Екологічна відповідальність. Ресурсозбереження

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду рішення господарського суду Полтавської області скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що Багачанська перша сільська рада подала до місцевого господарського суду заяву, в якій зазначила, що питання, про які йдеться в позові, не належать до юрисдикції сільської ради, а тому даний позов в інтересах Багачанської першої сільської ради не відповідає дійсності і не може бути задоволений, оскільки порубка дерев, яка мала місце, проведена за межами території Багачанської першої сільської ради.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду та залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначив таке.

Предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.

Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів на території Багачанської першої сільської ради Великобагачанського району, у відповідності зі статтею 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", статтею 64 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (аналогічні статті в законах України "Про Державний бюджет України: на 2007 рік - ст. 59; на 2008 рік - ст. 52; на 2009 рік - ст. 48) підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Багачанської першої сільської ради Великобагачанського району, на території якої вчинено правопорушення.

Таким чином, господарський суд Полтавської області дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, а не майнова шкода, заподіяна власнику лісосмуги.

Ухвалою Верховного Суду України відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

Як засвідчив проведений аналіз, у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства, у випадках, коли контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства встановлювався факт правопорушення, вчиненого невстановленими особами, позови контролюючими органами заявлялися до лісових господарств, на території яких виявлено правопорушення.

Так, Державне управління екології та природних ресурсів у Волинській області звернулося в господарський суд з позовом до ДП "Камінь-Каширський лісгосп" про стягнення суми, посилаючись на те, що перевіркою було виявлено порубку 110 дерев на не призначених для цього ділянках, рубки дерев без лісорубного квитка. Лісокористувачем ДП "Камінь-Каширський лісгосп" не забезпечено охорону і збереження закріплених лісів, допущено їх самовільну порубку, яку своєчасно не було виявлено, тобто порушено вимоги статті 18 Лісового кодексу України, якою постійних лісокористувачів зобов'язано вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів та використовувати земельні ділянки лісового фонду способами, які забезпечували б збереження оздоровчих та захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання і відтворення.

Відповідно до статті 88 Лісового кодексу України службові особи лісової охорони зобов'язані запобігати порушенням правил охорони і захисту лісів, установленого порядку використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, що можуть впливати на ліс, і припиняти їх.

Порушення вимог лісового законодавства призвело до незаконної порубки лісу на території Карпилівського лісництва ДП "Камінь-Каширський лісгосп".

Згідно зі статтею 100 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення лісового законодавства.

Відповідно до вимог статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відповідає за шкоду, заподіяну працівником при виконанні ним своїх службових обов'язків.

Заперечуючи проти позову, ДП "Камінь-Каширське лісове господарство" у відзиві на позовну заяву вказало, що на підставі статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 99 і 100 Лісового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 05.12.96 N 1464 "Про такси обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству" відповідальність за самовільне спеціальне використання природних ресурсів, у тому числі й за незаконне вирубування та пошкодження дерев і чагарників, покладається саме на підприємства, установи, організації та громадян, які заподіяли таку шкоду. Згадані норми не передбачають відповідальності за незабезпечення збереження лісів і лісових насаджень.

До того ж у частині другій статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" зазначаються особи, які мають право на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Частина 2 статті 97 Лісового кодексу України відносить до числа позивачів у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі порушенням лісового законодавства, поряд з державними органами, також постійних лісокористувачів.

Задовольняючи повністю цей позов рішенням, господарський суд Волинської області керувався статтями 1 8, 88, 54, 100 Лісового кодексу України, статтею 1172 Цивільного кодексу України, Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України N 1378 від 29.07.99, Таксами на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України N 44 від 20.01.97. У рішенні господарського суду зазначено, що заперечення відповідача не беруться судом до уваги, оскільки останнім не надано суду доказів вчинення ним дій щодо збереження та охорони лісів. В апеляційному і касаційному порядках рішення не оскаржувалось. З таких же мотивів частково задоволено позов Державного управління екології та природних ресурсів у Закарпатській області до Воловецького державного лісогосподарського підприємства у справі господарського суду Закарпатської області. У рішенні також зазначено, що відповідач може скористатися правом регресної вимоги до підрядників - розробників лісосік.

У касаційному порядку судове рішення по справі не переглядалось.

Справи зі спорів, пов'язаних з порушенням законодавства про охорону та використання надр

Дана категорія спорів є найменш численною (3% від загальної кількості розглянутих місцевими господарськими судами спорів категорії, що узагальнюється).

Причинами виникнення цих спорів були:

- самовільне надрокористування (без спеціального дозволу та акта про надання гірничого відводу);

- невикористання чи використання не за призначенням орендованої для розроблення земельної ділянки;

- неправомірні дії чи бездіяльність спеціальних органів ліцензування.

Суб'єктами звернення, на відміну від інших категорій спорів, поряд з органами державної влади та місцевого самоврядування, виступали суб'єкти господарювання, зокрема, у спорах, пов'язаних з порядком видачі спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр.

Серед позовних вимог заявлялись як майнові (про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним видобуванням корисних копалин; стягнення незаконно отриманого доходу), так і немайнові (про розірвання договору на право тимчасового користування землею для розташування кар'єру; розірвання договору оренди земельної ділянки, наданої для видобутку корисних копалин; припинення самовільного користування надрами).

Слід зазначити, що на даний час відсутній механізм (методика) визначення розміру шкоди, заподіяної суб'єктами господарювання внаслідок незаконного користування надрами.

Як свідчить судова практика, при вирішенні спорів, пов'язаних із самовільним надрокористуванням, господарські суди задовольняли позовні вимоги у разі коли позивач (чи прокурор) звертались з вимогою про стягнення незаконно отриманого доходу від несанкціонованого видобування корисних копалин.

При цьому суд виходив з того, що статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Розмір незаконно отриманого доходу вираховувався виходячи з кількості добутих корисних копалин.

Разом з тим, у випадку пред'явлення вимог про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної незаконним видобуванням корисних копалин за відсутності ліцензії, господарські суди відмовляли у задоволенні таких позовних вимог.

Мотивуючи таку позицію, господарський суд посилався на роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища", згідно з яким шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі. Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому випадку шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних доходів, тобто загальними правилами природоохоронного законодавства і статтями 440, 453 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на той час).

Господарський суд зазначив, що прокурор та позивач просили стягнути вартість незаконно видобутого піску як будівельного матеріалу, а не розмір збитків, заподіяних навколишньому середовищу, а на підтвердження позовних вимог слід було подати розрахунок витрат на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних доходів.



3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ В СФЕРІ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

Мета даного дослідження - узагальнення ідей про існуючи проблемні питання встановлення юридичних фактів в сфері ресурсозбереження та встановлення значення розподілу обов'язку доказування між сторонами в господарському спорі в сфері ресурсозбереження. Ресурсозбереження - система економічних, правових, організаційних, науково-технічних, інформаційних та інших заходів по забезпеченню раціонального використання та економічного витрачання сировинних, паливно-енергетичних, матеріальних та інших ресурсів. Комплексний підхід до ресурсозбереження, широкого залучення до господарського обороту вторинних ресурсів і супутніх продуктів, пошуку альтернативних видів енергії, - ґрунтується на розробці й впровадженні загальнодержавних, регіональних, галузевих, науково-технічних та інших цільових програм [1, с. 773]. Проте, в законодавстві відсутнє загальне поняття «ресурсозбереження», загальне поняття «охорона навколишнього природного середовища», загальне поняття «раціональне використання ресурсів». Тільки на рівні підзаконних актів в Наказі Держкомстату «Про затвердження інструкцій щодо заповнення форм державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища» від 24.10.2006 р. [2] вказується, що охорона навколишнього природного середовища - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання, скорочення чи ліквідацію забруднення, інших видів шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, при наданні послуг чи використанні продукції, а також на збереження біорізноманіття та середовища існування. Для розкриття теми статті необхідно додати визначення деяких загальних понять. Під «охороною навколишнього природного середовища» в даній статті слід розуміти систему заходів, пов'язаних із ресурсозбереженням (раціональним використанням), поліпшенням та відновленням стану навколишнього природного середовища, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів. Під ресурсозбереженням (раціональним використанням ресурсів) в даній статті слід розуміти - досягнення максимальної ефективності використання ресурсів при існуючому рівні розвитку техніки та технології і одночасному зниженні техногенного впливу на навколишнє природне середовище. Під нераціональним використанням ресурсів в даній статті слід розуміти - прямі втрати ресурсів, їх марнотратне витрачання та використання ресурсів понад показники питомих витрат, визначених системою стандартів (а до введення в дію системи стандартів - нормами питомих витрат). При встановленні юридичних фактів в сфері ресурсозбереження слід зазначити, насамперед, що природні ресурси бувають двох видів: загальнодержавного і місцевого значення (ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») [3]. Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів. За основу в даній статті вибраний постулат, що юридичні факти є одним зі складових елементів механізму правового регулювання, як стверджує академік НАН України Ю.С. Шемшученко: «Правове регулювання забезпечується за допомогою спеціально створеного державною механізму. Головними складовими елементами цього механізму є: а) норми права, б)юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими пов'язані виникнення, зміна чи припинення правових відносин; в) власне правові відносини, тобто суспільні відносини, опосередковані нормами права; г) акти реалізації прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин, тобто дії цих суб'єктів у межах приписів відповідних правових норм; г) правові санкції щодо порушників норм права» [1, с.692]. Досліджуючи юридичні факти в сфері охорони навколишнього природного середовища необхідно вказати, що юридичне значення має сам факт скоєння правопорушення в цій сфері або можлива наявність цього факту. У Листі «Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища» від 01.01.2009 р. (в подальшому тексті Лист від 01.01.2009 р.) [4] визначено, що основною причиною виникнення спорів у цій категорії правовідносин стало заподіяння шкоди державі внаслідок недотримання вимог екологічного законодавства при здійсненні господарської діяльності. Головними питаннями, які постають перед суддями при розгляді відносин щодо використання природних ресурсів, є зокрема: - хто саме може бути позивачами у спорах даної категорії; - підстави відповідальності за заподіяння шкоди при вирішенні спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища; - визначення належного відповідача у спорах; - вирішення спорів про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного надрокористування, що зумовлено відсутністю методики визначення такої шкоди.

У Листі від 01.01.2009 р. Вищий господарський суд [4] вказує, що по-перше, при вирішенні даної категорії спорів необхідно розмежовувати поняття «збитки» і «шкода». В окремих випадках позивач у позові при визначенні категорії стягуваної суми в описовій частині позову зазначає про завдану природному середовищу шкоду (сума шкоди розраховується на підставі відповідної методики), а в резолютивній частині позову заявляються вимоги про стягнення збитків. Тобто, вже на момент заяви позову необхідно визначитись щодо фактів, які мають юридичне значення: яке саме правопорушення скоєно, та що необхідно заявляти - стягнення збитків або шкоди. Зазначене пов'язане з різною термінологією у нормативних актах. Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного кодексу України [5]. Проте, вони не містять визначення шкоди, а стаття 22 цього ж Кодексу передбачає відшкодування шкоди в натурі або відшкодування збитків (за умови їх доведення). У спеціальному законодавстві про охорону навколишнього природного середовища ці поняття підміняються, що є основною проблемою при розгляді цієї категорії спорів. Ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів віднесено подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Як збитки дану категорію платежів визначено в ст. 111 Водного кодексу України [6], ст. 67 Кодексу України про надра [7], у Методиці обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії від 17.01.2002 р. № 19 [8]. Як шкода ці платежі визначені в статті 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" [9], ст. 43 Закону України «Про відходи»[10], ст. 107 Лісового кодексу України [11], Методикою, затвердженою наказом Мінохоронприроди № 171 від 27.10.97 р. [12]. Не додали ясності з цього питання пропозиції, викладені в Листі від 01.01.2009 р., оскільки Вищий господарський суд України тільки констатував існування даної проблеми, вказавши тільки, що при вирішенні спорів необхідно розмежовувати поняття «збитки» і «шкода». Проте, як саме розмежовувати ці поняття - не визначено. Також, не зовсім зрозумілою є позиція Вищого господарського суду з приводу законодавства, яке регулює дані відносини, оскільки про Господарський кодекс України не згадується зовсім (далі - ГК України) [13]. В Листі від 01.01.2009 р. зазначено тільки, що відносини у галузі навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Проте саме у Господарському кодексі, використанню природних ресурсів у сфері господарювання присвячена окрема глава 15, а в ст. 153 вказаний обов'язок суб'єкта господарювання відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів. Крім того, главою 25 ГК України передбачено відшкодування збитків у сфері господарювання. Так, на підставі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 ГК України). Також, на користь того, що потрібно відшкодовувати саме збитки, а не шкоду схиляється і Цивільний кодекс України, в ст. 22 якого зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. На вимогу особи, якій завдано шкоди, майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Отже, збитки є одним із способів відшкодування майнової шкоди. Тому, коли в окремих випадках позивач у позові при визначенні категорії стягуваної суми в описовій частині позову зазначає про завдану природному середовищу шкоду (сума шкоди розраховується на підставі відповідної методики), а в резолютивній частині позову заявляються вимоги про стягнення збитків, - то це не взаємовиключні вимоги. Відшкодування майнової шкоди може здійснюватись в натурі, сплатою збитків. З цього приводу доречно доповнити Лист від 01.01.2009 р., вищевказаними поясненнями, що дозволить вирішити проблему різної термінології у нормативних актах при встановленні юридичних фактів. Друге питання, яке виноситься на обговорення є те, що факт про спричинену шкоду не може бути підтверджений актом, складеним від імені місцевих рад особами, не уповноважених законодавством на встановлення таких обставин, оскільки нормативними актами чітко визначено, що такі факти встановлюються тільки відповідними посадовими особами Державного управління екології та природних ресурсів чи посадовими особами інших уповноважених державних органів, виходячи з такого.

На підставі ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України [14] (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Акти про спричинену шкоду, складеним від імені місцевих рад особами, не уповноважених законодавством на встановлення таких обставин, не можуть бути прийняті судом як належний доказ факту спричинення шкоди по даній категорії справ, оскільки нормативними актами чітко визначено, що такі факти встановлюються відповідними державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища:

- факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється державних інспекторів України з охорони навколишнього природного середовища при перевірці (пункт 2.2 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерство охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 р. № 639) [15];

- факти наднормативного скиду забруднюючих речовин у водний об'єкт, забруднення водного об'єкта, забруднення підземних вод, встановлюються державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища, з оформленням актів та протоколів встановленої органами Мінекоресурсів форми (пункти 2.2, 3.1, 4.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 20.07.2009р. № 389) [16].

- факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель (пункт 3.3 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища 27.10.97 р. № 171 (у редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 р. № 149) [17].

Тому, доречно доповнити ст. 27 ГПК України словами: «При розгляді справ, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, за позовами органів місцевого самоврядування доцільно залучати як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відповідні органи, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства». Крім того, необхідно вказати на проблему ресурсозбереження. Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, одною з яких є раціональне і економне використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій. Прикладами нераціонального використання та відповідальності за це можна навести Постанову Вищого господарського суду України №4/46 від 09.11.2006 р., якою касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення [18]. Позов задоволений на користь урядового органу державного управління - Державної інспекції з енергозбереження, про стягнення з ВАТ «Краснодонвугілля» в доход Державного бюджету у розмірі 3441416,08 грн. підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів. Заявник зазначав про систематичне перевищення відповідачем стандартизованих енергетичних рівнів, порушення вимог раціонального використання та ощадливого витрачання паливно-енергетичних ресурсів, що є порушенням приписів пункту «є» статті 27 Закону України «Про енергозбереження» [19]. При цьому, нарахування підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів проводилося з посиланням на Методику обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, яка затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 р. №19 [20]. Отже, юридичне значення має сам факт скоєння правопорушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища або можлива наявність (відсутність) цього факту.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків в сфері охорони навколишнього природного середовища, необхідно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання. Збитки є одним із способів відшкодування майнової шкоди. В роз'ясненні Вищого господарського суду від 01.04.1994 р. вказується, що підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені ст.1166 та 1187 ЦК України, застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, які регулюють питання охорони певного виду такого середовища [21]. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 ГК України). В ст. 153 вказаний обов'язок суб'єкта господарювання відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів. Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача[7]. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Тобто в даному випадку необхідно встановити наявність обов'язково всіх елементів складного юридичного факту у сукупності: 1) вини, 2) шкоди, 3) неправомірні дії особи, яка завдала шкоду, 4) безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Відсутність хоча б одного елементу даного складного юридичного факту, свідчить про відсутність самого факту заподіяння шкоди у розумінні його як підстави відповідальності.

Важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України). При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст. 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Таким чином, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди [22].

Отже, для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків як одного із способів відшкодування майнової шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. Підводячи підсумок даного дослідження, узагальнюючи ідеї про проблемні питання встановлення юридичних фактів в сфері ресурсозбереження, можна зробити загальний висновок, про те, що доречновнести пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства - доповнити ст. 27 ГПК України словами: «При розгляді справ, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, за позовами органів місцевого самоврядування доцільно залучати як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відповідні органи, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства». Також,пропонується внести пропозиції щодо удосконалення Листа «Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища» від 01.01.2009 р., - для забезпечення більш повного і всебічного з'ясування обставин встановлення юридичних фактів при вирішенні спорів в сфері ресурсозбереження.



4. ЗАДАЧИ

Задача № 1

У 2013р. громадянин А. попередньо домовившись з Б. та В. ввечері виїхав трактором в лісовий масив де А. з корисливих мотивів протиправно власноручно зрізав за допомогою бензопили сім сироростучих дерев породи сосна, чим заподіяв лісовому господарству шкоди на суму 20 000 грн. Зрізані дерева А. разом з Б. та В. погрузив на прічип і за допомогою трактора, котрий належить йому на праві власності, доставив до свого господарства де порізав зрізані дерева на балки. Про незаконну вирубку дерев було повідомлено у райвідділ міліції і пиломатеріали були вилучені в А. При цьому особи Б. та В. не знали, що вирубка лісу була незаконною і працювали по найму. Яке рішення прийме суд?

Розв'язання

Згідно вимог ст.246 КК України, признати громадянина А. винним у скоєнні правопорушення і призначити покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно добутої деревини.

Прийняті від громадянина А. на зберігання пиломатеріали передати в лісове господарство.

Стягнути з громадянина А. на користь лісового господарства 20 000 грн. заподіяної шкоди.

Задача № 2

У 2014 року громадянин А. за попередньою змовою з громадянин Б. з метою незаконного видобування корисних копалин, а самебурштину- сирцю, приблизно о 17-й годині на автомобілі прибули в урочище "Рога та копита", за допомогою мотопомпи, шляхом гідророзмивугрунту незаконно видобули 10 кг бурштину-сирцю виробного та некондиційного, на загальну суму 10 000 грн., який згідно Постанови КМ України № 827 від 1994 року "Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" є корисною копалиною і відноситься до дорогоцінного каміння органогенного утворення. Яке рішення прийме суд?

Розв'язання

Громадянина А. і громадянина Б. визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України, і призначити йому покарання у вигляді обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.

Задача № 3

Громадянин А . 2014 року близько 11 години на водосховищі річки Південний Буг неподалік с. Нахлібники, не маючи спеціального дозволу, із використанням сітки, що є забороненим знаряддям лову риби, здійснював незаконний вилов риби, чим порушив вимоги п. п. 3.14, 3.15 Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом державного комітету рибного господарства України № 19 від 15.02.1999 року, зі змінами і доповненнями згідно наказу Мінагрополітики України від 01.08.2001 року № 229, зареєстровані в Мінюсті України № 819/6010 від 14.09.2001 року. В наслідок зайняття незаконним рибним промислом громадянин А. вилов плітки 203 шт., вартістю 10,20 грн. за один екземпляр, заподіявши рибним ресурсам матеріальний збиток на суму 2071 грн., що є істотною шкодою. З'ясуйте міру покарання?

Розв'язання

Громадянина А. визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 249 ч. 1 КК України, і призначити покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого. Покласти на нього обов'язки передбачені п.п. 2, 3 ст. 76 КК України (не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи).



5. ТЕСТИ

Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища:

1. води,

2. транспорт,

3. тваринний світ,

4. навколишнє природне середовище,

5. свійські тварини,

6. атмосферне повітря,

7. харчові продукти,

8. природно-заповідний фонд,

9. підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності.

Назвіть принципи охорони навколишнього природного середовища:

1. повне видалення відходів виробництва,

2. пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності,

3. безоплатність спеціального використання природних ресурсів,

4. обов'язковість екологічної експертизи,

5. додаткове оподаткування екологічно небезпечної діяльності,

6. безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності,

7. поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища,

8. стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів,

9. солідарної відповідальності за шкоду заподіяну довкіллю.

Стаття 16 Конституції України закріплює такі обов'язки держави:

забезпечення екологічної безпеки,

забезпечення населення безпечними продуктами харчування,

підтримання екологічної рівноваги на території України,

забезпечення охорони здоров'я,

збереження генофонду Українського народу,

надання природних ресурсів у власність та користування,

поширення екологічної інформації.

Стаття 50 Конституції закріплює:

1. право на сприятливе для життя і здоров'я навколишнє середовище,

2. право на безпеку харчових продуктів і предметів побуту,

3. право на відшкодування шкоди завданої порушенням права на безпечне для життя та здоров'я довкілля,

4. право на безпечне для життя і здоров'я довкілля,

5. право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту,

6. право на користування природними ресурсами,

7. право на здорове довкілля.

Статтею 50 Конституції України кожному гарантується:

1. право на інформацію про стан свого здоров'я;

2. право вільного доступу до інформації про стан довкілля, а також право на її поширення;

3. право на отримання інформації про стан довкілля із ЗМІ та офіційних заяв посадових осіб;

4. право подавати запити до органів державної влади та місцевого самоврядування про надання екологічної інформації;

5. право на екологічну освіту

Задоволення запиту про надання письмової інформації здійснюється протягом:

1. 30 днів,

2. 10 днів,

3. 31 дня,

4. 2-ох місяців,

5. місяця.



ЛІТЕРАТУРА

1. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С.Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка". -2007. - 992 с.

2. Наказ Держкомстату «Про затвердження інструкцій щодо заповнення форм державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища» від 24.10.2006 р. № 494 // Офіційний вісник України. - 2006. - № 46. - Ст. 3097.

3. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

4. Лист Вищого господарського суду «Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища» від 01.01.2009р.// Вісник господарського судочинства. - 2009. - № 3.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 461.

6. Водний кодекс України від 06.06.1995р. №213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995р. - № 24. - Ст. 189.

7. Кодекс України про надра від 27.07.1994 р. №132/94-ВР// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 36. - Ст. 340.

8. Наказ Міністерства палива та енергетики України «Про затвердження Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії» від 17 січня 2002 р. № 19// Офіційний вісник України. - 2002. - № 6. - Ст. 263.

9. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992р. №2707-XII// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 50. - Ст. 678.

10. Закон України "Про відходи" від 05.03.1998р. №187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36-37. - Ст. 242.

11. Лісовий кодекс України від 21.01.1994р. №3852-XII// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 17. - Ст. 99.

12. Наказ Мінохоронприроди «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» № 171 від 27.10.97р. // Офіційний вісник України. - 1998. - №18. - Ст. 664.

13. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. №436-IV// Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - Ст. 462.

14. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. №1798-XII// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №6. - Ст. 56.

15. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» від 10 грудня 2008 р. № 639// Офіційний вісник України. - 2009. - № 5. - Ст. 151.

16. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів» від 20.07.2009р. № 389// Офіційний вісник України. - 2009. - № 63. - Ст. 2242.

17. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» від 27.10.97 р. № 171 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 18. - Ст. 664.

18. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua

19. Закон України «Про енергозбереження» від 01.07.1994р. №74/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 30. - Ст. 283.

20. Наказ Міністерства палива та енергетики України «Про затвердження Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії» від 17.01.2002 №19 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 6. - Ст. 263.

21. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 // Юридичний вісник України. - 2002. - № 26.

22. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 № 02-5/744 // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4.

Размещено на Allbest.ru