Земельна реформа: сучасний правовий стан та розвиток

На жаль в Україні не існує єдиної системи землеустрою. Система, яка існує сьогодні, фактично відображає сільськогосподарський землеустрій, у той же час в містах та інших населених пунктах цю функції виконують органи архітектури. Усе вище зазначене вносить у практику землекористування суттєві протиріччя, створює умови для нераціонального використання землі та неефективного використання землі, а також правопорушення. На сьогодні введення єдиної системи землеустрою в Україні просто необхідна, вона повинна діяти за єдиними принципами та вимогами законодавства. Потребує також суттєвого правового доопрацювання положення про земельний кадастр. Це доопрацювання повинно бути спрямоване на те, щоб була реальна можливість включити землю у товарно-грошовий обіг, тобто в ринкову економіку. Разом з тим плата за землю в основному повинна витрачатись на економічне забезпечення ефективності її використання та охорони. У зв'язку стоїть питання страхування земельних відносин із розробкою інформативних актів, що відповідають міжнародним стандартам. Названі заходи та їх практична реалізація ефективно вплинуть на економіку України.

Практика проведення земельної реформи вже виявила серйозні прогалини у правовому забезпеченні принципу соціальної справедливості при розподілі земель між працівниками деяких державних, колективних сільських господарств та іншими верствами населення, зокрема тими, хто проживає у міських поселеннях і бажає придбати землю у власність для різних господарських потреб. На цьому ґрунті виникає багато проблем і скарг: від фермерів - на ущемлення їхніх прав при розподілі земель, не придатних для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, від селян - на порушення при передачі земельних ділянок у приватну власність, на низьку якість угідь, що передаються, на порушення земельного законодавства у процесі приватизації земель, на передачу їх тим новим господарчим і бізнесовим структурам, що прагнуть „дістати” найбільш родючі земельні ділянки для наступної їх реалізації на комерційних умовах іншим заінтересованим суб'єктам.

Негативні умови виникають і у зв'язку із значним скороченням чисельності селянських (фермерських) господарств у деяких регіонах України через відсутність належного науково-технічного, організаційного, методичного та іншого сервісного обслуговування нових землевласників, високу собівартість сільськогосподарської продукції, що виробляється та низькі ринкові ціни на неї, непомірно високі ціни на техніку, на пально-мастильні матеріали, відсутність реальних правових гарантій, які стимулювали б високопродуктивну фермерську працю.

Відчуваються необоротні соціальні витрати земельної реформи при передачі у приватну власність земель для інших форм господарювання - ведення особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування жилого будинку і господарських будівель, індивідуального садівництва, дачного будівництва. Даються в знаки труднощі транспортного, агротехнічного обслуговування, дефіцит і підвищений попит на хімічні і органічні добрива, насіння, садильний матеріал, матеріальна неспроможність значної частини землевласників. Прийнята Верховною Радою України постанова про земельну реформу від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями) не забезпечила необхідних для проведення земельної реформи економічних, науково-технічних, методичних, організаційних і державно-правових гарантій.

Також можна побажали покращення Концепції роздержавлення та приватизації підприємств, землі і житлового фонду, схвалена Верховною Радою України у частині приватизації землі на підставі земельних бонів. Загалом перспективна ідея безоплатної приватизації земель за допомогою земельних бонів так і не була закріплена новим Земельним кодексом. В результаті цього права громадян України фактично ущемлені. Земельна реформа не задовольнила та й навряд чи могла задовольнити за такого підходу корінні інтереси людей, забезпечити їхню рівноправну участь в процесі перерозподілу земель на користь людини.

Зазначимо й інші негативні соціально-економічні наслідки земельної реформи: морально й фізично застарілі знаряддя сільськогосподарського виробництва, переважання рутинної фізичної праці приватних землевласників, недоступність сучасних технологій, переважання „чорного ринку землі”, відсутність дійових забезпечувальних правових механізмів, все це значною мірою дискредитує і гальмує прогресивне перетворення земельних відносин в Україні.

В екологічному аспекті функціонально призначення землі в житті людини довгий час не приділялося належної уваги, а часто і мало місце і пряме ігнорування на різних рівнях державної діяльності. Результати такого ставлення до землі дуже швидко вдалися в знаки: деградація її якісного та кількісного складу, зниження родючості ґрунтів, розширення площ кислотних, забруднених земель, підвищення їх радіоактивності і як наслідок - сільськогосподарська продукція з перевищенням гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, розвиток багатьох ще не зрозумілих і не вивчених недуг, необоротні негативні зміни генетичного фонду живої природи і людини. Земельна реформа має стати складовою екологічної реформи, забезпечення якої здійснюється за допомогою екологічного законодавства. Цей базовий принцип закладений у Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища”, який постійно ігнорується при регулюванні земельних правовідносин.

Практично припинено здійснення заходів щодо охорони земель, картографування земельних угідь, ґрунтових обстежень, визначення територій техногенного забруднення земель. Новостворені сільськогосподарські підприємства не забезпечено належними планово-картографічними матеріалами та інформацією про стан ґрунтів [14, с. 2].

Суттєвого вдосконаленим на сьогодні є розділ „Про охорону земель”. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля [15, с. 1].

2.2 Шляхи удосконалення земельної реформи

Основні напрямки державної політики у сфері регулювання земельних відносин передбачають:

1) Забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю;

2) Удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві;

3) Дальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах;

4) Дальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах;

5) Розвиток ринку земель;

6) Розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування;

7) Удосконалення порядку справляння плати за землю;

8) Удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель;

9) Землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи;

10) Підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами;

11) Поліпшення організації контролю за використанням та охороною земель;

12) Удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин земельних відносин [16, с. 4].

За умови переходу економіки до ринку необхідно чітко визначити пріоритетні напрямки вирішення проблеми удосконалення нормативно-правового регулювання і законодавчого захисту права власності на землю. Передусім необхідне розмежування функцій держави - представника інтересів суспільства та приватного власника землі (підприємця-виробника).

Тому потрібна прозора і відкрита система реєстрації земельних ділянок і права власності на них, де б чітко б було зафіксовані права власника землі і обмеження щодо її використання з боку суспільства.

З метою ліквідації недосконалості земельного законодавства, слід вчинити наступні дії: необхідно привести у відповідність усі закони та решту нормативних актів у сфері земельних відносин, а також докорінно змінити підхід до встановлення норм і процедур аби державні інтереси не вступали в протиріччя з інтересами інвесторів та місцевих громад. Інтереси держави повинні ототожнюватися не з інтересами чиновника, який має мінімум відповідальності і максимум повноважень при вирішенні будь-якого питання, а з інтересами народу, який згідно з основним законом України і є власником землі. Відповідно функції держави мають полягати не тільки у встановленні заборон та обмежень, а й у створенні нормативних умов у сфері функціонування ринку земель та сприянні їхньому ефективному розвитку.

Необхідно спростити процес виділення в оренду земельних ділянок, для чого слід скасувати порядок вибору земельної ділянки для розміщення об'єктів, встановлений Земельним кодексом України (передусім ст. 151) і Постановою Кабінету Міністрів №427 від 31 березня 2004 року. Дану постанову, можна зокрема доповнити пунктом, про обмеження процесу виготовлення акту вибору земельної ділянки відповідним органом влади строком в один місяць. Необхідно також ухвалити постанову Кабінету Міністрів, яка б створила чіткі критерії оцінки проекту інвестора з точки зору доцільності і його реалізації різними органами влади. Крім того, слід запровадити обов'язкову експерту оцінку проектів землекористування відповідно до Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” від 17 червня 2004 року, де сказано, що проекти землеустрою підлягають обов'язковій експертизі в органах із питань із земельних ресурсів.

Необхідно розробити спрощений порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, враховуючі, що зміна цільового призначення в межах однієї категорії земель, має бути максимально простою. Чіткий порядок із детальним описом процедури і строків зміни має визначити для кожної категорії земель єдиний уповноважений орган влади, який матиме право приймати рішення про зміну цільового призначення ділянки, і запропонувати зрозумілі критерії прийняття таких рішень щодо земель однієї категорії.

Усвідомлюючі важливість і складність завдань, що мають вирішуватись у сфері державного земельного кадастру, Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд постанов, а саме: „Про Програму створення автоматичної системи ведення державного земельного кадастру”, „Про методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення” та інші. Державним комітетом України по земельних ресурсах затверджено порядки грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення, видано вказівку про організацію створення кадастрового реєстру, тимчасові методичні вказівки щодо присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення держаного земельного кадастру та інші нормативні документи. Розроблено та подано в Кабінет Міністрів України для внесення на розгляд проекту закону „Про державний земельний кадастр”. Затверджено Закони України „Про охорону земель” Документ 962-15, поточна редакцiя вiд 19.06.2003, „Про землеустрій” Документ 858-15, поточна редакцiя вiд 10.12.2009, а також затверджений Закон України „Про оцінку земель” Документ 1378-15, остання редакцiя вiд 15.12.2009 р.

Зволікання з їх прийняттям, в минулому, призводило до негативних наслідків, таких як: протиправні угоди при оформлені громадянами і юридичними особами договорів купівлі-продажу, дарування, обміну земельних ділянок.

Отже прогалини у регулюванні земельних відносин пов'язані з відсутністю, по-перше, правового механізму по-друге нормативно-правової бази Державного Земельного кадастру України, який включає реєстрацію земельних ділянок і землеустрою як інструментів управління земельними ресурсами - істотно гальмує проведення земельної реформи, не дає можливості створення відповідної інфраструктури ринку землі, веде до порушення конституційних прав громадян і юридичних осіб на землю, по-третє, сучасної правової основи діяльності центрального органу виконавчої влади, який здійснює державне управління земельними ресурсами і його місцевих органів.

Враховуючи світовий досвід правового регулювання земельних відносин, крім вищезазначених, повинні бути прийняті та удосконалені закони про умови і порядок використання земель: сільськогосподарського призначення; міст і інших населених пунктів; промисловості, транспорту, оборони та інших категорій земель. У цих законах, з урахуванням специфіки земельних відносин як особливої категорії суспільних економічних відносин, їх правове регулювання повинно проводити під пріоритетом екологічних і соціальних інтересів над економічними. У відносинах, пов'язаних із землею, публічний інтерес має переважати над індивідуальним.

Земельний кодекс у системі нормативно-правового регулювання земельних відносин, і зокрема, власності на землю, є головним законним актом. Однак галузеві нормативи не відповідають цьому положенню, оскільки Лісовий і Водний кодекси, Закони України „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про основи містобудування”, „Про тваринний світ”, „Про місцеве самоврядування” та інші мають багато правових невідповідностей і недоліків в частині регулювання земельних відносин. Ці протиріччя свідчать про відсутність уніфікації і кодифікації земельного, узгодженості з іншими законодавчими актами, що регулюють майнові і якоюсь мірою земельні відносини.

Висновки

На початок української земельної реформи, та й сьогодні, досвід проведення земельних реформ не став для України аналітичним матеріалом для розв'язання земельного питання. При цьому не йдеться про копіювання тієї чи іншої форми земельного устрою і правового регулювання земельних відносин, бо, як показує світова практика, форми земельного ладу, які довели свою ефективність в одній країні, зовсім не обов'язково будуть такими ж результативними і в іншій державі.

Можна б було скористатися лише методологічними та концептуальними теоретичними засадами реформування земельних відносин, а також практичними підходами, способами і формами їх впровадження, які є загальними для тих країн, що успішно завершили реформування земельних відносин і перейшли до етапу ефективного використання землі для блага свого народу.

Упродовж 20 років Україна, як ніяка з інших держав, пробувала, не доводячи до логічного завершення, впроваджувати на практиці як мінімум чотири різні за напрямками, наслідками, способами, структурою, правовими формами моделі земельної і аграрної реформи, які своїми засадами щодо права власності на землю та використання землі або ж суперечили одна одній, або ж пропоновані нові напрямки земельної реформи перекреслювали раніше розпочаті реформаційні заходи реформи.

Українське земельне законодавство важко назвати цілісним і послідовним, зважаючи на велику кількість протиріч між окремими законодавчими і підзаконними нормативно-правовими актами. Можливість неоднозначного трактування тих чи інших норм законодавства, ускладненість різноманітних процедур, значна тривалість оформлення прав на землю призводять до того, що інтереси інвесторів, місцевих громад не забезпечуються повною мірою. Для більшості інвесторів можливість реалізації права на землю в Україні залишається обмеженою, а результатом цього стає те, що іноземні інвестори, які б хотіли інвестувати кошти в економіку України, наштовхуються на штучно створені перепони й обирають в якості об'єктів інвестування інші країни.

Земельна реформа йде двадцятий рік, не маючи науково-обґрунтованої стратегії і тактики, крім того вона позбавлена комплексної програми і стійких пріоритетів. Ця низка перепон ще доповнюється нестабільністю законодавства, поверхневим ставленням до розроблення правових положень, навіть правовим нігілізмом, який набуває поширення у сфері регулювання земельних відносин. Реформа, яка йде стільки років, не була організаційно підготовленою, відсутні були матеріальні та технічні засоби її здійснення. Головною перепоною на шляху реформи є поглиблення соціально-економічної кризи в країні.

Аналіз проведення земельної реформи у нашій країні показав, що за двадцять років виконано значний обсяг робіт, зокрема подолано державну монополію на земельну власність; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств; визначено грошову оцінку сільськогосподарських земель; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств, чим справедливо вирішено питання надання земель у власність тим, хто їх обробляє. Формується новий власник-господар землі. Причому проведення цих робіт здійснено без особливих витрат бюджетних коштів.

На мою думку, для досягнення кінцевої мети і завершення земельної реформи необхідні значні нові економічні, правові та соціальні заходи. Світовий і набутий досвід свідчать, що розраховувати на її позитивний результат можна лише за умов, коли ця реформа, зокрема: провадиться на добровільній основі; має правову, матеріально-технічну, політичну, організаційну і морально-етичну підтримку; здійснюється за принципом соціальної справедливості, надає впевненості у стабільності і незворотності політики держави і законодавчої бази. У даний час ще не можна стверджувати, що всі перелічені чинники, необхідні для досягнення позитивного результату, були задіяні в процесах реформування земельних відносин, тому маємо незавершену земельну реформу, яка невідомо коли завершиться…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрейцев В.І. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель // Екологічне право: Особлива частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.: Повний академ. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева - К.: Істина, 2001. - с.207

2. Заєць О.І. Правові аспекти земельної реформи в Україні: Дис. На здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.06 / Київський національний ун-т імені Т. Шевченка. - К.: 2000.-185 с.

3. Андрійчук В.Г. / Економіка аграрних підприємств: Підручник. 2-ге вид., до. і перероблене / В.Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

4. М. Оніщук. Мораторій на відчуження землі як результат чотирнадцяти років земельної реформи в Україні? // Голос України - 2005.-[Електронний ресурс]

5. Андрейцев В.І. Земельна реформа: Приватизація. Екологія. Право. - К.:УЭАН, 1997.-297 с.

6. Шеремет А.П. / Земельне право України: Навчальний посібник. - К.:Центр навчальної літератури, 2005. - 632 с.

7. Трегобчук В.М., Добряк Д.С. Стратегічні завдання та основні вимоги земельної реформи в Україні // Вісник аграрної науки. - 1998. №3. - С.72-73.

8. Шеремет А.П. / Земельне право України: Навчальний посібник. - К.:Центр навчальної літератури, 2005. - 632 с.

9. Про основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 30.05.2001 р. №372/2001 // Офіційний сайт верховної Ради України / [Електронний ресурс]

10. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. - К.: Знання, 2005. - 445 с.

11. Федоров М.М. Трансформація земельних відносин в аграрній сфері // Економіка АПК. 2005. - №4 - 32 с.

12. Шеремет А.П. Земельне право України: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 632 с.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 5-те вид., випр. - К.: Знання - Прес, 2004. - 615 с.

14. Про основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 30.05.2001 №372/2001 // [Електронний ресурс]

15. Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003, №962-15

16. Земельний Кодекс України: Документ 2768-14, поточна редакцiя вiд 16.03.2010, чинний (6 сторiнок) // [Електронний ресурс]

17. Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу Х „Про перехідні положення Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок” від 19.01.2010 р. №1783-17//Офіційний сайт Верховної Ради України/[Електронний ресурс]

18. Ситник В.О. Проблеми здійснення земельної реформи в Україні: Наукові праці. Том ХІІ / [Електронний ресурс]

19. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. - Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.

20. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. - К:. Істина, 1999. - 320 с.

21. Новаковський Л.Я. Концептуальні основи земельної реформи і проблеми її здійснення. // Землевпорядний вісник. - 1997. - №1. с.3-5

22. Третяк А.М. Земельні відносини на сучасному етапі та проблеми реалізації земельної реформи в Україні. // Землевпорядний вісник. - 1999. - №4. с. 2-3

23. А.М. Третяк. Шляхи розвитку земельного законодавства в Україні. // Землевпорядний вісник. - 1999. №2. с. 6-8

24. Новаковський Л., Будзілович І., Леонець В., Юрченко А. Земельна реформа в Україні продовжується...(до 10-ї річниці): [Електронний ресурс]

25. Гайдуцький П.І. Земельна реформа: особливості і завдання // Урядовий кур'єр. - 1995. - 14 січня. - №7.

26. Трегобчук В.М., Добряк Д.С. Стратегічні завдання та основні вимоги земельної реформи в Україні // Вісник аграрної науки. - 1998. №3. - с.72 - 73.

27. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн., О.В. Дзера (керівник авт. Кол.), Д.Б. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер.2002

28. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-ІV // Відомості Верховної ради України (ВВР), №40-44, ст. 356, із змінами та доповненнями від 31.05.2007.

29. Харитонов Є.О. - Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Істина, 2004. - с. 2001

30. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 №1618- ІV // ВВР, 2004, №40-41, 42, ст. 492 зі змінами та доповненнями від 19.04.2007 р.

31. Про землеустрій: Закон України від 22.05.2003 року №858-ІV , зі змінами та доповненнями від 10.12.2009р. // [Електронний ресурс]

32. Про оцінку земель: Закон України від 11.12.2003 р. №1378-IV зі змінами та доповненнями від 15.12.2009 р. // [Електронний ресурс]

33. Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003 р. №962-15 // [Електронний ресурс]

34. Про захист конституційних прав громадян на землю: Закон України 20 січня 2005 року №2375- ІV // ВВР, 2005, №10, с. 194.

35. Про плату за землю: Закон України від 03.07.1992 року №2535-ХІІ // ВВР, 1992, №38, ст. 560 зі змінами та доповненнями від 03.06.2008 р.

36. Про оренду землі: Закон України від 06.10.1998 №161-ХІV // ВВР, 1998, №46-47, ст. 280 зі зміна та доповненнями від 03.06.2008 р.

37. Лісовий кодекс України від 21.01.1994 №3852-ХІІ // ВВР, 1994, №17, ст. 99 зі змінами та доповненнями від 08.02.2006 р.

38. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. №213/95-ВР // ВВР, 1995, №24, ст. 189 зі змінами та доповненнями від 28.12.2007 р.

39. Рекомендації щодо перерозподілу земель загального користування колективних сільськогосподарських підприємств у процесі їх реформування: Затверджені наказом Держкомзему України від 01.02.200 р. №13 // Законодавство України про землю: Земельний кодекс України. Нормативно-правові акти з земельних відносин. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

40. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України // ВВР України. - 1991. №41. - ст. 546 (з наступними змінами та доповненнями).

41. Про форми власності на землю: Закон України від 30.01.1992 №2073 - ХІІ остання редакція від 08.01.2004 р.//[Електронний ресурс]

42. Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон України від 14.02.1992 р. №2114-ХІІ // ВВР, 1992, №20, ст. 272 зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р.

43. Про розмежування земель державної та комунальної власності: Закон України від 05.02.2004 №1457-ІV // ВВР, 2004, №35, ст. 411 зі змінами та доповненнями від 03.06.2008 р.

44. Про іпотеку: Закон України від 05.06.2003 №898-ІV // ВВР, 2003, №38, ст. 313 зі змінами та доповненнями від 23.02.2006 р.

45. Про земельну реформу: Постанова Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року №563-ХІІ // ВВР, 1991, №10, ст. 100 // [Електронний ресурс]

46. Про державний земельний кадастр: Проект Закону України від 23.11.2007 р. №855 // [Електронний ресурс]

47. Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення: Указ Президента України від 19.01. 1999 р. №32/99 (втратив чинність) // [Електронний ресурс]

48. Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі: Наказ, Інструкція Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. №43 // [Електронний ресурс]

Размещено на Allbest.ru