Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

з дисципліни «Інтелектуальна власність»

Тема: «Міжнародна охорона суміжних прав»

ВИКОНАВ: А.С.ТОПОРІВСЬКИЙ

ПЕРЕВІРИВ: Т.П. САЄНКО

КИЇВ - 2014

ЗМІСТ

Вступ

І. Особливості формування та розвитку авторського і суміжного прав

ІІ. Поняття суміжного права

ІІІ. Охорона та захист суміжних прав у міжнародному масштабі

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність роботи. Науково технологічний прогрес є результатом творчої та інтелектуальної діяльності людини, тому дуже важливо заохочувати і підтримувати таку діяльність на всіх рівнях, в тому числі і юридичному. Необхідність створення права інтелектуальної власності була продиктована часом. Крім того вона органічно вписалась у світ ринкових відносин. Вже багато років функціонують закони пов'язані з захистом авторського і суміжних прав, які заохочують людей по всьому світі займатися творчою і інтелектуальною працею, роблячи тим самим життя людства цікавішим і зручнішим.

Враховуючи бурхливі темпи сучасної глобалізації виникла необхідність уніфікації законодавства, яке регулює відносини щодо авторського права. Іншими словами виникла необхідність міжнародного регулювання питань щодо авторського і суміжних прав.

Метою роботи є аналіз процесу міжнародної охорони суміжних прав.

Для досягнення даної мети потрібно виконати наступні завдання:

— ознайомитися із особливостями формування та розвитку авторського і суміжного прав;

— розглянути поняття суміжного права;

— дослідити охорону та захист суміжних прав у міжнародному масштабі.

Предметом дослідження є процес міжнародної охорони суміжних прав.

Об'єктом дослідження є право інтелектуальної власності в міжнародному масштабі.

І. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ АВТОРСЬКОГО І СУМІЖНОГО ПРАВ

інтелектуальний суміжний авторський право

До відносин інтелектуальної власності належить авторське і суміжне право. Авторське право, зазначав М. Лектер, є однією з тих сфер права інтелектуальної власності, де необачність може призвести до сумних наслідків.

Індустрія авторського права і суміжних із ним прав (програмного забезпечення, кінематографу, відео-, звукозапису, видавничої справи тощо) займає важливе місце в секторальній структурі інформаційного суспільства. У США в 1991 р. її частка становила 325 млрд. дол. доданої вартості (приблизно 5,5 % ВВП), а її зарубіжний продаж приніс у скарбницю цієї країни майже 36,2 млрд. дол., що перевищило експортну виручку більшості провідних галузей економіки країни.

Авторське право - економіко-правовий інститут, що регулює особисті немайнові та майнові права авторів та їх правонаступників щодо створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Термін авторське право аналізується в сучасній науковій літературі у двох взаємопов'язаних аспектах: як сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу створення та використання творів науки, літератури і мистецтва; як сукупність особистих майнових та немайнових прав, що належать автору у зв'язку зі створенням конкретного літературного, наукового чи мистецького твору.

Авторське право виникло у XVII ст. Першим в історії людства законом про авторське право став Статут королеви Анни, прийнятий у 1709 р. в Англії, який передбачав закріплення за автором твору виключного права на його публікацію протягом 14 років з дати першої публікації. Водночас дозволялось передання права за винагороду книгопродавцю. Закон також передбачав продовження терміну охорони твору ще на 14 років після закінчення першого терміну за життя автора. Відносно книг, що вже були опубліковані, встановлювався єдиний термін охорони 21 рік. При цьому висувалась вимога реєстрації опублікованих творів у центрі книговидавництва та депонування їх копій для використання університетами і бібліотеками.

З часом системи авторського права були сформованій в інших країнах. Однак національні системи охорони авторських прав не давали можливості охороняти ці права за кордоном. Міжнародний період розвитку системи авторського права розпочався з підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка передбачала охорону прав автора в силу самого факту створення твору і не вимагала таких формальностей, як реєстрація, депонування, сплата мита тощо.

У 1952 р. у Женеві була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право, спрямована на створення міжнародно-правового інституту регулювання відносин у цій сфері для широкого кола держав, у тому числі тих, які не приєднались до Бернської конвенції. Україна приєдналась до Бернської конвенції у 1995р (Закон України від 31 травня 1995р. № 189/95-ВР). На сьогодні законодавство України щодо авторського права і суміжних прав включає норми глави 26 Цивільного кодексу України, законів України "Про авторське право і суміжні права", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу" тощо.

Авторське право виникає внаслідок факту створення твору і діє від дня його створення. У більшості держав авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора. У США та країнах ЄС цей термін становить 75 років. В Україні авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

На відміну від права промислової власності авторське право має такі специфічні ознаки: поширюється на твори науки, літератури, мистецтва, які є результатом особливих форм творчої людської активності; виникає незалежно від призначення, способу, форми вираження, художніх достоїнств, наукової цінності, літературних, наукових та мистецьких творів; має змішану природу, включаючи до свого складу права власності, що належать до категорії майнових прав, і права особистості, що належать до категорії немайнових прав; виникає безпосередньо з моменту вираження твору в певній об'єктивній формі, доступній для сприйняття іншими людьми; для здійснення авторського права не потрібні реєстрація та спеціальне оформлення твору; є законодавчо закріпленим виключним правом творця оголосити себе автором твору, відтворювати, розповсюджувати, оприлюднювати його певними способами, засобами, дозволяти іншим особам використовувати твір тим чи іншим способом; не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому виражено твір (папір, плівку, дискету тощо);суб'єкти авторського права і права власності на матеріальний носій твору можуть не збігатися, оскільки власник речі може не мати авторських прав на твір, матеріалізований у цій речі; відтак переданий права власності або права володіння на матеріальний об'єкт як таке не спричиняє передання авторських прав на твір, матеріалізований у цьому об'єкті.

У процесі купівлі-продажу у об'єктів авторського права передасться обмежена частина пучка правомочностей, оскільки існуюча система відносин власності щодо об'єктів авторського права ґрунтується на прагненні виробників забезпечити рідкісність своїх благ (наприклад, ліцензійна угода щодо програмного забезпечення, як правило, забороняє передачу програмного продукту іншим особам, зміну програм, отримання доходу шляхом їх розповсюдження тощо). На відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений (абсолютний) характер,власність па об'єкти авторського права зазнає певних обмежень, пов'язаних із обсягом правомочностей та терміном їх дії.

Основні суб'єкти авторського права: поділяються на дві групи:

Первинні суб'єкти авторського права, у тому числі: творці, які володіють усім комплексом виключних майнових та особистих немайнових прав на об'єкти авторського права (автори, співавтори); автори так званих похідних творів (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів, аранжувань тощо) та збірників (енциклопедій, антологій, баз даних), якщо здійснені перероблення та відбір є результатом творчої інтелектуальної діяльності.

Інші суб'єкти авторського права, які отримали це право за договором або в результаті інших подій (успадкування, виконання службового доручення, ліквідації підприємства тощо).

Автор (співавтор) - особа, працею якої створено науковий, літературний чи мистецький твір. Автором визнається особа, зазначена як автор на оригіналі чи копії твору. Це є презумпцією авторства. Усі інші особи, що претендують на авторство, повинні наводити необхідні докази для відновлення своїх прав.

Авторів, які створили складений твір називають укладачами, авторів перекладів - перекладачами. Оскільки твори літератури, науки і мистецтва можуть створюватись як однією, так і кількома особами, інститут авторського права передбачає співавторство, важливими вимогами якого є такі: спільна творча праця; єдність форми та змісту твору або поєднання різних форм з єдиним змістом; добровільна участь кожного зі співавторів; обов'язковий творчий внесок кожного учасника колективу па будь-якій стадії створення твору.

Цікаве дослідження сутності та природи авторського права здійснив наприкінці XIX ст. відомий російський вчений І.Г. Табашников. У творі "Літературна, музична і художня власність з погляду науки цивільного права і за постановами законодавств Північної Німеччини, Австрії, Франції, Англії і Росії" (1878) він класифікував наявні на той час підходи до трактування літературної власності:

1) підхід, що ґрунтуються на запереченні літературної власності та визнанні основою авторського права певних привілеїв. На думку прихильників цієї позиції, право автора саме по собі не стосується матеріальної власності, що може бути предметом юридичних угод. Стосовно автора воно обмежується правом передавати свої думки в усній чи письмовій формі і є виключним та невідчужуваним правом на продукт його творчості. Відносини власності виникають лише щодо рукопису, водночас сам твір як ідеальна субстанція не може бути предметом угод, оскільки не відчужується від автора;

2) підхід, що ґрунтується на запереченні літературної власності, привілеїв та визнанні авторського права майновим правом;

3) підхід, що ґрунтується на запереченні літературної власності та визнанні авторського права правом особистості. Прихильники цього підходу пов'язували сутність авторського права з виключенням третіх осіб зі сфери інтелектуальної діяльності суб'єктів авторського права. Стверджуючи, що поняття "літературна власність" є недосконалим, вони виходили з того, що англійський термін "соруright" (право копіювання) і німецький термін "Verlagsrecht" (право видання) точніше відображають природу авторського права, що є правом особистості, оскільки природа твору не є матеріальною;

4) підхід, що ґрунтується на визнанні авторського права правом власності. Незважаючи на те, що право власності на літературні твори з часом видозмінюються, переходить від автора та його спадкоємців до суспільства в цілому, прихильники цієї позиції розглядали автора як початкового власника, який володіє відповідними правомочностями.

Відомий український вчений М.Х. Бунге (1823--1895) у фундаментальній праці "Поліцейське право" (1877) здійснив аналіз "не речової власності" у єдності двох її форм: "промислової власності" і "літературної та художньої власності". Виступаючи за необхідність визнання останньої, вчений писав: "Кажуть, по-перше, що це право не підходить ні під визначення майнового права, ні під визначення права за зобов'язаннями, але з цього можна вивести не заперечення права, а визнання нової стихії, привнесеної в цю сферу; по-друге, говорять, що думка, яка одного разу вже висловлена, є спільним надбанням і належить тому, хто її засвоїв і зрозумів, - це справедливо, але не стосується права відтворення думок у певній конкретній формі та їх поширення технічними та іншими способами; по-третє, говорять, що таке право є шкідливим для успіхів освіти, на це можна відповісти, що освіта лише виграє, якщо плоди розумової праці будуть захищені проти захоплення...".

Таким чином, формування і розвиток авторського і суміжних прав пройшло достатньо великий історичний шлях. Головною проблемою яку довелось вирішити це максимально можлива уніфікація нормативно правової бази на міжнародному рівні.

ІІ. ПОНЯТТЯ СУМІЖНОГО ПРАВА

Суміжні права - це об'єднані в єдиний інститут з авторським правом, нерозривно пов'язані з ним, близькі або похідні від нього права, що стосуються творчої діяльності авторів, які створюють твори, що можуть бути виконані, записані, включені у передачу ефірного чи кабельного мовлення.

Якщо творіння автора є первинним, не схожим на інтелектуальні продукти,що вже існують, то суб'єкти суміжних прав спираються на вже існуючі, сформовані автором образи, які потребують певного об'єктивного відтворення, щоб стати зрозумілими аудиторії, для якої вони створені.

Необхідність інституційного впорядкування відносин користувачів та виконавців, виробників записів та організацій мовлення пов'язана з розвитком інформаційного суспільства та уможливленням масштабної фіксації, запису, відтворення та репродукування звукової та відеоінформації. Водночас перетворення виконання зі швидкоплинного, обмеженого часом та територією у таке, що може багаторазово використовуватись необмеженою кількістю осіб, породило загрозу порушення особистих немайнових та майнових прав виконавців, виробників записів та організацій мовлення.

Суміжні права, покликані врегулювати ці відносини, поділяються на три самостійні категорії: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій ефірного і кабельного мовлення.

Незважаючи на відмінності суб'єктів та об'єктів різних частин суміжних прав, їх об'єднує похідний характер та залежність від прав авторів творів, які доводяться до широкого загалу слухачів та глядачів.

Відтак особливістю майнових відносин у сфері суміжних прав є неможливість передання прав на використання їхніх об'єктів без вирішення питання щодо авторського права. Так, виробник фонограми не може передати право на її використання, не отримавши попередньої згоди виконавця та автора (його правонаступника) на цей твір.

Водночас суміжні права характеризуються певними ознаками, що дають можливість віднести їх до інституту авторського права: суб'єкти суміжних прав, як і суб'єкти авторського права мають виключні права на використання об'єктів цих прав; права суб'єктів суміжних прав породжує сам факт створення відповідного твору; для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається реєстрація їх об'єктів або дотримання певних формальностей; для охорони суміжних прав використовується спеціальний охоронний знак. Наприклад, виробники фонограм для сповіщення про своє право використовують знак охорони суміжних прав, що розміщується на кожному екземплярі відповідного носія і складається з трьох елементів: латинської букви "R" у колі: ®; імені (найменування) власника виключних суміжних прав; року першого опублікування запису. Терміну дії суміжних прав, так само як і авторського права, становить 50 років після першого виконання (постановки); права виконавця на ім'я та на захист виконання (постановки) від спотворення чи іншого посягання охороняються безстроково.

Основні об'єкти суміжних прав: об'єкти прав виконавців результати виконавської діяльності артистів-виконавців, режисерів постановників вистав, інших театральних видовищ, диригентів, якщо ці результати відображені у формі, що допускає їх поширення з допомогою технічних засобів (звукозаписів, відеозаписів, трансляції по радіо-, телебаченню тощо); Об'єкти прав виробників звуко- та відеозапису; об'єкти прав організацій ефірного і кабельного мовлення, які здійснюють передачу в ефір або по кабелю радіо- і телевізійних сигналів.

Таким чином об'єктами суміжних прав є записи (звукозаписи, відеозаписи) та передачі. У міжнародній практиці широко використовується також термін фонограма, який у широкому розумінні означає будь-який запис звуків, а у вузькому - запис вокального чи інструментального музичного твору.

Знання, наука, талант притаманні незалежному духу і є його внутрішніми якостями, а не дещо зовнішнім. Однак він може також шляхом уречевлення надати їм зовнішнього існування і відчужувати їх, унаслідок чого вони підводяться під визначення речей. Г.В.Ф. Гегель

Суб'єкти суміжних прав: виконавці -- окремі фізичні особи або творчі колективи (актори, співаки, музиканти, танцюристи, диригенти, режисери), їхні спадкоємці та правонаступники; виробники записів (відео-, фонограм) - окремі громадяни або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу, зобов'язання та відповідальність щодо першого запису виконання з допомогою технічних засобів звукозапису чи відеозапису в будь-якій матеріальній формі, яка унеможливлює їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення, їхні спадкоємці та правонаступники; організації ефірного та кабельного мовлення, радіо- і телевізійні студії, а також інші організації, які займаються розповсюдженням звуків і (або) зображень засобами бездротового зв'язку або з допомогою кабелю, проводу,оптичного волокна тощо, та їхні правонаступники.

Основні правомочності суб'єктів суміжних прав, як і права авторів поділяються на особисті немайнові та майнові права.

Права виконавців: право на ім'я (право виконавця вказувати своє ім'я (псевдонім) на екземплярах запису виконання, під час трансляції в ефір або по кабелю); право на захист виконання твору, згідно з яким будь-які поправки, доповнення та зміни у виконання твору можуть бути внесені лише за згодою виконавця; право на результати виконання, виключне право виконавця на використання результатів різними способами, в тому числі шляхом передачі через ефір чи кабельне мовлення прямої трансляції першого живого виконання; шляхом першого запису, першої фіксації звуків і (або) зображення з допомогою відповідних технічних засобів у матеріальній формі; шляхом здавання в прокат екземплярів записів (право на відповідну винагороду) тощо.

Специфіка прав виконавців пов'язана з тим, що, з одного боку, виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, які виконуються, з іншого боку, права виконавців діють незалежно від дії авторського права на твори, що виконуються. Права на результати сумісного виконання належать усім членам колективу (учасникам хорів, оркестрів, танцювальних колективів, театральних груп тощо), однак, як правило, здійснюються за взаємною згодою керівниками цих колективів виконавців (режисерами, солістами, керівниками груп). На практиці цим займаються також антрепренери, імпресаріо, комерційні директори.

Права виробників записів:

- право на вказування на екземплярах запису свого імені або комерційного найменування;

- майнові права-виключні права на використання записів у будь-якій формі, в тому числі право виконувати або дозволяти виконувати такі дії: відтворення відео- та фонограм, переробку, зміну відео- та фонограм, наприклад зміну звукового фону, матеріального носія фонограми, розповсюдження примірників відео- та фонограм шляхом продажу, здавання в прокат, імпорт, поширення відео- та фонограми за межі країни.

Виключні права виробників записів можуть передаватись іншим особам за спеціальним договором. При цьому перехід права власності на примірник фонограми не означає передання суміжних прав, що належать її виробнику. Наприклад, власник фонограми не може займатись її прокатом з метою отримання комерційної вигоди, оскільки це право залишається за виробником запису незалежно від права власності на екземпляр фонограми.

Права організацій ефірного та кабельного мовлення, які пов'язані з правом виконувати або дозволяти виконання таких дій: одночасну передачу в ефір або по кабелю їх передач іншими організаціями мовлення; доведення передач до загального відома по кабелю або шляхом передачі в ефір; запис передач, відтворення їх записів; сповіщення передач до загального відома у місцях з платним входом.

Водночас дія зазначених прав не поширюється на випадки, коли запис передачі здійснювався за згодою організацій мовлення і відтворення передачі здійснювалося з тією ж метою.

Таким чином, одним із основних завдань авторського та суміжних з ним прав є узгодження особистих приватних і суспільних інтересів з метою: створення сприятливих умов для заняття творчою працею, примноження культурних надбань суспільства; забезпечення визнання та охорони досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів; стимулювання творчої активності авторів творів літератури, науки, мистецтва на основі суспільного визнання та отримання відповідних доходів; створення умов для широкого використання в інтересах суспільства творів літератури, науки, мистецтва з метою освіти та просвіти якнайширшої аудиторії читачів, слухачів, глядачів.

ІІІ. ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ СУМІЖНИХ ПРАВ У МІЖНАРОДНОМУ МАСШТАБІ

Міжнародне співробітництво у сфері охорони та захисту авторського права було започатковане ще у середині XIX ст. на основі укладення двосторонніх договорів. Перший міжнародний договір про охорону авторського права був підписаний 9 вересня 1886 р. у м.Берні. В основі конвенції про охорону літературних і художніх творів лежать такі принципи:

-національного режиму" згідно з яким творам, створеним в одній з країн членів Бернського союзу, забезпечується така ж охорона в інших країнах-учасницях;

-автоматичної охорони, згідно з яким охорона авторських прав не обумовлюється виконанням будь-яких формальностей і не пов'язана з реєстрацією, депонуванням тощо;

-незалежності охорони, згідно з яким твори отримують охорону незалежно від існування охорони чи терміну її дії у країні походження товару;

-ретроактивної охорони, згідно з яким гарантується охорона творів, термін охорони яких не закінчився в будь-якій країні Бернського союзу.

Бернська конвенція встановлює такі норми охорони авторського права:

-охорона поширюється на будь-які наукові, літературні, художні твори незалежно від способу чи форми їх вираження;

-особистими немайновими правами авторів визнаються: право автора на твір та право на захист репутації автора;

-майновими правами авторів проголошуються: право на відтворення твору, право на публічне виконання твору, право на сповіщення для загального відома виконання твору, право на переробку твору тощо;

-тривалість охорони авторського права становить термін життя автора та не менш ніж 50 років після його смерті.

Відповідно до Бернської конвенції не потребує дозволу автора використання цитат із його творів або використання самих творів як ілюстрацій у процесі навчання за умов обов'язкової вказівки імені автора (дотримання права авторства). Станом на 3 листопада 2004 р. країнами - учасницями Бернської конвенції було 157 держав.

У 1996 р. у Женеві була підписана Угода з авторського права, яка становить подальший розвиток основних положень Бернської конвенції з урахуванням сучасних технологій та нових, не врегульованих раніше, прав. Серед об'єктів, що охоплюються авторським правом, у Договорі виділяються комп'ютерні програми (незалежно від способу чи форми їх вираження), які охороняються як літературні твори, та компіляції даних (бази даних) у будь-якій формі, яка за добіркою та розташуванням даних є результатом інтелектуальної творчості. Згідно з договором права авторів поділяться на такі:

-на розповсюдження (виключне право дозволяти доводити до загального відома оригінал та екземпляри своїх творів шляхом продажу чи іншої передачі права власності);

-на прокат (виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або екземплярів комп'ютерних програм, кінематографічних творів та творів, втілених у фонограмах);

-на доведення до загального відома (виключне право дозволяти доводити будь-яке повідомлення до загального відома різними способами, в тому числі через систему Інтернет).

Питання охорони суміжних прав вперше обговорювались на дипломатичній конференції в Римі у 1928р. в контексті розгляду пропозицій щодо внесення змін до Бернської конвенції. Дискусії з цього приводу були продовжені в Брюсселі у 1948 p., однак не були завершені прийняттям відповідних угод. Лише у 1960 р. у Гаазі на нараді експертів Міжнародного бюро з охорони інтелектуальної власності, ЮНЕСКО і МОП був розроблений проект Конвенції, презентований на Дипломатичній конференції в Римі 26 жовтня 1961р. На цій конференції було прийнято Міжнародну конвенцію про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, яка набрала чинності 18 травня 1964 р. Для того, щоб приєднатися до Римської конвенції, держава повинна бути членом не лише ООН, а й Бернського союзу або Всесвітньої конвенції з авторського права, оскільки за відсутності дієвої системи захисту авторського права охорона суміжних прав не може вважатися ефективною.

Римська конвенція 1961 р. ґрунтується на принципі національного режиму. Відтак, крім прав, що гарантуються цією конвенцією і формують мінімальний рівень охорони, в державах-учасницях іноземні виконавці, виробники фонограм і організації ефірного мовлення користуються тими ж правами, які надаються цими державами своїм громадянам.

Римська конвенція проголошує: право виконавців дозволяти або забороняти запис своїх виконань, їх відтворення, мовлення тощо; право виробників фонограм дозволяти чи забороняти пряме чи непряме відтворення їх фонограм; право організацій мовлення дозволяти чи забороняти відтворення їх передач, запис, відтворення таких записів тощо.

Водночас Римська конвенція допускає обмеження майнових прав авторів у національних законах у випадках особистого використання творів, використання коротких уривків у зв'язку з репортажами про поточні події, використання творів з метою навчання, наукових досліджень тощо.

Масове поширення піратства фонограм у другій половині XX ст., пов'язане з упровадженням високоякісних аналогових систем магнітного запису, зумовило прийняття Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, у 1971 р. Женевська конвенція 1971 р. зобов'язує країни-учасниці охороняти інтереси виробників фонограм від відтворення екземплярів фонограм без згоди правовласника, а також від імпорту таких екземплярів з метою їх публічного сповіщення (сповіщення до загального відома).

Суб'єктами прав,які надає ця Конвенція, є виробники фонограм фізичні або юридичні особи, які першими зробили запис звуків на фонограму. Характерною рисою Конвенції є відмова від принципу національного режиму та застосування права держави, громадянином якої є виробник фонограм.

Женевська конвенція зобов'язує держави-учасниці охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших держав від виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників; введення таких дублікатів з метою розповсюдження; розповсюдження таких дублікатів. При цьому охорона може надаватись як відповідно до законодавства у сфері авторського права та законодавства у сфері суміжних прав, так і законодавства щодо недобросовісної конкуренції та кримінального права. Тривалість охорони повинна становити не менше 20 років, починаючи з дати першої публікації фонограми.

Широке розповсюдження у 70-ті роки супутникового зв'язку дало поштовх до обговорення на міжнародному рівні проблем урегулювання правовідносин у цій сфері. У1974 р. деякі країни підписали Брюссельську конвенцію про поширення сигналів, які несуть програми, що передаються через супутники. Країни учасниці Конвенції взяли зобов'язання щодо заходів,спрямованих на поширення на своїй або зі своєї території передачі будь-якого сигналу, що несе програму, будь-яким поширювальним органом, для якого сигнал, що передається на супутник або проходить через нього, не призначений.

Таким чином, Брюссельська конвенція забезпечує захист від несанкціонованого поширення посередниками сигналів, що несуть програми, споживачам за плату без дозволу правовласників на програми, що передаються.

У 1996 р. у Женеві був підписаний договір ВОІВ щодо виконавців і фонограм, який не зачіпає прав авторів творів і поширюється на виконавців і виробників фонограм. Відповідно до цього договору:

-виконавці отримують виключні права щодо своїх виконань: забороняти чи дозволяти ефірне мовлення, сповіщення до загального відома незаписаних виконань, запис своїх незаписаних виконань, пряме чи непряме відтворення своїх виконань, записаних на фонограму, доведення до загального відома оригіналу і екземплярів своїх фонограм шляхом продажу чи іншої передачі прав власності тощо;

-виробники фонограм отримують виключні права забороняти чи дозволяти пряме або непряме відтворення своїх фонограм будь-яким способом у будь-якій формі, сповіщення для загального відома оригінала та екземплярів своїх фонограм шляхом продажу або іншої передачі прав власності, комерційний прокат оригіналу та екземплярів своїх фонограм для публіки після їх поширення тощо.

У 2004 р. у рамках системи міжнародної реєстрації товарних знаків було подано 29 459 міжнародних заявок, що перевищило рівень 2003 р. на 23,5 %, в тому числі Німеччина 5393 міжнародні заявки (18,3%), Франція 3503 (11,9 %), Італія 2499(8,5 %), Бенілюкс 2482(8,4%), Швейцарія 2133(7,2%), США 1734(5,9%).

Поряд із країнами, що мають розвинені системи охорони прав інтелектуальної власності, значно активізували діяльність у сфері міжнародної реєстрації товарних знаків Китай (приріст +115%), Австралія (+100,9 %), Республіка Корея (+86,8 %), Болгарія (+82,5 %), Японія (+75,6 %), Словенія (+64,8 %), Латвія (+62,7 %), Угорщина (+47,4 %), Австрія (+36,8 %), Туреччина(+36,4 %) та ін.

До кінця 2004 р. у Міжнародному реєстрі діяли близько 420 000 міжнародних реєстрацій товарних знаків, власниками яких були більш ніж 138 280різноманітних суб'єктів.

Важливим етапом на шляху розвитку міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності стало прийнята 14 травня 1991 р. Радою Європейського Співтовариства Директива № 91/250/СЕЕ про правову охорону комп'ютерних програм. Згідно зі ст. 1 цієї Директиви держави-учасниці зобов'язалися охороняти комп'ютерні програми як літературні твори відповідно до Бернської конвенції. Водночас зазначається, що авторським правом захищаються лише втілення самої програми, а не ідеї та принципи, що лежать в основі будь-якого елемента цієї програми. Згідно з Директивою комп'ютерна програма може підлягати охороні, якщо вона оригінальна і є результатом інтелектуальної творчості самого автора.

Відповідно до ст. 4 Директиви виключне право на комп'ютерну програму означає право здійснювати та дозволяти: копіювання комп'ютерної програми (постійне чи тимчасове, повне або часткове) будь-якими засобами і в будь-якій формі; декодування, адаптацію, компонування та будь-яке інше перетворення певної комп'ютерної програми; будь-яку форму розповсюдження комп'ютерних програм.

Таким чином, у світі створений складний механізм, який регулює відносини що стосуються авторського і суміжних прав. Цей механізм не є досконалим і постійно видозмінюється і доповнюється, пристосовуючись до сучасних реалій.

ВИСНОВКИ

Виходячи з поставленої мети, можна зробити наступні висновки:

По-перше, формування і розвиток авторського і суміжних прав пройшло достатньо великий історичний шлях. Головною проблемою яку довелось вирішити це максимально можлива уніфікація нормативно правової бази на міжнародному рівні.

По-друге, одним із основних завдань авторського та суміжних з ним прав є узгодження особистих приватних і суспільних інтересів з метою: створення сприятливих умов для заняття творчою працею, примноження культурних надбань суспільства; забезпечення визнання та охорони досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів; стимулювання творчої активності авторів творів літератури, науки, мистецтва на основі суспільного визнання та отримання відповідних доходів; створення умов для широкого використання в інтересах суспільства творів літератури, науки, мистецтва з метою освіти та просвіти якнайширшої аудиторії читачів, слухачів, глядачів.

По-третє, у світі створений складний механізм, який регулює відносини що стосуються авторського і суміжних прав. Цей механізм не є досконалим і постійно видозмінюється і доповнюється, пристосовуючись до сучасних реалій.

Отже, зараз, в період світової глобалізації та трансформації суспільства відбувається переоцінка всіх сфер діяльності взагалі і системи авторського і суміжного права зокрема. В умовах блискавичних змін, інформатизації та комп'ютеризації суспільно-життєвого процесу перед системою авторського права постає необхідність вчасно доповнювати і удосконалювати нормативну базу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Бобров В.Я. Основи педагогіки :підручник/ Бобров В.Я. - К.: Либідь, 1995 -343с.

2.Бусытин А.В. Педагогика: учебник./ Бусытин А.В. - М.: ИНФРА, 1998 -465с.

3.Гнатюк О.І. Педагогіка в умовах сучасного суспільства/ Гнатюк О.І. -- К.: Парус, 1998. - 280 с.

4.Давидюк О.О. Педагогіка: підручник / Давидюк О.О. -- К.: НАПВУ, 1997. - 179 с.

5. Зубцов М.О. Проблеми сучасної педагогіки, основні положення та засади / Зубцов М.О., Сєверов А.О., -- К.: Обель, 2006. - 198 с.

6.Макаренко Е.С. Виховання особистості: теоретичний аспект / Макаренко Е.С., Кирик В.О. -- Ч.: Освіта, 1998. - 238 с.

7. Мельник О.І. Національне виховання / Мельник О.І. -- К.: Тандем, 2000. - 198 с.

8.Порохнявий Ю.Б. Педагогічні трансформації:курс лекцій / Порохнявий Ю.Б., Волощук О.О., Ільчук Л.І. -- К.: Просвіта, 2007. --265 с.

9.Роговец В.О.Педагогические учения / Роговец В.О.-- К.: Персонал, 2000. - 246 с.

10.Цымбал В.О. Основы педагогики :курс лекций / Цымбал В.О -- К.: Безопасность, 1995. - 97 с.

Размещено на Allbest.ru