний кодекс України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції.

Тому видається більш вдалою структура цього розділу, сприйнята проектом Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. Весь Кодекс поділений на вісім Книг, четверта з яких присвячена праву інтелектуальної власності України. Вона називається "Право інтелектуальної власності". Книга має загальну частину, виділені в окрему главу "Загальні положення про інтелектуальну власність". Остання частина Книги поділена на три розділи: перший - "Авторське право та суміжні права"; другий - "Право промислової власності" і третій - "Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг". Книга складається із 11 глав, які об'єднують 120 статей. Робота над проектом триває і можливі зміни.

Перший розділ розглядає два основні цивільно-правові інститути - "Авторське право" і "Суміжні права", складається з чотирьох глав: перша глава - "Авторське право"; друга - "Суміжні права"; третя - "Колективне управління майновими правами" і четверта - "Захист авторського права і суміжних прав".

Другий розділ "Право промислової власності" складається з трьох глав: перша глава - "Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки"; друга - "Право на нові сорти рослин і нові породи тварин"; третя - "Право на захист нерозкритої інформації від незаконного використання".

Третій розділ четвертої Книги також складається з трьох глав: перша глава - "Право на фірмове найменування (фірму)"; друга - "Право на знаки для товарів і послуг" і третя - "Право на використання найменування місця походження товару".

У цілому структура Книги "Право інтелектуальної власності" не викликає принципових заперечень. Більш вдалою є назва третього розділу Книги "Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг". На відміну від Модельного кодексу назва цього розділу більш точна - право саме на засоби, а не способи, бо охороняються все ж права, а не способи. Крім того, види засобів індивідуалізації поділені на окремі глави відповідно до їхнього призначення, що також видається більш логічним.

Однак структура четвертої Книги проекту Цивільного кодексу України не видається ідеальною. Структура першого розділу "Авторське право та суміжні права" зауважень не викликає. Структура ж другого розділу "Право промислової власності" видається не дуже вдалою передусім за своїм складом. До цього розділу необхідно включити також право на раціоналізаторські пропозиції. Вони також є об'єктами інтелектуальної, творчої діяльності і тому повинні визнаватися об'єктами промислової власності. Раціоналізаторські пропозиції заслуговують правової охорони на рівні закону.

Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту, іншими словами, цивільних прав. Зазначені фактори зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації саме засобами цивільного права. Разом з тим до Проекту включена лише нерозкрита інформація, її місце в проекті Цивільного кодексу України заперечення не викликає, але охоронятися цивільно-правовими засобами має не лише нерозкрита інформація, а й інші види науково-технічної інформації, тим більше, що всі вони визнані об'єктами права власності.

З науково-технічною інформацією тісно пов'язаний інститут права на захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісна конкуренція є результатом незаконного використання об'єктів промислової власності. Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі "Право промислової власності". Міжнародні угоди захист від недобросовісної конкуренції відносять саме до промислової власності і це логічно. Отже, інститут захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце в розділі "Право промислової власності" проекту Цивільного кодексу України.

Стосовно селекційних досягнень практичні працівники вважають, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави "Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки". Другий розділ пропонується назвати просто "Право на об'єкти промислової власності". Видається, що така пропозиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, які відрізняють їх від інших об'єктів промислової власності. Селекційні досягнення в плані правової охорони прирівняні до об'єктів промислової власності, але за своєю сутністю такими не є. Тому видається доцільним виділити їх в окрему главу, як це зроблено в проекті Цивільного кодексу України. Але цю главу краще назвати "Право на селекційні досягнення" замість "Право на нові сорти рослин і нові породи тварин".

Що стосується третього розділу четвертої Книги, то він викликає одне зауваження. До нього включено лише найменування місця походження товару. Проте в міжнародних угодах і в законодавстві зарубіжних країн мають чинність й такі інститути, як географічні зазначення та зазначення походження товарів.

Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши його "Право на використання найменування місця походження товару, географічного зазначення та зазначення походження товару". За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне зазначення походження товару - це назва населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках назва країни, що служать для позначення товару, якість, репутація або інші властивості якого пов'язуються з цим географічним об'єктом, і який виробляється в обмеженому географічному регіоні.

Географічним зазначенням походження товару може бути історична назва географічного об'єкта або традиційна географічна назва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення походження - це будь-яке позначення, що вказує на країну або географічне місце походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному цивільно-правовому інституті.

До об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що залишає відкриття в числі об'єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним кодексом.

Висновок

У наш час бурхливо розвивається економіка, заснована на знаннях, в якій інтелектуальна власність стає основною рушійною силою. Саме інтелектуальна діяльність та її результати - інтелектуальна власність набувають пріоритетного значення в усій системі суспільно корисної діяльності людей. Саме ці чинники уже визначають стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни світу, у тому числі України. Там, де більше шанують науку, інтелектуальну діяльність, сприяють їх розвитку, люди живуть краще. В умовах процесу інтелектуалізації всієї суспільно корисної діяльності наукова, науково-технічна діяльність та діяльність у гуманітарній сфері (літературно-художня діяльність) стають визначальними і вирішальними чинниками соціально-економічного та будь-якого іншого прогресу країни. Відтак інтелектуальна діяльність та її результат - інтелектуальна власність стали найціннішим капіталом. Знання - це основа розвитку суспільства.

Країни, де розвитку науки приділяють увагу, швидко долають зубожіння та бідність, виходять з економічної кризи. Тому економічно розвинуті країни цінують і шанують науку, всіляко сприяють її розвитку. Результати інтелектуальної, зокрема наукової, діяльності - дуже дорогий товар, який високо цінується на сучасному ринку. Щоб мати такий товар, треба всіляко розвивати інтелектуальну, творчу діяльність та надійно й ефективно охороняти її результати - інтелектуальну власність.


Подобные документы

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Система інтелектуальної власності, її поняття та призначення. Міжнародна система права інтелектуальної власності. Авторське право і суміжні права. Сутність промислової власності, її напрямки та значення, визначення основних суб'єктів та об'єктів.

    курс лекций [487,9 K], добавлен 19.05.2011

  • Поняття інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність як результат творчої діяльності. Інтелектуальна власність як право. Права інтелектуальної власності. Еволюція інтелектуальної власності. Еволюція промислової власності, система патентного права.

    реферат [42,0 K], добавлен 24.12.2008

  • Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".

    реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009

  • Інтелектуальна власність та її становлення. Роль інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку України. Поняття та сутність права інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин і їх взаємозв'язок.

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 03.08.2010

  • Сутність та класифікація об'єктів права інтелектуальної власності. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність. Місця походження товарів. Поняття "ноу-хау" у авторському праві. Поняття та сутність суміжних прав у законодавстві Україні.

    контрольная работа [41,2 K], добавлен 22.02.2011

  • Інтелектуальна власність як юридична категорія та розвиток її як категорії права. Поняття права інтелектуальної власності. Законодавство України про інтелектуальну власність. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності.

    реферат [23,9 K], добавлен 30.10.2008

  • Науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність і розробка цілісної інтелектуально-правової концепції правового статусу творця інтелектуальної власності та його правонаступників. Захист прав на інтелектуальну власність.

    дипломная работа [130,7 K], добавлен 14.01.2009

  • Аналіз правового регулювання договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Елементи ліцензійного договору, порядок його укладення і припинення. Види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні.

    дипломная работа [142,5 K], добавлен 11.01.2011

  • Розподіл прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Правовідносини між замовником і виконавцем, виконавцем і користувачем. Особливості розподілу прав між творцями-співавторами. Види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження правами.

    реферат [67,1 K], добавлен 03.08.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.