г) рольова гра (моделювання певних ситуацій і розв'язання їх через конкретні ролі з відпрацюванням типологій рішень для подолання аналогічних обставин);

д) організаційне навчання (проведення семінарів, диспутів, колоквіумів, конференцій);

ж) самостійне навчання (автономність при засвоєнні програмного національного і міжнародного нормативного матеріалу щодо прав людини; це навчання повинно бути безперервним).

У сучасних умовах ефективна правоохоронна діяльність працівників ОВС не можлива без усвідомлення суті поточних реформ. Від глибини внутрішнього усвідомлення змісту реформ і законів, що їх впроваджують, залежить правомірність поведінки працівників міліції щодо реалізації програми  перебудови правової держави. Тому працівники правоохоронних органів повинні усвідомлювати норми права, чому сприятиме навчання, пропаганда та приклади гуманного ставлення до людини, наставницька робота керівників ОВС.

Виховна діяльність це останній запропонований напрям програми з формування морально-правової культури.

Виховання морально-правової культури у працівників органів внутрішніх справ, як вважає Г. Арсентьєва, не можливе без поєднання власне професійних цілей і завдань, а саме: оволодіння навичками поводження зі зброєю, рукопашного бою, затримання злочинів та ін. з проблемами соціального морально-правового характеру.

Стосунки людей з представниками правоохоронних органів мають бути добрими. Громадяни повинні поважати, а не боятися працівників міліції, йти до них зі своїми турботами, страхами та бідами. Ось чому виховна робота з кадрами правоохоронних органів стає елементом професійного виховання поваги до прав людини, а також виховання світогляду працівників органів внутрішніх справ.

На жаль, в основі багатьох протиправних вчинків працівників міліції не стільки їх низький професійний рівень, скільки низька правова культура і моральна невихованість. Тому для досягнення професійної майстерності працівник міліції має набути естетичних (про добро і зло, справедливість тощо), етичних (про низьке, величне, прекрасне, повторне тощо), психологічних знань (про психологічні якості особи: волю, інтелект тощо), духовних (щодо гуманістичного характеру правоохоронної, правозастосовної і правовиховної діяльності) переконань.

Слід зауважити, що цей перелік знань і навичок професійної культури працівника ОВС існує як єдина взаємопов'язана сукупність. Кожний вид знань доповнює, збагачує і розвиває інші. Їхня єдність особливо виявляється у про-фесійному спілкуванні працівників ОВС з громадянами.

Діяльність міліції підпорядкована загальній меті, яка випливає зі ст. 1 Закону "Про міліцію України"  "Захист життя і здоров'я, прав і свобод громадян..."  курсу держави на входження в Раду Європи. Європейська конвенція з прав людини вимагає від України, як і від інших держав, забезпечення захисту людської гідності. Наприклад, у ст. 1 сказано: "Високі Договірні Сторони у межах своєї юрисдикції гарантують кожній людині права і свободи, визначені в розділі цієї Конвенції".

Отже, система виховання, на наш погляд, повинна включати морально-правове виховання, самовиховання і культурно-естетичне виховання. Морально-правове виховання починається з прищеплення елементарних норм. Згодом кількість нормативно-правової інформації поступово збільшується.

Соціально-нормативне виховання здійснюється поетапно. Воно визначає вплив усіх факторів суспільного життя на формування поваги до закону і передбачає організаційно-комплексні, методичні заняття із засвоєння закону (інколи із застосуванням друкованих, телевізійних, художніх засобів правового впливу, які можна назвати каналами передачі працівникові міліції ідейно-правового змісту правовиховної роботи).

При формуванні правової культури не слід забувати про систему самовиховних методів:

 самопізнання  важливий крок на шляху до самовдосконалення (вивчення своїх особистих якостей: характеру, темпе-раменту, пам'яті, для самоаналізу й аналізу результатів своєї діяльності, особистої поведінки);

 самооцінка визначається через світогляд, ідеали, рівень розвитку особистості та є результатом порівняння себе з ідеалами за певними параметрами;

 самопорівняння як різновид самооцінки здійснюється шляхом порівняння себе з іншими з метою запозичити від оточуючих осіб і відомих фахівців (юристів, політичних діячів) позитивний досвід;

 самообов'язковість  це внутрішня вимога до самого себе, до своєї поведінки; потрібне внутрішнє переконання в її необхідності;

 самовправа заснована на формуванні стійких навичок поведінки як в юридичній практиці, так і в побутовій діяльності;

 самопримус  вольове зусилля, спрямоване на подолання труднощів, які не сприяють дотриманню своїх вимог, законів та ін. Але цей примус повинен застосовуватися не так часто і не бути основним засобом.

У складі цієї цілісної системи за необхідності можна використовувати й інші методи: самоконтроль, самозвіт, самозаохочення.

Отже, ознайомившися з формами та методами нормативно-правового виховання і самовиховання, ми з'ясували, що обидва напрями допомагають виховувати працівників ОВС не тільки для активної роботи щодо захисту прав людини на підставі застосування національного і міжнародного законодавства, але і в інших галузях суспільного життя. Таким чином, правове виховання становить соціально необхідний ідеологічний процес, що формує разом з іншими напрямами правосвідомість і психологію працівника правоохоронних органів.

Тому у правовиховному процесі можна виділити такі рівні:

по-перше, залучення працівників ОВС до суспільних і служ--бових справ, що виражаються в праві на макрорівні. Діє тільки законодавець, формуючи норми, що відбивають загальнодержавні і планетарні інтереси (у демократизованому суспільстві в умовах достатнього забезпечення прав людини виховне значення діяльності законодавця зростає);

по-друге, це вплив на сферу зайнятості особи, на яку спрямоване виховання;

по-третє, вплив на особисті інтереси, узгодження їх зі службовим і громадським напрямами, за умови надання переважного значення службовій діяльності. Таке поєднання і є метою діяльності вихователя та засобом досягнення очікуваного стану правової вихованості.

Слід зазначити, що правове виховання  це не тільки виховання правосвідомості, а ще й виховання правозахисника, який готовий до співпраці з громадянами щодо захисту прав і свобод людини.

Інколи виникає запитання: що дозволяє одному працівникові органів внутрішніх справ вистояти в найскрутніших, екстремальних умовах і здолати обставини і що заважає іншому, навіть у більш сприятливих умовах, дотримувати чинних норм або правил? Можна відповісти так: духовний стан.

Річ у тому, що моральні і суспільні цінності, які покладено в основу правових норм, стають недоступні працівникам міліції, якщо їм протидіє потік негативних емоцій, інтересів та відсутність культурно-естетичного виховання.

Правоохоронець, який на підставі наукового пізнання суспільних законів застосовує відповідні етичні й естетичні категорії, може вважатися культурною, освіченою особистістю. Формувати таку особистість правоохоронця і є завдання культурно-есте-тичного та морально-правового виховання.

Наприклад, добре відомо, що егоїзм і бездушність правоохоронця пов'язані з емоційною нерозвинутістю і заважають захисту прав людини. Тому мистецтво, сприйняття естетичного й етичного ідеалів розвивають глибокі моральні переконання у працівників правоохоронних органів, уявлення про добро та зло, справедливість тощо, поняття про належну поведінку, формують уміння передбачати наслідки своїх вчинків і усвідомлювати відповідальність за них. У суспільстві немає іншої такої організованої діяльності із розвитку почуттів, як мистецтво. У зв'язку з цим при розгляді проблем правового виховання увага, як правило, зосереджується на художніх творах так званої морально-правової тематики.

Слід зазначити, що мистецтво і знання про етичні й естетичні категорії  це не тільки засіб прямого виховання, але й накопичення духовності, що готує підгрунтя для бажаних морально-правових установок під час захисту прав людини працівником правоохоронних органів. Кожен твір мистецтва адресується гуманістичному началу і, безумовно, є джерелом естетичного та морального зростання, правового виховання.

У цілому в процесі виховання правової і моральної культури, формування поваги до прав людини найважливішим, на наш погляд, є подолання стереотипів тоталітарного мислення працівника правоохоронних органів, розвиток правосвідомості, зокрема щодо захисту прав людини за умови того, що працівники будуть суворо спиратися на:

 законність (складне соціальне явище, що значно впливає на право);

 певний рівень професійних знань і вмінь (вико-рис-то-вую-чи при цьому всі форми підвищення кваліфікації за профілем);

 ознайомлення працівника правоохоронних органів з діяльністю аналогічних служб за кордоном і з історичним аспектом їх утворення;

 повагу до права, яка приводить до особистої переконаності у правильності та доцільності дотримання юридичних норм і законів;

 усвідомлення значущості моральної цінності норм суспільства і засвоєння найбільш важливих прав, свобод і обов'язків, які, крім конституційного, отримали і міжнародне закріплення.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що формування і вдосконалення морально-правової культури сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості працівника правоохоронних органів, виробленню у нього необхідних морально-правових якостей, потрібних для захисту прав людини.

Формування морально-правової культури правоохоронця є безперервним процесом. Динаміка накопичення досвіду в цій галузі на сучасному етапі має свої особливості, які обов'язково потрібно враховувати при вихованні особистості в правоохоронних органах, щоб цивілізовано захищати права людини згідно з чинними міжнародно-пра-вовими нормами.

Висновки