Юридична відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

Основи права

Тема: «Юридична відповідальність»

План

Вступ

Розділ 1. Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу

1.1 Ознаки юридичної відповідальності

1.2 Інші державно-примусові заходи

1.3 Поняття юридичної відповідальності

Розділ 2. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності

2.1 Принципи юридичної відповідальності

2.2 Підстави юридичної відповідальності

2.3 Функції юридичної відповідальності

Розділ 3. Види юридичної відповідальності

3.1 Кримінальна відповідальність

3.2 Адміністративна відповідальність

Висновки

Література

Вступ

юридична кримінальна адміністративна відповідальність

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний - обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання - це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого. Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави. Сучасне суспільство надало людині широкі права і свободи, до використання яких необхідно підходити відповідально. Можливості людини в сучасному суспільстві набагато зросли. Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від інших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскільки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов'язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчителів, забезпечення навчання в школах підручниками, обладнанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване. Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певної її поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства. Але чим більше людині дається, тим більше з неї і питають. Ми живемо у світі, де кожний залежить від усіх, а усі від кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка є соціальним злом. Наприклад, безвідповідальне ставлення робітника до своїх обов'язків спричиняє вироблення неякісної продукції, незадоволення потреб громадян. У результаті безвідповідального ставлення учня до навчання з нього виросте неосвічена, некорисна для суспільства людина. Навіть за жартівливе пустування доводиться інколи «розраховуватися» з державою, нести законну, тобто юридичну відповідальність.

Розділ 1. Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу

1.1 Ознаки юридичної відповідальності

Така відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спортивної секції, навчальною групою.

Чим же відрізняються міри юридичної відповідальності від інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад, за неслухняність у сім'ї?

По-перше, усі ці міри передбачені законом, правовими нормами. Це відповідальність лише за законом.

По-друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчинюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, усі вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому зобов'язаний юридично, на підставі закону) «дати відповідь» за свої проступки і які, зі свого боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед державою.

По-четверте, ці міри виражаються у примусовому позбавленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цінностей, можливостей. Отже. це примусово караюча відповідальність.

По-п'яте, ці міри завжди виражають осудження правопорушника саме державою, гостро критичну, безумовно незадовільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на проступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відповісти» належним чином на негативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, а іноді навіть вороже) ставлення до людей, суспільства, держави, що виявилося у правопорушенні, щоб обмежити в чомусь, покарати правопорушника. При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність -- так вимагає закон, зокрема ст. 50 Кримінального Кодексу України.

Але не можна зводити юридичну відповідальність лише до «відплати» правопорушнику, її цілі є ширшими, а головне -- гуманнішими, їх в основному три:

1) охоронна -- захистити, охороняти від посягань на такі найважливіші для всіх людей цінності, як права і свободи громадян і організацій. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, відшкодування, «ремонт» блага, що постраждало;

2) виховна -- змінити погляди, свідомість правопорушника так, щоб він у майбутньому не допускав подібних проступків;

3) запобіжна (профілактична) -- на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, вплинути таким чином, щоб вони утрималися від цього. Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, «розмірів» шкідливості (або небезпеки) його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин -- неодмінна умова справедливості покарання. Дві обставини -- ступінь шкідливості (або, небезпечності) правопорушення і особа правопорушника -- завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при його застосуванні до конкретних осіб. Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і виражається у принципі індивідуалізації відповідальності: вона повинна відповідати ступеню тяжкості правопорушення (тяжкості «вчиненого», як виражаються юристи) і особливостям особи правопорушника.

1.2 Інші державно-примусові заходи

Як зазначається в різних джерелах, в тому числі у розділі "Юридична відповідальність" у виданні П.М. Рабіновича ". Основи загальної теорії права і держави", існують інші види державно-примусових заходів, не пов'язаних з реалізацією юридичної відповідальності. Серед таких заходів можна виділити наступні:

1) попереджувальні, превентивні - наприклад, опис майна особи, яка визнана обвинуваченою по кримінальній справі; оголошення карантину в місцевості, де виникла або може виникнути епідемія та інші обставин, що носять надзвичайний характер;

2) правореалізаційні - наприклад, примусове, за судовим рішенням, стягнення з особи аліментів на утримання її дітей;

3) припиняючі, присікаючі - наприклад, затримання особи, яка вчиняє хуліганські дії;

4) відновлюючі - наприклад, винесення судового рішення, яке примушує керівника підприємства поновити на роботі безпідставно звільненого ним робітника;

5) компенсаційні - наприклад, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням.

6) заходи, проведені в профілактичних, попереджувальних цілях (перевірка документів у водіїв транспортних засобів, нагляд за станом протипожежної безпеки на підприємствах, в організаціях і установах, санітарно-епідеміологічний, митний нагляд, обмеження руху транспортних засобів і пішоходів у зв'язку з проведенням яких-небудь масових заходів);

7) примусові міри застосовувані з метою припинення протиправних діянь і їхніх шкідливих наслідків (адміністративна затримка правопорушника, примусові заходи медичного характеру, винесені судом до особи, що скоїли протиправні діяння в стані неосудності; витребування власником майна в сумлінного набувача, що не знав і не міг знати про те, що придбає майно в особи, що не має права його відчужувати).

Основна відмінність юридичної відповідальності від інших форм державного примусу полягає в тому, що вона застосовується за скоєне правопорушення. Відповідальність носить ретроспективний характер, оскільки являє собою реакцію держави на минуле і тільки протиправне винне діяння. Реквізиція, попереджувального заходу, профілактичного характеру проводяться з причин, не пов'язаних з реакцією держави на правопорушників і тому справедливо не розглядаються як вид юридичної відповідальності. Так само не можна розглядати як юридичну відповідальність заходи примусового медичного характеру, застосовані до недієздатних осіб, що страждають психічним розладом, тому що це суперечило б основним принципам сучасного права. Саме тому, що недієздатні не можуть залучатися до відповідальності, кримінальне законодавство і передбачає особливий інститут державного примусу до осіб, що скоюють суспільно небезпечні діяння, але не можуть нести відповідальність у загальному порядку.

Не несе юридичної відповідальності і сумлінний набувач, поводження якого з погляду законності є бездоганним. Майно повертається власнику в силу пріоритетності його прав на майно перед правами сумлінного набувача. Сумлінний набувач позбавляється тільки майна, яким він незаконно володів і користався. Яких-небудь додаткових, негативних заходів до нього не застосовується. Тим часом, юридична відповідальність характеризується не тільки вимогою держави реально виконати обов'язок, але і покладанням на правопорушника додаткових обов'язків, яких він би не мав, діючи правомірно.

1.3 Поняття юридичної відповідальності

Юридична відповідальність -- це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Розрізняють такі основні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, кримінальна.

Юридична відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинення правопорушення.

Юридична відповідальність на відміну від інших видів відповідальності (моральної, громадської, сімейної) застосовується лише до тих, хто вчинив правопорушення, тобто порушив норму права, закон, адже юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Правопорушення виражається у певних діях, частіше всього активних, хоч буває і в «пасивних». Правопорушення завжди виражається у поведінці, що суперечить юридичним нормам, тобто є протиправною. При цьому така поведінка завжди завдає комусь шкоди: іншим людям, організаціям, суспільству, державі. Власне кажучи, вона тому і забороняється правом, що викликає негативні соціальні наслідки.

Правопорушення виражається в діях, що усвідомлюються, хоч трапляється і навпаки (останнє стосується переважно підлітків, тому момент настання здатності нести юридичну відповідальність за правопорушення прямо пов'язаний з настанням певного віку, який дає змогу судити і про рівень свідомості особи). Проте завжди особисте свідоме ставлення правопорушника до своїх вчинків, безумовно, заслуговує на осуд. Таке ставлення може виражатися насамперед в прямому умислі -- цілеспрямованому, розрахованому вчиненні правопорушення, а може виражатися і в не обережності, тобто необачному, самовпевненому, легковажному ставленні до своїх протиправних дій та їх наслідків.

Як умисне, так і необережне вчинення правопорушення завжди свідчить про зневажливе -- хоч і різною мірою -- ставлення правопорушника до інтересів суспільства, держави, інших громадян. Це дає підстави обвинуватити правопорушника, вбачати в його поведінці вину, визнавати винним. Правопорушення -- це протиправна винна дія, що завдає шкоди суспільству, людям.

Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно з'ясувати принаймні такі питання; чи заборонений цей вчинок законом, правовою нормою? А для цього необхідно знати законодавство, вивчити встановлені державою правила поведінки людей у суспільстві. Чи завдано протиправною поведінкою шкоди суспільству, колективу, окремим людям? Які ступінь і характер шкоди? Тут оцінюється не тільки матеріальна, а й моральна та інша шкода, завдана правопорушенням. Хто порушник норми права? Чи дієздатна ця особа? Як ставився до правопорушення його «вчинитель», суб'єкт? Чи винний він у вчиненому? Встановити це буває досить нелегко, оскільки для цього треба проникнути у свідомість, психологію, наміри правопорушника.

Залежно від ступеня шкоди правопорушення поділяються на дві групи: проступки і злочини. У нашому суспільстві немає таких людей і організацій, на яких не поширюється вимога додержання законів, інших юридичних норм. Але із загальності цієї вимоги випливав, що на кожну протиправну дію, хто б її не вчинив, держава має «відповісти» -- притягнути до юридичної відповідальності (або у деяких випадках вжити інших примусових заходів).

Необхідність такого реагування держави виражається у принципі невідворотності відповідальності за правопорушення. Цей принцип цілком узгоджується з основами соціальної справедливості, демократії, рівності усіх перед законом. Він сприяє підвищенню ефективності боротьби з тими відхиленнями, які виражаються в правопорушеннях.

Відповідальність за правопорушення має настати неминуче, «невблаганно». У протилежному разі у правопорушника, можливо, і у громадськості, формується уявлення про безвідповідальність, ослаблюються, «нейтралізуються» внутрішні сили, мотиви, що утримують від неправомірних дій. Розрахунок правопорушника на те, що його проступок залишиться нерозкритим, а якщо і виявиться, то йому якось «минеться», оскільки відповідати буде хтось інший, - глибока помилка. І розплачуватися за неї доводиться надто дорого. І все ж більшість людей дотримуються вимог закону не через страх перед покаранням, а тому, що законодавство відповідає як потребам суспільства, так і їхнім особистим інтересам, воно є справедливим і необхідним.

Юридична відповідальність - це найсуворіший, «жорсткий», але все ж не єдиний примусовий засіб держави для боротьби з порушеннями права, для їх запобігання. Відомо, що до юридичної відповідальності може бути притягнута особа, яка досягла певного віку. Якщо ж порушення вчиняють підлітки, діти, то й тоді держава, її органи, службові особи (а в багатьох випадках і громадськість) не залишаються байдужими. Не вдаючись до мір юридичної відповідальності, вони, проте, застосовують до правопорушників інші - причому теж передбачені законом - заходи впливу: організаційні (такі, що застосовуються, наприклад, для відвернення, запобігання або припинення правопорушення, для відшкодування збитків, шкоди, що ним заподіяна), морально-виховні чи громадські.

Кожна людина, яка порушила своїми діями закон, не повинна уникнути, ухилитися від невигідних, небажаних, неприємних для неї заходів, що застосовуються примусово уповноваженими на це органами, особами. Невідворотність відповідальності як неминучість реагування, «відповіді» держави на будь-які і будь-чиї дії, що порушують закон, поширюється на всіх незалежно від віку.

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Уявіть собі, що сталося б, коли б цей принцип не діяв: тоді більшість правопорушників, очевидно, спробувала б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Знати закони суспільства і додержувати їх -- моральний обов'язок кожної людини. Як уже зазначалося, наше право пройняте гуманістичною моральністю, що значно полегшує знання і розуміння законів.Навряд чи знайдеться підліток, який наважиться заявити, нібито йому невідомі такі моральні принципи, що не можна чинити збитки, шкоду, неприємності іншим людям, суспільству, не можна псувати речі, не можна ставитися недбало і недобросовісно до навчання, роботи тощо. Принцип «незнання закону не звільняє від відповідальності», примушує людей вивчати, засвоювати основні норми законодавства, набувати навичок їх використання.

Розділ 2. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності

2.1 Принципи юридичної відповідальності

Юридична відповідальність може служити не тільки метою зміцнення законності і захисту порушених прав і свобод громадян і інших осіб. У руках держави вона легко може перетворитися в легалізований засіб розправи і масових репресій. Держава, її органи, намагаючись викорінити правопорушення, створити стабільний правопорядок у деяких випадках використовують такі методи боротьби, що самі перетворюються в правопорушників і злочинців. Для того щоб юридична відповідальність не перетворювалася у свою протилежність, юридична наука і практика виробили ряд принципів, дотримуючись яких держава діє в рамках законності і не переходить тієї межі, за якою реакція на правопорушення стає новим правопорушенням. У числі основних принципів юридичної законності найчастіше називають наступні принципи:

1) законності;

2) обґрунтованості;

3) справедливості;

4) невідворотності юридичної відповідальності;

5) презумпції невинуватості;

6) права на захист особи, притягнутої до відповідальності;

7) неприпустимості залучення до відповідальності за те саме правопорушення двічі.

Принцип законності юридичної відповідальності означає, що діяльність державних органів і посадових осіб по застосуванню юридичної відповідальності ведеться в повній відповідності до вимог діючого законодавства і не виходить за його межі, зміст і мету.

Відповідальність застосовується тільки за скоєне правопорушення, тобто винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Ніякі інші факти й обставини не можуть служити підставою для застосування кримінально-правових і інших санкцій. Сучасна демократична держава відкидає відповідальність по мотивах соціальної небезпеки особи або інших підстав об'єктивного зобов'язання. Вона також послідовно дотримується принципу незастосування закону, що встановлює заборони, до діянь скоєних до набуття його законної сили. Додання зворотної сили закону в даному випадку означало б покарання осіб за дії, що у момент їхнього здійснення були правомірними чи юридично нейтральними.

Відповідальність застосовується компетентним органом чи посадовою особою. При цьому всі кримінальні справи і значна частина адміністративних провин розглядаються тільки судами. Важливою гарантією захисту прав і свобод людини є Конституція. Чинне законодавство детально регламентує питання компетенції судових органів, їх територіальної і персональної підсудності. І ці положення повинні неухильно дотримуватися. Конституція України закріплює право обвинувачуваного на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів. Однак цим конституційним правом значна частина обвинувачуваних поки що скористатися не може через відсутність відповідного закону і названих судів у більшій частині України.

Дослідження обставин здійснення правопорушення, застосування і реалізація санкцій здійснюються в суворій відповідності з діючим процесуальним законодавством з дотриманням передбачених ним процесуальних дій, що гарантують об'єктивний і всебічний розгляд справи і винесення обґрунтованого рішення.

Обраний захід відповідальності правопорушника обмежується межами санкції порушеної норми. За певних умов вона може призначатися і нижче нижньої межі. Однак більш суворі покарання, ніж передбачене санкцією порушеної норми, може призначатися тільки по сукупності правопорушень у порядку і на підставах, установлених законом.

Важливою гарантією обгрунтованості відповідальності виступає закріплене Конституцією України положення, відповідно до якого забороняється використання доказів, при отриманні яких було порушено закон. І у всіх випадках, коли встановлений законом порядок не був дотриманий, отримані докази не можуть використовуватися при ухваленні рішення по справі у суді.

Справедливість юридичної відповідальності, зокрема, означає, що:

1) не можна призначати захід кримінального покарання за адміністративні й інші провини некримінального характеру;

2) юридичну відповідальність повинен нести той, хто вчинив правопорушення;

3) покарання повинно відповідати, бути пропорційним до розміру скоєного правопорушення. Порушення цієї вимоги справедливості означає незаконність самого рішення.

Звичайно, у суспільстві, що характеризується суперечливими інтересами і правовими поглядами, принцип справедливості може розумітися і застосовуватися різним чином. Рішення, що однією частиною населення може визнаватися справедливим, часом оцінюється прямо протилежно іншою частиною населення. Тому критерієм справедливості повинні виступати не стільки моральні норми, які оцінюються тією чи іншою частиною населення, скільки норми, засновані на загальнолюдських цінностях і інтереси всього суспільства, чи більшості його членів.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа незалежно від свого службового чи матеріального становища, інших обставин, підлягає заслуженому покаранню за скоєне ним правопорушення. Питання про покарання правопорушника зважується індивідуально. Здійснення принципу невідворотності покарання є необхідною умовою ефективності юридичної відповідальності, забезпечення дієвості її функцій. Невідворотність відповідальності забезпечується діяльністю міліції, прокуратури, інших правоохоронних органів, що повинні оперативно виявляти осіб, що скоїли злочини й адміністративні провини, викривати їх у протиправних діяннях. Суди у свою чергу повинні виносити справедливі рішення. Однак реалізувати належним чином цей принцип не вдається у жодній сучасній державі.

Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості.

У відповідності із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Доведення провини покладається на спеціальні органи держави: органи досудового слідства і дізнання, прокуратуру. При цьому обов'язок доведення невинуватості не можна перекладати на підозрюваного й обвинувачуваного, тому що обвинувачення, покладене в основу вироку, повинно бути засноване на доведених, а не можливих фактах, а визнання винності обвинувачуваного підтверджено безперечними й об'єктивними доказами.

Презумпція невинуватості поширюється і на сферу адміністративних і дисциплінарних провин, обов'язок виявлення і припинення яких покладається на органи держави і посадових осіб.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, покликаним забезпечувати реальну дію презумпції невинуватості, є право на захист і кваліфіковану юридичну допомогу.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, спрямованим на захист прав осіб, що скоїли протиправне діяння, є принцип, відповідно до якого ніхто не може бути повторно притягнутий до відповідальності за те саме правопорушення. Принцип відомий з часів Древнього Риму у формі вислову - "не двічі за одне". Суть принципу виражається в тому, що справа не може бути заведена (порушена) по факту правопорушення, у відношенні якого вступило в силу рішення компетентного правоохоронного органу чи посадової особи.

Цей принцип не застосовується у випадках, коли те саме протиправне діяння виступає підставою для залучення до різних видів відповідальності. Наприклад, особа, засуджена до позбавлення волі за крадіжку, одночасно зобов'язується відшкодувати матеріальний збиток потерпілому. У даному випадку застосовуються два види санкцій: штрафна - у виді позбавлення волі і право-відновлювальна - у вигляді обов'язку відшкодувати матеріальний збиток. Прикладом протиправного діяння, за скоєння якого можуть застосовуватися два види штрафних санкцій, служить дрібна крадіжка, вчинена особою за місцем роботи. Застосування до особи мір адміністративного стягнення дає підставу роботодавцю звільнити працівника з роботи.

2.2 Підстави юридичної відповідальності

Підставою юридичної відповідальності є правопорушення. Тому при вирішенні питання про юридичну відповідальність головного значення набуває наявність в діях особи повного складу правопорушення, який утворюється з єдності сторін, об'єкта протиправного діяння і суб'єкта цього діяння.

Буде доцільно розглянути та охарактеризувати ці складові окремо. Так об'єктом протиправного діяння є суспільні відносини, що охороняються державою, і відповідно, норми, правовідносини, правопорядок демократичного суспільства.

Наприклад згідно з кримінальним правом, об'єкт злочину - це суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом і яким в результаті суспільно небезпечного посягання завдається чи може бути завдана шкода.

До об'єктів кримінально-правової охорони закон зараховує особу, яка є учасником суспільних відносин. Звісно, норми кримінального права охороняють не всі, а найбільш важливі для нашого суспільства відносини від заподіяння їм шкоди.

Необхідно зазначити, що правильне встановлення об'єкта злочинного посягання має неабияке практичне значення. Адже саме об'єкт злочину дає нам можливість визначити суспільно небезпечні наслідки. Залежно від об'єкта злочину побудована в основному система Особливої Частини КК України. Юридичне значення об'єкта злочину полягає передусім у тому, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину.

Безпосередньо поняття об'єкту злочину тісно переплітається з об'єктивною стороною, яка в свою чергу у кримінальному законодавстві визначена як сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечної дії, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.

Розкриваючи зміст поняття об'єктивна сторона потрібно зазначити, що це - обов'язковий елемент кожного конкретного складу злочину і є характеристикою зовнішніх ознак злочинного діяння. Об'єктивна сторона характеризує особливість злочину як зовнішній акт суспільно небезпечної поведінки винного і ті умови, за якими скоюється цей злочин, тобто місце, час, спосіб, обставини, з якими пов'язане злочинне посягання. Для повної й усесторонньої характеристики правопорушення потрібно вияснити не тільки те, що було об'єктом посягання чи об'єктивну сторону, але й те, хто був суб'єктом цього посягання. Відповідно суб'єкт правопорушення - це особа, яка скоїла протиправне діяння, правопорушник. Характеристика даної особи важлива для вирішення питання про можливість притягнення даної особи до юридичної відповідальності.

Потрібно зазначити, що відповідно до чинного кримінального законодавства суб'єктом злочину може бути не всяка фізична особа, а тільки осудна. Відповідно осудність - здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними. Саме осудність необхідна умова вини і кримінальної відповідальності. Злочини, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються її свідомістю і волею. Здатність розуміти характер і наслідки своїх дій, свідоме керування своїми вчинками і відрізняє осудну особу від неосудної, яка не може бути суб'єктом злочину.

Поняття суб'єкта нерозривно пов'язане з суб'єктивною стороною. Саме кримінальне законодавство визначає суб'єктивну сторону злочину - як психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.

До суб'єктивної сторони злочину належать: вина у формі умислу чи необережності, мотив, ціль злочину, а також емоційний стан суб'єкта в момент скоєння злочину. Основний зміст суб'єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Вина - це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно-небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. В залежності від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність. Умисел ділиться в свою чергу, на прямий і побічний, а необережність проявляється у видах злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

Необхідно зазначити, що тільки склад правопорушення тягне юридичну відповідальність. Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає юридичну відповідальність.

Правопорушення є не тільки підставою, але і вказує на момент виникнення юридичної відповідальності. Правопорушення як юридичний факт об'єктивно породжує відповідні правовідносини і відповідну відповідальність особи, яка скоїла правопорушення. Вони виникають з моменту скоєння даного правопорушення. Це проходить незалежно від того, чи виявлене правопорушення чи не виявлене, стало воно предметом розгляду компетентними органами чи не стало. Юридична, зокрема кримінальна, відповідальність об'єктивно існує і тоді, коли особа, яка скоїла злочин, переховується від слідства і суду. Те, що злочинець на даному етапі не виявлений, не усуває виниклого на основі злочинного акту правопорушення.

Юридична відповідальність не створюється судом як адміністративним органом. Виносячи вирок, приймаючи рішення відповідний державний орган не породжує якусь нову юридичну відповідальність, а на основі достовірного виявлення об'єктивної істини (правопорушення) констатує, фіксує факт існування такої, конкретизує її в межах санкцій, встановлених законом, і тим самим забезпечує її здійснення.

Таким чином, яка б не була значна роль компетентного органу в процесі виявлення, встановлення і здійснення юридичної відповідальності, його акти не виступають як початок юридичної відповідальності, а є умовою її реалізації. Не потрібно також ототожнювати юридичну відповідальність з державним примусом, а тим більше з процесом його реалізації. Юридична відповідальність як правовідносини, в яких правопорушник виступає як сторона, яка зобов'язана терпіти визначенні обмеження, завжди передбачає заходи державного примусу. Поряд з цим сама юридична відповідальність ще не є застосуванням таких заходів. Відповідальність - це не сам примус, а обов'язок його виконувати відповідно до санкцій правових норм. Санкції визначають рамки юридичної відповідальності. Як зазначають деякі науковці, застосування до правопорушника заходів державного примусу і є реалізацією юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність, яка базується на обов'язку завдавати визначені обмеження, виникає безпосередньо з факту правопорушення, в цей час як реалізація санкцій вимагає визначеної правозастосовчої діяльності таких державних органів, як суд, прокуратура, міліція, слідчі органи, виправно-трудові заклади.

Потрібно мати на увазі, що усесторонні засоби державного примусу взагалі не пов'язанні з юридичною відповідальністю Так трапляється, коли, наприклад проводиться в примусовому порядку медичний огляд, встановлюється карантин і т.п..

Таким чином, юридична відповідальність існує на всіх етапах виникнення і розвитку правових відносин, основою виникнення яких є правопорушення.

2.3 Функції юридичної відповідальності

Функції юридичної відповідальності -- це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні:

Репресивно-каральна (деякі автори називають її штрафною) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень.

Покарання реалізується або шляхом зміни правового статусу порушника завдяки обмеженню його прав та свобод, або ж шляхом покладення на нього доповнюючих обов'язків. Однак, покарання не є самоціллю відповідальності, оскільки вона не повинна принижувати правопорушника чи бути жорстокою. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб'єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим -- засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб'єктом, так і оточуючими.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми -- загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Деякі автори, окрім традиційних, виокремлюють сигналізаційну (інформативну) функцію, змістом якої є визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності.

Обґрунтовується можливість існування організуючої (регулятивної) функції відповідальності. Її змістом є забезпечення регулювання суспільних відносин шляхом запобігання правопорушенням, покарання винних у їх скоєнні осіб та відновлення порушених внаслідок правопорушень прав і законних інтересів.

Наявність мети, функцій юридичної відповідальності, її заснованість на системі принципів свідчить про самостійний характер цієї категорії, яка має теоретико-правовий та практично-правовий характер, забезпечуючи порядок у суспільстві.

Розділ 3. Види юридичної відповідальності

Розглядаючи проблему юридичної відповідальності, необхідно зупинитися на її видах. Так, у відповідності до видів правопорушень у теорії права виділяють такі види юридичної відповідальності:

кримінальна;

адміністративна;

дисциплінарна;

цивільна;

матеріальна;

правова.

3.1 Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину і полягає в обмеженні прав і свобод засудженого.Підставою накладення кримінальної відповідальності є наявність у діях особи складу злочину. Однією з форм кримінальної відповідальності є кримінальне покарання.

Кримінальне покарання є заходом державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.

Метою кримінального покарання є:

- кара за вчинений злочин;

- виправлення та перевиховання засуджених;

- запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1. Штраф - грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів. доходів громадян, якщо статтями Особливої частини не передбачено вищого розміру штрафу.

2. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке може застосовуватися до особи засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, якщо така особа має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

3. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

4. Громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

5. Виправні роботи, які можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засудженого.

Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виправні роботи не застосовуються:

- до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною,

- до непрацездатних,

- до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку,

- до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду,виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Службові обмеження для військовослужбовців, які застосовуються до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк, із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

6. Конфіскація майна, яка полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

7. Арешт, який полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

8. Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років, і не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

9. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

- Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років.

- Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Основними покараннями є:

громадські роботи;

виправні роботи;

службові обмеження для військовослужбовців;

арешт;

обмеження волі;

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

позбавлення волі на певний строк;

довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є:

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна.

Як основні і як додаткові покарання можуть застосовуватися:

штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3.2 Адміністративна відповідальність

Адміністративне стягнення - це міра відповідальності, яка і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація:

· предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

· грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові: права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 КпАП, можуть застосовуватись тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

Ознаки:

· осуд правопорушника;

· виховний характер;

· не стосується майнових прав порушника

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом оголошення постанови порушнику.

Якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься під час відсутності порушника, йому вручається копія постанови в порядку і строки, передбачені статтею 285 КпАП.

При винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116-2, 117, 125, частиною першою статті 127 КпАП, воно оформляється способом, встановленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України.

Ознаки:

· найбільш поширений вид стягнення;

· грошовий характер;

· обчислюється у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян;

· обмежує майнові права порушника;

· може стягуватися на місці вчинення правопорушення;

· стягується одноразово.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу Ощадного банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Виконання постанови про накладення штрафу, який стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. При стягненні штрафу відповідно до статті 258 КпАП на місці вчинення адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення провадження в справі, а потім виконання постанови здійснюється в порядку, передбаченому КпАП.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Порядок застосування оплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються КпАП та іншими законами України.

Органи, що виконують постанови про оплатне вилучення предмета Постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем.

Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом.

Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до статті 28 КпАП передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.

Конфіскація - це примусова безоплатна передача предмета у власність держави.

Конфіскація стосується предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення

Конфіскація можлива лише за рішенням суду.

Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються КпАП та іншими законами України.

Постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.

Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, здійснюється шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави.

Реалізація конфіскованих предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, провадиться в порядку, встановлюваному законами України. Постанова про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання повертається до суду, який виніс постанову.