Травматизм і захворювання у галузі освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Травматизм і захворювання у галузі освіти"

професійний захворювання вчитель стрес

Вступ

Здоров'я людини є одним із найважливіших соціальних чинників, що свідчить про загальне здоров'я суспільства, сприятливі екологічні умови, ефективність системи виховання, освіти та організації виробництва. Здоров'я тісно пов'язане з професією людини, її руховою активністю, харчуванням, звичками, характером відпочинку, психоемоційним станом, тобто способом її життя.

Професійне здоров'я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, реалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров'ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Неблагополуччя психологічного здоров'я, доформац3ії особистості педагога, прояви синдрому згорання впливають на здоров'я учнів. Тому проблема збереження і зміцнення здоров'я вчителя повинна бути однією з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових [1, 36].

Здоров'я дорослої людини формується з дитинства. Відомості про захворювання дітей є одним із основних мірил в оцінюванні стану здоров'я дитини та ефективності засобів його збереження. Відомо також, що будь-яка травма, отримана дитиною, - це стрес. Якщо ж дитина була травмована в школі, серйозним переживанням піддається педагог, на уроці якого вона сталася, адміністрація, а часом і весь шкільний колектив.

Травматизм у галузі освіти

Травмою (грец. trauma - пошкодження, поранення) називають порушення анатомічної цілісності чи фізіологічних функцій тканин чи органів людини, викликане раптовим зовнішнім впливом.

Відповідно до виду впливу травми поділяють на:

1. механічні (удари, переломи, рани та ін);

2. теплові (опіки, обмороження, теплові удари);

3. хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха);

4. електричні, комбіновані та ін (наприклад, спричинені будь-яким випромінюванням) [3, 180].

Причинами травм можуть бути порушення правил та інструкцій з безпеки, небажання виконувати вимоги безпеки, нездатність їх виконати. В основі цих причин травматизму лежать психологічні причини (критичне ставлення до технічних рекомендацій, інструкцій, небажання їх виконувати; незнання норм і способів забезпечення безпеки, правил експлуатації устаткування; невиконання правил та інструкцій з безпеки через невідповідність психофізичних можливостей людини (недостатня координація руху і швидкість рухових реакцій, поганий зір тощо) вимогам даної роботи та ін.). [4, 54].

У навчальних закладах травматизм, здавалося б, не мав би бути таким поширеним явищем, однак тут, крім дорослих, перебувають і діти, які часто забувають про засоби безпеки.

Серед працівників школи найчастіше травмуються прибиральники службових приміщень, оскільки їх робота передбачає виконання фізичних завдань, пересування предметів тощо. Зазвичай травмуються працівники у віці 50-59 років.

В основному випадки виробничого травматизму серед дорослих у закладах освіти трапляються через організаційні причини (невиконання посадових обов`язків, порушення вимог охорони праці, виробничої дисципліни тощо), рідше - з технічних або психофізіологічних [5].

Що стосується учнів, то у віковому аспекті найбільш «травматичним» є вік від 6 до 14 років, що пов'язано з підвищеною емоційністю і недостатньо розвиненою здатністю до самоконтролю. Найбільша кількість травм припадає на критичні вікові періоди (3, 7, 11-12 років), коли діти стають примхливими, дратівливими, часто вступають в конфлікт з оточуючими. Разом з тим, крім віку, існує ряд особливостей, що характеризують дітей, які часто травмуються. Зазвичай це діти, які мають високу схильність до ризику, рухливі, збудливі, емоційно нестійкі, схильні до частих змін настрою, неадекватно ведуть себе в стресових ситуаціях. Як правило, такі діти переоцінюють свої здібності та можливості.

У школі діти травмуються на уроках фізкультури, під час перерв, у класах, коридорах. Основними причинами шкільного травматизму є недостатня виховна робота. Окремі викладачі не твердо знають основи запобігання травм або нехтують ними, допускають перевантаження спортзалів і навчальних майстерень під час проведення занять, дозволяють учням приходити на уроки у повсякденному одязі. Саме тому виховна робота вчителя повинна бути спрямована на те, щоб учні твердо усвідомлювали, що під час виробничого навчання треба бути надзвичайно уважними, зібраними, ретельно виконувати всі постанови вчителя, строго дотримуватись техніки безпеки.

Професійні захворювання вчителів

Широко відомо, що вчительська професія вимагає особливого напруження емоційних і фізичних сил. Постійна концентрація уваги, нервова напруга, необхідність говорити протягом кількох годин щодня перетворило хронічні захворювання горла і гортані та астенічно-невротичні розлади практично у професійні захворювання вчителів.

Професійним називається захворювання, спричинене впливом на працівників шкідливих умов праці; це - паталогічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників [4, 52].

Професійне захворювання, яке виникає на протязі малого проміжку часу (однієї зміни або доби) називається гострим, а яке виникає на протязі більш тривалого часу - хронічним.

Відомо, що близько 20% вчителів постійно хворіють гострими респіраторними захворюваннями, причому хронічно. За даними ВООЗ, до 70% відхилень у здоров'ї людини, а вчителів особливо, є психосоматичними. Неврози різного характеру, гіпертонія, зайва вага, остеохондроз, варикозне розширення вен, що поступово може перейти у тромбофлебіт, - це професійні захворювання вчителів, причиною яких поряд із стресами є гіподинамія [1, 36].

Професія вчителя вимагає значного інтелектуального напруження з метою найкращого викладання освітнього матеріалу, яке у свою чергу, може спричинити стресову ситуацію. В школі багато чинників можуть викликати стрес вчителя - це неповага учнів, гомін і неслухняність, зірвані уроки, невивчений матеріал, відсутність дисципліни на уроці, іноді навіть хуліганські витівки, постійні зміни в освітньому процесі, незрозумілі вказівки керівництва закладу та багато іншого. А якщо до цього додати рівень оплати праці вчителя, можливі домашні потреби та й незадовільний рівень життя в країні, то взагалі складається велика вірогідність отримати стрес. При постійному виникненні стресових ситуацій формується синдром розумово-емоційного (нервового) перенапруження, який може перейти в хворобу. Серед основних хвороб, які пов'язують із стресом є атеросклероз, гіпертонія та різноманітні захворювання шлунково-кишкового тракту.

На виникнення професійного стресу та формування синдрому емоційного вигоряння, як в учителів, так і студентів, впливають такі особисті детермінати: нейротизм, тривожність, агресивність. Для того, аби уникнути негативних наслідків стресу, слід розвинути стресостійкість, усвідомити можливі ситуації виникнення стресу та їхнє усунення [1, 37].

До професійних захворювань педагогів відносяться також афонія, ларингіт, фарингіт. Психогенні захворювання голосу виявляються порушенням вербальної комунікації внаслідок емоціональних конфліктів. Найскладнішим захворюванням серед них є афонія.

Психогенна афонія проявляється повною втратою голосу при збереженні шепітливої мови. Афонія може бути також наслідком хворобливих процесів голосових зв'язок, професійного стомлення голосу [1, 38].

Фарингіт - це запалення задньої стінки горла. Він проявляється сухістю й болем у горлі та кашлем; як і решта захворювань, буває гострим і хронічним. Але найчастіше стикаємося з хронічним фарингітом, яким часто хворіють люди середнього віку - зазвичай незагартовані або ті, хто має якийсь зв'язок з виступами, промовами.

Ларингіт - це запалення слизової оболонки гортані. Ларингітом хворіють люди голосових професій - співаки, актори, викладачі, диктори.

Шкільні хвороби учнів

З різних причин кількість хворих дітей у нашій державі зростає. Велике значення, звісно, відіграє несприятлива соціально-економічна та екологічна ситуація, яка призводить до того, що 10% дітей закінчують школу умовно здоровими, інші вже в підлітковому віці мають хронічні захворюванняя (42%), погіршені показники фізичного та розумового розвитку. Для всіх вікових періодів життя характерне зниження здоров'я, за статистикою МОЗ України, 50% учнів практикують фізичну активність лише 0,5-1 годину на тиждень [7]. Тому останнім часом дуже важливо в шкільний період своєчасно виявити дітей із відхиленнями в стані здоров'я, які ще не мають незворотного характеру, проте знижують функції і працездатність дитячого організму, затримують його оптимальний розвиток.

Здоров'я молодших школярів багато в чому визначається рівнем розвитку якісних сторін їх рухової діяльності - чим стабільніші показники, тим вищий рівень розвитку рухових якостей і відповідно рівень функціонування основних систем організму [6].

Збереження здоров'я школярів залишається актуальною проблемою. Так, за даними Головного управління охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації (КМДА), результати медичних профілактичних оглядів свідчать, що серед дітей шкільного віку міста Києва рівень захворюваності на хронічні хвороби зріс у 2010 р. на 10% порівняно з 2009 р. і становить 689,5 на 1000 учнів. Тобто майже 70% школярів мають серйозні порушення стану здоров'я.

За роки навчання у дітей зростає:

· у 2,3 раза -- частота порушень гостроти зору;

· у 1,4 раза -- порушення постави;

· у 3,8 раза частіше діагностується сколіоз та майже у 3 рази більше -- захворювання серцево-судинної та ендокринної систем.

Незадовільний стан здоров'я школярів зумовлений зростанням шкільних і соціальних навантажень, а також:

· початком шкільних занять у 6-річному віці, коли більшість дітей не готові до навчання в наявних умовах;

· катастрофічним зниженням фізичних навантажень і рухової активності дітей (наприклад при рекомендованій нормі 10 тис. кроків на добу деякі діти здійснюють лише 500);

· нераціональним харчуванням;

· хронічними стресами;

· згубними звичками, поширеними в молодіжному середовищі.

Як наслідок -- кількість хронічно хворих дітей збільшується за роки навчання у школі в 2,5 раза.

Особливу стурбованість викликає вкрай низька фізична активність серед дітей шкільного віку, яка не просто знижує рівень здоров'я і сприяє виникненню хронічної патології, а й формує повну непідготованість до найпростіших фізичних навантажень, що може призвести навіть до загибелі дитини.

За даними наукових досліджень гігієнічні норми рухової активності залежать від віку і статі дитини й у середньому становлять 3,5-5 год/добу. При цьому у половини школярів, серед яких проводилися опитування, фізична активність -- 30-60 хв на день.

Відсутність навантажень сприяє розвитку захворювань серцево-судинної системи, формуванню патології кістково-м'язової системи, ендокринних порушень і проблем щодо репродуктивної функції у подальшому [7].

Висновки

Абсолютна більшість травм - результат незадовільної організації навчально-виховного процесу, трудової і виробничої дисципліни, що нерідко є правовим нігілізмом і повсюдним зневагою виконання вимог охорони праці. Щоб уникнути травматизму в навчальних закладах, ми можемо намітити такі основні способи усунення його причин:

· здійснювати пропаганду, виховання і освіту в галузі безпеки;

· здійснювати навчання, вироблення навичок і прийомів безпечних дій;

· здійснювати виховну роботу з учнями, під час якої необхідно ознайомлювати учнів з небезпечними ситуаціями, їх наслідками тощо.

Основними чинниками професійної захворюваності педагогів є стрес, порушення венозного кровообігу та перевантаження голосового апарату, що спричиняють ряд гострих та хронічних захворювань (неврози, гіпертонія, варикоз, остеохондроз, афонія тощо). Значні навантаження, невідповідність шкільного обладнання (парт, стільців, дошок), погане освітлення класних кімнат та ін. негативно впливають на здоров'я школярів.

Список літератури

1.Гайдук Л., Отвага І. Професійні хвороби та шляхи їх профілактики // Охорона праці. - 2004. - № 11. - С. 36 - 38.

2.Дуброва Н. Й. Методичні рекомендації щодо організації системи управління охороною праці в навчальних закладах // Безпека життєдіяльності. - 2009. - № 7. - С. 23 - 31.

3.Зеркалов Д. В. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. - К.: «Основа», 2011. - 551 с.

4.Катренко Л. А., Пістун І. П. Охорона праці в галузі освіти: Навчальний посібник. - Суми: Університетська книга, 2001. - 339с.

5.http://dnop.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=6138&Itemid=182

6.http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/msnu/2011_2/Kovalenko.pdf

7.http://www.umj.com.ua/article/11460/stan-zdorov-ya-shkolyariv-situaciya-kritichna

Размещено на Allbest.ru