Особливості джерел трудового права України

Недолік чинного КЗпП України і зазначеного проекту полягає в тому, що в них не передбачається закріплення основних принципів правового регулювання праці, що сприяло б єдності застосування і запобігало виникненню суперечностей у правозастосовчому процесі. Карпенко Д.О. Трудове право України: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999 р., С. 17.

Досить значна кількість законодавчих актів про працю залишається поза КЗпП. Це призводить до необхідності поряд зКЗпП паралельно керуватись законодавчими актами навіть для уточнення основних положень, провідних ідей заонодавства про працю України. Це є свідченням того, що КЗпП лише фрагментально регулює відносини у сфері праці. Тому поряд з КЗпП для регулювання трудових відносин застосовуються ряд інших законодавчих актів. Серед законів України, направлених на регулювання трудових відносин, слід назвати такі закони як "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зайнятість, передбачає компенсацію у разі втрати роботи; "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. - гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній, соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, що дозволяють інвалідам вести «повноцінний» спосіб життя; "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. - визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесу трудової діяльності, регулює відносини мі власником і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р., "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р., "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. - регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, економічних, соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу; "Про оплату праці" від 24 березня 1995 p. - визначає економічні, правові і організацйні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями різних форм власності та господарювання, а також окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання праці; "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p., "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р., "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. - визначив особливості створення і діяльності професійних спілок, порівняно з іншими громадськими організаціями, та ін. Джерелами трудового права також є постанови Верховної Ради України, наприклад, постанова від 3 грудня 1998 р. "Про індексацію грошових доходів населення".

2.4 Підзаконні акти, що регулюють відносини у сфері праці

До підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють працю працівників, необхідно віднести укази і розпорядження Президента України нормативного характеру. Вони можуть відноситись до різних питань регулювання трудових відносин. Так, наприклад, з метою вдосконалення роботи з кадрами Президент України 19 травня 1995 р. видав указ „Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ, організацій”. Для створення сприятливих умов для життєдіяльності людей і поліпшення режиму енергоспоживання Президент України 26 квітня 1995 р. прийняв указ „Про впровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня”.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України також видаються з різних питань регулювання трудових суспільних відносин. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон"; постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 затверджені Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я в зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків; Положення про освітно - кваліфікаційні рівні затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. №65. Постановою від 19 березня 1994 року №170 Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок укладення контрактів при прийняті (найманні) на роботу працівників, яке визначає загальні засади, порядок укладення контракту, його зміст і порядок припинення. Постановою від 4 квітня 1994 року №221 Кабінет Міністрів України затвердив порядок організації і проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності.

Велику увагу Кабінет Міністрів України приділяє питанням охорони праці. Постановою від 21 серпня 2001 року №1094 було затверджено Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Постановою від 22 березня 2001 року №270 затверджено Положення про порядок розслідування нещасних випадків невиробничого характеру.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їх прийняття, хоча нами ж може встановлюватись й інший порядок уведення їх в дію.

До числа підзаконних нормативно - правових актів відносяться акти Міністерства праці та соціальної політики України, а також нормативно - правові акти міністерств, відомств, державних комітетів. Відповідно до Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 1 грудня 1997 р. №1319/97, це міністерство в межах своїх повноважень на основі й на виконання актів законодавства видає накази, організує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Мінпраці України підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Мінпраці України у разі необхідності видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування відносяться до джерел трудового права в тих випадках, коли торкаються сфери застосування праці.

Місцева державна адміністрація згідно із ст. 24 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі і на право своєчасного одержання винагороди за працю; розробляє та організовує виконання перспективних та поточних територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття; забезпечує проведення згідно з законом оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні; забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісне проведення атестації робочих місць; бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів). Джерелами трудового права є розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, які відповідно до вищеназваного мною закону є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. відноситься встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що відносяться до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення за узгодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ і організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності. У сфері соціального захисту населення виконавчі органи бронюють у порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності робочі місця, призначені для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці, визначають нормативи таких робочих місць; приймають рішення про створення на підприємствах, в установах і організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організують професійну підготовку цих осіб; узгоджують проведення ліквідації таких робочих місць, а також вирішують інші питання соціального захисту в межах відповідної території.

2.5 Соціально-партнерські угоди та локальні правові норми як джерела Трудового права України

Джерелами трудового права є також акти соціального партнерства - колективні договори та колективні угоди, що укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях, локальні нормативно - правові акти.

З розвитком договірного методу регулювання праці в Україні з'явилися нові джерела норм трудового права - соціально-партнерські угоди, а роль традиційних колективних договорів набула нового змісту. Виникає проблема співвідношення цих актів як власне в самій системі договірних актів, так і між цими актами і трудовим законодавством. Крім того, зміст окремих угод, зокрема генеральних угод, укладених в Україні, вимагає ретельного аналізу і доробки. На національному рівні повинні встановлюватись мінімальні гарантії з тим, щоб вони могли збільшуватись на нижчих рівнях. Соціально-партнерські угоди та колективні договори у всьому світі мають велике значення як діловий інструмент договірного регулювання. Вони повинні бути позбавлені декларативності. Угоди є актами колективно-договірного регулювання і не повинні зводитись до перспективних планів роботи чи дублювання чинного законодавства.

Угоди посідають проміжне становище між централізованими і локальними нормативно - правовими актами.

Система джерел Трудового права України відрізняється від джерел інших галузей права тим, що в регулюванні трудових відносин важливе місце посідають локальні норми права. Вони приймаються безпосередньо на підприємстві, в установі, організації власником з погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом. Співвідношення локального і централізованого регулювання є показником демократизму існуючої правової системи суспільства. Сутність локальних норм зводиться до розвитку загальних норм трудового права, що поширюють свою дію тільки на конкретне підприємство, де вони прийняті.

Важлива роль належить локальним нормативно - правовим актам (колективному договору, правилам внутрішнього трудового розпорядку, положенню про преміювання, положенню про порядок винагороди за підсумками роботи за рік і інші). Ці акти чинні тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації. Вони приймаються частіше за все на певний строк. Локальні нормативно-правові акти повинні пристосувати загальні норми до умов конкретного виробництва, характеру і профілю підприємства з урахуванням їхнього економічного становища. Вони не повинні погіршувати становище працівників порівняно із законами, а також іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Діючим трудовим законодавством врегульований порядок розробки і прийняття локальних нормативно-правових актів. Щоправда не про всі локальні акти можна таке сказати. Найбільш детально врегульовано порядок укладання і підписання колективного договору - основного локального акта. Основним локальним документом на підприємствах, в установах, організаціях є колективний договір. Нормативні акти, що безпосередньо приймаються на підприємстві (колективний договір), підлягають обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних зборах чи конференціях працівників даного підприємства, установи, організації. Проте більшість локальних актів приймаються власником або уповноваженим ним органом спільно чи за погодженням з профспілковим комітетом.

Іншим важливим локальним правовим актом є правила внутрішньо трудового розпорядку. Відповідно до ст.142 КЗпП правила внутрішньо трудового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету.

Правила внутрішньо трудового розпорядку визначають порядок прийняття на роботу і звільнення з роботи, порядок використання робочого часу, заохочення працівників, які сумлінно виконують свої трудові обов'язки, порядок притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності у разі порушення ними трудової дисципліни.

Локальні нормативно-правові акти приймаються для розв'язання тих або інших питань регулювання суспільних відносин в сфері праці, якщо в законодавстві не передбачено прямого регулювання. Так приймаються локальні акти з питань робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, охорони праці та багато інших.

Багато локальних актів приймаються власником або уповноваженим органом за погодженням з профспілковим органом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (наприклад, порядок затвердження графіка відпусток). Переважно локальні акти містяться в додатках до колективного договору (Положення про преміювання, Положення про винагороду за підсумками роботи за рік, Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий час і тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день).

Цікавим є питання про можливість визнання трудового договору джерелом права. Так, на думку професора І.Я. Кисельова, зарубіжний трудовий договір є джерелом трудового права в тих країнах (наприклад, у Данії), де трудове законодавство відіграє відносно невелику роль, а багато які аспекти трудових відносин і умов праці встановлюються за угодою сторін в договорах про працю, в тому числі в індивідуальних трудових контрактах.

Щодо трудового права України, то індивідуальний трудовий договір не визнається його джерелом, оскільки його положення не є загальнообов'язковими і звернені до конкретних осіб (визначають їхні права й обов'язки). Такої думки додержуються деякі наукові дослідники у сфері Трудового права України, зокрема, доценти, кандидати юридичних наук Н.Б. Болотіна і Г.І. Чанишева.

Таким чином, локальні норми, що укладаються власником чи уповноваженим ним органом з трудовим колективом або за погодженням з профспілковим комітетом, є складовою частиною системи трудового права. Вини повинні бути внутрішньо погодженими з загальними правовими нормами, які посідають провідне місце в ієрархії правових норм.

ВИСНОВКИ

Курсова робота написана. Залишилось додати до неї останні слова, підсумувати написане.

Хочу сказати, що питання про джерела трудового права досить досліджуване. Підшукуючи матеріали для написання курсової роботи, я не стикнувся із проблемою, пов'язаною із неможливістю посилатись на думки різних вчених - науковців у галузі Трудового права. Це для теорії завжди є плюсом.

Дійсно, багато вченими написано по даній темі. Саме цим і пояснюється наявність різних точок зору щодо класифікації і характеристики джерел трудового права.

Українське трудове законодавство отримало можливість вільно розвиватись після проголошення незалежності України. До 1991 року відбувалось дублювання російського законодавства під виглядом законодавства УРСР. Тоді така політика була.

Тепер є можливості створити своє, яке б відповідало національним інтересам, трудове законодавство. Але чомусь ніяк не можемо додуматись як написати і прийняти новий КЗпП, тоді як Росія це вже давненько зробила.

Розвиток договірного регулювання праці спричинив виникнення такого нового джерела трудового права як соціально-партнерські угоди. Це позитивно. Але виникають проблеми у співвідношенні їх із трудовим законодавством. Появляються питання дублювання, підміни, співвідношення гарантій, їх обсяг. Зміст окремих Генеральних угод потребує ретельного аналізу і доопрацювання.

Керівні роз'яснення Верховного Суду України у курсовій роботі я не розглядав, бо я не вважаю, що вони є джерелами трудового права України. Навіть доводи таких вчених як Прокопенко В.І., Іванов С.А., Лівшіц Р.З. не переконують мене у протилежному. Для мене їхні твердження є дивними, але вони мають на них право.

Питання про міжнародні правові акти як джерела трудового права України є досить актуальним. Україна уклала не одну міжурядову угоду, ратифікувала не одну конвенцію і рекомендацію Міжнародної Організації Праці і інших міжнародних організацій, підписала пакт про права людини 1966 року і можна далі продовжувати перераховувати. Це свідчить про позитивні тенденції правової співпраці України на міжнародному рівні.

Однією із особливостей джерел трудового права є єдність і диференціація правового регулювання праці. Так, норми трудового права поділені на загальні, які поширюються на всіх працівників і спеціальні, які поширюються на окремі категорії працівників (неповнолітніх, жінок, інвалідів і ін.). Диференціація виявляється у встановленні особливостей прийому і звільнення окремих категорій працівників, регулювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці, додаткових підстав припинення трудового договору, посиленні дисциплінарної і матеріальної відповідальності та інших особливостях.

Диференціацію не варто ототожнювати із дискримінацією. Так, дискримінація включає всяке розрізнення, виняток чи перевагу, що основані на ознаках раси, кольору шкіри, статі, релігії і всяке інше розрізнення, що мають своїм наслідком порушення рівності можливостей чи ставлення у галузі праць і занять. Але навіть у міжнародних конвенціях передбачено, що всяке розрізнення, виняток або перевага, основані на специфічних вимогах, пов'язаних з певною роботою, не вважаються дискримінацією. Тому я вважаю, що у новому КЗпП обов'язково повинна міститись норма, яка б чітко розмежувала диференціацію у сфері правового регулювання праці від дискримінації.

Таким чином, я для себе зробив висновок, що дійсно немало нашою державою зроблено позитивного у сфері вдосконалення правового регулювання праці, проте, на мою думку, ще десь половину не зроблено.

Можливо це через те, що Україна ще дуже молода держава, яка лише нарощує темпи розвитку, а можливо і через дещо інше.

В загальному ж, я думаю, що із завданням я справився. На мою думку питання висвітлені в обсязі, нормальному для курсової роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №3694- XII // Відомості Верховної Ради України. - 1971. - додаток до №50. - ст. 375.

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Упоряд. і наук. ред. В. Вакуленко. - К.: Істина, 2001 р.

4. Закон України „Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 року №1953- XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №10. - ст. 137.

5. Закон України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року №1906- IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №50. - ст. 540.

6. Закон України „Про статус гірських населених пунктів України” від 15 лютого 1995 року №56/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №9. - ст. 58.

7. Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року №3356-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №36. - ст. 361.

8. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підручник. - К. Віктар 2003р.

9. Карпенко Д.О. Трудове право України: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999 р.

10. Пилипенко П.Д. Трудове право України: Навч. Посібник. - К.: „Ін'юре”, 2003 р.

11. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: „Консум”, 1998 р.

12. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. - К.: „Знання”, 2000 р.

13. Трудове право України. Прокопенко В.І. - Харків. Консум 2005р.

14. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - №3.

15. Карпенко Д., Хуторян Н. Особлива частина проекту Кодексу України про працю потребує удосконалення // Право України. - 1998. - №6.

16. Костюк В. Міжнародні акти як джерела Трудового права// Право України. - 1999. - №11.

17. Процевський О. Новий зміст права на працю - основа реформування трудового законодавства України / / Право України. - 1999. - №6.

18. Жаравович Д. Вплив міжнародних норм про працю на вітчизняне Трудове право// Право України. - 2001. - №3.

19. Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №10.

20. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №23.

21. Актуальні проблеми джерел Трудового права України в сучасних умовах ринкової економіки: матеріали наукової конференції. Національний університет внутрішніх справ. Харків. 2004 р.

22. Вишновецька С.В. Міжнародні багатосторонні акти в системі джерел трудового права України // Науковий вісник Чернівецького університету. - 1999. - Вип. 45.

Размещено на Allbest.ru