"And with no less nobility of love/Than that which dearest father bears his son,/Do I impart toward you. For your intent/In going back to school in Wittenberg,/It is most retrograde to our desire: /And we beseech you, bend you to remain/ Here, in the cheer and comfort of our eye, /Our chiefest courtier, cousin, and our son" [6, Act I, scene II, p.56].

Але пов'язаність трагедії Шекспіра з ренесансним гуманізмом на цьому не вичерпується. Її герой - не іграшка сліпої долі чи грандіозних зовнішніх сил, як це характерно для драматургії бароко, його зв'язок з ренесансною концепцією людини проявляється і в тому, що він наділений внутрішньою свободою і активністю, здатністю творити свою долю. На цьому будується зав'язка і весь сюжет трагедії, де протагоніст, "в усьому і для всіх людина" і носій гуманістичної самосвідомості, вступає в конфлікт з антагоністами, котрі становлять невблаганну реальність "часу, що звихнувся". Загибель героя в цій боротьбі набирає високого трагедійного звучання, наповнюється масштабним, справді всесвітньо-історичним змістом.

Цікавим є те, що для кризи ренесансної самосвідомості дуже характерні думки про людину, які висловлює сам Гамлет у II акті трагедії:

"What a piece of work is a man! / how noble in reason! /how infinite in faculty! in form and moving howexpress and admirable! in action how like an angel! /in apprehension how like a god! the beauty of the world! /the paragon of animals! And yet, to me,what is this quintessence of dust? / man delights not me: no, nor woman neither, though by your smilingyou seem to say so." [6, Act II, scene II, p.135].

Гамлет починає з апології людини цілком в дусі Піко, щоправда, не без відтінку самоіронізування, а завершує різкою і несподіваною антитезою. Розпадається ренесансна гармонія, натомість з'являється маньєристична антиномічність, суперечність, що не знімається у найвищому діалектичному синтезі. Таким чином, у короткому пасажі Шекспірового героя глибоко розкривається контраст двох епох європейської думки й культури.

Можна сказати, що Гамлет - це герой-гуманіст, герой-інтелектуал, який не може звести свого завдання до акту особистої помсти, хоч він і ненавидить Клавдія, в якому для нього концентрується все зло й мерзота навколишнього світу. Вислухавши розповідь Привида, Гамлет клянеться:

"From the table of my memory/I'll wipe away all trivial fond records,/All saws of books, all forms, all pressures past,/That youth and observation copied there" [6, Act I, scene III, p.98]. Клянеться для того, щоб виконати обов'язок месника. Але насправді стерти "всю мудрість книжну" він не може і залишається інтелігентом-гуманістом, який розширяє і ускладнює своє завдання, перетворює його на глобальну проблему боротьби зі злом. Своє завдання він зрештою висловлює у знаменитій формулі: "I'll tent him to the quick: if he but blench, I know my course. / The spirit that I have seen May be the devil: and the devil hath power /To assume a pleasing shap" [6, Act II, scene IV, p.135] /

Та разом з тим Гамлет усвідомлює наскільки складне й непомірно велике це завдання: адже сам час став супроти його долі. Тут "час" - сама історія, рух якої пішов у неочікуваному напрямі. В кінцевому підсумку всім цим і породжуються роздуми й вагання героя, які нерідко приймалися за слабкість і нерішучість, його знаменита меланхолія, гіркі парадокси й трагічні прозріння неспокійної і безстрашної думки. Часто предметом Гамлетових роздумів стають питання, які набудуть специфічної, навіть болісної актуальності для інтелігентської свідомості XIX-XX ст., як-от зв'язок між рефлексією і дією, між гуманністю і насиллям, питання суперечливості й мінливості людської природи, відносності моральних понять тощо.

Крім того, окреслена у шекспірівській трагедії антропологічна колізія значною мірою корелюється з сучасними філософськими уявленнями. Якщо сам Гамлет вбачає у страхові вияв слабкості, негативну рису свого характеру (звідси постійні самозаклики до рішучості, "пришпорювання" волі до помсти), то сучасна філософська антропологія розцінює страх як "вияв досконалості людської природи [42, с.98], як переживання, що невіддільне від "феномену свободи (страх - можливість свободи, супутник свободи, дійсність свободи, "непритомність" свободи, відтак же страх - можливість, котра наявна до будь-якої можливості)" [34, с.118].

Безперечно, страх Гамлета не є примітивним боягузтвом. Це, скоріше, ознака його людської самості, адже, усвідомлюючи свою внутрішню свободу, він водночас усвідомлює і міру власної відповідальності. В контексті ренесансних уявлень свобода індивідуума мислилася насамперед як право вибору життєвих стратегій (за словами Піко делла Мірандоли - піднятися до ангелів, чи впасти до рівня раба пристрастей). Для Гамлета спокуса піддатися почуттям, не перевіривши розумом правильність і аксіологічну правомірність власної позиції, означає втрату епістемологічних засад буття. Відмова від помсти теж характеризується відчутними моральними втратами, оскільки в такому разі він постає у власних очах людиною, що позбавлена волі, що зрадила пам'ять батька, що дозволила силам зла взяти верх над добром. Тому і цитує різні філософські формули, характерні для Ренесансу, тут же заперечуючи їх. Традиційним ренесансним визначенням людини, таким як "краса Всесвіту" (the beauty of the world), "взірець для тварин" (the paragon of animals) він протиставляє власне визначення - "квінтесенція пороху" (quintessence of dust). До речі, до такого сумного визначення Гамлета підштовхнули саме друзі - шпигуни, які назвали себе "байдужими синами землі" (the indifferent children of the earth), забувши при цьому про небо. Термін "квінтесенція" Гамлет вживає у давньому алхімічному сенсі.

До того ж, Шекспір змальовує ренесансний ідеал жінки, втілений в образі Офелії. Однак її наближення до ренесансного ідеалу було водночас закономірним і трагічним. Зрозуміти цю закономірність означає зрозуміти й сам ренесансний ідеал, гуманність якого наприкінці доби Відродження дедалі відчутніше розмивалася, занепадала. Офелія, збита з пантелику вірнопідданими королю Клавдію порадами батька і брата, зневірюється у своїх почуттях до Гамлета, втрачаючи під ногами останній грунт. Не зрозумів, бо не знав цього і сам Гамлет. Для нього до кінця четвертої дії Офелія так і залишається маріонеткою своїх найближчих родичів. Однак згодом Офелія помирає і Гамлет таки дізнається правду про смерть дівчини. У своїх прощальних словах Офелія кидає виклик королю і його поплічникам"Ihopeallwillbewell. /We must be patient: but Icannot choose but weep, to think they should lay himi' the cold ground. /My brother shall know of it: and so I thank you for your good counsel.come, mycoach/! Good night, ladies; / good night, sweet ladies/; good night, good nigh" [6, Act II, scene V, p.165].

Отже, духовний злет Офелії виявився в перемозі над власним страхом перед королем, над власною дитячою слухняністю, над недовірою до коханого - нехай і такою дорогою ціною. Цей нетривкий злет нагадує цвітіння фіалки, квітки нетривкої краси.

Як бачимо, у трагедії "Гамлет" В. Шекспір зобразив природну сутність людини, яка робить її життя трагічним. Саме в образах Гамлета й Офелії відбилися суперечності останнього етапу доби Ренесансу - ренесансного реалізму, коли виявилося, що запаморочливі мрії ніколи не стануть реальністю. З цього можна зробити висновок, що твір був написаний для окремої категорії читачів всіх часів і епох. Адже драматург порушив актуальну проблему дуальності людини та світу. Інтертекстуальні посилання фактично виступають у ролі звертань (вустами героїв твору) покликаних привернути увагу визначеної частини читацької аудиторії. Отож, своєрідна інтерпретація Шекспіром філософії Ренесансу здійснюється з метою заклику, тобто виконує апелятивну функцію.

Висновки до розділу ІІ

У даному розділі детально розглянуто питання інтертекстуальності та її функцій у трагедії.

Зокрема, з'ясовано, що власне інтертекстуальність є домінантним типом взаємодії текстів у творі. Основними елементами інтертекстуальності у п'єсі виступають біблійні алюзії, які безпосередньо розкривають протиріччя душ героїв (Клавдій ототожнює себе то із Каїном, то із пророком Ісаєю), надають характерам об'ємності. Гамлет, Клавдій та Офелія - носії так званого алюзивного коду.

Також вони надають трагедії певного емоційного характеру, з чого і можна зробити висновок, що біблійні алюзії у трагедії Шекспіра "Гамлет" виконують експресивну функцію.

Крім того, В. Шекспір здійснив власну інтерпретацію філософії гуманізму, зобразивши природну сутність людини, яка робить її життя трагічним (на прикладах образів Гамлета й Офелії). У вуста головних героїв автор вклав нотки звертань. Таким чином, переосмислення драматургом основних засад ренесансного гуманізму здійснюється з метою заклику (до читача), тобто виконує апелятивну функцію.

Висновки

Підводячи підсумки дослідження, варто сказати, що у даній курсовій роботі досить детально осмислено поняття інтертекстуальності в літературознавчому контексті, чітко окреслено проблему дослідження явища інтертестуальності як складової тексту, що визначає художню значущість твору, здійснено огляд класифікацій інтертектуальних зв'язків у літературознавчій науці. Основне положення теорії інтертекстуальності формулюється таким чином: завдяки своїй знаковій природі будь-який текст перебуває у взаємозв'язку з усіма іншими текстами, і ці міжтекстові зв'язки актуалізуються під час його сприйняття. Також визначено основні функції інтертекстуальності: апелятивну, поетичну, референтивну, експресивну та метатекстову.

Крім того, окреслено сутність поняття прецедентності тексту; охарактеризовано класифікацію прецедентних текстів та їх функції. Таким чином, прецедентним вважаємо текст:

1) який добре відомий представникові певної національно-культурної спільноти;

2) який багаторазово відтворений у мові і досить часто в стислій формі;

3) зміст якого не відповідає сумі значень складових його слів;

4) самодостатній для розуміння, тобто здатний існувати без контексту.

Цікавим було визначення ознак інтертекстуальності у літературі епохи Відродження та доби бароко, вивчення інтертекстуального аспекту творчості Шекспіра.

У практичній частині я намагалася виявити ознаки інтертекстуальності та з'ясувати її функції у трагедії Шекспіра "Гамлет". Детально ознайомившись з текстом твору, критичними матеріалами до нього, я зробила висновок, що власне інтертекстуальність є основним типом взаємодії текстів у трагедії, а її елементи - біблійні алюзії виконують експресивну функцію. Апелятивна функцію виконує інтерпретована Шекспіром гуманістична філософія Ренесансу.

Отже, явище інтертекстуальності на різних, хронологічно віддалених етапах історичного розвитку літератури пережило істотну трансформацію світоглядної та художньої настанови, сформувавшись як свідоцтво сталості оповіді, окресленого стильового канону. У сучасній літературі переосмислюються у протилежних вимірах та заперечують стандартні формули, розширюючи й

урізноманітнюючи простір настільки, що інтертекстуальність набирає відкритого характеру.

Summary

This course work is devoted to the research of the functions of intertextuality in the Shakespeare's work. Its topic is the play "Hamlet".

Structurally the work consists of the following units: the introduction, two chapters, the general conclusions and bibliography. Total number of pages is 39. Bibliography includes 46 names.

The first chapter is devoted to the theoretical aspects of investigation of intertextuality problems and dwells on the concept of the intertextuality and the precedent text; the intertextuality of the Renaissance and baroque; the intertextual aspect of studying Shakespeare's works.

The second part of the research is devoted to the practical using of the intertextuality elements in the play "Hamlet" and their functions. It concentrates on analyzation of the intertextuality as the main type of interaction between texts in the tragedy; the biblical allusions and their emphatic function; the Shakespeare's interpretation of Humanistic philosophy of the Renaissance.

In the conclusion the course work proves that the goals of describing various types of intertextuality and discovering their functions in the Shakespeare's play "Hamlet" has been achieved and these functions are the following: emphatic, appellative, poetical, cognitive and metatextive.

Список використаної літератури

1. Barthes R. Texte / R. Barthes // Encyclopedia universalis. - P., 1973. - Vol.15. - 78 p.

2. Childs B. Critique of Recent Intertextual Canonical Interpretation / B. Childs // Zeitschrift fьr die alttestamentliche Wissenshaft. ? 2003. ? №155. - P.173?184.

3. Hankins J. E. Shakespeare's Derived Imagery / Hankins J. E. - Lawrence:

4. Noble R. Shakespeare Biblical Knowledge / Noble R. - New York: Macmillan Co., 1935 - 303 p.

5. Riffatere M. Semiotique intertextuelle: I'interpretant / M. Riffatere // Revue d'Esthetique. - 1972. - № 12. - p.108-150.

6. Shakespeare W. Hamlet, Prince of Denmark // Oxford: Clarendon Press, 1988. - 276p.

7. University of Kansas Press, 1953. - 283 p.

8. Wordsworth Ch. Conclusion // Shakespeare and the Bible / Ch. Wordsworth. - L.: Smith, Elder, and Co., 1864. - P.291 - 301.6. Carter Th. Shakespeare and the Holy Scripture… / Carter Th. - L.: Hodder and Stoughton, 1905. - 296 p.

9. Аксенова Н.С. Интертекстуальность в литературоведении и лингвистике: проблема выбора подхода // Вестник МГОУ. - 2013. - № 1. - С.2 - 8.

10. Аникст А. Шекспир. Ремесло драматурга. - М., 1974. - С.523-524.

11. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. - М.: URSS, 2010. - 448 с.

12. Ачкан Л.С. Проблеми інтертекстуальності в літературознавстві: теоретичний аспект Електронний ресурс / Л.С. Ачкан. - Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/konfer29/1070. pdf.

13. Барт Р. Эффект реальности // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - М.: Прогресс; Универс, 1994. С.392-400.

14. Башкатова Ю.А. Интертекстуальность словесно-художественного портрета. - Кемерово: Кузбассвузиздат, 2006. - 143 с.

15. Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство: Підручник. - Київ: Видавничий дім "Києво-Могилянська акамедія", 2008. - 430с.

16. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата / О.П. Воробьева - К.: Вища школа, 1993. - 199 с.

17. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України: Щомісячний науково-методичний журнал / Мін-во освіти і науки України. - Київ: Педагогічна преса, 2005. - С.733.

18. Ґадамер Г. - Ґ. Онтологія твору мистецтва та її герменевтичне значення // Істина і метод. Т.1 - К., "Юніверс" 2000.

19. Денисова Г.В. В мире интертекста: язык, память, перевод / Г.В. Денисова. - М.: Азбуковник, 2003. - 298 с.

20. Дітькова С. Біблійні алюзії в трагедії Вільяма Шекспіра "Гамлет" / С. Дітькова // Зарубіжна література в навчальних закладах: щомісячний наук. - метод. журн. - 2004. - № 5. - С.10-16.

21. Караулов Ю.Н. Роль прецедентных текстов в структуре и функционировании языковой личности / Ю.Н. Караулов // Научные традиции и новые направления в преподавании русского языка и литературы: доклады. - Москва: Русский язык, 1986. - С.105-126.

22. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. - М.: Наука, 1987. - 263 с.

23. Корабл?ва Н. Интертекстуальность литературного произведения /Н. Корабл?ва. - Донецк: Кассиопея, 1999. - 28 с.

24. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации / В.В. Красных. - М.: Гнозис, 2001. - 270 с.

25. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман / Ю. Кристева // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму. - М.: Изд. группа "Прогресс”, 2000. - С.427 - 457.

26. Кузьмина Н.А. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического языка / Наталья Арнольдовна Кузьмина. - Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та; Омск: Омск. гос. ун-т, 1999. - 268 с.

27. Культурологія: навчальний посібник для вузів / С.П. Гриценко, А.Ю. Кондратюк, С.А. Сироватський, Т.Ф. Мельничук, інш.; За ред.Т.Б. Гриценко. - 3-тє вид. - Київ: ЦУЛ, 2011. - 389 с.

28. Лотман Ю.М. Текст как семиотическая проблема: Статьи по семиотике и топологии культуры [Електронний ресурс] / Ю.М. Лотман. - Режим доступу: http://www.gumer. info/bibliotek_Buks/Culture/Lotm/14.

29. Налимов В.В. Вероятностная модель язика / В.В. Налимов. - М.: Наука, 1979. - 303с.

30. Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: Збірник наукових праць. Випуск 428-429: Слов'янська філологія / наук. ред. Бунчук Б.І. - Чернівці: Рута, 2008. - 350 с.

31. Нахимова 2007: Нахимова, Е.А. Прецедентные имена в массовой коммуникации: монография [Текст] / Е.А. Нахимова; ГОУ ВПО "Урал. гос. пед. ун-т"; Ин-т социального образования. - Екатеринбург, 2007. - 207с.

32. Прохоров Ю.Е. Действительность. Текст. Дискурс: Учеб. пособие / Ю.Е. Прохоров. - М.: Флинта: Наука, 2004. - 224 с.

33. Пьеге-Гро Натали. Введение в теорию интертекстуальности: пер. с фр. / общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. - М.: Изд-во ЛКИ, 2008. - 240 с.

34. Рогожа М.М. Моральні засади сучасності /Людина в лабіринті перспектив. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2004. - С.122.

35. Самохіна В.О. Бюлетень Третього міжнародного наукового форуму "Сучасна лінгвістика: мова в контексті культури"/ В.О. Самохіна // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н. Каразіна. - Вип.866. - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. - С. 209 - 210.

36. Слышкин Г.Г. От текста к символу: лингвокультурные концепты прецедентных текстов в сознании и дискурсе / Г.Г. Слышкин. - Москва: Academia, 2000. - 128 с.

37. Сунько Н.О. Інтертекстуальність та прецедентність як репрезентанти публіцистичного дискурсу (на матеріалі заголовків англомовних статей) / Н.О. Сунько // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Вип.58. - Житомир: ЖДУ ім.І. Франка, 2011. - С. 208-212.

38. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства.К., 1998. Культурологія: навчальний посібник / Гриценко Т.Б., Гриценко С.П., Кондратюк А.Ю. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 392 c.

39. Тороп П. Проблема интертекста. Текст / П. Тороп // Текст в тексте: труды по знаковым системам; XIV. Уч?ные записки Тартуского гос. универс. Вып.567. Тарту: Тарт. ун-т, 1981. - С.33 - 439.

40. Фатеева Н. Контрапункт интертекстуальности, или Интертекст в мире текстов / Н. Фатеева - М.: Агар, 2000. - 280с.

41. Филиппова С.Г. Интертекстуальность как средство объективизации картины мира автора: автореф. дис. на осик. учен. степени канд. філол. наук: спец.10.02.04 "Германские языки" / С.Г. Филиппова. - Санкт-Петербург, 2008. - 20 с.

42. Хамітов Н.В. Антропологія граничного буття: постановка проблеми // Колізії антропологічного розмислу. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. - С.98.

43. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). - Тернопіль: Феміна, 1994. - 480 с.

44. Чорновол-Ткаченко Р.С. Прецедентний текст як основа лінгвостилістичної реалізації категорії інтертекстуальності (на матеріалі казок Льюїса Керрола): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук: спец.10.02.04 "Германські мови" / Руслан Сергійович Чорновол-Ткаченко. - Харків, 2007. - 20 с.

45. Шаповалова М.С. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. Львів: "Вища школа", 1982.440 с. - С.: 141 - 203.

46. Швець Я. Застосування термінів інтертекстуальність та інтертекст у сучасній комунікативній лінгвістиці / Я. Швець // Вісн. Нац. ун-ту "Львів. політехніка". - 2010. - № 675. - С. 195-197.

Размещено на Allbest.ru