Господарський договір як засіб організації господарсько-договірних відносин

Угода може бути визнана судом недійсною повністю або в частині. Недійсність окремої частини угоди не спричиняє недійсності інших її частин і угоди в цілому, якщо можна припустити, що угода була б вчинена і без включення в неї недійсної частини.

Виключення з цього правила складають угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути все отримане за ними (наприклад, вже здійснене користування за договором найму, схов і т.п.). У такому випадку, визнаючи угоду недійсною, суд вказує в рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє. Визнання угоди недійсною як з моменту її укладання, так і на майбутнє спричиняє, в залежності від підстав такого визнання, майнові наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.

Існує кілька варіантів наслідків визнання недійсним господарського зобов'язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Перший варіант застосовується за наявності наміру в обох сторін. Якщо зобов'язання виконано обома сторонами -- в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а при виконанні зобов'язання тільки однією стороною з іншої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. Другий варіант передбачає наявність наміру лише у однієї із сторін господарського зобов'язання. В цьому випадку все отримане стороною, що мала намір здійснити протиправну угоду, повинно бути повернуто другій стороні, а отримане стороною, що таких протиправних намірів не мала, або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання за іншими підставами в якості загального правила передбачено застосування подвійної реституції. Кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за зобов'язанням, а при неможливості повернути отримане в натурі -- відшкодувати його вартість грішми, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

При вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності господарських зобов'язань господарський суд виходить зі змісту позовних вимог. Якщо спір про це між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх робити дії, прямо передбачені ч. 2 ст. 208 ГКУ

Наслідки недійсності угоди підлягають застосуванню лише у відношенні сторін даного господарського зобов'язання, тому на особу, що не є стороною угоди, не може бути покладений обов'язок щодо повернення майна за угодою, в якій вона не приймала участі. Чинне законодавство не передбачає відшкодування збитків, що можуть нести сторони або одна з них в результаті самого факту недійсності угоди. Однак між сторонами можуть виникати взаємні розрахунки, пов'язані з поверненням майна (зокрема, у зв'язку з погіршенням або поліпшенням його стану за час користування), які повинні бути у відповідних випадках здійснені. У випадку виникнення спору між сторонами він може бути вирішений господарським судом як під час провадження по справі про визнання угоди недійсною, так і окремо від нього, -- залежно від змісту позовних вимог.

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВИЗНАННЯМ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ ТА НЕУКЛАДЕНИМ, ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1 Пропозиції відносно визначення поняття недійсного господарського договору, який суперечить інтересам держави і суспільства

Для уточнення поняття недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, перш за все слід звернути увагу на той факт, що у ГК взагалі відсутнє навіть визначення поняття господарського договору. Так, в одному випадку господарський договір розглядається як юридичний факт, на підставі якого виникають господарсько-договірні зобов'язання (ст.ст. 179, 180 ГК), у другому - відбувається ототожнення договору з зобов'язанням (ст. 189 ГК має назву «Ціна у господарських зобов'язаннях», незважаючи на те, що у статті фактично йдеться про ціну, як істотну умову договору), у третьому - як форма, яку набувають зобов'язання (у ст. 186 ГК, що має назву «Укладення організаційно-господарських договорів», передбачено, що договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин на основі вільного волевиявлення). У будь-якому випадку, із загаль-ноправової точки зору господарський договір становить собою господарське правовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їхні договірні зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги тощо. Господарський договір, як зазначає B.C. Щербина, згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Зміст господарського договору - це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань[8].

Відтак положення ст. ст. 207, 208 ГК щодо недійсності господарського зобов'язання необхідно тлумачити як такі, що стосуються безпосередньо недійсності господарських договорів, хоча, на думку багатьох вчених, з теоретичної точки зору це є невірним: подібно до того, як в одному понятті не можуть об'єднуватися юридичний факт та його правові наслідки, виключається можливість утворення єдиного поняття договірної угоди та договірного зобов'язання. А тому, на думку O.A. Беляневич, можна вести мову не про недійсність договірного зобов'язання, а саме юридичного факту (договору) як підстави його виникнення. Практично такі термінологічні особливості ГК викликають необхідність побудови логічного ряду понять «господарська угода - господарський договір - господарське зобов'язання»[9].

У різних наукових публікаціях можливо зустріти спроби визначення поняття недійсного господарського договору. Так, зокрема, C.A. Подоляк визначає поняття недійсності господарського договору як заперечення правом юридичних наслідків угоди сторін, на які була спрямована воля сторін, унаслідок тих чи інших недоліків, які мали місце в момент здійснення (укладення) угоди, і відмова в наданні йому юридичного забезпечення.

Із зазначеними визначенням недійсності господарського договору можливо частково погодитися. Однак слід зауважити, що законодавством і судовою практикою передбачені випадки, коли договір, який містить недоліки, що дають підстави вважати такий договір недійсним або нікчемним, може визнаватися дійсним. Більш того, ст. 204 ЦК зазначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, до відповідного рішення суду діє презумпція правомірності відносно будь-якого господарського договору, що укладений з недоліками, які дають підстави для визнання його недійсним або нікчемним. Отже, неможливо вести мову про безумовну відмову у наданні недійсному господарському договору юридичного забезпечення.

C. C. Потопальським під недійсним договором запропоновано вважати юридичну нечинність договору, встановлену безпосередньо в силу закону або рішення суду внаслідок невідповідності договору вимогам законодавства, що тягне припинення юридичного існування договору та настання визначених законом правових наслідків його недійсності[11].

Разом з тим, вчений зазначає лише про таку підставу недійсності, як невідповідність вимогам законодавства. Однак, законодавство не може забезпечити основні галузі права взагалі та інститут недійсності договору, зокрема, системою прямих заборон, перераховуючи всі випадки порушення найважливіших положень законодавства. Розмаїтість форм порушення зумовлює потребу в нормі, яка встановлює загальну заборону на здійснення дій, що переслідують протиправні й аморальні цілі. Такою нормою як раз і є припис про те, що господарський договір не може суперечити інтересам держави і суспільства. А тому, на думку деяких вчених, оцінні конструкції виконують універсальну заборонну функцію навіть у випадках, коли йдеться про неврегульовану, але небажану соціально дію[12].

Вищенаведені визначення поняття недійсного договору не можуть бути використані щодо недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки вони, з одного боку, взагалі потребують додаткових уточнень, а, з іншого - не враховують основних ознак останнього.

Так, однією з ознак недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є зміст підстави визнання його недійсним, а саме:

1) спрямованість такого договору на порушення правового господарського порядку, під яким пропонується розуміти основні конституційні положення, якими визначається господарський правопорядок в Україні;

2) наявність умислу посадових осіб (або хоча б однієї посадової особи), які представляли сторони при укладанні такого договору, а відповідно усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. У разі відсутності умислу у сторін при укладанні господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, такий договір визнається недійсним з підстав невідповідності вимогам закону[13].

Тобто визнання господарського договору недійсним на підставі того, що він суперечить інтересам держави і суспільства, можливо тільки у випадках, коли такий договір порушує правовий господарський порядок. Так, за приписами ч. 3 ст. 5 ГК, суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись визначених законодавством вимог. Стаття 5 ГК у концентрованій формі визначає конституційні основи правопорядку в економічній системі України, утвердженню якого має сприяти ГК. Вона зводить докупи розрізнені конституційні положення, які визначають основи регулювання відносин у сфері господарювання, і таким чином дає учасникам останніх цілісне уявлення щодо правових засад, на яких грунтується правопорядок у вказаній сфері.

Інакше кажучи, такий договір вчиняється сторонами з умислом щодо порушення нормативно-правових актів, що регулюють господарські відносини та пов'язані, наприклад, із захистом економічної конкуренції, управлінням об'єктами державної власності, оподаткуванням тощо. До таких договорів слід віднести договори, що спрямовані на ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків, незаконне відчуження або користування об'єктами права власності, обмеження конкуренції, зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші договори.

Звідси можливо зазначити, що недійсний господарський договір, який суперечить інтересам держави і суспільства, укладається сторонами (хоча б однією стороною) з умислом, який спрямований саме на порушення правового господарського порядку, що обов'язково повинно враховуватися при визначенні його поняття.

Друга ознака недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, стосується порядку визнання його таким.

Верховний Суд України стоїть на тій позиції, що відповідно до ст. 228 ЦК договір, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним[15].

Незважаючи на те, що чітко розмежувати поняття «публічний порядок» та «суперечливість інтересам держави і суспільства», з огляду на їх оціночний характер, не можливо, між договором, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та договором, що порушує публічний порядок, є певні відмінності. Зокрема, суб'єкти та обставини, які зазначені у ч. 1 ст. 228 ЦК, нетипові для господарських відносин, а мова у ст. 207 ГК йде саме про оспорюванність недійсних господарських договорів.

До того ж, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності 1 січня 2011 р., ст. 228 ЦК доповнено частиною третьою відповідно до якої правові наслідки договору, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються у разі визнання судом такого договору недійсним[16]. Крім того, виходячи з самої назви цієї статті «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства» можливо зробити висновок, що правочин, який порушує публічний порядок, та правочин, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства - це різні правочини.

Отже, для визнання недійсним господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно відповідне судове рішення, тобто визнати його недійсним може тільки суд, що також має суттєве значення для визначення поняття, яке розглядається.

Враховуючи викладене вище, у ч. 1 ст. 208 ГК доцільно після слова «визнано» доповнити словом «судом». Тобто правові наслідки за ч. 1 ст. 208 ГК повинні застосовуватися, якщо господарське зобов'язання визнано судом недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Зазначене доповнення усуне можливість неоднозначного трактування цієї підстави, її ототожнення з нікчемним правочином, що порушує публічний порядок, та усуне відповідну неузгодженість з ч. 3 ст. 228 ЦК.

Підсумовуючи вищевикладене можливо зазначити, що під недійсним господарським договором, що суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно розуміти договір, який за рішенням суду не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, оскільки він був укладений сторонами (хоча б однією стороною) з умислом, спрямованим на порушення правового господарського порядку.

Запропоноване слід закріпити у господарському законодавстві, що забезпечить однозначне тлумачення даного недійного договору, а також сприятиме розмежуванню з іншими недійсними договорами та винесенню відповідних обгрунтованих судових рішень.

3.2 Проблеми та пропозиції з удосконалення відносно неукладеності господарських договорів в Україні

Неукладеність договору згідно теперішнього законодавства обумовлена відсутністю елементу, необхідного для існування договору. Відсутність такого елементу робить договір безглуздим, нездатним привести сторони до бажаних правових наслідків. Якщо розглядати поняття недійсності договорів у «широкому» розумінні, як неможливість викликати певні правові наслідки, треба визнати, що й в теоретичному плані неукладеність може розглядатись як вид недійсності, а неукладений договір є різновидом недійсності договору. «Широке» розуміння недійсності має свої джерела у римському праві, де умовами дійсності договорів охоплювались вимоги як до окремих елементів договору, так й до самої суті - наявності згоди (conventio) [17]

В юридичній літературі не раз висловлювалась думка про те, що під неукладеним договором необхідно розуміти нікчемний договір. Так ще в 1900 році дореволюційний російський правознавець Н. Растєряєв визначав, що поняття недійсності в логічному смислі ширше, ніж в юридичному. Викладаючи групування угод за характером недійсності за проектом Цивільного уложення[18], він включав до неї «недействительность сделки вследствие неоконченности ее», виділяючи три випадки:

угода, яка ще не зовсім укладена;

угода, яка залишається незакінченою;

угода, яка відбулася, але «соизволение» (ratihabitio) відсутнє.

При цьому він вважав, що «все случаи недействительности этой группы сделок превращают последнюю в ничтожные».

Радянський правознавець В. П. Шахматов [19] також дотримувався точки зору про те, що угоди, які не відбулися, відносяться до недійсних, тому не бачив необхідності виділяти їх у спеціальну групу. За законодавством РСФСР (стаття 48 Цивільного кодексу РСФСР [20]) та УРСР (стаття 48 Цивільного кодексу УРСР [21]) наслідки виконання таких угод визначались правилами, встановленими для недійсних угод.

Поняття неукладеної угоди не використовується у законодавстві, також не використовується поняття «нездійсненої». Це цілком логічно й зрозуміло, оскільки якщо угода не відбулася, то в юридичному розумінні й нема ніякої дії, то й використання поняття угоди досить умовне. Однак поняття неукладеного договору (різновид нездійснених угод) міцно вкоренилося в літературі, законодавстві та практиці, але у даному випадку можна висловити аналогічні заперечення. Якщо дія оцінюється з точки зору інституту угод, то результатом такої оцінки може бути тільки визнання або невизнання дії угодою; з іншого боку дія може також оцінюватись відповідною до законодавства або такою, що має недоліки з точки зору закону й, у такому випадку, як угода - дійсною або недійсною. Словосполучення «визнання договору неукладеним» містить також внутрішню логічну суперечність: договір припустимо існує й одночасно ніколи не існував.

Закріплення у Цивільному кодексі України (ЦК України) інституту нікчемних правочинів дає новий імпульс продовженню спору про визнання договору неукладеним. Стаття 236 ЦК України встановлює, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення, а також, відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним, якщо недійсність його встановлена законом, тобто немає необхідності у судовому рішенні про визнання його таким [21]. Автоматична недійсність правочину з моменту його вчинення означав його анулювання, припинення існування. Але що позначає «з моменту вчинення»? Угода припинила своє існування, не встигнувши появитися, або вже якийсь час існувала? Якщо нікчемний правочин припинив своє існування, не встигнувши появитися, то це класичний випадок факту неукладення договору.

Логічне рішення даного питання вбачається у визнанні того, що неукладений договір е видом нікчемності правочину, та в застосуванні однакових наслідків для неукладених та недійсних договорів при відсутності спеціальних вказівок у законі стосовно неукладених договорів. Можна привести у якості аргументу позицію Л. Еннекцеруса [22] при аналізі незакінчених та нікчемних угод у германському цивільному законодавстві: «Якщо твердо встановлено, що дійсність угод не настає, то угоду можна назвати нікчемною. Нікчемною є будь-яка угода, яка остаточно не може викликати правових наслідків, зазначених особами, які уклали угоду, в якості бажаних».

Спробую також проаналізувати категорії «укладений договір» та «дійсний договір». Укладений договір не завжди може бути дійсним, але дійсний господарський договір обов'язково повинен мати згоду сторін з усіх істотних умов договору, тобто можна стверджувати, що згода сторін з усіх істотних умов договору фактично і є однією із умов дійсності договору Договір, який не містить істотних умов де факто є марним, договір «ні про що», він ніколи не створить тих наслідків, на які він спрямований і саме тому закон не визнає існування таких договорів. Якщо спробувати розглянути «неукладені» договори за ступенем недійсності, то їх можна і треба відносити до договорів, які мають абсолютну недійсність (недійсність, яка виникає водночас з виникненням самого такого договору, тобто угоди) - нікчемність.

А тепер спробуємо підійти до визначення неукладеності господарських договорів з іншої точки зору, використаємо для цього інший метод дослідження - синергетичний. Синергетика дає нам можливість розглянути господарський договір як відкриту самоорганізуючу систему. Як соціально-правова система господарський договір існує як у зовнішньому середовищі, так і у правовому полі. Системний підхід дає нам можливість визначити структурну і внутрішню організацію компонентів, між котрими існують певні функціональні зв'язки.

Розглядаючи господарський договір як соціально-правову систему можна визначити такі головні компонента, пов'язані між собою функціональними зв'язками (формами реалізації права):

сторони договору,

умови договору,

господарська угода,

зобов'язальні правовідносини,

правова мета договору

Механізм організації і функціонування відкритої самоорганізуючої системи перш за все залежить від вхідних параметрів - параметрів порядку та контролюючих параметрів. Одним із головних параметрів порядку системи господарський договір є істотні умови договору. I це підтверджує частина перша статті 180 ГК України: «Зміст господарського договору становлять умови договору», тобто із впевненістю можна стверджувати, що соціально-правова система господарський договір, в котрій неузгоджені істотні умови договору (порушені параметри порядку) має певний юридичний дефект - невизначеність змісту, який і визиває його недієздатність. I саме ця недієздатність і не дає законодавцю можливості визнавати існування таких договорів, робить їх недійсними з моменту укладення, тобто нікчемними.

3 синергетичної точки зору, якщо система складається із компонентів (головних частин, які беруть участь у виконанні головної функції) і при виключенні будь-якого компоненту системи «розсипається», то дійсно він і є одним з головних. Зважаючи на це можна стверджувати, що істотні умови договору є його невід'ємною частиною і в контексті цього господарський договір може існувати лише як система і відокремлювати істотні умови від поняття договір виявляється не можливим. I тому, якщо категорія господарський договір існує, то неукладеність договору лише є різновидом його недійсності, тобто неузгодження обов'язкових умов договору (відповідно до законодавства) чи необхідних для договорів даного виду роблять господарський договір абсолютно недійсним - нікчемним. Тобто можна стверджувати, що об'єктивна неспроможність досягнення кінцевого правового результату, яка виникає при неузгодженні істотних умов договору є однією з причин виникнення абсолютної недійсності - нікчемності.

Узагальнюючи все вищесказане можна зробити такий висновок, що синергетичний метод дослідження допоміг підтвердити припущення, що неукладеність господарських договорів об'єктивно є лише різновидом недійсності - нікчемності.

Сьогодні доречно згадати також російського правознавця Г. Ф. Шершеневича, який розумів під дійсністю договору «наличность всех условий, при которых государственная власть готова дать юридическую обеспеченность соглашению. Действительность договора обуславливается именно его содержанием» [23]. I відповідно до цього він відзначав такі необхідні головні частини змісту: фізична можливість досягнення правової мети, юридична дозволеність та моральність. 3 такої точки зору неукладеність договору і є тією самою фізичною неможливістю досягти правової мети у зв'язку з неузгодженням істотних умов договору, тобто неукладеність договору фактично є одним із різновидів недійсності.

Визнання неукладеності договорів частиною єдиного комплексного інституту договірного права - недійсності - сприятиме стабілізації судової та договірної практики, захисту законних інтересів учасників договірних відносин, їх стабілізації.

Підсумовуючи все вищесказане пропонується:

Вважати неукладеність господарських договорів, тобто неузгодження істотних умов договору різновидом недійсності - нікчемності.

Пункт 2 статті 180 ГК України сформулювати таким чином:

Згода сторін щодо істотних умов договору у передбачених законом порядку та формі становить одну з обов'язкових умов дійсності господарських договорів. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

3. Пункт 8 статті 181 ГК України виключити.

ВИСНОВКИ

господарський договір неукладеність

Виходячи з вищевикладеного, сформульовано низку висновків, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До головних з них можна віднести такі:

1. Господарський договір як засіб організації господарсько-договірних відносин є універсальною юридичною конструкцією, заснованою на угоді сторін і спрямованою на досягнення правової мети.

2. Чинне законодавство України об'єднало в категорії неукладений (такий, що не відбувся) господарський договір два різні за своєю природою елементи - фактичне недосягнення згоди сторін і нездатність господарського договору породжувати очікуваний правовий результат, яку пропонується розглядати як елемент недійсності - невизначеність зовнішнього прояву волевиявлення (дефект волевиявлення). Необхідно формалізувати правові підстави для визнання господарських договорів неукладеними фактичним недосягненням у встановленому законодавцем порядку і формі згоди сторін з усіх істотних умов договору, що були предметом узгодження.

3. Дослідження правових наслідків визнання господарських договорів неукладеними підтвердило об'єктивну необхідність їх законодавчого виокремлення залежно від вчинення дій щодо виконання договору: до вчинення фактичних дій щодо виконання договору - відсутність прав і обов'язків за спірним договором; при вчиненні фактичних дій щодо виконання договору - повернення безпідставно одержаного майна із чужого незаконного володіння. Необхідно доповнити інститут безпідставно набутого майна положенням про стягнення безпідставно придбаного майна в дохід держави у випадку якщо безпідставно придбане майно потрапляє до іншої особи внаслідок дій, вчинених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

4. Доведено наукову позицію щодо правової природи недійсності господарського договору, яка полягає в неправоздатності та неправозгідності юридичного факту угоди сторін; визначено поняття недійсності господарського договору як заперечення правом юридичних наслідків угоди сторін, на які була спрямована воля сторін, унаслідок тих чи інших недоліків, які мали місце в момент здійснення (укладення) угоди, і відмова в наданні йому юридичного забезпечення, здійснено систематизацію правових підстав для визнання господарських договорів недійсними за ознаками недійсності та нікчемності.

5. Виявлено особливості підходу до застосування правових наслідків недійсності: по-перше, - це необов'язковість застосування реституції, де кожна сторона має право вимагати повернення всього, що вона надала на виконання недійсного договору за умови зворотного повернення одержаного, по-друге, - це використання застосування реституції (відчужувальної та зворотної) як запобіжного заходу для недопущення недійсних договорів - відмова в застосуванні реституції для винної сторони і взагалі для обох сторін залежно від обставин недійсності, запропоновано їх імплементацію в господарське законодавство України. Як запобіжний захід до укладення нікчемних господарських договорів пропонується встановити в обов'язок суду застосування реституційних наслідків недійсності нікчемного господарського договору.

6. Узагальнення практики господарських судів України щодо розгляду спорів про визнання господарських договорів недійсними та неукладеними показало низьку ефективність правового регулювання в цьому питанні. Виявлено відсутність єдності судової практики застосування законодавства України щодо недійсності та неукладеності; відхід господарських судів від суто формального підходу щодо визначення істотних умов господарського договору до використання на практиці критерію можливості виконання договору без певної істотної умови.

7. Сформульовано конкретні пропозиції по внесенню змін і доповнень до Глави 20 «Господарські договори» ГК України щодо правових підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними та неукладеними, в основу пропозицій покладено принцип законодавчого виокремлення відповідних правових норм, що має сприяти підвищенню ефективності правового регулювання у цьому питанні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Господарський кодекс Украхни від 16 січня 2003 року №436 - Відомості ВРУ. - 2003. - №18. - ст.144

2. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія. - К.: Юрінком Інтер,2006. - 592 с.

3.Мілаш С. в, Гсподарське право України: Курс лекцій: у 2ч. - 4.1. -Х.:Право 2008-496

4. Вінник, О. Господарське право: курс лекцій К:, Атака.- 2005.-662с.

5. Гошовський Володимир \ Господарський договір: проблеми визначення та укладення Господарський договір: проблеми визначення та укладення //Правовий тиждень №46(172) 17 листопада 2009 р.

6. Жеков В.І. Деякі питання визнання договору недійсним або неукладеним.// Університетські наукові записки КНУім.Шевченко.-2005.-№3 (15).-с.129-132.

7. Калабеков Ш. В. Договор как универсальная правовая конструкция: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 01 / Моск. гос. юрид. академия. ? М., 2003. -- 22 с.

8. Щербина B.C. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп.K.:Юрінком Інтер, 2005. - 591 с.

9. Беляневич O.A. Стаття.

10. Подоляк C.A. Правові підстави та наслідки визнання господарських договорів недійсними та неукладеними в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.04 [Електронний ресурс]; НДІ приват. права і підприємництва Нац. акад. прав. наук України. - K., 2010. - 20 с.

11. Потопальський C.C. Правове регулювання, поняття та суть договору і його недійсності // Приватне право і підприємництво. Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. № 5. - С. 111-117.

12. Жеков B.I. Правочини, які порушують публічний порядок за цивільним законодавством України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 [Електронний ресурс]; Одес. нац. юрид. акад. - Одеса, 2006. - 20 с.

13. Саленко В.Ю. Зміст підстави визнання недійсним господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства // Правничий часопис Донецького національного університету. - 2010. - № 1. - С. 144-149.

14. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - K.: Юрінком Інтер, 2004. - 670 с.

15. Постанова Верховного суду України від 25 вересня 2007 року по справі № 21-405 по 07 про визнання угод недійсними // Бізнес: законодавство та практика. - 2007. - № 16 - С. 51.

16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України: Закон України від 02 грудня 2010 р. № 2756-VI // Офіційний вісник України. - 2010. - № 92. - Ст. 347.

17. Новицкий И. Б. Римское право. - Изд. 6-е, стереотипное. - М., 1996.

18. Растеряев Н. Недействительность юридических сделок по русскому праву. Часть общая и особенная. Догматическое исследование. - С.-Петербург, Типография товарищества «Общественная Польза», 1900.-С. 1-46.

19. Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. - Томск: Изд-воТГУ, 1967.-С. 306.

20. Цивільний кодекс РСФСР від 11.06.1964 року. // http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=LAW;n=1838;p=l.

21. Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963 року. Україна. Закони. Кодекси України. У 3 кн. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. - К.: Юрінком Інтер, 1997 - С. 166.

22. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВР. - 2003.

23. Эннекцерус Л. Курс Германского гражданского права. Т. 1. Полутом 1. - С. 187.

24. Шершеневич Г. Ф. Курс русского гражданского права. - Т. 2. - С. 74-75.

Размещено на Allbest.ru