Судова реформа 1760-1763 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Юридичний факультет

Кафедра історії держави і права

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Історія українського права»

На тему: «Судова реформа 1760-1763 рр.»

Виконав: студент 3-ьої групи 1-го курсу

юридичного факультету

Запоточний Олександр Анатолійович

Викладач: Карпічков Віталій Олександрович

Київ - 2015

Вступ

Після Хмельниччини стару польсько-литовську систему судочинства, засновану після реформи 1564-1566 рр., на землях Української гетьманської держави було скасовано - гродські , земські і підкоморські суди канули в лету. Вже до 1650 року була фактично сформована нова система.

Її нижчою інстанцією були сільські суди, де отаман самотужки судив козаків, а війт (із 2 3-ма помічниками) посполитих; у містах залежно від їхньої категорії діяли магістратські або ратушні суди. Далі сотенний суд (у складі сотника, городового отамана, писаря, хорунжого, війта та бурмистра). Ще вище полковий суд у складі полковника, полкового судді, судового писаря. При розгляді кримінальних справ обов'язковою була присутність всієї старшини полку). Верховна судова влада належала Генеральному військовому суду, Генеральній військовій канцелярії, та власне гетьману. Генеральна військова рада також в особливих випадках мала повноваження суду.

Проблемою цієї системи було те, що на місцях вона значно залежала від адміністрації. Це породжувало зловживання та корупцію. Ускладнювало ситуацію і постійне втручання Генерального військового суду та Генеральної військової канцелярії, що дублюючи функції місцевих судів, явно не полегшували їх роботу. Особливий безлад відбувався в полковій канцелярії, яка мала поділити всі справи, що надходила між трьома судами, часто допускалися помилки, Генеральна військова канцелярія була завалена скаргами. Наступною проблемою була потреба вищих станів українського суспільства у запровадженні спеціальних станових судів, на зразок колишніх земських, особливо це прагнення посилилось у XVIII ст., коли з аморфної маси представників української шляхти, старшини, бунчукових та значкових товаришів поступово викристалізовується стан, як його називав, Грушевський «українського нобілітету».

В Березневих статтях 1654 року гарантувалася повна незалежність УГД від царського уряду у сфері судочинства. Проте з наступом московського самоджержавництва на українську державність втручання царських урядовців у судову систему Гетьманщини ставало дедалі системнішим. Після смерті Івана Скоропадського, незважаючи на запеклий опір наказного гетьмана Полуботка, апеляційні повноваження перетягла на себе Перша Малоросійська колегія. За гетьманства Данила Апостола наступ російського судочинства було призупинено, проте після смерті Д.Апостола (1734), у так званий період Правління гетьманського уряду, коли вищою апеляційною установою була не лише «Канцелярія Правління гетьманського уряду», а й Сенат Російської імперії. До полкових судів приставляються російські чиновники. В умовах наступу на автономію Гетьманщини знаходить ідея поширення російської судово-процесуальної та правової системи. Станом на середину 1740-х рр. за відсутності гетьмана перспективи української системи судочинства, як і перспективи української державності загалом були доволі туманними.

Судова реформа 1760-1763 рр.

Після вступу на посаду гетьмана брата фаворита цариці Єлизавети Петрівни, Кирила Розумовського, який відбувся 1750 року намітились значні зміни у судовій системі. Гетьман, як надзвичайно освічена людина, активно брався за реформування в усіх сферах, які намагався вирішувати з позицій ідей Просвітництва.

Першим кроком на шляху до реформування судової системи УГД гетьманський указ від 7 жовтня 1751 р. Гетьман наказав, щоб Генеральний військовий суд розглядав лише тяжби щодо “персон” старшини, передусім “о бране”, “бою”, прообразу честі. Тому в решті приватно-правових справ всі вони підлягали юрисдикції полкових судів. Усі спори і позови до генеральної старшини у цих питаннях спочатку розглядали ці суди, для чого вони мали сюди без затримки викликатися. Полковників, а у випадку їхньої відсутнос- ті полкову старшину, зобов'язали оголошувати про це у полках, щоб відповідачі не могли пиняти на своє незнання. Проте, за невеликою кількістю осіб, передусім генеральною старшиною і полковниками, збереглися деякіпривілеї. Зокрема, скарги на них можна було подавати виключно до ГВС, у Глухів, при тому що далеко не кожен посполитий мав час і гроші покидати господарство івирушати в таку далеку дорогу. Це положення засвідчило непослідовність та половинчастість змін.

Власне судова реформа почалася 17 листопада 1760 р. Виданням гетьманського універсалу про реорганізацію ГВС . Значна частина завдань покладалась на Генеральну військову канцелярію (ГВК), вона ж займала керівну роль у процесі реформування. Указ передбачав створення «вищої колегії ГВС» у складі 2 генеральних суддів та 10 виборних делегатів від кожного). До виборів цих представників допускалися всі землевласники та держслужбовцями, обраними могли стати представники полкової старшини, бунчукові товариші та сотники, що проживали на території полку. Ця колегія головувала на засіданнях суду, саме від її рішення залежав вирок чи постанова. Делегати обиралися строком на 1рік. Перші вибори відбулись до 10 грудня 1760 року. Наступним кроком було введення 10 січня 1761 року обов?язкової присяги для членів ГВС, а згодом усіх суддів. 5 лютого 1761 р. К. Розумовський звернувся з ордером до ГВС з приводу розгляду апеляцій на рішення ГВК. Суд гетьмана ставав касаційною інстанцією щодо рішень ГВС, а отже було законодавчо закріплено становище суду гетьмана , як найвищої судової інстанції. Для розгляду касаційних скарг колегія ГВС зобов'язувалася подавати гетьману відомості щодо змісту справи та короткі викладки резолютативної частини судового декрету. До реформи у ГВС було 4 асесори при двох суддях, натомість по ній 10 депутатів від полків виконували у ньому асесорські функції. Виборність генеральних суддів Радою старшин зумовила перехід від призначення асесорів гетьманом до їхньої виборності полковими зборами. Ці збори мали відбутися до 10 серпня, щоб з 1 вересня 1761 р. суд розпочав роботу. Фактично до участі у виборах до- пустили лише старшину. Кожний з обраних до ГВС депутатів під час слухання справ, що надходили з його полку, а також щодо нього особисто, усувалися на час розгляду справи від членства у суді. Подібне правило стосувалося і тих членів Колегії, які брали участь у розгляді справ за нижчою інстанцією, якщо потім така справа вирішувалася як апеляційна у ГВС. Саме рішення виносилося шляхом голосування, коли голоси (“воти”) подавалися по черзі від молодших суддів до старших. У разі незгоди окремих членів з рішенням більшості колегії вони могли письмово зафіксувати свою особисту думку. Рішення ГВС затверджував гетьман, ГВК до лютого 1763 р. була апеляційною інстанцією. Черговість розгляду справ встановлювалася від- повідно до порядку їх надходження, для чого існував реєстр справ. Судові рішення мали ґрунтуватися на зібраному матеріалі, що надавався в суді. Необґрунтовані припущення заборонялися. Нормативними джерелами для судових рішень визначалися імператорські укази, гетьманські універсали та ордери як джерела українського права. Внаслідок реформування ГВС набув розширеного складу та нової структури. Він складався з двох департаментів цивільного та кримінального. До кримінального надходили справи про злочини неповнолітніх, посадові злочини, що попередньо розглядалися городничими. Особливе місце займали справи, пов'язані з позбавленням прав, розгляд яких був обов'язковим навіть у тих випадках, коли підсудні були вже виправдані нижчими судами. Цивільний департамент розглядав відповідні справи за “записками” генеральної старшини, державного допоміжного банку про застави. Було взято курс на розмежування повноважень органів державного управління та місцевого самоврядування, з одного боку, та судових з другого. 25 травня 1761 р. К. Розумовський писав Сенату, що полковники мають займатися військовими справами, і хоча вони зараз втручаються у судові справи, це не є правильним і це слід було виправити.

25 грудня 1761 р. померла імператриця Єлизавета Петрівна . Реформістська діяльність гетьмана була схвально оцінена новим імператором Петром ІІІ. Були проведені зміни у середовищі генеральної старшини. У відставку К. Розумовський відправив і генерального писаря Андрія Безбородька, зробивши його генеральним суддею. На місце другого генерального судді було призначено Олександра Дублянського. Імператорським указом 30 липня 1762 р. встановлювалися нові строки попередження про апеляцію -- 3-7 днів, для подання скарги у вищий суд -- 3-10 днів. Строк для апеляційної скарги (один рік для тих, хто проживає в країні, два роки для тих, хто перебуває за її межами) встановлювався після оголошення “решительного определения”. Коли минали встановлені строки, апеляційна скарга не приймалася. Якщо ж це траплялося з поважних причин, раво на апеляцію могло бути відновлене на загальних підставах.

29 грудня гетьман спеціальним ордером наказав ГВС подати йому відомості про справи, вирішені з 10 вересня до 24 грудня. Це негайно виконали. Сюди потрапили справи про колодників, справи між козаками за ґрунти, ліс, луки, а також спадщину. Чимало справ надійшло з полків, їх вирішення ґрунтувалося на результатах полкового розслідування і їх у попередній реєстр не внесли (резолюції у них наклали зверху попередніх рішень, а не на окремих листах), тому з них склали окремий перелік для доповіді гетьману. Однак, після приходу до влади Катерини ІІ, становище Гетьманату та його репрезентанта погіршилося. 3 грудня 1762 р. імператриця наказала генерал-прокурору А. Глєбову перевести створену для розгляду скарг на гетьмана комісію з Санкт-Петербурга в Москву. Ці тривожні симптоми не могли залишитися не поміченими, навіть зважаючи на періодичні щедрі дарунки “благодійниці”.

Проведений у 1763 р. В Глухові з'їзд старшини засвідчив істотні розбіжності у поглядах козацької верхівки на шляхи реформування правової моделі Гетьманату. У ньому взяли участь по 2 полкових старшини і 2 сотники від кожного полку, 56 бунчукових і 38 військових товаришів [1;57] . Лунали і вимоги відновити Генеральну військову раду, статутові суди -- земські гродські та підкоморські, встановити трибунал як апеляційну інстанцію, закінчити кодифікацію права, повернути всі права і привілеї часів Б. Хмельницького . У 60-х роках ХVІІІ ст. активізувалася спроба розбудувати власну політичну систему з відповідною судовою інстанцією -- трибуналом . Показово, що на старшинській раді, яка зібралася у листопаді у Глухові, серед пунктів, покладених в основу чолобитної на ім'я імператриці, на третьому місці були “суди і трибунали”. Після повернення з Санкт-Петербурга, 19 листопада 1763 р. К. Розумовський видав універсал, виклавши програму створення нових судових установ. Передбачалося утворити на території кожного полку по два (один мав діяти у полковому, другий -- в одному з сотенних міст) земських і два підкоморських суди [1;57]. У кожному полку встановлювався під головуванням полковника один гродський суд, який, власне, і мав замінити колишній полковий. Крім традиційних виборних посад у новостворених судах уводилася посада возного, який обирався з числа значкових товаришів і сотенних старшин . Земські судді, підсудки і писарі земських судів, згідно з цим універсалом, складали присягу, текст якої зберігався у кожній полковій канцелярії. Посади членів земського суду були пожиттєві. Лише за тривалої їхньої відсутності проводилися вибори тимчасових земських суддів. У судовому засіданні обов'язково брали участь усі три члени суду, але вирішували справу суддя і підсудок, а писар лише доповідав у справі і виконував секретарські функції. З грудня 1763-го і впродовж 1764 р. було створено повіти і проведено вибори земських суддів, підсудків і писарів, підкоморників і коморників, а також призначено возних .У зв'язку з проведенням судової реформи кожний полк поділили на два повіти (загалом двадцять: Козелецький, Остерський, Чернігівський, Мглинський, Стародубський, Погарський, Глухівський, Батуринський, Ніжинський, Переяславський, Золотоніський, Прилуцький, Іваницький, Лубенський, Роменський, Гадяцький, Зінківський, Миргородський, Остапівський, Полтавський). Земські суди розглядали питання про поділ майна між родичами, боргові зобов'язання, заставні маєтності, оранку чужих земель, втечу слуг тощо. Широкі повноваження цих установ зумовили будівництво спеціальних приміщень для них. ГВК отримала спеціальні пропозиції полків. Так, Переяславський полк запропонував побудувати для судів відповідні приміщення -- будинки з чотир- ма великими кімнатами у Переяславі і Золотоноші і одне -- по одному -- охоронному. У березні 1764 р. з канцеляристів взяли підписки про заборону розголошення будь-кому матеріалів справ. Згідно з ордером ГВК від 7 липня 1764 р. в усіх полках мали бути підкоморії. При кожному з останніх за їх вибором у кожному повіті мав бути один-два комірники зі шляхти (осілих) для запису позовів та підписування викликів до суду, а також писар з записувачем (“писцом”). Виділялися необхідний папір і сургуч, а також необхідна кількість козаків для розвозу позовів і повісток (викликів до суду). Ці комірники мають вико- ристовуватися підкоморіями лише для самих простих і незначних справ, межувань, розправ. Тому гетьман наказав у всіх повітах визначити комірників (одного-двох) за їхньою згодою і представити гетьману для визначення щодо призначення писарів для підкоморських судів (у полкових канцеляріях і судах полкових канцеляристів мало бути по 10, а в більших -- по 16 полкових канцеляристів з визначеною річною платнею від Військового скарбу). Оскільки з компетенції полкових судів вилучалася значна частина справ, що давало можливість перевести частину його службовців у нові установи. Тільки 2 липня 1764 р. в Прилуцький земський суд з Прилуцької полкової канцелярії оголосили: а) про відведення у Прилуках “обивательського” будинку під засідання земського суду надіслано ордер канцелярії у міську ратушу; б) щодо виділення “ходаків” і охорони, копій рішення полкової канцелярії про поділ полку на два судові повіти, а також присяг членів земського суду (судді, підсудка і писаря) відмовлено. Крім того, копію гетьманського ордеру вислали в суд “крайне несправочную”, з низкою помилок, зроблених при копіюванні і підписану канцеляристами, а не завірену власноручно полковим старшиною. 1 липня 1764 р. Прилуцький земський суд (прилуцький земський суддя Яків Величко, прилуцький земський підсудок Василь Огронович) доповів у ГВК гетьману, що діяльність нової інституції неможлива через незабезпеченість новими приміщеннями, козаками для охорони, а також відсутність двух “ходаков” для різних відряджень та викликів у суд. 28 липня 1764 р. Яків Величко та Василь Огронович доповідали гетьману, що послані з ГВС укази з різних справ та самі “челобитницькі справи” зберігаються в приватному будинку без належної охорони. Особливо відчувалася відсутність рішення про поділ полку на повіти, а також, відповідно, копії гетьманського універсалу про утворення земських судів. Полкова канцелярія помешкання хоча і виділила, але за відсутністю охорони земський суд не наважився перевести туди всі документи. Тому вони просили гетьмана втрутитися у ситуацію і зобов'язати полкову канцелярію надати необхідну охорону і двох “ходаків”, видати, відповідно, документи, завірені старшиною (завірення -- “закрепа”) і виконувати вимоги без затягування і “переписок”. Не завжди судові новації та авторитет нових судів сприймався беззаперечно. Так, погарський сотник Соболевський фактично проігнорував виклик земського суду через возного Семена Коропського за позовом погарських міщан Дем'яна, Левка і Романа Леванд про забрання силою у них сотником сіна. Соболевський кинув виклик до суду в очі возному і погрожував побити. Тому возний залишив позов на вікні будинку сотника. Сотник, всупереч гетьманським універсалам, продовжував чинити суд над козаками. Для приведення його у послух на місце ГВС вирядив військову команду з Стародубської полкової канцелярії. Гетьман, розглядаючи подання ГВС, визнав 11 вересня 1764 р. такі дії ГВС порушенням, зобов'язавши полкові та сотенні канцелярії у майбутньому виконувати тільки ті рішення ГВС, які вчинені згідно з “Правами” [3;162].

Висновки

судовий реформа гетьманат

Кирилові Розумовському, одному із найпрогресивніших українських гетьманів недовго судилось співіснувати з Катериною ІІ, метою правління якої було створення сильної централізованої держави. І зрештою, під тиском уряду Російської імперії , гетьман у 1764 році зрікається булави в обмін на титул, пенсію та спокій. Створена ним система правосуддя проіснує трохи менше, як автономія Гетьманщини (до 1781 року) , і була замінена загальноросійською 1780 року. Земські ж суди проіснували в первозданному вигляді до 1782 р., а після відновлення Павлом І у 1796 р. - до 1831 року, схожа ситуація була і з підкоморськими судами, які проіснували до 1840 року [2;110].

Отже, судова реформа, проведена під час гетьманування останнього українського гетьмана, в 1760-1763 рр. була однозначно визначним досягненням українських правових традицій. По-перше, вона зупинула. просування російської системи судочинства на терени України. По-друге, було вперше за історію судочинства у УГД місцевий суд було відмежовано від адміністрації, що припинило довгу історію зловживань. Було в межах української козацької державності вперше створено становий суд відновлено колишні земські шляхетські суди, було створено деякі нові інститути такі, як Головний трибунальний суд тощо. Важливим були також такі речі, як відновлення довіри до суду серед населення та відновлення юридичних посад правників адвокатів, возних тощо.

Але з іншого боку, реформа була кроком на 150 років назад , замість того, щоб створити щось нове і краще повернулись до старого і перевіреного. Багато дослідників (Пашук, Бойко) також акцентують увагу на вже надто прошляхетській орієнтації реформи.

Проте, незважаючи на деталі, судову реформу 1760-1763 рр. разом із «Правами, за якими судиться малоросійський народ» можна розглядати як беззаперечні докази високого рівня розвитку правової думки в Україні XVIII ст.

Список використаних джерел

1. Андрій Пашук. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст.. Львів: Видавництво Львівського університету, 1967, 180 с.

2. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини: навчальний посібник для студентів вищих і середніх юридичних навчальних закладів та факультетів. Львів: Світ, 2000, 120 с.

3. Б.Й. Тищик, І. Й. Бойко. Історія держави і права України: акад. курс : підручник. К.: Ін Юре, 2015, 808 с.

4. В. В. Омельчук. Судова реформа 1760-1763 років: основні етапи та наслідки( у складі «Наукового вісника МАУП» за 2012 рік). К. : Видавництво Міжрегіональної академії управління персоналом, 2012, 157-163 с.

5. Дані з Інтернет-ресурсу URL: http://pidruchniki.com/12160411/pravo/sudova_reforma_1760-1763

Размещено на Allbest.ru