Трактати Григорія Сковороди: образи, зміст та композиція

Історико-літературний аспект творчості Григорія Сковороди. Особливості риторики, місце у вітчизняній та зарубіжній медієвістиці. Особливості побутування античної міфології в творах Григорія Сковороди. Образи Тантала та Нарциса та їх трансформація.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 11.04.2012
Размер файла 99,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

На ці витоки вказує й постать самого Наркіса, - як вона представлена Сковородою, Наркіса прагне самопізнання, метою якого є Божественна мудрість. Пізнання цієї мудрості, у свою чергу, пов'язане з любов'ю до мудрості, адже „Гдь мудрость узрьла там любов сгорьла”. Любов же пов'язана з красою, тому що „не любит сердце, не видя красоти”. Коло цього споглядання завершується відношенням любові до мудрості, позаяк „любов есть Софійна дщер”. Наркіс знаходить цю Божественну мудрість на шляху самопізнання і самозахопленості, що є шляхом подолання власного „я” і водночас перетворення. Сковорода змальовує це прекрасною картиною метаморфози (перетворення Наркіса з повзучого хробака на крилатого метелика).

Глибинний зміст цього міфа Сковорода обгрунтовує у своєму творі. Коли міфічний Наркіс споглядає і пізнає у струмку себе самого, то для Сковороди у воді відображається не лише окремішня одинична особа міфічного Наркіса, - навпаки, через свою смерть від кохання Наркіс долає себе самого і в цей спосіб наближається до власної Божественної основи. У названій праці Сковорода примушує Наркіса говорити про справжню мету самопізнання: „Се что люблю! Люблю источника и главу, родник и начало, вьчыя струи, источающее от пары сердца своего”. Море есть гной. Рьки проходят. Потоки изсыхают. Ручаи ищезают. Источник вьчно парою дышет, оживляющею и прохлаждающею. Источник один люблю и ищезаю. Протчее все для мене стечь, сьчь, подножіе, сьнь, хвост. ”

Не виникає жодного сумніву, що в цих словах Сковороди виражається власне пристрасне прагнення до єднання з Богом. Однак здійснення цього єднання з Богом може відбутися лише тоді, коли людина звільниться від усіх внутрішніх обмежень і глибоко проникне у свою сутність. На шляху самопізнання, себто на цьому шляху всередину, до Бога, людина пізнає протилежність внутрішнього і зовнішнього, або полови і зерна. Інакше кажучи, хто хоче стати на шлях внутрішнього пізнання, не сміє залишатися в полоні зовнішнього світу, мусить розірвати зовнішню оболонку і віднайти ядро. Сковорода наполегливо вимагає: „Ражжуйте, раскусите, растолочте, разбійте і сокрушите идола сего, раздерите льва, сего діавола, и сыщите внутрь его сокровенную ядь и сладкій сот вьчности, безвьстная и тайная премудрость Божія”.

Два ступені, або кроки, слід розрізняти, на думку Сковороди, у цього прориві до внутрішньої серцевини. Спочатку повинні бути „розжовані” і знищені всі зовнішні перешкоди, і лише тоді слід „скуштувати" сокровенну таємницю. Розрізнення полови і зерна - це знання, дароване з неба, яке надходить у стані осяяння. Сковорода пише, виходячи, очевидно, з власного досвіду: „Тепер подними очи твои, если они озарены духом истины, і взглянь на ее. Ты видьл одну только тму. Теперь по двое видишь: двь воды, двь земли. И вся тварь теперь у тебе на двь части раздьленна. Но кто тебь разделил? Бог. Раздьлил он тебь все на двое, чтоб ты не смешивал тмы со свьтом, лжы с правдою. Но понеже ты не видьл, кромь одной лжы, будьто стьны, закрывающія истину, для того он теперь тебь здьлал новое небо, новую землю. Один он творит дивную истину. Когда усмотрел ты новым оком и истинным Богом, тогда уже ты все в нем, как во источничникь, как в зерцаль увидьл то, что всегда в нем было, а ты никогда не видьл. И что самое есть древньйшее, тое для тебя, новаго зрителя, новое есть, потому что тебь на сердць не всходило. А тепер будьто все внов здьланно, потому что оно прежде тобою никогда не видьнно, а только слішанно. Итак, ти теперь видишь двое - старое и новое, явное и тайное”.

Однак дуалізм видимого і невидимого не можна розглядати лише як протилежність зовнішнього і внутрішнього, полови і зерна. Навпаки, вважається, що в основі дуалізму лежить єдність. Інакше кажучи, приховане і видиме не протистоять як незалежні один від одного, а видиме виявляє приховане.

Вчення Сковороди про двоєдиність є в цьому зв'язку ніщо інше, як виклад метафізичного вчення про єдину реальність, що виявляється в різні способи і на численних рівнях. Чиста реальність сама по собі, тобто Бог у своїй чистій абсолютності, не виявляє себе, позаяк тоді він не був би більше абсолютним у самому собі. Про цю чисту саму по собі реальність можна говорити лише в негативний спосіб, позаяк вона залишається невимовною таємницею Бога. Божественна дійсність, що виявляє себе, на відміну від своєї внутрішньої невимовної дійсности тому надається до виявлення, що вона сама в собі розрізняється. Маніфестація передбачає відмінність між тим, що маніфестує, і маніфестованим. Маніфестоване завжди прагне повернутися до свого першоджерела, тобто до первісної єдности буття. І, безперечно, все, що існує, наявне в Богові, і немає нічого, що було б поза Ним. Це метафізичне вчення Сковорода висловив у своїй молитві: „Пречистий, нетльнный, вьчный! Все тебь подобно и ты всему, но ничто же есть тобою, и ты ничем же, кромь тебе”. Бог у цій чистій і безумовній абсолютності без будь-якої двоєдности, себто без будь-якої відмінності, є метою містичного і метафізичного пізнання, з огляду на цю абсолютну мету вчення про двоєдність не має іншого сенсу, окрім того, щоб через пізнання двоєдності осягнути справжню єдність Б ожественної дійсності. Пізнання двоєдності стосується передусім людини. Отже, Сковорода розрізняє зовнішню, тілесну, і внутрішню, істинну людину. Істинна людина не пов'язана з зовнішньою, тілесною людиною, однак затаєна у ній, і вона поряд із Богом є метою містичного і метафізичного пізнання як самопізнання: „Один труд в обоих сил - познать себя и уразумьть Бога, познать и уразумьть точнаго человька. А видь истинный человьк и Бог есть тожде”. Богопізнання і пізнання справжньої людини здійснюється як самопізнання, що через зачерствілу оболонку зовнішньої тілесної людини проникає аж до в ній самій затаєного ядра, себто аж до її серця. Серце є втіленням внутрішньої й зовнішньої людини, позаяк воно „есть корень и существо” і „всяк есть тьм, чіе сердце в нем”. Причина такого прориву через зовнішню оболонку полягає не в зовнішніх чинниках, а в серці, де завжди присутній Бог. У цьому сенсі слід розуміти згадане вже визначення Сковороди, що дійсна внутрішня людина дорівнює Богові. Цю тотожність внутрішньої людини і Бога Сковорода пояснює тим, що розкриває зв'язок між глибиною або безміром серця і Божественною безоднею. Серце - це „бездна всьх вод и небес ширшая!. Коль ты глубока! Все обьемлешь и содержишь, а тебе ничто не вмьщает”. У цю глибину і безмір людського серця може проникнути лише Бог завдяки своїй неосяжності. Підтвердження такої думки Сковорода знаходить у Святому Письми, де у Псалмі 41: 8 говориться: „Бездна бездну призивает”. Інакше кажучи, тільки в цій безодні людина може поєднатися з Богом. Заклик, що лунає з безодні людського серця до Божественної безодні, в дійсності ж є закликом до любові Бога в собі та його пізнання. В інтерпретації цього заклику і благання з безмежної глибини серця до єднання з абсолютним Богом виявляється вказівка на духовний метод Сковороди, завдяки якому може бути втіленим у життя вчення про метафізичне самопізнання. Метод полягає в апеляції до Божественних імен, у яких міститься вся Божественна реальність у глибині серця, що не може бути ні осягнута, ні досліджена з допомогою людського розуму (ratio), Сковорода уявляє також як іскру Божу. Пізнання цієї іскри і самопізнання є для нього одним і тим же, і в дійсності для нього немає нічого важливішого, ніж „узнать самого себе, прозрьть таящуюся в тьль своем вьчность и будьто искру в попель своем вырыть”.

Однак Божественна іскра лише тоді може просвітити людину з глибини серця, якщо людина звільниться від усіх своїх зашкарублостей і позбудеться своєї власної волі. Звільнення від власної волі і себелюбства - це смерть зовнішньої людини, і ця смерть є безумовно необхідною, позаяк лише „зерно пшенично в нивах естли согніет, вньшность естли нежива, нов плод внутрь цвьтет”.

З середини виникає нова, істинна людина, яку Сковорода споглядає й описує із символічністю Апокаліпсису Св. Івана та Євангелій. Нова людина передусім вільна від будь-яких обмежень зовнішніх, тілесних: „В высоту, в глубину, в широту льтает безпрьделно. Не мьшают ему ни горы, ни рьки, ни моря, ни пустыни. Провидит отдаленное, прозирает сокровенное, заглядает в прежде бывшее, проникает в будущее, шествует по лицу Окіана, входит дверем заключенным. Очи его голубины, Орліи крила, еленья проворность, львиная дерзость, горличина вьрность, пеларгова благодарность, агнцово незлобіе, быстрота соколья, журавля бодрость. Тьло его - адамант, смарагд, сапфир, ыаспис, фарсис, кристалл и анфракс. Над главою его льтает седмица божіих птиц: дух вкуса, дух надежды, дух милосердія, дух совьта, дух прозренія, дух чистосердія. Глас его - глас грома. Нечаянный, как молнія и как шумящій бурный дух. Идь же хощет, дышет" [63; 164-166].

У своєму творі Сковорода звертається до однойменного персонажу, щоб показати різницю між самолюбством, егоїстичною любов'ю і справжньою любов'ю до свого „я”, що витікає з пізнання самого себе. По-справжньому пізнати себе - це значить полюбити себе кордоцентрично. „Любовь - це дочка софії, мудрості, це відкриття своєї власної, глибокої краси”. Сковорода продовжує: „Послухай, християнине з серцем язичника, чи довго ти будеш так принижуватися на цій землі? Чи станеш ти, нарешті, людиною? Чому ти не станеш? Тому, що ти милуєшся своїм тілесним прикриттям і тому що твоєму окові не вдається утримати зовнішність людини з божественним обличчям. Поки ти не піднімеш свій погляд із землі на небо, тобі не вдається пізнати справжньої людини”. „А коли тобі вдасться її пізнати, ти її зустрінеш”. „Ти вже пізнав в собі людину з необмеженою силою. Зустрівши її, повір їй”. „Той, хто зрозумів таку людину, той її полюбить”. Ось чому вираз „полюбити себе” стає синонімом слів „полюбити свою внутрішню суть людини, своє кордоцентричне „я”, своє „справжнє я”, одним словом, своє „серце”, божественне за своєю природою.І. Сковорода продовжує: „Образ Наркісса проголошує: пізнай себе! Як ніби він хотів сказати: Якщо хочеш бути задоволеним сам собою і закохатися в себе, пізнай себе. Уважно роздивись себе. І це справедливо! Як можна закохатись у невідоме? ”. А вже відомий Олександр Кульчицький так коментує цю думку: „В цьому уривку йдеться не про самолюбство в звичайно прийнятому значенні цього слова, а йдеться, як уточнює Сковорода, про любов, здатну викликати почуття морального задоволення собою, про вчинок, що є достойний любові і морально її заслуговує, тому що наша особистість являє собою цінність або, швидше, сузір'я цінностей, частково реалізове, а частіше, потенційних, але здатних реалізуватися і розквітнути. Така любов, зумовлена цінностями, любов, що намагається їх реалізувати, відповідає поняттю Ероса у Платона”.

Отже, це не значить любити себе заради самозакоханості. Динаміка цієї любові до себе не має нічого спільного із самолюбством, а навпаки, вона протиставляється йому. Любов до свого „я” заснована на любові до ближнього, на любові до „я” ближнього. Я люблю себе, щоб любити свого ближнього, тому що я повинен любити свого ближнього так, як я люблю себе самого. Ось основний сенс тези Сковороди, відповідно до якої потрібно пізнати себе, щоб полюбити себе. Але наш філософ іде далі: я люблю свого ближнього таким, яким він є, відмовляючись при цьому бути таким, як він, і навпаки, я відмовляюсь від бажання уподібнити когось собі лише для того, щоб його любити. Я його люблю таким, яким він є. „Але тепер я твердо переконаний, що люблю Вас, відмовляючись бути Вами”. Любити - значить любити серце іншого, хоча воно й відрізняється від вашого. Саме різниця облагороджує красу любові.

Григорій Сковорода жив у середовищі, сформованому під впливом християнського одкровення, і, поза всіляким сумнівом, він глибоко і на основі щирої віри був закорінений в традицію ортодоксального християнства. Однак саме в тому виявляється його талант містика і метафізика, що він, натхненний духовною свободою, проникає у саму суть цієї християнської традиції, із Св. Письма, а також з давньогрецької й латинської спадщини зміг вилущити метафізичний зміст. Ідеалом містичного пізнання є для Сковороди самопізнання, позаяк „если бы ты узнал себе, в то время ты Божіим, а Бог твоим здьлался бы”.

Натяки на такого типу самопізнання він знаходить в одкровеннях Св. Письма. Він вказує на те, що „в божественном мракь Моисейских книг почти 20 раз находится сіе: „Воньми себь”, „Внемли себь”, и вмьсто ключа ко всему предвручается то же, что „узнай себе”. Але і в Новому Завіті Сковорода знаходить вказівки на самопізнання і в цьому сенсі витлумачує висловлювання з Євангелія від Луки: “”Вернися до дому свого”.

Поряд із Старим і Новим Заповітом він наводить також свідчення з до - і позахристиянської традиції. Він не має жодного сумніву у тому, що давні єгиптяни, євреї й елліни „слово сіе (тобто „пізнай самого себе”) високо почитали”. У цьому зв'язку Сковорода однозначно посилається на Плутарха, який у своїх творах повідомляє про мудрість єгиптян, а щодо еллінів у своєму творі „Про „Е” у Дельфах" вказує на те, що над входом до храму Аполлона у Дельфах можна прочитати слова: Gnothi seauton - Пізнай самого себе. Плутарх пише: „Позаяк Бог до кожного з нас, що сюди приходить, звертається, зустрічаючи ніби привітанням цим „Пізнай самого себе! ”. а ми, з свого боку, відповідаючи Богові, говоримо: „Ти є”, чим ми йому у вигляді вітального звернення приписуємо істинний, безпомилковий, йому одному єдино відповідний предикат, предикат буття”. Даними словами Плутарх дає зрозуміти, що самопізнання - це посвячення у таємницю божественної дійсності за допомогою самого Бога. Аби пояснити те, що відбувається у процесі самопізнання, Сковорода вдається до міфу про Нарциса, відомого йому, очевидно, з поезій Овідія. У своїх „Метаморфозах" Овідій сповіщає, що одного разу у німфи Лейріопи народився хлопчик, якого вона назвала Нарцисом. Батьком хлопчика був річковий бог Кефіс. Ясновидця Терезія запитали, чи доживе хлопець до сивого волосся. У відповідь прозвучало: „Так, якщо він сам себе не пізнає”. Коли Нарцисові виповнилося шістнадцять, навколо нього упадало багато юнаків і дівчат, водяних і гірських німф, домагаючись його кохання. Проте він усім їм рішуче відмовляв. Одного разу під час полювання на оленя він побачив німфу Ехо, яка його тут же покохала. Але і її кохання він відхилив, і від сорому вона усамітнилася у печері і перетворилася на камінь. Тоді один із натовпу знехтуваних звертається з молитвою до Немезиди, просячи її зробити, щоб Нарцис покохав когось так, як любила його Ехо, але, щоб, незважаючи на всю пристрасть, він не зміг би домогтися і досягти цього кохання. Прохання було почуте. Втомлений від полювання Нарцис наближається до чистого струмка. Як лишень він хоче вдовольнити свою спрагу, він бачить у воді себе самого і закохується у своє відображення. Сповнений пристрасного почуття до свого коханого у воді, він марніє від кохання і помирає. Коли ж огорнуті сумом наяди і дріади хочуть поховати його мертве тіло, вони знаходять на його місці квітку, яка з того часу називається нарцисом.

Глибинний смисл цього міфу Сковорода обгрунтовує у творі. Коли міфічний Нарцис споглядає у струмку себе самого і пізнає, то для сковороди у воді відображається не лише обмежена одинична особа міфічного Нарциса; навпаки, через свою смерть від кохання Нарцис долає себе самого і в цей спосіб наближається до власної божественної основи. У названому творі „Наркісс. Разглагол о том: узнай себе” Сковорода примушує Нарциса говорити про справжню мету свого самозакохування: „се что люблю! Люблю источник и главу, родник и начало, вьчныя струи, источающее от пары сердца своего. Море есть гной. Рьки проходят. Потоки изсихают. Ручаи ищезают. Источник вьчно парою дышет, оживляющею и прохлождающею. Источник един люблю и щезаю. Протчее все для мене стечь, сьчь, подножіе, сьнь, хвост. О сердце морское! Чистая бездно! Источниче святы! Тебе единаго люблю. Ищезаю в тебе и приображаюся”.

Не виникає жодного сумніву, що у цих словах Сковороди виражається власне пристрасне бажання єднатися з Богом. Однак здійснити це єднання з Богом можна тільки тоді, коли людина звільниться від усіх обмежень і глибоко проникне у свою внутрішню сутність. На шляху самопізнання, себто на цьому шляху всередину до Бога, людина пізнає протилежність внутрішнього і зовнішнього, або полови і зерна. Інакше кажучи, хто хоче стати на шлях внутрішнього пізнання, не сміє залишатися в полоні зовнішнього світу, а мусить розірвати зовнішню оболонку і пережувати, щоб знайти ядро. Сковорода наполегливо вимагає: „Розжжуйте, раскусите, растолочте, разбійте и сокрушите идола сего, раздерите льва, сего діавола, и сыщите внутрь его сокровенную ядь и сладкій сот вьчности, безвьстная и тайная премудрость Божія" [59; 320-322].

Піднімається театральна завіса. На сцені придворного театру показують популярну в Петербурзі італійську інтермедію „Закоханий у самого себе, або Нарціс”. Її нещодавно переклав на російську мову Василь Тредіаковський. Сюжет “Нарціса”, запозичений з відомого грецького міфа, набув у італійській п'єсі комедійної трактовки і дещо грайливого забарвлення.

Бідолашна німфа Ехо безнадійно закохалась у чарівного юнака Нарціса, а той був закоханий у самого себе. Весь час сидів над озером, милуючись своїм відображенням у тихій воді. Це викликало жваву реакцію глядачів: хіба серед придворних не було молодиків, закоханих у себе? А безлічі дзеркал Зимового палацу вони могли скільки завгодно милуватися собою.

До яких тільки принад не вдавалась змучена коханням Ехо - і арії співала, і танцювала навколо милого, але він залишався байдужим. І почала Ехо сохнути від печалі, танути від сліз, аж поки не залишилася від неї тоненька прозора оболонка. Та й вона незабаром розтанула, як ранковий туман. Залишився від німфи один лише голос.

Грайливо настроєні придворні регочуть: як це природно, коли дама втрачає тіло. Але Сковорода вбачає в комедії інший смисл, іншу алегорію читає він між рядків. „Прекрасний Нарціс мій, світ сей видимий в очах моїх, нібито в твоїх люстерках, дивиться на себе, амуриться і милується самим собою безперестанно”.

Так з'являється думка, що завершує в основних рисах народження сковородинської концепції „театру життя”.

Сковорода драматизує світ, розглядає його як напружений діалог людини з буттям, сміливо вводить природу в драму людського життя, одягаючи світ речей в алегоричні строї людських образів, емблем та символів. Розгадати суть всього, значення невичерпного, безмежного світу - надто космічна задача. Але можна, думає Сковорода, розгадати значення світу не взагалі, а для людини. Отже, людина розглядається як центр світу, і пізнання суті космічного світу збігається з пізнанням людиною самої себе.

До образу Нарціса Сковорода застосовує тезис Сократа: „Nosce te ipsum”, тобто „пізнай самого себе”. Нарціс не просто милується собою, за цим криється глибший сенс. „Пізнать себе самого, - пише Сковорода, - і віднайти себе самого, і знайти людину - все це одно значить”. Бо тільки пізнаючи себе самого, можна пізнати загальнолюдське.

Те, що не належить людині, завжди буде для неї примарним, як голос Ехо. Тому образ Нарціса, з погляду Сковороди, є образом природи, що роздвоюється на видиме та невидиме, споглядає себе крізь свою зовнішність. Проникнути в цю приховану суть речей людина може, лише добре пізнавши себе [32; 56-58].

Зовнішнє і внутрішнє в людині для Сковороди ніби символізують двох осіб: видиму, тобто хибну, і невидиму, тобто істинну. Справжня людина, вважає він, є сонцем, але не за своїм обличчям, а за серцем. Немає посади чи життєвої ролі, які змогли б зробити людину сонячною. З історії відомо, що сонцем називали французького короля Людовіка ХІV, Сковорода ж називає сонячним серце кожної людини, тобто те істинне, що сховане за покривалом буденності. Він шукає це істинне, людське, але інакше, ніж Діоген, який жадав побачити справжню людину в світлі ліхтаря. Сковорода твердить, що справжня людина сама випромінює світло подібно до сонця. Треба лише це світло побачити, роздивитись його крізь миготіння зовнішніх оздоб.

Висновки

У своєму творі під назвою „Наркісс” Сковорода звертається до однойменного персонажу, щоб показати різницю між самолюбством, егоїстичною любов'ю і справжньою любов'ю до свого „я”, що виникає з пізнання самого себе. По-справжньому пізнати себе - це значить полюбити себе кордоцентрично.

Провідна думка Сковороди про взаємозв'язок життя і філософії привела його до релігійної і моральної проблематики. Він прагне виробити такі принципи, які б допомогли людині віднайти істинний шлях до щастя, до вищого блаженства. В цьому одна з особливостей його філософії - її практична спрямованість.

Через світ символів він прагне осмислення реальних життєвих проблем, розкриття гармонізації відносин людини, світу і Бога. Біблія, міфологія, фольклор є основною опорою його пошуків. Іншими словами, філософія Сковороди набуває вигляду християнського містицизму як специфічного типу філософствування.

Одним із центральних мотивів його філософствування є те, що найбільш важливим, глибоким у людини є її емоційно-вольове начало - „серце”. Із серця випливає все: і думка, і стремління, і почуття. Вся моральність людини повинна теж бути звернена на „серце”. Звідси і вимога: „пізнай себе”, „поглянь у себе”.

Одним із перших основоположних принципів його філософствування є концепція „двох натур”. Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче має дві натури: зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. Концепцію двонатурності повторює неодноразово.

Для Сковороди філософія не є лише навчальною дисципліною, а керівництвом до гідного людини життя. Це і спонукало його до обрання форми, яка б найбільше сприяла розумінню філософії як науки про щасливе життя. Сюди найбільше підходив такий жанр, як філософський діалог. Вільна бесіда стала головним засобом спілкування з сучасниками й структурним визначенням стилю його мислення і літературно-філософським жанром.

Тексти Сковороди дозволяють нам з'ясувати через характеристику творів стиль спілкування його з сучасниками і стиль його мислення взагалі. Крізь призму аналізу діалогів, притч і листування можемо встановити характерні риси суб'єкта тієї культури, яку репрезентує у нас творчість Сковороди.

Сковородинський діалог був не засобом втілення готової думки, а засобом її розвитку у задуманому напрямі.

Сковорода вважав діалог найбільш зручним засобом викладу думок, до яких він прийшов після тривалого студіювання філософської спадщини минулого та внаслідок узагальнення власного життєвого досвіду. Діалогічна форма давала йому можливість не лише викладати власні думки і погляди, спростовувати хибні переконання, доводити їхню помилковість за допомогою логічно-риторичних прийомів та прикладів; персоніфікація філософських ідей у вигляді думок і поглядів людей, сповнених прагнення довідатися, в чому полягає смисл життя, що є добро, щастя, зло тощо, давала змогу йому переводити ці ідеї в морально-етичну площину, надати їм повчального змісту. Адже мету філософії мислитель вбачав передусім у пізнанні спорідненості, яка є джерелом справжньої доброчесності й щастя.

Сковорода залишив 14 філософських творів, написаних у формі діалогів. Одним з них є його „Наркісс. Разглагол о том: узнай себе”.

Видатний філософ завершує тривалий історичний період розвитку філософії на Україні, яка буде наслідком творчого використання здобутків світової думки.

Філософія Г. Сковороди відзначається зверненням до живої людини, до її внутрішнього світу, до її "серця". І в той же час, вона майже поспіль алегорична, символічна, а часом і відверто міфологічна. Як відомо, цей особливий стиль філософствування, властивий Григорію сковороді, не завжди знаходить позитивний відгук та розуміння з боку як його сучасників, так і в пізніших інтерпретаторів його творчості. Т.Г. Шевченко в одному з своїх віршів зізнається, що ще в дитинстві він, „переписуючи”, Сковороду, співав собі і плакав і в той же час піддавав його гострій критиці як „містика-філософа”, як автора „вінігретних пісень”.

Таке неоднозначне відношення до філософії „українського Сократа”, потребує її розгляду в більш широкому історико-культурному контексті.

Перший філософський твір Сковороди „Наркісс. Разглагол о том: узнай себе” являє собою символічне, філософське прочитання давнього міфу про Нарцисса. Цей юнак, якось нахилившись над джерелом, побачив у воді своє власне відображення і закохався в нього, як у своє невидиме справжнє „Я”. І від захвату цим своїм „Я”, і водночас від його недосяжності і помирає.

Традиція зробила образ Нарцисса символом самозакоханості та індивідуалізму. Це традиція безумовно раціоналістична, бо з точки зору раціоналізму поведінка Нарцисса зовсім незрозуміла.

Але Сковорода таким тлумаченням не задовольняється. Для нього Нарцисс - це людина, не просто закохана „в будь-яку зовнішність”, але здійснююча зухвалий, сповнений драматизму акт самопізнання, відкриття самого себе. Мудрість Нарцисса, за Сковородою, полягає в тому, що він не уподібнюється якомусь празному волоцюзі, який шукає істину та втіху десь на стороні, „по пустим околицям”. Він шукає їх в самому собі, „в доме своем”.

Григорій Сковорода у своїх творах намагається не відтворити оригінал, а подати християнську інтерпретацію давнього взірця - у цьому і полягає своєрідність перекладів нашого письменника.

Але Сковорода не дозволив собі зіпсувати власним тлумаченням сутність творів. Він підкреслив значимість античних образів і адаптував їх для кращого нами їх розуміння.

Образ Тантала є не менш вагомим для пізнання людиною самої себе, попри те, що образ Наркіса значно більше закорінився в нашу традицію. Тантал передає стан сучасної людини, що прагне багато встигнути, а натомість значно більше втрачає, лише згодом розуміючи, що десь схибили і тоді даються взнаки „танталові муки”. Саме тоді й починається шлях до самопізнання, самоаналізу, аби усвідомити власні помилки, й збагнути шлях якого, що потребує насправді.

Отже, звертаючись до античних джерел Григорій Савич Сковорода вказує нам шлях пізнання істин, їх витоків. Взявши античні образи - Сковорода наблизив їх до нас, ніби полегшивши розуміння тих істин, витоки яких коріняться в культурі Давньої Греції.

Список викорстаних джерел

1. Анонимные пролегомени к платоновской философии // Платон. Диалоги. - С.489 (Цит. за Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С.97).

2. Аверинцев С. Софія-Логос. Словник. К., 1999.

3. Багалій Д. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. - Х: Державне видавництво України, 1926 - 397 с.

4. Бажинов І.Д. Етична концепція Г.С. Сковороди в оцінці Л.М. Толстого. - "Сковорода: 250 років", К., Наукова думка, 1975 р., с.156 - 163.

5. Барабаш Ю. "Знаю человека"… Григорий Сковорода: поэзия, философия, жизнь. - М.: 1989 г.

6. Бордукова Н.В. "Філософія серця" Г. Сковороди в контексті поетичної творчосгі Василя Стуса // Пам'яті Григорія Сковороди. Матеріали наукової конференції, присвяченої 275-й річниці від народження українського філософа та поета. - X, 1998. - С.27-36.

7. Бордукова Н. Про місце Г. Сковороди у творчості Василя Стуса // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - Донецьк, 1998. - Вип.2. - С.35-40.

8. Бордукова Н.В. До проблем творчості Григорія Сковороди (Сковородинівська етика в зарубіжних студіях останньої чверті XX ст.) // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство - Х., 1998. - Вип.4 (15). - С.3-17.

9. Бордукова Н.В. Студії Ю. Бойка-Блохина над Сковородою в контексті західної наукової думки XX ст. // Харків 30-40 рр. XX ст. Література. Історія. Мистецтво. - Х., 1998. - С.43-45.

10. Бордукова Н.В. Д.І. Багалій як дослідник творчості Григорія Сковороди /'' Багаліївські читання в НУА: Програма та матеріали. - X., 1998. - С.22-24.

11. Барабаш Ю. "Знаю человєка." Григорий Сковорода: Поззия. Философия. Жизнь. - М., 1989.

12. Бордукова Н.В. Про студії Миколи Сумцова в ділянці історії української філософії // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - Х, 1998. - Т.7. - СІ43-148.

13. Бордукова Н.В. Творчість Григорія Сковороди в рецепції Дмитра Баталія і/ Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - X., 1999. - Т.8. - С.65-74.

14. Бордукова Н.В. Григорій Сковорода в англомовних розвідках 70-80 рр. XX ст. // Матеріали IV конгресу Міжнародної асоціації україністів (Одеса, 26-29 серпня 1999 р.). Літературознавство - К.: Обереги. 2000 - Кн.1. - С.238-243.

15. Боровик М.К.Г. Сковорода і музика. - "Сковорода: 250 років", К., Наукова думка, 1975 р., с.186 - 193.

16. Бузук П.О. Мова і правопис у творах Г.С. Сковороди. - "Памяти Сковороди", Од., 1923 р., с.62 - 84.

17. Возняк М.С. Грицько Сковорода, славний український мудрець. - Львів: 1922 р. - 24 с.

18. Ґадамер Г. - Ґ. Онтологія твору мистецтва та її герменевтичне значення // Істина і метод.К., 2000.Т. І.

19. Гадамер X. - Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. -

С.432-433 (Цит. за Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С.97).

20. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. - Л.: Либідь, 2001. - С.344.

21. Геник-Березовська Зіна. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм: Бароко, романтизм, модернізм / Валерій О. Шевчук (ред. рада), Михайлина Коцюбинська (упоряд. та прим.), Галина Сиваченко (пер.), Галина Сиваченко (упоряд. та прим.) - К.: Гелікон, 2000.

22. Гесса-де-Кальве Г., Вернета І. „Сковорода, український філософ”. - 1817 р.

23. Головаха І.П. Оцінка загальносвітоглядної позиції Г.С. Сковороди в історико-філософських дослідженнях. - "Сковорода: 250 років", К., Наукова думка, 1975 р., с.92 - 100.

24. Гордієвський М.І. Теоретична філософія Г.С. Сковороди. - "Пам'яти Сковороди", Од., 1923 р., с.3 - 36.

25. Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах / Літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди / Віталій Григорович Штих (уклад.), Дмитро Михайлович Дудка (передм., пер. рос. текстів і комент.). - X.: Оригінал, 2002.

26. Григорій Сковорода і антична культура: Тези доп. наук. - практ. конф., присвяч.280-річчю від дня народж.Г.С. Сковороди, (19 листоп. 2002р.) / Харківська держ. наукова бібліотека ім.В.Г. Короленка / С.М. Миценко (ред. ), Е.І. Романова (сост.), Л.К. Суржан (ред. ) - X., 2002.

27. Григорій Сковорода і проблеми національної філософії: Матеріали II Харківських Міжнародних Сковородинівських читань: "Національна філософія: минулє - сучасне - перспективи", присвячених 200-річчю з дня смерті Г.С. Сковороди / Харківський держ. ун-т; Харківський міський фонд "Центр освітніх ініціатив". - X., 1998.

28. Григорій Сковорода.1722-1794: Бібліографічний покажчик / Національна парламентська бібліотека України; Національний музей літератури України / Рона Станіславівна Жданова (наук. ред. ), Галина Іванівна Гамалій (уклад.), Віталій Володимирович Шевченко (уклад.). - К., 2002.

29. Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: 36. наук. пр. / Черкаський держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького / В.Т. Поліщук (відп. ред. ), Ю.В. Тимошенко (відп. ред. ). - Черкаси: Видавництво ЧДУ; Брама, 2003.

30. Гром'як Р.Т. Єдність поетичної і філософської творчості Г.С. Сковороди. - "Сковорода: 250 років", К., Наукова думка, 1975 р., с.143 - 147.

31. Диоген Лаэртский. Ожизни, ученнях и изречениях знаменитых философов. - С.236 (Цит. за Ушкалов Л.В., Марчеико О.В. Нариси з філософії Григорія)

32. Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. Григорій Сковорода. - Київ, УК ЛКСМУ „Молодь”, 1984 р.

33. Європейська та українська культура в нарисах. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 320 с.

34. Закидальський Т. Моральна філософія Григорія Сковороди. - "Сковорода Григорій: образ мислителя", К., 1997 р., с.303 - 313.

35. Зеленогорский Ф. "Философия Сковороды, украинского философа XVIII века" ("Вопросы философии", 1894, № 3 - 4);

36. Эрн В. Русские мыслители.Г.С. Сковорода. - М, 1912.

37. Іваньо І.В. Григорій Сковорода. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. - К: Наукова думка. - 1983. - с.478

38. Іваньо І.В. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди. - К.: Наукою думка, 1983. - С.86.

39. Іваньо І.В. Невідомі переклади і наслідування віршів Г.С. Сковороди. - "Сковорода: 250 років", К., Наукова думка, 1975 р., с.233 - 241.

40. Іваньо І.В. Філософія і стиль мислення Григорія Сковороди. - К.: Наукова думка, 1988 р. - 270 с.

41. Квіт С. Григорій Сковорода і антична культура // Шлях перемоги - 1998 - 1 квітня. - с.7.

42. Кирик Д.П.Г.С. Сковорода і давньогрецька філософія // Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С.116.

43. Коваленко Г.А.Г. Сковорода, його життя і твори. - Пл.: накл. Полтавської спілки споживчих товариств, 1919 р. - 156 с.

44. Комаренко Н.В. Д.І. Багалій - дослідник життя й творчості Г.С. Сковороди. - "Сковорода: 250 років", К., Наукова думка, 1975 р., с.163 - 175.

45. Костомаров М. Слово о Сковороде: По поводу рец. на его соч. в "Русском Слоове" // Основа. - 1861. - Июль. - С.177-178.

46. Культурологія. Українська та зарубіжна культура. - К.: Знання, 2006. - 567с.

47. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ „Академія”, 1997. - С.704-705

48. Лебедев А.С. "Сковорода как богослов" ("Вопросы философии", 1895, № 2);

49. Лощиц Ю. Сковорода. - М.: Молодая гвардия, 1972. - С.94.

50. Луцька Ф. Вагомий причинок до сковородинознавства // збірник Харківського історико-філологічного товариства - Нова серія: Харків, 1999. - Т.8. с.215-221.

51. Макаров А. Світло українського бароко - К.: Мистецтво, 1994. - 273с

52. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. - К., 1992. - С.11

53. Масол Л.М. Художня культура України. - К.: Вища школа, 2006. - 240 с.

54. Марченко О.В. Экзегеза у Григория Сковороды: некоторые аспекты изучения // Вестник Харьковского ун-та. - №354. - Харьков, 1991; Oleg Marczenko. Библейская герменевтика у Григория Сковороды // Roczniki Humanistyczne.Т. XLIV, z.7. Slowianoznawstwo. - Lublin: KUL, 1996; Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Указ. Соч.

55. Митрович К. Портрет Сковороди (у 250-річчя його народження) // Сучасність, - 1972. - Ч.11. - С.49.

56. Михед П.В. Крізь призму бароко: Статті різних років / Катерина Ісаєнко (літ. ред. та упоряд.). - К.: Ніка-Центр, 2002.

57. Медведєв Ф.П.Г.С. Сковорода в історії української літературної мови. - "Сковорода: 250 років", К., Наукова думка, 1975 р., с. 201 - 204.

58. Наливайко Д. Феномен українського бароко в європейському контексті // Слово і час. - 2002. - № 2. - С.30-38.

59. Нічик В.М. Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали. - К.: Наукова думка, 1992.

60. Ніколенко О.М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література XVII - XVIII століть: Посіб. для вчителя. - X.: Ранок, 2003.

61. Пінчук Т.С. Штрихи до поетичного портрета Григорія Сковороди // Радянське літературознавство. - 1988. - № 2. - С.65-68. С.68.

62. Пістрий І.В. Діалог - форма філософствування Платона і Сковороди // Сковорода Григорій. Дослідженню, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С.65.

63. Піч Роланд. Сковородинівський міф про Наркиса в світлі романтичної концепції міфотворчости // Сучасність, 1995. - № 10 (жовтень).

64. Погорілий Семен. Символи у Сковороди // Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С.267.

65. Поліщук Ф.М. Григорій Сковорода. Життя і творчість. - К.: Дніпро, 1978. - 262 с. (с.103)

66. Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін. Словник символів. - К.: Народознавство, 1997. - 156 с. C.72

67. Прокопенко В. Метафізика людини Г.С. Сковороди та світова філософська традиція. - Збірник Харківського історико-філологічного товариства, 1993 р.,

т.1, с.23 - 30.

68. Руденко Д. Філософія Г. Сковороди: мерехтіння символу. - Збірник Харківського історико-філологічного товариства, 1993 р., т.1, с.

69. Сковорода Г. Повне зібрання творів. - К., 1973. - Т.1.

70. Сковорода Григорій. Твори: У 2-х томах. - К., 1973. - Т.1. - С.556; Т.2. - С.304.

71. Срезневского И.И. "Отрывки из записок о старце Сковороде" ("Утренняя Звезда", Харьков, 1833).

72. Сумцов М. Історія української філософської думки // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. - 1999. - Т.7. - С.149 - 182.

73. Сумцов М.Ф. Житие Сковороды, описанное другом его, М.И. Ковалинским. - Киевская старина, 1886 г., № 9, с.103 - 150.

74. Сивокінь Г. Григорій Сковорода як читач Біблії. - Слово і час, 1993 р., № 9, с.11 - 17.

75. Тисяченко Г. Народний філософ-учитель Г.Г. Сковорода: його життя та діла. - Лохвиця, 1922.

76. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. К., 1998.

77. Тоокачевський А.Г.С. Сковорода // Укр. хата. - Черв. - лип. - 1913;

Турган Ольга Дмитрівна. Античність в українській літературі кінці XIX початку ХХ століть. Шляхи рецепції. Спеціальність: 10.01.01 - українська література автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук.

78. Тисяченко Г. Народний філософ Г.С. Сковорода, його життя і діла. - Лохвиця: 1922 р.

79. Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. - Київ: Факт - Новий час. - 284 с. (Сер. "Висока полиця"). Григорій Сковородо: семінарій. - Харків: Майдан, 2004 - 876 с.

80. Ушкалов Л. Українське барокове богомислеиня. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків: Акта. - 221 С.

81. Ушкалов Л. З історії української літератури ХУІІ-ХУІІІ століть. - Харків: Акта, 1999 - 216 с.

82. Ушкалов Л. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків: Знання, 1997 - 180 с.

83. Ушкалов Л. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків: Око, 1994 - 112 с.

84. Ушкалов Леонід Володимирович. Українська барокова література у її зв'язках із філософією: Дис. д-ра філол. наук: 10.01.01/Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 1995. - 479с.

85. Ушкалов Л. З історії української літератури XVII - XVIII століть. Харків, 1999.

86. Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з фiлософii Григорiя Сковороди. - Харкiв, 1993.

87. Ушкалов Л.В. До питання про сковородинівську ноематику: префігуральні теми // Пам'яті Григорія Сковороди: Матеріали наукової конференції, присвяченої 275-й річниці від дня народження українського філософа та поета. - Харків, 1998.

88. Ушкалов Л.В. Два століття сковородіяни: бібліографічний довідник / Укладачі: Леонід Ушкалов, Сергій Вакуленко, Алла Євтушенко; загальний нагляд та наукова редакція Леоніда Ушкалова. - Харків: Акта, 2002.

89. Ушкалов Л.В. Пам'яті Григорія Сковороди: Матеріали наукової конференції, присвяченої 275-й річниці від дня народження українського філософа та поета / За редакцією Леоніда Ушкалова. - Харків, 1998.

90. Федорів Марія Жанрово-стильова специфіка діалогів Сковороди

Федорчук Л. Простір і колір як категорії художнього світу Григорія Сковороди // Слово і час. - 2000. - № 5. - С.55-59. С.55.

91. Хиджеу А. Григорий Варсава Сковорода: историческо-критический очерк. - Телескоп, 1835 г., № 5, с.3 - 42; № 6, с.151 - 178.

92. Хоткевич Г. Григорій Савич Сковорода: /Укр. філософ. /: Корот кий його життєпис і вибрані місця з творів та лис тув. - Харків, 1920;

93. Фоли Дж. Энциклопедия знаков и символов.М., 1997;

94. Франко 1. (Рецензія): Сочинения Григорія Савича Сковороди, собранные и редактированные проф.Д.И. Багалеем.Х., 1894 // Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка. - Львів, 1895. - КН.1. С.79.

95. Чижевський Д. Історія української літератури. - Кн.2. - Ренесанс та реформація. - V. Барок. - Прага: Вид-во Юрія Тищенко, 1942. - 134 с.

96. Чижевський Д. Філософія Сковороди. - Варшава, 1934. - С.26 (Цит. за Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С.64).

97. Чижевський Д.Т. Українське літературне бароко: Вибрані праці з давньої літератури / Інститут літератури Ім. Т.Г. Шевченка НАН України / Омелян Пріцак (голова ред. кол.), Олекса Васильович Мишанич (підготов. вид., передм.). - К.: Обереги, 2003.

98. Чижевського Д. Сковорода: поет, мислитель, містик. - Мюнхен - 1974.

Шевченко В. Українське літературне бароко кінця 16-18 ст.: спроба узагальнення // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2000. - № 3. - С.66-77 (С.72).

99. Шерех Ю. Пролеґомена до вивчення мови та стилю Григорія Сковороди // Поза книжками і з книжок.К., 1998.

100. Яновский И.П.Г.С. Сковорода. - Полтавские епархиальные ведомости, 1884 г., № 5, с.216 - 237; № 6, с.264 - 308; № 9, с.446 - 525.

101. Sumbola ef emblemata, jussu atque auspiciis S. S. M. augustissimi ac serenissimi imperatoris Moschoviae maghi domini craris, et magni ducis Petri Alexeidis. supremi monarchae, excusa. /Amsterdam /, apud Henricum Weystensum, [1705].4 min.281 (grav.)

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження символізму Григорія Сковороди у його творах в контексті філософської спадщини визначного українського мислителя. Образно-символічний стиль мислення Григорія Сковороди. Використовування ним понять християнської містики, архетипи духовності.

    контрольная работа [24,6 K], добавлен 30.03.2016

  • Історія життя і творчої діяльності видатного педагога, поета-лірика, байкара й філософа Григорія Савича Сковороди. Дитинство та навчання Григорія. Філософські погляди та особливість його творів. Перелік та хронологія написання основних його витворів.

    реферат [20,4 K], добавлен 21.11.2010

  • Григорій Савич Сковорода як український філософ, гуманіст, митець та просвітитель. Життєвий шлях митця та його творча спадщина. Образ саду як символ у різні періоди розвитку світової літератури. Використання образу саду у творчості Григорія Сковороди.

    реферат [25,0 K], добавлен 06.05.2014

  • Дослідження причин зацікавлення Григорія Сковороди крутійським романом французького письменника Алена-Рене Лесажа "Історія Жіля Блаза із Сантільяни". Розгляд варіації улюбленої стародавньої епіграми Григорія Савича "Invent portum", знайденої в романі.

    статья [27,0 K], добавлен 22.02.2018

  • Дослідження творчої спадщини Григорія Савича Сковороди. Огляд його ставлення до релігії. Тема свободи та дружби у творах. Аналіз впливу Сковороди на своїх сучасників і на дальше українське громадянство. Вшанування пам'яті поета в живописі та скульптурі.

    презентация [922,7 K], добавлен 25.11.2014

  • Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ ст. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років. Літературознавчий аналіз художніх творів, в яких було створено образ Г. Сковороди.

    курсовая работа [46,6 K], добавлен 25.08.2010

  • Коротка біографія Сковороди. Сковорода як видатний мислитель-філософ. Основний принцип філософського вчення філософа. Теорія "трьох світів". Літературна творчість Сковороди. Громадсько-політична лірика поета-філософа. Педагогічна спадщина Сковороди.

    реферат [38,4 K], добавлен 16.11.2009

  • Творчість мандрівного філософа, українського письменника Г. Сковороди. Різноманітність творчості: філософські твори, збірки віршів, байок і притч. Поширення філософом вільної передової думки і сприйняття її розвиткові. Значення творчості Г. Сковороди.

    реферат [21,2 K], добавлен 16.11.2009

  • Життя та творчість видатних українських поетів та письменників. Літературна творчість поета А. Малишка. Трагічний кінець поета В. Симоненка. Драматична проза Григорія Квітки-Основ'яненка. Особливість творів письменника, філософа та поета Г. Сковороди.

    реферат [38,2 K], добавлен 05.05.2011

  • Оповідання Григорія Косинка "Політика". Актуальність порушених проблем, життєвість ситуацій, правдиві характери українських селян. Психологічні нюанси героїв. Виступи на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук із читанням творів.

    реферат [37,6 K], добавлен 20.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.