Особливості стилю Василя Стефаника

У новелах В.Стефаник використовує чимало фразеологізмів, що виражають схожий емоційний стан, відчуття: бити головою до одвірка, скреготати зубами, гризти кулаки.

Фраземи новел письменника є різних типів і різної структури.

Дієслівна фразеологія найчисленніша в корпусі української фразеології. Її найбільше і в творчості досліджуваного автора.

Дієслівними називаються фраземи з узагальненою семантикою процесуальної ознаки, об'єктивованою в дієслівних граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, часу. Дієслівні фраземи, як і дієслова, характеризуються лексико граматичним значенням процесуальності:

гнути бандиги - «говорити нісенітниці, дурниці»;

гризти кулаки - «виявляти велику досаду».

Наприклад: «Ідіть старий, спати, не гніт бандиги, а завтра підемо у село на вибір» [Стефаник В., 1962, 134]. «Гриз кулаки, бив чолом до стіни» [Стефаник В., 1962, 137].

Основні ознаки дієслівних фразем формуються в наслідок взаємодії різнорівневих мовних факторів:

семантичного - фразеологічне значення узагальнено-процесуального або процесуально-атрибутивного характеру;

морфологічного - дієслівний компонент у ролі граматичного центру фраземи;

синтаксичного - спеціалізація синтаксичних функцій дієслівних фразем - функції присудка, обставини.

Коли хоча б одна із ознак відсутня, то це позбавляє фразему статусу дієслівної.

Фразема «лагодити на лаву» («Ймила сина за ноги. - Воліла бих ті на лаву лагодити» [Стефаник В., 1962, 25].

Взаємодія різнорівневих мовних факторів:

семантичний - даний фразеологізм має значення процесуальності - споряджати на смерть;

морфологічний - граматичний центр фраземи - дієслово «лагодити»;

синтаксичний - дана фразеологічна одиниця (ФО) виконує в реченні функцію присудка.

Фраземи вживаються або в доконаному (спустити дух, заперти очі), або в недоконаному (гнути бандиги, пороти без ножа) виді.

Категорія способу в межах дієслівної фразеології включає форму дійсного, умовного, наказового способів. Форму дійсного мають майже всі дієслівні фраземи. Форму наказового способу мають фраземи, в яких суб'єктну позицію в оточенні можуть займати іменники з семантикою особи: «Не марікуйте, куме, та не гнивіт Бога, бо то єго воля, не ваша» [Стефаник В., 1962, 139]. Умовний спосіб реалізують фраземи, в яких позиції в суб'єктному відношенні займають іменники зі значенням особи: «Як би ні жінка мізинним пальцем кинула, тай бих капурец зробив» [Стефаник В., 1962, 29].

Фраземи вживаються у формі минулого, теперішнього та майбутнього часів. Нарприклад: «Іван витріщив очі, але так дивно, що син побілів» [Стефаник В., 1962, 76] - минулий час. «Він щохвилі розтягає очі під чупер і оглядається неспокійно» [Стефаник В., 1962, 21] - теперішній час. «Та я щодня мнєсо їм, а ви бевку не забілену. Мете тепер сиру землю гризти» [Стефаник В., 1962, 179] - майбутній час.

Дієслівні фраземи і дієслова мають граматичне значення стану - активного і пасивного.

Найчастіше дієслівні ФО виконують функцію присудка.

Взаємодія синтаксичного рівня із фразеологічним служить не лише важливим засобом увиразнення комунікативної експресії мовної системи, а й стимулом її активних еволюційних процесів, внаслідок чого утворюються предикативні фраземи.

Найбільш поширеними у новелах В.Стефаника є предикативні фраземи, співвідносні з двоскладним реченням. Їх умовно можна поділити на дві групи:

1) фраземи співвідносні із двоскладним непоширеним реченням: «Прийшла смерть тай мус усе покидати» [Стефаник В., 1962, 84];

2) фраземи співвідносні із двоскладним поширеним реченням: «якби мене не було, тай би ніхто не гавкнув за тобою» [Стефаник В., 1962, 50].

Вигукові фраземи посідають значне місце серед фраземного фонду новел. Їх ми також можемо поділити на дві групи:

фразеологічні одиниці, які за будовою і значенням близькі до вигуків: тай решта, тай по всім, тай мус бути, нема рихту;

фраземи, що містять повнозначні слова: най Вам Бог даст усе найліпше, най твої голови дітько причепитси, бодай його шлях трафит.

Ці фраземи є стилістичним засобом підкреслення трагічності героїв.

Фразеологічні синоніми - це самостійні звороти, що вживаються для позначення того самого поняття; вони близькі за смисловим значенням, мають різну образну структуру, різний лексичний склад, стилістично іноді різновідмінні.

Так, наприклад, В.Стефаник використовує різні синоніми слова померти: заперти очі, віддати Богові душу, піти у ту далеку дорогу, піти у землю, світло на її чолі уже погасло.

Отже, проаналізувавши фразеологізми В.Стефаника, можемо сказати, що фраземи дієслівного типу складають більшість фраземного фонду творчої спадщини письменника. Вигукові фраземи допомагають нам глибше проникнути в душі персонажів, зрозуміти їх вчинки і дії. Фразеологічні синоніми розкривають багатство і своєрідність виразових засобів новел В.Стефаника, надають мові творів національних рис та неповторного колориту.

ВИСНОВКИ

Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом Л. Тимофєєва, «у методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі -- те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.». Стиль -- це сукупність художніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби. Єдиного термінологічного значення терміна «стиль» не існує. Стиль вважають універсальною категорією, оскільки саме поняття стилю виникає в давні часи, а наука по-різному наповнює смислом цей термін, трактуючи стиль досить широко в різні періоди історії культури.

Системність індивідуального стилю ґрунтується на зв'язку мови й мислення, на формуванні мовної картини світу, в якій поєднано загальне й індивідуальне, загальне й одиничне. Пізнання індивідуальної манери письма передбачає виявлення не лише формальних відмінностей одного стилю від іншого, а й проникнення в стиль художніх творів, встановлення змістової сутності форми як важливого компонента індивідуального стилю. Ідіостиль письменника перебуває в складних взаємозв'язках з літературною мовою, її фольклорними, усно-розмовними та писемно-літературними традиціями [20, 37].

«Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру. За них я буду писати і для них», -- так влучно висловив своє творче покликання Василь Стефаник, син простого селянина, який зумів піднятися до найвищих вершин духовності.

Талант письменника найбільше виявився у жанрі соціально-психологічної новели. Уривчаста, нервова фраза зближує його з одним із найпопулярніших стильових напрямків початку XX ст. -- експресіонізмом.

Найважливіші риси, що характерні стилю творчості Василя Стефаника - це, по-перше, переважна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящих, партій тощо), а відтак - і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності.

В.Стефаник будує свої новели переважно на одній гострій драматичній події, що особливо чітко виявляє характер людини, її складне внутрішнє життя. У його творах мало «зовнішніх» подій, нема докладних, зображених у часовій послідовності життєвих історій персонажів, деталізованих портретів. Авторські описи зведені до мінімуму й нагадують ремарки в драмі. Говорять і роздумують герої самостійно. Тому на першому плані діалоги й монологи, що відзначаються великою майстерністю.

Особливостями світобачення Стефаника, «ідеологічним», «оцінним» рівнем поетики його текстів зумовлена і своєрідність їх форми та архітектоніки. Його прозу важко назвати новелами у традиційному сенсі цього жанру. Лише кілька творів з його спадщини можна віднести до цього літературного жанру (наприклад, «Басараби»), але загалом його жанр - безсюжетна мініатюра.

Новеліст уникав довгих періодів, ускладнених синтаксичних конструкцій, зокрема дієприслівникових чи дієприкметникових зворотів. Речення короткі, прозорі за своєю будовою, часто уривчасті, незакінчені.

В.Стефаник писав буковинсько-покутським варіантом української літературної мови. Він дивився на діалект, як на один із основних мовних засобів, потрібний не тільки для створення необхідних образів, але й для відтворення специфічно-повними засобами типових обставин.

В.Стефаник міцно тримався рідного покутського діалекту. Розглядаючи особливості мови творів Стефаника, робимо висновок що в ній досить повно відбитий покутсько-буковинський говір на всіх чотирьох рівнях: фонетичному, морфологічному, синтаксичному, лексичному. Діалектизми в творчості новеліста неоднорідні за своїм вживанням і стильовим призначенням. Помітне місце становлять слова - архаїзми, слова іншомовного походження, слова суто місцеві. На морфологічному рівні виявлені особливості, які характерні для всіх частин мови, а особливо для іменника, прикметника, займенника та дієслова.

Необхідно зазначити, що лексичні діалектизми не роблять новели недоступною для читача, не знайомого з покутсько-буковинським говором.

Діалектизми письменника настільки органічні в словесній тканині його мови, що їх стилістична роль, особливо фонетико-морфологічних, значно перекриває ті незначні труднощі, які на початку може відчувати читач.

Щодо синтаксису новел, то він також ґрунтується на південно-західній, зокрема покутсько-буковинській основі.

Проаналізувавши фразеологізми, можемо сказати, що у творчому доробку В.Стефаника переважають фраземи дієслівного типу. Фразеологізми, що мають структуру речення виражають у мові поняття різної складності. Вони виконують комунікативну функцію, як носії узагальненого відображення дійсності. Вигукові фраземи допомагають нам глибше проникнути в душі персонажів, зрозуміти їх вчинки і дії. Фразеологічні синоніми розкривають багатство і своєрідність виразових засобів новел В.Стефаника, надають мові творів національних рис та неповторного колориту.

Можемо з упевненістю сказати, що творчість В.Стефаника збагатила художніми ідеями, засобами не тільки не тільки українську, а й інші слов'янські літератури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Булаховський Л. Питання виникнення української літературної мови // Мовознавство. - 1953. - Т. 12. - С. 15 - 16.

2. Виноградов В. Проблема авторства и теория стилей. - М.: Гос. изд. художественной літературы, 1961. - 613 с.

3. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. -- Л.: Либідь, 2001. -- С. 344-346.

4. Дзендзелівський Й. Проблеми сучасної української діалектології// Мовознавство. - 1967. - №2. - С. 17-21.

5. Євтушина Т. Лінгвостилістичний потенціал фразеологізмів у творах В. Стефаника: Автореф. дис. канд. філолог. наук (10.02. 01) / Нац. академія наук України. - К.: 2005. - С. 20.

6. Жилко Ф. Нариси з діалектології української мови. - К.: Радянська школа, 1966. - 347 с.

7. Жовтобрюх М. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів // Мовознавство. - 1973. - № 1. - С. 3 - 17.

8. Зеленько А. Взаємодія загальномовного й діалектного як один з компонентів творчої манери В. Стефаника // В. Стефаник і українська культура: Тези. - Івано-Франківськ, 1991. - Ч. 2. - С. 34 - 37.

9. Казанова О. Стилістичні функції форм мовлення у новелах В. Стефаника / Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - 2004. - № 3. - С. 86 - 90 .

10. Кобилянський Б. Діалект і літературна мова. - К.: Радянська школа, 1960. - 277 с.

11. Кобилянський Б. Про діалектизми в мові художніх творів та про мову В. Стефаника і М. Черемшини // Наукові записки (Львівський державний педагогічний ін-т). - 1952. - Т. 12. - Ч. 2. - С. 13 - 25.

12. Крижанівський С. Життя і творчість В.Стефаника. Стенограма лекцій, К.: 1950. - 29 с.

13. Кучинський М. Стильові особливості новел В. Стефаника антивоєнного циклу // Дивослово. - 1995. - № 5-6. - С. 32 - 35.

14. Лесин В. Про відношення мови творів В.Стефаника до літературної мови. - В кн.: тези доповідей VІ української славістичної конференції 13-18 жовтня. Чернівці: 1964. - С. 83-85.

15. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. Радянська школа, К.: 1965. - 450 с.

16. Лист О.М. Горького до І. Касаткіна - "Новый мир", 1937, // № 6,-- с. 14.

17. Матвіяс І. Взаємодія української літературної мови і територіальних діалектів на всіх етапах історичного розвитку української літературної мови; К.: 1972. - С. 3-6.

18. Рильський М. Ясна зброя. Статті. - К.: 1971. - 244 с.

19. Сидоров Е. Время, списатель, стиль (о прозе и критике наших дней). - М.: Сов. Списатель, 1983. - 319 с.

20. Ткаченко А. Індивідуальний стиль: феноменологія, типологія, динаміка, стиль: Дис. канд. філол. наук.: 10.01.06/Київський національний університет ім. Т.Шевченка. - К., 1998. - С.15-37

21. Тлумачний словник сучасної української літературної мови /за ред. д-ра філологічних наук, проф. В.С.Калашника. - 2-ге вид, випр. і доп. - Х.: Прапор, 2004. - 992 с.

22. Фрай Н. Архетипний аналіз: Теорія мітів // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. - Львів, 1996. - С.109-133.

23. Франко І. Літературна мова і діалекти // Львівський науковий вісник. - 1907. - Кн. 2. - С. 228 - 232.

24. Франко І. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. тв.: У 50 тт. -- Т. 35. -- К.: Наука, 1982.

25. Храпченко М. Язык художественной литературы// Новый мир. - 1983. - №9-10, С.235-250.

26. Чорнецький Я. Зміст термінів «мова», «діалект», «жаргон» у творчому доробку В.Стефаника // Проблеми української термінології. - Львів, 1998. - С. 312 - 315.

27. Шаховський С. Творчість В.Стефаника, К.: Радянська школа, 1948. - С. 18.

28. Шумило Н. Літературний феномен Василя Стефаника: (національний варіант експресіонізму) // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 3 . - С. 34 - 42.

29. Ющук І. Українська мова: підручник. - К.: Либідь, 2005. - 640 с.

30. Ярош Я. Жив із Богом у серці: до 130-річчя В. Стефаника // Дзвін, 2001. - № 1. - С. 149 - 151.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Стефаник В. Вибрані твори. - К., 1962. - 260 с.

Стефаник В. Моє слово. - К.: Веселка, 1991. - 190 с.

Стефаник В. Твори. - К., Дніпро, 1984. - 250 с.

Размещено на Allbest.ru