Сталий розвиток сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавська державна аграрна академія

Кафедра бізнес-адміністрування та права

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

«Сталий розвиток сільських територій»

Виконала студентка

4 курсу 1 (інтегрованої) групи

факультету Економіки та менеджменту

напряму підготовки «Економіка підприємства»

заочної форми навчання

Луценко Євгенії Анатоліївни

Полтава 2013

Зміст

1. Управлінський персонал територіальних підрозділів центрального органу влади у США

2. Формування державної політики розвитку села Республіки Казахстан

3. Практичне завдання. Аналіз потенціалу сталого розвитку сільських територій

Список використаних джерел

1. Управлінський персонал територіальних підрозділів центрального органу влади у США

У рамках англосаксонської (англійської) моделі місцевого самоврядування, яка отримала поширення у Великій Британії, США, Канаді, Австралії та інших країнах, представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє. Крім того, для англосаксонської моделі характерна відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які б опікали представницькі органи, що обираються населенням. Поряд з представницькими органами в країнах з даною системою місцевого управління (США) безпосередньо населенням можуть обиратись і деякі посадові особи. Значними повноваженнями тут наділяються й комісії (комітети) місцевих представницьких органів, які відіграють вагому роль в підготовці й прийнятті окремих рішень. Контроль за діяльністю місцевих органів в англосаксонських країнах здійснюється головним чином опосередковано, через центральні органи, а також суд. При аналізі місця й ролі місцевого самоврядування в політичній системі головний наголос звичайно робиться на тому, що вони є складовою частиною механізму держави.

Таким чином, можна зробити висновок про відсутність управлінського персоналу територіальних підрозділів центрального органу влади у США через незабезпеченість цієї країни територіальними підрозділами центрального органу влади. Але незважаючи на ми можемо викласти основні відомості про місцеве (зокрема сільське) управління у США та його управлінський персонал.

У США безпосередніми адміністративно-територіальними підрозділами всіх штатів, окрім Коннектикуту і Род-Айленда, є графства (табл. 1). Усього в США нараховується понад три тисячі графств, у 60% яких проживає менше ніж 25 тис. жителів, у 137 графствах (4%) нараховується 250 тис. населення і більше, до того ж у 19 із них проживає понад 1 млн. жителів [1, с. 233]. Населення обирає цілу низку посадових осіб: шерифа, прокурора (атторнея), скарбника. Під керівництвом останніх працюють муніципальні посадовці [1, с. 234].

Графства поділяються на тауни і тауншипи, які склалися історично і на сьогодні між ними фактично немає ніякої відмінності. Тауншипи найпоширеніші на північному сході й півночі країни, де проживає більше 22% населення США. Понад 100 тауншипів мають понад 50 тис. жителів, тоді як приблизно 15 тис. цих одиниць нараховують менше 5 тис. осіб. У штатах Нової Англії нараховується приблизно 1400 таунів - компактних міських і сільських поселень, переважно невеликих.

Графства і тауншипи охоплюють переважно сільські території, хоча частина цих адміністративно-територіальних одиниць належить до міського типу. Особливий вид адміністративно-територіальних одиниць складають міські поселення, що мають статус муніципальних корпорацій (сіті, бороу, вілліжіс). У них проживає 2/3 населення країни, до того ж на 164 найбільших міст припадає 56 млн. жителів. Більше половини муніципальних корпорацій мають менше 1 тис. жителів.

Велику роль в адміністративно-територіальній організації США виконують особливі підрозділи штатів - спеціальні округи, які створюються для управління галузями місцевого життя, виділеними з компетенції муніципальних рад. Органи спеціальних округів - правління, комісії - обираються населенням або повністю чи частково призначаються штатами, графствами. Багато хто з них виступає не як місцеве самоврядування, а лише як агенти штатів. У США налічується понад 64 тис. різних спеціальних округів (з них більше 50 тис. шкільних).

Специфічною особливістю муніципального управління в США є адміністративна роздробленість величезних урбанізованих територій - великих міст з приміськими зонами або зрощених міських поселень, іменованих метрополітенськими ареалами. У США на такі ареали припадає майже 65% населення країни. Як правило, на території ареалів існує безліч адміністративно-територіальних одиниць, велика кількість муніципальних органів, діючих розрізнено. В ареалі Нью-Йорка, наприклад, функціонує 1400 різних муніципальних органів. Значне поширення в метрополітенських ареалах набули різноманітні міжмуніципальні організації з обмеженими координаційними функціями (регіональні ради, планові комісії тощо) [1, с. 234].

В адміністративно-територіальних одиницях (містах) населенням або місцевою радою обираються також різні ради та комітети з різноманітних питань. Наприклад, опікунські ради, шкільні ради, місцеві ради тощо.

У федеральних державах визначення прав і обов'язків муніципалітетів належить до компетенції законодавчих органів суб'єктів федерації. У деяких країнах, наприклад у Великобританії та Канаді, муніципальні органи можуть звертатися до парламенту з проханнями про видання законоположень (так званих приватних біллів), які встановлюють для них які-небудь додаткові повноваження і пільги.

У США частина міст і незначна кількість графств мають особливі хартії самоврядування (home rule), якими регулюються структура і компетенція їх муніципальних органів. Ці хартії потребують затвердження законодавчого органу штату або приймаються на основі розробленої штатом моделі. У сучасних умовах поширеним явищем стає регулювання повноважень органів місцевого управління не парламентськими актами, а урядовими ухвалами, інструкціями міністерств. Межі повноважень місцевих органів в США, Великобританії встановлюються шляхом детального переліку їх прав, обов'язків і предметів ведення. У цих країнах муніципалітети можуть чинити лише такі дії, які прямо вказані в законодавстві. Інакше акти місцевих властей визнаються протиправними принцип (ultra vires).

Штат:

· визначає:

o кордони;

o форму управління та адміністративну структуру;

o механізми місцевих виборів;

o етичні норми;

o принципи землекористування;

o засоби та розмір оподаткування;

o правила й стандарти, що визначають роботу з кадрами та

o пенсії;

· контролює та перевіряє діяльність місцевої влади

Округ:

· якщо населений пункт (муніципалітет) не досить великий і не спроможний забезпечувати надання всіх адміністративних послуг на місцях, тоді ці функції виконує округ, проте розмежування повноважень є дещо іншими в різних штатах.

Муніципалітет(туншип)

· здійснює управління:

o муніципальними школами;

o муніципальними лікарнями;

o муніципальними бібліотеками;

o планування й забудова;

o санітарною справою;

o водопостачанням, парками,

o протипожежною службою;

o будівництво і утримання доріг

Законодавство нерідко поділяє повноваження муніципальних органів на обов'язкові і необов'язкові. До перших належать повноваження з питань, яким надається загальнодержавне значення.

Муніципалітети зобов'язані підтримувати в порядку дороги, забезпечувати санітарний стан населених пунктів, протипожежну службу, утримувати школи. Коло обов'язків муніципалітетів може бути розширене повноваженнями, делегованими їм вищими органами влади. Можливість такого делегування передбачена, наприклад, у США, Великобританії, ФРН, Японії. Необов'язковими є повноваження, що реалізовуються на власний розсуд місцевої влади. До них належить здійснення різних видів обслуговування населення: створення муніципальних комунально-побутових підприємств, житлове будівництво, організація муніципального транспорту, газо- і електропостачання, муніципальних лікарень, бібліотек, театрів.

2. Формування державної політики розвитку села Республіки Казахстан

управлінський територіальний сільський

На сьогодні акцент у діяльності Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан перенесений з розвитку сільських територій(Державна програма розвитку сільських територій Республіки Казахстан на 2004-2010 роки) на розвиток АПК (Програма розвитку агропромислового комплексу в Республіці Казахстан на 2010-2014 роки, Про затвердження Програми розвитку агропромислового комплексу в Республіці Казахстан на 2013-2020 роки «Агробізнес-2020»). Але нещодавно завершена масштабна програми з напряму, що розглядається, дала значні плоди і породила подальші плани роботи.

Державна програма розвитку сільських територій на 2004-2010 роки була розроблена на підставі Послань Президента Республіки Казахстан Назарбаєва М.О. народу Казахстану «Про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики на 2003 рік» і «Про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики на 2004 рік». Основним розробником виступило Міністерство сільського господарства Республіки Казахстан.

Метою програми стало створення нормальних умов життєзабезпечення аулу (села) на основі оптимізації сільського розселення. Були виділені наступні завдання:

· аналіз наявної ситуації за основними показниками соціально-економічного розвитку на основі паспортизації сільських населених пунктів (далі - СНП);

· класифікація СНП за критеріями рівня соціально-економічного розвитку;

· розробка першочергових заходів щодо розвитку економічної діяльності, інвестування будівництва, ремонту та реконструкції об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури;

· організація моніторингу соціально-економічного розвитку СНП, екологічної безпеки сільських територій, оцінки земельних ресурсів;

· розробка нормативів і стандартів забезпеченості сільських жителів послугами соціальної та інженерної інфраструктури;

· розробка та реалізація програм стимулювання переселення сільських жителів;

· розробка моделі ефективного сільського розселення та проведення заходів по її реалізації.

Заходи державної підтримки планувалось направляти на розвиток інфраструктури життєзабезпечення насамперед у СНП з високим потенціалом соціально-економічного розвитку, що забезпечує необхідний рівень доходів сільських жителів.

Опишемо очікуваний кінцевий результат від реалізації програми. На першому етапі - досягнення динамічного зростання економіки СНП, що забезпечує прийнятний рівень соціальних благ сільським жителям, на другому етапі - оптимальне розселення сільських жителів в регіонах, які мають перспективи для життєзабезпечення

В країнах-учасницях Співдружності Незалежних Держав (СНД) закономірний інтерес до комплексного розвитку сільського господарства виник лише на початку 21-го століття. Перша Державна програма розвитку сільських територій була розроблена в Казахстані в 2003 р. і розрахована на 7-річний період. Тепер вона реалізована і можна дати критичну оцінку як самої Програми, так і її результатів.

По-перше, слід сказати, що розроблялася вона без достатньої теоретичної основи та врахування зарубіжного досвіду. Хоча розробці Програми передував проект у вигляді технічної допомоги Азіатського Банку Розвитку, його виконавці та консультанти мали недостатнє уявлення щодо напрацьованих в світі моделей сільського розвитку та можливості їх адаптації до сільської дійсності Казахстану.

По-друге, програма мала основну мету - створення нормальних умов життєзабезпечення аулу (села) на основі оптимізації сільського розселення. По суті, у самій меті Програми була закладена активізація міграції сільського населення в екологічно сприятливі регіони.

По-третє, програма розглядала сільські території як середовище проживання сільського населення, розміщення сільських населених пунктів, їх інженерного та соціального облаштування. У ній був відсутній аграрний компонент. Основоположна роль сільського господарства у розвитку сільських територій в програмі не розглядалася. Розвиток сільського господарства планувалося за іншими 2-3-річним програмами, не скоординованими з програмою розвитку сільських територій.

Вже тепер можна заявити: у Казахстані на національному та регіональному рівнях була реалізована модель, названа дослідниками сільського розвитку в Європі територіальної. Це була багатокомпонентна і багаторівнева модель з великим числом учасників.

В її реалізації під координаційним контролем Міністерства сільського господарства було безпосередньо задіяно понад 10 міністерств і агентств республіки, які спричинили безпосередній вплив на розвиток сільських територій. Кожне відомство мало свою державну або галузеву програму. Таким чином, Програма складалася з безлічі компонентів, що представляють інженерну і соціальну інфраструктуру сільської місцевості: водопостачання, транспортну мережу, електропостачання, газифікацію, зв'язок, освіту, охорону здоров'я, культуру, спорт та ін. Результатом реалізації Програми стало безліч програмних продуктів, які відображають економічний, соціальний, науково-технічний, політичний, екологічний ефекти. Оцінити їх за допомогою якогось одного інтегрального показника досить складно.

Тому оцінка досягнення ефективності Програми проводилася за двома критеріями:

а) за рівнем і якістю виконання запланованих на період її реалізації цільових індикаторів, показників і заходів у встановлені строки;

б) за настанням демографічних і соціальних змін в становищі сільського населення у відповідності з витраченими ресурсами.

Міністерство сільського господарства, як відповідальне за виконання Програми відомство, у своєму звіті відзначає її позитивний ефект і виконання в повному обсязі, за винятком окремих нереалізованих заходів. Контрольні органи, зокрема Лічильний комітет з контролю за виконанням республіканського бюджету, зазначив, що Державна програма розвитку сільських територій Республіки Казахстан на 2004-2010 рр. реалізована в недостатній мірі і з низькою ефективністю. Суперечлива оцінка цілком природна, тому що виходить із завдань кожного відомства і його інтересів. Вона обумовлена відсутністю науково обґрунтованої методики об'єктивної оцінки ефективності багатоцільових програм такого масштабного і багатопланового роду.

Вчені, всебічно проаналізувавши результати реалізації Державної Програми розвитку сільських територій, прийшли до наступних висновків[3]:

1. Програма дозволила реалізувати політичні установки Послання Президента РК «Про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики на 2003 рік». Вона дозволила всю фінансово-економічну політику держави, в т.ч. соціальну і сільськогосподарську, селективно направити на перспективні території з позиції життєдіяльності людини і функціонування ринку.

2. Програма інтегрувала ресурси республіканського бюджету, бюджетів різних відомств, що мають інтереси та зобов'язання в сільській місцевості і місцевих регіональних органів влади для вирішення економічних і соціальних проблем села.

3. Програма сприяла подоланню глибокої кризи сільської економіки 90-х років минулого століття і забезпечила в першому десятилітті нового століття її вихід на траєкторію сталого розвитку.

4. У результаті непрямого впливу Програми на покращення продовольчого забезпечення країни бенефіціантом стало не тільки сільське, але і міське населення.

Наведемо кілька фрагментів реалізації Програми які спричинили глобальний вплив на політику сільського розвитку.

За 2004-2010 рр. на її виконання з республіканського та місцевих бюджетів було витрачено 976 млрд. тенге (близько $7 млрд.).

За нашими розрахунками, на оновлення інфраструктурних та інших об'єктів, будівництво житла в розрахунку на один сільський населений пункт вкладено в середньому по 140 млн. тенге ($1 млн.). А якщо врахувати, що вкладення робилися переважно в сільських населених пунктах (СНП) з високим потенціалом розвитку, то в розрахунку на кожного з них припадає по 373 млн. тенге, а в розрахунку на сільську сім'ю, яка проживає в таких СНП, - 550 тис. тенге.

За прийнятою в Програмі класифікацією, кількість населених пунктів з високим потенціалом розвитку (1 категорії) збільшилася в 2,5 рази в порівнянні з 2004 р., із середнім потенціалом розвитку (2 категорії) зменшилася на 25% і з низьким потенціалом розвитку (3 категорії) зменшилася в 7,6 рази. За роки реалізації Програми 2,3 млн. сільських жителів поліпшили своє соціальне становище як за рахунок переселення в СНП з високим потенціалом розвитку, так і за рахунок підвищення категорійності СНП в результаті відродження і розвитку соціальної та інженерної інфраструктури.

У той же час за перше десятиліття нового століття з казахстанської землі зникло 905 аулів і сіл. У зв'язку з скасуванням радгоспів і колгоспів та втратою економічної і соціальної ролі їх центральних садиб, зникають дрібні населені пункти, що тяжіють до цих маєтків. Це центри колишніх бригад і відділень крупних господарств. В результаті держава все більшою мірою втрачає соціальний контроль над територією. Самоліквідуються сільські поселення, насамперед, там, де зникає основна функція сільської території - сільськогосподарське виробництво. Тому вже зараз варто задуматися: чи не звинуватять нас майбутні нащадки у неграмотній політиці розселення?

Із сільськогосподарського обороту виводяться цілком придатні для сільськогосподарського використання землі, особливо природні пасовища. У цих умовах потрібна нова концепція використання пасовищних угідь, заснована на кооперуванні дрібних фермерів, використання автономних і мобільних джерел енергії, облаштованих житлово-побутових умов для роботи на пасовище.

Потужні міграційні потоки місцевого значення сильно вплинули на зміну людності сільських поселень. У Казахстані в результаті історично сформованого розселення, особливо у період освоєння цілинних і перелогових земель, склалися переважно великі сільські населені пункти. На початок 2011 р. в селах з населенням понад 1000 осіб, що становлять 27,9% загальної чисельності СНП, проживає 76,2% сільського населення. Середня людність таких населених пунктів перевищує 3000 осіб. В СНП з населенням до 500 осіб, які займають більше половини їх загальної чисельності, проживає менше 10% сільського населення.

Проаналізувавши динаміку і людність сільських населених пунктів, ми прийшли до висновку, що тенденція до скорочення продовжиться. До 2020 р. на сільських територіях Казахстану, можливо, збережуться СНП з населенням понад 1000 жителів, що мають екологічний і демографічний потенціал для розвитку. Число таких поселень в цілому може скласти по країні від 2000 до 3000. Вони можуть бути опорними сільськими населеними пунктами (аграрними центрами), що забезпечують своїм жителям повний комплекс виробничих, соціальних і адміністративних послуг.

За роки реформ не відбулося соціального зближення між рівнем та якістю життя сільського і міського населення. Проведена соціальна політика поки не принесла очікуваних результатів. Збереглися великі соціально-економічні диспропорції між рівнем та якістю життя, зайнятість, доходи у сільських населених пунктах, малих містах, селищах і великих містах [5].

Сільські населені пункти значно поступаються містами за рівнем облаштованості житлового фонду, розвитку інженерної та соціальної інфраструктури, якості послуг освіти, охорони здоров'я і сфери побутового обслуговування.

Спрощене порівняння міських і сільських домогосподарств з благоустрою займаного житла свідчать про наявність «дистанції величезного розміру», яка і приваблює сільського жителя в місто.

Не будемо зосереджувати увагу на різниці в центральному опаленні, каналізації або гарячому водопостачанні. Такий розрив цілком природний і виходить з природи сільського розселення. У кожному конкретному населеному пункті він буде залежати від щільності забудови селитебної зони, від співвідношення будинків садибного типу та багатоквартирних будинків тощо принаймні, надія на масштабні кардинальні зміни в цих видах благоустрою сільського житла - перспектива не близька і не обов'язкова. Сільському жителю більше до вподоби індивідуальні опалення і гаряче водопостачання. Воно і надійніше, і дешевше. А ось прагнути до 100%-ної газифікації житла, телефонізації, обладнанні водопроводом, ванною і душем, туалетом в будинку - обов'язково. Багаторазовий розрив і незначне зростання благоустрою сільських будинків порівняно з міськими - важливий фактор незадоволеності сільських жителів побутовими умовами.

Можна й далі наводити результати аналізу, але висновок буде один: реалізація Державної Програми в межах фінансових, матеріальних та організаційних можливостей країни дозволила вирішити лише незначну частину проблем, що нашарувалися.

Збереглися великі соціально-економічні диспропорції між рівнем та якістю життя, зайнятість, доходи у сільських населених пунктах, малих містах, селищах і великих містах. Сільські населені пункти значно поступаються містами за рівнем облаштованості житлового фонду, розвитку інженерної та соціальної інфраструктури, якості послуг освіти, охорони здоров'я і сфери побутового обслуговування. Зіставлення інженерного облаштування і соціальної сфери сільських поселень і фермерських садиб економічно розвинених західних країн з СНП Казахстану свідчить про наявність розриву далеко не на користь сільських територій Казахстану.

З нині діючого Стратегічного плану Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан на 2011-2015 роки ми бачимо, що керівництво держави теж зробило певні висновки зі своєї недолугої спроби вирішувати за людей, що їм буде краще. Місією цього плану є формування і реалізація аграрної політики держави у сфері розвитку агропромислового комплексу, водного, лісового, мисливського та рибного господарства, сільських територій та аграрної науки в цілях сприяння економічному зростанню та досягнення якісно нового рівня конкурентоспроможності галузей агропромислового комплексу.

Стійкий розвиток галузей агропромислового комплексу, розвиток національних конкурентних переваг вітчизняної продукції, забезпечення продовольчої безпеки країни та ефективності управління державними фінансами і матеріальними активами, досягнення високого рівня координації підвідомчих галузей економіки є Баченням цього документу.

В даний час ситуація в агропромисловому комплексі республіки характеризується зростанням ефективності виробництва, розвитком ринку фінансових послуг на селі, поліпшенням якості життя сільського населення.

У 2009 році обсяг валової продукції сільського господарства склав 1 640,1 млрд. тенге, зростання виробництва при цьому в порівнянні з 2008 роком склав 13,9%, що є найвищим показником за останні 8 років. Частка сільськогосподарського виробництва в обсязі ВВП країни становила 6,2%.

Рівень безробіття в 2009 році у сільській місцевості склався на рівні 5,9%.

Щорічно збільшуються інвестиції в основний капітал сільського господарства. Якщо в 2002 році вкладення інвестицій становило 15,9 млрд. тенге, то в 2009 році - 77,5 млрд. тенге або в 4,9 рази більше.

На розвиток соціальної та інженерної інфраструктури сільських населених пунктів у 2009 році спрямовано 230,3 млрд. тенге, у тому числі з республіканського - 96,4 млрд. тенге, місцевих бюджетів 93,5 млрд. тенге і інших джерел - 40,4 млрд. тенге.

Дані заходи дозволили охопити будівництвом, реконструкцією та капітальним ремонтом 867 об'єктів сільської освіти, 444 об'єктів сільської охорони здоров'я, 349 об'єктів питного водопостачання, 239 об'єктів культури, спорту і 914 км автодоріг місцевого значення.

В результаті вжитих заходів, у 2009 році кількість сільських населених пунктів, у яких відсутні об'єкти освіти порівняно з 2008 роком зменшилася на 46 одиниць, а охорони здоров'я на 127. На 68 одиниць скоротилася кількість сіл, які користуються привізною водою, збільшилася частка сільських населених пунктів, забезпечених централізованим водопостачанням, на 36 одиниць скоротилася кількість сіл, які не підключені до централізованого електропостачання.

За роки реалізації Державної програми розвитку сільських територій Республіки Казахстан на 2004-2010 роки (далі - державна програма) збільшилася кількість сільських населених пунктів забезпечених природним газом на 306 одиниць, телефонізовані всі села. Проводилися роботи по зміцненню матеріально-технічної бази об'єктів культури і спорту, благоустрою сільських населених пунктів.

На другому етапі (2007-2010 роки) реалізації Держпрограми поряд з продовженням робіт по інвестуванню будівництва, ремонту та реконструкції об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури реалізовувалися заходи з оптимізації сільського розселення, забезпечення більш високого рівня життя сільських жителів, створення основи сталого розвитку сільських територій.

В цілях збільшення доходів та зниження рівня бідності починаючи з 2005 року реалізується бюджетна програма мікрокредитування сільського населення. За 2005-2009 роки селянам видано 66 тисяч мікрокредитів на суму 14,3 млрд. тенге. Тільки в 2009 році сільському населенню видано 5082 мікрокредиту на суму 1789,7 млн. тенге.

В рамках проекту «З дипломом в село» в 2009 році залучені для роботи на селі 6 582 спеціаліста, з них 5136 або 78% складають педагоги, 1089 осіб (17%) - спеціалісти охорони здоров'я, 226 (3,5%) - працівники культури, 84 (1,3%) - спорту, 47 (0,7%) - спеціалісти системи соціального захисту населення.

Загалом можна зробити про неефективність будь-яких (особливо складних інтегральних довготермінових) проектів у державі. Краще було б використати досвід бурхливого розвитку приватної ініціативу у Астані та інших мегаполісах і, як мінімум, направити заощаджені кошти на інфраструктурні проекти - реконструкцію та розширення мережі доріг, трубопроводів, аеропортів.

3. Практичне завдання. Аналіз потенціалу сталого розвитку сільських територій

Список використаних джерел

1. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / А. А. Мишин. - М.: Белые альвы, 1996. - 520 с.

2. Конституции государств Европейского Союза. - М.: Изд. группа “ИНФРА -·М”; Норма, 1997. - 520 с.

3. Григорук В.В., академик НАН РК. Казахстанская модель сельского развития - ТОО «Казахский НИИ экономики АПК и развития сельских территорий»

4. Григорьев В. А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика / В. А. Григорьев. - К. : Истина, 2005. - С. 289.

5. Программа по развитию агропромышленного комплекса в Республике Казахстан на 2010-2014 годы.

6. Ткачук А. Місцеве самоврядування: світовий та зарубіжний досвід / А. Ткачук, Р. Агранофф, Т. Браун. - К. : Заповіт, 1997. - С. 24.

Размещено на Allbest.ru