Теорії права інтелектуальної власності

Зародження теорій прав інтелектуальної власності. Еволюція концепцій права у XVIII-XX ст. Теорія вічної промислової власності за Жобардом. Сучасний стан теорії права. Двоїста природа авторського і винахідницького права. Зміст пропієтарної концепції.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.11.2013
Размер файла 38,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Зародження теорій прав інтелектуальної власності

2. Подальша еволюція концепцій права інтелектуальної власності у XVIII - XX ст.

3. Сучасний стан теорії права інтелектуальної власності

4. Практичний аспект застосування теорій прав інтелектуальної власності в сучасному світі і в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний стан економіки характеризується якісно новими рисами, які трансформують традиційні уявлення про всі сфери суспільного життя. Глобалізаційні процеси, посилення ролі інформації та знань в галузі економіки, зростання значення результатів інтелектуальної творчої діяльності та заснованих на них майнових і немайнових прав суб'єктів господарських відносин вказують на необхідність розуміння природи прав інтелектуальної власності.

З огляду на зазначені тенденції, необхідно отримати глибокі знання і чітко визначитись у питаннях про права інтелектуальної власності, їх специфікацію та механізми реалізації. В цьому контексті звернення до теоретичної бази права інтелектуальної власності є цілком виправданим і нагальним. Актуальність обраної теми реферативного дослідження суттєво підсилюється необхідністю невідкладного вирішення гострих проблем і суперечностей у сфері прав на результати інтелектуальної діяльності, що виникають внаслідок неоднозначного трактування як самого права інтелектуальної власності, так і його законодавчого закріплення.

Ступінь розробки. Дослідженню теоретичних аспектів права інтелектуальної власності присвятили свої роботи вітчизняні і зарубіжні вчені, серед яких А.А. Чухно, В.Д. Базилевич, О.А. Підопригора, В.А. Дозорцев, О.П. Сергєєв, А.А. Піленко, Б. Претнар, М. Лектер, Р. Шапіро, С. Коннелл, С. Кінзелла та ін..

Метою роботи є дослідження становлення теорії права інтелектуальної власності з огляду на її подальший розвиток та практичне застосування на національному та міжнародному рівні.

Об'єктом дослідження виступає інтелектуальна власність як визначальна економіко-правова категорія в сучасному суспільстві.

Предметом дослідження є теоретичні концепції права інтелектуальної власності, їх зародження та еволюція.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

аналіз теоретичних підходів щодо розкриття змісту та сутності права інтелектуальної власності;

дослідження умов виникнення теорій права інтелектуальної власності та їх подальшої еволюції;

визначення основних теорій права інтелектуальної власності на сучасному етапі;

розкриття практичного аспекту застосування досліджуваних теорій у національному та міжнародному законодавстві.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми і спеціальні методи досліджень. У роботі, зокрема, використано: історичний і логічний методи - для розкриття генезису та еволюції теорій прав інтелектуальної власності; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення проблем у сфері права інтелектуальної власності; аналізу і синтезу - для дослідження складових права на результати інтелектуальної діяльності; порівняльного аналізу - для зіставлення поглядів прихильників різних концепцій з поглядами їх попередників і сучасників.

Інформаційну базу склали наукові праці вітчизняних та іноземних вчених, присвячені дослідженню теоретичного аспекту права інтелектуальної власності, періодичні видання, Інтернет - ресурси, нормативно-правові акти національного та міжнародного законодавств.

Мета, завдання роботи визначили структуру реферату і логіку викладу матеріалу. Реферативна робота складається із вступу, чотирьох питань, висновків і списку використаної літератури.

1. Зародження теорій прав інтелектуальної власності

Ще філософія римського права здійснювала поділ речей на тілесні і нетілесні, на фізичні та ідеальні. Вже в Інституціях Гая зазначалося: «Тілесні речі - це ті, які можуть бути відчутні... Безтілесні речі - ті, які не можуть бути відчутні: такі ті речі, які складаються з права, є правами» [5, с. 39].

У Стародавньому Римі об'єктом права власності вважалося «res» (річ, майно) і відповідно однією з най поширеніших його характеристик зізнавалася відома формула «dominimum rerum» (панування над річчю).

Поділ речей на тілесні ( res corporales), які можна відчувати, і безтілесні (res incorporales), які не можна сприймати дотиком, став для римського права одним з базових. До безтілесних речей були віднесені усі права: речові, зобов'язальні, сімейні, спадкові та ін. В якості прикладів безтілесних речей Гай називає спадщину, узуфрукт, зобов'язання: «Безтілесні - це ті речі, які не можуть бути відчутні; до таких належать ті, які полягають у праві, наприклад, спадщина, узуфрукт, зобов'язання, будь-яким чином укладені, і зовсім не важливим є те, що у спадщину переходять фізичні речі, бо плоди, які збираються з землі, теж суть фізичного характеру, а також і те, що слідує з будь-якого зобов'язання, здебільшого є фізичним предметом, як, наприклад, земля, раб, гроші; але саме право успадкування, право узуфрукта, зобов'язальні права вважаються res incorporales, тобто безтiлесними речами. У тому ж числі знаходяться права міських і сільских маєтків - сервітути» [5 с. 46].

У Стародавній Греції та Римі широко застосовували майновий аспект авторського права. Римські автори розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає як їхні інтелектуальні, так і особисті права. Авторові надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднення свого твору, а плагіат різко засуджувався громадськістю.

Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Оскільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із творами знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. є. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів видатних авторів підлягали збереженню в офіційному архіві. Актори повинні були дотримуватися офіційного тексту.

Питання інтелектуальної творчості відносили до сфери загального права власності. Автор виступав власником створеного ним рукопису або скульптури, яку він міг продавати (відчужувати), як і будь-яку іншу матеріальну цінність [11, с. 18].

Пізнє Середньовіччя - наступний етап у розвитку права інтелектуальної власності. Це, так званий, етап привілеїв, який охоплює приблизно XII -XVIII століття. Привілеєм був документ, за яким суверен, носій вищої влади, надавав особливе право окремій особі. Привілеї могли містити різні права. Підстави для їх надання теж були різними. Найпершими привілеями, що їх надавали на використання нової техніки, могли користуватися як винахідники в сучасному розумінні, так і особи, які впроваджували технології, вже відомі в інших країнах.

Виникнення системи привілеїв пояснюється тим, що у добу Ренесансу ремісник стає вільним і починає займатися самостійною творчою працею. Стає зрозумілим, що автору повсякденних виробів як проста брошка або крісло часом належить такий талант, що одразу вирізняє його серед інших, вже не кажучи про тих майстрів, які зводили дивовижні храми і будівлі тієї епохи.

Другою причиною, що спонукала уряд захищати права винахідників за допомогою видачі привілеїв, була організації промислів у вигляді цехів, тобто закритих промислових корпорацій. У цеху всі повинні були працювати при однакових умовах; ніхто не повинен був ухилятися від освячених звичаєм способів виробництва: якщо дозволити кожному впроваджувати стільки нововведень, скільки він може вигадати, це призведе до того, що в одного ремісника цих вдосконалень виявиться більше, а в другого - менше, і останньому в такому випадку складно було б конкурувати з першим. Виходячи з цих міркувань, цехи вели принципову боротьбу проти будь-яких нововведень. Для цехів новатор-винахідник був лише неспокійним суб'єктом, що міг би підірвати складну систему старинної організації, яка приносила доходи своїм членам [18, с. 19-21].

Ще в XIII столітті королі надавали цехам повну автономію і не втручалися в їх внутрішні справи. Але з посиленням королівської влади вони все більше почали тиснути на цехову буржуазію. А щоб залучити на свою сторону симпатії народу, королі проголосили себе захисниками прогресивних ідей у промисловості.

Венеціанська Республіка першою прийняла положення про привілеї, «Парте Венеціана» у 1474 р. Вже в цьому положенні було закладено принципи, на яких базуються сучасні патенти: корисність нових винаходів для держави, виключні права першого винахідника на обмежений період та покарання за порушення права.

За загальним правилом, підставою для надання привілею могла бути будь-яка новизна, що приносила певну вигоду, користь, прибуток особі, яка видає привілей, чи його державі. Тимчасові права посвідчували переважно патентні грамоти, які видавав монарх. Такі грамоти виконували функцію офіційного засвідчення про надані права. Всі привілеї цього періоду видавалися за власним бажанням суверена, ще не було законів, які б зобов'язували уряд видавати привілеї.

Особливими привілеями підтримувалося заснування нових виробництв, заснованих на імпортних технологіях. Зазначені привілеї передбачали виключне право на їх використання і на одержання прибутку. Привілеї встановлювали достатній строк для впровадження зазначених технологій у виробництво і, що було головним, сприяли поширенню цих технологій всередині країни. Такі привілеї передбачали досить ефективну охорону виключних прав цих промисловців, незалежність і істотні переваги перед іншими виробниками. Це була своєрідна винагорода за впровадження нових виробництв.

Суверен був зацікавлений у тому, щоб інновації допомагали скоротити імпорт за рахунок розвитку внутрішнього виробництва. І це є цілком зрозумілим, особливо, якщо подивитися на історичний період поширення системи привілеїв. Мова йде про XV- XVII ст., період абсолютних монархій та доктрини меркантилізму. Пізні меркантилісти наголошували на необхідності дотримуватися позитивного зовнішньоторговельного сальдо. Так, розвиток внутрішнього виробництва зменшував потребу у закордонних товарах, а згодом призводив до зростання експорту. Таким чином можна було досягти перевищення експорту країни над імпортом.

Активізація технічної творчості в Європі, зокрема в Англії, зумовила зростання кількості привілеїв. Це призвело до зростання кількості зловживань з боку королівської влади. Підприємці заявляли рішучі протести і королівська влада змушена була поступитися, дозволивши судам розглядати спори з приводу патентних грамот.

Задумана первісно для підтримки нових виробництв, ця система надання привілеїв перетворилася на об'єкт зловживань з метою поповнення королівських доходів. В Англії зловживання з приводу надання особливих прав мали місце до 1628 p., коли було прийнято Положення про монополії. Воно оголосило недійсними всі монополії, винятки і надання прав, окрім «усіх патентних грамот і привілеїв строком на 14 або менше років, які будуть надані пізніше, на виключне виробництво або створення нових виробництв у цьому королівстві справжньому та першому винахіднику цих виробництв, якими не мають права користуватися інші особи на час дії таких патентних грамот і надання прав» [23, с. 14].

Наприкінці XVII ст. система привілеїв зазнавала все більшої критики, особливо після широкого розповсюдження книгодрукування. Істотним недоліком системи привілеїв як форми охорони прав друкарів та розповсюджувачів книг полягав у тому, що зазначені привілеї захищали права лише друкарів. Поза межами цієї охорони залишалися самі автори творів. Весь прибуток діставався лише підприємцям-книговидавцям. Автор міг лише продати за певну ціну свій твір книговидавцеві. На одержаний ним прибуток від продажу автор книги права не мав. Це викликало справедливе обурення авторів творів, і вони стали більш рішуче відстоювати свої права.

У 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне положення про захист прав авторів - Статут королеви Анни, що визнаний першим положенням про авторське право. Основним завданням цього закону було забезпечення автору книги виключного права на її опублікування протягом 14 років від дати першої публікації. Це право автор зазвичай передавав продавцеві книжок [19].

Закон наголошував на охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів, а практичну вигоду одержали перш за все видавці та продавці книжок. Закон також встановлював умову про реєстрацію та депонування. Опубліковані книжки потрібно було зареєструвати в Центрі книговидавців, а примірники - депонувати для використання університетами та бібліотеками.

Не зважаючи на прийняття в Англії цих положень, права авторів та винахідників у більшості країн Європи ще залишалися нечітко визначеними, а сама система привілеїв демонструвала свою непридатність до регулювання цих прав.

2. Подальша еволюція концепцій права інтелектуальної власності у XVIII-XX ст.

Велика Французька революція відмінила всі привілеї, в тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання твору (будь-яке опублікування) протягом усього його життя і 5 років після його смерті спадкоємцям або іншим правонаступникам. Того ж року був виданий закон, в якому зазначалося, що кожна нова ідея, корисна для суспільства, належить її автору, і було б обмеженням прав людини не розглядати такий винахід як власність його творця. Цими двома декретами в Франції були закладені основи авторського права. В них уже йшла мова про права автора, а не видавців, як це було передбачено Статутом Анни.

Трохи раніше, а саме 14 липня 1787 р. у Франції був виданий закон, що захищав права тих, хто малював візерунки для тканин: "Необхідно, щоб вони були впевнені в можливості забезпечити свої права,- а тому відтепер кожен художник, який виконав певні формальності буде отримувати захист". Досить було перенести цю ідею на винаходи, щоб отримати чисту форму обов'язкового патенту. Це і було зроблено в законі 7 січня 1791 р. Під обов'язковим слід розуміти протилежність таким, що дотепер видавалися за розсудом монарха.

Власне перші згадування про інтелектуальну власність відносяться саме до часів Великої французької революції XVIII ст. Наприкінці XVIII - у XIX столітті відбулося закріплення у французькому законодавстві понять «літературна власність», «промислова власність» та «інтелектуальна власність». В законах декількох штатів США, законодавстві Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії та ряду інших країн авторське право визначалось як найсвятіший вид власності [1, с.38].

З кінця XVIII ст. у юридичній літературі утвердився підхід до права на результати творчої діяльності як право власності. Такий підхід, по-перше, спирався на теорію природного права, а по-друге, був зумовлений розквітом капіталістичних відносин, коли необхідним став вільний обіг прав на результати інтелектуальної діяльності. В той час право власності здавалось найкращою правовою конструкцією, яка б могла чітко визначити та забезпечити панування творця та правовласника над результатом інтелектуальної діяльності, забезпечити “святість” та “недоторканість” об'єктів інтелектуальної праці.

Філософи-просвітники - Вольтер, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, П. Гольбах та інші - сформулювали теорію природного права. Згідно з основними ідеями цієї теорії, сукупність певних прав людині надає сама природа, а ці правила та цінності, права та принципи через саме своє природне походження не залежать від їх законодавчого визнання або невизнання в конкретній державі. Звідси і людина має невід'ємне природне право на будь-який результат своєї творчої діяльності [14, с.16].

Проте подальший розвиток права інтелектуальної власності виявляв все більше відмінностей та протиріч між правом власності і правами на результати інтелектуальної діяльності. Особливо гостро це відчувалось в авторському праві. З'явились філософські концепції, які вбачали в останньому не просто форму власності, що забезпечує автору або суб'єкту права майнові вигоди. Їх основоположником став І. Кант (1724 - 1804), який розвинув ідеї своїх попередників. Так, філософ, а пізніше і його послідовники вбачали в авторському праві не просту форму власності, яка захищає економічну або матеріальну цінність, а продовження самої особистості автора, цінність, по відношенню до якої він має право в силу природної справедливості та яку слід охороняти як частку його особистості. Саме ця концепція мала в подальшому суттєвий вплив на розвиток авторського права у континентальній Європі, призвівши до виникнення так званих «droit moral» - моральних або немайнових прав автора.

Визнання особистих немайнових прав авторів результатів інтелектуальної творчої діяльності зародилося в Європі на основі розроблених в Німеччині філософських концепцій. Великий вплив на розвиток особистих немайнових прав зробила імматеріальна теорія одного з відомих авторитетів патентного права Німеччини Й. Колера. Вчений запропонував виділити особистісно-правові елементи з авторського і патентного права і віднести їх до особистих прав. Основна ідея імматеріальної теорії полягає в тому, що людина вкладає в творчий результат частину себе самого, і тому будь-яке посягання на цей результат повинно розглядатися як посягання на особисті права його творця [4, с. 28-33].

Розробляючи цю теорію в рамках патентного права Німеччини, Й. Колер пропонував вважати, що права винахідника на винахід, у тому числі імматеріальне право, виникають з моменту створення винаходу [16, с. 122]. Однак чіткого визначення складових частин імматеріального права Й. Колер не надавав.

З природно-правовою теорією була тісно пов'язана теорія особистих прав німецького правознавця О. фон Гірке (1841 -1921). Право автора і винахідника, за Гірке, є частиною його особистості, її творчого початку, воно таке же природне, як і право на індивідуальність, життя, ім'я, свободу і інші природні права. Навіть у разі отримання патенту або публікації твору воно зберігається як єдине право конкретного індивіда [3, с.153-155].

О. Гірке розглядав категорію особистих прав як ті, що мають особливе місце в загальній системі права і є, як правило, цивільними правами. Право на мистецькі твори, що складається з авторського і патентного права, він відносив до різновиду таких прав. Він вважав, що, хоча історично ці права спочатку отримали охорону своєї майнової складової, їх основним змістом все ж є особисте право автора зберегти свій твір у таємниці або повідомити про нього суспільству.

Опонентом О. Гірке у XIX ст. став бельгієць Е. Пікар, автор так званої «теорії інтелектуальних прав». Він вперше в 1879 році ввів в науковий обіг поняття «інтелектуальні права», які визначив як права, не пов'язані з класичною тріадою римського права - речових, зобов'язальних і особистих прав.

Його теорія ґрунтується на ідеї про те, що весь комплекс прав інтелектуальної власності істотно відрізняється від права власності на речі і є правом sui generis, тобто правом особливого роду. Пікар підкреслював, що інтелектуальні права мають принципові відмінності від права власності на річ, що полягають в особливостях використання, обсягу охорони і територіальній дії. На відміну від представників теорії особистих прав Е. Пікар вважав, що інтелектуальні права складаються з двох елементів: особистого немайнового елементу та майнового економічного елементу [8, с.24-26].

Багато прихильників та послідовників цієї теорії виступають навіть проти використання терміну “інтелектуальна власність”. Так, Ескарра, Рольт і Хепп, зважаючи на нематеріальний характер авторських, які неможливо віднести ні до категорії речових прав, ні до категорії особистих прав, пропонують створити третю категорію прав, так звані «інтелектуальні права», які можуть бути лише привласнені, але не є інтелектуальною власністю [16, с. 503].

Прихильники теорії промислової власності прагнуть довести схожість юридичних елементів промислової власності і майнової. Їх аргументи можна поділити на дві групи відповідно до двох основних конструкцій права власності: позитивної і негативної.

Перші посилаються на всеосяжний позитивний характер права власності. «Право власності дозволяє власнику розпоряджатися річчю, як йому завгодно: чи не те ж ми бачимо і в праві винахідника?» - кажуть вони. Так, Крамер, Ерзенлор пишуть: «Власність є повна правова влада над фізичним об'єктом, а літературна власність є настільки ж повною правовою владою над інтелектуальним об'єктом» [16, c. 505].

Другу групу складають ті аргументи, які виходять з негативної конструкції абсолютних прав. Вони зводять зміст права власності до безлічі обов'язків утримання всіх третіх осіб по відношенню до об'єкта власності. «Підставою речової власності є солідарний обов'язок третіх осіб утримуватися від втручання у сферу власника; інтелектуальна власність може бути приведена до тієї ж самої конструкції; бо автор має право вимагати від сторонніх осіб не будь-яких позитивних дій, а лише стриманості по відношенню до об'єкту власності» [16].

Ототожнення права автора на продукт інтелектуальної творчості із правом власності на матеріальні об'єкти є наслідком таких міркувань: праця людини створює матеріальні блага, речові і духовні результати праці, тому всі вони засновані на одному і тому ж факті. Отже ці результати праці є власністю особи, яка їх створила. Якщо творчий результат виникає внаслідок праці творця, то він має право поступати з ним як завгодно: опублікувати чи засекретити, використати самому чи передати для використання іншим особам чи зовсім знищити. Відповідно ніхто не вправі перешкоджати власнику у здійсненні його права.

Незважаючи на деякі відмінності, згадані теорії можна віднести до групи природно-правових, оскільки всі вони виходили з принципу появи права на результат інтелектуальної діяльності від моменту створення інтелектуального продукту. При цьому роль держави у виникненні інтелектуальних прав практично не враховується.

На інших засадах побудована договірна або контрактна теорія. Головну роль у виникненні інтелектуальної власності вона відводить державі. Договірна теорія розглядає видачу патенту як договір між державою в особі патентного відомства і винахідником творцем. За цим договором винахідник передає свій винахід державі, а взамін отримує монополію на використання запатентованого винаходу.

Таким чином представники цієї теорії (Ренуар, Майні) виходили з того, що ідея є власністю винахідника і для того, щоб він міг цю ідею використовувати особисто, він укладає з суспільством договір, за яким зобов'язується відкрити свій секрет, а взамін отримує право монопольного використання. В результаті такого договору суспільство отримає нові знання, які збагачують науку і техніку, а винахідник отримує монополію на винахід і можливість компенсувати витрати на створення результату творчої діяльності.

Однак, контрактна теорія є недосконалою. Дійсно, якщо джерелом патентного права є індивідуальний договір держави з винахідником, то доводиться визнати, що держава в кожному випадку може вільно вступити або не вступити в такий договір. Таким чином, з контрактної теорії неможливо вивести право винахідника вимагати, щоб йому був виданий патент, а це суперечить сучасним принципам права.

З часом увагу дослідників привернули контрафакти - порушення прав інтелектуальної власності, а законодавця як і сьогодні все більше турбували проблеми захисту майнових прав. Тому на противагу абсолютним відносинам приналежності прав авторам методологічний підхід звівся до зворотнього, а саме механізму і наслідків порушення цих прав. В результаті виникла так звана деліктна теорія інтелектуальної власності, засновником якої вважається Джоллі. Автор теорії зазначав, якщо контрафакт є різновидом крадіжки, а все регламентується законом, то ніякого авторського права не існує, а є лише делікт, дія якого кристалізується в захисті авторів.

А.А. Піленко справедливо зауважив, що авторські права не обмежуються лише визначенням деліктів (конрафактів) та їх наслідків. Більша частина норм права на результати інтелектуальної творчої діяльності присвячена позитивному регулюванню відносин шляхом встановленні правового режиму його об'єктів та правового становища суб'єктів [16, с. 554-555].

Внаслідок подальших спроб віднайти сутність права інтелектуальної власності виникла й так звана рентна конструкція. Спочатку вона пов'язувалася лише з книгами, але з часом виникла необхідність надати правовий захист і витворам образотворчого мистецтва.

Найбільш яскравий прихильник і автор рентної теорії Ф. Ланге виходив з того, що авторське право є штучно створена монополія, що забезпечує автору ренту, прибуток. Сам автор розглядається як кваліфікований працівник, винагорода за роботу якого не може вкладатися в загальноприйняті схеми права влсності, що спонукало до побудови конструкції штучної монополії, за допомогою якої з публіки безперешкодно можна збирати ренту - періодичні платежі.

Французький дослідник Жобард висунув теорію вічної промислової власності (propriete industriel). Він вважав, що для того, щоб усунути вільну конкуренцію, достатньо законодавчо встановити незмінне і обов'язкове товарне клеймо, а для винахідників - повну і вічну власність на їх ідеї. Іншими словами, власність на витвори розуму повинна прирівнюватися до власності на землю. Закон повинен встановити жорсткі засоби охорони такої власності аж до смертної кари та детально врегулювати всі правовідносини стосовно патенту.

Ця теорія сколихнула спеціалістів і стимулювала пошук нових теоретичних конструкцій. Це призвело до поляризації підходів навіть у противників патентного права. Одна група ратувала за відміну патентів як рудимента середньовіччя, представники іншої групи виходили з того, що патенти суперечать свободі торгівлі, треті доказували, що у винахідника нема права на захист і не може бути права власності на його винахід. Дійшло до того, що голландський уряд законом від 15 червня 1869р. взагалі відмінив видачу патентів. Між тим, економічно і соціально назріли умови для необхідності встановлення чітко визначеного захисту в патентному праві.

3. Сучасний стан теорії права інтелектуальної власності

Не зважаючи на багатоманітність підходів щодо трактування прав інтелектуальної власності, сьогодні всі вони фактично зводяться до двох. Перший - так званий пропрієтарний (від англ. «proprietor» - власник) - базується на тому, що зміст права інтелектуальної власності визначається так само, як він визначається для звичайного права власності. Суб'єктивне право інтелектуальної власності є правом його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому результатом інтелектуальної діяльності відповідно до закону.

Об'єктом права прихильники пропрієтарної теорії (Розенберг, Підопригора, Табашніков та ін.) пропонують вважати не ідеальний твір або винахід, а його матеріальний субстрат, носій. Але у літературі неодноразово зазначалося, що спроби пристосувати механізми речових прав до обслуговування сфери творчої діяльності виявилися безуспішними. Так, наприклад видатний вчений у сфері інтелектуальної власності О. Піленко ще на початку ХХ ст. стверджував, що будь-який винахід «має виключно абстрактно-ідейний зміст і з речовим своїм субстратом ототожнюється тільки в нерозвинутій свідомості», при цьому «сутність винаходу не вичерпується тими матеріальними речами, в яких він втілений, винахід завжди неречовий, об'єкт патентного права завжди нематеріальний» [18, с. 87].

Отже, перед прихильниками пропрієтарної теорії одразу постала проблема визначення змісту правомочностей власника, способів охорони цієї власності та правових форм передачі її іншим особам. Противники цього підходу вказували і продовжують підкреслювати, що не можна ототожнювати правовий режим матеріальних речей і нематеріальних об'єктів, якими є по своїй суті авторські твори, технічні нововведення та інші результати інтелектуальної діяльності.

Модель права власності передбачає здійснення власником тріади правомочностей: володіння, користування та розпорядження річчю. До нематеріальних об'єктів, якими є всі результати інтелектуальної праці, неможливо застосувати правомочність володіння: не можна здійснювати фізичне володіння ідеями, образами тощо. Не може бути прямо застосована до нематеріальних об'єктів і речова правомочність користування: науково-технічні ідеї та літературно-художні образи можуть одночасно знаходитися в користуванні безмежного кола суб'єктів. Водночас ці об'єкти не будуть «споживатися» у процесі використання у фізичному розумінні. Принципові відмінності властиві й розпорядженню творчими результатами [7, с. 634-635].

Крім того, на відміну від права власності, що є безстроковим і не піддається територіальним обмеженням, права авторів, винахідників та їх правонаступників перш за все обмежені у часі і просторі. Тому стає зрозумілим, що права інтелектуальної власності мають захищаютися за допомогою інших правових засобів [6, с.51].

У відповідь на ці справедливі зауваження прихильники пропрієтарної концепції кажуть, що в даному випадку мова йде про власність особливого роду, яка вимагає спеціального регулювання через нематеріальний характер її об'єктів, якими є невідчутні і безтілесні речі - твори науки, літератури і мистецтва, винаходи, товарні знаки і т.п. Таким чином, всі їх контраргументи зводяться до вже відомої формули sui generis. Але ті, хто говорить, що право інтелектуальної власності є власністю sui generis, ще не надали жодної теоретичної конструкції, де sui generis розкладено у вигляді суми конкретних юридичних ознак. Так, Г. Шершеневич вважає, що поширювати поняття про речові права, які не мають своїм об'єктом речі, видається теоретично незручним: «Порядок виникнення, переходу, припинення, захисту речових прав розрахований саме на матеріальний їх зміст, і тому поширення цих правил на зовсім іншу сферу може створити небажане змішування уявлень у теорії і практиці, наприклад, між авторським правом художника на картину і правом власності на неї з боку особи, яка її купила, між правом на літературний твір і правом на примірник книги» [24, с. 333].

Суб'єкт права інтелектуальної власності має право використовувати цей об'єкт будь-яким способом на свій розсуд, при чому термін «використовувати» нетотожний терміну «користування», який зазвичай стосується речових об'єктів і не може бути застосованим до об'єктів права інтелектуальної власності. Суб'єкт права на твір літератури, науки і мистецтва має право цей твір видавати, публікувати, оприлюднювати будь-яким способом. Усе це специфічні способи здійснення суб'єктивних прав інтелектуальної власності, відмінні від речових [14, с. 332].

Друга та найбільш поширена сьогодні концепція прав інтелектуальної власності - це теорія виключних прав. В основі цієї теорії лежить ідея про нематеріальний (ідеальний) характер об'єкта права інтелектуальної власності, який може використовуватися одночасно необмеженим числом осіб на необмеженій території. Так, як тільки ідея стає відомою, обмежити її безконтрольне використання самому правовласнику без спеціальної правової підтримки практично неможливо. Тому прихильники теорії виключних прав (Ланг, Моріс, Піленко, Дозорцев та ін.) особливе значення надають негативній стороні виключного права. Це фактично заборонна функція, яка дозволяє правовласнику усувати або «виключати» всіх третіх осіб від використання об'єкта власності.

Цей підхід має теоретичним підґрунтям розмежування у праві власності тілесного майна (матеріальний носій ідеї) і безтілесного (власне ідею). Тому при розгляді інтелектуальної власності необхідно виходити із тріади: ідея, її носій і інформація. Тому коли, «об'єкти цих відносин не мають матеріального субстрату, не можна говорити, що ними можна володіти, користуватися і розпоряджатися подібно до речей. В силу цього об'єктами даних правовідносин правильно вважати не самі ці блага, а права на них».

Тієї ж позиції дотримуються й інші вчені-спеціалісти з права інтелектуальної власності. Так В.А. Дозорцев справедливо зауважує, що «виключне право являє собою цілком самостійну наукову категорію, відмінну від права власності, що не вкладається в традиційну систему римського права». Вчений пише: «Сенс “виключних прав” як правового інституту полягає в штучному перенесенні на нематеріальні об'єкти режиму, встановленого правом приватної власності на речові об'єкти, з необхідними модифікаціями» [10, с. 9-11].

Представники теорії наголошують, що виключні права не можуть бути ототожнені з речовим правом власності, адже обидва види суб'єктивних цивільних прав мають значні відмінності:

1) відмінності по спрямованості: право власності має переважно позитивну спрямованість - забезпечує власнику можливість володіти, користуватися і розпоряджатися річчю; виключне право має переважно негативну спрямованість - «виключає», усуває третіх осіб від використання об'єкта власності;

2) різні підстави і способи встановлення зазначених прав: способи придбання права власності, наприклад, знахідка, придбання за давністю володіння і деякі інші, не застосовні до виключних прав;

3) виключне право обмежено у часі визначеним у законі терміном (незважаючи на те, що його об'єкт фізично існує невизначений час), тоді як право власності існує, поки існує його об'єкт.

4) обмеженість виключних прав у просторі, адже, набуті на території однієї держави, такі права не отримують автоматичного визнання на території іншої держави, на відміну від права власності (якщо інше не передбачено міжнародними угодами);

6) у зміст виключних прав відповідно до класичної теорії виключних прав не входить право володіння об'єктом, подібне аналогічному у речовому праві;

7) значні відмінності є в правових інститутах: розпорядження виключним правом відбувається в спеціальних формах, відмінних від договірних конструкцій купівлі-продажу або оренди.

А.П. Сергєєв звертає увагу на двоїсту природу авторського і винахідницького права: з одного боку, творцеві результату інтелектуальної творчої діяльності належить право на його використання, яке має винятковий характер і може бути передане іншим особам. Це право належить до майнових прав. З іншого боку, автор володіє сукупністю особистих немайнових прав, які не можуть відчужуватися від їх власника в силу їх природи. До таких немайнових прав належить право авторства, право на авторське ім'я, псевдонім тощо [21, с. 17]. Таким чином, майнова складова цих прав визначає економічну природу інтелектуальної власності, а особиста немайнова - творчу.

З огляду на двоїсту природу права інтелектуальної власності можна сказати, що виключні права стосуються саме майнової складової таких прав, оскільки саме з нею пов'язане комерційне використання результатів інтелектуальної діяльності. Особисті ж немайнові права є невітчуджуваними від їх автора і мають абсолютний характер, тобто не обмежені у часі і просторі. Але водночас, майнові і особисті немайнові права перебувають у тісному взаємозв'язку і не можуть бути штучно виокремлені з єдиного інституту інтелектуальнох власності. Так, наприклад, право авторства, яке є особистою немайновою складовою авторського права, завжди супроводжує інтелектуальний продукт навіть за умови передачі майнових прав іншим особам [2, с. 125].

Прихильники концепції виключних прав вбачають в об'єктах права інтелектуальної власності принципово іншу природу, яка потребує спеціального регулювання. Вони впевнені, що виключні права мають свої видові ознаки та специфічний юридичний зміст [22, с. 7-9].

Отже, дискусія з приводу характеру права інтелектуальної власності триває і сьогодні. Представники теорії виключних прав вказують на суттєві відмінності між правом на результати інтелектуальної діяльності і традиційним правом власності і, як наслідок, на неможливість їх ототожнення. Ті ж дослідники, які визнають пропрієтарну теорію, вказують на те, що відмінностей між виключним правом і правом власності по суті немає, а справа лише в розставленні акцентів. Обидві концепції мають своїх прихильників і опонентів і обидві знайшли своє відображення в світовій практиці та національних законодавствах.

інтелектуальний власність авторський право

4. Практичний аспект застосування теорій прав інтелектуальної власності в сучасному світі і в Україні

Поняття «інтелектуальна власність» почало широко вживатися з 1967 року, коли в Стокгольмі на дипломатичній конференції була створена Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності. У пункті 8 статті 2 Конвенції, що засновує ВОІВ, зазначається, що інтелектуальна власність включає права, що відносяться до: літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо - і телепередач; винаходів у всіх областях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень; захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всіх інших прав, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній, художній областях [15, с. 235-235].

Відповідно до Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS), що була підписана в рамках ГАТТ у 1993 р., до інтелектуальної власності відносяться: авторське право і суміжні права, товарні знаки, географічні позначення, патенти, промислові зразки, топології інтегральних мікросхем, охорона закритої інформації [28].

Можна побачити, що в міжнародному законодавстві, в національних нормативно-правових актах, так само як і в літературі, немає єдності поглядів щодо визначення права інтелектуальної власності. У світовій практиці взагалі термін «інтелектуальна власність» набув обмеженого поширення в національних законодавствах окремих країн. У більшості європейських країн з континентальною системою права застосовується термін «виключне право», а сам термін «інтелектуальна власність» використовується в назвах міжнародних договорів та міжнародних організацій. Навіть у Франції, де в 1992 році був прийнятий узагальнюючий юридичний документ - Кодекс інтелектуальної власності, використовується змішана термінологія [25].

Причому англосаксонська правова система більш схильна до того, щоб розглядати право інтелектуальної власності як право власності, а для романо-германської або континентальної більш характерним є визнання його специфічним правом на об'єкт інтелектуальної праці, що складається із майнового та особистого немайнового права.

З огляду на українське законодавство можна сказати, що в ньому знайшли своє відображення обидві концепції права інтелектуальної власності: і пропієтарна, і викличних прав.

Положення Конституції України у ст. 41 закріплюють право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Таке формулювання фактично ототожнює поняття «права інтелектуальної власності» і права власності, оскільки так само, як і для речей, передбачає для результатів інтелектуальної творчої діяльності можливість володіти, користуватися і розпоряджатися. Між тим, переважна більшість нормативно-правових актів України закріплює виключні права на результати творчої діяльності, в тому числі й чинний Цивільний Кодекс України, який вперше об'єднав норми, що стосуються охорони прав на результати творчої інтелектуальної діяльності в окремій книзі (книга 4). Ще у проекті ЦК України за особами, яким належать такі нематеріальні блага, як твори літератури, науки і мистецтва та суміжні права, винаходи і корисні моделі, промислові зразки та інші, були закріплені виключні права на використання, які означали, що використання результатів творчої діяльності та засобів індивідуалізації третіми особами може здійснюватися тільки за згодою правоутримувача [17, с. 69].

У ст. 418 ЦК України закріплено, що права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законами. Таким чином законодавець залишив відкритою дискусію щодо сутності поняття права інтелектуальної власності, визначивши цей термін як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом [29]. Останнє положення не можна трактувати як ствердження права власності на зазначені результати, оскільки вказано: «право особи», а не «право власності особи».

Крім того, ст. 419 ЦК України, що вказує на співвідношення «права інтелектуальної власності» і «права власності», визначає їх як незалежні одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає перехід права власності на річ, і навпаки [29].

Як свідчать публікації періоду прийняття нині чинного ЦК України, серед розробників та спеціалістів у сфері інтелектуальної власності виникли досить гострі суперечки у визначенні природи інтелектуальних прав та їх змісту. Чітка позиція розробників ЦК України щодо природи інтелектуальних прав як виключних прав, не була сприйнята законодавцем [17, с.70].

О. Підопригора, зокрема, згадував, що для робочої групи це питання стало серйозною проблемою. Одна група вчених вважала, що автору належить виключне право на його використання, інша - що автору належить право власності на результат. Такі розбіжності характерні не лише для законодавства України. Так, у більшості країн патентне законодавство надає винахіднику виключне право на використання результату. Це право є товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту. Воно може продаватися і заповідатися, тобто прирівнюватися до права власності. Однак термін «право власності» в законодавстві цих країн щодо об'єктів інтелектуальної власності не вживається. В інших країнах (Велика Британія, Іспанія, Португалія, Франція, США тощо) результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності [17, с. 63].

Існує також дискусія з приводу виключення із законодавства терміну “право інтелектуальної власності”. Деякі юристи вважають, що цей термін виявляється неточним, оскільки не відповідає сутності особливого права на результати інтелектуальної діяльності. Вони наголошують на необхідності замінити його в законодавстві на більш точний - виключні права. Інша сторона вважає, що це не є необхідним за сучасних умов, а доцільно залишити цей термін у законодавстві як умовний, під яким розуміти виключні права на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації. У світі не всі країни визнають теорію виключних прав, а ті, що визнають, досить вільно оперують у своєму законодавстві термінами “право інтелектуальної власності” та “виключні права”. Міжнародні конвенції оперують поняттям “інтелектуальна власність”, хоча наповнюють його змістом виключних прав [13, с.35-36].

Висновки

На основі проведеного дослідження генезису та еволюції теорії прав інтелектуальної власності можна зробити наступні висновки:

1. Основи права інтелектуальної власності було закладено ще в античні часи. Першою теоретичною концепцією прийнято вважати теорію привілеїв, що характеризує погляди на право власності європейських країн у XII -XVIII ст.

2. За часів надання привілеїв, що видавалися за волею суверена окремим особам за корисність їх винаходів для держави, ще не було чітко оформленого механізму надання і закріплення прав на результати інтелектуальної діяльності. З часом система привілеїв призвела до масових зловживань і вичерпала себе.

3. Велика Французька революція відмінила всі привілеї і ознаменувала собою початок нового етапу у розвитку права інтелектуальної власності. У Французьких декретах 1791, 1793 рр. було закладено основи авторського права і вперше використано термін «інтелектуальна власність». У період з XVIII по XIX ст. в Європі з'являються різні погляди щодо визначення права інтелектуальної власності. Так, велика група природно-правових теорій (теорія прав власності, теорія особистих прав, теорія промислової власності, імматеріальна теорія) виходила з принципу появи права на результат інтелектуальної діяльності від моменту створення інтелектуального продукту. Водночас серед зазначених підходів існують розбіжності у визначення складових права інтелектуальної власності. Інші концепції, такі як контрактна (договірна) теорія, деліктна, рентна теорія, теорія інтелектуальних прав, теорія вічної промислової власності наголошують на необхідності обов'язкової регламентації прав інтелектуальної власності, але вони відрізняється одна від одної шляхами закріплення цих прав та поглядами на мету існування таких прав.

4. Не зважаючи на багатоманітність теоретичних підходів щодо трактування прав інтелектуальної власності, сьогодні всі вони фактично зводяться до двох: пропрієтарної теорії і теорії виключних прав. Представники першої визначають зміст права інтелектуальної власності так само, як він визначається у традиційному праві власності, тобто зводять правомочності суб'єкта таких прав до класичної тріади власності. Прихильники теорії виключних прав наголошують на неможливості ототожнення цих понять, звертаючи увагу на особливості права інтелектуальної власності (на нематеріальну природу об'єктів такого права, обмеженість його у часі та просторі, негативну спрямованість, подвійну природу та ін.). Дискусія між представниками цих двох теорій триває і до сьогодні.

5. Розбіжності у розумінні і трактуванні права інтелектуальної власності знайшли своє відображення у законодавчій практиці. Термін «інтелектуальна власність» набув обмеженого поширення в національних законодавствах окремих країн і використовується переважно в назвах міжнародних договорів та міжнародних організацій. Країни англосаксонської правової системи розглядають право інтелектуальної власності переважно як право власності, а для країн континентальної більш характерним є визнання його виключним правом.

6. Українське законодавство дає змогу сказати, що поки не сформувалася єдина думка щодо визначення права інтелектуальної власності та чітке визначення правомочностей суб'єктів цього права. Так, положення Конституції передбачають можливість володіти, користуватися і розпоряджатися результатами інтелектуальної творчої діяльності, Цивільний Кодекс визначає право інтелектуальної власності як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності, що фактично залишає дискусію відкритою.

Список використаної літератури

1. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 38 / Редкол.: С.В. Ківалов та ін.; Відп. за вип. Ю.М. Оборотов. - Одеса: Юридична література, 2008. - 340 с.

2. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. - К. Знання, 2006. - 431 с.

3. Білоусов В.М. Сучасна трактовка прав на результати інтелектуальної діяльності // Вісник господарського судочинства. - 2003.-№1.

4. Богатых Е.А., Левченко В.И. Патентное право капиталистических и развивающихся государств. - М., 1978. - 200 с.

5. В.І. Борисова, Л.М. Баранова, М.В. Домашенко та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та Л.М. Баранової. - Х.: Право, 2008. - 224 с.

6. Гражданское право: учеб. / под ред. А.П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М., 1998. - Ч. 3.

7. Гражданское право. В 2 т. Т. 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов., перераб. и доп. М.: БЕК, 1998. 816 с.

8. Делия Липцик. Авторское право и смежные права./ Пер. С фр.; предисловие М.Федотова. - М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - 788с.

9. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права // Юридический мир. - 2000. - №3.

10. Дозорцев В.А. Система законодательства об интеллектуальных правах// Юридический мир. - 2001. - №9

11. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с.

12. Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст. Збірник наукових праць / За заг. ред. А.І. Кузьмінського, О.П. Орлюк. - Черкаси: Чабаненко Ю.А., 2011. - 175 с.

13. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для вузов. - М.: Норма, 2000. - 480 с.

14. Кохановська О.В. Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві: Монографія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2006. - 463 с.

15. Минков А. Международная охрана интеллектуальной собственности. - СПб.: Питер, 2001. - 720 с.

16. Пиленко А.А. Право изобретателя. - 2-е изд., испр. и доп.. - М.: Статут, 2005. - 779 с.

17. Підопригора О.А. Об'єкти цивільних прав у Проекті Цивільного кодексу України // Украйнське Право. - 1998. - Чис. 1

18. Право изобретателя / Ред. кол. тома: В.С. Ем, Т.В. Мальчикова; Вступит. ст. И.А. Зенина; Биограф. очерк В.С. Ема, Д.А. Ларионова. - М.: Статут, 2001. - 688 с. - (Классика российской цивилистики)

19. Право інтелектуальної власності. Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.: Видавничій Дім “Ін Юре”, 2002. - 624 с.

20. Промислова власність / За ред. О.Д. Святоцького, В.Л. Петрова. - К.: Видав-ничий дім „Ін Юре", 2000. - 272 с.

21. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. - М.:«Теис». 1996. - 704 с.

22. Сурженко О.А. Юридична природа права ынтелетуальноъ власносты // Університетські наукові записки. 2006. - № 2 (18)

23. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / П. М. Цибульов. - К.: ЗАТ "Інститут інтелектуальної власності і права", 2002. - 104 с.

24. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. - 720 с.

25. Law on the Intellectual Property Code No. 92-597 of July 1, 1992 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://microcredit.com.ua/http://www.wipo.int/wipolex/en/text.jsp

26. Kinsella, Stephan. "Against Intellectual Property"// Journal of Libertarian Studies 15.2 (Spring 2001): 1-53. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.mises.org/journals/jls/15_2/15_2_1.pdf

27. Мамаев В.М. Интеллектуальная собственность: прошлое и настоящее // Общественные науки и современность. - 1996. - № 4. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ecsocman.hse.ru/data/908/715/1216/004_Mamaev.pdf

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".

    реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Методи та законодавча база захисту та запобігання порушенню прав інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності, форми та засоби їх захисту, визначення відповідальності.

    реферат [432,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.

    книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007

  • Сутність інтелектуальної власності як економічної категорії. Об’єкти авторського права та суміжних прав. Майнові та немайнові права. Наслідки використання об’єктів права інтелектуальної власності для підприємств та проблеми, які виникають у її процесі.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 03.11.2014

  • Поняття інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність як результат творчої діяльності. Інтелектуальна власність як право. Права інтелектуальної власності. Еволюція інтелектуальної власності. Еволюція промислової власності, система патентного права.

    реферат [42,0 K], добавлен 24.12.2008

  • Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.

    учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011

  • Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.

    реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010

  • Проблема визначення обов’язкових та факультативних ознак об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення щодо об’єкта права інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав, характеристика форм їх здійснення.

    реферат [23,7 K], добавлен 09.05.2011

  • Поняття та правове регулювання права промислової власності, особливості використання прав на її об'єкти. Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель. Основні ознаки та механізм комерціалізації інтелектуальної власності.

    реферат [24,0 K], добавлен 28.12.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.