Жанрові та стилістичні особливості роману Гете "Страждання молодого Вертера"

Творчість Гете періоду "Бурі і натиску". Зовнішнє і внутрішнє дійство в сюжеті Вертера. Види та роль діалогів у романі "Вертер" Гете, проблема роману в естетиці німецького просвітництва. Стилістичні особливості роману Гете "Страждання молодого Вертера".

Рубрика Литература
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.09.2010
Размер файла 64,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2.1 Зовнішнє та внутрішнє дійство в сюжеті «Вертера»

У своєму романі «Страждання молодого Вертера» Гете показує історію великої любові, яка коштувала закоханому життя.

Роман написаний у формі листів героя до свого друга. На початку, коли любов до Лотти ще не є єдиною темою «Вертера», кожен лист більшою чи меншою мірою має окремий зміст. Всі разом вони служать метою самохарактеристики Вертера, яка у наступних подіях сприймається як щось природнє і самозрозуміле.

Форма - розповідь від 1-ї особи - дає автору великі переваги, але приносить зі собою також, цілком зрозуміло, труднощі.

Все, що пов'язане зі самоаналізом стилю і психологічним самозаглибленням, є завдяки 1 ос. од. спрощеним і полегшеним, тому що герой може сам і переважно не вимушеним способом правдоподібно розкрити читачеві (особливо читачеві його листів, другові) свій внутрішній світ, зі всіма його особливостями. При цьому ми бачимо, що глибоко психологічні твори написані часто у формі розповіді від 1 ос. од.

Труднощі полягають в іншому. У розвитку сюжету, у розгортанні дійства між розповіддю автора ( від 3 ос. од. ) і розповіддю від 1 ос. од. виникає велика різниця. Автор, оповідач може і повинен бути обізнаним з наступними подіями, він може також інколи попереджувати про певні деталі та епізоди заздалегідь, чи натякнути про деякі моменти. Про розповіді від 1 ос. од. це може бути лише тоді, коли оповідач надає своєму творові форму спогаду, мемуару. Але коли це відбувається у романі Гете, коли оповідач з дня на день, з години на годину звітує про своє життя, тоді не можуть мати місце ніякі погляди в майбутнє.

Лише ті, що можуть трактуватися як особливі делікатності, як вид передчуття героя. Функція розповіді та завдання створюють ілюзію протиріччя: оповідач повідомляє про даний момент, обмірковує цей момент з погляду теперішнього, аналізує те, що уже відбулося, сталого в той час, як автор знає майбутнє і судить про даний момент на основі своїх знань твору.

У результаті такої ситуації виходить, що ми можемо назвати підтекст - глибоке внутрішнє ( іноді символічне ) пояснення описаних подій, про які оповідач ( в даному випадку Вертер, оповідач від 1 ос. од. ) зараз не здогадується і читач може собі уявити тільки внаслідок суб'єктивного здогадування, вчування і взаємозв'язки між ними.

Так, наприклад внутрішнє завдання першого листа Вертера ( до листа від 16 червня ) полягає не тільки в загальній самохарактеристиці героя ( дізнаємося про Вертерові погляди на природу, мистецтво, на соціальні проблеми ), а ще й в зображенні його ставлення до кохання. Для подальшого розвитку роману є дуже важливою вказівка на те, що Вертер у даний момент є вільним і що він знаходиться у піднесеному емоційному стані, в якому йому дуже легко закохатися - він дозрів для пристрасті. Без знання і бажання оповідача від 1 ос. од. ми ніби випадково одержуємо повну картину його душевного стану і його колишнього і теперішнього ставлення до почуття.

Давайте ми висвітлимо і підсумуємо ці окремі моменти самовираження і самохарактеристики Вертера, тому, що це допоможе інтерпритувати цитований текст за його психологічним навантаженням.

З листа від 4 травня 1771р. ми дізнаємося, що Вертер втік з місця, де якась бідна Леонора страждає через нього. Але Вертер іде перш, ніж станеться трагедія. Він звільнився від цієї історії та її можливих наслідків, щоб внутрішньо максимально підготуватися до наступних подій.

Лист від 13 травня розповідає, що у Вертера палке серце, готове завжди забушувати. Як говорить Т. Сільман

З листа від 17 травня ми вже дізналися про померлу подругу, яка старша від Вертера, відігравала велику роль у його житті, бо поруч з нею всі його душевні сили могли найкраще розвиватися. Цей жіночий ідеал, після якого він шукає схожого не є простим, він охоплює удосконалення душі, багато внутрішнього, духовного взаємопорозуміння, а також любов і гармонію з природою:

Отже, у сенсі, що стосується дружньої спорідненості душ Вертер є вільним і шукає за ним.

Також у цьому листі ми дізнаємося про деякого управителя S., про його дітей і передусім про його найстаршу дочку. Читач уже перебуває в напруженні, але герой ще не приділяє цьому факту дуже великого значення.

З листа від 30 травня ми дізналися, що Вертер тужить за сильним почуттям. Історія простого сільського хлопця, який закоханий у літню вдову, схвилювала його по-справжньому. Передчуття страждання прискорює його почерк, але одержує неправильний напрямок, причому автор не дає своєму героєві ні про що здогадатися. Вертер наляканий можливістю познайомитися з вдовою незважаючи на те, що він

Думка про таке знайомство турбує його незважаючи на те, що автор скеровує таким чином невірну дорогу свого героя. Цей епізод показує, що у Вертеровій душі дрімає не тільки можливість душевної дружби, а й також стимул до сильної пристрасті. Ось так поступово проявляється його повна внутрішня характеристика аж поки не виникне велика любов - а для Вертера велика трагедія.

Це була лише передісторія, де письменник передбачає душевний розвиток свого героя, і яку треба взяти до уваги щоб проаналізувати цитовані фрагменти.

Лист від 16 червня показує нам Вертера, який вже цілковито охоплений своєю любов'ю. У своєму повідомленні він намагається поступово йти в перед і ми отримуємо у цій частині роману опис його коханої та знайомства з нею.

Ми спостерігаємо як розвивається сюжет у цій частині роману. На початку листа герой описує свій радісний настрій тому, що він познайомився з прекрасним створінням, - і обіцяє своєму другові все по порядку розповісти. Але далі слідує передача миттєвої ситуації, «історичне», як Вертер це називає. І також перераховуються риси характеру Лотти, тобто їй дається ґрунтовна характеристика:

І лише після того як Вертер ще раз виїжджає верхи, щоб побачити Лотту, він зосереджується, щоб викласти своєму другові усі події у логічному порядку.

Цей опис знову робиться таким самим чином: більш чи менш важливий матеріал для розвитку дій слідує жваво один біля одного так само, як Вертер невірно уявляв собі можливість (також і читачеві) дізнатися.

Ця наївність, ця необізнаність, а також сліпота проти ознак близької долі, відразу підкреслюються автором - ці деталі, які Вертер цілком байдуже помічає, мають також свій власний внутрішній зміст і своє значення для наступних подій. Серед них особливо знайомі слова попередження його кузини, що він не може закохатися у чарівну Шарлотту, бо вона вже «заручена з добрим чоловіком». Новина була для нього цілком байдужою, писав Вертер, але читач уважно прислухається до неї.

Ця «внутрішня тема» звучить знову, вже у словах Лотти, більш чи менш байдуже обмірковується Вертером, хоча ми вже розуміємо, що вона містить паросток майбутньої трагедії. Оскільки ім'я Альберт було промовлене при нагоді, Лотта пояснила:

У цьому короткому висловленні все має велике значення, але все це підкреслено не прямо, а сказано між рядками.

По-перше, важливим є вже те, що Лотта не дуже охоче говорить про свої заручини, на що можуть бути різні причини. По-друге, важливо що вона про це говорить. Знову звучить слово «brau» - те саме слово, яке вжила кузина Лотти, характеризуючи Альберта. Це - тепле слово, але воно не свідчить про палку любов чи внутрішню спорідненість, хоча можна припустити повагу і симпатію: так висловлюється перший кращий знайомий, так висловлюється Лотта, наречена. Так характеризує Вертер батька Лотти (див. лист від 17 травня ). І якщо ми ще не читали далі, то складається таке враження; Альберт є посередньою людиною і душевно міг бути ближчим батькові, ніж дочці. Наступним враженням є те, що ця людина є повною протилежністю до героя, бо Вертер міг би бути всім для Лотти, а не лише добрим чоловіком. Тут, на цьому ступені розвитку розповіді ми бачимо прірву між Альбертом і Лоттою - прірва, яка напевне, не приведе до певного розриву, але є досить глибокою, щоб сприяти великій симпатії Лотти до Вертера.

Усе це є внутрішнім переплетінням сюжету, в якому невинне зауваження, що Альберт є доброю людиною, продовжує набирати ваги. Чи не найважливіше є те, що так говорить не чужі люди, а сама Лотта. У подальшому просуванні дії Вертер притримується зовнішніх подій і тільки в кінці листа з'являється епізод, який веде вперед внутрішню дію роману, розвиток взаємного кохання героїв.

Це епізод після грози, де Лотта, стоячи біля вікна, з очима повними сліз, промовляє ім'я Клопштока. Це важливе ім'я, особливо для сентименталізму, і епохи «Бурі і натиску», бо воно означає Поетичне, преповне почуттями, небесно-відчуженими супроти прози будення.

Вертер одразу згадує оду Клопштока, яку мала на увазі Лотта, і, захоплений своїм почуттям, схиляється до Лоттиної руки в поцілунку

Кохання Вертера стає безмірним, але це не є внутрішньою частиною епізоду, бо про свою любов він говорить уже з самого початку листа. Внутрішня тема (підтекст) є кохання Лотти, а це означає початок трагедії, в якій не тільки Вертер, але всі три учасники цих подій наче падають у внутрішню безодню.

Сцена про Клоп штока для обох учасників дуже важлива. Для Вертера це означає, що він знайшов у Лотті не лише чарівну, достойну кохання, розумну дівчину, але ще й душевну подругу, яка могла б бути її рівною. Лотта могла б стати для нього всім - після сцени біля вікна це стає очевидним.

Але згадана сцена має ще й інше значення й мету. Треба зауважити, що саме Лотта, а не Вертер знаходить й промовляє провокаційне чарівне слово «Клопшток». Цим Лотта дає зрозуміти в цій ситуації вона не могла б більше ні зробити, ні сказати, що вона не лише для “добрих людей”, а й для природи й поезії, також для таких мрійників як Вертер. Таким чином ситуація набирає своєї власної трагічної серйозності, хоча Вертер, головний герой роману, відстає на крок від подій.

Всі ці тоненькі ниточки розвитку сюжету сплітають художньо продумані і пророблені сіті стосунків, створюють внутрішню дію, яка підпорядковується зовнішній дії роману, і читачеві стає все ясніше відомо, без конкретного словесного висловлення героя ( оповідача ) або іншої особи ( у розповіді від 1 ос. од. автор не бере слова ).

У цьому відношенні Гете є дослідником, який випереджає розвиток сучасної йому прози. Тому що «внутрішня дія» ( підтекст ) є власне специфікою прози ХХ ст.

2.2 Дві тенденції у мові «Вертера»

У романі «Страждання молодого Вертера» ми можемо помітити дві різні стилістичні тенденції.

Перша тенденція тісно пов'язана з часом, з літературним розвитком раннього Гете. Це течія «Бурі і натиску», літературний напрямок, до якого молодий Гете належав на повних правах. А мова штюрмера є мовою ефектів, почуттів, які проявляються у синтаксі та лексиці. Для цього нам потрібен лише один лист від 16 червня і ми потрапимо у сферу мови, могутнього генія ХVІІІ ст.

Давайте розглянемо, наприклад, лист від 16 червня:

А. Ланген так пише про цей стиль:

Словниковий склад штюрмерського стилю пов'язаний із сентиментальністю і чутливістю генія:

- улюбленими іменниками в сентиментально забарвлених психологічних описах у «Вертері».

Але є ще й інший стилістичний прошарок у романі Гете, який свідчить багато не про літературне теперішнє й минуле, а й дає передбачити художній розвиток Гете - класично-реалістичний період його творчості.

Стиль штюрмерів, хоча він і включає складову частину книги, не є єдиною стилістичною тенденцією, на яку зорієнтований «Вертер».

Вже в першому листі ми бачимо іншу стилістичну орієнтацію, яка більш чи менш систематично з'являється у прозі Гете, щоб стати пізніше цілісним методом відображення дійсності у прозових творах письменника. Він являє собою чесний, іноді холодний, завжди спокійний розгляд дійсності, який те, що відбувається трактує як остаточне, окреслене тільки в основний рисах.

Ця орієнтація на об'єктивну передачу дійсності пов'язана зі специфічною стильовою напрямленістю. Синтаксично - це складне поширене складнопідрядне речення, яке складається з багатьох простих речень, дієприкметникових та дієприслівникових груп, поширених означень, які поєднуються, як правило з нейтральною лексикою, що межує з науковим стилем. Зорієнтовані на об'єктивне відображення сцени сюжету ( Вертер-Гете називає їх «історичними» ) містять в собі мовний матеріал саме цей стилістичний пласт.

Майже в кожному листі ширшого змісту ми стикаємося з таким поділом на два стилістичні прошарки. Продемонструємо сказане такими епізодами.

Уже перші рядки листа від 16 червня написані характерними емоційними питально-окличними реченнями епохи геніїв. Вертер постає перед нами як справжній штюрмер з його:

Або:

Тут є усі види еліптичних речень, анаколіпти та ін., як наприклад:

Трапляється також і перерви своєї мови, з повторенням або запереченням сказаного, як:

Тоді Вертер розмовляє живою, емоційною розмовною мовою, це є бесіда, хоча і у формі листа.

У цьому настрої він є, як сам каже, І так завжди, коли Вертер розповідає особливий, сповнений почуттів, епізод своєї історії. Але потім він перебиває себе новим, і ми вже знаходимося у іншій сфері - у області спокійної розповідної прози.

Речення розтягуються на більшу чи меншу довжину, але завжди округлені, щоб передати сконцентровано і лаконічно важливість висловлення. Тут відсутні еліпси чи чуттєві повторення і відокремлення. Те, що відбувається ( хоч це той самий оповідач від 1 ос. од.) розвивається перед нашими очима логічно, цілеспрямовано, стримано. Характерним для однієї частини таких речень є поєднання складнопідрядного речення зі складносурядним реченням, де виникає паралелізм дій та дійовий осіб, що виражаються у великій кількості підметів і присудків. У інших випадках ми маємо класичне складнопідрядне речення:

Прочитавши таке речення до кінця, складається враження, що це про появу чи подію сказаного лише одним висловлюванням. Це враження значною мірою пов'язане з автосемантикою, яка є характерною для структури речень Гете.

Автосемантичним ми називаємо таке речення, яке взяте з контексту, має власне самостійне значення. З цим пов'язані ознаки: перша: лексика, яка виражає головні члени речення, є повнозначною ( отже це не займенник, а іменник як присудок або додаток, на абстрактні або допоміжні дієслова такі як «tun» та ін., не сполучники, частки, займенникові прислівники); другою, менш суттєвою особливістю автосемантичного речення є його великий об'єктивний вміст, отже переважно велика довжина.

Якщо ми повернемося до вище наведених речень, то помітимо, що всі ці речення вказують на чітку автосемантичну структуру: головні члени речення представлені повнозначною лексикою ( крім «я» і «нас» те, що належить до форми розповіді від 1 ос. од.): з'єднувальні сполучники на початку речення майже завжди відсутні, отже, відсутній головний засіб, щоб утворити пов'язане контекстом речення. Речення менш об'ємні не є малими короткими реченнями, кожне з ний присвячене маленькому епізодові, завершенню однієї, здається неважливої, теми:

Звичайно, сказане підходить не до всіх синтаксичних структур роману, для якого об'єктивний «історичний» пласт також не є абсолютним, бо часто Лотту називають «sie», часто використовують з'єднувальні сполучники і частки на початку речень, такі як, наприклад: «dann» або «nun». Але вказана тенденція є так яскраво виражена, що вона нажимає на стиль прози Гете, щоб у пізній період творчості стати ще значнішим.

Граматична форма має свої особливості у таких випадках. У «Стражданнях молодого Вертера» друга, об'єктивно - «історична» тенденція пов'язана з двома видами структур речення: з чистим складнопідрядним реченням, яке має центральну граматичну форму (див. попередній приклад), і зі змішаною структурою, яка складається з поєднання складнопідрядного із складносурядним реченням, наприклад:

Також цікаво, що у Гете центральна структура складнопідрядного речення має перевагу над такими формами, в яких речення як ціле починається з головного речення (без вступного підрядного речення), щоб потім завершитись одним підрядним реченням (часто це означальне речення) або інфінітивною групою (порівняно з нижче наведеним уривком тексту).

Синтаксична «тканина» у Гете часто нагадує ртуть: її окремі єдності (речення) мають тенденцію збудувати щось мале чи велике - єдине ціле, яке має максимум самостійності, з цілим матеріалом (контекстом) без об'єднання.

Характерно, що частина діалогу, наприклад, репліка, може бути включена в таке «складне» речення, де діалог переважно складається з довгих монологів, які не мають ніякого зв'язку зі звичною структурою діалогу. Короткі репліки розглядаються як елементи мови автора, що органічно переплітається з описами, наприклад:

Тут все є дуже характерним: великий «остаточний» відрізок речення, загальний огляд того, що відбувається (хоча Вертер в перше помітив Лотту, відразу виявляється закономірність, яка стосується кожної дитини і всіх загалом), яка спокійно розвивається, повільно складносурядні речення з вміло конструйованими підрядними реченнями та інфінітивною групою вкінці, при цьому елемент прямої мови виступає лише словом-вставкою.

Ці тенденції показують нам, що Гете у своїй романній творчості далеко випереджує літературну епоху. Також як штюрмер він стоїть перед нами не як пов'язаний часом, а як повною мірою пануючий над стилістичними можливостями німецької мови творець.

2.3. Види та роль діалогів у романі

На прикладі роману Й.В.Гете «Страждання молодого Вертера» ми хочемо показати особливості діалогічного мовлення в німецькій прозі періоду «Бурі і натиску». Щоб охарактеризувати діалогічне мовлення по можливості всесторонньо, показати його різноманітні форми та стилістичні функції, ми повинні виділити ті фактори, які мають особливе значення у формуванні діалогічного мовлення у прозі. Передусім ми бачимо їх у мовному образі автора-оповідача. Структура цього образу знаходиться в прямій залежності від того, як письменник сприймає спеціальний світ, де він бачить рушійні сили прогресу. Мовний образ автора визначає естетику письменника, його приналежність до тієї чи іншої літературної течії. Від того, наскільки нероздільно автор панує у оповіданні, наскільки часто і глибоко він вміщується в нього або старається відійти, залишивши місце своїм героям, залежить співвідношення оповідання і діалогів, авторської розповіді про події людей і їх прямого показу читачам. Співвідношення автор-персонаж-ключ до розуміння індивідуальних рис в стилі автора і разом з тим, тих загальних рис, які об'єднують даний літературний напрямок. І тому - прослідкувати передачу діалогічного мовлення в німецькій прозі періоду «Бурі і натиску» - рівносильно задачі дослідити складну взаємодію авторського мовлення і мовлення персонажів і тих умов, під тиском яких ця взаємодія змінює свої форми.

«Бурні генії» відкидали «холодний» і ощадливий розум, виступали проти раціоналістичної критики класицизму. Штюрмери відчували на собі величезний вплив вчення Руссо про мову. Слідом за Руссо штюрмери намагаються відтворити «мову пристрастей», яка безпосередньо може передати справжні почуття людини. Встановити живу і безпосередньо «мову пристрасті» - в цьому бачив Руссо найважливішу задачу сучасної літератури, в цьому бачили і штюрмери і ціль своїх пошуків живої, безпосередньої, справжньої мови.

В ще більшій мірі на формування мовлення штюрмерів вплинули ідеї теоретичного основоположника «Бурі і натиску» Гердера. Гердер прийшов до висновку, що оточуючий світ постійно рухається, змінюється. Він дивиться на літературу як на явище, що тісно пов'язане з даною епохою, з розвитком даного народу.

Письменник «несе на собі ланцюги часу, він вростає в свою епоху, як дерево в землю..., з якої воно п'є соки» ( Гердер ). Геній «який би не був великий, - слуга історії та слуга природи». Геній повинен, описуючи індивідуальне, розкрити умови його зародження «часом і місцем». Ці ідеї Гердера були чудово сприйняті «бурними геніями». Вони приходили до важливого висновку: література повинна відображати риси свого народу, своєрідні умови життя своєї країни.

Розвиток літератури Гердер зв'язує з розвитком мови. Він створює оригінальну теорію, яку називає «романом про вік мови». Мова, на думку Гердера, «знаряддя, сховище і сутність літератури». Він виступає за сильну, насичену, різнобарвну, живу мову. Тому він закликає широко вживати ідіоми в мові, інверсії та інші стилістичні засоби, які зможуть надати мові емоційну виразність, динамічність.

Думки Гердера були втілені в творах штюрмерів. Мова штюрмерів відображає поворот від свідомості до почуття, від книжної мови до живого слова, від вузького ідеалу мовної правильності до сили вираження. Мова «бурних геніїв» - це мова ефекту, пристрасті.

Логічна будова речень порушується. Будуються більш короткі прості речення. Порядок слів порушується, часті еліпси, неповні речення, обриви. Штюрмери широко використовували ритмічно-музичні засоби-аллітерацію, анафору, паралелізм.

Багато питальних і окличних речень надає особливу, піднесену патетичну інтонацію та емоційність синтаксису.

Форми діалогічного мовлення в романі багатообразні. Деколи це короткі репліки, інколи це складне переплетення прямої, непрямої мови та мови автора, часто діалог являє собою обмін розгорнутими монологами, нагадуючи нам сцени із драми штюрмерів. Спостерігаючи за діалогічним мовленням неважко помітити, що структура діалогів визначається їх змістом, тим внутрішнім завданням, яке вкладає в них автор.

Діалог виконує наступні функції у романі:

1) виражає світогляд автора, його філософську основу;

2) дає характеристику діючих осіб;

3) сприяє просуванню або гальмуванню дії;

4) викликає емоційне збудження у читача;

При цьому діалог не спеціалізується на одній функції, найчастіше вони переплітаються. Діалог роману простий, лаконічний, репліки партнерів швидко змінюють одна одну, якщо мова йде про прості, звичайні справи або побутові сцени. Інша річ, якщо автор використовує мову героїв, для філософських суперечок, для розкриття внутрішнього світу Вертера, його нестерпних пошуків. І що гострішим стає зміст розмови, що напруженішою ситуація, то щільнішими стають репліки діалогу. Ми відчуваємо постійну невід'ємну увагу партнерів один до одного, ніби проникнення у думки один одного. Репліки діалогу ланцюжком йдуть слідом одна за одною і неможливо зупинити, обірвати діалог на одній із них. Якісь внутрішні закономірності будови структури діалогу не дозволяють нам цього зробити. Якими є ці закономірності? Постараємося визначити їх, взявши для детального аналізу діалог Вертера та Альберта, переданий у листі від 12 серпня.

Вертер:

1. Випущено головне речення. Така будова є типовою в усному мовленні для речень, які виражають докір, застереження. Ця економія надає цілому висловлюванню підвищену експресивність за рахунок зміни інтонації. Повне речення могло бути:

Порівняємо інтонацію речень при читанні:

Монолог переноситься на другу групу, виділяючи її.

2. Питання, яке ще раз повинне підкреслити, виділити ту угоду, яку Вертер висловив у першому реченні. Це новий ступінь підсилення напруження.

3а + 3в. Обидва речення - риторичні питання. Прямолінійність та цілеспрямованість питань досягається тим, що автор не вживає розділового займенника. І все ж таки питання звучить альтернативою, воно повинне бути альтернативою. Альберт повинен лише вибрати між “так” “ні”, для Вертера це питання уже вирішене. Речення 3в є поясненням до 3а, підсилюючи емоційність висловлювання. Пояснення зазвичай вимагає більш розгорнутої будови. Простота лексики компенсує складність фрази. Повторення цілого речення або відрізка в якості пояснення служить завжди підвищенню ефекту розуміння.

Цілком свідомо автор переносить наголос на речення 3в на кінець фрази..., так як Вертер бачить неминучість здійснення подій за певних умов.

Обидва речення - кульмінаційний пункт всієї репліки Вертера.

4. Автор випускає підрядний сполучник «wenn», робить речення рівноправними, усуваючи, таким чином, формальне підпорядкування кон'юнктиву першого речення, яке важливе для нього. Це завершення фрази є одночасно і відповіддю Вертера на його риторичне питання у 3-му реченні. Автор використовує кон'юнктив минулого часу як вираження ірреальності «так». Порядок слів та інтонація виділяють цю думку, роблять її більш вагомою. Власне, в кінці речення вимагається знак оклику, але Гете ставить крапку, вказуючи, що хвилювання Вертера спадає. Вертер вважає, що переконав Альберта. І справді, заперечення Альберта прозвучало з деякими сумнівами і невиразно:

Вертер:

1. Інверсія. Присудок відсутній на останнє місце з метою особливого виділення.

2. Безсполучниковий зв'язок дає нам формальне компонування. Автору необхідний такий порядок слів, щоб інтонацією і наголосом виділити головне у реченні.

Вертер визнає цей факт. Робити наголос на «ist» в кінці речення занадто незвично, особливо на письмі.

3. Типовий для французької мови порядок слів, у питальному реченні. Із збільшенням об'єму речення підсилюється напруженість фрази. Вона досягається також подвійним «Aber» на початку речення і ставить за мету послабити значення попереднього висловлювання.

4. У цьому великому питальному реченні частина його випускається, щоб уникнути повторення. Ця розгорнута будова веде до напруженості фрази, до підвищеної експресивності.

5. Склад хвилювання Вертера. Проте розповідне речення не відрізняється особливим емоційним піднесенням. Про репліки Альберта і їх роль ми розповімо пізніше.

І перш, ніж зробити деякі узагальнення по цілому діалогу, розглянемо ще одну репліку Вертера:

1. Окличні речення стрімко починають мову Вертера, напруженість висловлювання створюється тим, що речення стають коротшими (4 слова, 2 слова, 1 слово ) і разом з тими і ритм, розвиваючись у бік зростання емоційності.

2. В цілому це розповідне речення, але воно сприймається нами як оклик. Це відбувається за рахунок: а) скупчення підметів однорідних членів

б) продовження речення до кінця фрази;

в) особливої лексики;

3. Цей самий прихований оклик, хоч речення формально розповідне. Окличний характер визначений змістом речень, а також вживання дієслів. Останнє речення, висновок, який важливий для Вертера, має повнозначне дієслово, в той час, як попередні речення мають лише допоміжні. Логічний наголос перенесено на кінець фрази.

3. Спокійна розповідь, яка придає зниження емоційного збудження.

Узагальнюємо наші спостереження за мовою Вертера у цьому діалозі.

Мова Вертера - це ланцюг коротких висловлювань, які ділять дію на ряд швидко змінюючи одна одну малих дій. Репліки Вертера - це ряд окликів, питань, стверджень, заперечень. У кількох рядках його висловлювань ми спостерігаємо безліч відтінків і переходів почуттів. Мова його передається емоційним синтаксисом. Величезна кількість окличних речень свідчить про хвилювання, збудження Вертера. Оклики і питання передають складну гаму почуттів Вертера. З кожною фразою змінюється й інтонація речень. Окличне змінюється роздумом, роздум питанням, потім риторичною полемікою або згодою і т.д. Емоційність виступів Вертера виражається і в тому, що, не дивлячись на швидку зміну почуттів, інтонації, на риторичність, логічна думка стоїть на місці, дія не рухається.

Таким чином, ми можемо сказати, що мова Вертера служить безпосереднім враженням ірраціонального почуття, протистоїть раціоналістичним вимогам естетики класицизму.

Але проаналізуємо діалог Вертера з Альбертом в цілому від “

В загальному ми маємо 4 репліки Вертера і 2 Альберта:

В. Оклики, питання

А. Спокійне висловлювання

В. Переважно питання

А. Спокійне висловлювання

В. Переважно оклики

В. Синтезуюче висловлювання

Варто зазначити, що Альберт говорить значно менше, мова його мало емоційна, спокійна, і його заперечення більш нагадують захист. Гете показує, що заперечення Альберта мають третьорядне значення, зовсім не важливі: Штюрмери і не намагалися наводити у своїх творах сильні, вагомі аргументи противників.

Це лише б порушувало основну лінію роману. У вуста героя вони вкладали свій світогляд, і пасивність противників служила виділенням їх правоти. Аналізуючи 4 репліки Вертера в даному діалозі, ми виявили цікаву закономірність, яка відома в літературі з часів Аристотеля і яку Гете взяв у античної літератури.

І репліка.

1) Дар ihr... Оклик теза

2 +3) Питання анти-теза

4) Висловлювання синтез

ІІ репліка

1 + 2) Висловлювання теза

3 + 4) Питання анти-теза

5) Висловлювання синтез

ІІІ репліка

1) Оклик теза

2 + 3) Оклик анти-теза

4) Висловлювання синтез

ІV репліка

Всі речення Оклики узагальнюючі

Висловлювання мораль

Таким чином, кожна репліка Вертера, кожен його виступ побудований за логічною схемою античної літератури. Гете варіює лише структури речень, зберігаючи єдину схему.

Якщо з цієї точки зору ми подивимося на виступ Вертера в цілому, то в структурі всього виступу Вертера ми виявили цю ж саму картину, цю ж схему, яку мають його окремі частини.

1. теза ствердження

2. - сумнів

3. антитеза пошуки вирішення

4. - частково відповідь

5. - частково відповідь

6. суб'єктивний синтез ствердження

7. об'єктивний синтез узагальнення

8. - висновки, мораль

Ми бачимо, як думка Вертера через сумніви, пошуки вирішення, заперечення знайденого, узагальнення рухається до доказу. Кожен доказ у давнину повинен був закінчуватися Quod erat demonstrandum (що і потрібно було доказати). Це спостерігаємо ми і в діалогах Вертера. Таким чином, будова діалогів, їх мова, ворожа, здавалося б, для норм класицизму, підіймається до традиційних риторичних форм раціоналістської літератури.

Зрозуміло, що не всі діалоги роману мають схожу структуру. Такою будовою відрізняються діалоги-філософська суперечка, діалоги, завдання яких полягає в тому, щоб розкрити внутрішній світ героя чи висловити світогляд автора. Надзвичайно цікавою виявляється прояв цих діалогів для задуму цілого роману Гете.

Аналіз діалогів показує, що вони падають на поворотні пункти композиції роману. В цій цікавій обставині розкривається значення діалогів у романі Гете. Воно не є в кількісній їх перевазі, а в їх якісній стороні.

Діалоги Вертера - це дуже важливий стилістичний прийом для розкриття задуму всього твору.

ВИСНОВКИ

Творча діяльність Гете в першій половині 70-х років вражає незвичним розмахом та багатогранністю. Він став визначним ватажком групи «буряних геніїв». Саме йому належать найвищі досягнення літератури «Бурі і натиску» не тільки в ліричній поезії, але й в інших родах і жанрах. Поряд з ліричними віршами на народнопісенній основі він створює чудові зразки високої, або поетичної, поезії, позначені масштабністю змісту і бурхливою емоційністю.

Ми можемо з впевненістю сказати, що роман Гете «Страждання молодого Вертера» - це шедевр світової літератури. Хоч і твір Гете був написаний у звичайній для цього часу формі «роману в листах», він по суті, став ліричною сповіддю героя, бо всі листи належать йому одному. Проте, сучасники Гете не змогли оцінити нову епічну форму-роман. І разом з тим зростає інтерес до цього нового жанру. Гете вміло поєднує цей жанр із серйозною проблематикою, глибиною у зображенні людського характеру. Якщо уважно простежити різницю між жанром епопеї та роману, то ми виявимо, що епопея показує людину як громадянина, оспівує вчинки та події, а роман змальовує дії, вчинки та почуття людини, зосереджений на її внутрішньому стані. Гете у «Вертері» вказує нам на вчинки головного героя і оспівує його кохання до Лотти.

Роман Гете був написаний у ті часи, коли стан у суспільстві погіршився, посилилося відчуття розчарування та відчаю у всіх прошарках суспільства. Тоді актуальним був тип людини, яка сумує і страждає. Основну увагу в своєму романі Гете зосередив на розкритті внутрішнього світу героя, його духовному та душевному житті. І саме в цьому відтворенні духовного багатства, душевної щедрості й чутливості героя закладена соціальна основа роману: саме ці почуття та риси характеру розглядалися у той час як вищі якості людини. І завдяки цим якостям Гете був непересічною людиною, з високим інтелектом і стояв на голову вище від бюргерської інтелігенції, яка була обмеженою й зарозумілою.

Сам роман «Страждання молодого Вертера» - це листи героя до свого друга. На початку кожен лист Вертера має окремий зміст, а всі разом вони служать для самохарактеристики. Пізніше, любов до Лотти є єдиною темою у листах Вертера. Всі листи написані у формі-розповіді від 1ос. од. Це дає авторові великі переваги, але також і великі труднощі. Переваги є у тому, що у такій формі герой може сам невимушено і правдоподібно розкрити свій внутрішній світ, свої почуття. Труднощі полягають у розгортанні дійства між 1 ос. од. і 3 ос. од. Автор-оповідач (3 ос. од.) повинен знати про наступні події, й іноді натякнути про них читачеві. А у формі-розповіді від 1 ос. од. це може бути лише у формі спогадів чи мемуарів. У романі Гете, коли оповідач описує майже кожну годину свого життя, то не може бути й мови про погляди у майбутнє.

Розглядаючи роман із стилістичної точки зору ми можемо визначити дві мовностилістичні тенденції: 1) Гете належав до течії «Бурі і натиску», а мова представників цієї течії появляється у синтаксисі та лексиці. Тобто, це мова почуттів, афектів.

2) стилістична орієнтація, яка дає передбачити художній розвиток автора - класично-реалістичний період творчості Гете. Ця орієнтація, спрямована на об'єктивну передачу дійсності і пов'язана зі специфічною стильовою напрямленістю.

Порівнюючи роман Гете із творами французьких романістів, можна виявити, що романтичне мистецтво було обумовлене своєрідністю епохи і новим світосприйняттям. Близькість структури роману-сповіді до романтичної поемної структури визначена особливістю ліричної сповіді, де автор зображає душевний стан героя, що у ліричному монолозі або листі «виливає» свою душу. Композиція цих романів - це лірична логіка розвитку почуттів, спогадів. Отже особливістю роману-сповіді є те, що лірика не розчиняється у прозі, не втрачає свого змісту.

Оскільки роман «Страждання молодого Вертера» написаний у епістолярній формі, то діалогічне мовлення займає тут невелике місце. Хоч діалогів у романі є надзвичайно мало, ми можемо сказати що всі вони відіграють значну стилістичну роль. Зрозуміло, що не всі діалоги мають однакову чи схожу структуру. Структура визначається їх змістом, внутрішнім завданням, яке вкладає у них автор. Функція діалогу в романі проявляється у вираженні світогляду автора, дає характеристику діючих осіб, викликає цікавість та емоційне збудження у читача. В загальному, можна сказати, що діалог у романі переважає не в кількісному, а в якісному значенні.

Загалом, діалоги Вертера є стилістичним прийомом Гете, щоб у повній формі розкрити задум цілого роману.


Подобные документы

  • Краткая биография Иоганна Вольфганга фон Гете. История создания романа "Страдания молодого Вертера". Вертер — персонаж, связанный с литературными образами "Бури и натиска". Своеобразие художественного метода жанра. Критика немецкой действительности.

    реферат [38,1 K], добавлен 04.07.2012

  • Тема природы и особенности ее освещения в критической литературе. Природа как образ богини-матери в романе. Первородность образа природы в романе. Бог-природа как высший символ мировоззрения Гете. Проблема поэтики природы Гете. Место человека в природе.

    контрольная работа [23,6 K], добавлен 05.03.2010

  • Роман И.В. Гете "Страдания молодого Вертера", главная тема которого – любовь во всех ее проявлениях. Сочетание описания внутренней жизни одного человека с картинами обыденной бюргерской жизни. Написание оперы Жюлем Массне через 100 лет после написания ром

    творческая работа [237,8 K], добавлен 24.05.2009

  • Очерк жизни и творчества легендарного немецкого просветителя И.В. Гете, его первые литературные шаги. Образы и отличительные черты лирики Гете, деятельность в рядах штюрмеров. Жизнь Гете в Веймаре и отъезд в Италию. Анализ известных произведений мастера.

    контрольная работа [35,3 K], добавлен 24.07.2009

  • Краткий очерк жизни, личностного и творческого становления великого немецкого поэта и драматурга И.В. Гете. Легенда о Фаусте как выражение протеста против идей христианской церкви, отражение в произведении веры в человеческий разум, его основные образы.

    реферат [36,8 K], добавлен 07.06.2009

  • Биография крупнейшего поэта немецкой литературы Гете. История создания "Фауста". Темы любви, смысла человеческой жизни, веры, власти и демонологии в произведении. Проблематика творческих исканий и стремления к совершенству. Образы Фауста и Мефистофеля.

    курсовая работа [42,3 K], добавлен 04.01.2012

  • Образ великого искателя истины в трагедии Гете "Фауст". "Пролог в театре" - эстетические взгляды Гете. Спор между Мефистофилем и Богом о Фаусте. Параллель между "Фаустом" и историей библейского Иова. Образ Мефистофеля - дух отрицания и разрушения.

    реферат [53,9 K], добавлен 24.07.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.