Проблема регулювання земельного обігу

Застосування адміністративного обігу земельних ділянок як способу забезпечення переходу прав на них. Перелік земель комунальної власності, які не передаються у приватну власність. Цивільно-правовий обіг земельних ділянок. Правовий режим земель енергетики.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 10.04.2014
Размер файла 20,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • 1. Поняття та види обігу земельних ділянок
  • 2. Правовий режим земель енергетики
  • 3. Задача
  • Список використаної літератури

1. Поняття та види обігу земельних ділянок

Проблема регулювання земельного обігу протягом останніх років є досить актуальною, тому в земельно-правовій науці їй приділено велику увагу. Однак до цього часу в чинному законодавстві України не розкривається юридична сутність поняття "обіг земельних ділянок".

3 огляду на сказане вище, виникає потреба в аналізі проведених досліджень зазначеної проблематики, виявлення нечітких або спірних положень в опублікованих результатах цих досліджень, формулювання сутнісних правових ознак обігу земельних ділянок.

Земельний кодекс України, що набув чинності 1 січня 2002 р., не містить спеціального розділу про обіг земельних ділянок. Проте це не означав, що земельне законодавство не регулює згадане коло відносин. У Земельному кодексі міститься низка норм, що становлять загальні засади обігу земельних ділянок: встановлюються певні вимоги до оборотоздатності і відповідно до обігу земель, передбачено критерії вилучення з обігу і обмеження в обороті земельних ділянок. Земля є особливим природним ресурсом. Г.Б. Чубуков вважає характерними рисами землі як природного ресурсу її незмінність, обмеженість за територією (розмірами), локальність за місцем розташування і нерухомість. Земельну ділянку як природний об'єкт не можна перемістити 3 одного місця в інше, незалежно від зміни власників, володільців, користувачів, орендарів.

Під обігом землі розуміють сукупність угод із землею (земельними ділянками, частиною земельної ділянки, правом на земельну частку (пай), правами на землю).

Можна стверджувати, що нині немає єдиної точки зору на те, чи є земельним оборотом:

1) тільки оплатний перехід землі від одних осіб до інших або також безвідплатний перехід;

2) перехід землі від одних осіб до інших тільки в приватноправовому порядку або також у публічно-правовому порядку;

3) перехід виключно шляхом здійснення правочинів або також іншими цивільно-правовими способами;

4) перехід тільки права власності на земельну ділянку або перехід інших прав на земельні ділянки.

Потрібно врахувати й таку особливість земельного обігу, що правочини і перехід прав на земельні ділянки підлягають державній реєстрації, оскільки земельні ділянки є нерухомим майном.

3 урахуванням викладеного вище, ми можемо сформулювати наступне визначення обігу земельних ділянок - це сукупність врегульованих правом суспільних відносин, у рамках яких відбувається перехід прав на земельні ділянки від однієї особи до іншої з підстав і в порядку, передбачених законом.

Обіг земельних ділянок відбувається відповідно до вимог чинного законодавства України та на підставі певних юридичних фактів. Юридичними фактами, з якими закон пов'язує перехід прав на землю, є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, судові рішення, правочини. Залежно від характеру законодавства, яке регулює обіг земельних ділянок, та юридичних фактів, на підставі яких відбувається перехід прав на земельні ділянки, розрізняють адміністративний (позаринковий), ринковий, цивільний обіг земельних ділянок.

Адміністративний обіг земельних ділянок передбачає перехід прав на земельні ділянки на підставі рішення органів влади відповідно до їх компетенції, визначеної законом.

Адміністративний обіг землі мав місце в нашій країні у період, коли земля була виключена з цивільного обігу і оголошена винятково власністю держави. Володіння землею здійснювалося тільки на праві користування, внаслідок чого земельні відносини втратили товарно-грошовий характер, аж до початку 1992 р. зводилися до адміністративної процедури розподілу і перерозподілу земель. В умовах адміністративного обігу земельних ділянок права на них могли переходити від однієї особи до іншої виключно на підставі адміністративних рішень відповідних органів влади.

Безумовно, адміністративний обіг земельних ділянок може існувати не лише за умов земельно-правового режиму виключної власності на землю. Адже його можна успішно застосовувати в умовах приватизації землі та повноцінного функціонування інституту права приватної власності на землю.

Передумовою застосування адміністративного обігу земельних ділянок як способу забезпечення переходу прав на них є наявність у країні певної кількості земель, які перебувають у державній або комунальній власності та призначені для надання у користування відповідно державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям для певних державних та громадських потреб. Зокрема, згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності і повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної і комунальної форми власності.

Перелік земель комунальної власності, які не можуть бути передані у приватну власність, визначені у ст. 83 Земельного кодексу України. До них належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; г) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування. Наведені земельні ділянки надаються державним та комунальним юридичним особам у постійне користування, згідно із ст. 92 Земельного кодексу України. Не дивлячись на передбачену законом заборону на передання зазначених земель державної та комунальної власності у приватну власність, вони можуть переходити з користування однієї державної чи комунальної юридичної особи у користування іншої юридичної особи такої самої форми власності на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Варто підкреслити, що адміністративний обіг земельних ділянок має місце у випадках безплатної приватизації земельних ділянок громадянами України. Переважна більшість приватизованих громадянами земельних ділянок протягом 1991-2001 pp. була передана їм у приватну власність безкоштовно. Так, у ст. 121 Земельного Кодексу передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, у містах - не більше 0,10 гектара; г) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара, д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Безплатна передача земельних ділянок державної та комунальної власності у приватну власність громадян України здійснюється на підставі адміністративно-правового рішення відповідного органу влади - районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцем знаходженням земельної ділянки (ст. 118 ЗК України). При цьому громадянам можуть передаватися безплатно у власність не тільки земельні ділянки, які вже знаходяться в їх постійному користуванні, а й нові земельні ділянки із земель запасу або резервного фонду.

Обіг земельних ділянок, який здійснюється на основі ринкових механізмів регулювання земельних відносин, що закріплені в законодавстві, вважається ринковим. Звичайно ж, він відрізняється від адміністративного.

Як відомо, у законодавстві країн з ринковою економікою розрізняють поняття "цивільний або цивільно-правовий обіг земельних ділянок" та поняття "ринковий обіг земельних ділянок".

Цивільно-правовий обіг земельних ділянок здійснюється на підставі різних видів цивільно-правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, передачі землі у спадщину тощо. Водночас, більшість з таких угод не є ринковими у вузькому розумінні цього слова. Цивільно-правові угоди, які передбачають перехід прав на землю від однієї особи до іншої на основі співвідношення попиту та пропозиції земельних ділянок, є ринковими. Таким чином, ринкова ціна на земельні ділянки формується на основі угод купівлі-продажу їх. Стимулювання саме ринкового обігу земельних ділянок є пріоритетним завданням держави, економіка якої базується на засадах ринкових відносин, зацікавленої у формуванні реальних цін на такий ресурс як земля.

Таким чином, ринковий обіг земельних ділянок може відбуватися на основі двох видів цивільно-правових угод: договору купівлі-продажу земельних ділянок та договору оренди земельних ділянок. Договір купівлі-продажу земель слугує основою для переходу права власності на земельні ділянки, договір оренди землі - переходу права користування на земельні ділянки. Зазначені цивільно-правові договори забезпечують функціонування двох відносно самостійних сегментів земельного ринку: ринку земельних ділянок (для набуття їх у власність) та ринку оренди земель (для набуття їх у тимчасове платне користування). Відповідно перший - визначає рівень цін на земельні ділянки, що відчужуються, а другий - рівень орендної плати за земельні ділянки, що передаються в оренду.

Зрозуміло, що формування ринкових цін на землю, які потім застосовуватимуться і для регулювання неринкового обігу земельних ділянок (визначення експертної оцінки земельних ділянок, сплата державного мита тощо), відбуватиметься на основі співвідношення пропозиції та попиту на ці ділянки.

Потрібно зазначити, що ринковий обіг земельних ділянок відбувається на основі двох видів цивільних правочинів - договорів купівлі-продажу та оренди земельних ділянок. Всі інші види цивільно-правових угод, на основі яких відбувається перехід права власності на земельні ділянки від однієї особи до іншої, є угодами, на підставі яких відбувається цивільно-правовий обіг земельних ділянок. До них належать угоди міни, дарування, довічного утримання, а також угоди, які можуть мати своїм результатом перехід права власності на земельну ділянку, - передача землі у спадщину чи заставу.

3 урахуванням наведених вище міркувань слід зробити висновок, що методологічною основою для поняття та суті ринку земель є поняття земельного обігу як здійснюваного на основі норм чинного законодавства переходу прав на земельні ділянки від одних осіб, включаючи й приватних, до інших. У рамках земельного обігу доречно виділяти адміністративний обіг земельних ділянок, цивільно-правовий обіг земельних ділянок, а також ринковий обіг земельних ділянок, який передбачає собою перехід прав на землю від однієї особи до іншої на основі системи цивільних правочинів, обов'язковою складовою яких є договір купівлі-продажу.

2. Правовий режим земель енергетики

Відповідно до ст.76 ЗКУ,

"1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під обґєкти транспортування електроенергії до користувача. "

Згідно зі ст.1 ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обґєктів",

"землі енергетики - земельні ділянки, надані в установленому порядку для розміщення, будівництва та експлуатації енергогенеруючих підприємств, об'єктів альтернативної енергетики, об'єктів передачі електричної та теплової енергії, виробничих обґєктів, необхідних для експлуатації обґєктів енергетики, в тому числі баз та пунктів; "

У ЗКУ терміни "землі енергетики" (назва глави 13) та "землі енергетичної системи" (ст.76, що входить до глави 13) вживаються як синоніми. Проте, як бачимо, прийнятий пізніше від ЗКУ ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обґєктів" розширив поняття "землі енергетики" порівняно із поняттям "землі енергетичної системи", включивши до нього не лише (1) землі під енергогенеруючими обґєктами та (2) обґєктами транспортування електроенергії, але і (3) землі під обґєктами передачі теплової енергії, а також (4) землі під виробничими обґєктами, необхідними для експлуатації обґєктів енергетики. Крім того, ст. ст.6 та 8 Закону ще більш розширюють розуміння поняття "землі енергетики", включаючи до складу таких земель (5) землі під обґєктами технологічної інфраструктури обґєктів енергетики, до яких, виявляється, належить не лише виробничі обґєкти (які вже згадувалися), але "в тому адміністративні будівлі" відповідних підприємств.

Землі енергетичної системи (енергетики) займають 50,0 тис. га.

Розмір, внутрішня структура та конфігурація земельних ділянок, наданих для потреб енергетичної системи, визначаються будівельними нормами (наприклад, ДБН В.2.5-16-99 "Інженерне обладнання споруд, зовнішніх мереж. Визначення розмірів земельних ділянок для обґєктів електричних мереж") та проектною документацією.

Фрагмент державного акту на право постійного користування землею, що посвідчує право користування ділянками під опорами ЛЕП

Для окремих обґєктів енергетичної системи здійснюється зовнішнє зонування земель. Так, ч. З ст.76 ЗКУ, ч.5 ст. 19 ЗУ "Про електроенергетику", ст. ст.18, 22-24 ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обґєктів" передбачено влаштування навколо електричних мереж та інших особливо важливих обґєктів електроенергетики охоронних зон. Розміри та режим охоронних зон визначені зазначеними положеннями законодавства, а також ПКМ від 04.03.1997 № 209 "Про затвердження Правил охорони електричних мереж".

Ч. ч.4, 5 ст.20 ЗУ "Про електроенергетику", ст.21 ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обґєктів" передбачають влаштування навколо обґєктів електроенергетики санітарно-захисних зон. Режиму таких зон присвячена ст.32 ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обґєктів". Розмір зон встановлюється санітарними нормами (див., наприклад, Санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітного поля, що створюється повітряними лініями електропередачі змінного струму промислової частоти (СанПиН № 2971-84), затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря СРСР від 28.02.84 № 2971-84, Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань", затверджені наказом МОЗ України від 01.08.96 № 239). Згідно із ч.5 ст.20 ЗУ "Про електроенергетику",

"Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зонах, дозволені режимом їх використання, можуть провадитися тільки за погодженням з власником обґєкта електроенергетики або уповноваженим ним органом. "

Істотні особливості правового режиму санітарно-захисних зон передбачені ст.45 ЗУ "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку".Ч. ч.5, 6 статті встановлюють:

"У санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків та громадських споруд, дитячих та лікувально-оздоровчих установ, а також промислових підприємств, об'єктів громадського харчування, допоміжних та інших споруд, не пов'язаних з діяльністю ядерної установки або об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами.

Використання для народногосподарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно-захисній зоні, можливе лише з дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов'язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється. "

Ч.3 ст.45 передбачає також влаштування у місцях розташування ядерної установки чи обґєкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, крім санітарно-захисної зони, також зони спостереження. Згідно із ч.4 статті,

"Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими Радами народних депутатів. У санітарно-захисній зоні і зоні спостереження повинен здійснюватися контроль за радіаційним станом. "

Розміри та правовий режим санітарно-захисних зон визначаються також Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173, а також Державними санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, затвердженими наказом МОЗ України № 239 від 01.08.1996.

На обґєктах електроенергетики встановлюється особливий режим допуску (ч.3 ст. 19 ЗУ "Про електроенергетику"). Атомні електростанції охороняються відповідно до ЗУ "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" та ЗУ "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання".

Також ст. 19-1 ЗУ "Про електроенергетику", ст.12 ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обґєктів" передбачене влаштування заборонних зон та контрольованих зон гідро-електротехнічних споруд. Відповідно до ст.1 ЗУ "Про електроенергетику", "заборонена зона гідроелектротехнічних споруд - земельна ділянка, яка прилягає до основної огорожі з внутрішньої сторони території гідро-електротехнічної споруди, обладнана інженерно-технічними засобами та позначена попереджувальними знаками, а також ділянка водної акваторії верхнього і нижнього б'єфів на відстані 500 метрів від греблі гідроелектростанції, позначена знаками, які попереджають про заборону доступу на її територію сторонніх осіб, суден та плавучих об'єктів;

контрольована зона гідроелектротехнічних споруд - позначена попереджувальними знаками територія бетонних та земельних гребель гід-роелектротехнічних споруд і земельних ділянок, розташованих між водосховищами і дренажними каналами; "

земельний обіг адміністративний цивільний

Режим зазначених зон визначається ст. 19-1 ЗУ "Про електроенергетику":

"На території забороненої зони та контрольованої зони гідроелектротехнічних споруд установлюється особливий режим охорони.

Доступ сторонніх осіб та всіх видів транспорту на цю територію можливий лише в порядку, встановленому власником гідроелектротехнічних споруд або уповноваженим ним органом.

Виконання сторонніми особами робіт на території забороненої зони гідроелектротехнічних споруд здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а на території контрольованої зони гідроелектротехнічних споруд - у порядку, встановленому власником гідроелектротехнічних споруд або уповноваженим ним органом.

Територія забороненої зони та контрольованої зони гідроелектротехнічних споруд охороняється відомчою воєнізованою охороною. На території забороненої зони гідроелектротехнічних споруд діє особливий (внутрішньообґєктний та перепускний) режим.

Особливості режиму території забороненої зони та контрольованої зони гідроелектротехнічних споруд визначаються Кабінетом Міністрів України. "

Таким чином, у заборонних зонах обмежується право загального землекористування. На підставі процитованої норми видано ПКМ від 31.03.2004 № 416 "Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму охорони на території забороненої зони та контрольованої зони гідроелектротехнічних споруд".

Законодавство також передбачає особливості процедури надання земельних ділянок для розміщення певних обґєктів енергетичної системи. Так, наданню земельної ділянки для розміщення ядерних установок та обґєктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, повинно передувати прийняття за спеціальною процедурою рішення про розміщення відповідного обґєкту відповідно до ЗУ "Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і обґєктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення". Таке рішення приймається ВРУ у формі закону за поданням КМУ "тільки в разі погодження їх розміщення на своїй території місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування" (ст.2 Закону).

Спроба встановити особливості надання земельних ділянок для розміщення обґєктів енергетики зроблена у розділі III ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обґєктів". Втім, насправді розділ переповнений цитуванням положень інших актів законодавства, і виявити в ньому якісь особливості досить складно.

3. Задача

Згідно ст.17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій не входить передача земель у приватну власність. Такі повноваження мають тільки виключно сільські, селищні, міські ради у галузі земельних відносин, а також здійснюють контроль у даній сфері (згідно ст.12 Земельного кодексу України).

Питання компетенції органів місцевого самоврядування найбільше врегульовані статтями 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Виконавчими органами рад делеговані такі повноваження у галузі земельних відносин:

· здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;

· реєстрація суб'єктів права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі;

· видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

· організація і ведення земельно-кадастрової документації;

· вирішення земельних спорів;

· тощо

Особливості приватизації земель лісового фонду. Приватизація земель лісового фонду, за загальним правилом, заборонена. Однак, з цього правила є винятки. Якщо громадянин або юридична особа приватизує земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у складі якої є замкнені (оточені сільськогосподарськими угіддями) земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га, то такі суб'єкти мають право на приватизацію зазначених земельних ділянок лісового фонду (ст.56 ЗК). У таких випадках приватизація земель лісового фонду здійснюється у порядку, передбаченому для приватизації земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Крім того, ЗК України (ст.56) передбачає ще одну підставу для приватизації земель лісового фонду. Якщо громадянин чи юридична особа володіють на праві користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з деградованими або малопродуктивними угіддями, то вони мають право приватизувати таку земельну ділянку для за­лісення, тобто для закладення та вирощування лісових насаджень. У разі приватизації деградованих і малопродуктивних угідь для залісення орган влади, який прийняв рішення про їх приватизацію, у державному акті на право власності на земельну ділянку, приватизовану для залісення, зазначає нове цільове призначення цієї ділянки як частини земель лісового фонду.

Особливості приватизації земель водного фонду. Землі водного фонду, як і землі лісового фонду, у переважній більшості випадків приватизації не підлягають. Дана заборона не поширюється на приватизацію невеликих замкнених, тобто відокремлених від інших водних об'єктів, природних водойм загальною площею до 3 га. Громадянин або юридична особа, на наданій у користування земельній ділянці яких знаходиться природна водойма площею до 3-х га, мають право приватизувати цю водойму. Орган влади, який прийняв рішення про виділення заяви (клопотання) про приватизацію водойми, також приймає рішення про відокремлення водойми в окрему земельну ділянку, площа якої разом з водой­мою не повинна перевищувати 3 га, та змінити її цільове призначення на "землі водного фонду". Приватизація земель під природними водоймами здійснюється безоплатно.

Отже, скарга державного інспектора підлягає задоволенню.

Список використаної літератури

1. Пейчев К. Правові проблеми визначення поняття відчуження земельних ділянок // Підприємництво, господарств і право. - 2004. - № 12. - С.48.

2. Шеремет А.П. Земельне право України: підручник. Чернівці: ТОВ "Видавництво "Наші книги", 2008. - С.134.

3. Носик В.В. Правові питання ринкового обігу земельних ділянок // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - С 53.

4. Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. зак. / В.I. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. - К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2008. - С.328.

5. Кулинич П.Ф. Проблеми правового регулювання земельного ринку в аграрній сфері // Організаційно-правові засади розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: Монографія / Кол. авторів; За ред.В.I. Семчика. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005. - С.149.

6. Земельний кодекс України від 25.10.01 // Відомості Верховної Ради України, 2002, N 3-4, ст.27

7. Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.03 // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 39, ст.350

8. Закон України "Про електроенергетику" від 16.10.97 // Відомості Верховної Ради України, 1998, N 1, ст.1

9. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.05.99 // Відомості Верховної Ради України, 1999, N 20-21, ст. 190

10. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 // Відомості Верховної Ради України, 1997, N 24, ст.170

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Організаційно-правовий порядок передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства громадянам України у власність із земель державної або комунальної власності. Низка прогалин та протиріч в організаційно-правовому механізмі їх передачі.

    статья [20,7 K], добавлен 14.08.2017

  • Дослідження правового забезпечення земельної реформи (2001-2012 рр.). Встановлення затвердженого порядку надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування юридичним особам та у власність фізичним особам. Правова охорона земель.

    контрольная работа [33,3 K], добавлен 04.10.2013

  • Поняття та механізми діяльності ринкового обігу земель, порядок формування його принципів та нормативно-законодавчої бази. Характеристика суб’єктів та об’єктів ринку земель, їх взаємодія. Сучасні способи продажу земельних ділянок, їх особливості.

    реферат [11,0 K], добавлен 16.01.2010

  • Юридична природа ринкового обігу земельних ділянок. Державне регулювання продажу земельних угідь на конкурентних засадах. Особливості викупу ділянки для суспільних потреб. Умови примусового відчуження земельної власності з мотивів суспільної необхідності.

    курсовая работа [37,7 K], добавлен 30.11.2010

  • Обґрунтовано сучасні підходи до вдосконалення правового механізму: системного, процесного, ситуаційного та стратегічного. Визначено складову напрямів удосконалення правового механізму державного регулювання обігу земель державної та комунальної власності.

    статья [22,2 K], добавлен 06.09.2017

  • Поняття та зміст державного регулювання в сфері встановлення земельних сервітутів. Правовий режим земель охоронних зон в Україні. Державне регулювання та реєстрація правових відносин в сфері встановлення обмежень у використанні земельних ділянок.

    магистерская работа [120,4 K], добавлен 19.11.2014

  • Поняття, склад та загальна характеристика земель лісогосподарського призначення. Поняття і зміст правової охорони земель. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду.

    контрольная работа [20,7 K], добавлен 07.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.