Історико-правові джерела оперативно-розшукової діяльності

Під тиском демократичних настроїв, змін в зовнішній і внутрішній політиці, ЦК КПРС приймає у 1986 р. постанову «Про подальше укріплення соціалістичної законності та правопорядку, посилення охорони прав та законних інтересів громадян». В документах МВС СРСР і відповідних документах МВС УРСР по виконанню цієї постанови, чи не вперше, як головне, ставиться завдання по захисту прав та законних інтересів громадян. Органи внутрішніх справ як органи влади в практичній діяльності зустрілись з рядом явищ, які не були врегульовані діючим законодавством, зокрема забезпечення охорони громадського порядку під час організації та проведення зборів, мітингів, вуличних маніфестацій та демонстрацій, не визначені були і функції органів внутрішніх справ при надзвичайному стані, який уже в ряді місць запроваджувався. У зв'язку з цим 28 липня 1987 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних проходжень та демонстрацій у СРСР», а 3 квітня 1990 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про правовий режим надзвичайного стану».

Для виконання цих рішень особовий склад органів внутрішніх справ України за розпорядженням МВС СРСР не раз направлявся в «гарячі точки» СРСР: Нагірний Карабах (лютий 1988р.), Тбілісі (квітень 1989р.), Баку (листопад 1988р.), Прибалтика (1990р.), Зугдіді, Руставі, Середня Азія та ряд інших місць, де в умовах міжнаціональних та політичних конфліктів встановлювався режим особливого або надзвичайного стану. Значна група працівників органів внутрішніх справ України перебувала за завданнями МВС СРСР в Афганістані. Працівники органів внутрішніх справ України самовіддано несли службу в особливих умовах зони Чорнобильської катастрофи. В 1990 р. значно розширюються права міністрів внутрішніх справ союзних республік та начальників обласних управлінь внутрішніх справ за рахунок делегування їм повноважень з боку МВС СРСР.

В 1985-1990 pp. МВС УРСР було видано ряд наказів, в яких визначались форми і методи ОРД органів внутрішніх справ, робилися спроби виявлення причин і умов злочинності. Створювались спеціальні структури, підрозділи по координації дій, аналітичні групи. Демократичні перетворення, які мали місце в суспільстві, не обминули і органи внутрішніх справ, їх діяльність стала більш відкритою, посилились зв'язки з населенням, засобами масової інформації, громадськими формуваннями, органами місцевої влади. В ряді міст і районів України (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) у 1989 р. приймаються рішення місцевих Рад щодо введення додаткової чисельності працівників міліції. В цей же час створюються перші підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, розширюється підслідність органів внутрішніх справ, а також створюються слідчі частини Головного слідчого управління МВС України, вводяться посади старших слідчих по особливо важливим справам в МВС та УВС, впроваджується спеціалізація слідчих.

В останні роки перебування в СРСР органи внутрішніх справ України були втягнуті в політичні, популістські компанії, які завдали більше шкоди, чим користі.

В травні 1985 р. ЦК КПРС та Радою Міністрів СРСР, а потім і партійно-радянськими органами УРСР була розпочата загальнодержавна компанія по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом, в якій органам внутрішніх справ відводилось чільне місце. Перед органами внутрішніх справ ставилось як головне завдання ОРД: пошук порушень правил продажу спиртного, зловживання спиртними напоями, виявлення самогоноваріння. Зусилля органів внутрішніх справ, зокрема міліції, були переключені з боротьби зі злочинністю на виконання партійних рішень. Вводилась спеціальна звітність оперативно-розшукових апаратів за результатами їх діяльності по боротьбі з пияцтвом.

У постанові секретаріату ЦК КП України у лютому 1986 р. були підведені підсумки за друге півріччя 1985 р. Так, було встановлено, що кількість магазинів, торгуючих спиртними напоями, скорочено на 95%, вилучено самогонних апаратів 418 тис. штук, притягнуто до відповідальності 1,1 млн. чол., з них 12,6 тис. членів або кандидатів у члени КПРС. А в дійсності проблему пияцтва було загнано в підпілля, віддано в руки тіньової економіки. Зросла спекуляція, наркоманія, а бюджет держави не отримав величезних сум фінансових надходжень. Одночасно проводилась компанія по боротьбі з наркоманією. МВС СРСР та МВС УРСР були розроблені комплекси заходів, створені спеціальні підрозділи карного розшуку, координаційні комісії для взаємодій з іншими відомствами та установами, встановлена звітність та терміни подолання цього зла. Як і під боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом, так і під боротьбу з наркоманією підводилось ідеологічне, політичне обґрунтування що приводило до формалізму і зневіри в їх виконання. Ще одна компанія по боротьбі з нетрудовими доходами була розпочата 28 травня 1986 р. згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по посиленню боротьби з нетрудовими доходами». Кожній службі органів внутрішніх справ, а насамперед оперативно-розшуковим апаратам, ставились завдання щодо виявлення громадян, які ніде не працюють і мають нетрудові доходи. Поняття нетрудових доходів вводилось таке широке, що під їх значення підпадала майже третина дорослого населення України. Встановлювалась кримінальна відповідальність за приватнопідприємницьку діяльність, комерційне посередництво, заняття кустарно-ремісницькою та іншою індивідуальною діяльністю. В дійсності боротьба велася з паростками ринкової економіки, проявом самостійності в пошуках форм виживання за умов спаду виробництва і безробіття. І знову ОРД органів внутрішніх справ направлялась не на боротьбу з тяжкими злочинами, а на забезпечення політичної компанії.

В 1985-1990 pp. органи внутрішніх справ УРСР, як і в попередні роки, діяли в підпорядкуванні МВС СРСР. І хоч права МВС УРСР і УВС областей в ці роки було дещо розширені, але все рівно вони були частиною загальносоюзної системи. І загальне керівництво оперативно-розшуковою діяльністю, і кадрове забезпечення, і матеріально-технічне постачання та інші сфери діяльності органів внутрішніх справ УРСР вирішувались в центральних союзних установах, що негативно відбивалось на загальному рівні боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку в Україні.

1. Історія держави і права України / За ред. А.Й. Рогожина Ч. 1.Х., 1993. С. 113.

2. Латкин В. Лекции по истории русского права. СПб., 1912. С.65. Дерюжинський В.Ф. Поліцейське право. Пт., 1917. С. 4.

3. Андрусяк Т.Г. Українська правова думка // Правова система України. Теорія і практика: Матеріали науково-практичної конференції. К., 1993. С.

4. Бондарук Т.І. Школа західноруського права і проблеми сучасного кримінального права // Правова система України. Теорія і практика: Матеріали наук.-практ. конф. С. 100-102.

5. Юшков С.В. Общественно-политическое устройство и право Киевского государства. М., 1949. С. 522.

6. Селянський рух на Україні 1569-1647 pp. K, 1993. С. 347.

7. Кременецький земський суд. Описи актових книг. К„ 1965.

8. Соціальна боротьба в м Львові в XVI-XVIII ст. Львів, 1961. С.

9. Архіви України. 1991. № 5-6. С. 75-84.

10. Архів Коша. Справа 174.

11. Полное собрание законов Российской империи. СПб., 1838. Т. 27.

12. В.М.Шеніков. Правові витоки карно-розшукової служби України (історичний аспект) /36.: Теорія оперативно-службової діяльності. Львів., 2000. С. 305-306.

13. Ярмыш А.Н. Карательный аппарат самодержавия на Украине (1895-1917гг.). Дис.... д-ра юрид. наук. X., 1992.

14. Державний архів Російської Федерації. Ф.102. Оп.29. Д.800. Л.42.

15. О.В.Тимощук. Охоронний апарат Української держави (квітень-грудень 1918р.) Х.2000. С.21-28.

16. Советская милиция: история и современность. 1917-1987. М., 1987. С.58.

17. Правові витоки карно-розшукової служби в Україні 36. «Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України». Л., 2000. С. 303-304.

18. Михайленко П.П. Из истории милиции Советской Украины. К., 1965. С.29.

19. Советская милиция. История и современность. М., 1987. С.79.

Размещено на Allbest.ru