Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПОДАТКОВОГО ПРАВА
• 1.1 Поняття джерел податкового права;
• 1.2 Класифікація джерел податкового права;
• РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ВИДИ ДЖЕРЕЛ ПОДАТКОВОГО ПРАВА
• 2.1 Закони як джерела податкового права;
• 2.2 Підзаконні НПА як джерела податкового права;
• 2.3 Міжнародні договори як джерело податкового права;
• РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМАТИКА ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Від того, як люди розуміють право, залежить, як вони будуть ним користуватися. Це ж саме стосується і джерел права. Звісно, що неправильне розуміння джерел права призводить до такого ж неправильного користування ними. В свою чергу, чим адекватнішим є розуміння джерел права, тим оптимальнішим і ефективнішим буде їх використання. Якщо, наприклад, у сучасній Україні є достатньо ознак, які свідчать про великі недоліки у використанні джерел її податкового права, то це означає, з нашої точки зору, що існують не менші проблеми з їх розумінням. Недарма одним з теоретиків фінансового права України П.С. Пацурківським зроблено висновок про те, що проблема джерел податкового права держави, як і джерел фінансового права в цілому, на загальнотеоретичному, методологічному рівні розроблена незрівнянно менше у фінансово-правовій науці, ніж категорії «предмет фінансового права» та «предмет податкового права», «метод фінансового права» та «метод податкового права».

У недорозвинутому стані, як стверджують фахівці, перебуває також і загальноправова категорія «джерела права» в цілому. Ці дві категорії - «джерела податкового права» та «джерела права в цілому» співвідносяться між собою, як особливе та загальне, а тому, щоб з'ясувати по суті перше, необхідно хоча б у загальних рисах охарактеризувати друге.

У радянський період дослідженню тих або інших аспектів джерел по-даткового права були присвячені роботи Ю.А. Ровинського, С.Д. Ципкіна, В.С. Запольського.

При цьому характерним для їх досліджень було те, що вони ототожнювали категорії «джерела податкового права» та «податкове законодавство». В свою чергу, термін «податкове законодавство» вони використовували головним чином у широкому розумінні слова, оскільки саме такий доктринальний підхід до тлумачення законодавства панував у радянській теорії держави і права.

Подальший розвиток та конкретизацію сучасні підходи до аналізу податкового законодавства, джерел податкового права в цілому запропоновані провідними вітчизняними фахівцями з теорії податкового та фінансового права, знайшли у монографіях О.В. Щербанюк, Г.В. Бех, М.О. Перепелиці та В.В. Хохуляка, у ряді навчально-методичних видань, у кандидатських дисертаціях В.В. Безуглої, Н.В. Воротіної, В.М. Чебан, М.М. Весельського, І.Є. Криницького, О.Г. Свєчнікової, В.М. Кофлана та інших. Проте, як і попередні автори, чіткого визначення поняття «джерела податкового права» вони не дають. Відсутнє також чітке нормативно закріплене визначення поняття «податкове законодавство».

Об'єктом дослідження у курсовій роботі є суспільні відносини, що виникають в процесі та з приводу оподаткування фізичних і юридичних осіб, а також юридичні факти, що виступають у якості умов та підстав виникнення, зміни та припинення даних правовідносин.

Предметом дослідження стали норми чинного законодавства України, покликані регулювати податкові правовідносини, та містяться в: Конституції України; Податковий та Митний кодекси України; міжнародних угодах України; постановах Верховної Ради України; Указах Президента України; Постановах Кабінету Міністрів України; актах органів місцевого самоврядування; рішення Конституційного Суду України.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПОДАТКОВОГО ПРАВА

1.1 Поняття джерел податкового права

Слово (термін) джерело означає те, що дає початок будь-чому. Джерело права -- це зовнішні форми виявлення правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконавця. Усі ці положення повною мірою стосуються й податкового права.

Джерело права, будучи одним з фундаментальних понять теорії права, само собою та у співвідношенні з іншими, «дотичними» до нього категоріями і поняттями, особливо з поняттям «форма права», має неоціненне теоретичне і практичне значення. Саме тому, починаючи з римських юристів і закінчуючи вченими-правознавцями сьогодення, воно перебуває в полі постійної пильної уваги та вивчення⁾ Памятки римского права. Институции Юстиниана / Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Таисинова. -- М., 1998; . В теоретичному плані чітке уявлення про поняття та зміст джерел права виступає неодмінною передумовою не менш чітких знань про такі нерозривно пов'язані з ним та у значній мірі залежні від нього категорії і поняття, як характер і зміст права, система права, галузь права, інститут права і навіть у певній мірі норма права та інші. В практичному плані чітке уявлення про джерела права - їх поняття, види та зміст - створює умови для подальшого вдосконалення та відповідного підвищення ефективності правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності державних органів.

В той же час розуміння джерела права не може бути глибшим та повнішим, ніж розуміння власне права. Цілком правильно, на нашу думку, відомий російський теоретик права Г.В. Мальцев констатував, що «відоме зауваження Канта про те, що юристи все ще шукають визначення права, залишається справедливим і у наші дні». Юридична думка, резонно відзначає він, «судячи з усього, приречена на безкінечний пошук визначення права, спонукана до цього практичною необхідністю побудувати правопорядок на фундаменті якомога надійніших, чіткіших та повніших знань про його сутність, предмет правового ре регулювання» Мальцев Г.В. Понимание права. Подходы и проблемы. - М., 1999. - С.3.. Ця одвічна і нескінченна погоня за з'ясуванням сутності права, очевидно, у вирішальній мірі зумовлена тим, що, з одного боку, має місце постійне незадоволення досягнутим рівнем юридичних знань, вічно злободенне відчуття неповноти права, бажання його вдосконалити, а з іншого боку - зростаюче разом з досвідом, що набувається, розуміння відносності результатів наукового пошуку, обмеженості і звідси минучості висновків, в істинність яких суспільство уже встигло повірити. Причому ця недосконалість, неповнота знань про право іманентна усій світовій юриспруденції, що вона визнає сама Daries H. Holdcroft. Jurisprudence: Text and Commentary. - L., 1997.

У правознавстві і юридичній практиці термін «джерело права» розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна «форми права». Разом з тим, важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються - чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. У праві категорій форми охоплюються два значення: а) правова форма; б) форма самого права.

При відносній єдності змісту і форми, перше є рухомою, динамічною стороною цілого, а форма охоплює систему стійких зв'язків предмету. Виникаюче деколи в ході розвитку невідповідність змісту і форми кінець кінцем дозволяється "скиданням" старої і виникненням нової форми, адекватної змісту, що розвивається.

Правова форма - вся правова реальність. В цьому випадку йдеться про правові явища, охоплюючи економічні, політичні, побутові і інші фактичні відносини. Поняття правової (юридичної) форми застосовне, коли розкривається зв'язок права (або будь-якого правового явища) з іншими соціальними утвореннями, процесами і відносинами.

Форма права - це форма саме має рацію як окремого явища, і співвідноситься вона тільки із змістом права. Її призначення - упорядкувати зміст права, додати йому властивості державно-владного характеру. Виділяють зовнішню і внутрішню форми права.

Скажімо право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється, у першому випадку. Внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права - це система законодавства.

Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію. До неї відносять систему права, горизонтальну та вертикальну структури підпорядкованості усіх її елементів. А зовнішньою - стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Щодо неї у сучасній вітчизняній юридичній літературі не сформувалося єдиного розуміння, що ймовірніше пов'язане з неоднозначною трактовкою різними авторами вже самого змісту права. Іноді, наприклад, припускають, що зміст права складає державна воля, а форми права - це юридичні норми. Думається, однак, що більш близькі к істині ті вчені, які змістом права визнають не державну волю, а юридичні норми, і в цьому зв'язку формою іменують джерела права.

Джерела податкового права - це зовнішні конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які містять норми податкового права. Змістом джерел податкового права є правові норми, що регулюють питання встановлення, введення і стягування податків і зборів, відносини у сфері податкового контролю й відносини з приводу притягнення до відповідальності за вчинення податкового правопорушення.

Джерела податкового права допомагають виконувати два взаємопов'язані завдання. По-перше, вони є невід'ємною частиною фінансової правотворчості, яка, у свою чергу, представляє один з основних напрямів фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування. У результаті здійснення державою й органами місцевого самоврядування правотворчої функції утворюються джерела податкового права. По-друге, джерела податкового права є формою існування податкових норм, тобто зовнішнього об'єктивного вираження загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів у податкових відносинах. Форма джерела податкового права містить знання про чинне законодавство, призначене для регулювання податків і зборів. Нормативні правові акти про податки і збори мають певні особливості вступу в законну силуДзюба О.В. Податкове регулювання банківської діяльності в Україні та визначення його пріоритетних функцій. Економічний вісник університету: збірник наукових праць державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. - 2011. - №17/1. - С. 3..

З українських дослідників джерел податкового права доцільно виділити М.П. Кучерявенка, який є провідним фахівцем з питань вітчизняної теорії податкового права. Ним започатковано чимало нових перспективних методологічних підходів до цієї проблеми, зроблені цінні узагальнення, оцінки та висновки, які можна розглядати в якості критеріїв та орієнтирів усім наступним дослідникам цих проблем. Зокрема, М.П. Кучерявенко зробив висновок, що «джерела податкового права є вираженням правотворчої діяльності держави у формі прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права».

Джерела податкового права -- це акти компетентних органів держави, якими встановлюються норми права у сфері податкової політики. Проблема джерел права лежить в основі будь-якої юридичної концепції, оскільки само Існування та ефективність юридичних норм багато в чому визначаються формами вираження і закріплення їх. Податкове право в цьому аспекті не е винятком. Питання про джерела має для нього велике теоретичне та практичне значення. Вивчення цієї проблеми дає можливість не тільки виявити сутність сучасного податкового права, але й певною мірою прогнозувати шляхи його розвитку.

Податкове право є сукупністю юридичних норм, які визначають податкову систему держави, порядок стягнення податків, відповідальність за порушення розпоряджень податкових органів, що займає особливе місце в механізмі фінансового регулювання. Саме податки є основним важелем, за допомогою якого створюються державні грошові фонди та матеріальні умови для існування і функціонування влади. В цьому полягає їхня фіскальна функція. Формування дохідної частини державного бюджету на основі стабільного і централізованого стягнення перетворює державу на найбільший економічний об'єктГега П.Т., Доля Л.М. / Основи податкового права: Навч. посіб. -- 3-тє вид., випр. і доп. -- К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. - С. 32..

1.2 Класифікація джерел податкового права

Джерело податкового права є насамперед формою вираження і встановлення чинних податково - правових норм. Зовнішній характер цієї форми об'єктивного права характеризується перш за все тим, що відбувається закріплення поведінки учасників податкових відносин. Крім того, особливим чином здійснюється і його оформлення - як спеціальних приписів нормативно - правових актів, залежно від їх становища в ієрархії податкового законодавства. Нарешті, подібне зовнішнє оформлення надає певна якість - форма вимоги, характер правової норми. «Таким чином, джерело права є зовнішньою формою об'єктивізації правової норми. Причому тільки об'єктивована ( «у певній формі» ) норма стає загальнообов'язковою правовою нормою, реалізація якої забезпечується відповідними заходами державного впливу. Норма права не існує й не може існувати поза джерелом права - оболонки буття правової норми»Зивс С.Л. Источники права. - М. Наука. 1981. - С.9..

Джерела податкового права повинні:

- установлювати певні правила поведінки, які виключають його індивідуалізацію відносно окремого суб'єкта;

- бути виданим компетентним органом (в основному органами державної влади);

- мати чітку відповідність матеріальної і процесуальної сторони функціонування податкового механізму;

Таким чином, джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права Основи податкового права: Навчальний посібник / За ред. проф. Кучерявенко М.П. -- Харків: НЮАУ, 2003..

Традиційно джерелами права вважаються нормативно - правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові або адміністративні), міжнародні угоди. Можливі декілька підходів до розгляду джерела права:

- соціально-економічний - визначає сукупність соціально-економічних факторів, які регулюють об'єктивні закони;

- державно-політичний - характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

- юридичний - специфічний механізм, що передбачає реалізацію державної свободи в конкретних нормах права.

Джерела податкового права можуть бути поділені за декількома принципами:

1. На підставі владно-територіальної ознаки (в основному це стосується видів нормативних актів):

1) Загальнодержавні нормативні акти;

2) Місцеві нормативні акти;

2. За характером правових норм:

1) Нормативні - акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами в установленому порядку;

2) Ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру;

3. За особливостями правового регулювання та характером встановлення:

1) Звичай, санкціонований компетентними органами в установленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться відсилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування податкових актів, рамки компетенції держаних органів у сфері оподаткування.

2) Прецедент одержав значне поширення в англосаксонських правових системах, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що правозастосовний орган фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм народились в ході судових слухань за податковими справами. Так, розгляд щодо податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п'яту поправку Конституції США, що надавала право відмовитись від давання показань на підставі того, що це могло призвести до «самообвинувачення». Верховний суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використання п'ятої поправки до Конституції у разі розгляду справ про податкові правопорушення.

Подібні ситуації спричиняють необхідність систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний суд, апеляційні суд, претензійний суд, федеральні окружні суди та податковий суд США Козирин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики.- М. 1993.- С. 73-74..

3) Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди є однозначним. Міжнародні договори наділені різною юридичною силою. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія є рівнозначною законам, і міжнародні договори включаються в систему законодавства нарівні із законами. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення. А власне в Україні Конституція України встановлює пріоритет міжнародних угод над нормами національного податкового законодавства Конституція України // Відом. Верховної Ради України. - 1996. - №30.- Ст.141.. Принципове значення має й норма Конституції, відповідно до якої закони та інші правові акти не повинні їй суперечити;

4) Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини Козирин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики.- М. 1993.- С. 75..

5) Нормативно-правовий акт - найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акта Кучерявенко М.П. Податкове право України. - Підручник. - Харків: Право, 2013. - С. 77..

податковий нормативний юридичний законодавство



РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ВИДИ ДЖЕРЕЛ ПОДАТКОВОГО ПРАВА

2.1 Закони як джерела податкового права

Податкове законодавство, виступаючи формою реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють оподаткування. С.Г. Пепеляєв зазначає, що податкове законодавство включає взагалі тільки закони та рішення органів влади, видані на основі Конституції Основи податкового права під ред. С.Г. Пепеляєва. - М.,1995. - С. 105.. Згідно зі ст.3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом, операцій з переміщенням товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно - правових актів, прийнятих на підставі і на виконання цього кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.

Податкові закони - це нормативно - правові акти законодавчого органу влади, у яких закріплені норми податкового права, що регулюють особливу сферу суспільних відносин - сферу оподаткування, і які мають вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Конституція України як основний нормативно-правовий акт у сфері податкової діяльності держави та місцевого самоврядування займає одне з найважливіших місць в системі джерел податкового права. Це обумовлюється її установчим характером та прямою дією її норм (ст. 8) Конституція України - Основний закон держави і суспільства: Навч. посібник. - Х., 2007. - С. 190;. Вона регулює найбільш значущі, фундаментальні суспільні відносини.

Застосування конституційних положень можливо без додаткової їх регламентації в інших законах. При цьому, як зазначають Ю.М. Тодика і В.Я. Тацій, положення статі Конституції про пряму дію конституційних норм не відкидає, а вимагає ґрунтовного забезпечення нормативного регулювання суспільних відносин поточним законодавством Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. - 2003. - №6. - С. 7.. Це характеризує її місце в ієрархії нормативно-правових актів, чинних в Україні, та означає, що вона має верховенство над усіма іншими законами, що всі норми й інститути поточного законодавства, і фінансового зокрема, не повинні суперечити її положенням.

Конституція України визначає принципи, які є основою змісту фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, відображають характер конституційного регулювання фінансових відносин та мають базове значення для фінансового права в цілому. Зокрема, це такі принципи: верховенство права (ст.8), гласність (ст.57), законність (ст.6,8,19, 113, 117, 118), пріоритет прав і свобод людини й громадянина (ст. 3), відповідальність держави за свою діяльність (ст.3), принцип розподілу компетенції у податковій сфері між представницькими та виконавчими органами, що випливає з принципу розподілу влади (ст.6); та ін. Ці принципи не можуть бути порушені при здійснені податкової діяльності.

Також Конституція України встановлює компетенцію певних державних органів у галузі податковій діяльності та закріплює права й обов'язки громадян у податковій сфері. Наприклад, конституційного обов'язку кожного громадянина сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, установлених законом, і щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік (ст.67) Конституція України - Основний закон держави і суспільства: Навч. посібник. - Х., 2007. - С. 190..

Треба вказати, що не всі фінансово-правові норми відповідають Конституції України. Про це свідчать численні рішення Конституційного Суду України щодо визнання певних норм фінансового (податкового) права такими, що не відповідають чинній Конституції України. А отже, процес удосконалення фінансового законодавства триває дотепер.

Сучасний стан фінансового законодавства свідчить про те, що дотепер при підготовці та прийнятті фінансово-правових актів недостатньо враховуються положення Конституції, нерідко конституційні принципи і норми оцінюються і трактуються помилково, продовжується практика невиконання ряду конституційних норм. Як зазначає П.С. Пацурківський, сучасне позитивне фінансове право є недостатньо ефективним, оскільки в ньому відбувається підміна правовідносин владовідносинами, що суперечить Основному Закону і, відповідно, знижує нормативний потенціал Конституції у сфері регулювання фінансового права. Такий стан вимагає проведення “справжньої юридичної революції у фінансовому праві, пошуку і знаходження нового фінансового права”, яке б відповідало конституційним вимогам, зокрема принципу формальної рівності суб'єктів фінансових правовідносин Окрема думка судді // Офіційний вісник України. - 2003. - №16. - С. 71..

Усвідомлення ролі Конституції у процесі регулювання фінансового права можливе тільки через процес “проникнення” її нормативного потенціалу в галузеве фінансове законодавство, його трансформації та підпорядкування фундаментальним конституційним вимогам. Мова йде про механізм приведення норм та інститутів фінансового права у відповідність із Конституцією, що представляє собою процес конституціоналізації фінансового права, що в кінцевому результаті, полягає в забезпеченні гармонійної взаємодії норм конституційного та фінансового права при безумовному пріоритеті перших над другими, а також вироблення конституційно-правової методології оптимізації фінансової системи держави Нестеренко О.Б., Кондрат'єв В.О. - Конституція України як базове джерело фінансового (податкового) права. Право. 2.Административное и финансовое право. - 2011. - С. 92..

Податковий кодекс спрямований на створення в Україні стабільної податкової системи з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, упорядкування стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати та їх несвоєчасну сплату, підтримку пріоритетних галузей економіки, заохочення розвитку вітчизняного виробництва, стимулювання інвестиційних процесів, зниження податкового навантаження, дотримання міжнародних угод щодо оподаткування, забезпечення прав платників податків, створення дієвого механізму контролю з боку податкових органів, обмеження можливостей ухилення від оподаткування Вдовічена Л.І. Податковий кодекс України як елемент системи правового регулювання діяльності держави у сфері уникнення подвійного оподаткування «Вісник Вищої ради юстиції». - №4 (12) 2012. -

С. 42..

Згідно із ст.1 Податкового кодексу України - Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

ПК України є основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У цьому акті поєднані матеріальні й процесуальні аспекти регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів, тобто визначено всі принципові положення регулювання податкових відносин. Але як не дивно, досить специфічна ситуація склалася у сфері формування та закріплення правових принципів, які лежать в основі правового регулювання відносин між державами з приводу оподаткування власних резидентів, чия діяльність виходить за межі національної держави, або ж оподаткування нерезидентів, що здійснюють діяльність на території даної держави: ні в Конституції України, ні в ПК України, де визначаються принципи побудови та призначення системи оподаткування, не згадується про принцип одноразовості оподаткування чи принцип уникнення подвійного оподаткування.

Податковий кодекс України спрямований на усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, забезпечення їх гармонізації та взаємодії, створення умов для подальшого інтегрування України до світової спільноти. Тому ст. 5 ПК України визначає основні правила співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: «Поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 цього Кодексу. У разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу» Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI // Відомості Верховної Ради України від 8 квітня 2011 р. - №13 / №13-14, №15-16, № 17. - Ст. 112. Тобто цією статтею встановлюється межа впливу норм податкового законодавства та співвідношення їх із положеннями законодавчих актів, які не відносяться до податкового законодавства України згідно зі ст. 3 цього Кодексу. Ця стаття застосовується при вирішенні питання щодо відповідності нормативно-правових актів, які регулюють відносини оподаткування з іншими джерелами податкового права, з іншим законодавством, закладає підстави співвідношення актів за юридичною силою. Визнання нормативно-правового акта таким, що не відповідає ПК України, вирішується в судовому порядку.

Сферою регулювання Податкового кодексу України є група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків та зборів. Цим актом регулюється сукупність специфічних відносин, що дозволяє виділити їх із загальної маси фінансових відносин на підставі того, що йдеться про рух грошей у власність держави та територіальних громад (від платника в бюджети) у формі податків та зборів. Законодавець у ч. 1 цієї статті спробував закріпити вичерпний перелік відносин, на регулювання яких спрямовано вплив приписів цього кодифікованого акта:

1) закріплення переліку податків та зборів;

2) порядок адміністрування податків та зборів;

3) закріплення правового статусу платників податків та зборів;

4) компетенція контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб;

5) регулювання відповідальності за порушення податкового законодавства.

У липні 2012 р. п. 1.1 ст. 1 цього Кодексу доповнено абзацом другим, згідно з яким цим Кодексом визначаються також функції та правові основи діяльності органів державної податкової служби. Одночасно із внесенням таких змін до основного податкового закону держави втратив чинність і Закон України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні».

Навряд чи такий перелік можна вважати вичерпним. У перспективі він вимагатиме певного доопрацювання. Наведемо лише декілька зауважень. По-перше, навряд чи доцільно акцентувати увагу на необхідності виділення саме платників податків та зборів (тим більш у такій редакції, як це запропоновано). Доцільніше або наголосити саме па регулюванні правового статусу цих зобов'язаних осіб, або взагалі закріпити припис щодо визначення всіх елементів правового механізму податку (серед яких платник - лише один поряд з іншими). По-друге, акцентування уваги на особливості регулювання місця посадових осіб передбачає певне дублювання понять, бо обов'язки є однією зі складових повноважень. По-третє, навряд чи реалізація компетенції контролюючих органів та повноважень посадових осіб доцільно пов'язувати лише з податковим контролем. Податковий кодекс України регулює їх дії в усіх відносинах, пов'язаних із справлянням податків (облік платників, роз'яснення тощо), і значна частка цих відносин не характеризується функціями контролю. По-четверте, відповідальність стосується не всіх її різновидів взагалі (кримінальної, адміністративної і і.д.), а лише специфічного різновиду, який у Кодексі фігурує під нашою фінансової. Як підсумок, видається, що доцільніше було б закриті и відкритий перелік відносин, на регулювання яких спрямовано дію Податкового кодексу України, та закінчити регулюванням інших відносин, пов'язаних із справлянням податків та зборів.

З ПК вилучено згадку про те, що податкове законодавство може складатися з інших законодавчих актів з питань оподаткування, яка містилася в законопроектах. Аби не залишити жодних сумнівів, у ст. 7 ПК наголошено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються ПК і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України. Виняток складають лише закони, що вносять зміни до ПК та встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Сфера дії ПК не поширюється на:

- оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом (визначається Митним кодексом та іншими законами з питань митної справи);

- питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також з банків;

- погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (він взагалі не вважається податком).

Також,згідно із ст. 3 Податкового кодексу джерелом податкового права є й Митний кодекс,а саме розділ XII Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами. Власне у главі 53 визначаються загальні положення щодо пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами (ст.364-370),а глава 54 регламентує пропуск та оподаткування товарів, що вивозяться (пересилаються) громадянами за межі митної території України (ст. 371-373), також глава 55 присвячена пропуску та оподаткуванню товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України (ст.374-381).

Певними повноваженнями наділені органи місцевого самоврядування у сфері оподаткування. Деталізує повноваження місцевих Рад у галузі оподаткування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених Законом, та затвердженні, відповідно до Закону: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) встановлюються нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено і досить цікаву конструкцію, яка на сьогодні не застосовується, але дуже широко використовувалась за часів радянської влади. Згідно із ст. 1 цього Закону на рівні територіальних громад може використовуватись самооподаткування як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Навряд чи цей припис може бути життєздатним, бо цей підхід не може бути узгоджений із ст. 6 цього Кодексу. По-перше, не можна справляти обов'язкові примусові платежі (податки та збори) на добровільній основі. По-друге, виходячи із положень Закону, справляння таких платежів повинно мати цільову спрямованість. Тоді як податок відрізняється нецільовим характером Науково-практичний коментар Податкового кодексу за загальною редакцією М.Я. Азарова..

2.2 Підзаконні НПА як джерела податкового права;

Поняття „підзаконні нормативні акти як джерело податкового права” включає в себе широкий комплекс актів правотворчості, що видаються органами законодавчої та виконавчої влади. Нормативними вони є саме тому, що містять в собі норми податкового права.

Згідно із ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. На підставі цих нормативно-правових актів реалізуються повноваження Кабінету Міністрів стосовно забезпечення економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики (фінансової, цінової, інвестиційної та податкової), виконання Конституції і законів України, актів Президента України Науково-практичний коментар Податкового кодексу за загальною редакцією М.Я. Азарова..

Системний аналіз Конституції України, податкового законодавства держави дозволяє зробити висновок, що не сутнісні, а факультативні елементи юридичного складу податку законодавець допускає первинно врегульовувати підзаконними нормативними актами. Вивчення суті, змісту, особливостей та юридичної сили усіх підзаконних актів держави, що врегульовують податкові правовідносини, дозволяє поділити їх на чотири якісно відмінних між собою групи: а) постанови Верховної Ради України; б) Укази Президента України; 3) постанови Кабінету Міністрів України; 4) акти органів місцевого самоврядування Жук Л.В. Джерела податкового права України. - Ірпінь. - 2005. - С. 148..

Усім підзаконним нормативним актам властиві ряд спільних рис. По-перше, усі вони мають імперативний загальнодержавний характер. Так, держава наділяє органи, організації, посадові особи правом розробляти та приймати підзаконні нормативні правові акти, тобто, правотворчою компетенцією. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих підзаконних нормативних правових актів, включаючи примусовий вплив на осіб, що не виконують добровільно відповідні нормативні приписи. По-друге, підзаконні нормативні акти приймаються не усіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на це державою - Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування. По-третє, підзаконні нормативні акти приймаються з дотриманням відповідної процедури, а також вимог до змісту і форми цих актів і являють собою в підсумку акт - документ. По-четверте, усі підзаконні нормативні акти з питань оподаткування мають чіткі параметри їх дії в часі, просторі та за колом осіб. По-п'яте, вони зажди містять в собі юридичні норми, що власне і робить їх нормативними, загальнообов'язковими. Саме в цьому й полягає головна функція нормативного підзаконного акту, що він є формою реального буття, існування норм права.

Отже, підзаконні нормативні акти є важливим джерелом податкового права України. Формою цих актів є відповідно постанова Верховної Ради України, указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, рішення органу місцевого самоврядування. Між собою вони перебувають саме у наведеній ієрархії. Для перших трьох форм цих актів властивий всезагальний характер, оскільки їх видають органи загальної компетенції. Просторова дія рішень органів місцевого самоврядування обмежена відповідними територіальними рамками. По відношенню до законів України зазначені нормативні акти мають підзаконний характер. Правове поле, що врегульовується підзаконними нормативними актами, за жодних умов не може бути адекватно врегульованим ні законами України, ні відомчими нормативними актами. Тобто, сутність проблеми підзаконних нормативних актів полягає не в тому, щоб зменшувати їх вплив та роль у регулюванні податкових відносин, а у тому, щоб глибше з'ясувати правову природу цих актів і на основі цього готувати та реалізувати їх незрівнянно якісніше, на принципово вищому рівні.

2.3 Міжнародні договори як джерело податкового права

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України Законом України від 28 червня 1996 р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 23 липня 1996 р. - 1996 р. - №30. - Ст. 141.. У цьому випадку вони розглядаються вже як внутрішній складовий елемент національного податкового законодавства, поряд з актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Таким чином, коли держава з певних причин виділяє норму міжнародного договору, то вона забезпечує її гарантіями до виконання так само, як і свої національні нормативно-правові акти. Інакше кажучи, держава виступає як суб'єкт примусу, і норма міжнародного договору стає елементом національного законодавства Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В 6 томах / Н.П. Кучерявенко. - Т.II: Введение в теорию налогового права. - Х.: Легас; Право, 2004. - С. 520..

Варто підкреслити, що міжнародні податкові угоди не створюють нових податкових законів, вони лише забезпечують, якщо це можливо, «м'яке» і надійне стикування двох податкових юрисдикцій, двох національних податкових законодавств. Тому основне правило міжнародних податкових угод полягає в тому, що вони не можуть дати кожній країні більше прав і переваг, аніж це передбачено її національним законодавством Кашин В.А. Налоговые соглашения России. Международное налоговое планирование для предприятий / В.А. Кашин - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. - С. 12.. Тому є досить очевидним значення для кожної країни у розробці і суворому дотриманні відповідних правил і норм на рівні національного податкового законодавства. При правильному підході до цього питання значну, якщо не всю, частину необхідного регулювання (і при цьому з досить високим рівнем захисту національних інтересів) цілком можна забезпечити тільки за рахунок односторонніх, національних заходів, не вдаючись до допомоги податкових угод. Однак слід зазначити, що список цих односторонніх заходів, так само як і механізм їхнього застосування, у значній мірі був складнений під впливом податкових угод Вдовічена Л.І. Податковий кодекс України як елемент системи правового регулювання діяльності держави у сфері уникнення подвійного оподаткування «Вісник Вищої ради юстиції». - №4 (12) 2012. - С.45..

У Законі України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р., у статті 19 якого зазначено: «Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору» Про міжнародні договори України. Закон України від 29 червня 2004 року №1906-ІV // Юридичний вісник України. - 2004. - №34(478). - 21-27 серпня..

Міжнародний договір важливим джерелом податкового права. Податкова угода (у цій праці ми не зупиняємося на різниці між договором, угодою, конвенцією), як зазначає С.Г. Пепеляєв, має подвійну природу. Дійсно, з одного боку, вона регулюється міжнародним правом, з іншого -- після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів.

-- які мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Наприклад, в Україні(згідно із п. 2, ст. 3 Податкового кодексу України), Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того -- раніше чи пізніше їх було прийнято.

-- які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Така ситуація породжує багато суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних за силою національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від знов прийнятого національного закону.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна обґєднати в три групи.

1. Умовно податкові -- угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.

2. Загально-податкові -- угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).

3. Обмежено-податкові -- угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи обґєкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

а) сфери застосування договору;

б) закріплення конкретних видів податків за державами;

в) усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;

г) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) звичайно складається з трьох частин: у першій встановлюється сфера дії угоди, у другий визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.

До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно поділити на три групи: статті, що стосуються доходів від «активної» діяльності (тобто повґязаної з присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим обкладання «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що вживаються в угоді.

У третій частині згруповано статті, які визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами з виконання угоди, а також дуже важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування і статті про вступ у силу і припиненні дії угоди.



РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМАТИКА ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ПК України є основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У цьому акті поєднані матеріальні й процесуальні аспекти регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів, тобто визначено всі принципові положення регулювання податкових відносин. Але як не дивно, досить специфічна ситуація склалася у сфері формування та закріплення правових принципів, які лежать в основі правового регулювання відносин між державами з приводу оподаткування власних резидентів, чия діяльність виходить за межі національної держави, або ж оподаткування нерезидентів, що здійснюють діяльність на території даної держави: ні в Конституції України, ні в ПК України, де визначаються принципи побудови та призначення системи оподаткування, не згадується про принцип одноразовості оподаткування чи принцип уникнення подвійного оподаткування. Так, М.П. Кучерявенко зауважує, що практика побудови податкових систем та їх функціонування у країнах Західної Європи дає змогу до традиційних принципів, пов'язаних з ідеями Адама Сміта, додати і кілька вузьких специфічних принципів, зокрема «…використання податкових механізмів повинне бути справедливим, виключати, перш за все, можливість подвійного оподаткування» (виділено нами - В.Л.) Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В 6 томах. / Н.П. Кучерявенко. - Т. III: Учение о налоге. - Х.: Легас; Право, 2005. - С.50.. Розвиваючи свою думку, він зазначає, що серед принципів організації та функціонування системи оподаткування можна і необхідно виділити окрему підсистему принципів податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, які характеризують особливості цього специфічного механізму: однократність обкладання означає, що один і той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період) Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В 6 томах. / Н.П. Кучерявенко. - Т. III: Учение о налоге. - Х.: Легас; Право, 2005. - С.53.. Тому ми вважаємо, ст. 4 ПК України потребує доповнення, оскільки вона визначає принципи правового регулювання податкових відносин («Основні засади податкового законодавства України»), але не враховує такого основного етапу в реалізації податкового механізму, як одноразовість оподаткування.

Питання поглиблення реформаційних процесів, подальшого вдосконалення законодавства на основі Конституції України і приведення його у відповідність до міжнародно-правових актів, згідно з якими наша держава має певні зобов'язання перед міжнародними організаціями, є одним з головних напрямів діяльності Верховної Ради України. Особливо важливим це стало після вступу України до Ради Європи і повинне бути інтегруючим чинником державотворення, здатним об'єднати зусилля всіх політичних сил та інтелектуальний потенціал нашого суспільства.

На сьогодні актуальним є не тільки внесення відповідних змін до законодавства у галузі оподаткування з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань, а й забезпечення такого виконання, тобто для України важлива саме імплементація норм міжнародного права у її внутрішнє право. Державна політика щодо адаптації податкового законодавства України до міжнародних стандартів втілюється в Податковому кодексі України, який визначає загальнодержавні й місцеві податки і збори, а також порядок адміністрування.

Серед здобутків державної податкової політики виділяють: введення автоматичного відшкодування податку на додану вартість та зниження ставки з 2014 року з 20% до 17%; оподатковування доходів фізичних осіб за ставкою 15% (для осіб із щомісячним доходом до 10 мінімальних зарплат) і за ставкою 17% (для осіб із щомісячним доходом понад 10 мінімальних зарплат); зниження ставки податку на прибуток підприємств з 25% до 23%, а з 2012 року - до 21%, з 2013 - до 19% і з 2014 - до 16% Мон. Білецька Г.М. Гармонізація податкового законодавства:Українські реалії. - Алерта.- К.2012.- С.57..

Крім того передбачається оподаткування доходів фізичних осіб від банківських депозитів за ставкою 5% (однак цей податок буде введено з 2015 року) та введення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так як метою вирішення питань, що виникають у процесі імплементації норм міжнародного права на національному рівні, є покращення соціально-економічного становища України, що визначається не тільки загальним напрямом, у якому відбуватиметься подальший розвиток у сфері оподаткування, а й з більш конкретними питаннями, що стосуються всіх процесів, які мають значний вплив на подальший розвиток політико-правових і економічних міжнародних відносин. Урахування вище зазначеного під час укладання міжнародних угод і домовленостей має значно спростити виконання взятих на себе зобов'язань та матиме позитивний вплив на розвиток податкових відносин загалом.

Важливою проблемою, що потребує вирішення, є проблема збалансування фіскальної та регулюючої функцій оподаткування. Реалізація фіскальної функції дозволяє забезпечити надходження коштів до бюджетної системи, а регулюючої - стимулювати економічну активність підприємницького сектору.

Однак, Податковим кодексом передбачене поступове зменшення фіскального тиску на бізнес через зниження загальної ставки податку на прибуток до 16 відсотків (з 01.01.2014 року). Натомість, запроваджено нові податки (на нерухомість, депозити); підвищені рента за видобування газу, нафти, ставки акцизного податку, граничні ставки єдиного податку, плата за землю; розширено перелік підакцизних товарів. Важливу роль у процесі забезпечення податкових надходжень до бюджетної системи відведено протидії мінімізації та ухилянню від сплати податків. За розрахунками експертів Національного інституту стратегічних досліджень, лише через застосування схем мінімізації оподаткування ПДВ бюджет втрачає 25,6% обсягу потенційно можливих надходжень (майже 30 млрд. грн.) Молдован Олексій. Податковий кодекс: чи буде краще для України. - Дзеркало тижня.-2010. - №44 (824). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dt.ua/articles/61549..