Основи кримінального права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія муніципального управління

факультет міського господарства

Контрольна робота

з дисципліни „Правознавство”

На тему: «Основи кримінального права України»

Студента: ІІІ-го курсу

заочної форми навчання

групи Аіз-31

Герасимчука Віталія Володимировича

Київ-2014

Зміст

1. Поняття та завдання кримінального кодексу України

2. Поняття злочину, його склад, класифікація злочину

3. Поняття, система та види покарань

Список використаної літератури

1. Поняття та завдання кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Боротьба зі злочинністю є одним з найдавніших завдань держави. Для того щоб така боротьба здійснювалась на правових засадах, держава встановлює межі між дозволеним та забороненим шляхом, зокрема видання законів, які забороняють певну поведінку під загрозою застосування до порушників жорстких каральних заходів - кримінального покарання. В Україні такі закони зведені у систематизований законодавчий акт - Кримінальний кодекс.

Слово "кримінальний", застосоване до назви .Кримінальний кодекс України, походить від терміна "сгітеп", який вживався у римському праві і згодом посів своє місце у багатьох європейських мовах (зокрема, в українській мові й досі вживається слово "кримінал"), Оскільки "сгітеп" у перекладі означає "злочин", то, відповідно, і назву "Кримінальний кодекс" можна перефразувати як "кодекс про злочини".

КК є систематизованим нормативно-правовим актом, який охоплює всі питання кримінального права і здійснює їх вичерпне регулювання. Незважаючи на свою специфічну назву - "кодекс", цей акт є законом, приймається та змінюється у тому ж порядку, що й інші закони України, і має відповідну юридичну силу.

Із змісту ч. 1 ст. 1 випливає, що двома основними завданнями КК є: 1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин та соціальних благ; 2) запобігання злочинам.

Об'єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, е права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій

України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елементи зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

Під правами і свободами людини і громадянина слід розуміти насамперед ті права і свободи, які передбачено розділом II Конституції України (право на життя, свободу, особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об'єднання у громадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона тих чи інших прав і свобод людини і громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні. Поняття "людина" у нормах КК означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров'я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість - у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Кримінально-правовій охороні підлягають права і свободи не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами.

Власність як об'єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об'єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об'єктами (детальніше про це поняття див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК).

Під громадською безпекою слід розуміти такий стан суспільних відносин, за якого природні, технічні та інші джерела загальної небезпеки, на які людина впливає своєю діяльністю, не створюють небезпеки для життя і здоров'я людей та для збереження матеріальних цінностей.

Громадський порядок - це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільне корисної діяльності, відпочинку та побуту людей.

Термін "довкілля", вжитий у ч. 1 ст. 1, є синонімом до вживаного в інших законодавчих актах терміна "навколишнє природне середовище" і визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Консшшпуиі'йний устрій України - це закріплена Конституцією система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що діють в Україні, їх правового статусу та повноважень, а також їх відносин між собою та з іншими суб'єктами права, у першу чергу - з громадянами.

Мир означає відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних^ конфліктів, а безпека людства - стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населенняземної кулі тощо.

У ч. 1 ст. 1 законодавець вказує на профілактичне завдання, КК: його норми мають формулюватись, тлумачитись та застосовує ватись так, щоб не лише карати винних осіб за вчинені злочини, а й запобігати скоєнню нових злочинів.

Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільне небезпечних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини вчинили. Проте зміст ч. 2 ст. 1 не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі лише описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримінально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Ці універсальні (загальні) норми систематизовані у п'ятнадцяти розділах Загальної частини КК. Описи конкретних злочинів розміщені у двадцяти розділах Особливої частини КК.

Одним із логічних висновків, що випливає із ч. 2 ст. 1, є вимога застосування кримінальної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинення вже були визначені КК як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізуються положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким "ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення", та загальновизнаний принцип кримінального права пиііию сгішеп пиііа роепа біпе Іеде (немає ані злочину, ані покарання без вказівки на це в законі). Конституція України.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. (ст. 5). '

1. Кримінальне право -- галузь права України, норми якої визначають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, котрі є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх скоюють.

2. У науці кримінального права поняття "кримінальне право" розглядають у двох площинах: 1) як галузь юридичної науки, яка вивчає чинне законодавство про кримінальну відповідальність і практику його застосування; 2) як галузь законодавства України.

3. Джерелами кримінального права є: 1) Конституція України; 2) Кримінальний кодекс України; 3) Рішення Конституційного Суду; 4) Постанови Пленуму Верховного Суду України; 5) міжнародні угоди; 6) Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; 7) практика Європейського суду з прав людини.

4. Єдиним джерелом кримінального права, що визначає злочинність і караність діяння, є Кримінальний кодекс України.

5. Основні риси Кримінального права України як галузі права: а) його норми встановлюються лише Верховною Радою України; б) воно проявляється лише у формі Кримінального кодексу України; в) основними методами кримінального права є заборона, дозвіл, заохочення.

6. Законодавство України про кримінальну відповідальність має збігатися з положеннями, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких для України надано Верховною Радою України.

7. Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика

8. Кримінальний кодекс України (далі -- КК України) було прийнято сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. і він набув чинності з 1 вересня 2001 р. Він є єдиним джерелом кримінального права, яке визначає злочинність і караність діяння.

9. Складається КК України з двох частин -- Загальної частини, 15 розділів якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об'єднують понад 350 статей. Окрім того, кодекс має "Прикінцеві та перехідні положення" і додаток, у якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

10. У Загальній частині містяться норми, які визначають загальні засади кримінальної відповідальності. У ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів; стадії вчинення злочину; особа, яка підлягає кримінальній відповідальності; поняття та форми вини; поняття: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування; положення, пов'язані зі судимістю; примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

11. В Особливій частині КК України визначено, зокрема, вичерпний перелік діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб, котрі їх скоюють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть бути за них призначені.

12. Норми Особливої частини складаються з двох частив -- диспозиції і санкції. Диспозиція дає ознаки забороненого діяння. Санкція визначає вид і розмір покарання, що може призначатися судом у разі, якщо скоюються діяння, визначені диспозицією.

13. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час скоєння цього діяння.

14. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.

15. Закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що скоїли відповідні діяння до набуття таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

16. Чинність Кримінального кодексу поширюється на всю територію України. Злочин визначається як скоєний на території України, якщо його було розпочато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України в разі вчинення ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.

17. Громадяни України та особи без громадянства, котрі постійно проживають в Україні, які скоїли злочини поза її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

18. Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні, котрі скоїли злочини поза її межами та перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

2. Поняття злочину, його склад, класифікація злочину

Злочин - це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Ознаки злочину:

- суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

- протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти-правністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми.

- винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в Діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

- караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Склад злочину - це його структура, яка включає сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину включає:

- об'єкт;

- об'єктивну сторону;

- суб'єкт;

- суб'єктивну сторону.

Об'єкт злочину- це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.

Об'єктивна сторона - це зовнішній вираз злочину. Об'єктивна сторона злочину включає:

- власне суспільно небезпечне діяння;

- суспільно небезпечні наслідки діяння;

- причинний зв'язок між діянням та його наслідками;

- час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, обстановку вчинення злочину.

Суб'єкт злочину - це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини - з 14 років.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня, психічна діяльність особи, що вчинила злочин.

Суб'єктивна сторона включає:

- вину особи, яка може проявлятися у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

- мотив, тобто певні внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив вказує на те, чим керується особа, вчиняючи злочин;

- мету, під якою розуміють уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на такі види:

- злочини невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

- злочини середньої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

- тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

- особливо тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Кримінальний кодекс визначає такі види злочинів:

1) проти основ національної безпеки України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, диверсія, шпигунство);

2) проти життя і здоров'я особи (умисне вбивство, доведення до самогубства, побої, погроза вбивством, залишення особи в небезпеці, яка позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість тощо);

3) проти волі, честі та гідності особи (захоплення заручників, підміна дитини, торгівля людьми, експлуатація дітей, викрадення людини);

4) проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (зґвалтування, розбещення неповнолітніх);

5) проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (перешкоджання здійсненню виборчого права, підроблення виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування; порушення недоторканності житла, ухилення від сплати аліментів, розголошення таємниці усиновлення, порушення авторського права);

6) проти власності (крадіжка, грабіж, вимагання, умисне знищення чи пошкодження майна, шахрайство, привласнення чужого майна);

7) у сфері господарської діяльності (виготовлення, зберігання тощо, збут підроблених грошей, порушення порядку здійснення господарської та банківської діяльності, ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів, доведення до банкрутства, шахрайство з фінансовими ресурсами, обман покупців та замовників, розголошення комерційної таємниці);

8) проти довкілля (приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення, невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, незаконне полювання);

9) проти громадської безпеки (створення злочинної організації, укриття її злочинної діяльності, бандитизм, терористичний акт);

10) проти безпеки виробництва (порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил безпеки, порушення правил радіаційної безпеки, порушення правил щодо безпечної експлуатації будівель і споруд);

11) проти безпеки руху та експлуатації транспорту (порушення правил безпеки дорожнього руху, порушення експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом);

12) проти громадського порядку та моральності (масові заворушення, хуліганство, наруга над могилою, жорстоке поводження з тваринами, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, проституція, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність);

13) у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (розголошення державної таємниці, втрата документів з державною таємницею, передача або збирання відомостей, що є власністю держави, незаконне перетинання державного кордону);

14) проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (наруга над державними символами, опір представникові влади, працівникам міліції, перешкоджання організації або проведенню зборів, демонстрацій, мітингів, умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої Ради, самовільне присвоєння звання службової особи, підроблення документів, печаток, штампів та бланків);

15) у сфері використання ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж (незаконне втручання в роботу комп'ютерних систем, мереж, викрадення комп'ютерної інформації або заволо-діння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, порушення правил експлуатації комп'ютерів);

16) у сфері службової діяльності (перевищення влади або службових повноважень, одержання хабара, давання хабара, службове підроблення)¹;

17) проти правосуддя (завідомо незаконні затримання або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку, наприклад, слідчого, невиконання судового рішення, завідомо неправдиве показання, розголошення даних досудового слідства, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, посягання на життя захисника у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги);

18) військові злочини (невиконання наказу, опір начальникові, погроза або насильство щодо начальника, дезертирство);

19) проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (пропаганда війни, порушення законів і звичаїв війни, екоцид - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, що може спричинити екологічну катастрофу, посягання на життя представника іноземної держави).

Серед злочинів проти життя і здоров'я людини найтяжчим є умисне вбивство за обставин, які обтяжують покарання. Цей злочин посягає на найважливіше природне право людини - право на життя. Умисне заподіяння смерті іншій людині за обставин, що обтяжують покарання (вбивство двох або більше осіб, заручника, вчинене на замовлення, та ін.), карається позбавленням волі на строк від 8 до 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.

Останнім часом набуло поширення таке ганебне явище, як торгівля людьми, що в КК віднесено до злочинів проти волі, честі та гідності особи. Продаж, інша оплатна передача людини, здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної з переміщенням її через державний кордон України з метою подальшого продажу чи передачі іншій особі для сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з конфіскацією майна або без такої.

Корисливі злочини відрізняються засобами і методами вчинення.

Для крадіжки характерною є таємність викрадення, вчинення її за відсутності інших осіб¹.

Грабіж - це відкрите, а отже, більш зухвале викрадення чужого майна. Грабіж може поєднуватися із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я, до потерпілого чи до осіб, які перешкоджають грабіжникові заволодіти майном.

Розбій - це заволодіння чужим майном шляхом нападу; застосовується насильство, небезпечне для життя і здоров'я.

Шахрайство - передбачає використання для заволодіння майном обману або зловживання довірою, внаслідок чого майно переходить до шахрая нібито з волі потерпілого¹.

Вимагання - вимога передачі індивідуального майна громадянина чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять громадянина або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна.

Значну суспільну небезпеку становлять злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Кримінальна відповідальність до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна може бути застосована судом за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Порушення особою, яка керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, карається позбавленням волі на строк до 3 років.

Серед злочинів проти громадського порядку і моральності КК передбачає нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури, хуліганство, наругу над могилою, жорстоке поводження з тваринами².

Найпоширенішим серед цих злочинів є хуліганство. Згідно з КК хуліганство - це умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, характеризуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Для нього є характерним вчинення дій без очевидного приводу чи з використанням незначного приводу для розправи з потерпілими, намагання показати грубу силу, зневагу до громадського порядку. Хуліганство карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до 6 міс, або обмеженням волі на строк до 3 років. Хуліганство, вчинене групою осіб, карається позбавленням волі на строк до 4 років.

3. Поняття, система та види покарань

Система - це «порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв'язком частин чого-небудь». У зв'язку з цим система покарань - це встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду вичерпаний перелік покарань, розміщених у відповідному порядку залежно від їх тяжкості - від найлегших до найтяжчих.

Чинний Кримінальний кодекс України здійснив у цьому питанні без перебільшення революційний переворот. Річ у тім, що кримінальне законодавство часів Радянського Союзу, починаючи з «Руководящих начал» 1919 р. і закінчуючи КК України 1960 p., будувало систему покарань за принципом - від найтяжчих до найменш тяжких. Це прямо орієнтувало суди на застосування передусім найбільш тяжких видів покарання, на посилення кримінальної репресії. Нова система, навпаки, орієнтує на гуманне ставлення до застосування покарання, на економію репресії.

Характерні ознаки системи покарань:

- встановлення її виключно кримінальним законом;

- її вичерпний, замкнутий характер;

- обов'язковість для органів судової влади;

- наявність співвідношення між окремими видами покарання;

- побудова за принципом «від найлегших до найсуворіших»;

- можливість при застосуванні покарання переходу в межах замкнутої системи від більш суворих до менш суворих покарань за наявності відповідних підстав (ст. 69 КК).

Система покарань встановлена у чинному законодавстві в ст. 51 КК, яка визначає; «До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі».

Всього чинний КК України встановив 12 видів покарань. Для порівняння зазначимо, що КК 1960 р. знав лише 7 видів покарань (станом на 1960 p.). Якщо врахувати, що з 1992 р. із здобуттям незалежності було припинено застосування двох видів покарання -заслання та виселення, система взагалі стала надзвичайно обмеженою. Реально суди мали можливість обирати лише з трьох основних видів покарань - позбавлення волі, виправних робіт без позбавлення волі та штрафу, оскільки інші два види фактично застосовувались виключно як додаткові.

Таке становище І визначало ситуацію невиправдано широкого застосування позбавлення волі при призначенні покарання.

Чинна система дає широкі можливості для вибору виду покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння та особи винного.

Всі передбачені ст. 51 види покарання можуть бути класифіковані:

- за порядком призначення;

- за характеристикою особи засудженого;

- за строком призначеного покарання.

Із означених класифікацій перша (за порядком призначення) є нормативною. Вона закріплена ст. 52 КК. Дві інші є результатом теоретичних доробок вчених.

За порядком призначення покарання всі визначені ст. 51 КК види покарання поділяються на три групи:

- основні покарання,

- додаткові покарання;

- покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові

Основними визнаються ті покарання, які застосовуються самостійно. До цієї групи належать (ст. 52 ч. 1) громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До осіб, які визнані винними, може бути застосований лише один з основних видів покарання, передбачених санкцією відповідної норми Особливої частини КК. Застосування двох і більше видів основних покарань за один злочин є недопустимим (с. 52 ч. 4 КК).

Додатковими визнаються покарання, які не можуть застосовуватись самостійно, а застосовуються виключно в сукупності з одним із основних покарань. До цієї групи покарань належать (ст. 52 ч. 2 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Кримінальний закон передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань, звичайно за умови, що всі вони передбачені санкцією відповідної норми Особливої частини КК (ст. 52 ч. 2 КК).

До третьої групи покарань, які можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові, належать (ст. 52 ч. З КК) штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

За характеристикою особи засудженого всі види покарання можуть бути диференційовані на:

- загальні;

- спеціальні.

Загальними визнаються види покарання, які можуть бути застосовані до будь-якої особи, що засуджується за вчинений злочин. До цього виду належать штраф, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Спеціальними визнаються покарання, які можуть застосовуватись до спеціальних суб ^єктів злочину. До них належать позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

За строком покарання, яке призначається, вони поділяються на:

- строкові;

- безстрокові.

Строковими визнаються покарання, які мають визначений строк їх застосування. До цих видів належать позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк.

Безстроковими визнаються покарання, які не мають визначеного строку їх застосування: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, довічне позбавлення волі.

Два види покарання -- штраф і конфіскація майна - не належать до жодної з цих груп, оскільки будучи майновими покараннями, не пов'язані з тим чи іншим строком, а виконуються одномоментно.

Ухилення від покарання тягне за собою відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 КК.

кримінальний кодекс злочин покарання

Список використаної літератури

1. Керецман В.Ю., Семерак О.С. К-36 Правознавство. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002.-400 с.

2. Громов Н.А., Николайченко В.В. Принципи кримінального процесу, їх поняття і система/Держава і право.-1997.-№7.-с70-75

3. Добровольська Т.Н. Принципи радянського кримінального процесу. М., 1971.

4. Хімічева Г.П. Принципи кримінального процесу.- М., 1994.

5. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник

Размещено на Allbest.ru