Байронічний герой в "Східних поемах" Дж. Байрона

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський університет імені Бориса Грінченка

гуманітарний інститут

Кафедра світової літератури

Байронічний герой в «Східних поемах» Дж. Байрона

курсова робота

студентки II курсу групи ФАб-2-11-4.0д

Віценко Юлії Владиславівни

спеціальність 6.020303

«Філологія (англійська)»

Київ - 2013



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. БАЙРОНІЧНИЙ ГЕРОЙ У «СХІДНИХ ПОЕМАХ» ДЖ.БАЙРОНА

1.1 Загальна характеристика англійського романтизму

1.2 Дж.Г. Байрон - яскравий представник англійського романтизму: творчий шлях

1.3 Байронізм та байронічний герой у творчості Дж. Байрона

1.4 Створення «Східних поем» Дж.Байрона

1.5 Байронічний герой в поемі «Корсар

1.6 Байронічний герой в поемі «Гяур»

1.7 Жіночі персонажі як романтичні герої «Східних поем»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Джордж Ноел Гордон Байрон був англійським поетом-романтиком XIX століття. Він писав у популярній на той час течії - романтизмі. Романтизм - це ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку XIX ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини XIX ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Назва виникла від французького слова «romantisme», яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне.

Байрон ввів у романтизм нове явище, яке отримало назву «байронізм». Образ байронічного героя використовували й інші письменники світової літератури, адже Байрон таким чином передав настрій цілої епохи.

Актуальність нашої курсової роботи полягає у важливості такого явища як байронізм та образу байронічного героя, який широко використовувався у світовій літературі такими визначними письменниками, як О.С.Пушкін та М.Ю.Лермонтов.

Об'єктом дослідження є «Східні поеми» Дж.Байрона.

Предметом дослідження є байронічний герой у «Східних поемах».

Мета курсової роботи - охарактеризувати образ байронічного героя в «Східних поемах» Байрона.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

Дослідити творчий шлях Байрона;

З'ясувати особливості байронічного героя;

Простежити роль байронічного героя в поемах «Корсар» та «Гяур»;

Відзначити роль жіночих персонажів «Східних поем».

Теоретичну основу дослідження становлять праці таких літературознавців як Р. Усманов, І.Б. Бочкало, В.Л. Луков та ін.

Практична цінність курсової роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використанні як матеріал для загального ознайомлення з творчістю Байрона учнів старшої школи.

Структура роботи: робота складається зі вступу, одного розділу, висновків та списку використаної літератури.

байрон герой поема



РОЗДІЛ I. БАЙРОНІЧНИЙ ГЕРОЙ У «СХІДНИХ ПОЕМАХ» ДЖ. БАЙРОНА

1.1 Загальна характеристика англійського романтизму

Основними ознаками романтизму є наявність двох світів (реального та фантастичного) в одному, суб'єктивна природа творчості, присутній романтичний герой, персонажі мають виняткові характери, які проявляються за виняткових обставин, порушення композиції, активне використання символів. Улюбленими темами романтизму є: кохання, свобода, сенс буття, стосунки між людьми, таємниці природи. Поетами-романтиками були насамперед лірики та поети природи. Романтики були абсолютними художниками. Також представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її анти естетичним характером. Виступивши проти класицизму, вони вимагали нового підходу до поетики - творчого, позбавленого канонів і правил. Основним конфліктом романтизму є конфлікт людини та світу. Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема. Романтичних героїв поєднує почуття власної виключності.

Романтизм був реакцією на французьку буржуазно-демократичну революцію і пов'язане з нею просвітництво. Найбільш потужний розвиток романтизм мав у німецькій (брати Я. та В. Грімм, Е. Т. А. Гофман, Г. Гейне та ін.) та англійській (Дж. Г. Байрон, В. Скотт, П. Б. Шеллі та ін.) літературах. Окремі ідейні передумови романтизму можна відшукати вже в естетиці сентименталізму. Так, письменники-сентименталісти першими звернули увагу на внутрішній, емоційний світ людини, першими спробували у художній формі дослідити почуття людини. Палкий захисник національно-визвольного руху народів, Байрон став одним з найвизначніших та найважливіших письменників періоду романтизму.

Також романтизм є своєрідним продовженням сентименталізму. В ньому находить розвиток характерний для сентименталізму культ почуття та природи.

Разом із буржуазною революцією у Франції, в Англії виникла менш масштабна промислова революція. Політична та економічні ситуація Англії багато в чому визначила атмосферу, в якій народжувалися нові романтичні ідеє суспільно-художнього характеру. Бурхливий розвиток міст, зростання численності робітників, зубожіння селянства і відхід його у міста: усе це викликало появу в літературі нових тем, конфліктів, людських характерів і типів. Як результат - в Англії поширився романтизм, привносячи нове в культуру, літературу та мистецтво.

1.2Дж.Г. Байрон - яскравий представник англійського романтизму: творчий шлях

Джордж Гордон Байрон був нащадком давнього дворянського роду. Він виступив проти правлячих класів Англії на користь простого народу. Своє місце в палаті лордів він використав для звинувачення англійських капіталістів у гніті робочого люду.

Початком полеміки Байрона з реакційним романтизмом почався із сатиричної поеми «Англійські барди та шотландські оглядачі». І ця боротьба продовжувалася протягом всього життя письменника. Але насправді світову славу Байрону принесли перші дві пісні «Паломництва Чайльда Гарольда» (1812), написані під враженням подорожі до Португалії, Іспанії, Албанії, Греції, Туреччини. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьбипоневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн.

Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812--1816. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих «Східних поем» («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше -- «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями.

Байрон зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у кращих творах залишився активним борцем проти реакції за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв'язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Байрон вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в'язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця XVI ст.

Байрон був не тільки романтиком. Він також написав сатиричні твори, позначені виразним реалізмом («Видіння суду», 1821;«Бронзовий вік», 1823, та ін.). Незакінчений роман у віршах «Дон Жуан» (1819-- 23; 16 пісень) завершує творчий шлях поета.

Могутня творча індивідуальність і блискучий волелюбний талант поета здобули всесвітнє визнання. Байрон мав надзвичайно великий вплив на передову літературу свого часу. Він завоював любов і пошану Олександра Пушкіна, Віктора Гюго, Генріха Гейне, Адама Міцкевича, Лесі Українки, Івана Франка.

1.3 Байронізм та байронічний герой у творчості Дж.Байрона

Життя та творчість Байрона вивчали такі дослідники як Р. Усманов, І.Б. Бочкало, М. Розманов. В.Г. Белинський, російський критик, публіцист, називав Байрона «Прометеєм XIXст.». І не дарма, адже він завжди підтримував революцію і свободу, неодноразово показуючи своє ставлення до навколишньої дійсності у віршах. Палко оцінило поета і прогресивне російське суспільство. Творчістю Байрона захоплювалися Жуковський, Пушкін, Лермонтов.

В історії новочасної європейської літератури навряд чи можна відшукати поета, який мав би таку ж силу впливу на своїх сучасників і нащадків, як Байрон. Знаменитий український поет І.Франко так писав про нього: «...Ані один поет на світі не мав такого широкого і глибокого впливу на сучасну і пізнішу літературу, як лорд Байрон. Се знак, що, висказуючи свої погляди, болі і мрії, він висказував заразом і те, що відчував цілий загал, чим жила вся суспільність, знак, що він був духовним, а до того, геніальним представником свого часу» [8, 405].

І дійсно, масштаб творчості Байрона у світовій літературі можна сміливо назвати колосальним. Його творчість є актуальною ще й досі.

Творчість Байрона була найважливішим етапом в історії європейської культури. Поєднання в його поезії скорботи та іронії, волелюбності та розчарування в житті, оспівування вільної природи та природних почуттів -- все це надзвичайно глибоко вплинуло на розвиток західної літератури того часу. Новаторський дух поезії Байрона, його художній метод романтики нового типу був підхоплений і розвинений наступними поколіннями поетів і письменників різних національних літератур.

Лірика Байрона вже для його сучасників була яскравим втіленням нової, романтичної поезії. Чи не основним художнім відкриттям Байрона стало те, що головним героєм своєї поезії він зробив власну душу. Тут присутній і бунтарський дух, і захист свободи та особистості, а байронічна «світова скорбота» легко стає вираженням найрізноманітніших форм індивідуалізму.

Течія романтизму з такими ознаками отримала назву - байронізм. А героя, який мститься суспільству за те, що воно його відштовхнуло, але й сам страждає, назвали байронічним. Його герой -- розчарований у принадах світу, його не розважає ні багатство, ні слава. Основний його духовний стан -- нудьга. Він незадоволений навколишнім середовищем, не може знайти місце в ньому, звідси його блукання в нетрях власної душі й у світі. Це не національний, а інтернаціональний тип епохи.

Він відчуває світову скорботу, загальну невлаштованість людства. Його душа протестує проти неволі, духовної ницості, обмеженого існування, прагне полинути у світ чистих і світлих почуттів, краси природи, високих ідеалів, але світ надто жорстокий до нього. Досліджуючи творчість Байрона, М. Розанов дав таке визначення: “Ліричний герой - особа, чиї думки, переживання, почуття, настрої виражені у ліричному вірші. Внутрішній світ людини розкривається не шляхом зображення подій і вчинків, як у епосі і драмі, а через ідейно-емоційне ставлення автора до дійсності. Тому образ ліричного героя у творах Байрона (так зване ліричне “я”) близько співвідноситися з особистістю, біографією, життєвим досвідом самого поета. Проте ліричного героя не слід прямолінійно ототожнювати з реальною постаттю автора і розглядати кожен відображений у вірші факт як такий, що неодмінно мав місце у житті поета” [9, 58].

Байронічний герой самотній і відчужений. Сам того не бажаючи, герой Байрона сіє на своєму шляху смерть та руйнацію. Борючись із злочинним світом, він і сам стає злочинцем. Він несе в собі те начало, яке розчинене в житті оточуючого, ворожого йому світу - начало егоїзму. Світ наклав на нього “каїнову печатку”, сформувавши певним чином його душу. Саме в подвійності, суперечливості душі героя і корениться одне із джерел його внутрішньої трагедії.

Ліричне забарвлення поезії Байрона, переважання в ній суб'єктивного начала - це наслідок нерозривної єдності особистості і творчості поета. Вона виникла, можна сказати, всупереч волі автора, який в своїх творах марно намагався втекти від самого себе. Він бажав єдності всього свого реального життя з ідеєю, яку він втілив у поезії - ідеєю опору, стоїзму, захисту знедолених. Іншими словами, Байрон не думав про те, щоб творчість виражала його особистість - це було неминуче.

Творчість Байрона принесла в літературу XIX сторіччя надзвичайно багато нового. Байрон має зовсім інший, оригінальний погляд на світ, людину, на ідеал людини. У своїх поезіях Байрон висловлює оригінальні ідеї, які почали начебто окремий напрямок філософії й літератури в контексті європейського романтизму.

1.4 Створення «Східних поем» Дж.Байрона.

Сформувався тип байронічного героя у «Східних поемах», які Байрон написав між 1813 та 1816 роками. Це лірико-епічні твори «Гяур» (1813), «Абідосська наречена» (1813), «Корсар» (1814), «Облога Коринфа» (1816), «Паризіна» (1816). Байрон у 1809-1811рр. подорожував країнами Сходу і був захоплений його пишністю. Його вразив соціальний контраст: з одного боку, рабство, а з іншого необмежена влада тиранів. Під час подорожі поет намагався передати побачене в строфах, які мали досить різний характер: від роздуму та захоплення природою, до заклику проти тиранії.

За словами М. Розанова, саме ця подорож стала причиною написання «Східних поем». В усіх шести поемах Байрон опирається на враження від своєї подорожі. Кожна з них є окремою закінченою віршованою повістю і має свій сюжет. Всі події поем відбуваються в країнах Східної та Південної Європи, хоча місце дії зображене досить поверхнево. Значну роль Байрон відвів картинам природи, яка в його поемах несе символічний характер. Барвисте змалювання пейзажів доповнює та насичує описані частини життя героїв. Напевне, найбільш незвичною у «Східних поемах» є своєрідна «незавершеність», що характерна для стилю романтизму. Автор описує нам не все життя свого героя, а лише деякі особливо важливі моменти, пов'язані з помстою, боротьбою, або коханням. Та й кохання у Байрона приречене і нещасливе. Поеми починаються з якогось моменту, вихопленого із життя героя, часто з середини, або кінця сюжету. І лише потім,поступово відкривається те, що відбувалося раніше. Та ми все одно, найчастіше, не дізнаємося, звідки герой прийшов, що сталося з ним до моменту оповідання і що чекає його в майбутньому.

При збереженні основних рис свого героя, Байрон змінює ситуацію та оточення, в яке він потрапляє. А отже він змінює можливості героя проявити себе. Наприклад, в поемах «Гяур» та «Паризіна», тема кохання висунута на перший план, і саме в ній розкривається палка, пристрасна натура. А в поемі «Облога Коринфу» ця тема кохання вплітається в більш значущий історичний сюжет. Навіть там, де історія, здається, відсутня, вона проявляється в самому герої.

Часто поема являє собою монолог героя, в якому він розповідає про певні моменти свого життя, а сюжетна лінія переривається ліричними відступами автора. Залишається багато питань після ознайомлення зі «Східними поемами», але, з іншого боку, такий стиль дає читачу змогу самому уявити, вигадати приховані періоди життя героїв.

Піднесення індивідуалістичного бунтарства в «Східних поемах» було вираженням духовної драми самого Байрона, причиною якої була гибель ідеалів революції. Реакційні романтики прославляють покірність долі, в їх творчості все більше звучать мотиви апатії. Байрон протиставляє їхнім безвільним героям своїх, сповнених пристрастю, глибоким характером. Вони не бояться свого самотнього протесту. Це одразу накладає відтінок трагізму на поеми. Але байронічні персонажі все одно прагнуть дії і не йдуть на поступки.

Людей того часу хвилювали наявні у «східних поемах» думки про загублені людські можливості. Один з героїв поем страждає від «невикористаних сил», інший народжений з великим серцем, яке могло і хотіло творити добро, але зачерствіло під тиском суспільства. Вся увага автора приділена розкриттю великого внутрішнього світу персонажа.

З цього можна виділити основну проблему поем. Нею для всіх «східних поем» Байрона є проблема зіткнення особистості і суспільства. Герой не хоче і не буде миритися з буденністю та несправедливістю суспільства. Він веде боротьбу. У цій запеклій боротьбі та приреченому коханні і є сенс життя героя.

Тож романтичні поеми були новим досягненням Байрона.

1.5 Байронічні герої в поемі «Корсар»

Конрад, герой поеми «Корсар», був ватажком піратів. Йому до душі вільне життя на острові, подалі від великих міст. Конрад - бунтівник, вільний та незалежний. Його образ перекликається Наполеоном, який був однією з найпопулярніших постатей того часу. На острові піратів всі його бояться та поважають. Команда слухається кожного його слова, а вороги лякаються від звуків його імені:

«Держи на берег!" Держат. "Стой!" Стоят.

"Теперь за мной!" За ним тотчас спешат.

Он их ведет, спокойный средь побед,

И все послушны и отказа нет,

А тем, что, сомневаясь, возразят,

Ответ - два слова и надменный взгляд» [1, 141]

(Тут та далі переклади Г.Шенгелі, А.Оношкович-Яциної та С.Ільїна).

Але він зовсім самотній, без друзів, без сім'ї. Ніхто нічого не знає про його минуле, окрім натяків, що корсар раніше мріяв «творити добро». Але, розчарувавшись у людях, його характер стає жорстким та закритим. Він оберігає власну самотність, що є його індивідуалістською рисою, яка неначе підносить його над іншими людьми. Єдиною близькою людиною для нього була дівчина, яку він кохав. Нажаль, кохання в його житті відіграло рокову роль. Покохавши Медору, Конрад назавжди залишається вірним їй. Дівчині ж кожного разу все складніше дочекатися корсара. Кожного разу вона боїться, що він не повернеться і в решті решт серце її не витримує:

«Так смотрим мы, боря печаль и бред,

Боясь, сознаться, что надежды нет!

Она цвела спокойной красотой,

И смерть оставила ее такой.

И вложены холодные цветы

В холодные и нежные персты» [1, 210]

Ворогом корсара є Сеїд-паша. Корсар вирішив нанести удар по його палацу доки вони святкують. Він перевдягнувся дервішем та підпалив із командою палац. Але, борючись з тираном, Конрад потрапляє в полон, бо рятував жінок з палаючого гарему свого ворога. Рятує його дружина Сеїда - красуня Гюльнар. Її Байрон описав як дійсно неймовірно гарну дівчину:

«Враги ушли, друзей не знает он.

Иль он утешен ангельским гонцом?

То женщина с божественным лицом!....

.....Прекрасна, темноглаза и строга,

В кудрях ее сверкают жемчуга,

Легка, как тень, ступни обнажены,

Как снег слепительны, как сне нежны» [1, 178]

Вона палко та щиро покохала корсара, і допомогла йому навіть знаючи, що він не зможе відповісти їй такими ж почуттями. Але її кохання не може спокутувати найгірше: помирає Медора. Весь світ для Конрада втрачає сенс і він щезає. Автор не повідомляє куди, корсар просто зникає:



«Ансельмо на скалу к нему идет.

Там нет его, он не сходил к воде;

До ночи ищут, не найдя нигде.

И снова день и нет его опять;

Лишь эхо устает им отвечать.

Пядь каждая обыскана земли:

От шлюпки цепь на берегу нашли,

И тотчас вышли в море корабли.

Напрасно все - день катится за днем,

Конрада нет, и нет вестей о нем» [1,213]

Насправді, навіть перша поява Конрада в поемі є типовою для романтичного героя. Він стоїть на скелі, спираючись на меч і дивлячись на хвилі. І цей образ розкриває нам впевнену, похмуру людину, в якій сплітаються два начала: жорстокість та мудрість. Сцена підкреслює винятковість героя, возведення його над усіма. Загадковий таємничий образ Конрада викликав глибокий інтерес всієї тогочасної Європи.

1.6 Байронічний герой в поемі «Гяур»

В повісті «Гяур» Байрон розповідає нам про відщепенця та вигнанця, якого ніде ніхто не приймав. Саме це ім'я вказує на його відокремленість: Гяур - не віруючий, не мусульманин.

Сюжет зводиться до того, що Гяур, вже на смертному одрі, сповідається монаху. З його розповіді можна виділити лише уривки. Він кохав дівчину на ім'я Леїла і вона відповідала взаємністю. Але на шляху їхнього щастя встав чоловік красуні. Він вистежив Леїлу і вбив її. Гяур же вбив його самого, прагнучи помститися за кохану:



«На дне морском моя Леила,

Тебе ж кровавая могила

Досталась... В грудь твою клинок

Леилы дух вонзить помог.

И были все мольбы напрасны,

Аллах тебя не услыхал,

Пророк твоим мольбам не внял,

Они гяуру не опасны...» [2, 66]

Але помста не приносить полегшення. Гассан зустрів благородний кінець в бою. А що ж Гяур? Гяур жалкує, що всі його глибокі почуття спрямовані ні на що і життя витрачено марно:

«Когда она погибла в море,

Я жить остался. Гнев и горе

Обвили сердце мне змеей.

К борьбе стремился я душой,

И, дней печальных не считая,

От жизни взоры отвращая,

Я на природу не глядел

И различать уж не хотел

Ее оттенков, прежде милых:

Я отраженье видел в них

Моей души тонов унылых» [2, 112]

Як бачимо, головні герої поем «Корсар» та «Гяур» мають дуже схожий характер. Саме сила духу ріднить Гяура, Конрада та інших героїв «Східних поем». Це риси байронічного героя. Він сповнений «свотовою скрботою» через втрату близької людини. Герой бажає помститися. Гяур мстить за смерть коханої, Конрад - за свободу. Тобто вони виступають проти тирана задля власного інтересу. Обидва герої постраждали від суспільства. Гяур - вигнанець (невірний, іновірець), а Конрад, як пише сам Байрон, зазнав глибокого розчарування в людях:

«Был чист, пока не начал он свои

С людьми и Вседержителем бои;

Был мудр, но свет считал его тупым

И портил обучением своим;

Был слишком горд, чтоб жизнь влачить, смирясь,

И слишком тверд, чтоб пасть пред сильным в грязь» [1, 209]

Тобто, можна сказати, що байронічний герой дійсно став бранцем своєї долі.

Поряд із жагою помсти в героях квітне кохання, яке підштовхує їх до таких рішучих та відчайдушних дій:

«Он был преступен - мы его клеймим! -

Но чистой был любовью он палим;

Ее одну, последний дар, не мог,

В душе холодной заглушить порок!..» [1, 186]

Кохання, яке приречене зникнути, розтанути без можливості найти вихід в чомусь ще:

«Леила, я к тебе одной

Стремился мыслью и душой,

Моя ты скорбь, моя отрада,

Моя небесная награда,

Ты воплощением была

Моей души добра и зла» [2, 95]

В коханні найповніше розкривається романтичність образів. На жаль, це кохання приречене на трагічний кінець. Взагалі, періоди життя, які описує Байрон, пов'язані з коханням.

Попри всю спорідненість центральних конфліктів і героїв всіх цих творів, їхній спільний мелодраматизм і гучність почуттів, сюжетні перипетії в них, природно, мають оригінальне забарвлення. Порівняно з іншими персонажами «Східних поем», корсар має більш деталізований та розкритий характер. Як і в інших байронівских поемах, головним способом створення характеру героя стає дія, а Конрад - натура активна, його ідеал - анархічна особиста свобода, і сюжет поеми відрізняється підвищеним драматизмом. В його душі є місце не лише для помсти, а й для співчуття. Він являє собою образ «благородного пірата».

Герої поем виступають суддями за пригнічену людську честь. Байронічний герой яскравий та мужній. Його образ одразу закріплюється в пам'яті читача. Він справжній бунтівник, розчарований та охоплений «світовою скорботою». Герой має особистого ворога, на якого і направлена його помста. Він веде цю боротьбу на смерть.

Герої «Східних поем» грішні. Вони не є незаплямованими. Кожен з них має не одне вбивство за своє життя. І вони мають за мету знову ж вбивство, заради помсти. Про образ головних персонажів східних поем написано дуже багато. Але майже всі дослідники підкреслювали їх демонічність. Досягаючи своєї мети, герої втрачають сенс свого існування. Однак герої змальовані Байроном так, що викликають подвійне почуття. Так, вони приносять іншим лише страждання, але трагічно страждають і самі. їхня зовнішність романтично гарна - бліде обличчя, палаючі очі, розвіяні чорні кучері, зморшки на чолі - свідчення пережитих мук, пристрастей і похмурих дум. Насправді, це варіації одного людського типу, одного характеру. Хай їх походження, національність, події, що їх сформували такими, якими вони є, відмінні, але основа особистості титанічного індивідуаліста лишається тією ж. Він лише розкриває в кожній поемі трохи інші його сторони, котрі доповнюють цей образ-тип.

Байронічним героям притаманні невгамовні пристрасті любові та ненависті. Вони нероздільні й тісно переплітаються в житті персонажів.

Між самим Байроном та його героєм є багато спільного: у них палкі серця, гордий, волелюбний характер, розчарування. Але все ж герой не є Байроном, як зазначав сам автор. Він переживає дещо інші трагедії в житті. Бурні монологи героїв «Східних поем» віддзеркалюють гнів, що накопичувався в них протягом багатьох років.

Для бунтівників «Східних поем» весь сенс життя - дія і боротьба. На «беззаконний закон» суспільства вони відповідають безстрашним протиборством. Але воно приречене на самотнє існування. Самі поеми схожі на мозаїку, яку автор не захотів скласти до кінця і ми можемо насолоджуватися лише окремими епізодами. Пушкін писав у статті «О трагедии Олина «Корсар» (1828): «Байрон не дуже переймався плануванням своїх творів або навіть і зовсім не думав про них. Декілька сцен, погано пов'язаних між собою, буди достатніми для цієї безодні думок, почуттів та картин». Але й такі уривчасті картини з життя героїв глибоко вражають уяву та сприймання читачів кількістю емоцій та почуттів, переживань, роздумів у кожній з поем. Як вже було сказано, Байрон виділяє головні, на його думку, моменти життя героїв. Так, вони не дають повної картини життя та діяльності героїв, але яскраво та повно розкривають їх характер.

1.7 Жіночі персонажі як романтичні герої «Східних поем»

Окрему увагу слід приділити жіночим образам «Східних поем». Вони також несуть в собі частково характер романтичного байронічного героя. Але їх характер м'якший, на відміну від чоловічих образів. Вони слухняні і покірні, як і належить східним жінкам. Але вся пристрасність їх характеру, вся сила духу проявляються лише за певних обставин. Вони йдуть на відчайдушні вчинки, знаючи, що це може обернутися для них смертю. Вони також сповнені скорботи, але іншого характеру. Адже все життя східні жінки проводять під владою батька, а потім чоловіка.

Постать Лейли (із поеми «Гяур») змальована у східному поетичному стилі, пишному і солодкому. У неї очі сумної газелі, ароматне волосся, що падає чорною хвилею аж до землі, біломармурові ніжки тощо. Вона лагідна і пристрасна, свята і грішна, прегарна тілом і душею. Своє кохання до Гяура Лейла сплачує життям, не боячись смерті і не благаючи про пощаду. Такими будуть і героїні наступних поем, які відрізняються одна від одної іменами та кольором очей і волосся. Єдиний сенс їхнього життя - кохання. Своєму коханому вони віддані до смерті, ладні терпіти від нього все - і байдужість, і зарозумілість, і його жорстокий егоїзм.

Яскравим порівнянням чоловічого та жіночого образів стає Конрад та Гюльнар. Вони постраждали від гніту суспільства. Але Гюльнар все ж виривається зі свого полону, коли зустрічає Конрада. Дівчина більше не може терпіти ніжність та почуття Сеїд-паші. Вона кохає корсара, хоча це почуття не є взаємним:

«О! тяжко эту нежность выносить

И в сердце отвращение гасить,

Но горше думать, что не он - другой

По праву б мог владеть моей душой.

Возьмет он руку - я не отниму,

Но кровь не хлынет к сердцу моему;

Отпустит - вяло упадет рука:

Коль нет любви - и злоба далека…

Еще вчера я так желать могла.

Теперь же с ним хочу быть нежной я,

Но лишь затем, чтоб спала цепь твоя,

Чтоб жизнь тебе за жизнь мою вернуть,

Чтобы открыть тебе к любимой путь, -

К любви, какой моя не знает грудь» [1, 230]

Вона, покірна та слухняна жінка Сходу, відважується на жахливий вчинок - вбивство, яке для Конрада вже стало звичним. Вони обоє відчувають скорботу по своїй свободі. І обоє страждають від нещасного кохання. Палкі почуття Гюльнар не можуть заповнити зяючу порожнечу в душі корсара, що з'явилася після смерті Медори. Але це не зупиняє дівчину. Вона вперше відчула справжнє кохання і не хоче більше жити так, як жила раніше. Гюльнар новими силами прагне до свободи.

На противагу образу Гюльнар також можна поставити образ Медори. Вона також кохає Конрада, але її кохання не дало їй сил витримати його жагу до свободи та пригод. Медора поиерла, бо ці почуття були для неї скоріше кліткою. І дівчина обирає іншу, своєрідну «свободу» - свободу в смерті. І цим буквально знищила самого корсара, який остаточно втрачає сенс свого буття.

Образ Лейли також показує стійкість жінки Сходу. Вона не побоялася віддати своє життя заради кохання та коханого. І, хоча Байрон приділив небагато уваги саме цьому образу, але дівчина все одно викликає захоплення та співчуття у своїй вірності почуттям.

Отже, жіночі образи у «Східних поемах» теж мають риси байронізму. Вони розчаровані у несправедливості світу, вони обирають кохання, свободу та смерть, замість життя під вічним наглядом чоловіка, або батька. Але страждають від свого вибору, не маючи можливості прожити вік з коханою людиною, або помирають, втрачаючи сенс свого життя - кохання. Туга за свободою, розчарування в ідеалах також надають їхнім образам відтінкок байронізму.



Висновки

Творчість Байрона залишила глибокий слід у світовій літературі, а його життя стало легендою. Він започаткував байронізм та створив образ байронічного героя. Його життя та творчість були сповнені індивідуалістичного бунту. «Паломництво Чайльд-Гарольда» -- перша в європейській літературі спроба розповісти «про час і про себе» на найбагатшому матеріалі післяреволюційної епохи, з уважним розглядом її численних, часом ще загадкових аспектів. В «Дон-Жуані» Байрон виступає суддею моралі і суспільних відносин, виражає своє уявлення про батьківщину, «тюремщицю народів», «напівпедантичну- напівкомерційну» країну, правлячі кола якої силяться надати своїй користолюбній політиці високого морального та релігійного значення. Байрон був не тільки в романтиком. Він писав і в сатиричному напрямі. Його волелюбний характер та визначний талант стали всесвітньо відомими. Байрон мав величезний вплив не тільки на сучасників, а й на наступні покоління. Його життєвий шлях та твори вивчають та досліджують й досі.

Як вже було сказано - Байрон започаткував байронізм та склав образ байронічного героя. Герої Байрона мають риси характеру самого письменника. Вони бунтівні, волелюбні, палкі борці з диктаторством. Але жорсткість їхнього характеру визвана нерозумінням суспільства, важким життям та розчаруванням в ідеалах. Байронічний герой сповнений світовою скорботою через це розчарування. Разом з тим їх сповнює кохання. Приречене кохання, яке стає причиною страждань, та навіть смерті героїв. Життя байронічного героя, в тих епізодах, які розкриває нам автор, присвячене боротьбі зі своїм особистим ворогом. Але героям не завжди вдається його перемогти, а перемога не обов'язково приносить радість та полегшення.

Ми простежили образ байронічного героя в двох поемах Байрона, а саме: «Корсар» та «Гяур», які входять до циклу «Східних поем». Головні герої цих поем є чудовими прикладами образу байронічного героя. Вони відважні бунтівники, які воюють за свободу від тиранів. Вони закохані, але кохання в решті решт приносить їм смерть, або страждання до кінця життя. Герої викликають повагу та співчуття у читачів, хоча їх не можна назвати безгрішними. Вбивство стало частиною їхнього життя. Але не дивлячись на це, вони не втрачають свого благородства та відваги, залишаючись вірними свободі та коханню до кінця.

Не менш важливими в цих поемах є жіночі персонажі. Найвизначнішим в них є пристрасність, сила характеру і така ж любов до свободи як і у бунтівників поем. Жінок поем також можна навати бунтівниками, адже вони виступають проти влади над собою, яка є нормою для Сходу. Так, їм страшно, але страх не сильніший за їх почуття. Вони вірні своєму коханню і готові на все заради коханого. Але і для жіночих персонажів воно нещасливе. Читачі і ахопленням можуть спостерігати, як покірна та тиха жінка Сходу стає сильною та бестрашною у боротьбі за свою свободу та почуття.



Список використаної літератури

Кондратьов Ю. Джордж Гордон Байрон. Избранное. - М. : Детгиза, 1951.

Бичков М. Н. Собрание сочинений в четырех томах. - Т. 6. - М. : Правда, 1981.

Белинський В. Г. - ПСС, М. : АН СССР, 1955 - Т. 6.

Усманов Р. Байрон Дж. Собрание сочинений в 4 т. - Т. 1. -

М. : 1981.

Волощук Є. Зарубіжна література. - К: Генеза, 2004.

Ладыгин М. Б., Луков Вл. А. Романтим в зарубежной литературе. - М. : МГПИ, 1979.

Наливайко Д. С., Шахова К. О. Зарубіжна історія 19 сторіччя. Доба романтиму: Підручник. - К. : Заповіт, 1997.

Франко І. Гордон Байрон. Передмова. Зібр. тв. : у 50 т.- Т. 35. - К. : Наукова думка, 1982.

Розанов М. Джордж Байрон. - М. : 1988.

Пушкин А. С. О трагедии Олина «Корсар», 1828.

Веселовський А. Джордж Гордон Байрон. - М. : 1987.

Михальська Н. П. Історія зарубіжної літературі 19 ст. - М. : 1972.

Сидорченко Л. В., Бурова И. И. История западноевропейской литературы 19 века: Англия: Учеб. пособие. - М. : Академия, 2004.

Дьяконова Л. Я. Лирическая поэзия Байрона. - М. : Наука, 1975.

Елистратова А. А. Джордж Гордон Байрон. - М. : 1972.

Павличко С. Байрон. Нарис життя і творчості. - К. : 2001.

Клименко Е. И. Язык и стиль. - М. : 1960.

Шулик І. М. Романтизм у західній літературі. Життєвий і творчий шлях Дж. Г. Байрона. - Л. : Берез, 2003.

Мелик-Пашаев А. А. Современный словарь-справочник по искусству. - М. :

Муравьева Н. И., Тураев С. В. Западноевропейская литература. - М. : 1956.

Размещено на Allbest.ru