Діяльність відповідних осіб (слідчого та спеціалістів) з приводу початкового огляду трупа на місці його виявлення

Проведення співставлення результатів огляду трупа із загальною обстановкою місця події нерідко приводить до необхідності проведення додаткового цілеспрямованого огляду яких-небудь окремих ділянок, об'єктів місця події для підтвердження або виключення сформульованих в процесі співставлення слідчих версій про подію [35, 36 - 37].

Таким чином, огляд трупа на місці його виявлення має важливе значення в розслідуванні кримінальних справ про вбивство - його результати надають слідчому вибрати правильний напрямок розслідування даної справи.

Грамотно проведений огляд трупа на місці його виявлення дозволяє слідчому вияснити характер події, що відбулася; виявити дані, які можуть вказувати на особистість злочинця або коло осіб, серед яких його необхідно шукати; вирішити окремі питання, які цікавлять слідчого щодо обставин події; намітити і перевірити в ході проведення огляду окремі слідчі версії, які пояснюють характер події; виявити осіб, у відношенні яких згодом може бути проведено допит у якості свідків, провести необхідні оперативно-розшукові заходи, направлені на встановлення і викриття злочинців тощо.

Розділ ІV. Особливості огляду трупа в залежності від виду смерті і способу її заподіяння

Для якісного огляду місця виявлення трупа важливо не тільки криміналістичного правильно побудувати огляд і дотримуватись всіх умов, що пред'являються до цієї слідчої дії, важливо ще грамотно провести його з погляду судової медицини, її вимог до даної слідчій дії. Однією з вимог судової медицини до огляду трупів і місць їх виявлення є вимога диференційованого підходу до огляду у випадках різних видів смерті. Дотримання цієї вимоги дозволяє вже на місці події максимально повно зібрати інформацію для вирішення питання про причини настання смерті і механізмах дії зовнішнього чинника, що привів до смерті. Тактика огляду місця події при розслідуванні різних видів злочинів має свою специфіку, яка визначається різними обставинами: видом, способом скоєння злочину, видами об'єктів, що необхідно оглянути, слідами, що залишені, а також слідчою ситуацією, що склалася. Загальні тактичні прийоми і методи огляду прийнятні для огляду будь-якого місця скоєння злочину. Проте криміналістика радить використовувати їх з урахуванням особливостей виду, способу скоєння та приховування. Тому приведемо деякі особливості огляду місця події при різних видах смерті.

Перш за все хотілося б зазначити, що питання про смерть, її види і причини дуже цікаве, тому що для його вирішення потрібне ґрунтовне знання фізіології. Смерть є припинення діяльності мозку, легенів, серця і залежних від них органів. Смерть стає предметом судово-медичного дослідження в двох випадках:

· раптова;

· насильницька.

Мабуть, ділити смерть на раптову і насильницьку не можна, тому що всяка насильницька смерть є в той же час і раптова, але інакше сказати не можна, тому таке розмежування і залишено.

Раптова смерть розділяється на 3 категорії:

· коли вона походить від причин, яких ми не знаємо;

· коли вона залежить від причин, які ми знаємо, тобто природня смерть (це суть всі природні хвороби -тиф, сухоти і ін.);

· коли вона походить від випадковості або необережності (наприклад, коли хто-небудь переважить через вікно, впаде і помре; або, наприклад, дитина задихнеться в люльці, заплутавшись в пелюшку або мотузок; також сюди відноситься смерть від падіння чужорідних тіл на людину і ін.). Раптовою смертю називається така, яка відбувається у людини, що була, мабуть, абсолютно здоровим, але який раптом помер, а причина смерті не роз'яснена особою, що мала на те право.

Як відомо, насильницьку смерть розділяють на три роди: убивство, самогубство, випадок (нещасний випадок).

Ці поняття є юридичними, тому що вони можуть бути визначені тільки з урахуванням наміру при нанесенні ушкоджень. Тому питання про рід насильницької смерті вирішується не лікарем (судово-медичним експертом), а органами наслідку й суду. Надаючи допомогу слідчому в рішенні цього питання, лікар лише встановлює, міг або не міг покійний нанести сeбe ушкодження власною рукою, причому прийти до такого висновку можна далеко не завжди.[37]

Вирішуючи це питання при огляді місця події, лікар повинен ураховувати: обстановку на місці виявлення трупа; положення трупа і його позу; локалізацію ушкоджень на тілі й одязі; особливості ушкоджень, їхня кількість і значення; особливості слідів крові на трупі, його одязі й навколишніх предметах.

Іноді обстановка на місці події, положення трупа і його поза відразу ж дають підставу слідчому, а також іншим учасникам огляду встановити рід насильницької смерті. Це в першу чергу буває тоді, коли для заподіяння собі ушкоджень використаються різні, іноді досить складно влаштовані пристосування. Звичайно не виникає сумнівів про самогубство, коли перед трупом з різаною раною шиї перебуває дзеркало, заляпане кров'ю; коли в трупа з вогнепальним ушкодженням лежить довгоствольна зброя (карабін, автомат, мисливська рушниця), одна стопа трупа оголена й знята із цієї ноги взуття перебуває тут же; коли на місці, звідки відбулося падіння з висоти, знаходять зняту й акуратно складений одяг; коли поруч із голим трупом на снігу лежить його одяг, і при інших подібних положеннях і позі виявленого трупа.

Як правило, у таких випадках обстановка місця події не є порушена, всі предмети перебувають на своїх звичайних місцях, сліди боротьби й оборони на трупі і його одязі відсутні. І навпроти, при нанесенні ушкоджень сторонньою рукою нерідко, крім смертельної травми, зустрічаються садна, синці й поверхневі ранки на особі й передній поверхні тіла, сліди укусів зубами, розриви одягу, відриви ґудзиків і т.п. ушкодження, які можуть виникати в процесі боротьби.

Локалізація й морфологічні особливості ушкоджень, виявлених при огляді трупа, також іноді дають можливість лікареві висловити судження про те, що вони нанесені власною рукою. Звичайно такі ушкодження розташовуються в доступних місцях на передній або бічній поверхнях тіла; нерідко вони є множинними, зосередженими в одній області тіла; більшість їх є поверхневими; нерідко на одязі у відповідному місці ушкодження відсутні.

Смертельні самоушкодження тупими, твердими або предметами, що рубають, зустрічаються вкрай рідко. При цьому наносять собі множинні удари по голові, звичайно в лобову й тім'яну області. Значно частіше для заподіяння ушкоджень власною рукою використають різні ріжучі предмети.

Різані рани, нанесені власною рукою, звичайно локалізуються на передній або переднєбоковий поверхні шиї, у ліктьових ямках, на передній поверхні передпліч, а в деяких випадках - на животі, у пахових областях, у підколінних ямках. Як правило, вони множинні, паралельні один одному (особливо часто це зустрічається на передпліччях), більшість із них поверхневі, проникають тільки до підшкірної жирової клітковини або навіть є подряпинами. По краях й особливо в кінців ран шиї видні множинні надрізи шкіри. Відповідні деталі одягу (комір, рукави) звичайно не ушкоджені.

Важливе значення мають сліди крові. При нанесенні на шиї рани власною рукою звичайно на одязі утворяться вертикально розташовані патьоки крові, що іноді доходять до стіп; сліди від бризів і патьоки крові виявляються на предметах, перед якими перебував загиблий; тильна поверхня кисті, що тримала ріжучий предмет, іноді передпліччя рясно заляпані кров'ю. Як правило, предмет що ріже (бритва, ніж), також зі слідами крові, перебуває поруч із трупом або затиснутий у кисті. Виявлення слідів крові на підошвах взуття, носках або на підошовній поверхні стіп свідчить про те, що потерпілий перед смертю ходив і наступав на плями або калюжу крові.

При вбивстві, коли різана рана шиї наноситься лежачій людині, на одязі попереду сліди крові практично відсутні; є лише калюжа крові під шиєю трупа й часткове просочування одягу позаду. Рана, як правило, одиночна, без додаткових надрізів шкіри, глибока, нерідко з надрізами на тілах хребців. Однак слід зазначити, що й при самогубстві теж іноді бувають глибокі рани шиї, що доходять до хребта.[64]

Різані рани долонь, долонних поверхонь пальців виникають при активній обороні, захопленні ріжучого предмета руками й свідчать про дію сторонньої руки.

Колото-різані рани, як правило, наносяться сторонньою рукою. Вони звичайно локалізуються в області грудей і живота, бувають як одиночними, так і множинними. В останньому випадку вони розташовуються далеко друг від друга й можуть перебувати як на передній, так і на бічних і задніх поверхнях тулуба; відповідно ранам є колото-різані ушкодження одягу. Звичайно рани є проникаючими, з ушкодженням внутрішніх органів груди й живота (що встановлюється при дослідженні трупа). На пальцях і долонях загиблі нерідко виявляються різані рани, що виникають при обороні. Тому у всіх випадках виявлення на трупі різаних або колото-різаних ран необхідно ретельно оглянути долонні поверхні пальців і п'ястка. Про сторонню руку свідчать і посмертні ушкодження, нанесені тим же предметом (однотипні із прижиттєвими), хоча зустрічаються вони нечасто.

В окремих випадках самогубства з використанням колючо-ріжучих предметів виявляється безліч колото-різаних ран в області серця (нерідко їх 10 і більше), отвори яких паралельні один одному. Рани розташовуються купчасто на обмеженій ділянці, більшість їх поверхневі й тільки 1-2 є глибокими. Одяг у таких випадках звичайно ушкоджень не має.

Іноді зустрічаються самогубства шляхом убивання якого-небудь колючого предмета (цвяха, шабера й т.п.) у голову з використанням молотка.

При вогнепальних ушкодженнях, нанесених власною рукою, вхідні рани звичайно локалізуються в правій скроневій області або в області серця й мають ознаки пострілу в упор або з дуже близької відстані (якщо не використалося якесь пристосування для виробництва неблизького пострілу, що відразу ж обертає на себе увага учасників огляду). Іноді самогубець стріляє собі в рот. Якщо вхідна рана розташовується на лівій половині грудей, то одяг, як правило, ушкоджень не має, оскільки самогубець оголює тіло для того, щоб зробити постріл точно в певне місце.

При нанесенні вогнепальних ушкоджень власною рукою зброя звичайно лежить поруч із трупом, рідше перебуває на деякій відстані від нього (2-3 м, рідко далі) або залишається в кисті. Іноді для симуляції самогубства злочинець вкладає зброю в руку трупа. Це легко встановити в тих випадках, коли вхідна вогнепальна рана не має ознак близького пострілу. У той же час при самогубствах зброя на місці виявлення трупа може бити відсутньою (воно може бути викрадена сторонніми особами до прибуття слідчої групи або залишитися на місці поранення, якщо поранений пройшов значну відстань, і т.п.). [18, 15-16]

Характерна обстановка місця події при самогубстві з довгоствольної зброї, коли для натискання на спусковий гачок використається яке-небудь пристосування або воно здійснюється пальцем разутої стопи.

При виробництві пострілу самим покійним на кистях нерідко виявляються різні ушкодження й забруднення. На тилу кисті, що тримала зброя (частіше правої), можуть бути знайдені сліди від дрібних бризів крові, частки мозкової речовини, рушнична змащення, кіптява, порошинки; на лівій кисті, що підтримувала дуловий кінець зброї, також можуть бути виявлені кіптява й окремі порошинки.

Як правило, самогубство з вогнепальної зброї здійснюється шляхом виробництва одного пострілу (рідко 2, буває навіть 3 постріли).

Найбільш частим способом позбавлення себе життя є самоповішення. Поза трупа при цьому може бути найрізноманітнішої . Частіше зустрічається неповне висіння тіла, коли стопи трупа стосуються землі, або він знаходиться на колінах, перебуває в напівсидячому, сидячому, напівлежачому або навіть у горизонтальному положенні. У той же час при симуляції самоповішення не рідко зустрічається повне висіння трупа. Самогубця іноді намилюють петлю (на місці події знаходять мило зі слідами тертя об матеріал петлі), підкладають під петлю який-небудь м'який предмет.

Симуляція самоповішення може бути виявлена по невідповідності трупних плям положенню трупа (наприклад, трупні плями розташовуються на спині при вертикальному положенні трупа), по наявності на шиї двох пересічних борозен (від удавлення петлею й посмертним підвішуванням трупа) і по ряду інших ознак.

Крім того, при вбивстві - удавленні петлею або вбивстві - повішенні (що зустрічається дуже рідко) звичайно виявляються сліди боротьби на тілі, одязі, на місці виявлення трупа. Як правило, смертельні самоушкодження заподіюються якимсь одним предметом. Однак у деяких випадках зустрічається так називане комбіноване самогубство, коли, наприклад, після нанесення собі різаних або колото-різаних ран самогубець кидається з висоти або робить у себе постріл; після прийому отруйної речовини накладає на шию петлю й т.п.

Сліди крові на тілі, одязі трупа й навколишніх предметів дозволяють визначити положення потерпілого під час заподіяння ушкоджень, послідовність їхнього нанесення, висловити судження про переміщення тіла після нанесення ушкоджень й ін., що також допомагає з'ясувати, власною або сторонньою рукою заподіяні ушкодження, виявлені при огляді трупа.[18, 18]

Таким чином, огляд трупа на місці події може в ряді випадків дати досить даних для рішення питання про те, власною або сторонньою рукою нанесені виявлені ушкодження. Однак варто пам'ятати, що всяке ушкодження, заподіяне власною рукою, може бути нанесено й іншою людиною. Тому, відповідаючи на дане запитання, судовий медик повинен оцінити всі відомості, отримані при огляді трупа, а при найменшому сумніві - відмовитися від відповіді. На питання про рід насильницької смерті в прямій його постановці лікар не повинен відповідати, тому що це питання виходить за межі його компетенції.[67]

Як вже зазначалося диференціація способів заподіяння смерті допомагає якнайкраще зібрати необхідні для розслідування данні. Тому оглядаючи труп при підозрі на деякі способи заподіяння смерті врач- спеціаліст у галузі судової медицини повинен звернути увагу слідчого на наступні особливості:

При ушкодженнях тупими предметами - на стан одягу, його забруднення й ушкодження; ушкодження на тілі трупа (локалізацію, форму, розміри, особливості країв, інші особливості); наявність слідів, схожих на кров, волосся, текстильних волокон на одязі й тілі трупа, предметах навколишнього оточення, передбачуваному знарядді травми.

Види ушкоджень, нанесених тупими знаряддями:

· садна - ушкодження поверхневого шару эпидерміса шкіри різної форми (круглі, на півмісячні, кутасті й ін.), які залежать від форми слідоутворюючої частини знаряддя травми; направлення його руху; від кута, під яким воно стикалося з тілом;

· синці - ділянки крововиливу в м'яких тканинах у місцях забитих тканин. Про час утворення синця свідчить його колір: спочатку синьо-багряний, потім зелений і через деякий час - жовтий. Місце синця може не відповідати місцю удару (наприклад, удар по голові, що супроводжується переломом основи черепа веде до утворення синців на століттях у вигляді "окулярів");

· рани - порушення цілісності шкіри й м'яких тканин, що перебувають під нею. Залежно від виду знаряддя й сили удару утворяться рани рвані, забиті й клаптеві.

Садна, синці й рани іноді досить чітко відображають властивості слідоутворюючого частини предмета, яким вони заподіяні. Крім того, на ділянках одягу й, у випадку її відсутності, шкіри тіла можуть бути знайдені частки знаряддя, що мало контакт з ними (сліди металізації або мікрочастинки, що відокремилися).

· вивихи суглобів, тріщини й переломи кісток, що виникають звичайно при сильних ударах, що приводять також до утворення ушкоджено-рваних ран, краї яких мають осадненя, а в кутах відзначаються окремі перемички, що з'єднують їхні краї, що є ознакою того, що відрізняє їх від рубаних і різаних ран;

· розриви й размізженя внутрішніх органів, характерні для дуже сильних ударів.

Всі перераховані ушкодження наносяться знаряддями, якими можуть бути різноманітні предмети: ціпка, біти, обрізки сталевих труб, ланцюги, різні предмети домашнього побуту; холодна зброя дії, що роздрібнює, взуті ноги, частини транспорту, що рухається, і ін.

При ушкодженнях гострими предметами - на стан одягу, її забруднення й ушкодження; ушкодження на трупі (локалізація, форма, розміри, особливості країв і кінців, інші особливості); на відповідність ушкоджень на одязі й тілі, при якому їх взаєморозташування; при однорідних ушкодженнях - їхня кількість, взаємне розташування; на наявність слідів крові на одязі й тілі, напрямок патьоків; можливе (передбачуване) знаряддя травми, на наявність на ньому слідів крові, текстильних волокон; відповідність кількості крові, що вилилася, характеру виявлених ушкоджень.

Види ушкоджень, нанесених гострими предметами:

· різані рани - характеризуються наявністю гострих кутів і рівних країв, без синців й ссаден; супроводжуються зовнішньою кровотечею, зяють через розбіжність країв. Іноді по краях різаних рани спостерігається червонувата облямівка, що виникає внаслідок посмертного висихання тканин. Заподіюються ці рани знаряддями, що мають гострий край: ножами, бритвами, осколками стекол;

· рани, нанесені колючими предметами, - мають вигляд отворів без дефекту тканини, форма й розмір яких залежать від форми й поперечного переріза колючих предметів. Величина вхідного отвору завжди менше розмірів знаряддя через еластичність шкіри. Зовнішня кровотеча або відсутня, або вкрай незначна. По краях рани з'являється пасок, а в тих випадках, коли загострений кінець знаряддя забруднений, навколо отвору з'являється пасок обтирання, колір якого залежить від виду забруднення. Нагадують вхідні вогнепальні поранення. Зазначені рани заподіюються передпозначками, що мають загострений кінець і невеликий розмір поперечного перетину, наприклад, викруткою, шилом, стилетом, заточенням і т.п.;

· колото-різані рани - мають рівні краї, навколо яких може постерігатися буро-червона облямівка, що з'являється при підсиханні рани. Кути рани - гострі, якщо вона нанесена знаряддям, що має обоюдогостре лезо; коли рана нанесена ножем з однобічної закрапкою, те один її кінець може мати П-образну або овальну форму залежно від форми обушка клинка, а другий - у вигляді гострого кута. На шкірі колото-різані рани звичайно більше ширини частини клинка, що ввійшла в тканину тіла. До колючо-ріжучих знарядь відносяться кинджали, ножі, багнети й т.п.

· рубані рани - характеризуються великою глибиною, тому можуть із надрубами па костях або повному їхньому розрубі. Якщо рана заподіяна середньою частиною леза знаряддя, що рубає, вона схожа на різану. Краю рубаних ран рівні, звичайно не осаднены. Однак якщо рани виникають під впливом знаряддя із широкою клиноподібною підставою, із затупленим лезом або наносяться під кутом до поверхні тіла, то спостерігаються осаднение шкіри й забите місця країв з невеликими синцями.

Найпоширеніші знаряддя, що рубають, - сокири різних видів. У ході огляду вищевказаних ушкоджень установлюється:

а) локалізація ушкоджень на тілі;

б) їхній зовнішній вигляд, розміри, стан країв ран;

в) присутність у ранах сторонніх предметів або речовин;

г) наявність кровотеч, вид і форма слідів крові, що вилилася з ран;

д) ушкодження на одязі: їхня форма, розміри, розташування на різних частинах одягу;

е) відповідність або невідповідність ран на тілі ушкодженням на одязі. [37]

При вогнепальних ушкодженнях - на положення й позу трупа, положення вогнепальної зброї, стріляних куль, гільз, пижів й інших деталей боєприпасів стосовно нерухомих орієнтирів і до трупа (спільно з фахівцем-криміналістом); на відстані між ними; ушкодження одягу; характер, локалізацію, форму, розміри, колір сторонніх накладень навколо ушкоджень на одязі, у тому числі й на виворітній стороні (сліди близького пострілу); на наявність куль, дробу, пижів, інших деталей боєприпасів в одязі, між її шарами, у складках (при їхньому виявленні допомогти слідчому вилучити для проведення спеціального дослідження); на наявність відбитка дулового кінця зброї; наявність взуття на обох стопах. При описі ран варто вказати їхню локалізацію й висоту від рівня підошов, форму, наявність дефекту ("мінус тканини"), розміри, особливості країв, наявність пасків осаднення, забруднення, відбитка дулового кінця зброї, слідів близького пострілу; на наявність на кистях рук кіптяви, зерен пороху, слідів від бризів крові. При необхідності змиви (відбитки) з кистей й інших частин тіла для визначення компонентів пострілу вилучають на місці. Необхідно вказати, чи відповідають один одному ушкодження на одязі й тілі, при якому їх взаєморташування.[64]

При вибуховій травмі - на положення трупа (трупів) не тільки стосовно нерухомих орієнтирів, але й до вибухової лійки (епіцентру вибуху); у випадку руйнування тіла - положення кожної відірваної частини одягу й тіла стосовно навколишніх предметів і вибухової лійки із вказівкою відстаней від її. Звертають увагу на стан одягу й взуття, їхні ушкодження й забруднення (кіптява). Ушкодження на трупі описують і відзначають їхню локалізацію, форму, розміри, наявність дефектів тканини, відривів окремих частин тіла, наявності слідів термічного впливу (указати місце найбільших руйнувань). Звертають увагу на відповідність ушкоджень одягу й тіла, на наявність і напрямок полосовидних радіально розбіжних саден і дотичних ран.

При падінні з висоти - на положення трупа стосовно об'єкта (даху, балкону й т.п.), з якого відбулося падіння людини; на відстань від тім'яної області голови, центра ваги тіла, стіп до перпендикуляра падіння із площиною зіткнення; позу трупа; на забруднення, потертості тканини й декоративних деталей одягу; ушкодження одягу, протяжні розриви швів предметів одягу; ушкодження взуття (підошви, каблуків, верху); на деформації окремих частин тіла (голови, області гомілковостопних суглобів, стіп); однобічність ушкоджень (при прямому вільному падінні); на наявність ушкоджень нігтів, долонних поверхонь пальців рук, кистей; на особливості ложа трупа; відсутність (або наявність) ушкоджень, не характерних для падіння з висоти (різаних, рубаних, колото-різаних, вогнепальних ран й ін.). Огляду також підлягають предмети на траєкторії падіння й місце, звідки могло відбутися падіння.

При автомобільній травмі - на положення трупа стосовно частин дороги, що оточують предметам, автомобіля або його слідам, відстані між ними; на позу трупа; стан одягу й взуття (механічні ушкодження, їхня локалізація; наявність уламків скла, часток металу, фарби, покриття дороги; забруднення ґрунтом, пально-мастильними матеріалами, іншими забрудненнями у вигляді малюнка протектора шин; слідів ковзання на підошвах взуття); на стан предметів, що перебувають в кишенях; наявність деформації окремих частин тіла, ушкоджень на трупі, їхню локалізацію, висоту розташування; сторонніх часток, що впровадилися, (фарби, скла, металу й ін.); слідів волочіння; на ділянці дороги - наявність речовини біологічного походження, окремих предметів одягу або взуття, їхніх фрагментів; носильних речей, портфеля, сумки, парасоля й ін., їхнє розташування стосовно предметів навколишнього оточення й трупу; на наявність на автомобілі слідів крові, часток органів і тканин, волосся, шматків і ниток тканин одягу, їхніх відбитків; стертість пилегрязевого шару, ушкоджень кузова, їхню висоту від дорожнього покриття.[67]

При залізничній травмі - на положення трупа, його відчленованих частин стосовно рейкових ниток: на рейці, між рейками, на міжколійя; на брівці; під укосом; стосовно шляхових споруджень, залізничному транспорту (під яким вагоном, колісною парою); відстані між ними; позу трупа; на стан одягу й взуття (наявність ушкоджень, характерних забруднень мастильними речовинами, антисептиками, що впровадилися часток баластового шару шляхи, складчастих загладжувань, смуг тиску); на характер і локалізацію ушкоджень на трупі, забруднення їхніх країв і дна мастильними речовинами, частками баласту; колір смуг тиску; ознаки кровотечі на одязі, тілі, місцевості; на сліди волочіння на одязі, тілі й на ділянці залізничної колії; наявність на залізничному транспорті слідів біологічного походження (крові, волосся й ін.) і висоту їхнього розташування.

При авіаційній травмі - на взаємне положення трупів або їхніх частин по відношенню друг до друга, літальному судну або його уламкам, відстані між ними; на стан одягу, сторонні заходи від її й частин трупів; приналежність частин кожному трупу (до трупів і частин трупів прикріплюють бирки з порядковими номерами й, якщо відомо, прізвищем загиблі). Також звертають увагу на характер й особливості ушкоджень на трупах членів екіпажа, на наявність первинних ушкоджень кистей і стіп, рукавичок і взуття, ознак прижиттєвого впливу полум'я; на види впливів, що ушкоджують, на трупах або їхніх частинах (тупа травма, фактори вибуху, дії полум'я, вогнепальні ушкодження й ін.).

При смерті від механічної асфіксії - на колір й одутлість особи, крововиливу в шкірі, слизуватих оболонках око, передодня рота; на ширину зіниць, положення мови; сліди калу, сечі, сперми на тілі й одязі; крові із зовнішніх слуховых проходів і носа; при наявності кляпа в ротовій порожнині описують виступаючу його частину (матеріал, розміри, щільність фіксації), ушкодження на слизуватій оболонці губ. Забороняється витягати кляп, варто зафіксувати виступаючу його частину липкою стрічкою (скотчем) до шкіри, описавши це в протоколі.

При удавленні петлею (при наявності петлі на шиї) - на будову (кількість оборотів, рядів, вид з'єднання кінців: пряжка, вузол, перехрест й ін.), матеріал (м'який або твердий, гнучкий, колір, ширина, форма поперечного переріза, рельєф), локалізацію петлі й місця з'єднання кінців на шиї, щільність прилягання до шиї, розташування оборотів, рядів відносно один одного, положення кінців й їхню довжину, положення рук щодо кінців; наявність під петлею частин одягу, прикрас, волосся; між оборотами - защемлених шкірних валиків (ширина, висота, колір, крововиливи, пухирці); по ходу петлі - вертикальних поперечних складок шкіри; при фіксації кінців до кінцівок - ступінь натягу кінців; при наявності на кінцях сполучених предметів - їхній опис.

Затягнуті й добре фіксовані на шиї петлі не зміщають і не знімають, оглядають й описують тільки борозни, розташовані поза петлею.

При петлі, що вільно перебуває на шиї або її відсутності може бути зроблена фотозйомка з масштабною лінійкою чотирьох областей шиї й детальний опис борозни (борозен): локалізацію щодо верхнього краю пластинок щитовидного хряща, кутів нижньої щелепи, нижніх країв сосцевидних відростків, границі росту волосся й потиличний бугор, кількість борозен, напрямок (горизонтальне, косо висхідне, спадне), замкнутість, при незамкнутій борозні - її довжину, місця закінчення галузей, при замкнутої - з'єднання у вигляді кута, дуги, напрямок вершини кута й опуклості дуги, особливості ушкоджень шкіри в місці з'єднання (форма, розміри); форму й виразність країв, дно (форма, ширина, глибина, колір, щільність, рельєф, проміжні валики, напрямок зсуву відшарованого эпидермиса), крововиливу й пухирці в елементах борозни, при наявності декількох борозен - їхнє взаємне розташування.[65]

При відсутності петлі на шиї лікар-фахівець надає допомогу слідчому в пошуку й вилученні з місця події гнучких предметів, керуючись груповими ознаками борозни. Накладення зі шкіри шиї, по ходу борозни, знімають липкою прозорою стрічкою, при підозрі на можливість затягування петлі самим потерпілим - накладення з долонних поверхонь кистей. Петлю знімають із шиї й направляють із трупом тільки у випадках її слабкої фіксації щоб уникнути втрати при транспортуванні. Спосіб зняття петлі вибирають виходячи з будови її шляхом зсуву вузла й зняття через голову з наступною фіксацією його нитками у вихідному місці або шляхом перерізання кільця, відступивши від вузла, зі зшиванням кінців.

При повішенні - на положення тіла, позу трупа, взаєморозташування областей тіла й навколишніх предметів; на наявність і розташування предметів і виступів, які могли бути використані як опора, підставки для ніг, їхню висоту, сліди на них. Обов'язковими є виміри відстаней: від місця прикріплення петлі до опори до підлоги (ґрунту), до вузла на шиї, при повнім висінні - від підошовної поверхні взуття або стіп до підлоги. Огляд й опис петлі й борозни проводять після зняття трупа шляхом перетинання кінця петлі вище вузла або іншого з'єднання, утримуючи труп щоб уникнути його падіння.

Якщо первісне положення тіла було змінено до приїзду оперативної групи, то вимірюють також довжину обрізаних кінців від вузла петлі й від місця кріплення до опори.

При втопленні або при виявленні трупа у воді - на глибину занурення, області тіла, що перебувають у воді й над водою; предмети, що втримують труп на поверхні або в глибині водойми; спосіб витягу трупа з води; на відповідність одягу пори року, на наявність на одязі й тілі накладень (мулу, піску, мазуту, водоростей й ін.); на виразність ознак мацерації, відсутність або відшарування надшкір'я, нігтів; ступінь стійкості волосся на голові або їхня відсутність; наявність і колір піни в отворів рота й носа, виділення її при натисненні на грудну клітку; на наявність і локалізацію механічних ушкоджень. При наявності прив'язаних до трупа предметів відзначають їхню зразкову масу, спосіб фіксації, розташування крупнообороблених петель і вузлів на тілі; з урахуванням часу перебування трупа у воді, особливостей середовища втоплення й обставин справи лікар-фахівець може рекомендувати слідчому взяти проби води з поверхневих і придонних шарів водойми (по 1 літру) для наступного дослідження.

При огляді трупа, витягнутого з води, у протоколі огляду місця події відзначаються наступні ознаки:

· наявність піни в рота й носа трупа;

· наявність мацерації шкіри на фалангах пальців, що з'являєтьсячерез 2-6 ч у воді з температурою 14-16°С;

· відшаровування верхніх покривів на руках (спостережуване через 7-15 днів);

· повне відділення шкіри рук разом з нігтями, що наступає через30-40 днів перебування трупа у воді;

· відділення волось (приблизно через 30 днів);

· наявність на одязі й тілі мулу, піску, водоростей, планктонів;

· присутність на тілі й одязі ушкоджень, їхня локалізація й характер;

· наявність предметів, що втримують тіло на поверхні води або, навпаки, що сприяли зануренню (у першому випадку від може бути, наприклад, рятувальний пояс, у другому - камені, прив'язані до тіла);[18, 21-23]

При смерті у вогнищі пожежі - на положення трупа стосовно навколишніх предметів. Якщо труп придавлений, відзначають яким предметом, яка частина тіла; поза (поза боксера); на стан одягу (відсутній, частково збережена відповідно до яким частинам тіла, обпалення, обгорання, закопчення); на наявність характерного заходу (гасу, бензину й ін.); на локалізацію, поширеність, ступінь опіків; обгорання волось; ознаки прижиттєвого перебування у вогнищі пожежі (кіптява в носових ходах, у порожнині рота, відсутність її у складках і зморшках особи, червонясто-рожевий колір слизуватих оболонок і трупних плям на збережених ділянках шкіри); на наявність ушкоджень, не пов'язаних із впливом полум'я (колото-різаних, вогнепальних ран, борозни на шиї й ін.).

При підозрі на кримінальне спалення трупа - на стан опалювального вогнища (температура, розміри топкі, піддувала й ін.); на наявність жирної кіптяви на стінках вогнища; кількість золи, її розташування у вогнищі, характер і вид (дрібна, зі шматками вугілля, фрагментами костей, іншими домішками).

Необхідно вилучити з різних місць топлення й піддувала не менш чотирьох проб золи (приблизно по 50 г), окремі предмети (шматочки костей, металеві деталі й ін.) в окремі пакети, а по закінченні огляду - іншої золи.

При обварюванні гарячими рідинами або парою - на положення трупа стосовно джерела гарячої води (пари), стан одягу (вологість); на локалізацію, поширеність і глибину опіків; відсутність закопчення, обгорання волосся.

При огляді трупів осіб, що загинули від дії високої тим пера турою в протоколі описуються:

· поза трупа (при тривалому впливі полум'я трупи приймають позу "боксера"), коли голова й плечі відтягнуті назад, руки зігнуті й притиснуті до тулуба, ноги зігнуті в колінних суглобах;

· стан уцілілого одягу: наявність ушкоджень, не зв'язаних з дією полум'я, сторонніх заходів, наприклад, бензину, гасу; наявність слідів, схожих на кров;

· стан шкірних покривів: наявність ушкоджень, не зв'язаних з дією полум'я, їхня локалізація й вид, поширеність і ступінь опіків на різних ділянках тіла;

· якщо труп піддався тривалому впливу високої температури й пізнати його неможливо, докладно фіксується стан зубного апарата, у тому числі наявність протезів, коронок і пломб, відзначається наявність фізичних дефектів (відсутність яких-небудь частин верхніх або нижніх кінцівок); описуються й вилучаються деталі, що зберігалися, одягу, прикрас, предметів, що перебували в кишенях.[18, 23-25]

При дії низької температури - на положення й позу трупа; стан ложа трупа (наявність підталого снігу, крижаної скоринки); на одяг (відповідність пори року й навколишньому оточенню, її вологість), предмети одягу, зняті з тіла, їхнє положення на місцевості; на колір шкіри й трупних плям, наявність "гусячої шкіри", на яких частинах тіла; наявність інею й скупчень льоду в кутах очей, в отворів рота й носа; ознаки відмороження, на яких ділянках тіла; на наявність механічних ушкоджень. Огляд замерзлого трупа й наступне його транспортування в морг проводять із обережністю для попередження ушкоджень тендітних замерзлих частин тіла (вушних раковин, носа, пальців й ін.).

При огляді трупів, що дули під впливом низьких температур, описують позу трупа; стан поверхні, на якій перебував труп, одяги; фарбування трупних плям; наявність інею або шматочків льоду в області очей, отворів рота й носа; наявність "гусячої шкіри" і відморожень різного ступеня, їхню локалізацію й розміри. На посмертний вплив холоду вказують наявність трупних плям, гнильних змін й ушкоджень, що призвели до смерті. При огляді замерзлого трупа слід дотримуватися обережності, щоб попередити ушкодження тендітних замерзлих частин тіла.

При ураженні блискавкою - на наявність ушкоджень на одязі (розриви, обгорання, оплавлення металевих частин одягу й предметів у кишенях); на ушкодження тіла ("фігури блискавки", опіки, обпалення волосся, інші ушкодження). "Фігури блискавки" рекомендується сфотографувати, оскільки вони можуть досить швидко зникнути.

При ураженні технічною електрикою - огляд починають тільки після знеструмлення електромережі й устаткування. Звертають увагу на положення тіла стосовно джерела (провіднику) струму. У випадку, якщо потерпілому надавали медичну допомогу й тіло переміщали, то фіксується характер цієї допомоги й місце первісного виявлення. Відзначають наявність на провіднику струму шматочків шкіри, крові, волосся, часток одягу, текстильних волокон; стан одягу й взуття (вологість), ознаки дії струму на шкірі (електромітки, опіки, механічні ушкодження).[18, 32-35]

При отруєннях - на наявність характерних заходів у приміщенні, від трупа (при натисненні на груди й живіт) і його одягу; на наявність блювотних мас, слідів сечовипускання й дефекації; на сліди дії їдких отрут на шкірі (особливо навколо рота) і одягу; на колір шкіри, незвичайний колір трупних плям; діаметр зіниць; сліди ін'єкцій; на стан промежини (сліди введення отрути за допомогою клізм у пряму кишку або піхву). Лікар-фахівець може рекомендувати вилучити предмети (пляшки, склянки, шприци, упакування ліків й ін.) із залишками рідини, порошкоподібних й інших речовин для наступного їхнього судово-хімічного дослідження.

У протоколі огляду місця події повинні бути зафіксовані ознаки отруєння, до яких ставляться:

· наявність на шкірі хімічних опіків в області рота, груди, кистей рук;

· наявні блювотні маси на одязі, трупі й біля нього;

· захід з рота;

· наявність на шкірі слідів ін'єкцій (на руках і стегнах);

· звуження або розширення зіниць;

· незвичайний колір трупних плям;

· залишки хімічних речовин (порошків, таблеток, склянок із

· залишками рідини або порожніх, ампул з-під ліків);

· наявність використаного шприца;

· положення трупа щодо джерел газу, якщо останній був використаний як отруйна речовина.

З місця події вилучаються речовина, що приблизно є отрутою; порожні ємності, у яких воно можливо могло перебувати (склянки, флакони, шприци, чарки й т.п.), залишки їжі, блювотні маси, сеча, кал; рушники, носові хустки, ганчірки із блювотними масами, слиною. При підозрі на отруєння газом беруться проби повітря.

При незаконному виробництві аборту - предмети й медикаменти, які могли використатися для виробництва аборту (інструменти, спринцівки, бужі, шприци, гумові груші, хімічні речовини й ін.) необхідно вилучити для проведення судово-хімічних досліджень. Відзначають положення одягу на трупі і її стан (сухі, волога, сліди крові, захід від одягу), відсутність боягузів, трико; позу трупа (розсунуті ноги, оголені зовнішні полові органи); стан зовнішніх полових органів і промежини (сліди гоління волосся на лобку, предмети, уведені в піхву, характер виділень із полової щілини, ушкодження); наявні ознаки вагітності (збільшення розмірів живота, пігментація білої лінії живота й сосків, стан молочних залоз). Оглядають місця, де можуть перебувати плацента, плід або його частини (сміттєприемник, цебра, бачки, печі й ін.).

При огляді трупа плода немовляти - на наявність упакування, її характер й особливості (вузли не розв'язувати), її забруднення кров'ю; підлога дитини, довжина тіла, розміри голівки, окружність грудей, плеча, стегна, ширина плічок; зовнішні ознаки народження; ознаки відходу (перев'язка пуповини, чистота тіла); особливості пуповини й плаценти, наявність ушкоджень їх; правильність розвитку зовнішніх полових органів; виділення мекония із заднепроходного отвору; ушкодження на трупі (садна, рани, странгуляционная борозна й ін.), сторонні предмети в порожнині рота й носоглотки (кляп).

При огляді трупа невідомої людини - детально досліджують й описують одяг і взуття (фасон, розміри, фабричні мітки, мітки пральні, штампи, сліди ремонту й ін.), уміст кишень й інших схованих місць; вихідний від одягу захід; забруднення й ушкодження одягу; визначають антропологічний тип, підлога, зразковий вік, ріст, статура; волосяний покрив на голові (колір, довжина волосся, зачіска, стрижка, ділянки облисіння), на інших частинах тіла; стан нігтів пальців рук і ніг; особливі прикмети (дефекти статури, фляки, татуювання, пігментації й ін.); ознаки можливої професійної приналежності; ушкодження на трупі.[67]

При виявленні частин розчленованого трупа - описують місця виявлення кожної частини тіла, їхня кількість, відстані між ними, указують відсутні; відзначають наявність, вид і характер упакування частин тіла: коробці, пакувальну тканину (папір, мішковина, предмети постільної білизни, поліетиленовий пакет й ін.), мотузки, вузли (їх не розв'язують); наявність й особливості одягу, взуття на частинах тіла (колір, розмір, характер обробки, мітки, запах, ушкодження й ін.). На кожній з виявлених частин тіла відзначають: їхнє найменування й розміри, оволосення, ступінь розвитку м'язів, особливі з (рідні плями, фляки, татуювання й ін.); на наявність і ступінь виразності трупних змін; особливості забруднень (земля, пісок, глина, вапно, цемент й ін.); дають коротку характеристику наявних ушкоджень і ліній розчленовування (особливості країв шкіри й костей, наявність на поверхні поділу хрящів і костей трас від дії різних знарядь і предметів при розчленовуванні тіла).

При виявленні скелетованого трупа - на положення костей на місцевості, їхнє взаємне розташування, чи відповідає воно нормальному розташуванню в кістяку, з'єднані між собою чи ні, відстань між окремими костями й кістковими конгломератами; відзначають колір кожної кістки, щільність, сторонні утворення, дефекти кісткової речовини, аномалії розвитку, наявність або відсутність суглобних хрящів і зв'язувань, ушкодження (переломи, кісткові мозолі в області старих переломів, ознаки захворювань костей), стан емалі зубів.

При наявності одягу й взуття - їхній стан, забруднення, ушкодження; локалізація збережених шкірних покривів, їхній стан, наявність і колір волось, індивідуальних особливостей (татуювання, фляки). Відзначають наявність рослин в області ложа трупа, комах (жуки, мурахи, мухи, їхні личинки й лялечки).

При виявленні скелетованих останків у ґрунті додатково відзначають глибину й спосіб поховання (у труні, без труни, в одязі, без одягу, одиночне, масове), тип ґрунту, її вологість, наявність або відсутність у могилі ґрунтових вод, нір тварин, проростання корінь дерев і чагарників. Витяг кісткових останків роблять вручну обережно й тільки після звільнення від ґрунту всіх костей кістяка.

При ненасильницькій смерті дорослих - на положення й позу трупа, наявність у долоні або поруч із трупом упакувань із лікарськими засобами; стан одягу, наявність у кишенях рецептів, упакувань ліків; на колір шкірних покривів (желтушність й ін.); діаметр зіниць (анізокорія); на наявність блювотних мас у порожнині рота, на одязі, варикозного розширення вен, трофічних виразок нижніх кінцівок, набряклості особи, гомілок, стіп. При виявленні ушкоджень голови, кистей оцінити можливість їхнього утворення при падінні й одночасному ударі об предмети навколишнього оточення. У випадку смерті вдома необхідно з'ясувати в родичів або сусідів померлого про захворювання, що були в нього.

При ненасильницькій смерті грудних дітей - на позу трупа в постелі, наявність слизуватих виділень із носа, блювотних мас, калу, сечі на постільній білизні, пелюшках; ретельно оглядають носові ходи, порожнину рота, зев, шкіру шиї, область пупка; оцінюють стан регіональних лімфатичних вузлів, наявність попрілостей. Необхідно з'ясувати в родичів клінічні симптоми, що передували настанню смерті (підвищення температури, виділення з носа, задишка, відмова від їжі, блювота, понос й ін.).

При підозрі на смерть від особливо небезпечних інфекцій - лікар-фахівець зобов'язаний негайно сповістити про це керівникові органа керування охороною здоров'я й державного санітарно-епідеміологічного нагляду.[64]

Проведення співставлення результатів огляду трупа із загальною обстановкою місця події нерідко приводить до необхідності проведення додаткового цілеспрямованого огляду яких-небудь окремих ділянок, об'єктів місця події для підтвердження або виключення сформульованих в процесі співставлення слідчих версій про подію [35, 36 - 37].

Грамотно проведений огляд трупа на місці його виявлення дозволяє слідчому вияснити характер події, що відбулася; виявити дані, які можуть вказувати на особистість злочинця або коло осіб, серед яких його необхідно шукати; вирішити окремі питання, які цікавлять слідчого щодо обставин події; намітити і перевірити в ході проведення огляду окремі слідчі версії, які пояснюють характер події; виявити осіб, у відношенні яких згодом може бути проведено допит у якості свідків, провести необхідні оперативно-розшукові заходи, направлені на встановлення і викриття злочинців тощо.

Висновки

З 30-х рр. XX ст. огляд трупа на місці його виявлення в загальних рисах проводився, як правило, так само, як і сьогодні. Велику роль в цьому відіграв відомий український судовий медик і криміналіст професор М. С. Бокаріус, завдяки якому вперше у 1925 р., а потім у 1929 р. вийшла у світ його монографія, яка була присвячена питанням проведення первинного зовнішнього огляду трупа на місці його виявлення [8; 9]. В цих працях, вперше у вітчизняній судово-медичній і криміналістичній літературі, було приділено велику увагу загальним питанням тактики проведення первинного огляду трупа на місці його виявлення, вперше були доволі докладно висвітлені особливості огляду трупа на місці його виявлення при різних видах насильницької смерті, вперше було зазначено на надзвичайну важливість старанного пошарового вивчення одягу на тілі трупа, червоною ниткою пронизує надзвичайно важлива думка про необхідність в проведенні огляду трупа на місці його виявлення, безперервно пов'язувати (порівнювати) судово-медичні дані, отримані в процесі проведення огляду трупа на місці його виявлення, з рештою відомостей, здобутих при проведенні огляду навколишньої обстановки місця події. Наступним кроком, направленим на покращення якості проведення огляду трупа на місці його виявлення, велике значення мала монографія українського судового медика Ю.С. Сапожникова, яка була написана спираючись на великий особистий досвід автора і вийшла у світ в 1940 р. [43] та праці інших судових медиків і криміналістів, які були опубліковані в наступні роки.

Можна зробити висновок, що безпосередньо огляд трупа на місці його виявлення поділяється умовно на дві частини -безпосередній огляд трупа та огляд місця події.

Основними завданнями огляду місця події є:

- вияснити обставини, при яких відбулася подія, їх характер;

- якщо мав місце злочин, то який саме;

- який збиток заподіяний злочином;

- вияснити хто міг вчинити злочин, скільки було злочинців, якими ознаками вони характеризуються;

- які сліди та інші об'єкти підлягають вилученню з метою можливого їх прилучення до справи як речові докази;

- хто є свідком-очевидцем у справі;

- що сприяло вчиненню злочина.

Ефективність огляду місця події обумовлена наступними факторами:

Кваліфікація слідчого. Огляд місця події вимагає гарних знань кримінально-процесуального законодавства, тактичних прийомів огляду, вміння застосовувати техніко-криміналістичні можливості. Тому важливо, щоб слідчий постійно вдосконалював свої знання, у міру необхідності відвідував експертно-криміналістичний підрозділ для ознайомлення з новими технічними засобами й науковими методами виявлення, фіксації, вилучення слідів. Велике значення має організація обміну досвідом роботи слідчих по огляду місця події.

Наполегливість слідчого в вирішенні поставлених завдань. Відомо, що слідчому при огляді найчастіше доводиться працювати в досить несприятливих умовах: сильний мороз, дощ, у брудних підвалах або на запилених горищах, оглядати труп, що розклається, обстежити вигрібні ями, смітники й т.д. Без прояву необхідної наполегливості й терпіння при таких обставинах огляд може бути проведений неефективно.

Своєчасне залучення до огляду необхідних фахівців: криміналістів, судових медиків, авто-техніків, пожежних техніків, кінологів і ін. Аналіз практики показує, що у випадку, наприклад, залучення фахівців-криміналістів до огляду результативність його зростає в 5-6 разів.

Кваліфіковане застосування техніко-криміналістичних засобів. Багато слідів, мікрооб'єкти й інші речові докази можуть бути виявлені й вилучені лише при використанні техніко-криміналістичних засобів. У випадку залучення фахівця-криміналіста застосування таких засобів слідчий покладає на нього.

В сучасному законодавстві доволі незначну увагу приділено питанню правового статусу судово-медичного експерта. У відповідності зі ст.. 75 Кримінально-процесуальний Кодекс України, як експерт може бути залучена будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань, тобто, в нашому випадку, особа, що володіє спеціальними знаннями у галузі медицини - лікар. Але із цього не треба робити висновок, що будь-який лікар може бути експертом. Сучасне законодавство дотепер не має визначення судово-медичного експерта, який міг би залучатися до початкрврго огляду трупа. Лікар-експерт обов'язково повинен бути фахівцем. Незважаючи на спеціальність і досвідченість експерта можливо, що від його уваги можуть вислизнути які-небудь сторони, що характеризують об'єкт огляду. Звідси виникає необхідність запрошувати двох і більше експертів, але це робиться не від недовіри до однієї особистості, а для полегшення виробництва й повноти самого судово-медичного дослідження.

На експерта покладають обов'язки, які він може виконати тільки при відповідній підготовці. Не всякий медик, що займався медичними й природничими науками, відносно судових питань може бути експертом. Для судово-медичного дослідження, крім лікарів, можуть бути запрошені експерти, що не є лікарями, наприклад, хіміки, техніки, заняття й знання яких можуть підтвердити обставини, зазначені лікарем.

Однак через обмеженість штатів таких фахівців, на практиці, дві третини оглядів місць подій слідчий проводить самостійно. Це вимагає від нього вміння власноручно застосовувати наявні в нього на озброєнні технічні засоби, стежити за постійною їхньою готовністю до використання. У цьому зв'язку він повинен вчасно поповнювати валізу для огляду місця події матеріалами: фотоплівкою, порошками для виявлення слідів пальців, гіпсом, пластиліном, розчинами для експрес-аналізу крові, типографською фарбою для проведення дактилоскопії й бензином для її змиву, бланками дактилокарт, міліметровою бумагою й папером для письма, олівцями й фломастерами для креслення планів і схем, батарейками для зміни в электроліхтарі й лінзі з підсвіченням. Тобто на слідчого покладаються, окрім загальніх ще й „додаткові” обов'язки. І тут виникає питання: чи матиме слідчий достатній обсяг знань? Часу? Чи матаме такий голяд процесуальне значення, а протокол огляду, підписаний лише слідчим, юридичну силу? Данні питання в сучасному законодавстві не зазначені.

Ці фактори можуть впливати на своєчасне прибуття слідчого на місце події. Чим швидше слідчий прибуває на місце події, тим більше є можливостей для виявлення важливих речових доказів і розкриття злочину по "гарячим слідам". Практика показує, що якщо слідчо-оперативна група прибуває на місце події протягом трьох хвилин після його здійснення, розшук по "гарячим слідам" злочинців позитивно завершується в більшості випадків (до 80%), а якщо протягом 5 хвилин - результативність його вже знижується до 50%. Тому не випадково приймаються спеціальні міри, що забезпечують можливість швидкого одержання інформації про скоєні злочини. Наприклад, по всій країні для зв'язку з органами міліції встановлений номер телефону "02", що легко запам'ятовується. Виклик міліції з телефонів-автоматів провадиться безкоштовно. В електропоїздах, вагонах метрополітену для виклику міліції встановлені спеціальні пристрої, дляв'язку. Об'єкти з матеріальними цінностями, а також багато квартир громадян блокуються сигналізацією, що забезпечує прибуття оперативних підрозділів на місце події через три хвилини після спрацьовування сигналізації.

Суворе дотримання процесуальних вимог і криміналістичних рекомендацій в обігу з речовими доказами. Неправильне поводження зі слідами й іншими об'єктами, виявленими в ході огляду місця події, ігнорування криміналістичних рекомендацій з їхнього вилучення й упакування, відступ від вимог по процесуальному закріпленню нерідко приводять до знищення виявлених слідів або втрати їх доказнного значення. Підготовка до огляду місця події складається із двох етапів: до виїзду на місце події й після прибуття на нього. Одержавши повідомлення про подію, слідчий ще до виїзду на місце з'ясовує в особи, що повідомила (чергового, представника адміністрації, потерпілого), що конкретно відбулося, час і місце його здійснення, можливі наслідки. Ці дані необхідні для рішення ряду організаційних питань. В подальшому слідчий вживає заходів по формуванню слідчо-оперативної групи. З урахуванням обставин справи в неї можуть включатися: фахівець-криміналіст, судовий медик або інший фахівець, оперативний працівник карного розшуку, оперативний працівник відділу по боротьбі з економічними злочинами, працівник ДАІ, дільничний інспектор, кінолог, інші працівники правоохоронних органів (прокурор, керівник органа внутрішніх справ). Якщо місце події перебуває в безлюдному місці, слідчий повинен взяти із собою й понятих. Щоб формування слідчо-оперативної групи відбувалося в стислий термін, слідчий завжди повинен мати в себе списки, адреси й телефони осіб, які можуть бути викликані для участі в огляді місця події. У багатьох правоохоронних органах у слідчого й чергового по органі є заздалегідь підготовлені списки слідчо-оперативних груп для виїзду на місця подій визначені категорій злочинів: крадіжок, грабежів і розбоїв, убивств, підпалів, дорожньо-транспортних випадків і др. Це полегшує й прискорює формування слідчо-оперативних груп і позитивно позначається на розслідування оскільки включені в такі групи особи мають досвід роботи в розкритті злочинів даного виду.