Кримінально-правова відповідальність за зґвалтування

Вчинені особою зґвалтування, за які вона не була засуджена, можуть містити обтяжуючі обставини, передбачені як однією, так і різними частинами ст. 152 КК. Від цього залежить остаточна кваліфікація дій такої особи. Тут можливі такі основні варіанти:

перше вчинене особою зґвалтування взагалі не містить обтяжуючих обставин, а всі наступні - не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч. 3 чи 4 ст. 152 КК; тоді остаточна кваліфікація дій особи (в тому числі і першого злочину) відбувається лише за ч.2 ст. 152 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення ознаки повторності;

усі вчинені особою зґвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч. 3 ст. 152 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 3 ст. 152 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 3 ст. 152, і ознаки повторності; такий підхід зберігається і тоді, коли всі вчинені особою зґвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч. 4 ст. 152 КК;

перше вчинене особою зґвалтування взагалі не містить обтяжуючих обставин, а наступні містять обтяжуючі обставини, передбачені ч. 3 та (або) ч. 4 ст. 152 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 3 ст. 152 та (або) ч. 4 ст. 152 КК з інкримінуванням у формулюванні звинувачення щодо другого і наступних злочинів, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 3 чи 4 ст. 152 КК, ознаки повторності; кваліфікувати дії особи в таких випадках ще й за ч. 2 ст. 152 КК не потрібно;

перше вчинене особою зґвалтування містить обтяжуючі обставини, передбачені ч. 3 чи ч. 4 ст. 152, а серед наступних є такі, які зазначених обтяжуючих обставин не містять; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152 або (та) ч. 4 ст. 152 і ч. 2 ст. 152; останній склад злочину "представляє" у формулі кваліфікації ті зґвалтування, які не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч. 3 чи ч. 4 ст. 152 КК [13, с. 22].

Якщо серед вчинених особою зґвалтувань одні були закінченими злочинами, а інші незакінченими, а також якщо в одних випадках особа була виконавцем (співвиконавцем) зґвалтування, а в інших - іншим його співучасником, вчинене завжди кваліфікується за сукупністю злочинів із урахуванням наведених вище варіантів.

Наступним кваліфікованим видом зґвалтування є вчинення цього злочину групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої, що передбачено у ч. 3 ст. 152 КК. Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце за наявності наступних ознак. По-перше, у виконанні об'єктивної сторони зґвалтування беруть безпосередню участь дві або більше особи; до того ж треба сказати, що вони не обов'язково мають бути суб'єктами цього злочину і навіть можуть бути особами, що не підлягають кримінальній відповідальності (наприклад, малолітні особи віком до 14 років, або неосудні, що можуть бути до злочину батьками, іншими родичами, знайомими); по-друге, ці особи діють погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту принаймні однією з них, при цьому попередня змова (до початку зґвалтування) не є обов'язковою. До цієї ознаки треба додати, що в окремих випадках знову ж таки при участі у зґвалтуванні неосудних осіб, погодженість дій може не мати місця. Третьою ознакою групового зґвалтування є спрямованість погоджених дій учасників злочину як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих. Якщо існує єдність умислу щодо зґвалтування кількох потерпілих одночасно чи через незначний проміжок часу, таке зґвалтування є єдиним (одиничним) злочином. До всього вище наведеного Пленум Верховного Суду України дав керівні роз'яснення з приводу кваліфікації деяких конкретних випадків зґвалтування, вчиненого кількома особами. Так, якщо винні особи діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них мав на меті й зґвалтував одну потерпілу, дії кожного кваліфікуються як зґвалтування, вчинене групою осіб. Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, мають розглядатись як співвиконавство у цьому злочині.

Ч. 3 ст. 152 КК передбачає як кваліфікований вид зґвалтування злочин, вчинений проти неповнолітньої. Вік потерпілої у даному випадку має становити від 14 до 18 років. При цьому кваліфікація вчиненого винним зґвалтування за ч. 3 ст. 152 КК можлива лише у випадках, коли він знав або допускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою, а так само коли він міг і повинен був це передбачити. Тобто якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, її неповнолітній вік не зможе бути підставою для кваліфікації зґвалтування за ч.3 ст. 152 КК.

У цьому питанні доречно зупинитися трохи на об'єкті злочину зґвалтування неповнолітньої, тобто на тому, що дуже часто потерпілі не тільки не намагаються протистояти посяганню на їх статеву недоторканність, але й своєю поведінкою у певній мірі сприяють скоєнню злочину. В одних випадках потерпілі видаються занадто довірливими (про таку поведінку вже йшла мова вище), в інших - виявляється вражаюча сексуальна необізнаність, що зумовлена "суворістю" сімейного виховання, коли питання взаємин статей свідомо замовчується.

В третіх випадках неадекватна поведінка визначається наївністю потерпілих, відсутністю життєвого досвіду, що не дозволяє їм визначити дії ґвалтівника, ще на ранніх стадіях злочину, як небезпечні та для себе загрожуючі.

Дівчата часто видаються неготовими до подібної кримінологічної ситуації, не знають, як вести себе зі злочинцем, як надати йому опір. Цьому повинні вчити своїх неповнолітніх доньок батьки, не чекаючи їх віку, коли вони "самі все зрозуміють". Якщо батьки не мають змоги знайти в собі потрібні слова чи час для подібних бесід, їм надається можливість хоча б привести доньок до секцій самооборони, де їх професійно навчать захищати себе. До того ж існують різноманітні психологічні служби,де до кожної дівчини підбирається окремий підхід та розробляється програма роботи з її особистістю для виховання в ній сильних рис характеру. Бо нерідко неадекватна поведінка потерпілої обумовлена її індивідуально-психологічними особливостями.

У деяких неповнолітніх потерпілих у родині сформовані установки без критики відноситися до вимагань збоку дорослих, і у випадках зґвалтування вони виконують все, що "дорослі" до них пред'являють. Тож як тут не звертатися до проблем статевого виховання у родинах? Або ще страшнішими є ситуації, коли потерпілі не заявляють про здійснений злочин, бо бояться своїх батьків, які за "репутацію родини" здатні покалічити свою дитину. Неправильне відношення до дівчини-підлітка з боку батьків можуть сформувати специфічні індивідуально-психологічні особливості, які потім, протягом всього наступного життя, міцно впливають на особливості поведінки, в тому числі і в кримінальній ситуації [12, с. 109].

Не можна, звичайно, нехтувати і випадками, коли сама поведінка потерпілих має провокаційний характер і інколи ініціює сексуальні притязання винних, збуджуючи та розтормажуючи їх, а інколи народжує установки на специфічне тлумачення цієї поведінки.

Що стосується ч. 4 ст. 152 КК, то нею передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само зґвалтування малолітньої.

Особливо тяжкими наслідками зґвалтування можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування. Тобто якщо систематизувати усі наведені прояви особливо тяжких наслідків, можна зробити висновок, що такими наслідками є:

1) смерть потерпілої, що знаходиться у причинному зв'язку зі зґвалтування (замахом на нього), в тому числі смерть внаслідок самогубства потерпілої, єдиною чи основною причиною якого було її зґвалтування;

2) тяжке тілесне ушкодження, спричинене потерпілій в процесі її зґвалтування (замаху на нього) чи одразу після цього, крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння; таке ж тяжке тілесне ушкодження, що є наслідком спроби потерпілої вчинити самогубство, єдиною чи основною причиною чого було її зґвалтування;

3) зараження потерпілої вірусом імунодефіциту людини або сифілісом у процесі її зґвалтування (замаху на нього).

Форма вини щодо окремих проявів особливо тяжких наслідків зґвалтування може впливати на остаточну кваліфікацію дій винного. Заподіяння потерпілій смерті з необережності, умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження (крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння), заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася її смерть, охоплюється ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119, 121, 128 і т.д. не потребує.

Зґвалтування малолітньої має місце тоді, коли злочин спрямований проти дівчини, якій на момент його вчинення не виповнилось 14 років. Суб'єктивне ставлення винного до віку потерпілої характеризується такими ж особливостями, як і при зґвалтуванні неповнолітньої.

Треба розмежовувати основний зміст поняття безпорадного стану потерпілої (особа не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею лій або не могла чинити опір насильнику) і окремі прояви такого стану, одним із яких може бути малолітній вік потерпілої. Очевидно, що є різниця між згодою на вступ у статеві зносини, яку дає дівчина, що досягла 13 років 10 місяців, і такою ж згодою з боку семирічної дівчинки. У першому випадку питання про безпорадний стан потерпілої треба вирішувати, виходячи з індивідуальних особливостей її розвитку і керуючись, перш за все, основним змістом цього поняття, а в другому про безпорадний стан потерпілої дійсно свідчить сам її вік. У юридичній літературі давно пропонувалося встановити вік, недосягнення якого розглядалося б як презумпція наявності безпорадного стану потерпілої, і вже тоді за орієнтир було взято не 14, а 12 років. З урахуванням розвитку соціуму та його окремих індивідів слід також звертати увагу на особливості розвитку кожної окремої потерпілої, бо навіть у віці 12 років дівчина може або зовсім не уявляти, що собою являє інтимна сфера людського життя, або бути вже в фізичному розумінні жінкою і дійсно давати добровільну згоду на статеві зносини. Від цих відмінностей залежить і психічне відношення потерпілої до скоєного злочину та наслідки пережитого для неї, як і взагалі у всіх жертв зґвалтування.

ВИСНОВКИ

Провівши дослідження кримінальної відповідальності за зґвалтування, можемо зробити наступні найважливіші висновки, які містять в собі вирішення теоретичних та практичних проблем, пов'язаних із кримінальною відповідальністю за зґвалтування:

Статеві злочини як протиправні посягання на свободу та недоторканність людини спричинюють шкоду правам, свободам та інтересам людини, суспільства та держави. У чинному Кримінальному кодексі України протиправні статеві (сексуальні) посягання передбачені статтями 152-156. Взагалі ж статевими злочинами прийнято називати злочини, що відносяться до області статевих відносин.

Найбiльш розповсюдженою та вiдповiдаючою колу статевих злочинiв є їх тричленна класифiкацiя, що була накреслена в загальних рисах Л.О. Сердюком:

1) статевi злочини, що посягають на статеву свободу жiнки (до них треба вiднести зґвалтування, задоволення статевої пристрастi неприродним способом, примушування жiнки до статевого зв'язку);

2) статевi злочини, що посягають на нормальний статевий розвиток неповнолiтнiх (статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi, розбещення неповнолiтнiх);

3) iншi статевi злочини.

Зґвалтування є найбiльш тяжким та небезпечним статевим злочином. Громадська небезпека зґвалтування мiститься у виключнiй аморальностi та цинiчностi дiй злочинця. Воно може спричинити серйозну шкоду здоров'ю жiнки, завдає їй моральну травму, грубо принижує її гiднiсть, посягає на її статеву свободу, а якщо потерпiла є малолiтньою або не досягла статевої зрiлостi - на її статеву недоторканнiсть.

Кримiнальний кодекс України дає визначення зґвалтування в ч.1 ст. 152: "Зґвалтування, тобто статевi зносини з застосуванням фiзичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпiлої…та покарання, яке застосовується до злочинця: "позбавлення волi на строк вiд 3 до 5 рокiв". Безпосереднiм об'єктом зґвалтування є статева свобода i (чи) статева недоторканнiсть особи жiночої статi в частинi, що стосується природних статевих відносин. Зґвалтування з об'єктивної сторони виявляється у вчиненні статевого акту з потерпілою у природній формі, яке поєднується із застосуванням фізичного насильства, із застосуванням погрози та із використанням безпорадного стану потерпілої. Кожна із зазначених "додаткових" дій перебуває зі статевим актом у певному зв'язку - саме вона перетворює останній у посягання на статеву свободу і (чи) статеву недоторканність потерпілої. Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується виною у вигляді прямого умислу. Що стосується зґвалтування, вчиненого із застосуванням фізичного насильства чи погрози, то безумовно: особа усвідомлює, що вчиняє статевий акт з потерпілою всупереч її волі, застосовуючи для цього фізичне насильство чи погрозу, і бажає такий статевий акт вчинити. А ось стосовно зґвалтування, вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої, то психічне ставлення винного до перебування потерпілої в такому стані може бути різним.

Суб'єктом зґвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - є осудна особа чоловічої статі, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються особи, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років.

Кваліфіковані види зґвалтування передбачені в ч. 2, 3, 4 ст. 152 КК - зґвалтування, вчинене повторно або суб'єктом якого є особа, що раніше вчинила такий злочин, вчинення цього злочину групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої, зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само зґвалтування малолітньої.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ ТА ІНШИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

3. Андреева Л.А., Константинов П.Ю. Влияние жестокости преступного поведения на уголовную ответственность. - СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс", 2002. - 210 с.

4. Андреева Л.А., Цэнгэл С.Д. Квалификация изнасилований. Учебное пособие. - СПб.: Изд-во С.-Петербург. юрид. Ин-та Генеральной прокуратуры РФ, 2004. - 68 с.

5. Борисов В.І., Дорош Л.В. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (коментар до законодавства)// Форум права. - 2006. - №1. - С. 4-15.

6. Будякова Т.П. Индивидуальность потерпевшего и моральный вред. - СПб.: Изд-во Р.Асланова "Юридический центр Пресс", 2005. - 249 с.

7. Вереша Р.В. Суб'єкт злочинного діяння за кримінальним законодавством зарубіжних держав// Кримінальне право України. - 2006. - № 3. - С. 40-49.

8. Головлев Ю.В. Уголовная ответственность за изнасилование: проблемы квалификации и применения // Закон и право. - 2004. - № 10. - С. 36-40.

9. Голяк Л.В.Порівняльне правознавство: Курс лекцій/ Л.В. Голяк, А.С. Мацко, О.В. Тюріна. - К.: МАУП, 2004. - 200 с.

10. Есаков Г.А. Сравнительное правоведение в области уголовного права и типология уголовно-правовых систем современного мира// Российское право в интернете. - 2006. - № 2 [Електронный ресурс]. - Режим доступа: http://rpi.msal.ru/prints/200602for_law1.html.

11. Иванова В.В. Преступное насилие: Учебное пособие для вузов. - М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. - 83 с.

12. Игнатов А.Н. Квалификация половых преступлений. - М.: Юрид. лит., 1999. - 255 c.

13. Кондрашова Т.В. Квалификация изнасилований. - Свердловск, 1998. - 84 с.

14. Коняхин В.П. Система половых преступлений и перспектива ее совершенствования. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. - 576 с.

15. Косенко С. Захист неповнолітніх потерпілих віл статевих злочинів (на прикладі кримінального законодавства зарубіжних країн)// Право України. - 2003. - № 2. - С. 35-38.

16. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів// Право України, 2002. - № 5. - С. 41-45.

17. Криминальная сексология/ Под. ред. Ю.М.Антоняна. - М.: Спарк, 1999. - 464 с.

18. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. - К.: Юрисконсульт, 2006. - 1048 с.

19. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій. / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2001. - 544 с.

20. Кримінальне право України. Загальна частина/ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. - К., 2004. - 352c.

21. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти/ За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. - 416 с.

22. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.

23. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін. - К.: Ін Юре, 2003. - 1196 с.

24. Крылова Н.Е., Серебреникова А.В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии. - М., 1998. - 192 с.

25. Лановенко І.І. Концепція ранньої профілактики статевих злочинів: Автореф. дис. …к.ю.н. - К., 1995. - 23 с.

26. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

27. Мачужак Я.В. Відповідальність за статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх// Вісник Верховного Суду України. - 1997. - № 3(5). - С. 52-60.

28. Меркурьев В.В. Некоторые вопросы квалификации сексуальных преступлений// Следователь. - 2001. - № 5. - С. 7-8.

29. Навроцький В.А. Вопросы квалификации насильственных преступлений по проекту УК Украины// Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів наук.-практ. конф. - Харків: ПФ "Книжкове видавництво "Лестивця Марії", 2001. - 246 с.

30. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/ За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

31. Панов Н.И. Понятие насильственного преступления по законодательству Украины// Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні. - Х., 2001. - С. 5-12.

32. Пудовочкин Ю. Насильственные половые посягательства на лиц, не достигших 14 лет// Законность. - 2002. - № 4. - С. 46-47.

33. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности). - М.: Юристь, 2000. - 448 с.

34. Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканності особи// Право України. - 1999. - № 5. - С. 74-75.

35. Сердюк Л. О понятии насилия в уголовном праве// Уголовное право. - 2004. - №1. - С. 51-52.

36. Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru