Правовідносини в сфері соціального забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

Розділ I. Поняття та основні ознаки правовідносин у сфері соціального забезпечення

Розділ II. Соціально - забезпечувальні (матеріальні) правовідносини

Розділ III. Соціально - страхові правовідносини

Розділ IV . Процедурні правовідносини

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Правовідносини в сфері соціального забезпечення є одним з видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на соціальний захист. Вони являють велику групу правовідносин в нашій державі. На ранніх стадіях свого зародження об'єднання людей (роди, племена, общини) мусили думати про непрацездатних, насамперед, про дітей і жінок. Пізніше ця турбота поширилася на людей похилого віку та інвалідів. З виникненням державності з'явилось і право, яке поступово почало втручатися у природний процес взаємодопомоги людей у разі настання складних життєвих ситуацій. До уваги бралися не разові, а типові ситуації, що постійно повторювались. Найоптимальнішій варіант такої поведінки оформлявся у звичай, а пізніше - у правові норми. За допомогою норм права закріплюються позитивні елементи у суспільних відносинах з матеріального забезпечення нужденних, моделюються нові відносини з приводу державного соціального забезпечення, корегуються існуючі. Правовідносини в сфері соціального захисту відображають специфіку предмета та метода цієї галузі права.

Різні аспекти правовідносин соціального забезпечення досліджені ще за часів Радянського Союзу такими вченими: Н.Г. Александровим, В.С. Андрєєвим, В.А. Тарасовою, Я.М. Фогелем.

Учасники правовідносин соціального забезпечення, як будь-яких інших правовідносин, наділяються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Держава при цьому виступає гарантом реалізації цих прав та їх здійсненні. Уповноважені державою органи здійснюють охорону і захист прав, застосовуючи законодавство про соціальне забезпечення та норми інших галузей права (кримінального, адміністративного, фінансового, цивільного). соціальний забезпечення фонд бюджет

Загалом правовідносини соціального забезпечення мають цілий ряд спільних рис і ознак, що відображають їх природу, характер, склад та зміст і завдяки яким вони виступають самостійним різновидом правових відносин. Разом з тим правовідносини, що є результатом впливу норм права соціального забезпечення, досить різноманітні за своїми суб'єктами, об'єктами та підставами виникнення, у зв'язку з чим їх прийнято поділяти на окремі, відносно самостійні види. Вони утворюють певну структуру взаємопов'язаних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами різного функціонального призначення: соціально-забезпечувальними (матеріальними), соціально-страховими та процедурними. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення: Навч. посіб.: К.: КНЕУ, 2005. - С. 17.

Основою всієї системи правовідносин соціального забезпечення вважаються соціально-забезпечувальні правовідносини. Це правовідносини щодо матеріального забезпечення громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Вони є визначальними для галузевих правовідносин. Саме завдяки їм відбувається реалізація права особи на отримання будь-якого з видів соціального забезпечення. Це типові правовідносини матеріального характеру, всі інші правовідносини цієї системи відіграють допоміжну роль.

О.В. Лавріненко наводить такі особливості соціально-забезпечувальних відносин:

1. Як правило, правовідносини мають недоговірний характер. Правовий статус суб'єктів, тобто обсяг прав і обов'язків майже завжди визначається законом. Особа (або сім'я) при дотриманні встановлених законом вимог має суб'єктивне право на отримання пенсії, допомоги чи пільги, а державний орган зобов'язаний її надати. При цьому межі цього зобов'язання визначаються межами вимоги, котра регламентована в законі. В односторонньому порядку, або за згодою сторін межі зобов'язання змінені бути не можуть. В силу державного характеру соціального забезпечення в нормах права встановлюється така процедура надання пенсій, допомог та інших видів соціального забезпечення, котра забороняє нецільове використання коштів позабюджетних чи бюджетних коштів. Ця особливість в тій чи іншій мірі пронизує всі норми права соціального забезпечення.

2. Персоніфікація соціально-забезпечувальних відносин. Обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи обумовлюється сумарним періодом її трудової діяльності, розміром її заробітку, сімейним станом, кількістю утриманців.

3. Реалізації матеріальних правовідносин передують (або виникають одночасно) процедурні правовідносини. Процедурні правовідносини виникають у зв'язку із встановленням юридичних фактів (тривалість трудового стажу, встановлення групи інвалідності, встановлення факту перебування на утриманні та ін), а також у зв'язку із прийняттям рішення про надання або відмову у наданні певного виду соціального забезпечення. Процедурні правовідносини також є відносними. Крім того, це триваючі правовідносини, які припиняються разом із винесенням рішення про наявність чи відсутність обставин, що мають юридичне значення. Лавріненко О.В. Трудове право та право соціального забезпечення: навчально-методичні матеріали. -

Д.: «Вебер», 2007. - С. 453.

Н.Б. Болотіна вважає, що особливостями правовідносин у сфері соціального забезпечення є те, що:

1. Залежно від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів (сторін) правовідносин вони можуть бути абсолютними і відносними.

2. Їх ядром є основне соціально-захисне правовідношення, яке виникає між фізичною особою та уповноваженим державою суб'єктом.

3. Окрім основного соціально-захисного правовідношення у сфері соціального захисту виникають й інші правовідносини -- процедурні, процесуальні, організаційно-розпорядчі й охоронні. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - С. 154-155.

I. Поняття та основні ознаки правовідносин у сфері соціального забезпечення

Правовідносини розглядаються у двох розуміннях: широкому і вузькому. У широкому розумінні під правовідносинами розуміється особлива форма соціальної взаємодії, за якої учасники наділяються взаємними правами та обов'язками. Здійснення правовідношення забезпечується самими його учасниками, а не державою. Реалізація суб'єктивних прав і обов'язків у цьому правовідношенні не може суперечити волі держави і відбувається в особливому порядку. У цьому випадку правовідносини виникають не в розумінні впливу норм права на суспільні відносини, а у зв'язку із природно-історичною необхідністю. У такому правовідношенні реалізуються природні права людини, до яких належить право на соціальне забезпечення.

У навчальній літературі з теорії права наводяться два визначення правових відносин, що розглядаються у вузькому розумінні: 1) це врегульоване нормами права суспільне відношення, учасники якого наділені гарантованими державою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками; 2) це суспільне відношення, що виникає на підставі норм права, учасники якого, наділені суб'єктивними правами.

При висвітленні суті правовідношення зазначається, що воно: 1) є формою здійснення права, а не формою права; 2) є засобом регулювання суспільних відносин, а не регулятором їх (ним є норма права); 3) включає правомочну та зобов'язану поведінку і не залишає її за своїми межами; 4) не змінює характеру суспільних відносин за правового регулювання їх. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб.: - К.: «Олан», 2004. - С. 79-81.

Правовідносинам у сфері соціального забезпечення, як і в інших галузях права, притаманні такі риси:

1. Правовідносини є особливим різновидом суспільних відносин у сфері соціального забезпечення. Правовідносини самі по собі не породжують якихось нових суспільних відносини, а виступають лише як вид чи форма самого реального відношення, а окремо від нього, поза цим відношенням така форма взагалі існувати не може. Розподільчі відносини у сфері соціального забезпечення після врегулювання їх нормами права не втрачають своїх властивостей, а стають особливим різновидом цих відносин, їх формою, тобто правовідносинами у сфері соціального забезпечення.

2. Правові відносини у сфері соціального забезпечення складаються на підставі норм права. Норми права соціального забезпечення передбачають умови виникнення, зміни та припинення правовідносин у цій галузі права. Лише через правовідношення реалізуються норми права соціального забезпечення. Немає норми права - немає і відповідного правовідношення. У нормах права, крім юридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть бути учасниками правовідносин, об'єкти таких правовідносин, права й обов'язки, а отже і бажана поведінка суб'єктів цих відносин, відповідальність за невиконання вимог норм права. Існує причинний зв'язок між нормою права та правовідношенням. З цього приводу в літературі висловлені дві точки зору, а саме: 1) правове відношення є результатом регулятивного впливу правової норми на суспільне відношення; 2) правовідношення є не результатом, а засобом регулювання суспільних відносин

3. Правовідношення є вольовим суспільним відношенням. Право регулює такі вчинки людей, які контролюються свідомістю і волею індивіда. Правовідношення у сфері соціального забезпечення виникає через волевиявлення його учасників: фізична особа звертається до органу соціального забезпечення з проханням призначити пенсію, допомогу чи надати соціальну послугу, а компетентний орган, керуючись нормою права, вирішує питання по суті. У правовідношенні реалізується як державна воля, так і індивідуальна воля його суб'єктів (конкретна поведінка, яка спрямована на досягнення певної мети).

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення характеризуються індивідуальним зв'язком між його суб'єктами. Цей зв'язок проявляється в такому: 1) учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі поіменно. Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певні повноваження у сфері соціального захисту населення (названі його реквізити), та фізична особа, яка має право на конкретний вид соціального забезпечення (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, інші дані про неї); 2) суб'єкти права мають персональні права й обов'язки. У правовідношенні точно визначені конкретні, тільки їм належні, права й обов'язки його суб'єктів; 3) наявність індивідуального об'єкта, з приводу якого виникло правовідношення. Ним виступає: пенсія, допомога, соціальна послуга, компенсація, пільга.

5. Правовідносини у сфері соціального забезпечення охороняються державою. Реалізацій цих правовідносин гарантується можливістю державного примусу. Покладені на суб'єктів правовідносин обов'язки, як правило, виконуються ними добровільно і відповідно до вимог норм права соціального забезпечення. У випадку порушення диспозиції норми права настає відповідальність, що передбачена санкцією правової норми. Лише правовідносини знаходяться під контролем та захистом держави. Інші відносини не забезпечуються заходами державного примусу. Закон гарантує кожному учаснику правовідносин, у разі порушення його прав чи законних інтересів у сфері соціального забезпечення, звернутись до компетентного органу за захистом. Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення України. - К.: Ін Юре, 2010. - С. 88-91.

Отже, правовідносини у сфері соціального захисту - це врегульовані нормами права соціального забезпечення соціально-забезпечувальні відносини громадян (сім'ї) з органами соціального забезпечення, соціального захисту з питань призначення і виплати пенсій, допомог, соціальних компенсацій і наданню соціальних послуг у натуральному вигляді. Це юридичні зв'язки суб'єктів права соціального забезпечення, в яких один суб'єкт - громадянин (сім'я) - реалізує свої права на певний вид соціального забезпечення, а другий суб'єкт - орган соціального забезпечення - зобов'язаний забезпечити цю реалізацію.

II. Соціально-забезпечувальні (матеріальні) правовідносини

Соціально-забезпечувальні правовідносини є визначальними у системі правових відносин соціального забезпечення. Вони становлять комплекс суспільних відносин, що врегульовані нормами права, та стосуються матеріального забезпечення громадян чи надання їм соціальних послуг і пільг у разі настання соціальних ризиків за рахунок коштів соціальних фондів та бюджетів різних рівнів.

За своїми сутнісними характеристиками соціально-забезпечувальні правовідносини належать до розподільчих відносин, оскільки в юридичній формі виражають і закріплюють економічні відносини перерозподілу витрат відповідних грошових коштів (Державного й місцевих бюджетів та спеціально створених фондів).

Характерною рисою соціально-забезпечувальних правовідносин є їх так звана персоніфікація (індивідуалізація). Вона виражається у тому, що обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи (наприклад, розмір пенсії) зумовлюється саме її періодом трудової діяльності та сплатою страхових внесків, розміром середнього заробітку, відсотком втрати працездатності, сімейним станом, кількістю утриманців тощо.

Чимало вчених, які досліджували соціально-забезпечувальні правовідносини (Р. І. Іванова,В. А. Тарасова, Є. Є. Мачульська), виділяють таку їх ознаку, як соціальну аліментарність. Вони вважають, що соціальний характер правовідносин проявляється у тому, що кошти на їх реалізацію у з значені фонди акумулюються шляхом здійснення відповідни грошових внесків усіма фізичними та юридичними особами)тобто фактично усім суспільством. Аліментарність полягає утому, що матеріальне забезпечення громадян здійснюється переважно на безеквівалентній основі, без попереднього та подальшого відшкодування сплачених коштів або наданих пільг чи послуг. Це, на думку вчених, істотно відрізняє соціально-забезпечувальні правовідносини від подібних правовідносин, характерних для інших галузей права. Більшість цивільних правовідносин (наприклад, купівлі-продажу, обміну, поставки,тощо) реалізуються шляхом безпосереднього відшкодуваннявартості набутого майна чи отриманої послуги, а трудові правовідносини будуються за принципом виконання тієї чи іншоїроботи за певну грошову винагороду тощо.

За тривалістю в часі соціально-забезпечувальні правовідносини можуть бути постійними (регулярними) або ж відбуватися як одноактна дія. Так, виплата пенсій усіх видів здійснюється щомісячно і впродовж певного терміну, на який вона призначена: наприклад, пенсії за віком та вислугу років призначаються довічно, по інвалідності - на весь час інвалідності особи або довічно, пенсії в разі втрати годувальника - до досягнення повноліття дітьми померлого годувальника тощо. До одноразових допомог можна віднести допомогу по вагітності та пологах, одноразова допомогу при народженні дитини, допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю тощо.

Спектр правомочностей учасників соціально-забезпечувальних правовідносин, що мають суб'єктивне право, є доволі різноманітним. Вони вправі вимагати відповідних дій органів чи установ, які здійснюють соціальне забезпечення, для реалізації свого соціального права. Крім того, їм надається можливість самостійно вчиняти певні дії та право звернутися за захистом до держави в разі порушення цього права. Так, суб'єкт права на пенсію вправі вимагати: призначення пенсії визначеного виду і розміру в разі настання пенсійних ризиків, проведення перерахунку розміру пенсії (при зміні страхового стажу), переведення з одного виду пенсії на інший, а також проведення інших передбачених пенсійним законодавством дій.

Правомочностям суб'єкта права на соціальне забезпечення відповідає юридичний обов'язок відповідного органу соціального захисту призначити та здійснити надання соціального забезпечення. Юридичний обов'язок разом із суб'єктивним правом становлять основу змісту правовідносин цього виду, а отже, й зумовлюють їх активний характер. Синчук С.М., Буряк В.Я. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - С. 68-72.

Фізичні особи, які виступають суб'єктами права на соціальне забезпечення, наділені також певними юридичними обов'язками. Так, законодавством передбачено, що пенсіонер зобов'язаний своєчасно повідомляти про обставини, які можуть спричинити зміну розміру пенсії або припинити її виплату (зміни в складі сім'ї пенсіонера, переосвідченпя у МСЕК тощо). За невиконання цих юридичних обов'язків до пенсіонерів застосовуються передбачені пенсійним законодавством санкції. Наприклад, при одержанні з їх вини зайвих сум пенсії на них покладається обов'язок відшкодувати завдану шкоду.

Виділяють три необхідні елементи юридично фактичного складу (окремі юридичні факти). Це, передусім, об'єктивні обставини (факти), а також волевиявлення особи на отримання конкретного виду соціального забезпечення і рішення компетентного органу про призначення відповідного виду соціального забезпечення.

Об'єктивні факти -- це такі конкретні соціальні обставини, які є необхідними для виникнення у особи права на певний вид соціального забезпечення. Вони бувають абсолютно та відносно об'єктивними. Абсолютно об'єктивними фактами вважають соціальні ризики та стать особи. Відносно об'єктивними фактами є обставини, наявність та відсутність яких ставиться у залежність від волі суб'єктів правовідносин. Такими є страховий стаж особи, її заробіток та деякі інші.

Другий елемент юридичного складу повністю стосується свідомого волевиявлення суб'єкта права на соціальне забезпечення, а тому такі факти прийнято називати діями. Волевиявлення зазвичай має письмову форму і проявляється у вигляді заяви до відповідного компетентного органу, який ухвалює рішення про надання особі належного виду соціального забезпечення. Найбільш характерним прикладом елементів волевиявлення, що властиві правовідносинам соціального забезпечення, можуть бути підстави виникнення пенсійних правовідносин усіх видів. Вони постають за наявності визначеної у законодавстві певної сукупності юридичних фактів, яка є індивідуальною для кожного з видів таких правовідносин. Так, для виникнення пенсійних правовідносин за віком юридичний склад повинен містити такі елементи: досягнення особою пенсійного віку; наявність страхового стажу зазначеної тривалості; волевиявлення громадянина та рішення компетентного органу про призначення пенсії. Для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням інвалідів юридичними фактами є: наявність однієї з трьох груп інвалідності у поєднанні з її причиною (загальне чи професійне захворювання); наявність страхового стажу певної тривалості (для пенсійного забезпечення по інвалідності внаслідок загального захворювання); волевиявлення інваліда та акт відповідного компетентного органу про призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю.

Необхідним елементом юридичного фактичного складу є рішення державного органу. Саме воно і зумовлює динаміку соціально- забезпечувальних правовідносин.

Рішення про призначення пенсії констатує наявність усіх необхідних умов для виникнення, зміни чи припинення пенсійних правовідносин. У фактичному складі - це завершальний елемент, який у сукупності з іншими призводить до певних юридичних наслідків - призначення соціальної виплати, зміни її розміру, припинення виплати тощо. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - С. 88-93.

Соціально-забезпечувальні правовідносини, утворюючи єдину цілісну структуру, є, тим не менше, досить неоднорідними, що дає підстави класифікувати їх за різними критеріями.

Найпоширенішою можна визнати класифікацію за видами соціального забезпечення, де, як відомо, виділяють пенсійне забезпечення, допомоги, соціальні пільги та соціальне обслуговування. Зазначені види зумовлюють відповідний поділ соціально-забезпечувальних правовідносин на пенсійні, допомогові та правовідносини щодо надання соціальних пільг і обслуговування. Натомість чимало з цих видів можна класифікувати на окремі підвиди залежно від виду соціального забезпечення, на який претендує особа. Так, правовідносини у сфері державного пенсійного забезпечення поділяють на правовідносини пенсійного забезпечення за віком, у зв'язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання, внаслідок професійного захворювання та внаслідок втрати годувальника (у солідарній пенсійній системі), щодо забезпечення довічною пенсією чи одноразовою виплатою (у накопичувальній системі). Сташків Б.І. Особливості встановлення деяких юридичних фактів у пенсійному забезпеченні. -- Чернігів: ЧЮК "Юрист", 1997. - С. 49.

III. Соціально - страхові правовідносини

Чільне місце у структурі правових відносин соціального забезпечення займають соціально-страхові правовідносини. Такими, зокрема, вважаються врегульовані нормами права суспільні відносини щодо збору страхових внесків та акумуляції коштів соціальними страховим фондами . Вони, як і процедурні правовідносини, є допоміжними та існують задля обслуговування основних соціально-забезпечувальних правовідносин. Саме завдяки соціально-страховим правовідносинам реалізується право застрахованих осіб (членів їхніх сімей) на отримання соціальних виплат за кошти соціальних страхових фондів у разі настання страхового випадку.

Суб'єктами соціально-страхових правовідносин є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їхніх сімей та інші особи, а також страхувальники і страховики. Застрахованою вважається фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Коло тих осіб, які можуть бути застрахованими, визначається законами, які регулюють окремі види загальнообов'язкового соціального страхування.

Суб'єктами правовідносин соціального страхування є також страхувальники. Це ті особи, які зобов'язані (або мають бажання) сплачувати страхові внески відповідно до закону чи договору. Суб'єктами, що зобов'язані перераховувати до фонду внески, є роботодавці. Наймані працівники, які також сплачують їх на свою користь, теж належать до суб'єктів цього виду. Страхувальником, що сплачує страхові внески за власним бажанням, може бути будь-яка фізична особа, яка виявила інтерес до участі у соціальному страхуванні. Це можуть бути так звані самозайняті особи (підприємці без створення юридичної особи, адвокати, приватні нотаріуси тощо).

Страховиками у соціально-страхових правовідносинах виступають цільові страхові фонди: пенсійного страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, страхування на випадок безробіття і страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

З-поміж усіх цих учасників центральним суб'єктом соціально-страхових правовідносин вважається застрахована особа, адже саме її інтерес слугує об'єктом страхування. Боднарук М. Об'єкти правовідносин загальнообов'язкового державного соціального страхування // Підприємництво, господарство і право, 2002. - № 6. - С. 54-57.

Участь суб'єктів у соціально-страхових правовідносинах є доволі різноплановою за характером та змістом. Зокрема, правові стосунки страхувальників і застрахованих осіб майже відсутні у площині соціального страхування. Тут обов'язки участі страхувальників у соціально-страхових правовідносинах зумовлені наявністю трудових правовідносин із застрахованою особою, тобто якихось додаткових зобов'язань між страховиком і застрахованою особою щодо сплатистрахових внесків не виникає. Вони встановлені законом і виникають у результаті укладення трудового договору.

Інакшою є ситуація із взаємовідносинами страхувальників та страховиків. Специфіка таких правовідносин проявляється у тому, що об'єктом соціально-страхових правовідносин між страхувальником та страховиком є страхові внески, які і становлять основу соціальних коштів. Натомість інший їх різновид - правовідносини щодо організації соціального страхування (реєстрація платників страхових внесків, персоніфікований облік, видача застрахованим документів, які підтверджують факт страхування, тощо) мають своїм об'єктом результат дій суб'єктів, який відображений у правовому акті, що фіксує здійснення соціального страхування щодо конкретної особи.

Змістовні ознаки соціально-страхових правовідносин виражаються не лише в обов'язку страхувальників сплачувати страхові внески. Суб'єкти цих правовідносин можуть мати й інші права та обов'язки. Так, роботодавець як суб'єкт соціально-страхових правовідносин зобов'язаний в установленому порядку надавати виконавчій дирекції відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України відомості про: прийняття на роботу працівників, їх заробітну плату, використання робочого часу, сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами, ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної адреси тощо. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, крім збору та акумуляції коштів, здійснює заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників та ін.

Особливості виникнення, зміни і припинення соціально-страхових правовідносин зумовлені тим, що вони тісно пов'язані і до певної міри залежні від трудових чи цивільних правовідносин. Так, момент виникнення соціально-страхових правовідносин визначений законом та зумовлений обов'язковістю страхування всіх осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту). А таке ж страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), та громадянами -- суб'єктами підприємницької діяльності виникає з моменту добровільного укладення ними договору. Уклавши трудовий договір, працівник стає застрахованою особою і вправі вимагати від роботодавця перерахунку страхових внесків до соціальних страхових фондів. Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків у 10-денний термін від дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником.

Розірвання трудового договору зумовлює припинення сплати страхових внесків, що, однак, не позбавляє особу статусу застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки припинення трудових правовідносин може призвести до виникнення інших правових відносин. Наприклад, факт безробіття особи породжує право на продовження її участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, тільки вже у статусі забезпечуваної особи. Тобто тут виникають соціально-забезпечувальні правовідносини щодо виплати допомоги по безробіттю.

Та обставина, що соціально-страхові правовідносини мають допоміжний характер, зовсім не свідчить про їх вторинність або меншовартість для права соціального забезпечення та вітчизняного права загалом. Структура суспільних відносин настільки різноманітна і мінлива, що повнота їх правового регулювання досягається саме завдяки поєднанню і збалансованості основних і допоміжних правових механізмів юридичного впливу на ці відносини. Сташків Б. Правовідносини у сфері соціального забезпечення: поняття, основні ознаки, види // Держава і право: 36 наук, праць. -- Юридичні і політичні науки. -- Вип. 21. -- К.: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 360--362.

IV. Процедурні правовідносини

У юридичній літературі вживаються терміни процедурні правовідносини і процесуальні правовідносини з різним смисловим значенням, що пов'язано з неоднаковим ставленням авторів до термінів процедура і процес. Нічого не пояснює і вивчення походження цих слів. Процедура - слово французького походження, воно означає просування, проходження. Це офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій для здійснення або оформлення будь-яких справ. Процес - слово латинського походження, означає проходження, просування вперед. Одним із його визначень є порядок розгляду справ у суді, судочинство, судова справа. Звичайно, що встановити чітке розмежування між процедурою та процесом дуже важко. Терміни процес і процедура за своїм значенням належать до слів-синонімів, які введені в науковий обіг для визначення різних понять. У процесуальній формі здійснюється судочинство (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне), а процедурні правила застосовуються в позасудовому порядку. Тому на підставі норм права соціального забезпечення можуть виникнути процедурно-правові відносини, а процесуальні відносини є предметом правового регулювання інших галузей права.

Матеріальні правовідносини є основними, а процедурні - допоміжними по відношенню до них. У допоміжних фахівці права соціального забезпечення виділяють дві групи відносин. Перша група характеризується тим, що правовідносини виникають на підставі регулятивних норм з приводу встановлення юридичних фактів або реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення і є обов'язковими при застосуванні норм матеріального права. Друга група, навпаки, характеризується тим, що правовідносини виникають на підставі охоронних норм з приводу вирішення спору про соціальне забезпечення і не є обов'язковими при реалізації норм матеріального права на конкретний вид соціального забезпечення. Звідси першу групу правовідносин стали називати процедурними, а другу - процесуальними.

Процедурні правовідносини - це суспільні відносини, що складаються на підставі процедурних норм права соціального забезпечення між фізичною особою (особами), з одного боку, та компетентним органом, з іншого, з приводу реалізації та захисту належного людині права на конкретний вид соціального забезпечення. Сташків Б. Процедурні правовідносини у сфері соціального забезпечення: поняття, структура, види // Підприємництво, господарство і право. -- 2003. -- № 12. -- С. 95-98.

Юридичними передумовами виникнення, зміни і припинення процедурних правовідносин є процедурні норми, процедурна дієздатність учасників цих відносин, процедурні юридичні факти.

Без норми права не може виникнути процедурне правовідношення. Такі процедурні норми регламентують права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі; містять гарантії реального здійснення суб'єктивного права на певний вид соціального забезпечення; визначають форму вчинення зобов'язаними органами необхідних дій і форму основних документів, які є результатом цих дій, встановлюють порядок оскарження суб'єктивного права особи у сфері соціального забезпечення.

Другою передумовою участі у правовідносинах є наявність процедурної дієздатності. Правоздатність є загальною властивістю суб'єктів будь-яких матеріальних правовідносин. У процедурних правовідносинах вона ніякої ролі не відіграє. Тому при аналізі матеріальних правовідносин розкривається зміст правоздатності, а при висвітленні процедурних правовідносин -- дієздатності. Остання свідчить про можливість брати участь у правовідносинах з реалізації матеріального права. Недієздатна особа має матеріальне право, але участь у його реалізації бере не вона, а її законний представник як учасник процедурних правовідносин. Таким чином, під процедурною дієздатністю розуміють здатність особи своїми діями здійснювати процедурні права і виконувати процедурні обов'язки у сфері соціального забезпечення.

Процедурні юридичні факти - це такі конкретні соціальні обставини, які ведуть до виникнення, зміни чи припинення процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення. Вони фіксуються у встановленій законодавством процедурній формі, тобто належним чином оформляються і засвідчуються. Як правило, на процедурні правовідносини впливає не один юридичний факт, а сукупність їх. Юридичні факти-події, що породжують матеріальні правовідносини, можуть виступати приводом до вчинення дій, які є юридичними фактами процедурних правовідносин.

Структурними елементами процедурних правовідносин є суб'єкти, об'єкти і зміст.

Суб'єктами процедурних правовідносин виступають, з одного боку, фізичні особи, а з іншого, -- органи соціального забезпечення чи орган, до компетенції якого входить встановлення фактів, що мають юридичне значення для права соціального забезпечення. Найчастіше суб'єкти матеріальних і процедурних правовідносин з боку фізичних осіб збігаються, але бувають випадки, коли інтереси носія матеріального права у процедурному правовідношенні представляє його законний представник. У цих правовідносинах, крім органу соціального забезпечення як суб'єкта матеріального правовідношення, можуть брати участь і інші органи, уповноважені встановлювати передбачені нормами права соціального забезпечення життєві обставини.

Об'єктом процедурних правовідносин є рішення компетентного органу про встановлення факту, що має юридичне значення для права соціального забезпечення, або про призначення чи надання конкретного виду соціального забезпечення, а також рішення за результатами розгляду спору у сфері соціального забезпечення в позасудовому порядку. Об'єктами процедурних відносин не можуть бути ні предмети зовнішнього світу, ні матеріальні чи духовні блага та цінності. Об'єктом цих правовідносин є юридичне благо у формі позитивного рішення уповноваженого органу.

Під змістом процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення розуміють сукупність суб'єктивних прав, юридичних повноважень і юридичних обов'язків та реальну поведінку учасників цих правовідносин. Основу процедурних правовідносин складають право фізичних осіб вимагати від компетентного органу вчинення певної юридичної дії та обов'язок цього органу вчинити такі дії у встановлені законом строки й у встановленому законом порядку. Сташків Б. Зміст соціально-забезпечувальних правовідносин // Право України -- 2003. -- № 6. -- С. 66--70.

У процедурних правовідносинах межі можливої поведінки його учасників окреслені не лише предметом такої поведінки, а й тим, як, яким чином, у якій послідовності, та в який час можна вчиняти певні юридичні дії. Фактична поведінка має здійснюватися строго відповідно до її правової моделі. До процедурних повноважень компетентного органу входять його права й обов'язки в процесі розгляду і вирішення справ у сфері соціального забезпечення населення.

До основних процедурних прав фізичних осіб при розгляді їхніх справ органами соціального забезпечення належать, зокрема, такі: 1) робити запити; 2) подавати клопотання про запрошення свідків, призначення експертизи, витребування додаткових доказів, надання копій документів, що є у справі, тощо; 3) ознайомлюватися з матеріалами справи і робити виписки з них; 4) давати усні та письмові пояснення; 5) мати представника; 6) брати участь у дослідженні доказів у справі; 7) виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача; 8) отримувати інформацію про хід розгляду справи; 9) оскаржувати рішення компетентного органу. Особа користується й іншими процедурними правами, які дають можливість оперативно, всебічно, повно та об'єктивно розглянути її справу. Разом з тим фізична особа зобов'язана добросовісно користуватися наданими процедурними правами, з'являтися на виклик компетентного органу, подавати документи, які відповідно до закону є необхідними для провадження у справі.

Орган, що розглядає справу у сфері соціального забезпечення, має право отримувати від установ, організацій та підприємств незалежно від форм власності інформацію та документи, необхідні для розгляду і вирішення справи; запрошувати фізичну особу для дачі письмових і усних пояснень по суті справи, а також інші права, що випливають з його компетенції. Цей орган зобов'язаний: 1) роз'яснювати зацікавленим особам їхні процедурні права й обов'язки, сприяти належній реалізації їх; 2) роз'яснювати можливі наслідки вирішення справи (наприклад, переведення з одного виду пенсії на інший); 3) вирішувати у встановлені строки питання про задоволення поданих клопотань або про відмову в задоволенні їх із зазначенням мотивів відмови; 4) повідомляти особу про результати розгляду справи і роз'яснювати їй порядок оскарження прийнятого рішення; 5) давати відповіді особі на її запити і приймати рішення щодо її клопотань; 6) приймати громадян в установленому порядку та надавати їм консультації; 7) облаштовувати місця приймання громадян технічними та іншими засобами для надання необхідної інформації, наприклад, зразками документів, контактними телефонними відомостями про місце знаходження посадових осіб, відповідних служб тощо.

Процедурні правовідносини у праві соціального забезпечення можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Так, залежно від виду соціального забезпечення, на реалізацію якого спрямовані процедурні правовідносини, виділяють:

1) процедурні правовідносини в пенсійному забезпеченні; 2) процедурні правовідносини у зв'язку з призначенням грошових допомог і компенсацій; 3) процедурні правовідносини, які виникають у зв'язку з наданням натуральної допомоги, соціальних послуг і пільг.

За формою соціального забезпечення розрізняють: 1) процедурні правовідносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування; 2) процедурні правовідносини у сфері державного соціального забезпечення та державної соціальної допомоги; 3) процедурні правовідносини у сфері недержавної соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення. Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення України. - К.: Ін Юре, 2010. - С. 154-157.

ВИСНОВОК

Правовідносини складаються, виникають, вимірюються і припиняються під дією правових норм. Тому правовими відносинами називають зв'язок між учасниками (суб'єктами), їхні взаємні права та обов'язки, які регулюються нормами права. Відносини з соціального забезпечення є правовими відносинами (в іншому виді вони практично не існують), оскільки виникають лише за наявності норм законодавства про соціальне забезпечення.

Правовідносини з соціального забезпечення містять у собі моменти суб'єктивної і об'єктивної волі. Виникнення правовідносин з соціального забезпечення пов'язують з набуттям у громадян суб'єктивного права на той чи інший вид соціального забезпечення, передбачений чинним законодавством та їх волевиявленням щодо звернення до відповідного державного органу за призначенням такого забезпечення або встановлення відповідного юридичного факту, необхідного для його надання, чи вирішення позасудово спору з приводу надання певного виду соціального забезпечення. Тобто зміст суспільних відносин, що виникають у сфері соціального забезпечення визначають саме учасники цих відносин (суб'єктивна воля). Але цей зміст регулюється правовими нормами, що надають відносинам правової форми і самі учасники відносин, в разі відсутності правової норми, спрямованої на врегулювання таких відносин, не можуть надати відносинам юридичної форми. Отже об'єктивна воля виступає як воля держави, оскільки права і обов'язки учасників відносин, та й існування самих відносин забезпечуються нормативними актами, що видаються державою в особі її органів.

Залежно від того, результатом реалізації якої норми є правовідносини, їх можна поділити на правовідносини з приводу окремих видів забезпечення (матеріальні), процедурні правовідносини з установлення фактів та констатації обставин, що мають юридичне значення, та соціально - страхові.

Основу системи правовідносин з соціального забезпечення складають матеріальні правовідносини, оскільки саме в них задовольняються об'єктивні потреби особи в матеріальних засобах та соціальних послугах. Відмітною рисою соціально-забезпечуваль­них правовідносин є те, що особа (або сім'я) у разі дотримання встановлених законом умов наділена суб'єктивним правом на отримання пенсії, допомоги, компенсації, послуги або пільги, а державний орган зобов'язаний їх надати.

Передують матеріальним правовідносинам або виникають разом із ними процедурні правовідносини зі встановлення юридичних фактів (наприклад, тривалості страхового стажу, групи та причини інвалідності) та винесення рішень про призначення або про відмову у наданні конкретних видів соціального забезпечення. Хоча ці правовідносини тісно пов'язані з матеріальними, проте мають особливості, які підтверджують їх самостійність. Процедурні правовідносини виникають завжди за волевиявленням заінтересованої особи після виникнення права на той чи інший вид забезпечення.

Соціально-страхові правовідносини - це окремий вид соціально- забезпечувальних правовідносин. Цим відносинам характерні певні ознаки фінансових чи управлінських. Але вони забезпечують акумуляцію цільових соціальних кошті, які виключно спрямовані на фінансування соціальних виплат чи послуг особам у разі настання соціального ризику. http://studrada.com.ua/content/2-соціально-страхові-правовідносини

Список використаних джерел

1. Боднарук М. Об'єкти правовідносин загальнообов'язкового державного соціального страхування // Підприємництво, господарство і право, 2002. - № 6.

2. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб.: -

К.: «Олан», 2004.

3. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посіб.: -

К.: Знання, 2005.

4. Лавріненко О.В. Трудове право та право соціального забезпечення: навчально-методичні матеріали. - Д.: «Вебер», 2007.

5. Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення України. - К.: Ін Юре, 2010.

6. Синчук С.М., Буряк В.Я. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006.

7. Сташків Б.І. Особливості встановлення деяких юридичних фактів у пенсійному забезпеченні. -- Чернігів: ЧЮК "Юрист", 1997.

8. Сташків Б. Правовідносини у сфері соціального забезпечення: поняття, основні ознаки, види // Держава і право: 36 наук, праць. -- Юридичні і політичні науки. -- Вип. 21. -- К.: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2003.

9. Сташків Б. Процедурні правовідносини у сфері соціального забезпечення: поняття, структура, види // Підприємництво, господарство і право. -- 2003. -- № 12.

10. Сташків Б. Зміст соціально-забезпечувальних правовідносин // Право України -- 2003. -- № 6.

11. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005.

12. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення: Навч. посіб.: К.: КНЕУ, 2005.

13. http://studrada.com.ua/content/2-соціально-страхові-правовідносини

Размещено на Allbest.ru