Засудження безглуздості війни у творах письменників-класиків

Викриття жорстокості Другої світової війни у творчості зарубіжних письменників. Дослідження теми людської пам’яті в оповіданнях Г. Белля. Викриття теми голокосту у поезії Пауля Целана. Зображення трагедії українського народу в кіноповісті О. Довженка.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.11.2019
Размер файла 51,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки, України

Київський національний лінгвістичний університет

Факультет германської філології

Кафедра англійської мови

Проектна робота

тема:

«Засудження безглуздості війни у творах письменників-класиків»

Автор: Бабарига Рада Ярославівна

учениця факультету германської філології

Перевірила: Липська

Київ 2015

Зміст

Вступ

Розділ1. Викриття жорстокості Другої світової війни у творчості зарубіжних письменників

1.1 Осуд антигуманної сутності війни у творчості г. Белля

1.2 Засудження безглуздості війни письменником Василем Биковим за його повістю «Альпійська балада»

1.3 Викриття теми голокосту у поезії Пауля Целана

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Зображення трагедії радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни.

2.1 Трагедія українського народу в кіноповісті О. Довженка

2.2 Доля окремої людини - це уособлення народної трагедії у Другій світовій війні в оповіданні М. Шолохова «Доля людини»

Висновки до 2 розділу

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Або людство покінчить з війною,

Або війна покінчить з людством.

Джон Кеннеді

Все людство єдине в думці, що війна, як метод боротьби є безглуздою. Як казав Франсуа Фенелон: «Війна - це зло, що ганьбить людський рід». З цими словами неможливо не погодитись, адже війна несе з собою кров, страждання, поневіряння і врешті-решт - смерть. Світ не повинен забувати жахи війни, розлуку, страждання та смерть мільйонів. Це був би злочин перед загиблими, злочин перед майбутнім, ми повинні пам'ятати про війну, про героїзм і мужність, що пройшли її дорогами, боротися за мир - обов'язок усіх, хто живе на Землі, тому однією з найважливіших тем у світовій літературі є тема героїзму у Великій Вітчизняній війні. Ця тема складна, невичерпна.

Хоча кожна пересічна людина розуміє, що війна - це зло, та все ж таки за всю історію людства відбулось чимало війн, що принесли в цей світ лише смерть. Сам Отто фон Бісмарк казав: «Навіть переможена війна - це зло, яке повинно бути припинено мудрістю народів».

Війна - це час, коли втрачається будь-яка гуманність та мораль. Усе людське відходить на другий план.

Взагалі більшість війн трапляються через помилки влади, тобто прості, ні в чому не винні люди страждають через помилки влади. Єврейське прислів'я каже: «Не йдіть війною проти закону, прийміть закони проти війни». Я гадаю, що будь-яка проблема може бути вирішена більш гуманним методом аніж війна.

Обрана тема є актуальною, бо навіть на сьогоднішній день у світі існують чимало конфліктів між державами, що в майбутньому можуть призвести до війни, можливо навіть світової. Тобто на даному етапі історії людство має звернути увагу на проблему, що склалася і не допустити минулих помилок.

Мета дослідження: здійснити компаративний аналіз творів з метою вивчення особливостей художньої інтерпретації теми війни у текстах творів, що досліджуються.

Основні завдання дослідження:

здійснити літературознавчий компаративний аналіз визначених творів письменників: В. Бикова, Г. Белля, П. Целана, М. Шолохова та О. Довженка;

розкрити внутрішній світ, настрій, переживання, думки героїв вибраних творів;

визначити авторську позицію щодо вчинків героїв;

розкрити ставлення письменників різних країн до теми війни.

Для розв'язання поставлених задач використано порівняльно-історичний, компаративний літературні методи аналізу, які допомагають комплексно розглянути художній твір на різних рівнях ідейно-естетичної системи.

Зв'язок роботи зі шкільною програмою. Творчість вищезгаданих письменників тісно пов'язана з курсом вивчення теми війни на уроках світової та української літератур у середніх та старших класа.

Об'єктом дослідження є тема війни та її роль у художніх творах вибраних письменників.

Предмет дослідження: твори В. Бикова, М. Шолохова, Г. Белля, П. Целана, О. Довженка.

Новизна роботи полягає в тому, що нами зроблена спроба систематизувати існуючі матеріали для подальшого вивчення та розвитку досліджуваної проблеми на основі порівняння творів світової та української літератур. Аналізуючи твори В. Бикова, М. Шолохова, Г. Белля, П. Целана, О. Довженка, тим самим розкриваються погляди письменників на проблему війни. Вперше робиться спроба порівняти погляди щодо війни російських, українських та німецьких письменників.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що, опрацьовуючи як першоджерела, так і критичну літературу для розв'язання поставлених задач був використаний порівняльно-історичний літературний метод аналізу, який допоміг комплексно розглянути художній твір на різних рівнях ідейно-естетичної системи, співставляються погляди письменників на проблему війни.

Практичне значення: Дана робота може бути використана для поглиблення знань на уроках світової та української літератур, у позакласній роботі, на засіданнях літературних гуртків, клубів. Дана робота може допомогти школярам і студентам у підготовці до семінарських занять з історії. Ця курсова розширить знання юнаків та дівчат, які мають уявлення про війну лише з кінофільмів і творів, що вивчаються за шкільною програмою. По-новому поглянути на проблему війни, ще раз задуматися над її наслідками, вплинути на світогляд і, можливо, зупинити в майбутньому від невірного кроку на шляху до війни, агресії, тероризму. Наше дослідження налаштовує на роздуми кожного пересічного громадянина України про безглуздість війни та важливість подолання цієї проблеми.

Розділ І. Викриття жорстокості Другої світової війни у творчості зарубіжних письменників

1.1 Осуд антигуманної сутності війни у творчості г. Белля

Я прагну милосердя, а не жертв!

І кажу весь час і наполегливо:

Бог -- це Бог живих, а не мертвих.

Г. Белль

Генріх Белль - один із найвизначніших німецьких письменників. Провідна тема прози Белля -- Друга світова війна і зруйнований нею світ. У своїх творах письменник зображував Німеччину під час війни і в повоєнний період, гостро критикуючи фашизм та його мілітаристську політику. Англійський літературознавець В. Білл писав: «Белль завжди був письменником великого масштабу, стурбованим долею як усього покоління німців, так і окремої особи» Відчувши на собі всі жахи війни, він зненавидів її всім серцем.

Влітку 1939 року Генріх Белль вступив до Кельнського університету, а восени його призвали у гітлерівський вермахт. Як солдат-піхотинець воював на західному і східному фронтах. У солдатській шинелі він пройшов усю війну, побував на території Франції, Польщі, Радянського Союзу, Румунії, Угорщини. На власні очі побачив страхіття війни, жорстокість фашизму, чотири рази був поранений, кілька місяців провів у американському полоні. «Війна, - писав Г. Белль, - залишилася в моїх очах жахливою машиною отупіння, кривавого отупіння».

З дитинства Генріх виховувався за принципами гуманності та людяності. Його батько пережив Першу світову, відчувши на собі всі жахи війни, він виховував своїх у дусі засудження, загарбництва, тиранізму та насилля.

Виростаючи у такій атмосфері, юнак зненавидів війну всім своїм єством.

Тому не дивно, що тема засудження Другої світової війни стала провідною в усіх творах письменника. Г.Белль стверджував: «Так, ми писали про війну, про повернення додому, про руїни. Звідси й народилися ті три визначення, якими наділили молоду літературу: «література про війну», «література тих, хто повернувся», «література руїн». Ці визначення виправдані: була війна - шість довгих років, ми повернулися додому з цієї війни, ми застали руїни і писали про це».

Xоча більшість творів Генріха Белля і присвячені війні, та його не можна назвати письменником-баталістом, адже він не писав про воєнні події або про героїчні подвиги солдатів. Ні! Він, навпаки, знову і знову змальовує страхітливі наслідки війни: покалічені тіла, понівечені війною долі, спустошене людське життя.

Узагалі, «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» - це початок давньогрецької епітафії поета Сімоніда Кеоського:

Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту,

повідай там, що ти бачив.

Тут ми всі полягли, бо так звелів нам закон. [11]

Ці слова були вирізьблені на кам'яній надмогильній плиті, що її греки спорудили біля Фермопіл, де в битві з персами загинули 300 спартанців на чолі з царем Леонідом, врятувавши життя еллінів. Вони мужньо виконали наказ батьківщини -- «стояти до смерті». Фашисти поставили на службу своїй злочинній ідеології найвищі досягнення людства, починаючи з античності. Гіркою іронією до змісту оповідання звучать у його назві обірвані слова з давньогрецької епітафії.

Спартанці у всі віки були для людства прикладом мужності, волі, витримки, відданості батьківщині. Моральну і фізичну загартованість воїни-патріоти отримали в спартанських школах, про які досі ходять легенди.

Німецьке імперське керівництво мріяло про владу над усім світом, тому, лицемірно ототожнюючи німецьке шовіністичне виховання з патріотичною спартанською системою, вони готували молодь до поневолення інших народів, вкладаючи у вихованців культ грубої сили, зневаги до людей іншої нації.

Фраза, яку винесено у заголовок, не закінчена, тому що юнак не встиг дописати її на дошці перед мобілізацією в діючу армію. Юний хлопчик став не героєм, як спартанці, а «гарматним м'ясом».

Якщо спартанці завершили своє життя патріотичним вчинком -- захистом своєї вітчизни, то німецькі юнаки лише скалічили себе, обмануті пропагандистськими фразами про справедливість загарбницьких війн.

Дія новели «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» відбувається у дні війни. Але будь-які бойові епізоди там не відтворені - лише подані, сказати б, їх найжахливіші наслідки. І це по вінця сповнює твір якимось невідворотним трагізмом.

Головного героя - юнака, вчорашнього гімназиста привозять до гімназіі, яка тепер стала шпиталем для поранених у бою солдатів. Уже на початку оповідання бачимо героя твору на межі загибелі. Крізь хворобливий жар герой-оповідач туманно бачить приміщення, в якому перебуває, і в його свідомості виникають картини минулого.

Ситуація повернення скаліченого солдата до рідної гімназії перетворюється на тяжке звинувачення війні та гітлерівському тоталітаризму, який її породив…

Письменник показує увесь процес народження спогадів у людині: оповідач детально описує коридор з вішалками й емалевими табличками між дверима, картинами і скульптурами. На фоні охопленого пожежею міста, на першому плані оповіді з'являються предмети, що нагадують мирні дні. Але під склепінням гімназії, де нещодавно звучав дитячий сміх, тепер хриплять поранені, що ось-ось помруть.

Герой оповідання бореться зі своєю пам'яттю, не пускає її у своє теперішнє життя, тому що розуміє, що минулого, своєї мирної і безтурботної юності, йому не повернути. Але пам'ять невмолима, і для героя найтяжчим є те, що все навколо -- рідні стіни його гімназії -- стало тепер холодним і чужим, ніби не з його життя. З початком війни життя перервалося, і повернення не буде.

Війна увірвалась раптово -- і навіть написані крейдою на дошці вправи гімназиста ще не стерті. Але світ змінився, і змінилася людина. У німецькій класичній гімназії стоять погруддя великих полководців, якими, певне, захоплювалися хлопчаки-гімназисти. Але тепер, пройшовши крізь жахи війни, герой розуміє, що той воєнний пафос, описаний у «книжках із картинками», це ніщо, мильна бульбашка. Солдат запитує себе -- за що він боровся? -- і не знаходить відповіді. Для мільйонів людей, загиблих на війні, зроблять тисячі «пам'ятників масового виробництва» -- от і все.

У спогадах героя особливу роль відіграє образ хреста. Коли хрест зняли, на стіні лишився незникний слід, що здавався ще яскравішим, ніж сам маленький і старий хрест. Його не можна було знищити, як не можна знищити у свідомості людини пам'ять минулого, культуру, почуття моралі. Тінь у формі хреста, що проступає на стіні крізь усі шари фарби -- це символ мирного часу, «коли ще дозволяли вішати у школі хрести», і всього того в людині, що здатне протистояти війні, руйнації особистості і культури.

Здавалося б, усі прикраси шкільного інтер'єру мали б переконати героя, що він таки перебуває у рідній гімназії. Однак, впізнаючи їх, він все одно вагається. Його сумніви спираються на уявлення про те, що в уніфікованих тоталітаризмом школах весь ідеологічний реквізит дібраний за єдиним стандартом (Це зумовлювалося завданням « виготовлення» молоді за єдиним шаблоном, наміром підігнати свідомість кожного учня під встановлені ідеологією параметри). До того він з подивом визнає той факт, що повернення до рідної гімназії не викликає в його душі жодних почуттів.

За ваганням героя стоїть проблема втрати довіри його до наставників та їхньої брехні, до казок про шляхетність війни та красу воїнського подвигу. Пропагуючи хибні уявлення, вчителі допомагали владі використовувати молоде покоління як «гарматне м'ясо». Понівечене тіло юнака - це результат гітлерівської ідеології.

Зображення пригніченого стану скаліченого юнака, його внутрішній монолог про лжепатріотизм, повтори, поступове впізнання гімназії, у якій хлопець провчився 8 років, приводить читача до думки: війна протиприродна і антигуманна. Замість пізнання світу, радощів життя вчорашній школяр отримує страшний удар, відчуття, описане в «Апокаліпсисі»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, побажають умерти, але смерть утече од них».

Тема людської пам'яті в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» має трагічне забарвлення. Але пам'ять -- це можливість зберегти своє людське «я» за будь-яких обставин. Пам'ять може існувати у формі прекрасних творів мистецтва або запаху тютюну і теплого молока. Кожна історична епоха складається з тисяч спогадів особистих, інтимних спогадів кожної людини. Це той ланцюжок, що зав'язує воєдино минуле і майбутнє, дитинство і доросле життя, одну людину з іншою. Зберегти пам'ять про минуле -- то зберегти себе, свою культуру, свою батьківщину.

Наприкінці оповідання юнак ніби поринає у дитинство. Це відбулось у його останньому тихому проханні: « Молока». Це безнадійний пошук минулого в момент втрати майбутнього. Прохання звучить як благання порятунку, якого вже немає для цього жалюгідного обрубка.

Оповідання раптом обривається, як обривається його назва: фінал твору Белля запевняє нас, що це біблійне пророцтво може поширитися на все людство, якщо всім не змінити ставлення до життя.

У своєму оповіданні Генріх Бейль навмисно не розповідає про сім'ю, походження, минуле героя, навіть не називає його імені. Автор ніби натякає, що така доля очікувала кожного юнака, що потрапляв під вплив гітлерівської антигуманної ідеології.

Отже, ця невеличка розповідь пройнята неабияким антивоєнним пафосом. Йдеться заперечення не тільки німецького фашизму, а й війни в цілому. Своїми творами Белль довів, що будь-який фашизм і тоталітаризм, особливо у німецькому варіанті, не мають права на існування.

1.2 Засудження безглуздості війни письменником Василем Биковим за його повістю «Альпійська балада»

Василь Биков був одним із найвизначніших білоруських письменників. Він був не тільки митцем слова, а й надзвичайно мужньою людиною, що пройшла пекло Великої Вітчизняної війни.

У письменника вражаюча доля. За день до початку війни із рідних Бичок (село, де народився письменник) поїхав у Шостку до дядька. Тут його і застала війна. За кілька днів хлопець виявився повністю відрізаним від своєї родини, яка залишилася на окупованій території Білорусі.

З осені 1943 р. перебував на фронті. У 1944 р. він, тяжко поранений, виповз з хати, яку через кілька хвилин знесли німецькі танки. Його вважали загиблим.

Прізвище було викарбуване на обеліску, а батькам надіслано похоронку. Ця похоронка і досі зберігається в Центральному музеї Радянської армії в Москві. В воєнні роки його було двічі поранено, пізнав «кров і піт» піхоти та «госпітальні муки», але незважаючи на все, він вийшов з війни, збагачений величезним життєвим досвідом.

Те, що доля врятувала Василя Бикова - чудо. Адже письменник сказав про себе: «Я представник вбитого покоління. З кожної сотні моїх однолітків, що пішли на фронт, живими лишилися троє…».

Описати війну з її жахами стало призначенням білоруського митця. Деякі навіть називали його «письменником однієї теми», але він, як справжня людина, не міг не відтворити цей трагічний період історії.

Василь Биков пише про війну як трагедію, у якій намагається зрозуміти та наповнити сенсом життя, відкриваючи перед читачем свій світ, філософія котрого ятрить душу розуміючому.

Одним із найвизначніших його творів стала «Альпійська балада». Це історія про двох біженців та їх долю. Від переслідування рятуються сержант Іван Терешка, який вирвався після року полону з фашистського концтабору, та юна італійка Джулія.

Василь Биков зробив сюжет інтригуючим, де втеча, переслідування, стрілянина, де стільки небезпек підстерігає героїв. Для автора важливіше за все зрозуміти головне, звідки в людях з'явилося внутрішньої сили та хоробрості у боротьбі за життя.

Сюжет «Альпійської балади» автор не вигадував. Одного разу він познайомився з італійкою Джулією, яка розповіла йому історію, яку він після закінчення війни й описав у своєму шедеврі.

Незважаючи на те, що дія відбувається під час війни, герої балади Бикова не втрачають людських якостей. Наприклад, Іван ділиться останнім шматком хліба з Джулією. Обставини не могли змусити героя вчинити по-іншому. Думати тільки про власні інтереси для нього означало підкоритися фашистам, уподібнитися до них.

«У полку він нічим не вирізнявся з-поміж інших піхотинців», - зазначає автор, - але у полоні, в таборі, виявилися ті приховані сили, які були в його душі. Іван Терешко - скромний, небалакучий, непомітний хлопець. Але в середині він має неабияку силу та мужність.

Його доброта та великодушність не дозволяли йому покинути Джулію. Те, що вона пристала до нього, не додало йому більше шансів на втечу, а, навпаки, ще більше зменшило і без того мізерний шанс. Але дівчина побачила в ньому опору, тому він не міг її залишити. Взагалі Іван у будь-яких ситуаціях діяв за власною совістю.

Джулія - наївна італійка, що втікає з полону разом з Іваном. Вона розуміє всю антигуманну сутність гітлерівської ідеології. Вона знає фашизм зсередини, тому не сприймає цей спосіб життя, не може існувати в атмосфері зневаги до розуму і возвеличення жорстокості, атмосфері підлості й зради, страху і безправності, саме тому вона ідеалізує життя в Радянському Союзі.

У творі дві сюжетні лінії; першою є героїчна лінія боротьби Івана проти німців, а другою є лінія палкого, самовідданого та щирого кохання Івана та Джулії.

Доля дарувала Івану та Джулії лише три дні. З погляду історії зовсім мало, але в справжнього щастя своя міра. Це були вистраждані дні щастя, на які заслуговували герої. За таких неймовірно складних обставин кохання Івана і Джулії переростає у прекрасну пісню, де немає слів, але наповнюється вона глибоким змістом, де мовчать закохані, а розмовляють очі й серця.

Про почуття автор говорив наче мимохідь. Саме кохання стає основою роздумів письменника про життя людей на війні. «Альпійська балада» - це гімн коханню. Його Биков випробовує, як всі інші людські якості, у створених війною обставинах. І воно перемагає.

Але з квітучих альпійських луків, засіяних червоними маками, Биков знову «повертається в окопи». Червоні маки - це символічний образ. Народ вірив: « Це не квіти, це кров померлих, яка піднімається до нас із землі і, перетворившись на квіти маку, просить нас молитись за упокій їх душ»

Василь Биков дуже майстерно зображував бойові дії між Іваном та гестапівцями з собаками. Головний герой гине на полі бою, віддавши своє життя, щоб врятувати життя своєї коханої Джулії [Додаток]. Ось так завершилась лінія життя Івана.

В «Альпійській баладі» автор намагається перевести епізод війни в загальнолюдську площину, звернутися до вічних категорій добра і зла. Для цього він перетворює реалістичну ситуацію на романтичну.

Джулія дивом вижила, а разом з нею ненароджений син Джованні. Замість епілогу автор вводить лист Джулії до рідні Івана. Вустами юної дівчини-італійки автор показує, який слід залишила війна в душах простих людей.

Отже, повість «Альпійська балада» змушує нас замислитися над вічними проблемами: що таке справжнє кохання, у чому сенс людського буття. Ліричність визнає мотив усього твору, життя всупереч смерті. У творі письменник висловив протест проти насильства, смерті, приниження особистості. Він закликав сучасників зберегти найсвятіші цінності у світі - життя, мир, людину.

1.3 Викриття теми голокосту у поезії Пауля Целана

Голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи (понад 6 мільйонів) під час систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми підручними в Німеччині та на окупованих нею територіях протягом 1933 - 1945р р. Тема Голокосту, недоброзичливості однієї нації до іншої неодноразово висвітлювалася в світовій літературі.

Пауль Целан - найвидатніший австрійський поет другої половини ХХ ст.

Пауль Целан був наполовину євреєм, тому тема голокосту була для нього дуже болючою. Його завжди переслідувала німецька влада, поет був змушений переховуватись. Майже вся творчість була присвячена цій темі.

Вірші Целана читати нелегко. Зашифровані образи та примхливі метафоричні ланцюги, асоціативний монтаж і смислова багатошаровість, - все це створює у целанівській поезії «безодні» підтексту, наповнює її особливою магією слова, наділяє її здатністю навіювати певний емоційний стан (сугестивністю), впливати на підсвідомість читача.

«Фуга смерті» - найвідоміший твір Пауля Целана й один із шедеврів світової поезії, на основі якого цілі покоління молодих німців вже на шкільній лаві відкривали для себе тему несумісності високої гуманістичної культури й варварства. «Фугу смерті» нерідко зіставляють із всесвітньо відомою картиною Пабло Пікассо «Ґерніка», підкреслюючи не лише спільну болючість їхньої проблематики, а й надзвичайно сміливе, новаторське художнє втілення. Цей вірш став відображенням тих страхіть, які випали на долю самому поету.

Тема нашого дослідження: "Художня реальність вірша "Фуга смерті".

Ось наші результати. Події відбуваються під час Другої світової війни в Німеччині: "смерть - це з Німеччини майстер". Вірш написаний від імені в'язнів фашистського концтабору. Крізь моторошну "хуртовину метафор" прозирають реалії табірного життя: масові страти репресованих, їх спалення у печах крематоріїв, німецькі вівчарки, що охороняли територію табору, комендант, який слідкував за роботою ввіреної йому "фабрики смерті", навіть - сумнозвісні оркестри, набрані з тих же в'язнів, що під їхню музику тисячі мучеників прощалися з життям. Робимо висновок: тема твору - життя і смерть, національна трагедія євреїв, яких винищували нацисти.

Для посилення емоційного впливу П. Целан використовує форму музичної фуги. За будовою фуга складається з трьох основних розділів. У першому тема проводиться в усіх голосах, друга частина будується вільніше: тема розвивається по черзі в різних голосах. У заключному розділі фуги затверджується головна тональність твору. За цим принципам будується і композиція Целанової "Фуги смерті". Особливості синтаксису поезії підкреслюють її "музичну організацію": позбавлений знаків пунктуації, текст ллється, створюючи скорботну мелодію, в якій різні голоси сприяють розвитку та посиленню основної теми.

Як і музичний твір, "Фуга смерті" викликає в першу чергу емоційні переживання, шок, і тільки потім читач намагається усвідомити значення образів, асоціації, які вони викликають. Саме з цих асоціацій і намічаються тема, мотиви твору.

Слава і гордість - духовне, вічне, прекрасне - орган; ці асоціації співіснують і протистоять у назві слова "смерть" в усіх його значеннях. Цілком правомірно сприймати цю поезію як модерністського зображення трагедії Голокосту: образи "чорного молока світанку", "могил у повітрі" породжують асоціацію з крематоріями, в яких гинули мільйони безневинних людей, тільки тому, що вони євреї, а образ "однієї людини, що живе в будинку", "грає зі зміями", "пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарита", "свистить на євреїв", "хапається заліза в кобурі" розкриває сутність фашистської ідеології, яка несе смерть усієї людської цивілізації. "Трагедія Освенціма" усвідомлюється не як національна трагедія євреїв, а як всесвітня. Це підкреслюють і образи Маргарити і Суламіф, які є наскрізними в поезії і символізують багатющу гуманістичну культуру, яку подарувала людству німецька та єврейська нації. Орган-крематорій, на якому "з Німеччини майстер" грає "фугу смерті", знищує і "золотисту косу Маргарити", і "попелясту косу Суламіф".

Маргарита - улюблений жіночий образ німецької літератури, символ краси, жіночності, кохання. Маргарита є ремінісценцією з "Фауста" Гете

Суламіф - символ єврейської жінки, краси, культури. Із Біблії - кохана Соломона. Образ закоханої Суламіф оспівується у біблійній "Пісні над піснями"

Проблема рівноцінності двох великих культур окреслюється у вірші місткою паралеллю, в якій водночас порівнюються й протиставляються образи Маргарити й Суламіфі - двох уособлень жіночого кохання, двох натхненних поетичних створінь німецького та єврейського духу, отже, - двох символів відповідних національних культур:

твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіф.[11]

Пауль Целан ставить жіночі образи поряд. Вони сприймаються як антиподи, як уособлення доль двох народів, один з яких прирікає інший на страждання, перетворює на попіл.

Образи «Фуги смерті» не стільки пробуджують до роздумів, скільки впливають емоційно. Смерть чатує, вона поряд щомиті.

У структурі вірша присутній оксюморон. «Чорне молоко» починає майже кожну строфу. Завдяки цьому створюється атмосфера замкненості, безвиході, приреченості, чогось всевладного і над часового, що створює жахливий цикл,ланцюги якого, у якій би послідовності не були з'єднані, однаково змусять випити цей страшний напій.

Взагалі молоко - це символ життя. Приміром материнське молоко. Таке молоко біле. Целан, використовуючи принцип контрасту для зображення абсурдності війни та глибини трагедії, вводить образ «чорного молока», чорне - символіка насильства жаху, смерті, темних, злих сил. Це не життєдайний напій, а "гірка чарка долі", яку мусять випити євреї. З образом молока тісно пов'язаний образ могили, який є його послідовним продовженням на початку вірша і потім відтворюється ще 4 раза:

1) Ми копаєм могилу в повітрі

2) Велить їм копати могилу

3) Ми копаєм могилу в повітрі

4) Тоді ви могилу дістанете в повітрі

5) Він дає нам могилу в повітрі.

Образ могили в повітрі пов'язаний з масовим спаленням в крематоріях концтаборів. Із образу-символу могили уточнюється місце дії, сама дія над в'язнями.

Але «могила в повітрі» пов'язана ще з однією важливою лінією вірша. Німецький кат прагне не тільки відібрати у людей життя, головна його мета перетворити їх на рабів духовно, зламати будь-який опір, заволодіти їхніми душами. У цьому є щось страшне. Тож, можливо, полинувши димом у повітря, жертви знайдуть визволення від найстрашніших тортур - мук душевних.

Мотив приреченості долі звучить як загальний образ замкненого простору: земля, повітря перетворюються на могилу. Мотив скрипки - «грайте … до танцю» підкреслює абсурдність буття людини, яке все одно закінчується могилою. Це плач скрипки, туга за живими.

Майстер - узагальнений образ ката, "майстра справи", бо німці - справжні майстри у всьому, "смерть це з Німеччини майстер". Слово "майстер" тут виникає не випадково, повторюючись 4 рази. Воно утворює навколо себе багате асоціативне поло, у центрі якого - середньовічна Німеччина з її мануфактурами, цехами, ремісництвом, шанобливим ставленням до добротної і точної роботи, коли визначення "майстер" було найкращою похвалою знаком німецької якості. Поняття "смерть" Целан накладає на майстер: Смерть це з Німеччини майстер очі в нього блакитні він влучить у тебе свинцевою кулею він влучить точно.

І нацисти майстри. Трактується і як Гітлер - уособлення влади. І Заратустра - із Ніцше. Комендант - володар табірного світу. Він зображується відчужено - без регалій і уніформи, без імені і зовнішності. Єдина деталь його портрета - блакитні очі - має своїм підтекстом приналежність героя до "вищої арійської раси", обстоюючи панування котрої, гітлерівська влада обрала курс на знищення "неповноцінних рас", серед яких була і єврейська. Так само відчужено описуються його дії:

І ... він зі зміями грає він пише

він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито

він пише це й з хати виходить і зорі блищать і свистить він на псів

свистить на євреїв своїх і велить копати могилу в землі

і грати до танцю наказує нам.[11]

Цей опис допомагає зрозуміти розкол особистості коменданта на нелюда-садиста, що з насолодою "організовує" смертників на самознищення, і ніжного закоханого, який пише сентиментальні листи до коханої у Німеччину.

Отже, «Фуга смерті» не залишає нікого байдужим, її траурне звучання викликає невимовну душевну тривогу. «Фуга смерті» Пауля Целана дуже сумна поезія, сповнена жаху і співчуття. Цей вірш вилився на папір із самого серця поета і викликає у читача масу емоцій та переживань.

Висновки до 1 розділу

Війна... Це страшне для кожного з нас слово, адже воно означає кінець безхмарному небу, кінець рідній природі -- кінець усьому. Це дуже страшно, коли одного дня не прийде лист від батька з фронту, або колись не зможеш дочекатися любої матусі з магазину, де від продуктів залишилися хіба тільки назви. Чимало слів сказано, чимало сліз пролито, але не повернути час назад, не змінити вже минулого. Але можна не допустити цього в майбутньому.

Письменники різних країн єдині в думці про безглуздість війни.

Розділ 2. Зображення трагедії радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни

2.1 Трагедія українського народу в кіноповісті О. Довженка

Самобутній поет екрану і слова Олександр Довженко залишив по собі велику творчу спадщину і добру пам'ять. Він був переконаним гуманістом, натхненним творцем краси в кінематографі, літературі та житті. Його бентежили солов'їні травневі світанки, чарували дівочі задушевні співи, зворушувало дитяче щебетливе пустування. І дратувало зло, тупе та безтямне, що спричиняло людські страждання, біль, сльози. Але талановитому митцю судилося пережити найбільше лихо -- війну. Вона прийшла на українську землю і принесла розбрат і смерть.

Близько до серця сприйняв письменник долю рідного народу в грізний час, коли над Україною нависла смертельна загроза фашистського рабства:

"О українська земля, як укривавилась ти!

Ріки кров'ю поналива но, озера слізьми та жалем...

Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою і жалем" ( ).

Високим патріотичним пафосом, народнопоетичною образністю ці рядки через століття перегукуються з безсмертним "Словом о полку Ігоревім". Письменника звинувачували у трагедійному звучанні його твору, бо це було відступом від принципів соцреалізму. Та зображення життєвої правди без фальші та прикрас були для Довженка важливіше за всякі догми. Він на власні очі бачив увесь жах війни, який до глибини душі сколихнув його палку, вразливу натуру. Здається, світ збожеволів, одурманений запахом крові, і котиться до якоїсь темної прірви, до свого кінця.

Олександр Довженко не приймає нічого, що калічить людину, призводить до приниження, морального занепаду, передчасного переходу смертельного рубежу. Він засуджує все, що руйнує красу і приносить страждання. «Я народився і жив для добра і любові», -- констатує письменник у своїх щоденникових записах. Свої гуманістичні погляди, власне ставлення до життя він втілив у прекрасних творах. Кіноповість «Україна в огні» визначає його ставлення до війни як великого лиха, що нищить найкращі людські якості та приносить безліч страждань.

Кіноповість «Україна в огні» -- один із найсильніших, найбільш вражаючих творів української літератури про трагедію народу в роки другої світової війни та й упродовж усієї своєї історії.

Саме Україна прийняла на себе перші удари загарбників після несподіваного нападу на Радянський Союз; найстрашніші і найбільші битви, відбувалися на її полях, і вся вона палала у вогні та стражданнях. Написана повість людиною, що пройшла по гарячих слідах війни, кіноповість передає глибоке душевне потрясіння Довженка всенародною трагедією.

Письменник дошукується причин зрадництва і говорить про них у прямих авторських зверненнях до читача. Ці слова звучать гнівним обвинуваченням державній політиці за виховання молоді: «У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі.

Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судила доля здивувати світ своїми подвигами.

Звиклі до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликала їх до велетенського бою, до надзвичайного. 1 ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії.

Не помогли й близькі рідні герої революції, бо не шанували їх пам'ять у селі. Серед перших ударів долі загубили вони присягу свою, бо слово «священна» не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном. Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі».

Про таку ахіллесову п'яту українського народу знають навіть вороги. Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть з ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників...».

Війна підняла на ноги всю Україну. Тисячі біженців, перевалено жителів міст, їхали на схід. А селяни, прив'язані «тисячолітніми узами до землі», не могли всі виїхати, тому дивилися услід від'їжджаючим і говорили: «А куди ж вони ото їдуть, бодай їм добра не було! Щоб вони бігли й не переставали! Та нащо ж їх везуть машинами? Може б, машини та на щось інше пригодилися!».

Ті, що їхали в тил, питали один одного: «Слухайте, чому вони не тікають? Ви бачите? Вони не тікають? -- Ну, ясно. Чого ж їм тікати? Вони ждуть німців» ( ).

Так розколювалася нація зсередини, і Іде ще один із трагічних наслідків війни, який переживатиме народ ще довгі роки по війні. А з наближенням фронту іще більше поглибилася прірва між тими, хто їхав у тил, і тими, хто йшов чи залишався: «Пролітали вантажні машини різних снабів, зоєнторгів, управлінь, постачань. Холодні, злі шофери, здавалось, не. бачили нічого на дорозі.

Не бачили й пасажири. Чимало серед них було нікчемних людей, позбавлених глибокого розуміння народної трагедії. Недорозвиненість звичайних людських відносин, скука формалізму, відомственна байдужість чи просто відсутність людської уяви і тупий егоїзм котили їх на державних гумових колесах мимо поранених» ( ).

У своєму творі О.Доженко описав мужність українців у цій жорстокій та кривавій війні. «Як билися люди! Немов цілі століття незламної упертості і бойових щедрот розкрилися раптом в Вернигорах, Труханових, Вовках і Якимахах. Рідна батьківська земля умножила їх гнів і силу бойового запалу. Вони немов уросли в землю, і коли німці були вже зовсім близько, вони встали як один і пішли в атаку якраз проти середини грізного німецького валу» ( ).

Отже, письменник у кіноповісті «Україна в огні» з переконливою прямотою і великою художньою майстерністю розкрив трагедію українського народу в найбільшій світовій війні. Висновок у читачів може бути лише один -- таке не повинно повторитися!

Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Епітетами "кривава", "попалена", "розбита", "поруйнована", "обездолена в загравах пожеж" дано "портрет" нашої землі тих буремних літ.

Образ України постає не лише в безпосередніх описах, а й у ліричних звертаннях (які інколи так нагадують авторські звертання у "Слові о полку Ігоревім):

- О українська земле, як укривавилась ти!

Ріки кров'ю поналивано, озера слізьми та жалем.

Байраки й переправи трупом запалися...

- Світе мій убогий!

Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні?

Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю?

Горе розлилося по недобитих вокзалах ( ).

Звісно, Україна ? це передусім українці. Які вони? За повістю, працьовиті, винахідливі, терпеливі, співучі, мужні, сентиментальні"?"! ще, на жаль, понад трьохсотлітнє ярмо імперської Росії ..та більшовизму прищепило українцям синдром рабства.

Свій осуд фашизм у, протизаконної; аморальної суті окупації розкрито, головним чином, на образах офіцерів Ернста й Людвіга Краузів, батька і сина. Це ті з мільйонів зайд, що принесли на українську землю страшне горе. Старого Крауза Довженко називає "вовком з брутальною винахідливістю в розправах з ворогами імперії", а сина його ? "расовим гітлерівським псом останньої формації, жорстокий, лихим" мерзотником, героєм шибениць, масових палійств і ґвалтувань".

Щоб викликати в читачів почуття зненависті до носії з коричневої чуми, письменник показує обох Краузів в "роботі": вони особисто розстрілюють невинних людей, на допитах завдають їм страшних тортур. Це садисти, руки яких по лікті в крові їхніх Жертв.

Ось такі негідники і катюги чотири роки чинили наругу над нашою Україною. Клали цілі родини додолу в ряд і стріляли, підпалюючи хати. Вішали, регочучи, ганялись за жінками, однімали дітей у них і кидали в огонь. Жінки, щоб не жити ... плигали з розпачу в огонь услід за дітьми і згоряли в полум'ї страшного німецького суду" ( ).

Зміст зображеного в кіноповісті ? це жах війни, про який "не забудуть і потомки в віках", бо це таке горе, така наруга над українським народом, яка "лежить за межами обурення і відчаю".

Відразу виникає запитання, чи можна загоїти такі рани? Можна, бо народ, який "звик тисячоліттями до сіяння, до життєтворення у всьому", безсмертний. І свідчень цьому такий епізод: "Не догоріли ще пожари, а люди кинулися вже до роботи. Уже копалися в городах... діставали з вузликів насіння і з пристрастю садили в землю".

Таким чином, у кіноповісті пророчо передбачено ренесанс зраненої України. Хоча "національна гордість не виблискувала в наших книгах класової боротьби", але вона "засяє, та так засяє на весь добрий людський світ, що осліпнуть від заздрощів всі..." Це пророцтво здійснюється в нашому сьогоденні.

2.2 Доля окремої людини - це уособлення народної трагедії у Другій світовій війні в оповіданні М. Шолохова «Доля людини»

… І хотілося б думати, що Ця російська людина,

Людина незламної волі, Все здолає…

М. Шолохов

Єдине страждання - Бути самотнім

Габріель Марсель

Тема Другої світової війни знайшла своє достойне місце у творчості багатьох відомих майстрів слова. Один із них -- російський письменник Михайло Шолохов. Він був учасником найжорстокішої війни за всю історію людства. Перебуваючи серед солдатів, він почув одну історію, яку згодом опиав у своїй повісті «Доля людини».

Першого січня 1957 року в газеті "Правда" було опубліковано оповідання М. Шолохова "Доля людини", пронизане від початку до кінця світлим почуттям віри в росіянина, який "зможе все витерпіти, все подолати на своєму шляху, якщо до цього покличе його батьківщина " ( ).

У центрі оповідання - доля Андрія Соколова, який проніс через всі поневіряння і знегоди високе звання Людини.

До зустрічі з Соколовим Шолохов готує читача вже у вступі, малюючи "недобру пору бездоріжжя" на Дону в першу повоєнну весну. У зовнішньому вигляді героя письменник підкреслює "очі, немов присипані попелом, наповнені такою непереборною тугою, що стає ясно: людина сьорбнула "горя по ніздрі і вище".

І ось ця людина в пропаленим ватнику і латаних штанях буде розповідати випадковому зустрічному про сво «нескладне» життя. Композиційно історія Андрія Соколова розпадається на три частини: довоєнна, військова і повоєнна. І в кожній з них пронизливо звучать дві теми: гуманістична і трагічна.

Андрій Соколов 1900 року народження, тобто ровесник століття. Разом зі своєю країною пройшов він усі випробування: громадянська війна, голод. Але поступово життя його налагодилася:одружився, став батьком. Війна увірвалася в це щасливе життя "порядком з військкомату". Так входить в розповідь трагічна тема: прощання з Батьківщиною, сльози Ірини, її вигук: "Не побачимося ми з тобою більше на цьому світлі " ( ).

Чи не провоював і року, він потрапляє в оточення і полон. Вночі в церкві він знищує донощика, який вранці мав намір видати фашистам лейтенанта. З почуттям презирства простягає Соколов мародера-конвоїра чобіт так заодно й онучі. Андрій Соколов тікає з познаньського табору при першому ж зручному випадку. Його наздоганяють через сорок кілометрів німці на мотоциклах: "Спершу самі били в повну волю, а потім нацькували на мене собак, і з мене тільки шкіра з м'ясом полетіла клаптями" ( ).

Автор звертає увагу на те, що героїзм Соколова має національні традиції: "Щоб я, російський солдат, та став пити за перемогу німецької зброї?!" Соколов погоджується випити склянку горілки "за свою погибель і позбавлення від мук", але не бере закуску: "Захотілося мені їм, клятим, показати, що хоч я і з голоду пропадаю, але давитися їхньої подачкою не збираюся, що у мене є своє, російське гідність і гордість і що в худобу вони мене не перетворили, як не старалися" ( ). Соколов і вижити щось хотів не стільки для себе, скільки для сім'ї.

Мільйони людей загинули під час війни в концтаборах. Шолохов звертає увагу на солідарність полонених, коли у церкві німці відбирали "шкідливих їм людей". З двохсот з гаком людей ніхто не видав командирів і комуністів.

Соколов - відважна людина, що не втрачає самовладання. Морально він переграє противника.

Шолохов малює Соколова непересічною людиною, шляхетним і людяним. Така ж непересічність і в його сина. Про його природного математичної обдарованості писали навіть в центральній газеті.

Людяність Соколова проявилася і в усиновленні сироти Ванюши.

Адже і після громадянської війни Андрій одружується на сироті, вихованій у дитячому будинку. Убитий горем після звістки про загибель сім'ї, Соколов, отримавши звістку від сина, мріє оженити сина і жити при молодих, теслярувати та онучат няньчити.

Життєвий подвиг Соколова тривалий, а не разовий. Такий подвиг найважчий. Андрій постійно усвідомлює відповідальність за долю Батьківщини.

В оповіданні М. Шолохова висвітлені два аспекти війни: горе солдата, який втратив притулок і сім'ю, і мужність солдата в німецькому полоні. Випробування не зломили Соколова. Оптимізм героя оповідання залишає глибокий слід в душі читача на все життя і служить моральним прикладом.

Життя Андрія Соколова постійно вимагала від нього вольових зусиль. Йому доводилося навіть наймитувати. У перший раз він залишився один, коли вся сім'я загинула від голоду. А він воював і дуже хотів вижити не заради себе, а заради сім'ї. Андрій Соколов є частинкою свого народу. Ось як описується табірний епізод: "Попрощався я з товаришами, всі вони знали, що на смерть йду, зітхнув і пішов. Іду по табірному двору, на зірки позираю, прощаюся з ними, думаю: "От і відмучився ти, Андрій Соколов, а по-табірному - номер триста тридцять перший". Що-то жалко стало Іринку і діточок, а потім шкода ця вщухла, і став я збиратися духом, щоб глянути в дірку пістолета безстрашно, як і личить солдатові, щоб вороги не побачили в останню мою хвилину, що мені з життям розлучатися все-таки важко ...

Образ Ванюшки в розповіді з'являється разом з образом Андрія Соколова. Автор не одразу подає портретну характеристику хлопчика. Шолохов виділяє окремі деталі в портреті Ванюшки - хлопчика років п'яти-шести. Спочатку він виділяє «рожеву холодну ручку», а потім «очі, світлі, наче небо». Портрет Ванюшки у творі різко протиставлений образу Андрія Соколова.

Ще одним яскравим персонажем є образ Ірини. Вона росла і виховувалась у дитячому домі. Ірина була «смирная, веселая, угодливая и умница». «Андрей очень хорошо о ней отзывается: «Хорошая попалась мне девка!»

В розповіді поступово вимальовується образ автора. Ми бачимо, Що він любить життя, природу, весну. Автор був учасником війни. Він дуже уважний до людей. Переживає автор не менш, ніж Андрій, «з важкою тугою» дивився він на людей, що йдуть. У кінці розповіді спостерігаємо, як по його щоці потекла «жгучая и скупая мужская слеза».

Висновки до 2 розділу

Таким чином, у кіноповісті Олександра Довженка пророчо передбачено ренесанс зраненої України. Хоча "національна гордість не виблискувала в наших книгах класової боротьби", але вона "засяє, та так засяє на весь добрий людський світ, що осліпнуть від заздрощів всі..." Але не це пророцтво здійснюється в нашому сьогоденні. Устами німецького офіцера Ернста фон Крауза говорить: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть з ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно.[…] У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників...».

М.Шолохов, як і вищезгадані письменники різних країн та націй, з глибоким сумом і великим болем пише про ту трагедію у житті людства, яка внесла розбрат, зробила людину самотньою, вразливою, розбитою горем, але все-таки вселила віру в непереможність гуманізму.

Загальні висновки

Друга світова війна стала найжахливішою подією за всю історію людства. Вона принесла у світ лише кров, смерть та страждання. На війні люди втрачали своїх близьких людей. Через агресивні переконання Гітлера загинуло чимало безвинного населення. Вони заплатили своїм життям за помилки влади. Кожна країна, що брала участь у цій війні втратила значну частину свого населення. Але найбільших втрат зазнав Радянський Союз. За даними Генштабу Радянської армії врати становили 27 млн. чоловік. Але ж насправді ж загинуло набагато більше. Беручи до уваги дані незалежної експертизи на війні померло близько 46 млн. осіб.

Протягом шестирічної війни Німеччина втратила 8,3 млн. чоловік. А Польща взагалі втратила 20% свого населення.

Ця трагедія вплинула на розвиток культури, мистецтва, а також свідомості суспільства. Віна вплинула на кожного, хто хоч раз про неї чув або бачив на власні очі. На щастя сучасне покоління знає про війну лише з літературних творів або художніх кінофільмів.

Письменники завжди знаходили потрібні слова, щоб описати жахливу дійсність. Саме такими правдивими творами письменники діставали до найпотаємніших глибин людської душі, заставляючи замислитись над актуальними проблемами. Про війну найкраще змогли написати ті, хто сам перебував у пеклі війни і відчув на собі всю цю трагедію.

Такими майстрами слів були: німецький письменник Генріх Белль, єврейський поет Пауль Целан, білоруський майстер слова Василь Биков, російський творець правдивих картин життя Михайло Шолохов та український письменник Олександр Довженко.

Чому для дослідження я обрала саме їх творчість? Вони були миролюбивими людьми, не за своєю волею стали учасниками тієї війни. У своїх творах вони описали долю звичайних людей на війні, а також яскраво викрили війну з її жахами.

Г. Белль з самого дитинства виховувався на гуманістичних ідеалах , з дитинства почував відразу до воєнщини, до фашизму, але був змушений служити у складі армії фашистських загарбників, які жадали заволодіти світом. Що відчувала така людина на страшній війні? Війна стала для письменника «жахливою машиною кривавого отупіння». Г. Белль відносить себе до «втраченого покоління, обдуреного лицемірною системою виховання». У його показані долі німців, по-своєму винних у трагічних і ганебних поворотах історії Німеччини. Белль відтворює злочинність походу гітлерівських військ, зображує страшні, брудні від диму боїв та пролитої крові воєнні будні, вказує на жертви, якими німецький народ сплачував божевільне марення свого фюрера. Його герої не хочуть помирати. Вони хочуть жити, кохати. Белль зображує їх дещо приниженими, жаліє, викликає не огиду, а співчуття і співпереживання. Митець не повчає, не агітує, він створює атмосферу, в якій зло стає нестерпним, війна - абсурдом. До останньої своєї хвилини він виступає проти війни як людина, німець і письменник, додаючи власний голос до протестів інших митців.

Єврейський німецькомовний поет Пауль Целан став жертвою нацистських переслідувань, як мільйони євреїв під час Другої світової війни. Він пережив втрату батька й матері, які загинули в одному з таборів смерті, і завжди жив з провиною, що писав німецькою мовою - мовою вбивць його батьків. Пам'ять про загиблих, про пережитий страх, про катастрофу його народу у Другій світовій війні поет проніс крізь всі роки свого життя. Його поезія - це поезія болю і втрат, вона нікого не залишає байдужим. У ній протиборство жорстокості і гуманізму, варварства і милосердя, звіра і людини. письменник війна белль довженко

Білоруський письменник Василь Биков пережив на власному досвіді страшні часи Другої світової війни. Набравшись за роки війни життєвого досвіду, він потім висловить всі свої думки у своїх шедеврах. Йог називали письменником однієї теми, адже як порядна людина Биков не міг не донести до людей такі події, що вплинули на розвиток історії та суспільства. Усі до жодного твори Василя Бикова пройняті антивоєнним пафосом. Письменник не бажає повтору такої війни, тому зображає, як наслідки війни вплинули на звичайних людей. Білоруський митець зображує внутрішній світ героїв під впливом війни.

Список використаних джерел

1. О. Гісем, В. Даниленко, А. Подобєд Всесвітня історія 1918-1945 рр. [Текст]/О.Гісем, в Даниленко, А. Подобєд - К.: Козаки, 1997 - 144 с.

2. О. М. Ніколенко, Т. П. Маєвська, В. О. Пащенко Зарубіжна література [Текст]/ О. М. Ніколенко, Т. П. Маєвська, В. О. Пащенко Зарубіжна література XX ст. - К.: «Академія», 1998. - С.316

3. Уліщенко А. Б., Уліщенко В. В. - Українська мова і література. Зарубіжна література.[Текст]/ Уліщенко А. Б., Уліщенко В. В. 333 учнівських твори за новітніми програмами 1998 року. Українська мова та література. Зарубіжна література. На допомогу учням 5-11 класів, абітурієнтам. К.: харків: Торсінг, 1999 - 512 с.


Подобные документы

  • Характеристика творчості австрійського поета і перекладача Пауля Целана. Тема Голокосту та взаємозв’язки між подіями трагічної долі Пауля Целана і мотивами його поетичних творів. Історичні факти, що стосуються теми Голокосту, біографічни факти поета.

    курсовая работа [32,6 K], добавлен 01.05.2009

  • Сучасна українська поезія та її значення в суспільстві, місце та значення війни в творчості сучасних українських письменників. Б. Гуменюк "Вірші з війни" – історія написання та характеристика збірки. Стилістичне навантаження іншомовної лексики у збірці.

    дипломная работа [63,4 K], добавлен 14.02.2023

  • Змалювання теми кохання у творах німецьких письменників кінця ХІХ-середини XX ст. Кохання в англійській літературі та особливості літературної манери Р. Кіплінга. Тема кохання в російській літературі. О. Купрін–яскравий представник російської літератури.

    дипломная работа [150,6 K], добавлен 01.11.2010

  • Історія створення кіноповісті про невимовні страждання українців від фашистів у роки другої світової під назвою "Україна в огні". Жіночі персонажі у кіноповісті О. Довженка. Структура сценарію та композиція кіноповісті, зображення образу України.

    презентация [868,7 K], добавлен 20.02.2013

  • Велика Вітчизняна війна як велика трагедія та героїчна боротьба в ім’я перемоги. М. Рильський та О. Довженко як самобутні поети слова. Патріотична поезія Андрія Малишка часів війни. Значення поезії Ліни Костенко. Твори видатних письменників про війну.

    реферат [19,2 K], добавлен 14.05.2009

  • Аналіз історичних даних про життя Фауста. Перше розкриття його фігури у ролі чарівника і чорнокнижника в Народній книзі. Використання цього образу в творчості письменників Відродження К. Марло і Г. Відмана. Опис художнього виразу цій теми в трагедії Гете.

    презентация [2,1 M], добавлен 10.11.2016

  • Осмислення і причини появи літератури "втраченого покоління". Дослідження життєвих явищ, представлених у творах Ремарка, написаних до і після Другої світової війни: "Повернення", "Три товариші", "Час жити і час помирати", "На Західному фронті без змін".

    дипломная работа [62,8 K], добавлен 22.10.2010

  • Умови формування модернізму в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Синтез мистецтв у творчості Лесі Українки. Колористика, особливості зображення портрету; створення пейзажних замальовок у творах В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського.

    реферат [22,3 K], добавлен 21.04.2013

  • Гнівне й нещадне викриття суспільства в сатиричній поемі Р. Бернса "Два собаки". Антирелігійна тема в творчості Р. Бернса. Балада "Джон Ячмінне зерно" як полум’яний патріотичний гімн. Розкриття завдання поета та поезії в алегоричній поемі "Видіння".

    контрольная работа [30,1 K], добавлен 07.11.2016

  • Чорнобиль як наслідок історичної долі України та питання існування чорнобильського жанру в українській літературі. Методичні рекомендації вивчення теми Чорнобиля у школі. Вивчення творчості письменників-шістдесятників у школі: Драч, Костенко.

    курсовая работа [84,1 K], добавлен 07.05.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.