Проблема злочину і покаяння в новелістиці Василя Стефаника

Очевидно, має слушність О.Черненко, наголошуючи на ролі свідомості в житті людини Стефаника і на тому, що «свідомість є світлом і добром, а брак свідомості - темрявою і злом». Зрозумівши, що селяни покарають його насмерть, злодій стає покірним, його охоплює хвилювання, почуття провини, покаяння, страху, він пасивно приймає свою долю. Але головне в даній ситуації-- він добрішає, на нього находить якесь містичне просвітлення: «Я ще хочу образ цулувати, я ще хочу поріг, я хочу всіх, всіх, де хто є на світі!»[18, 90]. Настала найвища точка катарсису, морального очищення, злодій стає втіленням християнського братерства, людинолюбства. В його розщепленому духовному світі переважає підсвідома сфера; перед смертю йому відкрилась таємниця буття - треба любити світ, людей, життя. Настає найвища мить морального очищення, бо вперше, розкаявшись у своїх провинах, злодій, який став носієм «загальнолюдського», хоче померти з честю. Фінал новели трагічний: люди звірі розтерзали злодія, який «не ховається від долі, а робить їй виклик і, борючись з нею, все далі заплутується в павутинні процесу, відмовляючись прийняти несправедливий закон, бо вперше його осінило духовне самооновлення» [19, 31].

У новелі Стефаника, як очевидно, злодій загинув. Але життєва подія, що підказала тему цього твору, мала іншу розв'язку. У статті-спогаді «Під враженням вистави «Землі» Стефаник розповів, що жінка Гьоргія врятувала злодія, а чоловік за це її так побив, що два місяці пролежала хвора. І все ж вона була задоволена своїм вчинком. А скоро й Гьоргій прийшов до висновку, що жінка зробила добре. У новелі «Злодій» згаданий життєвий факт здобув цілком іншу художню інтерпретацію. Письменник створив таку ситуацію, яка давала великі можливості простежити зміни переживань персонажів, розкрити своєрідну філософію провини, покаяння і кари. Зовнішні ж події його цікавили мало, в творі їх небагато, всі вони відбуваються пізно вночі протягом короткого часу (одної чи двох годин) і в одному місці - в хаті Гьоргія - при незмінній обстановці. Хоч події розгортаються послідовно, але, по суті, автор обмежився тільки показом кульмінації їх та підготовки до вирішального зіткнення.

У творі, написаному за принципами драматургічної сценки з переважаючою роллю діалога, письменник свідомо уникає специфічно образотворчих засобів та згущення тропів, чим досягає більшої природності й простоти. Епітетів у новелі небагато, й вони переважно постійні, іноді ще інверсовані: дужі, моцні хлопи; молода жінка, застрашена і заспана; тусклий каганець; чорні очі; подивитись весело... Тропи прості, близькі розумінню селянина й узяті з того середовища, в якому він живе. Здебільшого це порівняння з тваринним світом: хлоп як звір; витріщив очі як баран; вб'ю як горобця; кинулись як голодні вовки... Іноді порівняння беруться з побутового й сімейного життя: поцілувати, як рідного тата; встидався, як дівчина; не хлоп, а зальопана баба... Метафор зовсім мало, і вони включаються в фразеологічні словосполучення: «своїм вухам не вірили», «хоче штуков нас зайти» тощо.

Отже, дію живих соціальних сил не підмінено зіткненням абстракцій, як це властиво «чистим» експресіоністам. Правду життя не перевернуто й не замінено нанизуванням суто суб'єктивних вражень про світ. Автор не втратив реалістичної цілісності й пластичного образу. Філософська система Стефаника протистоїть тим митцям, котрі розуміли світ як хаос, яким правлять незбагненні сили і з якого немає виходу. Детермінованість характеру - головна прикмета його методу.

У новелі «Злодій» Василь Стефаник веде до того, що кожна людина повинна відповісти за свої вчинки як перед Богом, так і перед власним сумлінням. Розуміючи, що селяни покарають його, злодій стає покірним, його охоплює хвилювання, почуття провини, страху. Але найголовніше в цій ситуації те, що він добрішає, на нього находить якесь містичне просвітлення і він кається у скоєному. [19, 31]. Тому, віддаючи своє оголене єство болю, потрясінню, горю, злодій «хоче образ цулувати, поріг» і «всіх, всіх, де хто є на світі». У новелі «Злодій» дійсність постає перед нами у контрастному зіткненні добра і зла. Людина В.Стефаника не говорить про себе, не пояснює, не характеризує себе, вона переживає і пізнає себе.

Висновки

В результаті нашого дослідження ми дійшли висновків, що найважливіші риси, які характерні стилю творчості Василя Стефаника - це, по-перше, переважна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящих, партій тощо), а відтак - і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності. По-друге, на прикладі новел В.Стефаника бачимо, що в центрі дослідження експресіоністів - змучене бездушністю сучасного життєустрою серце людини. Зболена, пошматована душа письменника розкрила його муки, сумніви, боротьбу і шукання істини. Письменник у своїх творах зображував ситуації найбільш болючі, стражденні, розбурхані, навіть апокаліптично-катастрофічні у межових ситуаціях людської долі. Концепція дійсності митця сповнена відчуття жорстокості світу, несправедливості, але водночас і милосердя, жалю, шляхетності, безкомпромісного бунтарства, заперечення несправедливості та зла.

За драматичною напруженістю сюжету, логікою розгортання подій та часовопросторовою сконденсованістю його новели можна вважати «грандіозними драмами», які вибухали громом затерплого в душі трагізму материної пісні, зраненою, розтерзаною душею батька, падаючи сильним ударом на людські сумління.

У свої твори Василь Стефаник уклав вічно життєві універсальні конфлікти, найважливіші з яких гуманізм - і насильство, смерть - і життя, активність - і споглядання, злочин - і покаяння.

Проблема злочину і покаяння постає в новелах Стефаника як одна з проблем еспресіонізму. Герої новеліста, що скоїли злочин обов'язково повинні покаятися в скоєному, подивитися на світ іншими очима і прийняти кару по заслугам своїм. Проаналізувавши новели «Басараби» та «Злодій» можемо простежити, що людина доведена суспільними умовами до такого стану, що здатна вчинити злочин (вкрасти або вбити). Тома Басараб не чинив злочину. Але вчинок прадіда, який колись воював з турками і вбив семеро дітей, наткнувши їх на спис, формує психіку Тома. Злочин стає його власним і постає конфлікт між свідомим «я» героя і колективною несвідомістю його власних душевних глибин. Тома Басараб не є влане грішником, але мусить просити прощення у Бога та покаятися за свого предка, тому що родинне прокляття має дуже велику силу і точить сумління роду. А в новелі «Злодій» безпосередньо сам злочинець відповідає за свої вчинки. Роозуміючи, що кара неминуча, він морально очищується і стає втіленням християнського братерства, людинолюбства. Перед смертю йому відкрилась таємниця буття - треба любити світ, людей, життя. Настає найвища мить морального очищення, бо вперше, розкаявшись у своїх провинах, злодій, який став носієм «загальнолюдського», хоче померти з честю.

І першу, і другу новели об'єднує фінал - смерть одного з персонажів. Та смерть для Стефаника ніяким чином не є актом конечним. Усі люди, що вмирають, вмирають із вірою у продовження їхнього буття в іншому вимірі. Смерть є позитивним явищем, потрібним для перетворення і духовного росту людини.

В новелі «Басараби» автор засуджує акт самогубства як покаяння за злочин діда. Цей гріх є непростимим, тому відповідальність за вчинок прадіда бере на себе інший представник роду Николай.

Проте, в новелі «Злодій» Гьоргій прощає крадія, таце не врятовує його тому, що кара є обов'язковою. Тут бачимо, що Василь Стефаник веде до того, що кожна людина повинна відповісти за свої вчинки як перед Богом, так і перед власним сумлінням. Тому, якщо людина вчинила злочин, то мусить щиро покаятись і понести кару за скоєне.

Василь Стефаник прищеплюючи на українському ґрунті експресіонізм, оживив його первісними, чистими джерелами народного світосприймання, фольклорними мотивами, картинами рідної природи. За видимим світом митця криється інший світ, дещо незрозумілий, але глибинний, той, що виражає субстанційне начало народу. А щоб побачити і розкрити його сутність, автор майстерно використовує діалект як «джерело експресії», - цю словесну музику, що в найтонших нюансах передає душевні порухи героя, «оголеність його душі». Кожна новела Василя Стефаника - це картина трагедії селянського життя, разючої бідності, безнадійної свідомості, невимовної туги від розлуки з рідною землею, світ, повний смутку і водночас несказанної краси та ніжності до народу, який любив по-синівськи і на все життя.

Список використаної літератури

1. Бабій І. Кольорономінація як особливість ідіостилю В.Стефаника// Наукові записки ТНПУ. Серія: Мовознавство. - 2007. - №1. - С.321-333

2. Буграк У. Внутрішня форма оцінно-образної номінації як засіб вираження християнської моралі (на матеріалі новели В. Стефаника „Злодій") / У. Буграк // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. - Івано-Франківськ, 2002. - С. 119-123.

3. Гаєвська О. Л. Василь Стефаник. Поетика стилю [Текст] / О. Л. Гаєвська // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ- початку ХХ ст: : зб. наук. праць / АН УРСР, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. - К., 1987. - С. 263-290.

4. Гнідан О. Д. Василь Стефаник: життя і творчість. Посібник для вчителя / О.Д. Гнідан. - К.: Радянська школа, 1991. - 222 с.

5. Грицюта М.С. Художній світ В.Стефаника. - К., 1982. - 199 с.

6. Дробот І. В. Василя Стефаника: проблема модернізації наративу / І. В. Дробот // Магістеріум. Вип. 8 : Літературозн. студії. - К., 2002. - С. 10-15.

7. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика.- К.: Основи, 1998. - 403

8. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення / Студії з інтегральної куртурології. Thanatos. Спец. вип. "НЗ". - Львів. - № 1. - 1996. - С. 28-62

9. Жук Н. Й. "Його новели - як найкращі народні пісні": до 100-річчя від дня народження В.Стефаника / Н. Й. Жук. - К. : Знання, 1971. - 48 с.

10. Ірчан. М. Василь Стефаник. В кн. Василь Стефаник у критиці та спогадах. К., Дніпро, 1979. - 303с.

11. Кодак М. П. Психологізм і поетика творчості Василя Стефаника / М. П. Кодак // Українська мова і література в школі. - 1980. - № 9. - С. 33-42.

12. Коцюбинська М. "Безлично голі образки" і біле світло абсолюту / М. Коцюбинська // Слово і час. - 1992. - № 5. - С. 55-69.

13. Лесин В. М. Василь Стефаник-майстер новели: монографія / В.М.Лесин. - К.: Дніпро, 1970. - 332 с.

14. Ликова Л. Урок української літератури на тему "Людина, злочин і філософія екзистенціоналізму ХХ віку / Л. Ликова // Українська мова і література в школі. - 2003. - № 1. - С. 50-52.

15. Пахаренко В. Секрети української поетики//Українська мова і література в школі. - 1998. - Січ. - С.56-60.

16. Піхманець Р. Природа художніх символів Василя Стефаника / Р. В. Піхманець // Нариси з поетики української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Івано-Франківськ-Снятин, 2000. - С. 61-105.

17. Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника / Федір Погребенник. - К. : Дніпро, 1980. - 350 с.

18. Стефаник В. Твори. - Київ: Дніпро, 1971. - 432 с.

19. Ткачук М. "Крізь призму чуття і серця": новела "Злодій" та деякі проблеми експресіонізму В. Стефаника [Текст] / М. Ткачук // Слово і час. - 1994. - № 7. - С. 27-31.

20. Токарик М. Новели Василя Стефаника як експресіоністичне відображення дійсності : конспект уроку [Текст] / М. Токарик // Дивослово. - 2003. - № 2. - С. 64-66.

21. Українська експресіоністська драма // Хороб С. Українська модерна драма кінця XIX - початку XX століття. - Івано-Франківськ, 2002. - 402 с.

22. Франко Зібр. Творів: У 50-ти т. - К., 1982. - Т.35. - 439 с.

23. Франко. Молода Україна. - Львів, 1910.- 269 с.

24. Хализев В. Драма как род литературы. - М., 1988. - 239 с.

25. Хороб С. Апокапіптичні ремінісценції в новелістиці В. Стефаника // Хороб С. Слово-образ-форма: У пошуках художності: (Літературознавчі статті і дослідження). - Івано-Франківськ, 2000. - 263 с.

26. Черненко О. Експресіонізм у творчості Василя Стефаника // Сучасність. - 1989. - 280 c.

27. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм //Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. - К.,1994. - Кн.1. - 349 с.

28. Яременко В. Любив свою дорогу...: Українське слово: Хрестоматія літератури та літературної критики ХХ ст. - К., 1994. - Кн.1. - 390 с.

Размещено на Allbest.ru