Теоретичні аспекти державного примусу

Поняття, характерні риси та особливості юридичної відповідальності. Принципи та функції, підходи до розуміння, класифікація та типи. Поняття та ознаки державного примусу, умови та правове обґрунтування використання, співвідношення з відповідальністю.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.09.2015
Размер файла 45,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

юридичний примус державний відповідальність

Об'єктом дослідження данної курсової роботи, є юридична відповідальність та державний примус. Предметом дослідження є норми чиного законодавства в яких знаходить своє відображення юридична відповідальність та державний примус. Мета роботи полягає в комплексному теоретичному досліджені юридичної відповідальності та державного примусу з урахуванням поглядів науковців, а також поглиблене вивчення понятть, видів і ознак юридичної відповідальності та адміністративного примусу, в науковому аналізі і теоретичному обґрунтуванні цих поннять, співвідношення юридичної відповідальності та державного примусу.

Данне дослідження базується на таких методах, як аналіз, синтез, порівняння, моделювання та ін. А також, методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами ноукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук.

Актуальність даної теми полягає в тому, що право і його дія в суспільстві - досить складна система взаємодіючих різноманітних юридичних явищ, або елементів механізму правового регулювання. Це норми права, закони і інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування права, юридична відповідальність тощо.

Дана тема є досить важливою для вивчення. Вона допомагає майбутнім юристам засвоїти необхідні знання практично всіх галузей права.

Задачі данної теми полягають в тому, щоб дослідити юридичну відповідальність та державний примус, з'ясувати поняття, ознаки, види та різновиди цих понять. В даний час одним з основних завдань, що стоять перед суспільством, є підвищення правової культури населення, що включає в себе більш глибоке засвоєння права як необхідної регулятора суспільного життя, підвищення рівня розвитку правової діяльності та рівня всієї системи юридичних актів. Одним з найважливіших і найбільш дієвих правових засобів підтримки необхідного рівня стабільності, безпеки в суспільстві є юридична відповідальність. Юридична відповідальність є гарантією дотримання прав і свобод людини і громадянина, гарантією законності і соціальної справедливості.

1. Загальнотеоритична характеристика юридичної відповідальності

1.1 Юридична відповідальність: підходи до розуміння

Юридична відповідальність - одне з фундаментальних понять юриспруденції, що має величезне значення як для правотворчої і правозастосовчої діяльності, так і для підготовки майбутніх юристів-професіоналів. Юридична відповідальність - складне, багатоаспектне поняття і в науковій літературі воно трактується по-різному. Розглянемо найбільш поширені підходи до його визначення

Професор С.С. Алексеев відзначає, що історично поняття «юридична відповідальність» склалося у зв'язку з необхідністю відобразити такі юридичні санкції, які виражають суспільний осуд поведінки правопорушника та мають за мету здійснення глибокого впливу на нього (його волю та свідомість) [1 С. 271].

Точка зору, яка викладена А.А. Піонтковським, В.А. Тарховим та іншими, полягає в тому, що відповідальність - це обов'язок відповісти, звітувати за свої дії [2 C.40].

На думку П.Р. Ставського, найбільш вдалим і таким, що об'єднує позиції сторін, є тлумачення юридичної відповідальності як обв'язку правопорушника перетерпіти, передбачені законом невигідні, негативні наслідки своєї дії чи бездіяльності [3 C.18].

Так, С.С. Алєксєєв [4 C.371-372], М.Д. Шаргородський [5 C.45], визначають юридичну відповідальність як обов'язок особи, яка заподіяла шкоду, перетерпіти несприятливі наслідки, які передбачені нормою права. Аналогічно визначає юридичну відповідальність Б.Л. Назаров - як обов'язок перетерпіти несприятливі наслідки своєї протиправної поведінки [6 C.225], іншими словами нести передбачені правовою санкцією втрати певних благ. Дещо інакше це питання розглядає В.М. Горшеньов [7 C.45], М.Х. Фарукшин [8 C.31], В.К. Мумутов, В.В. Овсієнко, В.Я. Юдін [9 C.26], на думку яких, відповідальність це саме перетерпіння правопорушником невигідних наслідків, тих втрат, які на нього покладені.

На думку Л.О. Сироватської, юридичною відповідальністю слід вважати обов'язок правопорушника відповісти за вчинене ним правопорушення перед суспільством і державою і перетерпіти дію тих санкій, які застосовує щодо нього відповідний державний орган [10 C.28].

А.Т. Барабаш, Є.О. Кленов, Н.С. Малеїн, В.Г. Малов, Я.М. Шевченко та інші притримуються точки зору, що відповідальність як негативний наслідок правопорушення може виражатися тільки у вигляді додаткового обов'язку понести втрати особистого чи майнового характеру. Причому обов'язок понести втрати носить новий додатковий характер порівняно з виконуваним і порушеними обов'язками.

Протилежної точки зору дотримуються Н.С. Братусь, І.С. Самощенко, Л.О. Сироватська, М.Х. Фаракшин та ін. Спільним в цих концепціях є те, що вони визначають юридичну відповідальність через обов'язок. Але на відміну від перших, представники другої точки зору вважають, що юридична відповідальність - це виконання обов'язку на основі державного чи прирівняного до нього примусу [11 C.14].

Юридична відповідальність тісно пов'язана з державним примусом, і науковці визначають юридичну відповідальність як засіб державного примусу. Такої точки зору дотримуються, зокрема, С.С. Алексєєв, С.Н. Братусь, В.Г. Малов, Н.С. Малеїн, Є.О. Кленов та ін. На думку П.Р. Стависького, така точка зору стосовно поняття юридичної відповідальності є справедливою, бо будь-яка санкція правової норми передбачає застосування заходів примусу, а юридична відповідальність є формою реалізації санкції правової норми [12 C.9].

С.Н. Братусь з іншими авторами, які розглядають державний примус як рису відповідальності, В.С. Венедиктов зазначає, що юридичний характер відповідальності надає не державний примус, а правове регулювання, оскільки, наприклад, в трудовому праві юридична відповідальність може бути реалізована і без державного примусу [13 C.32].

Отже, можна зробити такий висновок, що у правовій літературі немає єдності думок з приводу поняття юридичної відповідальності. Відсутність легального (встановленого законом) визначення і не завжди продумане використання правових термінів в актах поточного законодавства створюють об'єктивні складності для аналізу даної правової категорії і не сприяють розвитку як юридичної науки, так і вітчизняної правової системи. Внаслідок цього категорія відповідальності трактується дослідниками по-різному. Кожен з них акцентує увагу на тому боці цього багатогранного за своєю природою явища, яку вважає найбільш значущою, кожен має власне уявлення про функції, цілі, соціальне призначення інституту. Звідси безліч точок зору, які часто мають дуже мало спільного, хоча спрямовані на вирішення однієї і тієї ж проблеми. Термін відповідальність вживається в різних значеннях. З розвитком права з'являються нові явища, які також називають відповідальністю; формуються нові галузі, мають інші предмет, метод правового регулювання і, як наслідок, особливі охоронні інститути, своєрідність яких розмиває межі усталеного вже поняття юридичну відповідальність.

1.2 Поняття, риси та особливості юридичної відповідальності

Поняття юридичної відповідальності вчені трактують по різному.

М. Марченко зазначив, що юридична відповідальність - це застиосування до особи, яка скоїла правопорушення, засобів державного примусу, що передбачені санкцією порушеної норми, у встановленому для цього процесуального порядку [14 C.655].

А. Малько зазначає що, юридична відповідальність - це необхідність особи зазнати засобів державного примусу за скоєне правопорушеня [15 C.243].

У загальнотеоретичній юридичній літературі також зазначається, що юридична відповідальність - це встановлений в процесуальному порядку обов'язок суб'єкта, який скоїв правопорушення, зазнавати адекватні позбавлення особистого, майнового чи організаційного характеру, що передбачені санкцією юридичної норми (В. Купалов, А. Малько) [16 C.322].

Є. Темнов вважає, що юридична відповідальність - це застосування до правопорушника передбачених санкцією юридичної норми засобів державного примусу, що знаходить вираз у формі позбавлень особистого організаційного чи майнового характеру та обов'язок особи притерпіти певні позбавлення державно-владного характеру, за скоєне правопорушення [17 C. 332].

Враховуючи думку науковців, ми можемо зробити такий висновок, що юридична відповідальність - це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

До ознак можна віднести:

1. Юридична відповідальність - це стосунки між державою та особою, яка порушила правову поведінку.

2. Юридична відповідальність матеріалізуеться в спеціальному державному впливі (покарані) та реалізуеться, як привило за допомогою застосування заходів державного впливу [18 C. 178-179].

3. Виражається в обов'язку особи зазнавати конкретних виду і міри позбавлення благ психічного (попередження, оголошення зауваження чи догани), організаційного (позбавлення волі на певний строк чи довічно, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися визначеною діяльністю, адміністративний арешт та ін.) і майнового (конфіскація майна, штраф, пеня) характеру за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, котрий не існував до правопорушення;

4 Виникає із факту правопорушення як результату недодержання фізичними або юридичними особами встановлених законом заборон, невиконання ними визначених законом зобов'язань, завдання шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам суб'єктів (учасників) суспільних відносин і має характер охоронно-захисних правовідносин між державою в особі її спеціальних компетентних органів і правопорушником;

5. Наявність правової основи, яку складають правові норми. Саме вони характеризують поведінку як протиправну та у санкції вміщують вичерпний перелік видів відповідальності та засобів, що можуть бути застосовані до порушника. Вказана норма права вміщається у документі, який має форму нормативно-правового акта, що виходить від органу публічної влади.

6. Наявність визначеного суб'єкта - фізичної чи юридичної особи, що в силу вікового та психічного стану може власноруч відповідати за вчинене. Тому такий суб'єкт повинен володіти певними характеристиками, а вчинене правопорушення має пов'язуватись із наявністю вини, тобто психологічним ставленням до скоєного. Саме це і визначає можливість покладення відповідальності та впливає на її види і форму [19 C.431].

7. Юридична відповідальність передбачена чинним законодавством;

8. Юридична відповідальність завжди пов'язана з державним примусом, яке суворо регламентується законом і не виходить за його рамки. Причому це не примус взагалі, а «міра» примусу, чітко окреслений його об'ем.14 Іноді державний примус зводиться виключно до юридичної відповідальності. Дана точка зору не вірна, тому що існують й інші заходи державного примусу: заходи захисту, запобіжного заходу та ін [20 C.435];

Отже, юридична відповідальність - це складна категорія, що харекткризується рядом певних ознак.

Юридична відповідальність є державним примусом, однак, далеко не всякий примусовий захід держави є юридичною відповідальністю. У механізмі правового регулювання власно-організованна сила держави проявляється по самому широкому колу відносин з метою придушення негативних вольових прагнень окремих осіб, забезпечення потреб суспільства, чи держави населення в матеріальних благах при наявності екстремальних ситуацій і за іншими підставами, передбаченим чинним законодавством.

Юридична відповідальність застосовується в рамках спеціального правоохоронного відношення яке виникає між компетентним органом держави і правопорушником. Це відношення носить владно-розпорядницький характер. Таким чином, юридична відповідальність - це психологічні, майнові й інші позбавлення, що за рішенням компетентного державного органу перетерплює громадянин чи інша особа за скоєне ним правопорушення.

1.3 Прицнипи та функції юридичної відповідальності

О.Ф. Скакун вважає, що принципи юридичної відповідальності це загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких компетентні органи застосовують санкції правових норм до правопорушників з метою забезпечення правового порядку. Ці принципи є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні стійкі закономірні зв'язки [19.C 432].

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1) Принцип законності. Єдиною законною підставою застосування норм відповідальності є наявність факту правопорушення.

Детально питання правопорушення вже розглядалось у розділі XXI підручника. Тому слід б було зазначити лише наступне: в умовах демократичного правового режиму ніякі соціальні, расові, моральні чи інші якості особи, її минуле, її родинні та інші зв'язки, вольові настанови, які не проявилися в антисуспільній поведінці - ніщо не може бути підставою виникнення юридичної відповідальності, крім самого факту правопорушення.

Правда, в судовій, адміністративній, дисциплінарній практиці, на жаль, інколи зустрічаються випадки безпідставного притягнення особи до відповідальності.

2) Принцип невідворотності й своєчасності відповідальності. Між правосуддям і юридичною відповідальністю конкретної особи існує генетичний зв'язок: правопорушення породжує відповідальність. Іншими словами, немає юридичної відповідальності без правопорушення так само, як немає (не повинно бути) правопорушення без юридичної відповідальності. Випадки застосування санкції без достатньої законної підстави - правопорушення, що рідко зустрічаються, в основному пояснюються помилками в кваліфікації діяння.

Якщо здійснюється факт правопорушення, а відповідальність не наступає, то це завжди завдає моральної шкоди авторитету закону, підриває ідею законності та справедливості у свідомості громадян нашої держави. При цьому шкода, заподіяна бездією закону, негайно матеріалізується в нові правопорушення, оскільки провокуватиме думку про можливість уникнення юридичної відповідальності. Отже, зрозумілим стає принцип своєчасності [21 C.328].

Всякий принцип є принципом доти, доки він не знає винятків. Проте необхідно пам'ятати, що при застосуванні юридичної відповідальності у кожному випадку слід враховувати вимоги доцільності при виборі міри відповідальності. Деякі автори навіть в важають доцільність ще одним, окремим принципом юридичної відповідальності [22 C.110].

3) обгрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип «презумпції невинуватості» потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;

4) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;

5) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості [19 C. 432-433];

6) Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб'єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.

7) Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку. Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо [23 C.508-509].

На думку Д.А. Липинського, функції юридичної відповідальності - конкретний прояв функцій иправа, є їх деталізацією і конкретизацією, вужчі за змістом ніж функції права [24 C.96].

О.В.Іваненко вважаю, що функції юридичної відповідальності - головні напрями впливу норм права на суспільні відносини, через які досягаються цілі та проявляється призначення відповідальності, є конкретним проявом функцій права та беруть участь в їх реалізації. Дані функції визначаються змістом, сутністю, соціальним призначенням юридичної відповідальності [25 C.90-96].

З огляду на те, що функції юридичної відповідальності є складовими функціями права, їх можна класифікувати згідно його функцій, а саме: в межах охороної функції права можна виокремити поновлюючу, превентивну, каральну; в межах регулюючої: регулятивну тощо. Трофимова, в свою чергу, поділяється на функції загальної превенції та приватної превенції; відновлюючи - на компенсаційну, правопоновлюючу, відшкодування; регулятивна - на статичну та динамічну [26 C.4-7].

І.А. Галаган, поділяє функції юридичної відповідальності на дві групи: організаційні (захист суспільства і особи від правопорушень, право поновлення, ідеологічна, педагогічна, психологічна) та спеціальні (штрафна, каральна, виправна, перевиховна) [27 C.133-134].

О.Ф. Скакун, виділяє наступні функцій юридичної відповідальності:

* охоронну (запобіжна) - полягає у попередженні правопорушень, їх профілактиці;

- захисну (відновлювальна) - полягає у відновленні незаконно порушених суб'єктивних прав, примусовій реалізації невиконаних юридичних обов'язків. Особливо виявляється у цивільно-правовій відповідальності (відновлення майнового права, відшкодування моральної шкоди);

* каральну (репресивна) - виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника, позбавленні його певних благ (матеріальних, нематеріальних) як кари за вчинення неправомірних соціально шкідливих діянь, що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;

* виховну - полягає: а) у вихованні громадян в дусі поваги до закону; б) у виправленні й ресоціалізації засуджених; в) в інформуванні громадян (особливо тих, хто перебуває на межі правомірної і неправомірної поведінки) про виявлені, припинені, розкриті правопорушення задля того, щоб вони усвідомлено вели себе правомірно [19 C. 435].

У разі застосування до особи примусових заходів карального (репресивного) характеру діє принцип презумпції невинуватості - припущення, згідно з яким обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необґрунтоване обвинувачення і осуд.

Аналізуючи різні точки зору науковців, а також враховуючи зміст інституту юридичної відповідальності та практику застосування його норм, можна зробити такий висновок, що принципи бувають: законності, невідворотності й своєчасності відповідальності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, гуманізму, змагальності та інші. Із функцій, науковці виділяють: охоронну, захисну, каральну та виховну функцію. Отже, можна зробити висновок, що інститут юридичної відповідальності перш за все здійснює функцію загального попередження правопорушень.

1.4 Види юридичної відповідальності

Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційну, матеріальну, дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну.

Кримінальна відповідальність - це складні соціально-правові наслідки скоєння правопорушення, що включають такі основні складові, як обумовлений кримінального закону на той, що ґрунтується на факті скоєння правопорушення, обов'язок особи відповідати перед державою в особі її органів 9.

Адміністративна відповідальність характеризуеться цілим рядом особливостей, які дають можливість виокремити її як самостійний вид відповідальності, а сама: суб'єктами притягнення до юридичної відповідальності є не лише судові органи, а і цілий ряд інших посадових осіб; санкції, які застосовуються в адміністративному праві менш суворі, ніж в кримінальному праві; існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності; вона не тягне за собою судимості10.

Цивільно-правова відповідальність настає за здійсненяцивільно-правового делікату і виражається у відшкодувані збитків, неустойці, штрафах, пені, примусовому відновлені порушеного правового стану, примусовому виконанні правового обов'язку.

Матеріальна відповідальність настає за скоєне майнове правопорушення, збиток, заподіяння підприємству, установі, організації робітникам та службовцям під час виконання ними своїх трудових обов'язків. Міра матеріальної відповідальності - грошовестягненя [28 С. 350].

Види юридичної відповідальності:

Конституційна - настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом

Дисциплінарна-накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчодисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості.

Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення [19С.436-437]

Ми можемо зробити такий висновок, що види юридичної відповідальності можна розрізняти по суб'єктах її покладання, по характері застосовуваних санкцій (штрафні, правовідновлювальні), по галузевій приналежності. До них можна віднести: адміністративну, дисциплінарну, конституційну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну юридичну відповідальність.

2. Теоретичні аспекти державного примусу

2.1 Поняття та ознаки державного примусу

Розглядаючи державний примус його можна визначити як спосіб, метод впливу на поведінку людей з метою їх підпорядкування певному встановленому порядку. Правовий характер державного примусу полягає у тому, що реалізуеться лише компетентними органами та у встановлених законом формах і на законих підставах [29 C. 432].

Отже, державний примус - це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. Він, як правило, виступає у двох формах: судовій та адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.

Ознаками адміністративного примусу є:

- адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

- заходи адміністративного примусу застосовуються, як правило, органами виконавчої влади та їх посадовими особами без звернення до суду. Лише в окремих випадках, як виняток, їх застосування покладається на суди (суддів) і представників окремих об'єднань громадян, наділених деякими державно-владними повноваженнями (наприклад, членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, різних громадських інспекторів тощо);

- застосовувати заходи адміністративного примусу правомочні не всі органи виконавчої влади і не всі їх посадові особи, а лише ті з них, кому таке право надано законодавчими актами (державні інспекції, воєнізовані правоохоронні формування - міліція, служба безпеки, прикордонні, внутрішні війська та ін.);

- адміністративно-примусові заходи можуть застосовуватися не тільки у зв'язку із вчиненням правопорушень, а й за їх відсутності, коли необхідно їх попередити або забезпечити громадський порядок і громадську безпеку під час різних надзвичайних ситуацій (стихійного лиха, епідемій, епізоотій, аварій, катастроф тощо);

- застосовується адміністративний примус з потрійною метою: 1) для запобігання різним антигромадським проявам, недопущення виникнення певної протиправної ситуації; 2) для припинення розпочатого або вже вчиненого протиправного діяння та забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки; 3) для покарання осіб, які вчинили правопорушення. [30 С. 333-355].

- він є об'єктивно необхідним методом, цілеспрямованим способом поведінки, набором певних дій і засобів, які повторюються й сприяють вирішенню завдань соціального, державного управління, застосовується на базі переконання у сфері реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності держави;

- множинність та розмаїття суб'єктів застосування адміністративно-примусових заходів, на противагу моносуб'єктному характеру застосування заходів всіх інших різновидів державно-правового примусу. Кількість відповідних суб'єктів постійно змінюється.

- численність осіб, щодо яких здійснюється застосування адміністративно-примусових заходів. Серед них не лише фізичні, а й юридичні особи різноманітних форм власності та організаційно-правових форм, в тому числі і органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

- відсутність службового підпорядкування між суб'єктами застосування адміністративно-примусових заходів (активними учасниками) та особами, щодо яких здійснюється застосування зазначених заходів (їх можна назвати пасивними учасниками відповідних правовідносин, оскільки саме їх поведінка є об'єктом певного впливу).

- багатоаспектна цільова спрямованість адміністративного примусу. Він передбачає не лише реакцію на правопорушення, а й їх превенцію, припинення, попередження та боротьбу з екстремальними подіями. Мета адміністративного примусу складна, включає в себе кілька складових, а саме: попереджувально-виховну, припиняючи та каральну, які деталізуються у попередженні, припиненні протиправних діянь та надзвичайних умов, локалізації їх наслідків, створенні необхідних ситуацій для можливого у майбутньому притягнення винних осіб до відповідальності, забезпеченні провадження в справах про правопорушення, покаранні, перевихованні правопорушників.

- Примусовий характер, на що дає вказівку вже сама назва, тобто «примушувати, силувати» особу свідомо здійснити ті чи інші дії, або ж утриматися від них, підкорившись всупереч своїм бажанням.

Застосування його заходів здійснюється переважно у позасудовому порядку, що ще раз підтверджує його назву. Не зважаючи на те, що деякі адміністративно-примусові заходи застосовуються виключно суддями, переважна їх більшість - прерогатива адміністративних органів. Процедура застосування досить спрощена (не передбачено потреби здійснення численних процесуальних дій), оперативна (специфіка підстав, суб'єктного складу застосування, мети обумовлюють можливість негайної реакції держави на появу відповідних обставин), економна (суттєвих витрат не вимагається). Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами (єдність Припиняю чого-правового підґрунтя при модифікації матеріально-правового), у межах адміністративного провадження з відповідною фіксацією результатів у правозастосовчих (юрисдикційних) актах [31 C. 216].

Враховуючи вище зазначене, ми можемо зробити такий висновок, що, поняття державний примус доцільно розглядати як адміністративний примус.

Йому, як і державному примусу в цілому, властиві характерні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і суспільних об'єднаннях способів примусового характеру з метою забезпечення належного поводження людей, а також застосовується в державному керуванні для охорони суспільних відносин.

2.2 Різновиди державного примусу: загальна характеристика

Критерієм, за яким заходи адміністративного примусу відрізняються один від одного, є їх розміщення відносно протиправної дії.

Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:

- заходи адміністративного попередження (адміністративного запобігання);

- запобіжні адміністративні заходи (адміністративного припинення);

- заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень (адміністративні стягнення).

Ю.П. Битяк, зазначає, що заходи припинення правопорушень - це примусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках - і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках - і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпного переліку й чіткої класифікації цих заходів, як і єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинення. Разом з тим, слід відзначити достатньо повне регулювання в законодавстві заходів припинення та умов їх застосування.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи - загального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: 1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і огляд речей; 3) вилучення речей і документів; 4) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих; 5) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання; 6) тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту; 7) припинення робіт і заборона експлуатації механізмів тощо.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів. Так, адміністративне затримання, що застосовують з метою припинення адміністративних порушень, встановлення особи, забезпечення своєчасного й правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, регламентовано КпАП (статті 260-263, 267), Законом України «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом України (ст. 57) та іншими законодавчими актами [32 C.153].

С.М. Алфьоров виокремив наступне: [31, ст. 224].

Заходи адміністративного попередження

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити скоїтися протиправному вчинку, вони застосовуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити протиправний вчинок, не дозволити йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються коли вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень застосовуються, коли встановлений склад протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.

Найчастіше під заходами адміністративного запобігання розуміють дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обов'язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Під заходами адміністративного запобігання (адміністративного попередження, адміністративно-запобіжними заходами) необхідно розуміти дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обов' язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Ці заходи дають змогу виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати громадський порядок і громадську безпеку за різних надзвичайних обставин.

Заходи цього виду можуть бути:

- індивідуальними або персоніфікованими;

- загальними, що не мають чітко визначеного конкретного адресата. Прикладом індивідуальних або персоніфікованих заходів (адресованих конкретній особі) можуть бути правила адміністративного нагляду. Ці правила являють собою систему обмежень і встановлюються щодо конкретних осіб, звільнених з місць позбавлення волі і схильних до протиправних вчинків.

Прикладом загальних заходів (що не мають конкретного адресата) можуть бути заходи контролю та безпеки, які застосовуються в авіації щодо ручної поклажі, багажу, вантажу, а також пасажирів.

До заходів цієї групи належать:

- перевірка документів;

- взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки;

- огляд - особистий огляд і огляд речей, вантажів, багажу транспортник засобів, зброї і боєприпасів, різних об'єктів;

- відвідування підприємств, установ і організацій;

- входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян;

- внесення подань у державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень;

- тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти (блокування районів місцевості, окремих споруд та об' єктів);

- обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних біляків;

- адміністративний нагляд за особами, звільненими із місць позбавлення волі;

- використання транспортних засобів, а також засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам, організаціям.

До заходів адміністративно-процесуального забезпечення належать: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, відсторонення, вилучення предметів і документів.

До них також належать:

- вимога припинити протиправну поведінку;

- доставляння порушника;

- привід осіб, які ухиляються від явки за викликом в орган внутрішніх справ;

- адміністративне затримання;

- особистий огляд;

- огляд речей;

- вилучення речей і документів;

- зупинку транспортних засобів;

- відсторонення водіїв від керування транспортними засобами і огляд їх на стан сп'яніння;

- заборону експлуатації транспортних засобів;

- затримання і доставляння транспортних засобів для тимчасового зберігання на спеціальним майданчиках чи стоянкам;

- обмеження або заборону проведення ремонтно-будівельним та іншим робіт на вулицям і шляхам;

- зупинення і припинення діяльності об'єктів дозвільної системи;

- адміністративне видворення іноземців за межі України;

- застосування заходів фізичного впливу;

- застосування спеціальним засобів;

- застосування вогнепальної зброї.

2.3 Юридична відповідальність та державний примус: аспекти співвідношення

Досить часто державний примус зводиться виключно до юридичної відповідальності і будь-який примусовий вплив з боку держави трактується як юридична відповідальність. На нашу думку, такий підхід є помилковим, оскільки юридична відповідальність - не єдиний вид державного примусу у сфері правового регулювання [33 C.316].

Юридична відповідальність не зводиться тільки до державного примусу [34 C. 247]. Юридична відповідальність лише проявляється під час здійснення державного примусу [35 C.475].

Юридична відповідальність є одним із примусових засобів, що застосовуються від імені держави. Особливістю відповідальності як примусового засобу впливу є те, що вона застосовується від імені держави, державними органами, має правовий характер, здійснюється у визначених законом формах та на законних підставах.

Однак юридична відповідальність не є єдиним засобом державного примусу. Це зумовлюється різноманітними цілями держави у процесі здійснення правового регулювання.

Окрім юридичної відповідальності, засобами примусового впливу є міри захисту суб'єктивних прав, заходи запобігання, примусові заходи виховного характеру, заходи медичного характеру.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбачених законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. Саме такий характер мають примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Особливістю цих засобів є те, що вони закріплені не санкціями норм права, а диспозиціями.

До примусових засобів належать заходи запобігання, що застосовуються для запобігання чи припинення правопорушень. Відсутність правопорушення зумовлює і відсутність покарання. До таких засобів належить затримання, обшук, вилучення речей та документів. Вони мають правовий характер, здійснюються за наявності певних підстав, а також у межах соціального процесу.

Примусові засоби виховного характеру застосовуються до неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб за вчинення ними суспільно небезпечних діянь. Вони не несуть елементів кари, оскільки спрямовані на перевиховання осіб, які ще не можуть повністю усвідомлювати своєї поведінки чи не розуміють шкідливих результатів власної діяльності.

Засоби медичного характеру полягають у примусовому лікуванні правопорушників в умовах, що забезпечують їх суспільну безпеку. Це стосується осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності.

Оскільки в юридичній літературі юридична відповідальність та державний примус або ж ототожнюються, або ж протиставляються, то важливого наукового та практичного значення має визначення їх співвідношення та взаємодії. Співвідношення цих категорій засновується на наявності спільних і особливих рис.

Спільні риси:

1. Всі засоби примусового впливу здійснюються спеціальними державними органами.

2. Вони мають правовий характер, оскільки здійснюються в рамках права.

3. Застосовуються на правовій основі у межах закріпленого нормативного процесу.

4. Переслідують певну мету.

5. Мають примусовий характер, тобто здійснюються поза волею правопорушника.

6. Спрямовані на охорону та відновлення порушених прав чи суспільних інтересів.

7. Підставою їх застосування є правопорушення [23 С. 523-524].

Відмінні риси:

В юридичній відповідальності передбачається санкція правової норми, навідмінно від інших засобів державного примусу, де передбачається диспозицією норми права.

Юридична відповідальність застосовується з метою перевиховання і покарання та застосовується у випадку вчинення правопорушення, де пов'язана з новим додатковим обов'язком - нести відповідальність.

Проте, інші засоби державного примусу застосовується з метою відновлення порушеного права, а також застосовується і для попередження чи припинення правопорушення та не передбачають додаткового обов'язку.

В юридичній відповідальності примус має основне значення, оскільки через нього реалізується відповідальність, що передбачає необхідність встановлення вини суб'єкта та доведення його протиправної поведінки.

Хоча, в інших засобах державного примусу - примус має допоміжне значення і встановлення вини та наявності протиправної поведінки не є обов'язковим.

Отже, можна зробити такий висновок, що юридична відповідальність є самостійним різновидом державно-примусових заходів.

Юридичну відповідальність не можна зводити винятково до державно-правового примусу, як і державно-правовий примус - винятково до юридичної відповідальності. Державно-правовий примус є більш широким поняттям, ніж юридична відповідальність, - він здійснюється різними засобами (попереджувальними, запобіжними, відновлювальними), які не пов'язані з відповідальністю. На відміну від юридичної відповідальності, де примус має основне значення, в інших заходах державного впливу він є допоміжним. Для застосування засобів державного примусу поза юридичною відповідальністю встановлення вини та наявності протиправної поведінки не є обов'язковими.

Висновок

Юридична відповідальність є одним із примусових засобів, що застосовуються від імені держави. Особливістю відповідальності як примусового засобу впливу є те, що вона застосовується від імені держави, державними органами, має правовий характер, здійснюється у визначених законом формах та на законних підставах.

Однак юридична відповідальність не є єдиним засобом державного примусу. Це зумовлюється різноманітними цілями держави у процесі здійснення правового регулювання. Юридична відповідальність як вид державного примусу характеризується тим, що приводиться в дію санкція порушеної норми права. Негативні наслідки порушення норми права не виникають саме собою, автоматично. Переклад санкції зі сфери повинності в сферу практичної діяльності здійснюється державними органами шляхом застосування до правопорушника однієї з заходів, передбачених санкцією порушеної норми. Держава наказує правопорушнику діяти певним чином і примушує його виконати запропоноване реально. Воля і бажання правопорушника в даному випадку не мають ніякого значення. У випадку відмовлення правопорушника добровільно виконати запропоноване, необхідне поводження буде забезпечено відповідними державними органами.

Окрім юридичної відповідальності, засобами примусового впливу є міри захисту суб'єктивних прав, заходи запобігання, примусові заходи виховного характеру, заходи медичного характеру.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбачених законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. Саме такий характер мають примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Особливістю цих засобів є те, що вони закріплені не санкціями норм права, а диспозиціями.

До примусових засобів належать заходи запобігання, що застосовуються для запобігання чи припинення правопорушень. Відсутність правопорушення зумовлює і відсутність покарання. До таких засобів належить затримання, обшук, вилучення речей та документів. Вони мають правовий характер, здійснюються за наявності певних підстав, а також у межах соціального процесу.

Примусові засоби виховного характеру застосовуються до неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб за вчинення ними суспільно небезпечних діянь. Вони не несуть елементів кари, оскільки спрямовані на перевиховання осіб, які ще не можуть повністю усвідомлювати своєї поведінки чи не розуміють шкідливих результатів власної діяльності.

Література

1. Алексеев С.С. Общая теория права. - Т.І. - М., 1994. - С. 271;

2. Пионтковский А.А. О понятии уголовной ответственности // Сов. гос-во и право. - 1967. - №12. - С. 40;

3. Стависький П.Р. Цит. праця. - С. 18;

4. Алексеев С.С. Проблемы теории и права - Свердловск, 1972. - Т.1 - С. 371-372;

5. Шаргородский М.Д. Детерминизм и ответственность. - 1976. - С. 45;

6. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей. - М., 1976 - С. 225;

7. Горшенев В.М. К вопросу о понятии юридической ответственности в советском праве, 1965. - С. 45;

8. Фарукшин М.Х. Вопросы общей теории юридической ответственности // Правоведение. - 1969. - №4. - С. 31;

9. Мамутов В.К., Овсиенко В.В., Юдин В.Я. Предприятие и материальная ответственность. - К., 1971, - С. 26;

10. Сыроватская Л.А. Ответственность за нарушение трудового законодательства, - М., 1990. - С 28;

11. Йоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. - Л., 1995. - С 14;

12. Стависский П.Р. Цит. праця. - С. 9;

13. Венедикатов В.С. Цит. праця. - С. 32;

14. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах / Отв. ред. М.Н. Марченко. - 3-е изд., перерб. и доп. - М.: Норма, 2007 - С. 655;

15. Теория государства и права: Учебник. - М.: Юрист, 2007. - С. 243.;

16. Теория государства и права: учебник / В.Л. Кулапов, А.В. Малько. - М.: НОРМА, 2008. - С. 322;

17. Теория государства и права: Учебное пособие / Кол. Авторов; Под ред. Е.И. Темнова. - М.: КНОРУС, 207. С - 332;

18. О.В. Горун, Н.В. Камінська, О.В. Фатхутдінова. Теорія держави та права: навч. посіб. - К.:КНТ, 2011. - С. 178-179;

19. Скакун. О.Ф. Теорія держави та права: Підручник.2-е вид. Консум, 2005. - С 431; 432-433, 435; 436-437;

20. Теорія держави і права. / Під ред. В.М. Корельского і В.Д. Перевалова. М.: Норма, 2001. С. 435;

21. М.С. Кельман, О.Г, Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2006 - С. 328;

22. Робінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1995. - С. 110;

23. Зайчук О.В, Заєць А.П, Оніщенко Н.М. Теорія держави та права Академічний курс 2006. - С. 508-509; С. 523-524;

24. Липинскийт Д.А. Проблемы юридической ответственности / Под ред. докт. юрид. наук., проф. Р.Л. Хачатурова, 2004. - С. 96;

25. Іваненко О.В. Проблеми вивчення поняття функції юридичної відповідальності // Науковий вісник НАВСУ. - 2003. №.2. - С. 90-96;

26. Трофимова М.П. Функции юридической ответственности - Саратов, 2000. - С. 4-7;

27. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. - Воронеж, 1970 - С. 133-134;

28. Теорія права і держави: під А.С. Васильєва. - К.: КНТ, 2009. - С. 350;

29. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов. / Под.ред. В.М. Корельського и В.Д. Перевалова, 1997 - С. 432;

30. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К., 1999. - С., 333-355.;

31. С.М. Алфьоров (ред.) Адміністративне право України. Загальна частина., 2011. - С. 216, 224;

32. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - С. 153;

33. Проблемы теории государства и права / Под. ред. С.С. Алексеева, - М.: Юрид. Лит., 1997. - С. 316;

34. Теоріяи держави та права: Навч. посіб., Ред С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова - К.:2003 - С. 247;

35. Кельман М.С, Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Л.: Новий Світ 2000, 2003.С - 475.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності, застосування кримінальної та адміністративної відповідальності.

    курсовая работа [49,2 K], добавлен 11.09.2014

  • Поняття, ознаки, основні теорії походження та історичні типи держави. Форми державного правління, устрою та режиму. Поняття та класифікація основних прав, свобод і обов’язків людини. Види правових систем сучасності. Принципи юридичної відповідальності.

    шпаргалка [59,3 K], добавлен 11.04.2014

  • Поняття відповідальності, її різновиди. Принципи, сутність, ознаки і класифікація юридичної відповідальності. Правове регулювання інституту адміністративної відповідальності, перспективи його розвитку. Особливості притягнення до неї різних категорій осіб.

    курсовая работа [33,6 K], добавлен 18.01.2011

  • Поняття, сутність та ознаки права. Підходи до розуміння правових відносин. Основні аспекти визначення сутності державного законодавства. Принципи, функції, цінність і зміст права. Особливості проблеми правопоніманія в контексті категорії правових шкіл.

    курсовая работа [44,7 K], добавлен 31.12.2008

  • Заходи припинення правопорушень загального та спеціального призначення: поняття, класифікація. Характерні особливості адміністративного примусу. Мета та функції застосування адміністративно-запобіжних заходів, їх перелік, нормативно-правове регулювання.

    контрольная работа [17,2 K], добавлен 01.02.2011

  • Поняття та значення заходів процесуального примусу. Класифікація заходів процесуального примусу. Кримінально-процесуальна характеристика окремих заходів процесуального примусу. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів.

    курсовая работа [77,6 K], добавлен 22.04.2007

  • Основні риси та класифікація правової поведінки. Поняття, ознаки, причини правопорушень. Види злочинів і проступків. Функції та принципи юридичної відповідальності. Правомірна поведінка: поняття, основні види і значення у процесі реалізації норм права.

    курсовая работа [34,4 K], добавлен 12.09.2013

  • Поняття держави, її ознаки та функції. Поняття, ознаки та функції права. Правові норми: поняття, ознаки, структура та види. Характеристика джерел права. Основні принципи діяльності державного апарату України. Правовідносини: поняття, ознаки, структура.

    лекция [30,9 K], добавлен 23.06.2015

  • Поняття юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності. Підстави юридичної відповідальності. Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом.

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 08.06.2003

  • Сутність та різновиди правопорушень, склад і елементи, оцінка впливу на них алкоголізму та наркоманії. Поняття та характерні ознаки юридичної відповідальності, типи та форми. Сучасні проблеми визначення юридичної відповідальності та правопорушення.

    контрольная работа [26,9 K], добавлен 13.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.