Проблема "батьків і дітей" в романі Оноре де Бальзака "Батько Горіо"

У 1822 р Бальзак випускає перший самостійний роман «Клотільда де Лузиньян, або Красень-єврей», де знову використовує містифікацію (лорд Р'оон публікує рукопис, знайдену в архівах Провансу), потім до 1825 слідують романи, що випускаються Орасіо де Сент -Обеном (новий псевдонім Бальзака): «Арденнський вкрай», «Вековік, або Два Берінгельда», «Аннета і злочинець», «Остання фея, або Нічна чарівна лампа», «Ванн-Клор». Уже з назв видно прихильність молодого Бальзака до монастирських таємниць, разбійнічим, піратським пригодам, надчуттєвий явищам та іншим предромантической стереотипам, які отримали широке поширення в «низовий» літературі 1820-х років.

Бальзак дуже багато працював (за підрахунками вчених, він писав до 60 сторінок тексту щодня). Однак він не помилявся щодо невисокої якості своїх творів цього періоду. Так, після виходу «Бирагскую спадкоємиці» він з гордістю повідомляв у листі до сестри про те, що роман вперше приніс йому літературний заробіток, але просив сестру, щоб вона ні в якому разі не читала це «справжнє літературне свинство». У ранніх творах Бальзака з'являються згадки шекспірівських п'єс. Так, у романі «Фальтурн» (1820) Бальзак згадує «Цімбелін» Шекспіра, в романі «Клотільда де Лузиньян» (1822) - «Короля Ліра», у романі «Остання фея» (1823) - «Бурю» і т. д. У «Бирагскую спадкоємиці» (1822) Бальзак і його співавтор цитують Шекспіра (два рядки з «Гамлета», V, 4) двічі, з перекладання Дюси і у власному «перекладі». Нерідко в ранніх романах Бальзак вдавався до псевдоцитата з Шекспіра, сам їх пишучи, в чому відбивалися характерні риси формування культу Шекспіра в Парижі 1820-х років.

Слід припустити, що Бальзак не пропустив можливості познайомитися з Шекспіром на сцені, причому не тільки в бувальцях Дюси, які користувалися популярністю і йшли на сцені головного театру країни - Комеді Франсез, але і в англійській інтерпретації. У 1823 р Париж відвідала англійська трупа, і, незважаючи на провал вистав, скандали (що знайшло відображення в «Расине і Шекспіра» Стендаля), вона ще двічі приїжджала до Парижа, в 1827 і 1828, коли її приймали вже захоплено. У складі трупи блищали Едмунд Кін і Вільям Чарльз Макреді. У Парижі англійці виконували «Кориолана», «Гамлета», «Короля Ліра», «Макбета», «Отелло», «Річарда III», «Ромео і Джульєтту», «Венеціанського купця». Вистави давалися на мові оригіналу, а Бальзак не знав англійської (принаймні, в тому обсязі, який був необхідний для розуміння тексту Шекспіра), але він був не самотній у цьому, що враховували антерпренери, постачаючи глядачів французькими перекладами п'єс.

Наприкінці 1820-х років Бальзак проявив незвичайний інтерес до переробок п'єс Шекспіра за французькими канонами, здійсненим в кінці XVIII століття Франсуа Дюси. Бальзак видав 8 томів творів «високоповажного Дюси» («vйnйrable Ducis», як його називає Бальзак у передмові до «Шагреневої шкірі»). Примітно, що цитати з Шекспіра в «Людської комедії», а також в більш ранніх романах і повістях, в неї не увійшли, не обов'язково подані в перекладі Летурнера. Наводячи рядки з «Гамлета», «Отелло», «Короля Ліра», а також «Ромео і Джульєтти» і «Макбета», Бальзак звертається і до «шекспірівським» текстам Дюси, твори якого він мав під рукою. Але одночасно він хоче мати у себе найбільш точний з існуючих перекладів Шекспіра, а це переклад Ле Турнера. 25 грудня 1826 Бальзак пише листа книготорговцю Фремо з проханням продати йому перевиданий переклад всього Шекспіра, виконаний Ле Турнера 29 березня 1827 був укладений договір між Бальзаком і сином Фремо, за яким Бальзак повинен отримати один примірник зібрання творів Шекспіра в колекції «Зарубіжні театри ». Причому (як випливає з листа Фремо від 4 листопада 1827), торговець, колишній боржником письменника, висловив бажання погасити борг книгами, в списку яких фігурує один примірник Шекспіра в 13 томах. Вважається, що ця угода відбулася. Таким чином, Бальзак отримав найбільш повне видання Шекспіра в кращому перекладі, з великим передмовою Ф. Гізо (це передмова стало одним з важливих естетичних документів романтичного руху у Франції). Більш того, Бальзак, як видавець серії повних зібрань творів класиків (вийшли твори Мольєра і Лафонтена), вирішив видати і Шекспіра, навіть почав цю роботу, про що свідчать типографські відбитки титульного аркуша видання, на жаль, не здійсненого.

2.2 Бальзак і Шекспір

Ця проблема, поставлена у французькій критиці ще в 1830-і рр., Вперше знайшла справжній масштаб в дні святкування 300-річчя з дня народження Шекспіра в статті, опублікованій в газеті «Le Pays» французьким письменником і літературним критиком Ф. Барбе д'Оревільі який вигукував: «Мене не звинуватять у бажанні принизити достоїнства Шекспіра ... Я достатньою мірою засвідчив свою повагу цьому величезному генію ... Але і у нас, є теж свій Шекспір ... І ми назвемо його сміливо - Бальзак!». Як бачимо, у цій статті проведений перехід від пошуків прямих аналогій, безпосереднього впливу Шекспіра на Бальзака до типологічному зіставленню двох центральних фігур національних літератур (і це при тому, що типологічну вивчення літератури не було ще розвинене, ідеї типологічного методу в літературознавстві були сформульовані через сторіччя ).

Півтора століття ця тема продовжує цікавити літературознавців. Серед робіт, що з'явилися вже в XXI ст., Слід назвати кандидатську дисертацію Є. А. Варламовою, яка провела зіставлення «Батька Горіо» О. Бальзака і «Короля Ліра» В. Шекспіра (Варламова Е. А. Переломлення шекспірівської традиції у творчості Бальзака («Батько Горіо» і «Король Лір»). В авторефераті цієї дисертації зазначається, що пік культу Шекспіра у Франції припадає на 1820-і рр. Саме на початку 1820-х свою письменницьку кар'єру і починає Бальзак. Інакше кажучи, яка здавалася нездоланною більш як двохсотлітня дистанція часу, що відділяла Бальзака від Шекспіра, чудодійним чином скорочується. Більш того, «роки навчання» Бальзака хронологічно точно збігаються з моментом, коли увага світу мистецтва максимально прикута до Шекспіра і його театру. Атмосфера романтичного культу англійського драматурга, в якій опиняється молодий Бальзак, природним чином стає для майбутнього творця «Людської комедії» істотним чинником його літературного виховання та формування.

У період повсюдного культу Шекспіра Бальзак вникає в твори англійського драматурга. Початківець письменник в курсі передової наукової і естетичної думки свого часу, в курсі новаторською теоретичної літератури, де «широка шекспірівська драма» виступає в якості основного елемента нової естетики. Проблема створення універсального жанру Нового часу, здатного повномасштабно і повнокровно відобразити картину змінилася дійсності, особливо гостро відчувається романтиками. Та ж проблема турбує і Бальзака, що збирається стати «секретарем французького Товариства». Органічно увібравши в себе таку актуальну для свого часу традицію шекспірівської драми, Бальзак істотно перетворює жанрову структуру роману.

Далі Е. А. Варламова зазначає, що відразу по виході у світ роману «Батько Горіо» (1835) в газетних і журнальних статтях, присвячених новому роману Бальзака, поряд з ім'ям його автора з'являється ім'я англійського драматурга Однак ці перші зіставлення Бальзака і Шекспіра були досить поверхневими і в більшості своїй некоректними по відношенню до Бальзаку, закидаючи його у відвертому плагіаті. Так, анонімний автор статті в «L'Impartial» у вельми іронічній манері повідомляв читачам, що Бальзак «тепер отримує задоволення від того, що вступає в зухвалу боротьбу з високими і могутніми геніями», Філарет Шаль (Chales F.) на сторінках «La Chronique de Paris »у своїй статті, присвяченій« Батькові Горіо », також виступає з критикою Бальзака, закидаючи його у відсутності уяви і зводячи образ головного героя роману до« буржуазної контрафакції Ліра ». Нарешті, у квітні того ж 1835 з'являються ще дві статті про «Отці Горіо» та його автора, де при зіставленні бальзаківського роману з шекспірівської трагедією про короля Ліра була дана досить низька оцінка «Батькові Горіо» в сенсі художніх, а також і моральних якостей.

Але вже через два роки ледь помітна тема «Бальзак і Шекспір» зазвучала по-новому. Одним з перших, в лютому 1837, критик Андре Маффі зазначив, що Оноре де Бальзак є письменником, «який, після англійської трагіка глибше всіх проник в секрети людського серця». Слова А. Маффі, включені в контекст літературної ситуації тієї пори (т. Е. Загального культу англійського драматурга), означали, по-перше, що Бальзак - геній, чий талант не поступається таланту Шекспіра, бо це логічно випливало з такого порівняння, а по-друге, припускали певну спільність в естетиці обох письменників, які прагнули у своїй творчості до розкриття «глибин людського серця».

Е. А. Варламова називає праці, що з'явилися в другій половині XIX ст. у Франції, як узагальнюючі, так і спеціально присвячені Бальзаку, в яких проводиться співставлення французького романіста з Шекспіром (таких авторів як Ш.-О. Сент-Бев, І. Тен, Г. Лансон, Ф. Брюнетьер, Ш. Ловенжуль, П . Фля, Р. Берньє). Так, І. Тен у своєму відомому етюді 1858 зараховує геній Бальзака до висот світової красного письменства і, порівнюючи його з Шекспіром, вказує на правду, глибину і складність створених ними образів, на масштабність художнього світу обох. У 90-х роках XIX ст. подібного роду зближення були здійснені Полем Фля (P. Flat) в його «Есе про Бальзака». З робіт перших десятиліть ХХ ст. Е. А. Варламова виділяє монографію «Зарубіжні орієнтації у Оноре де Бальзака» професора Сорбонського університету Фернана Бальдансперже В кінці 1920-х рр. для Ф. Бальдансперже саме зіставлення імен Бальзака і Шекспіра вже виглядає «банальним» (насамперед, через «Батька Горіо» і «Короля Ліра»). Однак, на думку дослідника, між Бальзаком і Шекспіром і їх творіннями немає нічого спільного, навіть якщо сам Бальзак порівнює своїх героїв з шекспірівськими. Так, згадуючи в «Кузині Бетте» Яго і Річарда III, говорячи про Джині як про «перетвореному Отелло» і називаючи тітку Сібо «жахливою леді Макбет», «Бальзак, - на думку критика, - робить ту ж помилку, що і наші драматурги XVIII-гo століття, всі ці Дідро і Мерсьє, які нехтували аристократичної або королівської суттю шекспірівських героїв заради збереження в них тільки суті "людської" ». На думку вченого, велич і масштаб шекспірівських образів обумовлені приналежністю героїв до роду сеньйорів. Їх внутрішній світ значно складніше, ніж «" невблаганна фізіологія ", якій Бальзак наділив створення, вийшли з його голови». Ф. Бальдансперже однозначно заперечує проти будь-яких точок дотику Бальзака і Шекспіра.

У своєрідну полеміку з Бальдансперже вступає його сучасниця і колега Елена Альтзілер, чия монографія «Генезис і план характерів у творчості Бальзака» представляє протилежну точку зору на дану проблему.

Шекспір, за твердженням дослідниці, - «душа», емоція; Бальзак - «розум», факт. Шекспір переживає конфлікти своєї епохи, Бальзак констатує їх. Звідси основне розходження в художніх засобах: англійський драматург розкриває вади людської душі, перебільшуючи їх при створенні образів, французький романіст робить те ж саме, зображуючи їх у множині. Однак, позначивши чіткі відмінності між двома майстрами слова, Е. Альтзілер пише і про те, що їх ріднить: «Драма Шекспіра і драма Бальзака однаково будять в нас прагнення до істини; вони розрізняються тільки зовнішніми засобами, але досягають одних і тих же моральних та інтелектуальних результатів ».

Таким чином, якщо в XIX в. полеміка навколо проблеми «Бальзак і Шекспір» відбувалася, насамперед, з точки зору утвердження генія Бальзака, який у своїй величі, на думку одних (Оревільі, Тен, Фля, Брюнетьер та ін.), гідно зіставимо з Шекспіром, тоді як інші ( шаль, Сент-Бев та ін.), бачили в творця «Людської комедії» жалюгідного наслідувача англійського драматурга, то XX ст., безперечно визнавши саму геніальність французького романіста, зміщує акценти в суперечці про Бальзака і Шекспіра. Тепер дискусія зводиться, власне, до відповіді на питання: «Чи було вплив з боку Шекспіра на творчість Бальзака?» (С. 9-10 автореф.). Неважко помітити, що обговорення проблеми у Франції повернулося до своїх витоків, від типологічного погляду на заочний діалог Бальзака і Шекспіра дослідники повертаються до компаративістських досліджень прямих контактів, безпосередніх впливів. Починається скрупульозний підрахунок кількості згадувань Бальзаком Шекспіра

Е. А. Варламова особливо виділяє з цих робіт дослідження Трімуена. Власне вплив Шекспіра Трімуен бачить, по-перше, в «імітації» («imitation») Бальзаком шекспірівських персонажів, які Бальзак, на його думку, сприймає як символи, типи (наприклад, Яго - лиходій, Лір - батько, Отелло - ревнивець, Аріель - ангел-охоронець, і т. д.), і, по-друге, в «імітації» Бальзаком шекспірівської «романтичної» естетики, що проявляється, на думку Трімуена, у прагненні французького письменника до красномовства, всеосяжність, до зображення буйства пристрастей і в слабкості до великих ефектів. Трімуен, на відміну від Делятр і Амбляр, визнає між Бальзаком і Шекспіром літературно-спадкоємний зв'язок, вважаючи, що свідомі посилання на Шекспіра дали можливість Бальзаку вказати на природу і еволюцію багатьох явищ, описаних в «Людської комедії».

Ми скористалися деякими матеріалами дисертації Є. А. Варламовою, відзначаючи продуманість і відому повноту виконаного нею огляду французьких джерел, присвячених темі «Бальзак і Шекспір». Слід хоча б коротко представити і саму цю дисертацію, в якій розглянута тема представлена монографічно. Особливої актуальності роботі надає звернення до творчості Бальзака, детально вивченого у вітчизняному літературознавстві в 1950-1960-х роках і потім залишеному увагою філологів. Тим не менш, Бальзак і раніше визнається одним з найбільш великих французьких письменників.

У першому розділі дисертації Є. А. Варламовою - «Становлення творчої індивідуальності Бальзака в контексті історико-літературного процесу Франції першої третини XIX століття» детально охарактеризовано ступінь і глибина знайомства Бальзака з творчістю Шекспіра. Зібрати відповідний матеріал було непросто. І тут підмогою стали численні дослідження, з якими добре знайома дисертантка і які, посилаючись на дану роботу, ми охарактеризували вище.

Звернення Бальзака до моделі Шекспіра виявилося принциповим для Бальзака в період розробки роману нового типу, що добре розкрито у другому розділі дисертації - «Новий тип роману Бальзака. Шекспірівські ремінісценції в «Людської комедії». Вельми цінними міркування Є. В. Варламовою про бальзаковской поетиці «роману-драми», жанру, який вона вдало визначає як своєрідну «драму для читання». На великому матеріалі показано, що «з розширенням епічного плану" роман-драма "все більш поступається місцем" драмі в романі "». Відзначені важливі наслідки такого жанрового розвитку: «Структура роману-трагедії була заснована на драматизмі характерів. Однак, у міру того як особиста драма героя втрачає статус трагедії, стаючи пересічним явищем, все більший простір роману займає зображення комедії »; «Драми нескінченні, трагедії повсякденні. Емоція поступається місцем фактом - драма перетворюється на роман »; «Драматизм характерів втрачає своє первинне значення, поступаючись місцем драматизму обставин»; «Якщо в" драмі-романі "дієвої драматичної енергією мали герої-маніяки, то" драма в романі "обумовлена драматичної енергією" режисерів дії "». Найяскравішим бальзаківським «режисером» дослідниця справедливо вважає Вотрена.

У третьому розділі - «Батько Горіо» і «Король Лір» міститься матеріал, розроблений найбільш тонко і детально. Аналіз використання шекспірівських алюзій у романі Бальзака виконаний дуже кваліфіковано. Особливо чудово, що Є. А. Варламова не починають його з абсолютно очевидною паралелі в сюжетах обох творів - історії батька і невдячних дочок. Взагалі цій темі, яка стала загальним місцем, приділено дуже скромне місце, а основна увага звернена на менш вивчені аспекти. Зокрема, цікаво розглянута проблема романного часу. Події в «Отці Горіо» охоплюють рік і три місяці - з кінця листопада 1819 по 21 лютого 1821, але на тиждень з 14 по 21 лютого 1821 «доводиться найвищий ритм і концентрація дії», що підтверджує положення дослідниці: «Єдності часу і місця в романі Бальзака тяжіють до їх шекспірівського варіанту », де думки викладені точніше, ніж у відповідному місці дисертації. При вивченні таких форм драматизації, як монологи - діалоги - полилоги, вдало виділені три головних монологу в романі - віконтеси де Босеан, Вотрена і Горіо. Взагалі в цій главі багато вдалих прикладів аналізу такого складного і разом з тим вивченого твори, як «Батько Горіо».

Але дослідницею не зрозумілий, що у Шекспіра не одна, а три драматургічні моделі (що проаналізовано Л. Є. Пінським: Пінський Л. Є. Шекспір: Основні початку драматургії. - М., 1971, четверту, що відноситься до пізніх п'єсами Шекспіра, Пінський не аналізував). Зокрема, Пінський підкреслив, що повертаються персонажі, що скріплюють історичні хроніки Шекспіра в єдиний цикл, неможливі в його трагедіях (Пінський при цьому порівнював Річарда III в хроніках «Генріх VI» і «Річард III», Генріха V в хроніках «Генріх IV» і «Генріх V» - з одного боку, і Антонія як героя трагедій «Юлій Цезар» і «Антоній і Клеопатра», показуючи, що в останньому випадку Шекспір ??створив двох зовсім різних героїв, а не одного «повертається героя»). Це було б важливо для дослідниці в тому розділі, де вона говорить про шекспірівської традиції у Бальзака у використанні повертаються персонажів. Можна зробити й інші зауваження. Але при цьому не можна не відзначити, що, по суті, Е. А. Варламова - одна з небагатьох, хто не зупинився на зовнішньому зближенні Шекспіра і Бальзака (сюжети, характери, прямі цитати і т. Д.), А зробив спробу виявити більш глибоку структурну, концептуальну зв'язок їхньої творчості. І ця спроба виявилася успішною.

Зіставлення творчості таких великих письменників, як Шекспір ??і Бальзак, розпочате ще Ф. Барбе д'Оревільі майже півтора століття тому, а ще за три десятиліття до цього позначена в рецензіях на роман «Батько Горіо» у французькій пресі, дає новий матеріал для фундаментальних висновків компаративістики про глибокі взаємозв'язки, що існують у світовій літературі і, в кінцевому рахунку, приводять до виникнення всесвітньої літератури як єдиного цілого.

2.3 Художні методи Бальзака

Бальзак написав дуже багато. Одна лише "Людська комедія" містить понад дев'яноста творів. Це справжня енциклопедія буржуазного суспільства, цілий світ, створений уявою художника за образом і подобою світу дійсного. У Бальзака є своя громадська ієрархія: дворянські і буржуазні династії, міністри та генерали, банкіри і злочинці, нотаріуси та прокурори, попи і кокотки всіх рангів, великі письменники та літературні шакали, барикадні бійці і служителі поліції. В "Людської комедії" близько двох тисяч діючих осіб, багато з них переходять з роману в роман, постійно повертаючись в поле зору читача.

Але, незважаючи на таку різноманітність дійових осіб і положень, тема творів Бальзака завжди одна і та ж. Він зображує трагедію людської особистості під гнітом невблаганних антагоністичних законів буржуазного суспільства. Ця тема і відповідний їй спосіб зображення є самостійне відкриття Бальзака, його дійсний крок вперед в художньому розвитку людства. Він розумів оригінальність своєї літературної позиції. У передмові до збірки своїх творів 1838 Бальзак викладає її наступним чином: "Автор чекає інших закидів, серед них буде і докір в аморальності; але він вже точно роз'яснив, що одержимий нав'язливою ідеєю описати суспільство цілком, таким, як воно є: з його доброчесними, почесними, великими, ганебними сторонами, з плутаниною його змішаних станів, з плутаниною принципів, з його новими потребами і старими протиріччями ... Він подумав, що не залишалося більше нічого дивного, крім опису великої соціальної хвороби, а вона могла бути описана тільки разом з суспільством, так як хворий - це сама хвороба "(281). Історичним змістом романів Бальзака була епоха між 1789 і 1848 роками, час першого, бурхливого вибуху суперечностей капіталістичного ладу. Жахлива збоченість буржуазної цивілізації, химерні контрасти між блиском і злиднями, розвитком промисловості і лихами прогресу вперше з надзвичайною яскравістю виникли перед свідомістю народів. У буржуазному суспільстві все перекручено, все поставлено на голову. "Всі наші відкриття і весь наш прогрес як би призводять до того, що матеріальні сили наділяються інтелектуальної життям, а людське життя, позбавлена своєї інтелектуальної боку, зводить до ступеня простий матеріальної сили". Перемога фінансових плутні над чесною працею, талантом і силою характеру, союз багатства і злочини, перемога ницості на вершині суспільної піраміди - такі різноманітні ознаки цієї соціальної хвороби, яку Бальзак описував з безстрашністю справжнього художника.

Справжнє мистецтво має силу передбачення. Бальзак пророчо зобразив процес розкладання імущих верхівки, то обосячіваніе буржуазної політики, яке проходить в подальшому через всю історію капіталістичного суспільства, але досягає своєї вищої точки лише в наш час. "Розбещеність вищих сфер, - говорить Бальзак у романі" Блиск і злидні куртизанок ", - незважаючи на результати, блискучі золотом, і їх слушним підстави не нескінченно чи гнусніше, ніж огидна, майже особиста розбещеність нижчих сфер, деякі риси яких роблять комічної або, якщо завгодно, згасаючої нашу повість. Уряд, лякають всякої нової думки, вигнало з театру елемент злободенного комізму. Буржуазія, менш ліберальна, ніж Людовик XIV, тремтить в очікуванні своєї "Одруження Фігаро", забороняє грати політичного Тартюфа і, звичайно, не дозволила б тепер грати Тюркаре, так як Тюркаре став володарем. З тих пір комедія розповідається, і книга стає менш швидким, але більш вірним зброєю поетів ". Найсильніше Бальзак в описі психологічних наслідків нечистого панування буржуазії ("Селяни"). У романі "Євгенія Гранде" користолюбство настільки опанувало старим лихварем, що всі його почуття, навіть любов до єдиної дочки, як би омертвіли під впливом спраги золота. Вмираючи, старий Гранде судорожно вистачає золоте розп'яття, піднесені йому священиком. Моторошна, майже фантастична сцена, як і багато у Бальзака. Але жахливість створених ним образів чи не суперечить глибокому реалізму "Людської комедії". Навпаки, цей гротеск, ця немислима умовність створінь Бальзака вірно відображають зловісну, але цілком реальну фантастику всього товарного світу, світу приватної власності і відчуження людини. У фантастичних образах Бальзака більше правди, ніж у цілої дивізії письменників, уявляючих, що реалізм полягає в так званому майстерності показу, тобто в пустопорожньою спостережливості. Герої Бальзака, як і сам художник, - видатні люди, далекі від посередності, справжні гіганти думки і справи; вони поставлені в положення глибоко типові, але не звичайні, а виняткові. Бальзак не боїться тієї правильної абстракції, яка, за зауваженням Леніна, відображає дійсність глибше і повніше, ніж безліч поверхневих спостережень. В основі його картини світу лежить реалізм внутрішньої правди, а не зовнішньої правдоподібності.

Зараз, коли час загальних міркувань на користь реалізму в нашій літературі вже пройшло, потрібно вчитися бачити різницю між цими явищами. Реалізм, написаний на прапорі соціалістичного мистецтва, - це насамперед любов до правди, правди пізнання і правді дії. Прагнення до істини, не тільки істині теорії, а й до істини в розумінні соціальної справедливості, живило таких людей, як Стендаль і Бальзак, Гоголь і Салтиков-Щедрін. Вони відносяться до дійсності з героїчною твердістю, в цьому їх реалізм. Правда, слово реалізм нерідко вживається в більш вузькому, професійно-обмеженому сенсі - для позначення певної літературної манери, що йде в якійсь мірі від Флобера і ще більш від Золя. Але хіба можна назвати письменника реалістом лише тому, що він засвоїв деякі літературні навички і з байдужістю професіонала готовий застосовувати їх до будь-якого предмету? З іншого боку, хіба можна виключити з області реалізму такі твори, як "Шагренева шкіра" Бальзака або "Казки" Салтикова-Щедріна? Так званий реалізм другої половини XIX століття, реалізм як літературний напрям, - тільки одна з гілок, і притому далеко не найкраща, на могутньому дереві світового мистецтва; художня література реалістична, тобто правдива у всіх своїх високих проявах.

У Бальзака (якого буржуазна критика взагалі відмовляється визнати реалістом) це прагнення до правди настільки сильно, що воно перемагає навіть його власні, аж ніяк не революційні переконання. Подібно Гете і Гегелем, Бальзак не зрозумів, та й не міг зрозуміти значення перших кроків революційного пролетаріату. Він цілком відноситься до попередній епосі, і творчість великого реаліста несе на собі відбиток її протиріч. У пошуках засоби боротьби проти розбещуючою сили буржуазії Бальзак коливається між аграрними утопіями Фур'є і феодальним соціалізмом. Одна з найбільш реакційних партій сучасної Франції - Аксион Франсез - вважає його своїм попередником. Але досить прочитати роман "Селяни", щоб переконатися в тому, як мало спільного між старим французьким письменником і сучасними трубліонамі реакції. "Селяни" - перший твір світової літератури, в якому зруйновані пасторальні ідилії просвітителів і романтиків, показана класова боротьба на селі. І як показана! В "Селян" мешканці сільських халуп міркують, як політичні мислителі, а багаті власники маєтку Ег, засліплені своїми класовими ілюзіями, зупиняються в мовчазному подиві перед незрозумілою, майже містичної перекручено подій. Бальзак співчуває їм, він побоюється загибелі всіх цінностей старої культури в розгулі власницького свинства, вихованого буржуазією в душі французького селянина - примарного власника свого маленького клаптика землі. Однак, співчуваючи своїм друзям, Бальзак нерідко показує, як, незважаючи на сприятливі умови народження і виховання, люб'язні його серцю аристократи виявляють моральні якості останнього розбору. Вони - "труха, одягнена в оксамит".

Розділ III

Проблема «батьків і дітей» в романах 19-го століття

3.1 Проблема «батьків і дітей» у російській класиці

Проблема батьків і дітей не раз піднімалася в російській класичній літературі. Тема ця стара як світ. Є вона лише частиною тієї нескінченної природної боротьби старого з новим "з якої нове не завжди виходить переможцем, і важко сказати, добре це чи погано. Крім того, в сім'ї, від своїх батьків людина отримує перші знання про життя, про відносини між людьми, тому від взаємин у сім'ї, між батьками і дітьми, залежить те, як у майбутньому людина буде ставитися до інших людей, які моральні принципи обере для себе, що для нього буде найголовнішим і святим.

До проблеми батьків і дітей різні автори підходять по-різному. Крім роману І. С. Тургенєва "Батьки і діти", сама назва якого показує, що ця тема найважливіша в романі, дана проблема існує практично у всіх творах: в одних вона представлена більш яскраво, в інших з'являється лише натяками для більш повного розкриття образу героя. Важко сказати, хто перший підняв проблему батьків і дітей. Вона настільки життєва, що, здається, існувала завжди на сторінках літературних творів.

Проблема батьків і дітей включає в себе цілий ряд важливих моральних проблем. Це і проблема освіти, проблема вибору моральних правил, проблема подяки, проблема нерозуміння. Вони підняті в різних творах, і кожен автор намагається по-своєму поглянути на них.

А. С. Грибоєдов, описавши в комедії "Лихо з розуму" боротьбу "століття нинішнього" і "століття минулого", не обійшов увагою складну проблему батьків і дітей. Сам задум твору - боротьба старого з новим - це та ж проблема, взята більш широко. Крім того, тут простежені і взаємини Фамусова зі своєю дочкою Софією. Фамусов, звичайно, любить дочку і бажає їй щастя. Але от щастя він розуміє по-своєму: щастя для нього - гроші. Він привчає дочку до думки про вигоду і цим робить справжнє злочин, тому що Софія може стати схожою на Молчаліна, що перейняли від батька лише один принцип: шукати вигоду скрізь, де тільки можна. Батьки постаралися навчити дітей життя, в своїх настановах передали їм те, що для них самих було найбільш важливим і значним. В результаті, для Чичикова "копійка" стала сенсом життя, і для того, щоб її "берегти, й збирати", він готовий на будь-яку підлість, зрада, лестощі і приниження. А Петро Гриньов, слідуючи повчанням батька, залишався чесним і благородною людиною у всіх ситуаціях, в які йому доводилося потрапляти «честь і совість на все життя залишилися для нього понад усе. Як тут не пригадати прислів'я: "Який батько, такі й дітки».

Але, хоча це прислів'я часто буває права, іноді все виявляється навпаки. Тоді з'являється проблема нерозуміння. Батьки не розуміють дітей, а діти - батьків. Батьки нав'язують дітям свою мораль, принципи життя (не завжди гідні наслідування), а діти не хочуть прийняти їх, але не завжди можуть і хочуть чинити опір. Така Кабаниха з "Грози" Островського. Вона нав'язує дітям (та й не тільки їм) свою думку, наказує надходити лише так, як хоче вона. Кабаниха вважає себе хранителькою стародавніх звичаїв, без яких весь світ завалиться. Ось вже справжнє втілення "століття минулого"! А її діти, хоча їм зовсім не до душі таке ставлення до них матері, не хочуть виправити становище. І тут, як це не сумно, "століття минулий", з усіма його забобонами, торжествує перемогу над новим. Однією з найважливіших граней проблеми "батьків і дітей" є подяку. Вдячні діти своїм батькам, люблячим їх, виростили їх та виховали? Тема подяки піднята у повісті А. С. Пушкіна "Станційний доглядач". Трагедія батька, ніжно любив єдину дочку, постає перед нами в цій повісті. Звичайно, Дуня не забула свого батька, вона любить його і відчуває свою провину перед ним, але все ж те, що вона поїхала, залишивши батька одного, виявилося для нього великим ударом, настільки сильним, що він не зміг його витримати. Старий доглядач простив свою дочку, він не бачить її провини у подію, він любить свою дочку настільки, що бажає їй краще померти, ніж пережити ганьбу, який, можливо, чекає і її. І Дуня відчуває і подяку, і провину перед батьком, вона приїжджає до нього, але вже не застає в живих. Лише на могилі батька всі її почуття вириваються назовні. "Вона лягла тут і лежала довго".

Ще одна проблема піднята в багатьох творах, проблема виховання та освіти.

...француз убогий,

Чтоб не измучилось дитя,

Учил его всему шутя,

Не докучал моралью строгой,

Слегка за шалости бранил

И в Летний сад гулять водил, --

писав А. С. Пушкін про виховання головного героя свого роману "Євгеній Онєгін", а далі зауважував:

Ми всі вчилися потроху Чому-небудь і як-небудь, Так вихованням, слава богу, У нас не дивно блиснути.

"Чому-небудь" і "як-небудь" навчалися всі діти в різних творах. Але чому і як? В основному це залежало від ставлення до освіти їхніх батьків. Деякі з них, визнаючи необхідність освіти тільки з погляду моди і престижу, ставилися до нього взагалі-то негативно, як, наприклад, засланні з "Горя от ума" і пані Простакова з "Наталка Полтавка". Але Софія, на відміну від Митрофанушки, все-таки отримала якусь освіту, а ось Метрофанушка не отримав ніяких знань, та він і не хотів їх отримати. Ставлення ж самих Фамусова і Простакової до утворення виражено їх же власними словами. Фамусов говорить: "Якщо вже зло припинити - забрати всі книги б так спалити", - і ще: "Навчання - ось чума". А Простакова: "Лише тобі мука, а все. я бачу, порожнеча ".

Але не всі герої творів російських класиків вважають освіту "порожнечею". Яскравий приклад тому - князь Волконський з "Війни і Миру" Л. М. Толстого. Болконський вірив у необхідність освіти. Будучи освіченою і начитаною людиною, він сам навчав свою дочку, княжну Марію. Погляди Болконського повністю протилежні думкам Фамусова і Простакової. Освіта не може бути даниною моді, і в цьому Болконський абсолютно прав.

Проблема "батьків і дітей" актуальна у всі часи, тому що це глибоко моральна проблема. Все те, що для людини є святим, передається йому батьками. Прогрес суспільства, його розвиток породжує розбіжності між старшим і молодим поколінням, розбіжності, так добре відомі нам по "Горю з розуму" або по "Батькам і дітям".

Проблема батьків і дітей - одна з найважливіших проблем в російській класиці. Дуже часто в літературних творах нове, молоде покоління виявляється більш моральним, ніж старше. Воно відмітає стару мораль, замінюючи її новою. Але нам все-таки не треба ставати Іванами, не пам'ятають споріднення, жахливо, коли молоде покоління менш морально, ніж попереднє. Тому проблема "батьків і дітей" живе і зараз, купуючи кілька інший напрямок

3.2 Зображення влади грошей у романі О. де Бальзака «Батько Горіо»

«Всі його твори складають єдину книгу, повну життя, яскраву, глибоку, де рухається і діє вся наша сучасна цивілізація, втілена в образах цілком реальних, але овіяних сум'яттям і жахом, - писав В. Гюго про« Людської комедії »О. де Бальзака . І далі: - Дивовижна книга, яку її автор назвав комедією і міг би назвати історією, книга, в якій поєднуються всі форми і стилі ... Невідомо для себе самого, хотів він того чи ні, згоден він з цим чи ні, автор цього грандіозного та химерного творіння належить до могутньої породі письменників-революціонерів ». У романах «Батько Горіо», «Євгенія Гранде», «Втрачені ілюзії» Бальзак показав, що гроші - бич і кумир буржуазії - гублять і растлівають таланти. Письменники Франції та інших країн світу не раз розробляли сюжети, намічені Бальзаком, розповідаючи про владу грошей над людьми, про трагедію особистості в буржуазному суспільстві.

Геніальність Бальзака проявлялася також у тому, що він створював надзвичайно живі, людські характери, гостро відчуваючи індивідуальність кожного з своїх героїв і особливий, властивий кожному з них лад мови. Багато художників, наприклад Достоєвський, в молоді роки переводив роман Бальзака «Євгенія Гранде», вчилися у письменника майстерності в побудові діалогу, захоплювалися його здатністю художньо узагальнювати, синтезувати життєві явища.

Бальзак наситив свої твори живими подробицями, побутовими деталями. Більше за інших сучасних художників він наполягав на зображенні буденних сторін людського життя, на правдивому відтворенні соціального середовища. Моральне падіння людей в умовах капіталістичного суспільства Франції знайшло відображення у всіх творах Бальзака. Письменникові часто не вистачало одного роману, щоб розповісти, як склалося життя якогось героя, тому він переносив своїх героїв з одного твору в інший, - в цьому одна з особливостей побудови «Людської комедії».

У романі «Батько Горіо» ми зустрічаємо Растиньяка - зовсім молодої людини, вихідця із збіднілої аристократичної сім'ї, який приїхав до Парижа. Його наставляють «на шлях істини» люди, для яких не існує ні честі, ні совісті. У романі «Шагренева шкіра» Растіньяк - вже буржуазний ділок, який дає «мудрі», цинічні поради герою роману молодому Рафаелю де Валентену. Трагедія батька Горіо в однойменному романі Бальзака представлена ??як приватна прояв загальних законів, що визначають життя післяреволюційної Франції, як одне з найяскравіших проявів драматизму буржуазної повсякденності. Історія Горіо при всьому своєму несамовитому трагізмі позбавлена рис винятковості. Боготворімая старим дочки, що отримали все, що він міг їм віддати, і вкінець понівеченої батька своїми турботами і бідами, не тільки кинули його одного вмирати в жалюгідній буді пансіону Воке, але навіть не приїхали на похорон. Дочки батька Горіо - НЕ нелюди або чудовиська, це звичайні люди, нічим особливо не примітні і, по суті, ні в чому не порушують неписаних законів етики, що існують у їх соціальному середовищі. Звичайна людина і сам батько Горіо, але дуже незвичайно його гіпертрофоване почуття батьківства.

Батько Горіо - в минулому робітник-вермішельщік, що зібрав чимале стан завдяки спритним спекуляціям з борошном, свої гроші віддав дочкам. Одну дочку Горіо видав заміж за графа, другу - за банкіра. Батько Горіо з дитинства потурав всім бажанням і капризам дочок, дозволяючи їм безжально експлуатувати своє батьківське почуття, але розбещені вседозволеністю, егоїстичні Анастазі і Дельфіна не вміють бути вдячними: Горіо залишався для них всього лише джерелом грошей, а коли їх запаси вичерпалися, дочки втратили до батькові всякий інтерес. На смертному ложі старий розуміє: «За гроші купиш усе, навіть дочок. О, мої гроші, де вони ?! Якби я залишав у спадок скарби, дочки ходили б за мною, лікували б мене. Трагічна історія батька Горіо розгортається на очах Растиньяка і стає для молодої людини, що намагається повяла світ, гірким уроком. Растіньяк живе в тому ж пансіоні, що і батько Горіо.

Растіньяк - представник збіднілого дворянського роду, студент юридичного факультету, який приїхав до столиці з провінції, щоб зробити кар'єру, але завдяки старовинним родинним зв'язкам йому відкритий доступ у вищі сфери буржуазно-дворянського Парижа, куди Горіо шлях закритий назавжди. Бальзак всебічно показує еволюцію молодого людини, що вступає в світ з самими благими намірами, але поступово втрачає їх разом з юнацькими ілюзіями, які розбиває жорстокий досвід реального життя.

Почуття Растиньяка «виховують» своєрідні «вчителя» - віконтеса де Босеан і побіжний каторжник Вотрен. Віконтеса вчить Растиньяка: для того щоб завоювати становище в суспільстві, потрібно досліджувати «всю глибину зіпсованості жінок», виміряти «ступінь жалюгідного марнославства чоловіків ... чим холоднокровніше ви будете розраховувати, тим далі ви підете. Наносите удари нещадно, і перед вами будуть тремтіти. Дивіться на чоловіків і жінок, як на поштових коней, женіть не шкодуючи, нехай мруть на кожній станції, - і ви досягнете межі в здійсненні своїх бажань ». Вотрен теж звертає Растиньяка в свою віру: «Принципів немає, а є події, законів немає - є обставини; людина високого польоту сам застосовується до подій і обставин, щоб керувати ними ». І юнак починає розуміти жорстоку правду слів віконтеси, що стала жертвою законів вищого світу, і имморалист Вотрена, який, немов гарматне ядро, пробиває собі дорогу в суспільстві: «Світло» - це «океан бруду, куди людина відразу йде по шию, ледь опустить в нього кінчик ноги ».

Растіньяк ще протистоїть цьому «океану бруду»: він не без коливань, але все-таки відмовляється прийняти злочинне пропозиція «Наполеона каторги», що обіцяє вигідний шлюб з Вікториною Тайнер. Філософія імморалізм - ще не його філософія, в Растиньяка ще зберігається жива душа і здатність до щирого співчуття. Він - на стороні жертв буржуазно-дворянського суспільства: віконтеси де Босеан, покинутої її коханим заради укладення вигідною шлюбної угоди, і особливо батька Горіо. Растіньяк разом з Бьяншон безкорисливо доглядає за хворим старим, а потім ховає його на свої останні жалюгідні копійки. Але Растіньяк вже готовий вступити на шлях компромісу з вищим світлом: породжена розрахунком його зв'язок з Дельфіні Нусінген відкриває героєві шлях до майбутніх мільйонам і політичній кар'єрі. Растіньяк готовий пройти цей шлях до переможного кінця: у фіналі роману він немов прощається зі своїми благородними мріями та ілюзіями юності. На свіжій могилі батька Горіо Растіньяк дивиться на простягши перед ним Париж: «А тепер - хто переможе: я або ти!», А потім вирушає в багаті квартали Парижа, щоб почати завойовувати собі місце під сонцем.

3.3 Проблема «батьків і дітей» в романі «Батько Горіо»

У всі часи повага до старших було одним з основних стовпів, на які спирається не тільки сім'я, але і все суспільство. Діти всього світу виховуються на казках і історіях, багато з яких розповідають про бескіне?ній батьківської любові і про вдячність або невдячності дітей. Неймовірний роман Оноре де Бальзака "Батько Горіо" сьогодні сприймається як казка для дорослих, тому ?то час, в який відбуваються описані там події, давно минув. Але щось не дає, закінчив читання, бездумно відкласти книгу і зайнятися іншими справами: напевно, розуміння того, ?то проблеми, порушені письменником, поза часом, поза рамками певної культури.

Обурення і обурення викликають сцени, де Анастази і Дельфіна практично відрікаються від свого батька, який віддав їм не тільки всі гроші, але і всі сили, душу, серце. До?ері, яких батько просто обожнював, які з раннього дитинства не знали відмови ні в ?ому, кидають старого ?оловіка у найважчу для нього хвилину під час хвороби і смерті. Вони звикли лише брати, і тому їх егоїзм безмірний.

Я впевнена, що навіть якщо батьки не розуміють нас, своїх дітей, вони завжди готові допомогти нам радою, надати допомогу аби ми були щасливі . Так безкорисливо віддавав до?кам свою любов, стан, здоров'я батько Горіо, так, не замислюючись, допомагали мати і молодші сестри Ежену Растіньяку. Так і наші батьки (більшість, принаймні) намагаються виділити нам найсмачніший шматочок, найкраще місце, викроїти зайву хвилинку для сну. Обурюючись бездушністю Анастазі і Дельфіни по відношенню до батька, чи завжди ми уважні до своїх власних батьків, які, так ?асто доставляючи нам хвилини радості і задоволення, не афішують цього, не вимагають, щоб ми негайно звернули увагу на їх турботу, яку ми, на жаль, звичайно сприймаємо як само собою, зрозуміле?

А якщо це не так, то чому навколо так багато хворих і самотніх стареньких, не потрібних ні дітям, ні онукам, відчуваючих себе тягарем, перешкодою? Напевно, і сьогодні ця проблема залишається не менше актуальною і нагальною, ніж в часи Бальзака, тому що занадто ?асто застає людей зненацька просте нагадування на екрані телевізора: "Зателефонуйте батькам ..."

Висновок

6.http://goldlit.ru/balzac/

27. Книга: И.С.Тургенев. "Накануне. Отцы и дети"/"Художественная литература", Москва, 1979

Размещено на Allbest.ru