Зміст і межі здійснення права приватної власності

Законом України “Про форми власності на землю” від 30.01.92 р. було запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Суб'єктами права приватної власності на землю законодавство України визнає громадян України (іноземці такого права не мають), яким земельні ділянки надають для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, дачного і гаражного будівництва.

Відповідно до ст. 17 ЗК України, власники земельних ділянок протягом 6-ти років з часу набуття права власності не вправі продавати або відчужувати іншим способом належні їм земельні ділянки, крім передачі їх у спадщину або місцевій раді на тих же умовах, на яких вони були отримані. Таким чином, суттєво обмежено правомочності власника щодо користування земельною ділянкою. Згідно ст. 28 ЗК України, підставами припинення права приватної власності на земельну ділянку можуть бути:

систематичне невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством;

використання земельної ділянки способами, що приводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного чи радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарських потреб, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб.

Не менш складним є питання щодо правого режиму земель, що отримуються громадянами внаслідок реформ в агропромисловому комплексі. Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва” від 10.11.94 року було запроваджено земельні сертифікати (паї), що видавались громадянам на право приватної власності на земельну частку. При цьому було встановлено, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, застави. Але згідно Закону України “Про угоди щодо відчуження земельних часток (паїв), засвідчених земельним сертифікатом” від 18.01.2001 року, власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо їх відчуження, крім передачі у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних чи громадських потреб.

Таким чином, як бачимо, існують встановлені законодавством щодо права приватної власності, що виступають в якості обмежень права і суттєво впливають на його зміст, обсяг правомочностей власника і порядок їх здійснення.

Висновок

У даній роботі було розглянуто питання щодо змісту та меж здійснення права приватної власності, розглянуто ряд проблем, що існують в цій сфері. Хотілось би звернути увагу, що після розгляду кожного проблемного питання, я, там де це було можливим, робив певні узагальнення чи підсумки і намагався висловити свою точку зору. Тепер, очевидно, слід ще раз коротко підвести підсумки.

Право власності є одним з основних правових інститутів правової системи кожної країни. Він має визначальне значення для всього цивільного права. В умовах ринкової економіки приватна форма власності відіграє домінуючу роль.

Власність є категорією економічною, а право власності - юридичною. Сутністю економічних відносин власності є привласнення або належність матеріальних благ певним суб'єктам. Будучи врегульованими правовими нормами, економічні відносини власності набувають правового характеру. У вітчизняній юридичній науці термін “право власності” вживається в об'єктивному і суб'єктивному значеннях. Право власності в об'єктивному значенні являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини власності в тій чи іншій правовій системі. Суб'єктивне право власності являє собою певні можливості поведінки особи (власника), що ґрунтуються на нормах права. Історично право приватної власності в юридичному розумінні формується протягом тривалого часу. Очевидно, виникнення права приватної власності можна констатувати з виникненням розуміння юридичної належності речі особі тобто з чітким усвідомленням юридичного зв'язку між річчю та особою, прав особи на річ і обов'язку всіх інших осіб не порушувати це право.

Суб'єктами права приватної власності за чинним законодавством України є фізичні особи. Про розширення цього кола суб'єктів за рахунок юридичних осіб недержавних форм власності ведеться наукова дискусія. Обсяг дієздатності фізичних осіб має вплив на обсяг правомочностей власника (насамперед, правомочностей щодо користування і, особливо, розпорядження майном).

Питання про об'єкти права приватної (чи іншої форми власності) є дискусійним. Традиційно у науковій думці утвердилось розуміння об'єктів як речей матеріального світу. На противагу цьому висуваються думки про те, що з юридичного боку об'єктом права власності є не річ, а право, або, що річ як об'єкт права власності є не лише частиною природи, але і певним юридичним утворенням. Іншим спірним питанням є залучення до сфери об'єктів речових прав не лише речей, але і майнових вимог. На мою думку, саме така тенденція спостерігається щодо об'єктів такого речового права як застава. А в принципі, можна вести мову про те, що об'єктами речових прав можуть бути будь-які суспільні блага, що залучені в цивільний оббіг і можуть відчужуватись, тобто переходити від однієї особи до іншої.

Що стосується змісту права власності в суб'єктивному розумінні, то він традиційно розуміється як тріада правомочностей власника. “Новим віянням” є розуміння права власності як “в'язки правомочностей” і концепція розщеплення права власності. Тобто власник, як правило, не має усіх правомочностей щодо свого майна. Це є противагою уявленням про право власності як абсолютну владу особи над річчю, що розвивались римськими юристами.

Щодо меж права приватної власності, то, на мою думку, вони поширюються доти, доки у власника зберігаються інтереси, що підлягають правовому захисту.

Право власності і здійснення права власності співвідносяться між собою як можливість певної поведінки і конкретні форми її прояву. Межами здійснення права приватної власності є межі, встановлені законом, а також права та законні інтереси третіх осіб. При цьому власник зобов'язаний використовувати лише такі форми реалізації права, що не будуть кваліфікуватись як зловживання правом, тобто використання прав на шкоду інтересам суспільства або окремих осіб.

Поряд з тим, що право приватної власності є обмеженим певними рамками в силу своєї соціально-правової природи, існують обмеження і іншого характеру. Законодавець, виходячи з тих чи інших міркувань, встановлю додаткові обмеження права власності. Ззовні ці обмеження проявляються у особливостях правового режиму тих чи інших об'єктів права власності (землі, інших об'єктів нерухомості, об'єктів тваринного світу, цінних паперів тощо). Як правило, такі обмеження встановлюються з врахуванням специфіки, суспільної цінності окремих об'єктів. Проте такі обмеження можуть стосуватись окремих суб'єктів чи категорії суб'єктів або видів правовідносин (це зокрема, проявляється у специфіці режимів спільної сумісної чи спільної часткової власності).

Дещо іншу юридичну природу має явище, що носить назву “обтяження права власності”. Право власності як найбільш повне речове право обтяжують речові права на чужі речі. По суті, вони являють собою певні вилучення загального обсягу права власності окремих правомочностей власника на користь третіх осіб. Обтяження, на відміну від обмежень, стосуються саме суб'єктивного права. З припиненням дії обтяжень право власності відновлюється в повному обсязі (так звана “еластичність права власності”).

Використана література

Конституція України - К.: Знання, 2006.

Цивільний кодекс України - К.: Правові джерела, 2007 р.

Земельний кодекс України - К.: Правові джерела, 2007 р.

Гражданский кодекс Российской Федерации - М., 2008.

Закон України “Про власність” від 7.02.91 р.

Закон України “Про підприємництво” від 7.02.91 р.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91 р.

Закон України “Про форми власності на землю” від 30.01.91р.

Закон України “Про заставу” від 2.10.91 р.

Закон України “Про угоди щодо відчуження земельних часток (паїв), засвідчених земельним сертифікатом” від 18.01.07 р.

Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискореня земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10.11.09 р.

Проект Цивільного кодексу України // Українське право, 2006 р., ч, 2.

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності ” від 22.12.06 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про корисливі злочини проти права приватної власності ” від 25.12.08 р.

Правові позиції Верховного Суду України щодо розгляду окремих категорій цивільних справ (право приватної власності) // Бюллетень законодавства і юридичної практики України, 2008 р., № 8.

Агарков М.М. Проблемы злоупотребления правом в советском гражданском праве - М., 2006.

Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право, 2009 р. № 10.

Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні - К.: Істина, 2009.

Бернхем В. Вступ до права і правової системи США - К.: Україна, 2009.

Блага І. Обмеження права власності // Право України, 2000. №1.

Гражданское право. Ч. І / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева - М.: ТЕИС, 2006.

Гражданское право. Часть первая / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева- М.: Юристъ, 2007.

Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав - М.: Статут. 2006 г.

Дождев Д.В. Римское частное право - М, 2007.

Єфимова Л.Г. О соотношении вещных и обязательных прав // Государство и право, 2008, № 10.

Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право. - К.: Наукова думка, 2006 р.

Зенин С. Гражданское и торговое право капиталистических стран - М.: МГУ, 2006.

Иоффе О.С., Грибанов В.П. Пределы осуществления субъективных гражданских прав // Советское государство и право, 1964 № 7.

Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права - Л. ЛГУ, 1974.

Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории - М., 1985

Ландкоф С.Н. Основи цивільного права - К.: Радянська школа, 1948

Мейер Д.И. Русское гражданское право Ч. І І - М., 2007

Пидопригора А.А. Основы римского гражданского права - К.: Вентури, 2006.

Підопригора О.А. Захист володіння за римським приватним правом // Право України, 2009 № 7

Паламарчук І. Власність у перехідному до ринку суспільстві // Право України, 2008 № 2.

Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права - М.: Статут, 2008

Покровский И.А. История римского права - М.: Статут, 2009

Право власності в Україні / Під ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової - К.: Юрінком Інтер, 2006

Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского - М.: Юристъ, 2006

Савельев В.А. Право собственности в классической римской юриспруденции // Советское государство и право, 2007, № 12

Санфилиппо Ч. Курс римского частного права - М.: БЕК, 2006

Скловский К.И. Собственность в гражданском праве - М., 2006

Советское и иностранное гражданское право (проблемы взаимодействия и развития) - М.: Наука 2009

Субъекты гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся - М.,1984

Суханов Е.А. Лекции о праве собственности - М.: Юридическая литература 2010

Тищик Б.Й., Орач Є.М. Основи римського приватного права - Львів: ЛДУ, 2006.

Халфина Р.О. Современный рынок. Учебное пособие по гражданскому и торговому праву зарубежных стран - М., 2008

Цивільне право. Частина перша - К.: Вентурі, 2007

Цивільне право України. Частина перша / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової - К.: Юрінком Інтер, 2007

Щенников В.Г. Вещные права в гражданском праве России - М.:, БЕК, 2006

Размещено на Allbest