Відповідальність юридичної особи за шкоду, заподіяну її працівниками, не є ні субсидіарною відповідальністю, ні відповідальністю за дії третіх осіб, тому що дії працівників юридичної особи під час виконання ними своїх трудових обов'язків вважаються діями самої юридичної особи.

Отже, різновидами цивільно-правової відповідальності є:

договірна та позадоговірна;

часткова та солідарна;

основна та субсидіарна (додаткова).



РОЗДІЛ 3. ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ БОРЖНИКА ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

У зв'язку з тим, що підставою для застосування цивільно-правової відповідальності є правопорушення, правопорушник звільняється від відповідальності за відсутності хоча б однієї умови притягнення до неї. Певні винятки з цього правила можуть встановлюватися законом. Вони стосуються, наприклад, умов стягнення неустойки, де застосування мір цивільної відповідальності допускається навіть при неповному, урізаному складі правопорушення: достатньо доказати протиправність дій і вину правопорушника. Як уже було зазначено, допускається також застосування мір цивільної відповідальності за відсутності вини правопорушника. Отже, можливість застосування в окремих випадках мір відповідальності без вини правопорушника, без збитків як результату правопорушення, без причинного зв'язку фактично значно розширює межі застосування цивільної відповідальності. Висновки російських цивілістів про чітку тенденцію у російському цивільному законодавстві до посилення цивільної відповідальності за порушення зобов'язань можна також застосувати до українського цивільного законодавства [9, с.760].

Водночас законодавство передбачає можливість звільнення від відповідальності. Таке звільнення відбувається у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання внаслідок:

дії непереборної сили;

випадкового заподіяння шкоди;

вини потерпілого у заподіянні шкоди [34, с. 105].

Непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці дію непереборної сили також називають форс-мажорними обставинами. Непереборна сила характеризується тим, що:

це зовнішня щодо діяльності сторін обставина. Непереборна сила не залежить від волі учасників правовідношення і, як правило, виключає можливість його передбачення. Виникнення непереборної сили не пов'язано з діяльністю уповноваженої особи;

це надзвичайна, тобто неординарна, нерядова обставина, яку неможливо відвернути в будь-який спосіб, навіть якщо особа може передбачити її наслідки;

це подія, яку неможливо відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності способами: тобто у даних обставинах відсутні технічні та інші засоби, за допомогою яких можливо було б запобігти самій обставині або її наслідкам [34, с. 105].

Наведені ознаки непереборної сили є обов'язковими і мають комплексний характер. Відсутність будь-якої з наведених ознак розцінюється як відсутність непереборної сили. Звільнення від відповідальності внаслідок непереборної сили відбувається тільки тоді, коли існує причинний зв'язок між непереборною силою і шкодою, що виникла.

На практиці непереборною силою визнаються явища природи (землетруси, шторми, снігові замети, обвали, повінь і т. ін.); деякі суспільні явища (епідемії, воєнні дії, розрив дипломатичних зв'язків, страйки, розпорядження компетентних органів, які забороняють виконувати дії, передбачені зобов'язанням).

Слід зазначити, що одні і ті самі явища у різних випадках можуть визнаватися непереборною силою або не визнаватися. Наприклад, боржник взяв на себе зобов'язання, виконання якого стало неможливим внаслідок встановленої законодавчим актом заборони вчиняти певні дії. Якщо укладення угоди відбулося в момент, коли нормативний акт був опублікований, але не набув чинності, така суспільна подія не визнається непереборною силою, тому що в даному випадку відсутній фактор непередбаченості.

Оцінка явищ непереборної сили з часом змінюється в міру розвитку науки, створення нових технічних засобів, що надають більш широких можливостей передбачуваності або відворотності природних явищ. Непереборна сила порівняно з випадком є більш сильною підставою для звільнення від відповідальності, оскільки виключає застосування мір відповідальності навіть у випадках, коли така відповідальність передбачена за випадкове заподіяння шкоди. Так, відповідальність перевізника за затримку у відправленні пасажира та порушення строку доставки пасажира до пункту призначення виключається, якщо перевізник доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. Водночас законом або договором можуть бути встановлені винятки із загального правила про звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання внаслідок випадку або непереборної сили. Наприклад, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення [3].

Випадок (казус) - обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-кого з учасників зобов'язання, а не взагалі про відсутність будь-чиєї вини у заподіянні шкоди. Випадок характеризується суб'єктивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настання випадку, вона могла б запобігти шкоді. Передбачення можливості настання шкідливого результату внаслідок впливу випадку, на відміну від необережного заподіяння шкоди, не є обов'язком правопорушника. Саме тому внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливого результату, а при випадковому (безвинному) заподіянні шкоди особа за загальним правилом від відповідальності звільняється. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Винятки із загального правила, коли відповідальність наступає при випадковому заподіянні шкоди, можуть бути передбачені законом або договором, а при вчиненні деліктів - тільки законом [9, с. 87].

До спеціальних випадків притягнення до цивільної відповідальності, коли особа відповідає навіть за випадково заподіяну шкоду, можна віднести відповідальність за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки відповідно до ст. 1187 ЦК України. Іншим прикладом є відповідальність професійного зберігача, який відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Отже, об'єктивними передумовами притягнення до відповідальності при випадковому заподіянні шкоди є шкода, протиправність, причинний зв'язок. Механізм впливу мір цивільно-правової відповідальності дістає вираження у несприятливих майнових наслідках для боржника і відновленні майнової сфери потерпілого. У зв'язку з тим, що "випадок рівнозначний невинності", при випадковому заподіянні шкоди немає підстав для засудження правопорушника, отже, тут варто говорити не про відповідальність, а про особливі правові форми розподілу випадкових збитків [9, с. 768].

У двосторонніх договорах, де кожна зі сторін одночасно є кредитором і боржником, проблема розподілу ризиків за випадкове заподіяння шкоди може регулюватися умовами договору. Від двосторонніх договорів слід відрізняти інші випадки, коли у сторін в зобов'язанні виникають певні права і обов'язки одного перед одним, наприклад, у деліктних правовідносинах, де шкода випадково може бути заподіяна кількома суб'єктами. Так, вважається, що шкода, заподіяна третім особам зіткненням джерел підвищеної небезпеки, є шкодою, заподіяною взаємопов'язаними, сукупними діями або з єдністю наміру, і володільці джерел підвищеної небезпеки у цьому випадку несуть солідарну відповідальність.

Відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелом підвищеної небезпеки, настає на загальних підставах, тобто необхідним є встановлення вини володільця джерела підвищеної небезпеки. Шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним, при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується, а інший учасник зіткнення звільняється від відповідальності за випадкове заподіяння шкоди, оскільки відсутня його вина, при наявності вини двох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного, при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування.

Вина потерпілого (кредитора). За загальним правилом шкода, заподіяна внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не підлягає. Так, ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. Необережність потерпілого внаслідок деліктного правопорушення в цілому не звільняє заподіювача шкоди від обов'язку відшкодувати збитки. Вина потерпілого може лише впливати на обсяг належного йому відшкодування у сторону зменшення. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, дослідивши особливості цивільно-правової відповідальності можна констатувати, що цивільно-правова відповідальність - це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечуються державним примусом і тягнуть за собою засудження правопорушення і його суб'єкта.

Водночас законодавство передбачає можливість звільнення від відповідальності. Таке звільнення відбувається у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання внаслідок:

дії непереборної сили;

випадкового заподіяння шкоди;

вини потерпілого у заподіянні шкоди.



ВИСНОВКИ

Отже, дослідивши проблему цивільно-правової відповідальності можна зробити наступні висновки: Цивільно-правова відповідальність - це установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана із застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу чи пені.Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової чи/та моральної шкоди (у грошовому виразі майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою. Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане).

Фізичні та юридичні особи мають право також на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їм внаслідок порушення їх прав, яка полягає в такому: у фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням Здоров'я; у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких і родичів; у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом. Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. На відміну від кримінального законодавства цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника. Тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.

Різновидами цивільно-правової відповідальності є:

договірна та позадоговірна;

часткова та солідарна;

основна та субсидіарна (додаткова).

Договірна відповідальність настає в разі порушення договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю чи майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було.

Якщо в цивільному правовідношенні є кілька зобов'язаних осіб, то може мати місце часткова, солідарна чи субсидіарна відповідальність. За часткової відповідальності кожна із зобов'язаних осіб несе відповідальність тільки у своїй частці. За солідарної відповідальності кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов'язання одним з кількох боржників звільняє останніх од відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Субсидіарна, або додаткова, відповідальність має місце за наявності крім основного боржника ще й додаткового. У разі неможливості відшкодування збитків основним боржником до відповідальності притягається додатковий. Скажімо, за вчинену шкоду неповнолітнім віком від 14 до 18 років відповідальність несе він сам за наявності у нього власного майна. Якщо такого майна він не має, то відшкодовувати зобов'язані його батьки чи піклувальники.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

Цивільний кодекс України. - К.: Школа, 2010. - 384 с.

Алексеев С.С. Проблемы теории права. - М.: Юридическая литература, 1970. - 584 с.

Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. - М.: Госюриздат, 1962. - 226 с.

Базылев Б.Т. Основания юридической ответственности. - "Материалы научной конференции юридического факультета Красноярского государственного университета". - Красноярск, 2009. - 128 с.

Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика. - М.: Изд-во МГУ, 1986. - 152 с.

Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. - М.: Юридическая литература, 1979. - 110 с.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: общие положения. - М.: Статут, 2010. - 796 с.

Братусь Н.С. Юридическая ответственность и закон. - М.: Юридическая литература, 1976. - 216 с.

Гражданско-правовая охрана интересов личности. Под ред. Б.Б. Черепахина. - М.: Юридическая литература, 2009. - 306 с.

Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. - М.: Юридическая литература, 1986. - 159 с.

Загальна теорія цивільного права: Підручник / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. - К.: Вища школа, 2008. - 454 с.

Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. Изд-во ЛГУ, 1955. - 348 с.

Иоффе О.С., Вина и ответственность по советскому праву // Сов. государство и право. - 2009. - № 9. - С. 38.

Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав. - Свердловск, 1973. - С. 13-25.

Кудрявцев В.И. Закон, поступок, ответственность. - М.: Наука, 1986. - 448 с.

Кулагин М.И. Избранные труды. - М.: Статут, 2007. - 462 с.

Лейст О.Э. Санкции в советском праве. - М.: Госюриздат, 1962. - 286 с.

Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 240 с.

Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. - М.: Наука, 2008. - 208 с.

Мамутов В.К., Овсиенко В.В., Юдин В.Я. Предприятие и материальная ответственность. - К.: Наукова думка, 1971. - 242 с.

Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. - К., 1955. - С. 216.

Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. - М.: Юридическая литература, 1970. - 310 с.

Самощенко И.С., Фарукшин М.X. Ответственность по советскому законодательству. - М.: Юридическая литература, 2010. - 288 с.

Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. - Харьков: Консум, 2000. - 656 с.

Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. - Ленинград, 1983. - 276 с.

Тархов В.А. Гражданское право; Общая часть: Курс лекций. - Чебоксары, 2007. - 446 с.

Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник / За ред. Є.О. Харитонова, A.I. Дрішлюка - X.: ТОВ "Одіссей", 2003. - 640 с.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 1 : підручник // За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 480 c.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 2 : підручник // За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К. Юрінком Інтер, 2007. - 552 c.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 1 : підручник // За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. - Х.: Одіссей, 2011. - 832 c.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 2 : підручник // За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. - Х.: Одіссей, 2008. - 872 c.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 520 с.

Цивільне право України: У двох книгах / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком інтер, 2008.

Цивільне право Україні: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луць та ін. - Ч. 1. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 792 с.

Размещено на Allbest.ru