Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

ІМЕНІ ГЕРОЇВ ЧОРНОБИЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра економіки та управління

Затверджую

Завідувач кафедри Е та У,

д.е.н., доцент______Т.М. Кришталь

01 вересня 2014 року

Предмет: «Правознавство»

ЛЕКЦІЯ

для курсантів другого курсу денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Час: 4 годин, з них 4 години лекцій, 2 години семінарських занять

ТЕМА ЛЕКЦІЇ № 1. загальні положення про державу і право

Навчальна мета: сформувати та систематизувати

знання курсантів (студентів, слухачів) щодо поняття

держави, її ознак та функцій, а також

дослідити поняття, ознаки та функції права.

Виховна мета: розвивати у курсантів (студентів, слухачів) вміння аналізувати і узагальнювати отриману інформацію, почуття відповідальності за якість знань. Формувати готовність до трудової діяльності, інтерес до даної дисципліни.

Матеріально-методичне забезпечення: лекція, Конституція України.

Місце проведення: лекційний зал № 1.

Лекцію розробив:

доцент кафедри Е та У,

к.ю.н., доцент А.А. Білека

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри

Протокол № 37 від 30 серпня 2014 р.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

ІМЕНІ ГЕРОЇВ ЧОРНОБИЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра економіки та управління

Затверджую

Завідувач кафедри Е та У,

д.е.н., доцент______Т.М. Кришталь

01 вересня 2014 року

Предмет: «Правознавство»

ЛЕКЦІЯ

для курсантів третього курсу денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Час: 4 годин, з них 4 години лекцій, 2 години семінарських занять

ТЕМА ЛЕКЦІЇ № 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

Навчальна мета: сформувати та систематизувати

знання курсантів (студентів, слухачів) щодо поняття

держави, її ознак та функцій, а також

дослідити поняття, ознаки та функції права.

Виховна мета: розвивати у курсантів (студентів, слухачів) вміння аналізувати і узагальнювати отриману інформацію, почуття відповідальності за якість знань. Формувати готовність до трудової діяльності, інтерес до даної дисципліни.

Матеріально-методичне забезпечення: лекція, Конституція України.

Місце проведення: лекційний зал № 1.

Лекцію розробив:

доцент кафедри Е та У,

к.ю.н., доцент А.А. Білека

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри

Протокол № 37 від 30 серпня 2014 р.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Вступна частина - 5 хв.

2. Ознайомлення курсантів (студентів, слухачів) з темою - 5 хв.

3. Вивчення навчального матеріалу - 60 хв.

Питання:

1. Поняття держави, її ознаки та функції.

2. Форми держави.

3. Механізм держави.

4. Поняття, ознаки та функції права.

5. Правові норми: поняття, ознаки, структура та види.

6. Характеристика джерел права.

7. Правовідносини: поняття, ознаки та структура.

8. Поняття, ознаки й види правопорушень.

9. Юридична відповідальність: поняття, ознаки та види.

4. Відповіді на запитання курсантів (студентів, слухачів) - 5 хв.

5. Заключна частина (підведення підсумків заняття та видача завдання на самостійну підготовку) - 5 хв.

Вступ

Держава й право існували не завжди. Основною причиною виникнення держави і права були розпад первісного ладу, потреба у здійсненні управління людьми у нових умовах, поява соціально неоднорідного, класового суспільства, суперечностей між класами, що не могли бути подолані суспільною владою первісного ладу.

У демократичному суспільстві повинна бути правова держава і правова система, що захищає інтереси всіх верств населення.

1. Поняття держави, її ознаки та функції

Держава - це особлива організація політичної влади домінуючої частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї домінуючої частини.

До основних ознак держави належать:

суверенітет, тобто верховенство державної влади на певній території;

територія, в межах якої діють закони й повноваження держави;

наявність апарату управління та примусу;

наявність видавати загальнообов'язкові “правила поведінки;

здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;

монополія на легальне (відкрите) використання сили примусу. З цією метою держава має армію, поліцію, службу безпеки;

спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення.

Суть і призначення держави виражаються в її функціях та завданнях, які вона покликана виконувати. Функції держави - основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання й мета держави, відображаються її сутність, зміст і соціальне призначення у соціальне неоднорідному суспільстві. Залежно від територіальної спрямованості розрізняють внутрішні та зовнішні функції.

Головною функцією держави є охорона інтересів людини, захист її прав і свобод, забезпечення кожного члена суспільства належними умовами життя. Усі інші функції підпорядковуються головній.

Внутрішні функції - такі напрямки діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства:

політична: створення демократичних умов, інститутів для виявлення й координації інтересів різних груп суспільства;

економічна: створення умов для розвитку виробництва на основі визнання захисту всіх форм власності;

соціально-культурна: сприяння розвитку науки, культури, турбота про людину;

екологічна: охорона навколишнього середовища;

охоронна: захист державно-конституційного ладу;

правова: забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, охорона прав і свобод громадян.

Зовнішні функції - основні напрямки діяльності держави за її межами, взаємовідносини з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому:

політична: розвиток міжнародних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;

економічна: участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного поділу праці та інтеграції виробництва й праці;

культурна: міжнародна культурна співпраця;

захисна: оборона країни зовні;

правова: участь у боротьбі з порушеннями міжнародного права;

гуманістична: надання допомоги країнам, які постраждали від катастроф, стихійного лиха;

екологічна: створення екологічно безпечного навколишнього середовища у світовому масштабі.

2. Форми держави

Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади і має відповідне правове закріплення. Усі її елементи фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Існують форми правління, державного устрою та державно-правового режиму.

Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетенція й взаємозв'язок її органів, а також їх взаємовідносини з народом.

Розрізняють дві форми державного правління: монархія й республіка.

Монархія - це форма правління, при якій джерелом влади є одна особа, яка отримує владу у спадок (фараон, шах, цар, імператор). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія - це історичний тип монархії, якому властива належність монарху необмеженої влади (Саудівська Аравія, Оман). Обмежена монархія - це форма правління, що передбачає чітке обмеження влади монарха конституцією чи парламентом. Серед обмежених монархій розрізняють: дуалістичну (у руках монарха зосереджена виконавча і, частково, законодавча влада (Йорданія, Марокко); конституційну (парламентську), яка характеризується певним співвідношенням повноважень монарха й парламенту (Англія, Данія, Швеція, Японія); виборну; теократичну (монархія, у якій релігійний лідер є одночасно і главою держави); принципат (форма рабовласницької монархії, за якої зберігають республіканські установи, але влада фактично належить одній особі - принцепсові (першому у списку сенаторів).

Республіка - це форма правління, при якій джерелом влади є народна більшість, а вищі органи влади обираються громадянами. Залежно від особливостей повноважень глави держави та їх співвідношення з повноваженнями парламенту розрізняють республіки:

парламентські (характерне верховенство влади парламенту (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія);

президентські (характеризуються наявністю глави держави - президента, який поєднує повноваження глави держави та уряду (США, Російська Федерація, Аргентина, Мексика, Бразилія);

змішані (характеризуються сильною президентською владою та контролем парламенту за діяльністю уряду (Україна, Франція);

надпрезидентські (характеризуються зосередженням усієї повноти влади в руках президента (латиноамериканські країни, Білорусь, Туркменистан, Узбекистан та ін).

Форма державного устрою - це спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.

За формою державного устрою держави поділяються на прості і складні.

Складні

*І Федерація

Конфедерація

Простою або унітарною є держава, яка не містить у собі відокремлених державних утворень, які користуються певною державною самостійністю (Україна, Франція, Китай, Японія, Польща). Вони, зокрема, характеризуються: цілковитою політичною єдністю; єдиною системою державних органів; єдиною системою законодавства; єдиним громадянством; можуть мати автономні утворення.

Складні держави формуються з окремих адміністративно-територіальних одиниць, які володіють певною державною самостійністю. До складних відносяться федерація, конфедерація та імперія.

Федерація - це союзна держава, що складається з територій-суб'єктів, які мають обмежений суверенітет (США, Мексика, Росія, Канада). Для федерації характерні: наявність двох рівнів державного апарату; наявність двопалатного парламенту; наявність дворівневої системи законодавства; можливе подвійне громадянство та інші.

Конфедерація - це договірний союз держав, які об'єдналися для досягнення спільних цілей і зберігають свій суверенітет. Конфедерація характеризується: відсутністю єдиного громадянства; добровільним об'єднанням необхідних коштів для вирішення спільних справ; створенням спільних органів шляхом рівного представництва; має здебільшого лише історичний характер (Північна Америка XVIII ст., Німеччина XIX ст.).

Імперія - це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію - і підвладні їй несуверенні держави-колонії (Російська імперія, Османська імперія та ін.).

Політичний режим - це сукупність прийомів і засобів здійснення державної влади, її взаємодії з населенням. Залежно від наявності демократичних інститутів політичні режими поділяють на демократичні (демократично-радикальний, демократично-консервативний, демократично-ліберальний) і антидемократичні (тоталітаризм, фашизм, деспотія, авторитаризм, расизм, аристократія, військова диктатура).

Демократичні режими засновані на визнанні принципу рівності та свободи людей. Вони характеризуються: наявністю прямої та представницької демократії; гарантованістю проголошених прав і свобод громадян; політичним плюралізмом; законністю і правопорядком; існуванням і рівноправністю всіх форм власності; незалежністю правосуддя; багатопартійністю та ін.

Для антидемократичних режимів характерні: існування тільки однієї офіційної ідеології; зведення до мінімуму політичних прав та свобод громадян; однопартійність; агресивність у зовнішній політиці; перевага однієї форми власності; культ особи вождя; месіанство; тотальний контроль із боку держави над усіма сферами суспільного життя.

Механізм держави

Кожна держава створює різноманітні організації для здійснення своїх завдань і функцій, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Механізм держави - це система органів, організацій, інших державних інститутів, які складають її організаційну основу та беруть безпосередню участь у здійсненні завдань і функцій держави.

До механізму держави входять: органи державної влади; громадянство; територіальний устрій; бюджетна, грошова, банківська системи; Збройні сили та інші силові формування; державні символи тощо.

Апарат держави - це система усіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципами діяльності державного апарату України є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; розподіл повноважень органів держави; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання й примусу; гласність, відкритість, врахування громадської думки тощо.

Основними елементами, що складають державний апарат, є органи державної влади. Орган держави - структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повно важеннями та необхідними матеріальними засобами для здійснення завдань, пов'язаних із реалізацією тієї або іншої функції держави.

Державний орган характеризується наступними ознаками: виявляє державну волю; в його розпорядженні є державне майно, необхідне для реалізації його повноважень і функцій; фінансування здійснюється за рахунок державного бюджету; виступає від імені держави; має свою компетенцію.

Ст. 6 Конституції України визначає, що державна влада Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, виконавчої - Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві виконавчі органи. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним і загальними судами, що будується за принципом територіальності та спеціальності.

У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори, податкові, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Державні підприємства - вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва.

Державні установи - вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері культури, освіти, охорони здоров'я тощо.

4. Поняття, ознаки та функції права

В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище як волевиявлення держави - юридичне явище.

Ознаками права є:

нормативність;

вираження права в законах та інших джерелах права, встановлюються державою;

державне забезпечення;

право - міра свободи людини, критерій її поведінки у суспільстві;

загальнообов'язковий характер.

Отже, право слід розглядати як єдину, юридичне цілісну внутрішньо узгоджену систему загальнообов'язкових норм поведінки встановлених чи санкціонованих державою з метою регулювання суспільних відносин.

Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільну поведінку суб'єктів права. Призначення функцій полягає в тому щоб визначити роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяються на загальносоціальні (інформативна, виховна, управлінська, пізнавальна, оцінна) та спеціальні (регулятивна та захисна).

Регулятивна здійснюється шляхом владного правового впливу з метою забезпечення суспільного правового порядку, що ґрунтується на чинних нормах права.

Захисна характеризується застосуванням примусових засобів із метою реалізації порушених прав і свобод, власності, суспільних об'єднань громадян, охорони суспільства в цілому.

Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визначають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

5. Правові норми: поняття, ознаки, структура та види

держава право норма джерело

Правова норма - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечення його організаційною та примусовою діяльністю.

Правові норми характеризуються такими ознаками: державно-владною природою; загальнообов'язковим характером; представницько-зобов'язуючим характером; формальною визначеністю; особливою внутрішньою структурою.

Кожна правова норма має особливу структуру, яка включає такі елементи:

Гіпотеза - частина норми права, яка описує умови, обставини, із настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції;

Диспозиція - частина норми, яка описує суб'єктивні права та юридичні обов'язки особи, яка знаходиться в певній нормативно-регламентованій ситуації;

Санкція - частина норми права, яка описує юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочувальними (позитивними).

У кожній державі існує й постійно створюється значна кількість правових норм. Ця обставина вимагає поділу їх на певні види, групи відповідно до тієї чи іншої ознаки.

Класифікація норм права дозволяє краще визначити місце правових норм в системі права і їх взаємозв'язки, з'ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання, покращити правотворчу і правозастосовочну діяльність в державі. Залежно від галузі права розрізняють: конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні кримінальні тощо; за характером диспозиції: імперативні та диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні: матеріальні та процесуальні; за терміном дії в часі: постійно діючі та тимчасово діючі; за дією у просторі: загальнодержавні та місцеві; за колом осіб: загальні, спеціальні та виняткові.

6. Характеристика джерел права

Джерела права - це визнані державою офіційно-документальні форми вираження й закріплення норм права, які мають юридичне загальнообов'язкове значення.

Існують такі види джерел права:

правовий звичай - це правило поведінки, що склалося у процесі життєдіяльності суспільства, якому держава надала загальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпечується державою;

правовий прецедент - це рішення судового або адміністративного органу щодо конкретної справи, яке стало обов'язковим для вирішення інших аналогічних справ. У правовій системі України така форма права не застосовується, вона характерна для англосакської правової системи (США, Англія, Австралія);

нормативно-правовий договір - це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю декількох суб'єктів;

релігійно-правові норми - релігійні норми, яким держава надала загальнообов'язкового характеру (Ватикан, мусульманські країни);

нормативно-правовий акт - це офіційний документ компетентних органів держави, який містить у собі юридичні норми. Це головне джерело права у всіх правових системах.

Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти.

Закон - це нормативно-правовий акт законодавчого органу держави чи безпосередньо самого народу, який має вищу юридичну силу й особливий порядок прийняття і регулює найважливіші сфери суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і з метою виконання закону, на підставі закону і відповідно до закону. До них належать:

§ укази та розпорядження Президента;

§ постанови Кабінету Міністрів;

§ інструкції та накази центральних органів виконавчої влади;

§ акти місцевих держадміністрацій;

§ локальні нормативно-правові акти.

Нормативно-правові акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти: набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: після 10 днів від моменту його опублікування; термін установлюється в самому нормативному чи у спеціально прийнятому акті; якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові акти втрачають чинність унаслідок: закінчення терміну давності, що на нього видавався акт; прямого скасування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим із того самого питання.

Зворотна дія - це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення. Загальне правило говорить: “Норма права зворотної сили не має”. Але трапляються винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіальної одиниці, відповідного підприємства, організації.

Щодо кола осіб, нормативно-правові акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

Систематизація законодавства - це діяльність з упорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної системи через створення нових нормативних актів чи збірників.

Систематизація здійснюється за трьома основними формами:

Кодифікація - це впорядкування юридичних норм, у процесі правотворчості шляхом корінної переробки змісту, результатом якої є логічно і юридичне цілісний, внутрішньо узгоджений акт, який регулює певну групу суспільних відносин (кодекс, положення, статут).

Інкорпорація - це зовнішнє упорядкування нормативних актів без зміни їх змісту шляхом зведення їх у збірники в алфавітному, хронологічному порядку, за предметною ознакою з урахуванням юридичної сили акту. Інкорпорація може бути: а) офіційна (здійснюється компетентними органами); б) неофіційна (носить лише довідковий характер.)

Консолідація - більш глибока обробка нормативного матеріалу, при якій розрізнені акти з одного й того самого питання об'єднуються в один новий акт.

7. Правовідносини: поняття, ознаки, структура

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин: а) наявність сторін, які мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки; б) здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків контролюється й забезпечується державою; в) мають вольовий характер. Структура правовідносин включає: об'єкт; суб'єкти; зміст.

Об'єкт правовідносин - це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси та потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються або припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні і духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результати їх діяльності.

Суб'єктами правовідносин можуть бути: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства); юридичні особи (підприємства та організації різних форм власності, об'єднання громадян); держава, республіки, територіальні громади.

Для того щоб бути суб'єктом правовідносин, фізичні і юридичні особи повинні володіти правосуб'єктністю. У правосуб'єктності фізичних осіб розрізняють: правоздатність та дієздатність.

Правоздатність - здатність індивіда мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Правоздатність виникає в момент народження людини і припиняється з її смертю.

Дієздатність - здатність своїми діями реалізовувати свої права та виконувати юридичні обов'язки. Її поділяють на угодо- і деліктоздатність.

Угодоздатність - це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати й укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність - здатність суб'єктів правовідносин нести відповідальність (юридичну) за скоєне правопорушення.

Юридичними особами визнаються організації, що мають такі ознаки: мають відокремлене майно; можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати обов'язки; можуть бути позивачами й відповідачами в загальному чи арбітражному суді; мають рахунок у банку; мають гербову печатку; в ряді випадків мають свій статут.

Правосуб'єктністю юридичних осіб є їх компетенція. Компетенція - сукупність прав, обов'язків та повноважень організацій і держави в цілому, наданих для виконання їх функцій. Компетенція має чітко визначені рамки і встановлюється нормативно-правовими актами.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин складають юридичний зміст правовідносин.

Підставами для виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, які викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Їх поділяються на: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі; позитивні й негативні; постійно діючі та одноразової дії; юридичні дії і юридичні події.

Юридичні події - це життєві обставини, що виникають, діють й припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин (народження, смерть людини, хвороба, стихійне лихо).

Юридичні дії - це життєві обставини, виникнення, функціонування й припинення яких залежить від волі суб'єктів правовідносин. Вони поділяються на правомірні й неправомірні.

До правомірних дій належать:

§ юридичні акти - правомірне застосування права, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (постанова слідчого про припинення кримінальної справи, договір, заява, скарга);

§ юридичні вчинки - дії, що не мають спеціальної мети спричинити юридичні наслідки (знайдення скарбу, створення художнього твору, наукової праці тощо).

До неправомірних дій належать: правові аномалії - зловживання правом, що не є правопорушенням.

8. Поняття, ознаки й види правопорушень

Правопорушення - це дія чи бездіяльність, що здійснюється всупереч установленим у суспільстві правовим нормам.

Для правопорушення характерні певні ознаки, а саме:

суспільна небезпечність (наносить шкоду інтересам суспільства, держави);

протиправність (порушує норми права);

винність (залежить від ставлення суб'єкта правопорушення до своєї поведінки);

карність (за його вчинення передбачена юридична відповідальність).

Склад правопорушення: об'єкт (порушене матеріальне чи нематеріальне благо, яке захищається правом), об'єктивна сторона (саму протиправну дію, її шкідливі наслідки, причинний зв'язок між дією й результатом), суб'єкт (дієздатна особа, яка здійснила правопорушення) і суб'єктивна сторона (вину, тобто ставлення правопорушника до дії та її результатів у формі умислу чи необережності; розрізняють також і змішану вину: умисел і необережність).

Мотив правопорушення - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її до вчинення правопорушення.

В залежності від ступеня суспільної небезпечності правопорушення поділяються на злочини й проступки.

Злочин - суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, за яке законом передбачена кримінальна відповідальність.

Проступки розрізняють:

адміністративні (порушення встановленого державою порядку в громадських місцях, а також порядку управління у різних сферах життєдіяльності суспільства);

дисциплінарні (порушення дисципліни праці, військової, навчальної, державної та інших видів дисципліни, внутрішнього розпорядку організації, установи);

цивільно-правові (заподіяння майнової шкоди, порушення інших майнових або особистих інтересів осіб, що захищаються законом).

Факт учинення правопорушення та його склад є підставою для притягнення до юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність: поняття, ознаки й види

Юридична відповідальність - це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудом правопорушника.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну і ретроспективну (позитивну й негативну).

Позитивна відповідальність - це сумлінне виконання свої обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна відповідальність - це специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння й суб'єкта правопорушення, покладанням останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення. Існують такі види ретроспективної юридичної відповідальності:

Кримінальна відповідальність - різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає у вживанні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину;

Адміністративна відповідальність - різновид ретроспективної юридичної відповідальності, під якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру;

Дисциплінарна відповідальність - різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього догани та звільнення. Законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення;

Цивільно-правова відповідальність - самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих немайнових прав;

Матеріальна відповідальність - різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.

Ретроспективній юридичній відповідальності характерні такі ознаки:

застосування державно-правового примусу;

негативна реакція держави на правопорушення й суб'єкта, що винний у його скоєні;

обов'язок правопорушника зазнати несприятливих наслідків за свою протиправну поведінку.

Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність покладається на особу лише за наявності певних обставин, передбачених законом, зокрема, підстави відповідальності. Такою підставою є факт учинення правопорушення та його склад.

При застосуванні до особи заходів державного покарання діє “презумпція невинуватості”, тобто особа вважається невинною, поки не буде доведена її вина. Доводити вину повинні компетентні державні органи, які здійснюють звинувачення.

Притягаючи особу до юридичної відповідальності, держава переслідує такі цілі: охоронну; виховну; відновлюючу; профілактичну (запобіжну).

Висновок

Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей. Функції держави характеризують сутність, соціальне призначення й роль держави в суспільстві. У соціальних демократичних і правових державах вони уособлюють загальнолюдські та гуманістичні форми. Форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством. Апарат держави посідає головне місце в системі організацій державного механізму, оскільки здійснює державну владу та управління в суспільстві.

Право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства. Внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.

Правопорушення як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакція держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за них зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення й перевиховання.

Література

1. Конституція України, 1996 р.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.

3. Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 р.

4. Закон України „Про правові засади цивільного захисту” від 24.04.2004 р.

5. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина. - К., 2002.

6. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

7. Правознавство: навч. Посібник / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; під ред. В.В.Копейчикова 2-е вид., перероб та доп. - К.: Юрінком Інтер, 1999 р.

8. Подберезський М.К. Основи правознавства України. - Х., “Основа” - 1994.

9. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К., 2001.

10. Скакун О.Ф., Подберезський М.К. Теорія держави та права. - Х., 1997 р.

11. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч.посіб. - К.: Каравела, 2003. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru