Жанрові та стильові особливості драматичних творів Лопе де Вега
Закони, теми та головні ідеї творчості Лопе де Вега. Жанрово-композиційна будова драматичних творів письменника. Особливості індивідуального стилю митця. Класифікація драматургічного спадку Лопе де Веги. Участь слуги в інтризі комедій Лопе де Вега.
| Рубрика | Литература |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.03.2012 |
| Размер файла | 373,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Жанрові та стильові особливості драматичних творів Лопе де Вега
Зміст
Вступ
Розділ 1. Закони, теми та ідеї творчості Лопе де Вега
Розділ 2. Жанрово-композиційна будова драматичних творів письменника
Розділ 3. Особливості індивідуального стилю митця
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Наприкінці епохи Відродження велика традиція драматичного мистецтва розгортається у двох країнах - у Іспанії та в Англії. Цей золотий вік драматургії триватиме до середини 17-ого століття і належатиме він, по праву, двом епохам - минулій і майбутній. Драматургічне мистецтво ще не повністю відділяється від народних дійств на міській площі. Лише в кінці цього періоду театр відгороджується від неї стінами палаців або спеціально зведених споруд. Пам'ять про минуле живе разом з рисами нового мистецтва, які найяскравіше проявилися у Іспанії.
Вплив іспанської літератури та театру шириться по всій Європі, поки до початку нової половини 17 століття центр європейської культури остаточно не перемістився до Парижу.
На сучасному етапі дослідження Золотого віку літератури Іспанії окреслили певні традиції філософського, філологічного, соціально-політичного та історичного плану. Проте для цілісного розуміння та повної характеристики національної культури, в цілому, слід розглядати її у різних аспектах на різних етапах розвитку. Такі дослідження необхідні, так як покликані розвивати розуміння іноземної культури, уданому випадку минулої Іспанії і можливість розуміння теперішніх носіїв даної культури.
Важливою складовою частиною літературної спадщини країни є її література. Найвагоміше місце у іспанській літературі займає Лопе де Вега. Його творчість представляє науковий інтерес не тільки як матеріал для вивчення біографії, але і як оригінальний чинник, у якому відображена вся багатогранність духовного життя письменника, індивідуальні особливості його мислення, його погляди на культуру.
Для осмислення історичного шляху іспанської літератури, її специфіки і всього багатства проявів та потенційних можливостей відкриття, визначення і дослідження особливостей стилю та жанру іспанського митця має неабияке значення. Драматичні твори Лопе де Веги, з одного боку, є явищем тогочасного життя, виявом думки та поглядів, людських почуттів і реакцій, звернених до читача. З плином часу творчість митця набуває іншого звучання, багатозначності, і драматичні твори починають виступати свідком минулих подій, даючи змогу читачеві доторкнутися до історичної реальності, усвідомити її значно глибше.
Мета роботи - проаналізувати жанрово-стильові модифікації драматичних творів письменника Лопе де Вега, залежно від його конститутивних ознак, у системі літературних жанрів, стильових організацій, у взаємозв'язку з дискурсом художньої словесності означеного періоду.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:
Ш системно дослідити праці, в яких розглядаються драматичні твори Лопе де Вега з проекцією на їх жанрово-стильові особливості;
Ш розкрити особливості художнього мислення Лопе де Вега;
Ш визначити співвідношення правди факту та художнього домислу в драматичних творах “Фуенте Овехуна”, “Собака на сіні” та “Зірка Севільї”;
Ш виявити специфіку поетики конфлікті в драматичних творах автора;
Ш дослідити його художні моделі в зв'язку з обставинами життя персонажів і естетичними орієнтаціями драматурга.
Об'єкт дослідження - опубліковані дослідницькі праці, а також драматичні твори “Фуенте Овехуна”, “Зірка Севільї” та “Собака на сіні”.
Предметом дослідження є жанрово-стильові особливості зазначених творів.
Наше дослідження є актуальним, адже існує чимало комплексних досліджень по творчості Лопе де Вега, проте поки що не було проведено робіт, які б повністю акцентували увагу на жанрово-стилістичних модифікаціях творчої спадщини іспанця.
Методологічною основою для даного дослідження стали праці вітчизняних та іноземних науковців в області теорії літератури, її історії та стилістики: М.П. Брандес, P.A. Будагова, С.И. Влахова, В.В. Виноградова, П.М.Топера, A.B. Федорова, C.Ф. Флорина, Г.Т. Хухуні, А.Д. Швейцера. При аналізі лінгвостилістичних особливостей творів Лопе де Вега ми опиралися на праці зарубіжних іспаністів: Н.И. Балашова, К.Н. Державина, Б.А. Кржевского, Д.К. Петрова, З.И. Плавскина, А.Л. Штейна, а також іспанських дослідників творчості драматурга: Л. Астрани Марина, Д. Алонсо, А. Вальбуени Прата, Х.А. Гарсіа Баркеро, Х.М. Діеса Борке, X. Касальдуеро, Р. Менендеса Пидаля, Х.Ф. Монтесиноса, А. Саморы Висенте.
З огляду на обсяг і неоднорідність першоджерельного матеріалу в роботі застосовуються типологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, рецептивно-інтерпретаційний та естетичний методи дослідження, метод добору й систематизації матеріалу. Саме такий комплексний підхід дає можливість зробити всебічний аналіз творчої спадщини автора та визначити жанрово-стильові модифікації драматичних творів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що жанрово-стилістичні особливості драм Лопе де Вега були визначені на основі не тільки критичного, а й художнього матеріалу, що дало більш чітке уявлення про погляди та думки автора, а також усі особливості його творчості.
Теоретична значущість роботи полягає у тому, що вона вносить суттєвий вклад в розробку теорії літератури, також визначення жанрових особливостей у поетичному контексті.
Практична значимість дослідження пов'язана з тим, що результати проведеного дослідження і проаналізований матеріал можуть бути використані в лекційних та практичних курсах по історії та теорії світової літератури.
Наше дослідження має чітку структуру. Воно складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків, у яких вміщенні схеми та додаткові матеріали.
Розділ 1. Закони, теми та ідеї творчості Лопе де Вега
Ім'я Лопе де Веги -- “дива природи”, як називали великого драматурга його сучасники, -- по праву очолює блискучу плеяду діячів іспанського національного театру XVI--XVII ст. Проза Сервантеса, живопис Веласкеса та поетична драма Лопе де Веги-- це визнані вершини іспанської національної культури пізнього Відродження [10, c. 34].
Людина бурхливих пристрастей, невичерпної енергії та авантюрного складу характеру, Лопе де Вега протягом свого довгого життя випробував на собі всі можливі і неможливі пригоди. Його позбавляли громадянства, судили, він сидів у в'язниці. Крім того, Лопе де Вегу можна назвати і найвизначнішим донжуаном свого часу. Про любовні пригоди знаменитого кабальєро ще за життя ходили легенди. Як стверджував його біограф Баррера: “Лопе де Вега не уявляв життя без кохання. Воно було для нього життєдайним джерелом його невичерпних фантазій”. Певна річ, мова йде не лише про те піднесене кохання, яке описували у своїх безсмертних творах Данте або Петрарка. Найчастіше це було кохання пристрасного чоловіка, наділеного вогненним темпераментом, пристрасть якого потребувала негайного задоволення [6].
Лопе де Вега народився 25 листопада 1562 року у Мадриді в родині Фелікса де Вега Карпіо та його дружини Фернандес Флорес.
Дитина була надзвичайно обдарованою. Уже в п'ять років хлопчик почав писати вірші, причому настільки захопився цим заняттям, що, як згадував пізніше його друг Хуан Перес де Монтальбан:
“...поки не навчився писати, ділився сніданками із старшими учнями, щоб вони записували те, що диктував Лопе” [14, c. 32].
Батько майбутнього “дива”, такий собі “міщанин-шляхтич”, зробив все можливе, щоб вивести сина в люди, дав йому гарну на той час освіту (Колегія ордену театинців, університет, Королівська академія математичних наук) купив дворянський титул.
Ще в дитинстві Лопе вирізнявся феноменальною схильністю до наук, здібностями щодо вивчення мов та літературним талантом. У десятирічному віці він переклав з латини поему римського письменника Клавдіїна “Викрадення Прозерпини”, а починаючи з одинадцяти років, за його власними словами, почав створювати комедії.
Рід Лопе де Веги походив із австрійських хрестоносців, які пишалися участю предків у Реконкісті (боротьба з арабами) і були не проти зараховувати себе до складу ідальго. Але Лопе дворянських прав не мав, і його ніколи не називали доном. Тим не менше, завдяки прихильності єпископа де Авіли, враженого здібностями юного Лопе, у 15-річному віці він вступив до Університету Алькала де Енарес поблизу Мадрида, де чотири роки не лише старанно вивчав граматику і риторику, а й блискуче засвоїв мистецтво танцю і володіння шпагою [16].
Тоді ж із неменшим ентузіазмом почав засвоювати ази кохання. Першою пристрастю 17-річного Лопе де Веги була заміжня жінка Дорофея, яку юнак підкорив і палким темпераментом коханця, і поетичним даром: прихильник полюбляв виражати свої почуття у віршованій формі. Незабаром Дорофею замінила вдова Марфісса, яка народила від нього дитину. Але одружуватися, а тим більше обтяжувати себе батьківськими обов'язками, юний ловелас не збирався. Звільнившись від сімейних турбот, він відплив на Азорські острови у складі воєнної експедиції, результатом якої було приєднання Португалії до іспанської корони.
Повернувшись до Мадриду, 22-річний Лопе де Вега дуже швидко набув популярності як талановитий поет та автор п'єс. На той час в Іспанії панував по-справжньому “золотий вік” театру. Варто зазначити, що іспанський театр того часу і за формою, і за змістом суттєво відрізнявся від сучасного. Почати треба з того, що у так званих “кораліях” (щось на зразок залу для глядачів) існували перегородки, що відділяли одну суспільну верству від іншої, був партер для стоячих місць, окрема галерея для жінок, ложі для знаті тощо. Інакше розгорталася дія у п'єсах, що полягала в активному спілкуванні акторів із глядачами. Для того щоб зрозуміти сутність цього сценічного драматизму, достатньо хоча б один раз побачити на власні очі сучасне телевізійне ток-шоу, ритм і динаміка якого примушують глядача перебувати у стані постійного напруження. Тільки іспанський театр виглядав ще жвавіше, і сам автор, у даному разі Лопе де Вега, міг щодень спостерігати за реакцією чутливої до імпровізації публіки [25].
Чарівний, талановитий, майбутній драматург швидко увійшов до театрально-богемної спілки, відчуваючи справжню насолоду від щоденного свята театрального життя, а з іншого боку, мало замислюючись про наслідки своїх вчинків. Про пристрасні захоплення та авантюрну імпульсивність Лопе свідчили факти деяких місяців його життя на початку 1588 року. Набуваючи все більшої популярності, він зустрів новий рік у досить незвичному для молодого обдарування місці, а саме, - у в'язниці. Його було заарештовано прямо у театрі під час вистави. До суду Лопе де Вега був притягнутий відомим мадридським актором та постановником комедій Херонімо Веласкесом, доньку якого, заміжню даму Єлену Осорьо (прекрасна Філіда у віршах Лопе) він намагався звабити. Не знайшовши порозуміння з Єленою, яка надала перевагу іншому коханцеві, був до того розгніваний, що направив цілий потік уїдливих памфлетів проти колишньої коханої, її батька та свого суперника, дона Франсіско де Гранвеля. Веласкес був розгніваний не стільки розривом зв'язку між поетом та його донькою, скільки втратою дарованого репертуару. Тому винесене обвинувачення було доволі серйозним - “образа дворянина”.
Виправдовуючись, Лопе не міг відмовити собі у задоволенні уїдливо глузувати з позивача, тому суд, не встигнувши здійснити січневий вирок - два роки вигнання з королівства (а саме - з Кастилії) під страхом смерті та 4 роки вигнання з столиці, - у лютому посилив присуд: у новому вироці фігурували вже 8 років вигнання зі столиці під страхом відправлення на галери.
Однак, випущений на волю, щоб, як зазначено у вироці, негайно виїхати з міста, спромігся у забороненому для його проживання Мадриді викрасти доньку знатного вельможі, юну Ісабель де Урбіну (Бел і су у його віршах). Судовий процес, розпочатий рідними дівчини, означав би для Лопе смертний вирок, але закохана Ісабель умовила рідних забрати позов, погодившись вийти заміж за викрадача.
10 травня за відсутності нареченого, якого у церкві представляв його родич, відбулося її заочне вінчання з Лопе.
Проте молодий чоловік, замість того щоб з'єднатися зі своєю дружиною, несподівано для всіх змінив свої плани. Разом зі своїм братом 29 травня 1588 року він вийшов у море з Ліссабона на галсом і “Сан Хуан” у складі легендарної “Армади”. В одному з боїв брат загинув, а сам він, випробувавши усілякі негаразди, пов'язані з поразкою іспанського флоту, повернувся у грудні до Кадісу із написаною під час походу поемою “Краса Анхеліки”.
У відповідному дусі тривало подальше життя Лопе де Веги. На початку 1589 року він разом з Ісабель оселився у Валенсії, у старовинному містечку Леванте і буквально завалив театр своїми п'єсами. Написаними тут комедіями він вплинув на розвиток так званої “валенсіанської” драматургічної школи.
Після смерті Ісабель у 1593 році (обидві доньки від цього шлюбу померли ще немовлятами) було відмінено присуд Лопе де Веги, оскільки Веласкес, усвідомивши, що він втратив від розриву із талановитим драматургом, пробачив йому усі колишні гріхи.
У 1596 році Лопе де Вега повернувся до Мадрида - і знову майже не потрапив до в'язниці, цього разу через звинувачення у порушенні суспільних моральних норм. Лопе навіть не намагався приховувати свого гріховного співжиття із вдовою Антонією Трільес.
Проте через два роки 35-річний драматург вирішив одружитися вдруге. Його нова обраниця, Хуана де Гуардо, була донькою заможного м'ясника. Напевно, цей шлюб був за розрахунком. Від цього шлюбу народилося троє дітей (син Карлітос, який помер ще у дитинстві, та дві доньки).
З 1605 року і до кінця життя Лопе служив секретарем у герцога де Сесси. Із цим доволі розпусним, але не чванливим і до того ж щедрим вельможею у Лопе встановилися дружні відносини. З-під його пера продовжували виходити вірші та п'єси, і після 1608 року його називали не інакше як “феніксом іспанської дотепності”.
Плідність роботи Лопе де Веги була по-справжньому феноменальною [8].
Перші два десятиріччя XVII століття були періодом надзвичайної продуктивності. У поетичному трактаті “Нове мистецтво створювати комедії в наш час” він згадує про те, що написав 483 п'єси. У передмові XI частини зібрання своїх комедій, що побачило світ у 1618 році, драматург веде мову вже про 800 своїх драматичних творів. А через два роки у передмові до XIV частини цього ж зібрання повідомляється, що кількість їх досягла 900.
Його перу належать більше ніж півтори тисячі п'єс, причому всі вони написані віршами, - рекорд, здається, ніким не побитий. Ні над жодною зі своїх п'єс Лопе не працював більше трьох днів, а більшість писав протягом 24 годин. Актори у буквальному розумінні стояли у нього за спиною -- не встигало чорнило висихати на рукописі, як вони вихоплювали написане та поспішали з ним до театру. Сам драматург зізнавався, що “більше сотні п'єс за 24 години від Муз переходили до підмостків”. Але при цьому додавав, що у такі миті він відносив Плавта й Теренція до іншої кімнати і зачиняв їх у шафі, бо йому було соромно дивитися їм в очі.
Відповідними були й доходи. Точних відомостей про них немає, відомо лише, що літературна робота принесла йому 105 000 золотих. Щоправда, із грошима марнотратний драматург поводився доволі недбало, і їх йому завжди не вистачало [4].
У 1609 році Лопе де Вега отримав звання “наближеного” священної інквізиції, тобто особи, яка користувалася довірою цієї страшної установи та разом з тим зобов'язаної являти собою зразок відданості католицькій церкві. Немає ніякого сумніву в тому, що цей акт інквізиційної влади мав свій підтекст та розрахунок. Вів повинен був зв'язати руки одному із найвідоміших письменників країни та підкорити його творчість інтересам церковної реакції.
У 1610 році Лопе де Вега вже був членом двох релігійних братств, а у 1612 році вступив до складу релігійної організації “терціарііїв”. У подальшому він отримав сан священика. Однак все це не врятувало драматурга від духовної цензури.
Реальне життя Лопе де Веги складалося, на жаль, не лише з легких та невимушених сюжетів. У 1613 році під час пологів померла його друга дружина, Хуана, залишивши немовля, дівчинку Феліціану. Останні роки життя Хуани були затьмарені зв'язком чоловіка із акторкою Мікаелою де Лухан, яку поет оспівав у своїх віршах під іменем Каміли Лусінди. Від цього пристрасного кохання з'явилося ще двоє дітей [18, c. 47].
У 1614 році, переживши важку душевну кризу, викликану смертю дружини та улюбленого сина Карлітоса, Лопе де Вега прийняв духовний сан. Він вступив до релігійного братства, членом якого колись був і великий Сервантес. Не минуло і трьох років, як 55-річний Лопе де Вега знову був охоплений всеперемагаючою пристрастю, тепер уже до заміжньої красуні Марти де Наварес, розумної і освіченої жінки, яка писала вірші та грала на різних музичних інструментах. її він оспівав під іменем Амаріліди і присвятив їй знамениту “Валенсіанську вдову”.
Слава драматурга була всенародною, а захоплення ним переросло у справжнє обожнювання.
Марта народила від Лопе доньку, яку він визнав своєю. І знову Лопе довелося захищатися у суді, цього разу судовий процес розпочав проти нього розгніваний чоловік Марти. Щоправда, драматургу пощастило: позивач помер, не встигнувши довести справу до кінця.
Останні роки життя Лопе де Вега були сповненні тяжких переживань. Щастя з Мартою було недовгим. У середині 1620-х років вона тяжко захворіла, несподівано втратила зір, а згодом розум. “Нещасливе кохання, що протиставило себе небу”, -- із сумом писав Лопе, але від свого почуття не відмовлявся, доглядаючи нещасну жінку до самої її смерті у 1632 році.
Щойно перенісши втрату дружини, Лопе довелося пережити ще два удари долі - смерть єдиного сина Фелікса, який був у складі експедиції ловців перлів і загинув внаслідок корабельної аварії, та викрадення 17-річної Антонії Клари, улюбленої молодшої доньки, яка вимушена була жити у принизливому становищі коханки одного знатного кабальєро. Лопе був не в змозі звільнити доньку: викрадач належав до вищої знаті, і, найімовірніше, викрадення було здійснене через погодження короля. Крім того, друга донька, Марселла, яка зневажала батька, демонстративно прийняла постриг.
Відійти від цього лиха Лопе вже не зміг.
Він помер 27 серпня 1635 року. Його смерть вразила всю Іспанію. Похорони великого драматурга були надзвичайно пишними. Все населення Мадриду прощалося із “дивом природи”, як називав Лопе інший великий іспанець -- Сервантес. Похований Лопе де Вегa був у церкві святого Себастьяна, яку у 1937 році зруйнувала фашистська бомба. Пам'яті Лопе де Веги були присвячені дві збірки: “Посмертне прославлення” та “Поетичне поховання”. Офіційні іспанські кола утрималися від демонстрації будь-яких знаків поваги до пам'яті великого національного письменника. Королівська рада відхилила прохання міського управління Мадрида про урочисте поховання. У 1644 році ця ж рада у своїй постанові про театри та театральний репертуар наказала виключити з репертуару майже всі п'єси, що ставилися до цього часу, в сюжети яких “були вплетені любовні історії, а особливо твори Лопе де Веги, які принесли стільки шкоди добрим нравам”.
Про масштаби літературного спадку Лопе де Веги можуть дати уявлення 50 тисяч віршів одних лише епічних поем та 2989 написаних ним сонетів, що, в свою чергу, складає близько 42 тисяч віршованих рядків [3].
Що стосується драматургічного спадку Лопе де Веги, то вже 1615 року Сервантес зазначав:
“Он покорил и подчинил своей власти всех комедиантов и наполнил мир своими комедиями, удачными, хорошо задуманными и составляющими в общей сложности более десяти тысяч листов ...те же, кто пытался соперничать с ним и разделить его славу, -- а таких было много, -- все вместе не написали и половины того, что написал он один” [7, c. 124].
Наприкінці свого життя сам Лоле де Вега визначав кількість написаних ним п'єс цифрою 1500. У складеній Монтальбаном незабаром після смерті драматурга його біографії йде мова про 1800 комедій та 400 “священних дійств”.
На сьогоднішній момент у друкованих виданнях та рукописах відомо 426 комедій та 48 “дійств”, які, без сумніву, належать перу Лопе де Веги.
У творчості Лопе де Веги виділяють три періоди [12, c. 97]:
1. 1594--1604 рр. У цей час була написана велика кількість п'єс -- від "Учителя танців" (1594) та "Валенсіанської вдови" (1599) до "Нового світу, відкритого Колумбом" (1603). У романі "Мандрівник у своїй батьківщині", опублікованому у 1604 році, Лопе вже називає 219 написаних ним комедій. Протягом цих років Лопе де Вега та драматурги його кола консолідуються й утверджують національний театр.
2. 1605--1613 рр. Щоправда, із достовірною точністю можна датувати лише одну антиконтрреформаційну "руську" драму Лопе про Лжедимитрія -- "Новые деяния Великого князя Московского". Протягом цього періоду Лопе де Вега пише відомі історико-революційні драми-- "Периваньєс та командор Оканьї" (бл. 1610), "Фуенте Овехуна" (бл. 1613); комедії "Витівки Белісси" (бл. 1608), "Собака на сіні" (бл. 1613). У цей же період була написана поема "Порадник щодо створення комедій", яка напівжартома викладала естетику поетів національного театру, котрі орієнтувалися на народні смаки і "відкидали вчені правила", коли потрібно було створювати комедію.
3. Починаючи з 1614 року і до 1638 року. До цього періоду відносимо драми: "Кращий алькальд-- король" (1620--1623), "Повернення Бразилія" (1625), а також ті твори, що дійшли до нас у переробці (очевидно, постановника Кларамонте): драма "Зірка Севільї" (1623), комедії "Кохати, не знаючи, кого" (бл. 1622), "Дівчина з глечиком" (1627), "Рабиня свого коханого" (1626).
Класифікація драматургічного спадку Лопе де Веги являла до цього часу одну із найважчих проблем вивчення його театру. Частково це пояснювалося тим, що у драматурга розроблені всі види та типи національної драматургії, представлені у літературній та сценічній термінології епохи назвами, які лише умовно відповідали істинному ідейному та художньому змісту того чи іншого твору (комедія плаща та шпаги, придворна комедія, комедія інтриги, комедія випадковостей тощо) [23].
Творчість великого драматурга у поєднанні з його біографією та лінгвостилістичним аналізом вивчали: Г.Є. Сергієвська, Н.В. Хаткина, К.Н.Державін, .П. Брандес, P.A. Будагов, С.И. Влахов, В.В. Виноградов та інші. Вважається, що біографічний метод надає перевагу у вивченні формування світогляду митців.
Одне з найбільших досліджень творчості Лопе де Вега датується 1846 роком. Тоді була зроблена спроба комплексно дослідити усі особливості творчої спадщини письменника. Займався цим британський вчений Г.Х. Льюіс. Він писав, що творчість та життя письменника пов'язані дуже міцно, бо в період написання своїх п'єс його критикували за швидку зміну плану драм. Проте ніхто не зміг осудити його за те, що він досягнув театрального ідеалу:
“У жодного автора, окрім можливо Кальдерона, немає такої пронизаності поетичним духом, бо у Веги навіть різке та грубе слово струменіє довершеністю мистецтва” [2, c. 89]. Лопе де Вега в свій час сформував смаки Іспанії, як в свій час це зробив Шекспір у Англії.
Мистецтво іспанського митця прослідковується у його драматичних творах. Лопе де Вега був чудовим письменником, а його п'єси сповнені картин манер минулого, мають змогу розважити читача.
Основним законом творчості Лопе вважав “вподобання природі”, звідки й вийшла ця вимога зображувати у правдоподібності життя, норови та звичаї, іншими словами вимога реалізму, хоча сам драматург зазначав, що митець має право зображати життя не тільки, яке воно є, але й таке, яке мало б бути. З цих основних вимог виходили інші постанови, що створювало конфлікт з вимогами класицистичної естетики. Так, з правила Аристотелевих трьох єдностей - часу, місця і дії - він визнавав лише єдність дії, сюжетної лінії та єдність ідеї та задумки твору [15]. Також митець намагався змішувати трагічне і комічне, високе і смішне, вважаючи, що в комедію можна вводити образи королів та високопоставлених осіб. Мова йшла також про демократизацію мови, адже мова п'єси не повина відрізнятися від тієї, що люди користуються щодня.
Своє “Нове мистецтво створювати комедії в наш час”(див. Додаток А) Лопе де Вега адресував Мадридській академії, ні скільки не переймаючись тим обуренням, що було викликане роботою серед її членів, оскільки визнавав право “натовпу” створ ювати закони мистецтва. Саме вподобання народу, хоч і суперечить правилам, відповідають законам природи.
Здавалося, що при такій кількості написаних драматичних творів, важко уникнути повторень як у змісті, так і в прийомах розгортання інтриги. Але невичерпна фантазія великого драматурга, підкріплена широкими і різнобічними знаннями, вільно почувала себе у часі й просторі. Іван Франко вважав його одним із найвеличніших “автором поєднань літературних тем та форм” та одним із “найвеличніших посередників у обміні літературними багатствами”.
Лопе черпав сюжети для своїх творів із різних епох - від сотворення світу до сучасності, переносячи глядача в усі відомі тоді країни: із Америки в Албанію, iз Австрії в Росію, із Греції та Риму до Японії, із Польщі до батьківщини. Він змальовував життя королів та селян, бідняків та знаті, рицарів та грабіжників. При цьому вражає, що усі п'єси Лопе де Вега бринять життєрадісністю та оптимізмом [1, c. 256].
Характерною особливістю п'єс автора є гармонічне поєднання трагічного зі смішним, серйозного з жартівливим, безтурботні веселощі зі справжнім ліризмом. За тематикою п'єси Лопе де Вега поділяють на кілька груп. Найбільший дослідник іспанської літератури у Радянському Союзі К.Державін вважає, що вони групуються довкола проблем державно-історичного, соціально-політичного та сімейно-побутового характеру. Останні зазвичай називають “комедіями плаща та шпаги”.
Розділ 2. Жанрово-композиційна будова драматичних творів письменника
Класифікація драматургічного спадку Лопе де Веги являла до цього часу одну із найважчих проблем вивчення його театру. Частково це пояснювалося тим, що у драматурга розроблені всі види та типи національної драматургії, представлені у літературній та сценічній термінології епохи назвами, які лише умовно відповідали істинному ідейному та художньому змісту того чи іншого твору (комедія плаща та шпаги, придворна комедія, комедія інтриги, комедія випадковостей тощо).
Якщо залишити осторонь особливий жанр "священних дійств", то основний фонд драматургії Лопе де Веги досить чітко поділявся на комедії, що групувалися навколо проблем [10, c. 37]:
µ державно-історичного;
µ соціально-політичного;
µ приватно-побутового спрямування.
Слід зазначити, що свої твори драматург часто називав "комедіас", хоча перед глядачами проходили і трагедії, і драми, і власне комедії.
Зазначимо основні терміни:
1) комедія -- це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчувалися негативні суспільні та побутові явища, розкривалися смішне в навколишній дійсності та людині.
2) Драма - це п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої -- переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.
В історичних комедіях увага драматурга зосереджена на проблемах державного устрою рідної країни протягом різних епох. Також до цього типу комедій мали відношення п'єси, сюжети яких взяті з історії інших країн та в народів.
Комедії, що розробляли соціально-політичну тематику і побудовані в основному на матеріалі минулого, свідчили про прагнення драматурга вирішувати актуальні питання сучасної йому дійсності, піддавати критиці існуючий устрій, висувати проблеми справедливої організації суспільного та політичного укладу [19, c. 59].
Побутова комедія виступала як комедія тогочасних нравів та тогочасної моралі, побутових особливостей епохи та конфліктів, що мала місце у сімейному житті тощо.
Особливою була і композиція творів письменника. Зазначимо, що композиція - це побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата [24].
Великому впливу, який створюють п'єси Лопе де Вега, додають ще й форму: чіткість композиції, майстерне виведення інтриги, а також гнучка та емоціно-насичена мова. Живий діалог перемішується з ліричними дуетами та сольними партіями героїв, часто оформлений у вишуканий сонет, що підсумовує та осмислює усі події та переживання героя. Далі звучить народний романс, народна пісня, адже в усіх гранях творчості Лопе залишався народним поетом.
У феноманальній творчості Лопе де Вега найбільший інтерес викликають 2 групи його п'єс: народно-героїчні та сімейно-побутові [3].
В серії народно-героїчних п'єс Лопе створив для сцени основні епізоди національної історії від останнього вестготського короля до правління Карла V та Філіпа ІІ. Основою слугували історичні хроніки, сказання, епічні пісні та романси. Цією народною спадщиною поети користувалися і до Лопе, але тільки йому вдалося злити романс та театральне дійство в єдине органічне ціле. Для нього романси були невичерпною криницею сюжетів, тем та образів. Романсова основа нової іспанської драматургії звя'зує її з національними традиціями Іспанії [5, c. 243].
В народно-героїчних драмах найбільш чітко визначилися соціально-політичні погляди Лопе де Вега. Коротко їх можна виразити так: ідеалом є союз просвітленої абсолютної монархії та народу. Лопе був антифеодалом. Що стосується основної соціальної ідеї Лопе, то важко сказати, в якій степені він розумів її утопічність. За плином розв'язування конфліктів у п'єсах типу “Зірка Севільї” можна припустити, що повної віри в реалістичність ідеї у Лопе не було.
Зовсім інші, проте типові для епохи Відродження проблеми ставить Лопе де Вега в своїх комедіях. В їх центрі, як правило, знаходиться боротьба молоді за право кохати за власним вибором та боротьба за нову мораль. Вибір цієї теми не випадковий.
Радянський літературознавець В.Р.Гриб зазначає, що Комедія Лопе:
“создала легкий, радостный мир, где почти нет грани между желанием и осуществлением, где достаточно только сильно хотеть, чтобы добиться своего, где всегда торжествует личная энергия любовников- бурная, стремительная и вместе с тем почти что невесомая, нематериальная, так как все серьезные действительные препятствия с ее дороги убраны, "опекуны" всегда тупы и беспомощны, соперники- простофили, а от внутренних сомнений в своей правоте любовники избавлены” [9, c. 189].
У любовних комедіях Лопе не мав рівних у іспанській драматургії. У них автор акцентує на розвитку почуттів. В цьому сенсі можна як приклад навести “Собаку на сіні”. В ній любов крок за кроком долає усі негаразди, егоїзм і поступово наповнює героїв вищим сенсом.
Лопе дав багато образів для різних видів любовної комедії: і для комедії “інтриги”, і для “психологічної” комедії, і “моральній” комедії. В найкращих його зразках завжди було присутнє почуття, як головний стержень дії.
Проблема нерівності суспільного стану закоханих є ключовим моментом інтриги в комедії Лопе де Вега “Собака на сіні”, що являє собою один із кращих творів великого драматурга [5, c. 276].
Особливе місце у творчості Лопе де Веги займають комедії. Одна із кращих серед них - ця ж таки “придворна комедія” “Собака на сіні” (1604). У комедіях такого типу, як правило, показувалося життя аристократії, близької до двору. Багато хто з них написані на сюжет про складні взаємини, що виникають між панами й підлеглими. У ряді комедій розробляється сюжет про любовні переживання героїв, що належать різним станам. Іноді в центрі сюжету коштує боротьба за владу. Нерідко в таких комедіях любовне почуття виникає з ревнощів. Це вносить певний дисонанс у відносини між закоханими й робить комічної ситуацію. Дозвіл її нерідко укладений у словах народної пісні, що виконують або слуги, або наближені до знатної особи. Закінчуються комедії, як правило, весіллям.
Так, у комедії «Собака на сіні» любов прекрасної аристократки Діани до секретаря Теодоро виникає з ревнощів. Причому назва комедії виправдана поводженням Діани: вона не дозволяє Теодоро любити себе, але й забороняє любити служницю Марселу.
Я сам не знаю, сил нет больше!
Она меня то обожает,
То вдруг возненавидит злобно,
Не отдает меня Марселе
И не берет сама. Как только
Я отвернусь, она сей час же
Бежит ко мне и в сети ловит.
Вот уж, по истине, собака
На сене. Просто невозможно!
Сама не ест и есть мешает.
Ни в стороне, не посередке [21, c. 527].
Теодоро, чесний, шляхетний юнак, виявляється заручником гри станових забобонів. Щасливий кінець досягається лише завдяки моторному слузі Тристану, одному з типів пикарескних слуг у комедіях Лопе. Але при цьому ми бачимо, як Діана готова кинути Тристана в колодязь за те, що він знає про плебейське походження Теодоро. Аристократка в Діані перемагає саме почуття.
Будь проклята, людская честь,
Нелепый вымысел, губящий
То, что сердцам всего дороже!
Кто выдумал тебя [21, c. 568]?
Поки вона не знає засоби, як зробити так, щоб Теодоро став рівним їй, Діана вимагає розуміння, наполягає на збереженні станової дистанції. Але як тільки Тристан “знаходить” Теодоро знатного батька, Діана змінює своє рішення. Теодоро, не зраджуючи шляхетність, просить Діану відпустити його поїхати, не зважаючи на взаємні почуття.
Не оскорбив в моей сеньоре
Любовь, и кровь, и совершенства[21, c. 535].
Заради досягнення руки першої красуні її шанувальники не гребують послугами найманих убивць. І тільки спритність Тристана, не менш шляхетного у своєму відношенні до пана, улаштовує всі найкращим образом.
Взагалі, слуга часто бере участь в інтризі комедії Лопе де Вега. Звичайно це бідний малий, котрий здатно тверезо оцінити ситуацію й посміятися над жагучими переживаннями закоханих. Це та пружина в дії, від якого починає розкручуватися вся інтрига. Не випадково саме через образ слуги комедії Лопе нерідко порівнюють із шахрайськими романами. Але головне, що допомагає розкрити слуга, - це те, що й селянки й дворянки однаково переживають любовне почуття. Любов зрівнює всі стани. Таке гуманістичне прославляння любові стало теперішнім відкриттям драматургії Лопе де Веги [22].
Порівнюючи цю п'єсу з “Фуенте Овехуною”, можемо побачити, що в розглянутій п'єсі також присутнє демократичне начало, хоча й виражене воно у дуже вузькому плані, у певній ситуації нерівності героїв [13].
П'єса “Фуенте Овехуна” була написана протягом 1612-1613 рр. В основі п'єси - реальні події 23 квітня 1476 р., коли селяни містечка Фуенте Овехуна, обурені утисками та свавіллям командора ордену Калатрави, підняли повстання та вбили його. Героєм драми став народ. Драматург не лише створив художньо узагальнену картину боротьби простих людей проти феодального насилля, але й зумів опоетизувати цю боротьбу. Однак при всій узагальненості найбільш яскравий, центральний персонаж твору - дівчина-селянка Лауренсья, образ справді героїчний [24].
Головною темою п'єси стала боротьба проти феодалів і об'єднання під монархією. Ідея твору звучить в устах зневіреної Лауренсьї, як заклик до свободи і прославлення високоморальних якостей людини, та засудження страху та бездіяльності. Цей монолог являє собою психологічну кульмінацію твору [17, c. 85]:
вега письменник драматургічний комедія
Почему? Причин довольно.
Вот главнейшие из них:
Ты схватить меня позволил,
Ты не отомстил злодеям,
Подлецам не отплатил.
Не успел еще Фрондосо
Стать мне мужем, не ссылайся,
Что супруг, мол, за жену
Должен мстить, - ты мстить обязан.
Новобрачная в день свадьбы
Вплоть до наступленья ночи
Под защитою отцовской,
А не мужней состоит.
А вы все?.. Меня при вас
Утащил Фернандо Гомес, -
Струсившие пастухи
Отдали овцу волкам!
Что со мной творил злодей!
Мне к груди кинжал приставил,
Бранью осыпал, грозился,
Изощрялся в пытках - чтобы
Чистота моя сдалась
Мерзкой похоти его!
Лучше, чем слова, об этом
Волосы мои расскажут.
Эти синяки, рубцы
И царапины, - глядите!
Неужели вы мужчины?
Неужели вы отцы?
Неужели вы мужья?
Видите мои вы муки,
И у вас от состраданья
Не разорвались сердца?
Взять оружье надо мне!
Трусы! Где вам защитить
Ваших жен от сластолюбцев?
Вам на поясе носить бы
Не мечи, а веретена.
Бог свидетель, я добьюсь, -
Мой Фрондосо!.. Порешил
Командор Фернандо Гомес,
Что на башенном зубце
Без суда его повесит.
А за ним - и вас всех тоже.
Правильно, вам так и надо,
Бабам в облике мужском!
Пусть очистится селенье
От бабья, и пусть вернется
Век бесстрашных амазонок,
В трепет повергая мир[20,c.162]!
Головні конфлікти у творі є соціально-політичним і моральним. Перший представлений протистоянням Командора із селянами:
Когда бы знал спесивец грубый,
Как неучтивостью своей
Приводит в ярость он людей,
Как на него все точат зубы, -
Он прежде, чем кого обидеть,
Себя бы самого убил[20, c. 79]!
Другий - у коханні Естрельї та Фрондосо, в яке намагається втрутитися жорстокий та хтивий диктатор, проте героїчна дівчина не піддається:
Одно могу тебе сказать:
Ведь командор уж три недели
Меня преследует, но к цели
Не стал он ближе ни на пядь.
Он засылал ко мне своих
Приспешников, тебе известных,
Врунов и сводников бесчестных -
Ортуньо с Флоресом. При них -
Подарки мне, от самого:
Корсаж расшитый, гребень, бусы.
Такие развели турусы
Про господина своего...
Ну, нет! Меня не соблазнят
Они посулами своїми[20,c. 65].
Головними жанрово-стилістичними особливостями є створена автором дійсність. Вона не гіперболізована і особливо не прикрашена високими описами. Сценічна розповідь про ці події пронизана античною вірою автора у перемогу правди, добра і справедливості.
Деякі образи, як от образ Лауренсьї є символічними. Головна героїня символізує душу Іспанії, що сконає у ненажерливих лапах жорстоких диктаторів, таких як Командор, що їх відображає у творі [13].
Ще один твір, що також пронизаний духом боротьби носить більше психологічний характер. Це п'єса “Зірка Севільї”(1623). Ця драма також була написана на основі давніх легенд. Дія відбувається у Севільї, за часів правління Санчо ІV Хороброго (кінець ХІІІ ст.). Він приїздить до міста, де закохується у прекрасну Естрелью, що закохана в його підданого Санчо Ортіса:
Да, ты найдешь во мне звезду.
Твоею жизнью я владею
И, как звезда, царя над нею,
Тебя я к счастию веду.
Сильнее скорби безысходной,
Сильнее смерти страсть моя...
Люблю тебя - и буду я
Твоей звездою путеводной [20, c. 378].
Ортіс також кохає її та не приховує своїх почуттів від найкращого друга - її старшого брата Бусто Табера:
Сегодня ж решено отпраздновать скорей.
Вам Бусто отдает сестру.
Дон Санчо. Что ты сказал? О, я от радости умру!
Ужель она моя? Ужели
Я наконец достиг моей желанной цели?
Моя звезда, моя заря!
Так солнце, жизнь мою сияньем озаря,
Былую грусть зальет волшебным светом [20, c. 409].
Тут і розгортається головний конфлікт твору. Король, бажаючи за будь-яку ціну здобути серце Естрельї змушує Ортіса вбити брата коханої, що зумів йому перешкодити. Після вбивства і короля, і вбивцю мучає сумління
Санчо Ортис. О ты, жестокий меч,
Братоубийственный, проклятый,
Спеши ты жизнь мою пресечь,
Чтоб за конец кровавый брата
Я заплатил кровавой платой [20, c. 418]!
Король. Боюсь, свершит она над ним свой суд,
Она убьет его своей рукою.
Как может дивной красоты сосуд
Наполнен быть жестокостью такою?
И вот к чему ошибки нас ведут!
Спасу его. Ведь я всему виною.
Любовь! Ты топчешь пурпур королей!
Но отрекусь от власти я твоeй [20, c. 423].
Проте закохані не можуть бути разом, бо почуваються безчесними по відношенню до вбитого. Дівчина - через те, що пробачила і все одно кохає його вбивцю, а Ортіс - за те, що в ньому честь і почуття були приглушені громадським обов'язком. Усі його переживання стають психологічною кульмінацією твору:
Вся наша жизнь - игра азарта...
Кто стасовал, кто чем пошел...
Одна невыгодная карта -
Источник горести и зол.
Жизнь, жизнь, жестокая игра!
Блаженство было мне открыто...
Миг - и судьба, как ночь, темна...
Один лишь ход - и карта бита...
И с нею жизнь моя убита!
Перечитать! Рука дрожит...
Глаза, быть может, обманули?
Но ошибиться я могу ли?
Нет! Слишком ясно здесь стоит...
"Табера должен быть убит" [20, c. 389].
Головними жанрово-стилістичними особливостями є знову ж таки створена автором дійсність. Проте тут вона не гіперболізована, але прикрашена високими описами (наприклад, опис Естрельї). Весь твір пронизаний духом боротьби почуття та обов'язку, де врешті решт, перемагає почуття. Головною ідеєю твору стало оспівування високої моралі особистості [24].
Розділ 3. Особливості індивідуального стилю митця
У літературі ХVІІ століття чітко виділяють 3 художні напрямки:
µ Ренесансний гуманізм;
µ Класицизм;
µ Бароко.
Письменники, що існували в цю добу, розвивали свою власну традицію написання у реалістичному напрямі. Вони в своїх творах глузували з мариністів та гонгористів та зневажали метафори та “їх варварські антитези”.Вони, як і Лопе де Вега орієнтувалися на народ, тому творчість іспанських гуманістів була настільки поширеною [25, c. 57].
Лопе де Вега був найяскравішим представником ренесансного реалізму і протиставляв смутку, песимізму та відчаю поетів Барокко оптимістичну енергію своїх комедій. Митець наслідував усі особливості ренесансного реалізму.
По-перше, як ми вже переконалися, автор намагався широко і правдиво відобразити дійсність, що була зображена у творі:
Ты - красотка, Лауренсья,
Но невежество и дикость
Портят твой прелестный образ,
Сотворенный небесами,
И подчас ты безобразна.
Много раз уж ты скрывалась
От моих исканий страстных,
Нынче же в союзе тайном
С молчаливой сей поляной
Я сломлю твою строптивость:
Не в пример другим, с презреньем
Ты одна лицо воротишь
От сеньора своего.
Не сдалась ли Себастьяна,
Что за Педро Толстяком,
А ведь мужняя жена)?
Или эта... та, что вышла
За Мартина Землекопа?
После свадьбы их прошло
Лишь два дня, - моею стала [20, c. 356].
По-друге, за допомогою історизму та глибинонному зв'язку подій, автор намагається якомога краще зобразити події, що відбувалися в ті часи.
По-третє, на основі прочитаних творів ми можемо побачити, що автор оспівує високо моральність героїв та поетизує силу власного розуму та творчих можливостей персонажів.
По-четверте, автор намагається розкрити людські переживання та якомога реальніше їх відобразити словами. Тут же автор показує, що особистість обумовлена суспільством.
І останнє полягає в тому, що автор дуже часто звертається до фольклору. В аналізованих творах бачимо, що навіть сюжети, були взяті з фольклору. Також не останнє місце у творах займає життєстверджувальний пафос, що давав змогу розкрити простих героїв з різних боків у п'єсах. На основі цих особливостей і сформувалися естетичні погляди Лопе де Вега (див. Додаток А).
Будь яка п'єса Лопе де Вега вибудувана таким чином, що випадковість вмішується в звичний хід подій, доводячи напругу драматичних переживань до рівня трагізму. Однак, все має щасливе завершення. Любовна інтрига, розвиток і вирішення котрої будує стержень драматичної фабули, розкриває усі рухомі сили людських пристрастей. Автор демонструє всю повноту і багатогранність життя, сучасні йому сімейну мораль та суспільні норми [2, c. 98].
Лопе де Вега знаходить у своїх комедіях винятковий талант комічного письменника. Його твори, що й зараз не сходять із сцени, є матеріалом для чудових екранізацій. Особлива роль в них відводиться слугам, чия історія формує паралельну інтригу у п'єсах. Саме вони - кмітливі, лукаві, обізнані в фольклорі - і більшій мірі являють собою зосередження комічної стихії твору.
Тож, на основі усього вище перерахованого можна зробити певні умовиводи, щодо особливостей жанру та стилю творів Лопе де Вега [1, c. 246]:
1) Наближення драми до інтересів народу(оцінка народу для нього найдорожча);
2) Проста та яскрава мова;
3) Відмова від наслідування Античності, від штучного правила “трьох єдностей”(часу, дії, місця);
4) Єдність враження: для трагедії - трагічне, для комедії - комічне;
5) Вимога правдивого зображення дійсності людських характерів;
6) Інтрига - нерв п'єси. Вона зв'язує воєдино і міцно тримає глядача в полоні сцени;
7) Головні теми: честь, кохання, подвиги, доблесть;
8) Герої - зразкові, прості, хороші люди;
9) П'єса - дзеркало життя народу, тому в ній все, що стосується людини, має бути у деякій мірі опоетизоване.
Висновки
Отже, на основі проведеного аналізу та опрацьованого матеріалу можна зробити висновки:
Ш Основним законом творчості Лопе вважав “вподобання природі”, звідки й вийшла ця вимога зображувати у правдоподібності життя, норови та звичаї, іншими словами вимога реалізму, хоча сам драматург зазначав, що митець має право зображати життя не тільки, яке воно є, але й таке, яке мало б бути.
Ш Характерною особливістю п'єс автора є гармонічне поєднання трагічного зі смішним, серйозного з жартівливим, безтурботні веселощі зі справжнім ліризмом.
Ш Особливе місце у творчості Лопе де Веги займають комедії.
Ш Основний фонд драматургії Лопе де Веги досить чітко поділявся на комедії, що групувалися навколо проблем:
-- державно-історичного;
-- соціально-політичного;
-- приватно-побутового спрямування.
Ш Головними жанрово-стилістичними особливостями є створена автором дійсність. Вона не гіперболізована і особливо не прикрашена високими описами.
Ш Будь яка п'єса Лопе де Вега вибудувана таким чином, що випадковість вмішується в звичний хід подій, доводячи напругу драматичних переживань до рівня трагізму.
Ш Любовна інтрига, розвиток і вирішення котрої будує стержень драматичної фабули, розкриває усі рухомі сили людських пристрастей.
Ш Автор демонструє всю повноту і багатогранність життя, сучасні йому сімейну мораль та суспільні норми.
Ш Головні особливості жанру та стилю творів Лопе де Вега:
1) Наближення драми до інтересів народу(оцінка народу для нього найдорожча);
2) Проста та яскрава мова;
3) Відмова від наслідування Античності, від штучного правила “трьох єдностей”(часу, дії, місця);
4) Єдність враження: для трагедії - трагічне, для комедії - комічне;
5) Вимога правдивого зображення дійсності людських характерів;
6) Інтрига - нерв п'єси. Вона зв'язує воєдино і міцно тримає глядача в полоні сцени;
7) Головні теми: честь, кохання, подвиги, доблесть;
8) Герої - зразкові, прості, хороші люди;
9) П'єса - дзеркало життя народу, тому в ній все, що стосується людини, має бути у деякій мірі опоетизоване.
Список використаної літератури
1. Holland J. Some account of the life and writings of Lope [Електронний ресурс] / J. Holland. - London: “Charles Knight & Co., Ludgate Street ”, 1817. - 435 c.
2. Lewes G.H. Lope de Vega and Calderon. [Електронний ресурс] / G.H.Lewes. - London: “Charles Knight & Co., Ludgate Street ”, 1846. - 254 c.
3. Parker A.A. Lope de Vega. Jewels of Spain. [Електронний ресурс] / A.A.Parker. Режим доступу до статті: http://www.gospain.org/jewels/lope.htm#ril - Назва з екрану.
4. Spanish Theatre: Lope de Vega. [Електронний ресурс] / Режим доступу до статей: http://www.theatrehistory.com/spanish/lope.html - Назва з екрану.
5. Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. / А.А. Аникст. [Текст] - М.: 1967. - 454 с.
6. Ватсон М.В. Лопе де Вега [Електронний ресурс] / М.В.Ватсон. Режим доступу до статті: http://az.lib.ru/w/watson_m_w/text_0060.shtml - Назва з екрану.
7. Виппер Ю. Б. Влияние общественного кризиса 1640-х годов на развитие западноевропейских литератур XVII века [Електронний ресурс] // Историко-филологические исследования. № 8 М., 1974. - С. 112-169.
8. Возрождение в Испании. Лопе де Вега [Електронний ресурс] / Детская энциклопедия. Режим доступу до статті: http://claw.ru/book8/2900.htm - Назва з екрану.
9. Гриб В.Р. Избранные работы. Статьи и лекции по зарубежной литературе. [Текст] / В.Р. Гриб. - М., 1956. - 213 с.
10. Давиденко Г.Й., Історія зарубіжної літератури ХVII - ХVIIІ століть [Текст] / Г.Й. Давиденко, М.О.Величко. - К.: «Центр учбової літератури», 2009. - 290 с.
11. Державин К. Драматургия Лопе де Вега. [Електронний ресурс] / К.Н.Державин. - Режим доступу до статті: http://lib.ru/DEVEGA/lope0_1.txt - Назва з екрану.
12. Ерофеева Н.Е. Зарубежная литература XVII век. Учебник для педагогических вузов [Текст] / Н.Е. Ерофеева. - М., 1998. - 378 с.
13. Народно-героическая драма Лопе де Вега «Овечий источник» (анализ) [Електронний ресурс] / Режим доступу до статті: http://svr-lit.niv.ru/svr-lit/bilety-1/bilet-45.htm - Назва з екрану.
14. Нартыев Н.Н. История зарубежной литературы XVII - XVIIІ веков. [Текст]: учебно-методическое пособие для студентов заочного отделения ІІ курса (Ж) и ІІІ курса (РЯЛ) факультета филологии и журналистики/ Н.Н. Нартыев; ВолГУ, фак. Филологии и журналистики , Каф. Литературы. - Волгоград: Из-дво Волгу, 2005. - 88 с.
15. Пахсарьян Н. Общая характеристика и периодизация литературы 17 века [Електронний ресурс] // Н. Пахсарьян. Режим доступу до статті: http://natapa.org/biblio/programs/xviiprogramm - Назва з екрану.
16. Петров Д. К. Лопе де Вега и его сотрудники [Текст] // Очерки по истории европейского театра. Петербург: Academia, 1923. - 249с.
17. Сергиевская Г.Е. Драматические произведения Лопе де Веги в России: история и сопоставительный лингвостилистический анализ русских переводов XVIII-XX вв.: 10.02.05, 10.02.20 / Сергиевская Галина Евгеньевна. - С.-Пб.: 2008. - 168с.
18. Сергиевская Г.Е. Испанский "Золотой век": философия и література: дис. канд. філол. наук.: 09.00.13 / Сергиевская Галина Евгеньевна. - С.-Пб.: 2006. - 187 с.
19. Силюнас В. Испанский театр XVI-XVII веков. [Текст] / В.Силюнас. М., 1995. - 134 с.
20. Собрание сочинений Лопе де Вега: в 6 томах [Текст] / [сост. Н.Томашевский, ред. Н.Любимов, прим. З.Плавскина]. -- М.: «Искусство», 1962-1965. - Т. 1. - 1962-1963 г. - С. 59-175, 323-439.
21. Собрание сочинений Лопе де Вега: в 6 томах [Текст] / [сост. Н.Томашевский, ред. Н.Любимов, прим. З.Плавскина]. -- М.: «Искусство», 1962-1965. - Т. 4. - 1962-1963 г. - С. 497-659.
22. Творчість Лопе де Вега. Аналіз п'єси «Собака на сіні» [Електронний ресурс] / А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша. Режим доступу до статті: http://lessons.com.ua/tvorchist-lope-de-vega-analiz-p-yesi-sobaka-na-sini/
23. Узин В. Лопе де Вега [Електронний ресурс] / В.Узин. - Режим доступу до статті: http://www.lopedevega.net.ru/el-ar-aname-147/
24. Шайтанов И. История европейской комедии в XVII веке [Електронний ресурс] / И.Шайтанов. Режим доступу до статті: http://lit.1september.ru/article.php?ID=200102006
25. Шаповалова М.С. Література доби Відродження: Іспанія та Португалія [Текст] / М.С. Шаповалова. - Львів: «Вища школа», 1982. - 440 с.
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б
Цитатні характеристики героїв твору Лопе де Вега «Зірка Севільї»
|
Герой |
Риси характеру |
Цитата |
|
|
Король Санчо Хоробрий |
Вдячний до народу |
Себе верны вы были сами. |
Подобные документы
Лопе де Вега как классик мировой драматургии, анализ краткой биографии. Знакомство с работами поэта: "Собака на сене", "Учитель танцев". Воссоединение влюблённых, преодолевших для этого различные препятствия как основная сюжетная схема пьес Лопе де Вега.
презентация [1,6 M], добавлен 28.04.2013Гильен де Кастро как один из талантливейших драматургов школы Лопе де Вега. Тема греховности наслаждений в творчестве Тирсо де Молина. Литературная судьба другого крупного испанского драматурга Аларкона. Особенности литературы испанского барокко.
реферат [17,2 K], добавлен 23.07.2009Испания времен Колумба. Абсолютизм в стране и художественная литература XVII столетия. Лопе де Вега - великий испанский поэт, драматург и представитель ренессансного реализма. Основные этапы его жизни. Краткое содержание пьесы "Звезда Севильи".
реферат [46,2 K], добавлен 23.07.2009Пьесы Лопе де Вега. Социально-политические драмы из отечественной и иностранной истории. Действующие лица пьесы "Собака на сене" и их основные характеристики. Опорные пункты пьесы, ее жанр. Лиричность и музыкальность стиха. Динамичное развитие сюжета.
сочинение [33,6 K], добавлен 03.12.2010Поняття індивідуального стилю письменника. Аналіз стильових особливостей у творчості В. Стефаника. Покутсько-буковинський діалект як народна основа творів письменника. Фразеологізми як художній засіб створення експресивно-емоційного фону новел Стефаника.
курсовая работа [53,0 K], добавлен 24.02.2012Характерні риси та теоретичні засади антиутопії як жанрового різновиду. Жанрові та стильові особливості творів Замятіна, стиль письменника, його внесок у розвиток вітчизняної літератури. Конфлікт людини і суспільства як центральна проблема роману.
курсовая работа [70,9 K], добавлен 14.12.2013Драматургічна концепція французького митця. Своєрідність теорій та концепцій автора, художні особливості, прийоми та жанрова неоднорідність. Принципи новаторства Маріво-драматурга. Структурні та поетикальні особливості драматичних творів Маріво.
курсовая работа [56,0 K], добавлен 14.04.2015Короткий нарис життя, особистісного та творчого становлення великого українського письменника М.П. Старицького, особливості та відмінні риси його драматургії. Мотив самотності героїв драматичних творів Старицького, історія створення "Не судилось" та ін
курсовая работа [66,9 K], добавлен 07.04.2009Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її творів. Психологізм "На полі крові" як вияв прагнення до незалежного українського театру. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки. Пошук істини шляхом зображення християнських общин.
курсовая работа [72,4 K], добавлен 04.06.2009Особливості стилю творчості Еріка Еммануеля Шміта. Поняття стилю в лінгвістиці та літературі Індивідуальний стиль автора. Носії стилю. Стиль і мова. Особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта. Лексичні особливості мовлення в романі.
дипломная работа [80,3 K], добавлен 23.11.2008
