Для реєстрації необхідно подати реєстраційну картку - документ встановленого зразка (форма також поки не затверджена), який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника, згідно ч. 2 ст. 8 Закону, на реєстраційній картці (заяві, повідомленні) повинен бути нотаріально посвідчений.

Як відомо, раніше старою Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України було встановлено, що використання спеціальних бланків нотаріальних документів при засвідчення справжності підпису громадян було необхідно лише при такому засвідченні підписів на заявах (в інших випадках - використання бланків проводилось за бажанням осіб). Нова Інструкція такого використання бланків не передбачає, оскільки в частині 4 пункту 5 Інструкції чітко визначено, які документи викладаються на спеціальних бланках Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 № 20/5 // Офіційний Вісник України. - 2004. - № 10. - Ст. 639.. Під час засвідчення підписів використання бланків не передбачено. Крім того у частині 9 цього ж пункту Інструкції сказано, в яких випадках бланки не використовуються. А в останній частині цього пункту Інструкції зазначено, що «на прохання зацікавлених осіб використання спеціальних бланків нотаріусами допускається також і при вчиненні нотаріальних дій, щодо яких їх використання не є обов'язковим».

Серед нотаріальної спільноти наразі існує думка, що при засвідченні підписів на заявах чи інших документах необхідно використовувати спеціальні бланки в тому разі, коли документ не залишається у справах нотаріуса Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців - що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). - 2004. - С. 113-114.. Коли ж засвідчується, наприклад, справжність підпису другого з подружжя на заяві про дачу ним згоди на посвідчення договору (заява залишається у справах нотаріуса) - можливо бланки не використовувати. Хоча виходячи із змісту нової Інструкції використовувати бланки при засвідченні справжності підписів взагалі не потрібно (тільки за бажанням осіб).

Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Зокрема, вимоги щодо змісту установчих документів суб'єкта господарювання містяться у статті 57 Господарського кодексу України.

Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження.

Підписи засновників (учасників) на Установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені. Це означає, що на відміну від порядку державної реєстрації, встановленого Постановою № 740, коли справжність підписів на установчих документах необхідно було засвідчувати тільки у випадках, коли це стосувалося фізичних осіб, тепер підписи будь-яких засновників, як Фізичних, так і юридичних, на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені. В передбачених законом випадках установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

· десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- за проведення державної реєстрації юридичної особи;

· два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- за проведення державної реєстрації фізичної особи -- підприємця.

За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи -- підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору, встановленого частиною першою цієї статті.

Засновник (засновники) приватного підприємства має право зарезервувати найменування підприємства строком на два місяці. Для резервування реєстратору подаються заява встановленого зразка про резервування найменування та документ про оплату.

У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві, державний реєстратор протягом трьох робочих днів з дати надходження документів вносить до Єдиного державного реєстру запис про резервування найменування і видає (надсилає рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі довідку з Єдиного державного реєстру про резервування найменування, яка дійсна протягом строку резервування.

Оплата за резервування найменування юридичної особи - 2 НМДГ.

Для проведення державної реєстрації приватного підприємства засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи (якщо документи надсилаються поштою підпис заявника на такій картці повинен бути нотаріально засвідчений);

- копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

- два примірники установчих документів;

- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Якщо проводилось резервування найменування юридичної особи, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

У разі державної реєстрації приватного підприємства у формі фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально засвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, при необхідності відповідно легалізований.

Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Реєстратор протягом трьох робочих днів з дати надходження документів повинен внести до реєстраційної картки ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог ЄДРПОУ та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації. Не пізніше наступного дня здати державної реєстрації реєстратор повинен оформити і видати (надіслати рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Також не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби. Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи, яке є підставою для взяття юридичної особи на облік в цих органах.

Таким чином, Закон встановив зовсім нові правила в порядку проведення державної реєстрації приватних підприємств.

2.2 Правове регулювання майна приватного підприємства

З урахуванням сутності приватного підприємства та складових їх організаційно-правової форми як суб'єктів господарського права, доцільно виокремити наступні ознаки приватного підприємства:

1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання;

2) майнова відокремленість;

3) легітимація існування в якості суб'єкта господарювання;

4) відповідальність за результати господарювання;

5) самостійність в господарському обороті.

Організаційна єдність представляє собою надання законом юридичної можливості, в межах встановлених організаційно-правових форм, існуванню юридичної особи, визначенню і встановленню системи внутрішніх зв'язків елементів, що складають її конструкцію, з метою забезпечення їхньої єдності і можливості організації виступати як суб'єкта господарських відносин.

Майнова відокремленість - одна із суттєвих ознак господарської організації, оскільки саме вона становить матеріальну основу діяльності підприємства, забезпечує достатній рівень самостійності в господарських правовідносинах. Практичне значення майнової відокремленості полягає, по-перше, в тому, що господарська організація стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати у господарському обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і суб'єкта господарювання за своїми зобов'язаннями Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. - С. 219. . Досліджуючи дану ознаку господарської організації, можливо зробити висновок, що словосполучення “відокремлене майно” і “майнова відокремленість” мають різний зміст.

Майнова відокремленість - це визнана за юридичною особою здатність набувати майно, яке буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед, засновників.

Безпосередньо на майновій відокремленості суб'єкта господарювання базується наступна його ознака - самостійна майнова відповідальність за результати господарювання, яка означає, що лише він сам і ніхто інший, за його боргами не відповідає. Наголошується, що самостійна відповідальність є одним з проявів самостійності підприємства як суб'єкта господарювання.

Лише за наявності всіх перелічених ознак підприємство як господарська організація може бути визнане суб'єктом господарських відносин.

Підприємства здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, під якою законодавець (ГК) розуміє сукупність господарських прав та обов'язків. Необхідно наголосити, що підприємство як суб'єкт основної (первинної) ланки господарювання має повну господарську компетенцію, яка передбачає самостійну участь у господарському обороті шляхом визнання за підприємством як юридичною особою господарської правосуб'єктності.

Господарська правосуб'єктність - визнана законодавством за суб'єктом господарювання сукупність загальних юридичних можливостей для безпосередньої участі у господарській діяльності та управлінні нею. Однак, слід зазначити, що не всі підприємства, як юридичні особи, мають загальну правоздатність.

Наявність у підприємства загальної правоздатності, як вірно зазначає М.Г. Ісаков, залежить від здійснення останнім підприємницької діяльності та встановлення режиму права власності підприємства на закріплене за ним майно Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- № 3. - С. 109.. Більш того, слід наголосити на взаємообумовленість таких понять як “загальна правоздатність”, “підприємницька (комерційна) господарська діяльність” та “право власності” як основа правового режиму майна суб'єктів господарювання. Правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління - спеціальну правоздатність, визначену власником (уповноваженим ним органом) для здійснення непідприємницької господарської діяльності.

Правоздатність підприємств-невласників, як державних, комунальних підприємств, так і підприємств об'єднань громадян та релігійних організацій визначається органами державної влади, місцевого самоврядування чи організаціями-засновниками, та зумовлюється функціями таких органів чи статутними завданнями організацій-засновників і є спеціальною.

Правовий режим майна залежить від певного виду підприємств. На праві власності майно належить господарським товариствам, виробничим кооперативам та на розсуд засновників - приватним підприємствам. На праві господарського відання - комерційним державним та комунальним підприємствам, комерційним підприємствам об'єднань громадян та релігійних організацій та приватним підприємствам (на розсуд засновників). На праві оперативного управління майно закріплене за казенними підприємствами, комунальними некомерційними підприємствами та некомерційними підприємствами об'єднань громадян та релігійних організацій.

Форма власності майна, на основі якого засновується підприємство, на нашу думку, не є визначальною для правового становища останнього. Набагато більше значення має для правового статусу підприємства наявність права власності на закріплене за ним майно порівняно з іншими обмеженими речовими правами.

Останнім часом дуже багато питань виникає щодо визначення правового режиму майна приватного підприємства. Поширеними є наступні запитання:

- хто має право здійснювати відчуження майна, закріпленого за приватним підприємством (засновник або саме підприємство);

- чи поширюється на майно приватного підприємства режим спільної сумісної власності подружжя (тобто, чи потрібна згода одного з подружжя на вчинення правочинів з майном приватного підприємства, засновником якого виступає другий із подружжя); чи підлягає майно приватного підприємства поділу у випадку поділу майна подружжя?

- чи може бути звернено стягнення на майно приватного підприємства за зобов'язаннями самого засновник: чи його жінки (чоловіка);

- чи може засновник продати приватне підприємство?

- чи може засновник продати майно приватного підприємства чи вилучити у підприємства частину такого майна?

- чи підлягає майно приватного підприємства включенню до складу спадкової маси у випадку смерті засновника?

Слід зазначити, що, вирішуючи ці питання, перш за все, слід звернути увагу на статут приватного підприємства. У цьому документі має бути визначений правовий режим, на якому підприємство наділяється майном.

Відповідно до ст. ст. 133, 134, 136 ГК таких режимів може бути всього два До вступу у дію ГК Закон «Про підприємства в Україні», яким визначався правовий статус приватного підприємства, нада-ви можливість наділяти таке підприємство майном на праві оперативного управління. Але наразі, відповідно до ГК, тільки господарські організації (юридичні особи) які створюються для здійснення некомерційної господарської діяльності (тобто діяльності, яка здійснюється без мети отримання прибутку) можуть мати майно на праві оперативного управління.:

- право власності;

- право господарського відання Деякі автори вважають, що після вступу у дію ГК приватні підприємства не можуть мати майно на праві власності. Така думка здається упередженою..

Засновник мас обрати тільки один із запропонованих режимів, не можна передати якусь частину майні підприємству у власність, а якусь - у господарське відання. Встановлений статутом режим поширюється на все майно приватного підприємства, як передане йому засновником, так і набуте пізніше - внаслідок здійснення господарської діяльності або на інших не заборонених законом підставах. Слід звернути увагу на той факт, що засновник приватного підприємства, наділяючи його майном на праві власності, може окреме індивідуально визначене майно передати такому підприємству лише у користування. У даному випадку внеском засновника до статутного фонду буде не саме майно, а майнове право - право користування цим майном. Таке підприємство користуватиметься майном без права його відчуження. Однак, певні проблеми можуть виникнути при зміні засновника такого підприємства Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). - 2005. - С. 37. .

Розглянемо особливості правового режиму майна, у двох випадках: коли підприємство виступає власником або невласником майна.

Поставлені вище питання щодо правового режиму майна приватного підприємства вирішуються досить просто, якщо відповідно до статуту це підприємство є власником майна, отриманого від засновника та набутого на інших законних підставах. У такому разі засновник приватного підприємства з моменту державної реєстрації останнього і до моменту його припинення шляхом ліквідації не має жодних прав на майно цього приватного підприємства. Єдиним власником цього майна є приватне підприємство, яке має право здійснювати будь-які дії щодо цього майна з урахуванням обмежень, які можуть бути встановлені статутом. Так, наприклад, статут приватного підприємства може встановити, що укладення правочинів на певну суму чи з певним майном здійснюється директором приватного підприємства лише після отримання згоди засновника. Але засновник у даному випадку буде діяти не як власник майна підприємства, а як його вищий орган підприємства (по відношенню до виконавчого органу - директора).

Слід зазначити, що передання майна у власність приватного підприємства його засновником є способом розпорядження цим майном. Тому, майно, яке передається до статутного фонду підприємства, є спільною сумісною власністю подружжя, передання майна у статутний фонд приватного підприємства має здійснюватися за згодою другого з подружжя. Але вже після переходу майна у власність приватного підприємства будь-які правочини з цим майном можуть здійснюватись підприємством самостійно.

Що ж отримує засновник приватного підприємства після переходу майна у власність останнього? Ані старий Закон «Про підприємства в Україні», ані чинний ГК не надають чіткої відповіді на поставлене запитання. І саме це породжує безліч проблем на практиці Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- № 3. - С. 110.. Якщо особа виступає засновником акціонерного товариства вона отримує у власність акції, засновники інших господарських товариств отримують право на частку у статутному фонді (капіталі, майні) товариства, кооперативу - право на пай. Й акція, й частка, й пай, які у сукупності часто називаються терміном «корпоративні права», можуть продаватись, відчужуватись іншим чином, успадковуватись тощо (з обмеженнями, встановленими законом), тобто знаходяться у цивільному обігу. І лише щодо такої поширеної форми господарювання як приватне підприємство законодавець вперто, на протязі більше ніж 13 років, зберігає мовчання. До вступу у дію нового ГК права засновника приватного підприємства на практиці часто іменувалися корпоративними, підставою для чого було визначення корпоративного права, яке містилось у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств». Але чинний ГК закріпив дещо інше визначення корпоративних прав. У ч. І ст. 167 ГК вказується, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації. Із такого визначення начебто витікає, що господарська організація, відносно якої можуть виникати корпоративні права, повинна мати корпоративний устрій. Таким чином, законодавець відмовляється від більш широкої за змістом концепції корпоративних прав, закладеної у податковому законодавстві, і встановлює можливість володіння корпоративними правами тільки щодо корпоративних господарських організацій. Такий підхід не є доцільним, бо незалежно від виду підприємства (унітарне чи корпоративне) сутність відносин, що виникають між засновником (учасником) та підприємством, однакова, і комплекс прав, що належать засновникам унітарних та корпоративних підприємств, є одним й тим же. Єдиною різницею є наявність у корпоративних підприємствах не одного, а двох чи більше власників корпоративних прав, але й ця межа фактично стирається із введенням можливості створення одноособових товариств.

І все ж таки вважаємо, що у даному випадку мову треба вести саме про корпоративні права у тому значенні, яке надається у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28, який закріплює: «Корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах» (пункт 1.8 статті 1 в редакції Закону України від 02.03.2000 р. № 1523-ІІІ). Цей закон також передбачає можливість здійснення операцій з відчуження корпоративних прав (п. 1.27 - продаж корпоративних прав, п. 1.28 - придбання корпоративних прав, п. 7.6.2. - придбання або продаж корпоративних прав).

Підтвердженням того, що корпоративні права є майновими і можуть виступати предметом правочинів, є передбачена законодавством можливість проведення їх оцінки (див. ст. 169 ГК «Оцінка корпоративних прав держави», Методику оцінки державних корпоративних прав, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1999 р. № 1406 Методика оцінки державних корпоративних прав, затверджена постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від 2 серпня 1999 р. № 1406 - Законодавство „Інфодиск”. ).

Крім того, у п. 13.1. Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308. корпоративне право прямо називається серед об'єктів, які можуть переходити у спадщину.

Таким чином, якщо засновник приватного підприємства хоче його продати, то в даному випадку слід укладати договір про купівлю-продаж корпоративних прав засновника приватного підприємства (для того, щоб уникнути суперечності із ГК можна навіть не називати ці права корпоративними, а «охрестити» їх правами засновника Ст.. 100 у даному випадку не може бути застосована, адже й ній йдеться про право участі у товаристві, а не підприємстві. ). Це саме стосується й інших правочинів. Правочини щодо прав засновника приватного підприємства, якщо на них поширюється право спільної сумісної власності подружжя, мають вчинятись за правилами ст. 65 СК Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135..

При поділі майна подружжя мають враховуватись й права засновника приватного підприємства (підприємств) (але не майно приватного підприємства як таке). У разі смерті засновника приватного підприємства мають успадкуватися його корпоративні права, а не майно приватного підприємства й не приватне підприємство як таке.

Нотаріуси іноді невірно тлумачать зміст ст. 191 ЦК, яка відносить підприємство до різновиду нерухомого майна, й роблять висновок про можливість включення до цивільного обігу приватного підприємства як об'єкта права, який можна відчужувати, здійснювати з ним інші правочини, на який можна накладати стягнення, успадковувати.

Дійсно, ст. 191 ЦК закріплює, що підприємство є (єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. І далі ЦК визначає, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (в цілому або його частина). Але у цій етапі мова не йде про приватне підприємство (чи державне, комунальне тощо), яке за ЦК та ГК є суб'єктом, а не об'єктом права, і тому не може відчужуватись, бути предметом інших правочинів, накладення стягнень чи переходити у спадщину. Мова йде про цілісний майновий комплекс, який може бути у власності будь-якого суб'єкта господарської діяльності - акціонерного товариства, державного підприємства, кооперативу, приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця тощо.

Чи можуть кредитори засновника приватного підприємства вимагати задоволення їх вимог за рахунок майна цього приватного підприємства? Вважаємо, що ні. Ключовим принципом цивільного права є розмежування майнової відповідальності засновника і створеної ним юридичної особи. Відповідно до ч. З ст. 96 ЦК, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та заковом. Таким чином, якщо статутом приватного підприємства прямо не встановлено відповідальність цього підприємства за зобов'язаннями засновника, то це підприємство не може притягуватись до такої відповідальності.

Іноді у якості підстави звернення стягнення на майно приватного підприємства використовують аналогію закону (застосовують до цього випадку ст. 57 Закону «Про господарські товариства» Закон України „Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 49, ст.682 про виділ частки у майні товариства на вимогу кредиторів). Вважаємо, що аналогія тут застосована не може бути, оскільки мова йде про організації різної правової форми. Законом щодо учасників ТОВ встановлено право кредиторів вимагати виділення частки учасника-боржника у майні ТОВ. Але немає жодних підстав застосовувати цю норму до приватних підприємств.

Слід вернути увагу, що стаття 57 Закону «Про господарські товариства» була запроваджена у той час, коли ТОВ повинні були мати якнайменш двох учасників, тобто були дійсно організаціями корпоративного типу. Тому при виділенні частки одного учасника й відповідного зменшення розміру статутного фонду (що вимагається у даному випадку у ст. 55) залишався принаймні один інший учасник і тому товариство могло продовжувати функціонування. Але чи може ця норма бути застосована щодо ТОВ з одним учасником? Якщо у товаристві буде лише один учасник, то у такому випадку виділ частки є неможливим, адже товариство не може . існувати без жодного учасника.

Єдиним можливим заходом у цьому випадку є ліквідація товариства, розрахунки зі всіма кредиторами товариства й покриття вимог кредиторів учасника-боржника із сум, що залишаться після ліквідації. Те ж саме стосується і приватного підприємства. Втім державний виконавець не наділений правом ініціювати процедуру ліквідації ТОВ чи приватного підприємства у разі відсутності у його засновників-боржників іншого майна.

Така ситуація здається несправедливою стосовно кредиторів засновника приватного підприємства. Дійсно, особа, не маючи жодного майна у приватній власності, між тим може бути засновником одного чи декількох приватних підприємств, активи яких можуть бути досить значними. Вважаємо, що стягнення за боргами засновника-боржника може бути звернено лише на права такого засновника щодо приватного підприємства. Проблеми можуть виникати у процесі звернення державним виконавцем стягнення на корпоративне право засновника приватного підприємства, а також на стадії внесення змін до Єдиного державного реєстру і статуту приватного підприємства щодо зміни його засновника Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). - 2005. - С. 40. . Фактично звернути стягнення на корпоративні права засновника приватного підприємства зараз можливо лише у процедурі банкрутства фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Або засновник може добровільно виконати дії з передачі своїх прав іншій особі -кредитору.

Варіант розрахунку чистих активів приватного підприємства (активи підприємства мінус його зобов'язання) й виділення їх для погашення заборгованості засновника такого підприємства є неможливим, бо фактично означає відповідальність приватного підприємства за боргами засновника, що суперечитиме ч. 3 ст. 96 ЦК й порушуватиме права кредиторів такого приватного підприємства (задовольняючи претензії кредиторів засновника-боржника ми порушуємо права кредиторів самого приватного підприємства, бо забираємо в нього активи

Таким чином, завдяки недолікам чинного законодавства, засновники приватних підприємств можуть досить вигідно «захистити» свої майнові інтереси.

Ситуація значно ускладнюється у випадку, коли майно закріплене за приватним підприємством на праві господарського відання (яке до 01.01.2004 р. іменувалося повним господарським віданням) або взагалі засновником правовий режим майна не визначений.

Щодо приватного підприємства - не власника, в нотаріальній практиці існує помилкове уявлення про збереження у засновника - власника майна права розпорядження цим майном у повному обсязі. Але звернемось до ст. 136 ГК, яка визначає зміст права господарського відання.

1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

3. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, мас право на захист своїх майнових прав також від власника.

4. 5 ст. 48 Закону «Про власність» встановлює, що положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Таким чином, вважаємо, що, після внесення майна до статутного фонду приватного підприємства, його власник фактично втрачає можливість користуватись та розпоряджатись таким майном. Він може це зробити тільки від імені підприємства, виконуючи функції директора останнього.

Ситуація виглядає дуже добре для підприємства, якщо мова не стосується нерухомості чи іншого майна, право власності на яке підлягає реєстрації. Норми чинного законодавства не враховують особливості режиму господарського відання і, як правило, не передбачають перереєстрації майна з власника на підприємство.

Таким чином, складається цікава ситуація - ані власник, ані саме підприємство не можуть розпорядитися таким майном (власник не може, оскільки його права обмежені режимом господарського відання, встановленим щодо майна на користь приватного підприємства; приватне підприємство не може - адже за всіма правовстановлюючими документами воно не є власником і укладені ним угоди не призведуть до переходу власності на майно до нового набувача).

Крім того, жінка (чоловік) засновника (засновниці) зберігають своє право на погодження правочинів щодо майна, що знаходиться у спільній власності подружжя. Ніяких застережень або виключень щодо майна, яке передане у господарське відання іншому суб'єкту, закон не містить. Таким чином будь-які правочини підприємства - не власника зі своїм майном потребують згоди другого з подружжя (нагадуємо, що у власності засновника є все майно приватного підприємства, а не тільки передане до статутного фонду).

Але найбільш цікаві ситуації виникають при зверненні стягнення на майно засновника чи поділі майна подружжя, один із яких є засновником підприємства. Суди часто «забувають» про існування приватного підприємства й розглядають його майно як майно засновника. Цікаво, що судді чомусь сприймають майно підприємства лише як активи й забувають про його зобов'язання (борги), які, виходячи з режиму господарського відання, також є майном його засновника Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). - 2005. - С. 41. .

Слід зазначити, що мову про розділ чи вилучення майна у підприємства теоретично можна вести лише за наявності у нього чистих активів, тобто якщо вартість активів підприємства перевищує розмір його зобов'язань перед третіми особами. Але це зауваження суто гіпотетичне, бо вилучення майна у період існування підприємства як юридичної особи є неможливим. Вилучити таке майно можна лише через ліквідацію такого підприємства.

Якщо виникає ситуація звернення примусового звернення стягнення на активи приватного підприємства на виконання вимог кредиторів його засновника, слід звертатись до суду із позовом від імені підприємства про захист порушених прав. Адже право господарського відання є рівнозначним праву власності за виключеннями, встановленими законом, і захищається так само як і право власності.

Ситуація щодо приватного підприємства - не власника у багатьох випадках є дійсно тупиковою, зумовлена вона недостатньою увагою законодавця до правового режиму майна суб'єктів господарювання. Запровадивши право господарського відання як основний майновий режим для цілої групи суб'єктів господарювання, законодавець не забезпечив можливості ефективної реалізації підприємствами такого права. На нашу думку, такий правовий режим є штучно створеним, неефективним, він був породжений соціалістичною економікою й безумовно не є пристосованим до використання у ринкових відносинах. Контроль засновника за своїм майном має використовуватися через інші, більш цивілізовані засоби.

Таким чином, приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання -- юридичної особи.

Приватне підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним )ними) органу, а також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, або реорганізації діючого (діючих) суб'єктів господарювання з додержанням вимог законодавства.

Джерелом формування майна є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів, кредитів банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законом порядку, інші джерела.

Розділ 3 Актуальні проблеми правового статусу приватного підприємства сьогодення: проблеми та шляхи їх вирішення.

3.1 Правове регулювання правового статусу унітарних та корпоративних приватних підприємств

Прийняття ГК України суттєво вплинуло на регулювання господарських відносин: одні інститути відійшли у небуття, інші з'явилися вперше, основна ж частина зазнала значних змін. Що ж змінилося у правовому регулюванні підприємств, а саме підприємств приватних? Перш за все зміни в законодавстві торкнулися самої можливості заснування приватних підприємств. ГК, поділяючи підприємства на види та визначаючи їх організаційні форми, передбачив приватні підприємства як унітарні -засновані на приватній власності одного засновника, так і корпоративні - засновані на приватній власності двох або більше осіб.

В якості ознак унітарних підприємств більшість науковців виокремлюють:

1) заснування їх виключно однією фізичною чи юридичною особою;

2) здійснення управління підприємством - безпосередньо засновником чи призначеним ним керівником;

3) неподільність закріпленого за ними майна на частки (паї);

4) володіння майном на праві господарського відання або на праві оперативного управління (за виключенням приватних підприємств) Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4 (39).- С. 224..

Щодо корпоративних приватних підприємств, виділяються наступні характерні ознаки:

1) заснування двома або більше засновниками (як фізичними, так і юридичними особами);

2) об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);

3) здійснення спільного управління справами підприємства на основі корпоративних прав, в тому числі через створені учасниками органи;

4) участь засновників (учасників) у розподілі доходів підприємства;

5) вільне володіння, користування і розпорядження підприємством майном, що належить йому на праві власності;

6) загальна правоздатність, що притаманна господарюючим суб'єктам приватно-колективного сектору економіки;

7) самостійна відповідальність підприємства за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном, а також додаткова відповідальність членів у виробничих кооперативах та учасників у товариствах з додатковою відповідальністю, повних товариствах, командитних товариствах Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4 (39).- С. 224-225. .

Таким чином, якщо раніше приватне підприємство могла заснувати тільки одна фізична особа (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про власність» Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249. ), то сьогодні приватним визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ст. 113 ГК). Іншими словами, засновниками приватного підприємства тепер можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб, а також юридична особа.

Що стосується можливості заснування приватного підприємства кількома юридичними особами, то це питання вважаємо дискусійним. На нашу думку, немає ніякої різниці між правовим положенням приватного підприємства, заснованого приватними власниками - фізичними особами чи приватними власниками - юридичними особами. Незважаючи на те, що ст.. 113 ГК називає приватним лише підприємство, яке діє на основі приватної власності юридичної особи, згідно з ч. 5 ст. 63 ГК до корпоративних, крім господарських товариств та кооперативних підприємств, законодавець відносить підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. Вважаємо, що це саме корпоративні приватні підприємства, засновані як кількома фізичними, так і юридичними особами. У зв'язку з цим відкритим також є питання щодо можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними і юридичними особами - приватними власниками, тим більше, що відносно господарських товариств законодавець все ж зазначає, що останні створюються юридичними особами та/або громадянами (ч. 1 ст. 79 ГК).

Відносно юридичної особи як засновника ГК України встановлює певні обмеження. Так, засновником унітарного приватного підприємства може бути не будь-яка юридична особа, а відповідно до ст. 113 ГК лише юридична особа - приватний власник, тобто до таких засновників не можуть відноситися юридичні особи-власники, власність яких не є приватною (тобто суб'єкти права колективної власності), а також юридичні особи, за якими майно закріплене на іншому речовому праві (йдеться про право господарського відання та оперативного управління).

Можливість існування приватних підприємств у формі унітарних і корпоративних тягне за собою низку питань. Перш за все це питання щодо речового права на закріплене за приватними підприємствами майно.

Стосовно корпоративного приватного підприємства не виникає сумніву, що останнє є власником свого майна, а засновники виступають власниками майнових прав на частку (пай) у статутному фонді такого підприємства. Про це зазначалося у другому розділі.

Щодо ж до унітарного приватного підприємства, то ситуація дещо складніша. Це пояснюється тим, що, з одного боку, відповідно до ст.. 135 ГК та ч 3 ст. 6 Закону України «Про власність» власник має право заснувати підприємство і закріпити за ним майно на праві власності, праві господарського відання, на праві оперативного управління, тобто може на свій розсуд визначити правовий режим майна такого підприємства; з іншого - щодо державних, комунальних підприємств об'єднань громадян та релігійних організацій, тобто всіх різновидів унітарних приватних підприємств, крім приватних, закон встановлює як основу правового режиму майна - право господарського відання чи право оперативного управління. У ст. 113 ГК (єдиній статті, присвяченій приватним підприємствам) вказівок щодо правового режиму останніх немає, а оскільки приватні підприємства можуть бути як корпоративними (а всі корпоративні підприємства є власниками свого майна), так і унітарними (а всі унітарні підприємства не є власниками), то однозначно зробити висновок щодо правового режиму майна приватних підприємств досить складно.

На нашу думку, слід підтримати М.Г. Ісакова, що такий правовий режим майна повинен бути єдиним і для корпоративних, і для унітарних підприємств, і таким режимом має бути режим права власності приватного підприємства на закріплене за ним засновником майно, що знайде своє закріплення в статуті підприємства Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- №2. - С. 133. . Впевнені, що встановлення іншого правового режиму, хоч останнє і залежить від волевиявлення засновника, є недоцільним.

Наступним, не менш важливим, є питання щодо зв'язку засновника з приватним підприємством-власником з урахуванням організаційно-правових форм приватних підприємств. Безпосередній взаємозв'язок засновника і створеної ним юридичної особи є визначальним для з'ясування сутності останньої. До невід'ємних особливостей зазначених осіб можна віднести те, що вони створюються для реалізації суб'єктивних прав своїх засновників і мають правоздатність, визначену метою їх створення. Так, що стосується корпоративних приватних підприємств, то згідно з ч. 5 ст. 63 ГК останні діють на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Таким чином, засновники корпоративного приватного підприємства мають відносно підприємства (як і засновники господарського товариства) корпоративні права, що передбачають право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, у тому числі права на управління, отримання відповідної частини прибутку, а також частини активів у разі ліквідації. Іншими словами, корпоративні права виникають у зв'язку з участю у формуванні статутного фонду підприємства і передбачають право на управління, на отримання частини прибутку та частину активів у разі його ліквідації.

Чи можна вважати, що відносини засновника і приватного підприємства не залежать від організаційної форми останнього, тобто чи можна застосовувати корпоративні права щодо унітарних приватних підприємств? Згідно з ч. 4 ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Між засновником і унітарним приватним підприємством, безумовно, виникають певні правовідносини, які раніше не мали належної правової оцінки В літературі для регулювання цих відносин була запропонована така категорія, як суб'єктивне корпоративне право Кравчук В.М. Засновник - підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. - 1998. - № 8. - С. 104. , що стосувалася приватних підприємств, які діяли відповідно до Закону України «Про підприємства», тобто до підприємств, заснованих однією фізичною особою, що сьогодні є одним із різновидів унітарних приватних підприємств. Суб'єктами даного права виступають, з одного боку, засновник (фізична чи юридична особа), а з іншого - приватне підприємство. Юридичним фактом, що зумовлює виникнення цих відносин, є участь у формуванні статутного фонду підприємства.

Внесення майна засновником до статутного фонду підприємства не породжує для останнього обов'язку повернути цей внесок. Майно вноситься засновником безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності підприємства, яке набуває права власності на це майно і, безперечно, засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства. Правовим засобом для забезпечення такої можливості є корпоративне право, через яке засновник може реально впливати на діяльність підприємства. Цілком слушно, що, втрачаючи право власності на внесене майно, оскільки його власником тепер є підприємства, засновник набуває корпоративних прав щодо останнього Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- № 3. - С. 110-111. .

Таким чином, суб'єктивне корпоративне право розглядалося як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або участі у формуванні її майна, що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від її діяльності Кравчук В.М. Засновник - підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. - 1998. - № 8. - С. 108. . Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною особою чи юридичною.

Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватного підприємства. Оскільки права засновників корпоративного підприємства такі самі, як і права засновників господарського товариства, то вони беруть участь в управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів діяльності підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.

Що стосується унітарного приватного підприємства, то, на нашу думку, перешкод щодо застосування конструкції корпоративних прав тут немає. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що і було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підприємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 02.03.2000 р. відповідно до п. 1.8 корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юридичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств і підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а до останніх відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК відносяться також унітарні приватні підприємства Це положення дозволяє вирішити питання продажу «свого бізнесу» засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не була врегульована процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався неоднозначно Кравчук В.М. Заміна власника (засновника0 приватного підприємства // Підприємництво, господарство і право. - 2000. - № 1. - С. 50. .

Одні дослідники вважали предметом такого договору майно приватного підприємства, другі - підприємство як таке, треті - корпоративні права засновника щодо приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.

Відносно того, що предметом договору між засновником приватного підприємства та потенційним покупцем виступає майно підприємства можна було заперечити (оскільки власником майна приватного підприємства є саме підприємство, то засновник не має права власності на це майно і відповідно, не має права його відчужувати). Стосовно самого підприємства як предмета договору слід зазначити, що підприємство як юридична особа може самостійно укладати договори щодо відчуження належного йому майна, тобто є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин і відповідно не може бути предметом договору між засновником і покупцем. Відносно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватного підприємства, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору з певним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності па частку (пай) у статутному фонді підприємства. Але сьогодні законодавець застосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділено на частки (тобто господарських товариств, корпоративних приватних підприємств), так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, у тому числі приватні.

Слід зазначити, що ГК України у ч. 1 ст. 62 визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даного терміна і закони України, що оперують поняттям «підприємство» у значенні об'єкта права мають бути приведені у відповідність із ГК. Таким чином, правовий зв'язок засновника і приватного підприємства незалежно від організаційної форми останнього зумовлюється корпоративними правами засновника щодо заснованого ним приватного підприємства. Таким чином, проблема продажу «свого бізнесу» засновником унітарного приватного підприємства фізичною чи юридичною особою на сьогоднішній день знайшла своє вирішення.