Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства

До міжнародно-правових актів належить насамперед Загальна декларація прав людини від 10 січня 1948 p., п. 1 ст. 14 якої говорить: "Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком". Аналогічні приписи є і в інших актах, у тому числі в Декларації ООН "Про територіальний притулок" від 14 грудня 1967 p., а також у Декларації про територіальний притулок, яку прийнято Радою Європи у 1977 р. Як зазначається в останньому документі, право притулку надається будь-якій особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Надання притулку є мирним і гуманним актом і не вважається недружнім актом щодо будь-якої держави.

Отже, як бачимо в законодавстві України велика увага приділяється забезпеченню належного перебування іноземних громадян та території України. А саме Конституція України та Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплюють основні гарантії перебування іноземців та осіб без громадянства в межах України.

3.2 Проблеми правового регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства

Адміністративна відповідальність суб'єкта правових відносин є часткою його адміністративно-правового статусу і полягає у здатності особи нести юридичну відповідальність за порушення норм адміністративно-деліктного законодавства[14, c. 256].

Принципові положення щодо адміністративної відповідальності іноземців і осіб без громадянства, як зазначалось вище встановлені Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та нормативно-правовими актами.

У ст. 24 КУпАП встановлено, що законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Зазначимо, що відповідно до цієї статті для застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного видворення необхідним є: а) наявність законів, які передбачають саме адміністративне видворення; б) вчинення адміністративного проступку, який грубо порушує правопорядок. Законом, який необхідно використовувати для застосування ст. 24 КУпАП, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що ст. 30 встановлює «Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства».

Цей Закон не містить вказівок на зв'язок адміністративного видворення з адміністративним правопорушенням. У першому випадку він характеризує діяння, за вчинення якого застосовується адміністративне видворення, - ухилення від виїзду після прийняття рішення про видворення. У другому випадку йдеться про наявність у компетентного органу інформації, що іноземець ухилятиметься від виїзду.

Аналіз зазначених підстав показує, що вони не є порушеннями адміністративно-деліктного законодавства і їх вчинення не утворює складу адміністративного проступку. Так, ухилення від виїзду після прийняття рішення про видворення є порушенням рішень компетентних органів, яким надано право здійснювати контроль за перебуванням іноземців на території України, але статті, за якою такі дії кваліфікувалися б як адміністративний проступок, КУпАП не містить.

Другою підставою адміністративного видворення є інформація про майбутню протиправну поведінку. Зауважимо, що йдеться не про можливу в майбутньому, а саме про відому майбутню протиправну поведінку. Таким чином, отримана інформація повинна об'єктивно і точно засвідчити наявність у іноземців замислу ухилитися від виїзду, а також містити «штамп» майбутньої протиправної поведінки. Навіть важко уявити, у яких формах може бути об'єктивована така інформація, а також гарантії того, що особа ухилятиметься від виїзду, а не змінить в останній момент своїх намірів[12, c. 125].

Аналіз підстав, за яких до іноземця може бути застосовано «примусове видворення за межі України», дозволяє поділити їх на дві групи. Перша - це підстави, які містяться лише у Законі; друга - підстави, які одночасно містяться у Законі і у КУпАП. Вчинення дій, які є підставами другої групи, утворюють склади адміністративних правопорушень. Вчинення дій, які є підставами першої групи, складу адміністративних правопорушень не утворюють.

Відповідно до підстав першої групи, видворенню за межі України підлягають: іноземці і особи без громадянства, які у минулому вчинили адміністративне правопорушення і виконали адміністративне стягнення; іноземці і особи без громадянства, які у минулому вчинили злочин і відбули призначені покарання; іноземці і особи без громадянства, які не вчиняли протиправних дій, а їх видворення необхідно для захисту прав громадян України; іноземці і особи без громадянства, які не вчиняли протиправних дій, а їх видворення необхідно для охорони здоров'я громадян України; іноземці і особи без громадянства, які не допускали протиправної поведінки, але їх дії суперечать інтересам охорони громадського порядку; іноземці і особи без громадянства, які не допускали протиправної поведінки, але їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України.

Отже, можна сказати, що такі підстави видворення, як вчинення у минулому адміністративного правопорушення і виконання адміністративного стягнення та вчинення у минулому злочину і відбуття призначеного покарання, прямо вказують на причинний зв'язок примусового заходу з правопорушенням, за вчинення якого особа відбула покарання, відповіла перед суспільством і державою за свою протиправну поведінку, у повному обсязі компенсувала матеріальну і моральну шкоду на умовах, які визначені державою, і не має перед нею і суспільством ніяких зобов'язань, які б витікали з вчиненого правопорушення.

За таких обставин застосування державно-примусових заходів суперечить юридичній логіці. Більше того, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не уточнює терміна «вчинення у минулому» і не корелює його зі ст. 39 КУпАП «Строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню» і ст. 89 КК «Строки погашення судимості». Зазначені підстави видворення перебувають у певній неузгодженості із «Загальною декларацією прав людини». Ст. 9 цього документа проголошує, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання[8, c. 2] а ст. 29 - що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту[8, c. 5].

У Законі застосовано формулювання: «підлягають... адміністративному видворенню у примусовому порядку». Така конструкція дає можливість трактувати адміністративне видворення як примусовий захід або не примусовий захід. Підставою для цього є уточнення: «у примусовому порядку». Якщо «адміністративне видворення» є виключно примусовим заходом, то потреби у такому уточненні немає. Якщо «адміністративне видворення» може застосовуватися без примусу -- таке уточнення є необхідним.

Таким чином, з огляду на принцип законодавчої презумпції, вихідною позицією у дослідженні правової природи адміністративного видворення, його відмежування від інших заходів впливу, розроблення пропозицій щодо застосування відповідних понять у законодавстві та їх термінологічного забезпечення постає з'ясування його співвідношення з однією з фундаментальних адміністративно-правових категорій -- адміністративним примусом[12, c. 145].

Доречно зазначити, що термін «видворення» взагалі має примусове забарвлення, а безпосередні дії щодо видворення може здійснити лише інша особа, тобто неможливо видворити самого себе.

Аналіз юридичних фактів, які законодавець позначив «видворення іноземців», показує, що дії відповідних органів та посадових осіб є адміністративними за своєю сутністю і встановленою Законом «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» процедурою. Доречно зазначити, що за рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Таким чином, законодавець передбачає можливість застосування додатково до видворення ще одного примусового заходу за адміністративною процедурою[15, c.117].

Таким чином, усі види видворень, які передбачені Законом «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і КУпАП, є адміністративними, здійснюваними в односторонньому порядку і примусово. Ліквідація законодавчих колізій щодо адміністративного видворення іноземців та осіб без громадянства, на мою думку, повинна починатися з узгоджених між собою і теоретичними постулатами змін до чинного законодавства і перш за все до КУпАП.

Практика попередження і припинення адміністративних правопорушень, скоєних іноземцями, уможливлює дійти висновку про відсутність цілеспрямованої роботи з боку уповноважених органів і посадових осіб щодо попередження і припинення цієї групи правопорушень, а також про серйозні недоліки в їхній кваліфікації і помилках при розгляді і вирішенні справ про адміністративні правопорушення даної категорії осіб. Значною мірою ці помилки, прорахунки і недоліки пов'язані недостатньою теоретичною розробкою проблем адміністративної відповідальності іноземців і відсутністю науково обґрунтованих рекомендацій із правильної організації профілактики адміністративних правопорушень, скоєних іноземцями в період їхнього перебування в нашій країні, з боку органів виконавчої влади і, зокрема, органів внутрішніх справ.

Але можна сказати, що це законодавство є неповним і неточним. В КУпАП ст. 24 міститься тільки частина яка зазначає про адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства, але, для уточнення цього виду стягнення, на мою думку, потрібно виділити окрему статтю, яка більш детально регулювала адміністративну відповідальність, а також включити адміністративне видворення за межі України як стягнення до статей 202, 203, 204-1 КУпАП. Також потрібно встановити відповідальність іноземців і осіб без громадянства за порушення рішень компетентних органів, яким надано право здійснювати контроль за перебуванням іноземців на території України. Таким чином, можна сказати, що нормативно-правова база адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства потребує змін та доповнень, для якнайкращого забезпечення дотримання правопорядку в державі.

Висновки

Отже, адміністративна відповідальність є одним з інститутів адміністративного права, формою забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), різновидом юридичної (правової) відповідальності, ефективним засобом запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, певним станом суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства. Адміністративна відповідальність ґрунтується на ряді принципів, основними з яких є законність, відповідальність лише за вчинення протиправного діяння, відповідальність лише за наявності вини, невідворотності відповідальності, індивідуалізації відповідальності.

Щодо регулювання адміністративної відповідальності то воно здійснюється багатьма нормативними актами різної юридичної сили, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення.

Загальні правила накладення стягнення за адміністративні правопорушення, закріплені в главі 4 КпАП, поглиблюють конституційні принципи верховенства права, законності, гуманізму, індивідуалізації відповідальності тощо.

У зв'язку з розмаїттям адміністративно-правових відносин виділяють спеціальний та загальний суб'єкт адміністративного правопорушення. Саме іноземці та особи без громадянства, виділяючись певними особливостями, є спеціальними суб'єктами адміністративної відповідальності.

Принципові положення щодо адміністративної відповідальності іноземців і осіб без громадянства встановлені Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Особливістю статусу іноземців та осіб без громадянства є те, що з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого - встановлюють певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.

Адміністративно-процесуальне законодавство у певних випадках встановлює особливий порядок адміністративної відповідальності іноземців. Одним із основних стягнень, яке накладається на іноземців та осіб без громадянства є видворення за межі України, що закріплюється в ст.. 24 КУпАП та ст.. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Усі види видворень, які передбачені Законом «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і КУпАП, є адміністративними, здійснюваними в односторонньому порядку і примусово.

Але в даному законодавстві існують деякі колізії, щодо адміністративного

видворення іноземців та осіб без громадянства, ліквідація яких повинна починатися з узгоджених між собою і теоретичними постулатами змін до чинного законодавства і перш за все до КУпАП.

Список використаної літератури

1. Авер'янов В.Б. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах: Том 1. Загальна частина//Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). - К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. - 584 с.

2. Битяк Ю.П. Адміністративне право України : конспект лекцій//Ю.П. Битяк, В.В. Зуй.- X., 1996.- 160с.

3. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР// Г. П. Бондаренко. - Львів. Лду, 1975. - 150 с.

4. Ващенко С.В. Адміністративна відповідальність: навч. посібник//С.В. Ващенко, В.Г. Поліщук.- Запоріжжя, 2001.- 142с.

5. Гарбарчук І.Ф. Адміністративна відповідальність іноземців: підстави, види, особливості.// І.Ф. Гарбарчук, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету. - 2007.-10-14 c.

6. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: навчальний посібник // С.Т. Гончарук. - К., 1995. - 208 с.

7. Додін Є.В. Адміністративна деліктність в Україні // Є.В. Додін. Актуальні проблеми держави і права. Одеса, - 1995. - 189 c.

8. Загальна декларація прав людини: Декларація ООН.// Міжнародний документ від 10.12.1948. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

9. Коваль Л.В.: Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів//Л.В. Коваль -- К.: Вентурі., 1998. - 208 с.

10. Кодекс про адміністративні правопорушення// Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - № 51. - 255 с.

11. Кодекс України про адміністративні правопорушення: науково- практичний коментар// Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний та ін. - Видання третє. - К.: Алеута, 2010. - 684 с.

12. Колпаков В. Адміністративна деліктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності.// В. Колпаков . (професор, кандидат юридичних наук ). - Національна академія внутрішніх справ України. - 2004. - 378 c.

13. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник//В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер.- 2003. - 289 с.

14. Комзюка А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник. //За заг. ред. доц. А.Т.Комзюка. 2-е вид., перероб. і доп. - Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. - 99 с.

15. Константінов С.Ф. Загальна характеристика правопорушень, скоюваних іноземцями.// С.Ф. Константінов. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2000, №3. - С. 114-119.

16. Константінов С.Ф. Іноземці як спеціальні суб'єкти адміністративної відповідальності// С.Ф. Константінов. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001, №1 - С. 97-100.

17. Конституція України// Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 1996, № 30. - 141 с.

18. Лук'янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: Проблеми розвитку: монографія//Д. М. Лук'янець. - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 123 с.

19. Опришко В.Ф., Шульженко Ф.П., Шимон С.І. Правознавство: Підручник./За заг. ред. В.Ф. Опришка, Ф.П. Шульженка. - К. КНЕУ, 2003. - 767 с.

20. «Правила перебування іноземних громадян та осіб без громадянства на території України»: Постанова Кабінету Міністрів від 29 грудня 1995, №1074.

21. «Про громадянство України» : Закон України. - Відомості Верховної Ради України (ВВР) від 2001, № 13. - 65 с.

22. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: Закон України. - Відомості Верховної Ради (ВВР) від 22.09.2011, № 3773-VI.

Размещено на Allbest.ru