Значення українського фольклоризму у літературі на прикладі твору Івана Нечуй-Левицького "Баба Палажка та баба Параска"

У даному контексті доречним буде відзначити, що на сучасному етапі розвитку лінгвістики, коли проблема розуміння текстів знаходиться в центрі уваги багатьох досліджень, механізми створення художніх текстів комічної спрямованості та наявність проблем, пов'язаних з інтерпретацією наміри говорить (пише), що впливає на досягнення комічного ефекту, набувають особливої значущості. За останній час також посилився інтерес дослідників-лінгвістів до проблем, пов'язаних з вивченням факторів мови, що визначають і регулюють емоційну сферу діяльності людини. Сучасним представляється і звернення до стилістичним особливостям комічного художнього тексту, які розширюють і поглиблюють вже відомі уявлення про специфіку функціонування мовних одиниць у художньому тексті і його впливі на читача.

У світлі зазначених явищ лінгвістичний аналіз комічно забарвлених компонентів англійських художніх творів, а також виявлення причин виникнення комічного ефекту в сполучуваності досліджуваних мовних засобів образності і виразності комічної модальності в рамках структурно-динамічного підходу представляють важливий інтерес і відрізняються безумовною актуальністю.

Комічний художній текст являє собою особливу форму функціонування мовної системи. Художній твір комічної спрямованості є семантичним, структурно-комунікативним завершеним єдністю і володіє, як і будь-який інший текст, зв'язністю і цілісністю і має ряд особливостей, що відрізняють його від інших художніх текстів. Обов'язковою ознакою комічного художнього текстобудівництва є протиріччя, що виникає в результаті несподіваного зіткнення двох несумісних планів. Також диференціальним ознакою такого тексту може бути певний тип трансформації, якому піддається комічний художній текст у своєму русі від теми до Рема, тобто який протікає згідно контрапозитивному розгортанню комічного сенсу щодо попередніх ланок смислової ланцюга. Комічний художній текст представляється як емотивно-експресивний, оскільки, по-перше, будь-який художній текст є емотивний, а, по-друге, будь комічний художній текст створюється з метою впливу на адресата, а саме з метою створення комічного ефекту, тобто основною функцією такого тексту буде вже є функцією не емотивна, а експресивна.

На підставі вищевикладеного під художнім текстом комічної спрямованості (або комічним художнім текстом) розуміється особлива форма комунікації, що дозволяє автору за допомогою значного обсягу створюють емоційно-експресивні відтінки і несучих при цьому комічний зміст стилістичних прийомів і засобів найбільш яскраво виразити своє ставлення до дійсності, свідомо порушивши сформовані в читацьких уявленнях очікування про неї. Сприйняття комічного базується на таких когнітивних властивостях людської свідомості, як відображення навколишньої дійсності і акумуляція екзистенціального досвіду, що обумовлює формування стереотипного сприйняття.

Таким чином, інтерпретація художніх текстів комічної спрямованості - це процес миследіяльності, в результаті якого осягаються смисли, що відображають ту епоху, в якій комічний художній текст був створений. Успішна інтерпретація комічного залежить від загальнокультурних, національних, соціальних, фонових знань у відправника і адресата, а також від оптимального вибору мовних засобів для передачі комічного ефекту. На основі розгляду феномена комічного з точки зору літературознавчого аспекту на прикладі творчості чотирьох відомих і творили в різні епохи українських авторів у роботі зазначається, що даний феномен досить поширений в англійській художній літературі. Однак кожна епоха пропонує свою форму комічного. Так, наприклад, українська просвітницька характерна яскраво виражена сатира та іронія. Зустрічається і сарказм, але він менш показовий. Століттю високої класики властивий гумор і сатира.

На рубежі XIX-XX століть основною формою комічного виступає гумор. У сучасній літературі зустрічається гумор, іронія і навіть сатира. Крім того, різностильові літератури цього часу пропонує різні види гумору. Звертає на себе увагу і той факт, що, незважаючи на те, що кожна епоха віддає перевагу певним його формам, досить часто відбувається змішання цих форм, оскільки за рахунок них автор твору створює конгломерат комічного.

Інша ситуація не менше сповнена комізму. Баба Палажка розповідає: «Сиджу я на возі та од сліз вже й полудрабків не бачу. А тут, на сором мені, люди йдуть на поле та ще юрбами. Пройшла й Параска з граблями та сміється, ще й докладає: «Поганяй, бабо, та держи цабе, бо перекинешся!» Вивіз мене лукавий син, неначе на сміх людям, та й покинув серед шляху, як ту старчиху за цариною. Годуй дітей, піклуйся коло їх, навчай з ранку до вечора, а вони кажуть, а вони кажуть, що я їх лаю з ранку до вечора». [18]

Таким чином, вводячи багатообразні взаємної характеристики і комічні самовикриття героїнь, змальовуючи смішні сценки, що виявляють невідповідність між словами і вчинками оповідачок, «І.Нечуй-Левицький не порушує ілюзії народної «оповіді», не перебиває її характерних інтонацій втручаннями від автора, а водночас створює класичні образи невгамовних, сварливих, сповнених енергії і злості, «язикатих» сільських бабів». [18]

3.2 Лайка та прокльони у творі

Нечуй-Левицький хоті донести до читачеві значення сварки, особливо серед близьких людей, отже:

Але незабаром між Палажкою й сином та невісткою почалась сварка та лайка. Син і невістка були злі на бабу за те, що вона одопрічнилась од їх з своїм добром: держала свої кури, качки й свині і оддала їм тільки корову. В хаті почалась сварка й колотнеча. Од першої бабиної невістки зосталась сирітка, дівчинка Маруся. Невістка загадувала їй няньчить свою найменшу дитину, загадувала одганять до череди худобу й вівці; а як вона не слухала, то била її немилосердно. Баба оступалась за дівчину, лаяла невістку, а часом, по своєму звичаю, розлютувавшись, з нестямки давала штовхани й поляпаси невістці. [18]

Лайки та прокльони людина може зустріти де завгодно. Автор хотів показати, яке саме місце посідає цей процес у нашому житті, що стільки часу люди витрачають марно. Якщо звернути увагу, то Нечуй-Левицький підкреслює сварки на порожньому місці серед сусідів:

-- Та візьміть оту ледащицю за руки та заступом по спині, та наплещіть добре спину!-- кричала Параска Гришиха з горба.--Чого ви дичитесь їй в зуби? Нехай не лінується, та скидає спідницю, та й лізе в воду брать плоскінь.

-- А тобі яке діло? Ще й вона обзивається, хоч її ніхто й не зачіпає. Мовчала б там за типом, коли в твоєму городі сухо,-- гукнула на пригорок Палажка. -- Коли б на твій огород впало таке лихо, то ти не глузувала б з мене.

-- Ото на твій город сам бог направив заливу, щоб ти не була така бриклива та опришкувата та трохи прохолола в воді в коноплях,-- гукнула й собі з городу баба Параска. На другий день вранці Палажка послала невістку в поле.[18]

Тут ми бачимо, як одна сусідка намагається посміятися з горя іншої. У однієї весь огород потопає, а та замість того, щоб допомогти, знущається та сміється з неї. Здавалось би, що нічого особливого не відбувається, але самі ці життєві моменти і формують конфлікти в стосунках між людьми.

В наступному уривку ми бачимо наступне:

Параска вийшла на свій город полоть грядки і зараз угляділа Палажку в болоті, прийшла до тину та й гукнула до Палажки.

-- Боже поможи! дай боже, час добрий! Це ти, Палажко, купаєшся в коноплях, чи що? Одколи живу на світі, не бачила, як люде купаються в коноплях.

Палажка мовчала й не обзивалась.

-- Що це, Палажко, в тебе так сокоче в городі? Це, мабуть, твої квочки наплодили тобі курчат повнісінький ставок. Будеш їсти оту курятину цілу осінь, ще й на різдво розговієшся курятиною,-- гукала всмішки з свого городу Параска.

-- Бодай тобі заплодились такі курчата в голові та в животі, -- не втерпіла-таки баба Палажка й гукнула, обернувшись до пригорка.

-- А картоплю вже випечерувала в грядках, чи, може, зоставила роботу невістці назавтра? Печеруй мерщій, бо в картоплі, мабуть, вже раки завелись.

-- Ось як вилізу з води, та висмикну кілка з тину, та поб'ю тобі морду, то ти не будеш дражниться зо мною.

-- А бач, Палажко! ти все лаєшся зо мною, то за те й покарав тебе господь: наслав на тебе заливу та накидав тобі жаб повнісінький город ще й леваду. Одже ж, побачиш! Як не держатимеш язика на віжках, то в тебе ще заплодяться жаби ї на печі, і в печі,-- сміялась весела та жартовлива Параска.

-- А бодай ти на кутні зуби засміялась! -- гукнула Палажка з конопель.-- Примостилась на горбі, неначе та жаба на купині, та тільки звідтіль зуби показуєш людям, та смієшся з моєї біди. Ось я дам тобі в зуби, щоб покуштувала, яке моє лихо.

Палажка нахилилась, достала з дна жменю грязюки й пожбурила через провулок на Параску. Мокрі грудки потрапили в голову здоровому соняшникові й замазали багном його жовтий, ніби позолочений сонцем вид.[18]

В останньому абзаці ми бачимо, що звичайні образливі слова дійшли до більш конкретних дій - майже до бійки. Одна із бабусь почала кидатися грязюкою, сама, напевно, не розуміючи, що подібний жест міг нанести більшу (фізичну) шкоду людині. Але в даному випадку не пощастило лише рослині.

Далі Нечуй-Левицький описує роль ще одного персонажу невістки Дорошева:

Саме тоді йшла провулком Дорошева невістка. Вона вгляділа за тином на горбі бабу Параску, поздоровкалась і спинилась. Ще здалеку вона чула, як баби перекидались лайкою та смішками через тини й провулок, неначе хлопці м'ячем, і побачила, що вони починають шпурлять грудки. Невістка розказала Парасці, що Солов'їха чогось прийшла в Дорошів двір, стала під повіткою, без сорому скинула спідницю й білу сорочку проти вікон, хапком наділа чорну сорочку і зараз майнула з двора. Молоду невістку брав острах, щоб баба Солов'їха часом не заподіяла якогось лиха Дорошеві за те, що він не дав Палажці спустить воду через свій город в Раставицю. Параска не втерпіла, почувши про таку бабину чудну вихватку.[18]

Тут видно, що лайки та прокльони між сусідками породжують страхи в інших людях, в даному випадку у Дорошевій невістки.

І зараз гукнула до Солов'їхи:

-- А чого-то ти, Палажко, бігала в Дорошів двір надівати чорну сорочку, щоб лізти в воду брати конопельки!

-- А тобі яке діло до моєї чорної сорочки? Гляди лиш своїх сорочок, а до моїх не чепляйсь. Зась тобі до моїх чи білих, чи чорних сорочок!

-- То ти, чарівнице, робила чари серед дня на чиюсь біду. Чи тобі ж не сором було світить грішним тілом перед праведним сонечком, та ще й старими кістками? [18]

Тут не лише сварка, тут дуже цікавий гумористичний момент, з якого дійсно можна посміятися. «Грішне тіло» - тобто «грішне» у тієї жінки, яка на людях передяглася, а в іншої, що тіло інше? Всі ми однакові, але тут сусідки намагаються показати себе кращою за іншу. «Старі кістки» - якби жінки були б молодими, то все рівно було б так само. Тобто старість тут зовсім не до чого. Але жінка хотіла ще раз підкреслити похилий вік своєї так званої подруги. Хоча, якщо більш уважно придивитися, то тут можна побачити так звану жіночу дружбу. Своїми сварками вони пригортають до себе увагу. Але, якби хоча б з однією із них трапилося лихо, інша подруга відчувала би біль. Адже вони звикли одна до одної, але можуть проявити свою любов іншими методами. Тобто лайки и прокльони - це звичне для них життя.

Палажка нахилилась, вибирала плоскінь, мовчала й не розхилялась. А Параску брала нетерплячка, щоб насміятися та познущатися над сусідкою. Сонце світило весело і неначе сміялось з неба, ніби лило на городи та леваду веселий сміх веселим промінням. Воно неначе додавало бабі охоти до жартів та глузування.

-- А чого-то, Палажко, до тебе в город позлазились жаби з усього кутка? Адже ж не один твій город залила вода. Чуєш? ондечки по других городах в калюжах крякає дві або три жаби, а в твоєму городі неначе горохом сиплять, аж ґвалтують, неначе сам сатана зігнав до тебе оту жаб'ячу череду з усього кутка. Он глянь, як плигають кругом тебе, як тільки махнеш коноплями в жмені! неначе діти обстали свою матір. Це ж тебе обстали й обсіли відьомські твої діти, бо ти ж їх ненька рідненька. Це все неспроста, ні! -- гукала Параска, киваючи на прощання головою до Дорошевої невістки, котра швиденько попрощалась і почимчикувала на вигін, як тільки Параска договорилась до відьомства й бабиних жаб. [18]

-- Смійся, смійся з мого лиха; бодай вже з тебе лихо насміялось,-- обізвалась Палажка з конопель,-- покарає тебе бог як не заливою, то пожежею отамечки на твоєму горбі. [18]

Тут ми бачимо вже явний прокльон «покарає тебе бог…» та присутність культових образ «… до відьомства й бабиних жаб». Забобони та віра в надприродне є невід'ємною частиною образ та прокльонів. Вони розуміють, що бог може покарати за заподіяне лихо, але до них не доходить, що те, що вони кажуть - це теж лихо, яке стає причиною душевних травм. Кожна образа та кривда може вплинути на людину по-різному, але для цих жінок - це «показуха», типу «я краща, а ти гірша».

Палажка засіла на засідки за вербами й стерегла та все кмітила й виглядала з-за верб. Як тільки невістка спіткнулась і впала в яму, Палажка вибігла з-за верб з ломакою й почала лупить невістку зверху. Невістка верещала, а Палажка лаяла й кляла невістку на ввесь огород. Піднявся крик. Параска з свого городу бачила, як Палажка копала яму, щоб перекопать стежку до криниці з городу, і знала, для кого то вона копає западеньку. Як схопився ґвалт. Параска полола грядки, почула з свого городу лайку та крик, прибігла до тину, вхопилась руками за два кілки й почала реготаться. Надивившись на ту комедію та нареготавшись всмак. [18]

Це ж треба бути такою ненависною людиною: навмисно вирити яму і стерегти людину, щоб потім над нею знущатися! Таке враження, що ця старуха не розуміла всіє серйозності ситуації: вона ж могла скалічити невістку. «Надивившись на ту комедію та нареготавшись всмак» - де тут комедія? Це зовсім не смішно, але Нечуй-Левицький таким чином намагався донести до читачеві, що знущання над людиною можуть стати комічними моментами для іншої, тобто автор хотів підкреслити існування жорстокості в людині.

Параска гукнула до Палажки:

-- Палажко! Це був колись чорт та вихрестивсь в люде, і ото з його стала Палажка Солов'їха. Чи чуєш, Палажко? Не позакладало тобі вух?

-- Бодай вже тобі позакладало вуха, позакладало и очі, щоб ти нічого не чула і світу божого не бачила. В мене лиха повна хата й од своїх дітей, а ти ще чепляєшся до мене з свого городу. Яке тобі діло до того, що я роблю в своїй господі та на своєму городі? Ти неначе найнялась слідкувать за мною, де ступить моя нога, та вмикуваться в мою справу. Це правда, що був колись чорт, та вихрестивсь в люде, але з його стала не я, а Параска Гришиха. Ото ж той чорт і взявся за два кілки руками та й регочеться, та й знущається над моєю бідою. Ти за всіма людьми на селі слідкуєш, всіх осмієш та осудиш. Ти й дівкою була така осудлива, як і теперечки.

-- Я сміюсь з лихих людей, бо так мені бог дав, а от як ти з усім селом лаєшся та сваришся, то це вже дав тобі не бог, а чортяка, бо ти, мабуть, його невісточка. В тебе і в роті чорно, неначе в печеного пекельного чорта.

-- Ой господи милостивий! візьми мою душу до себе! -- сказала Палажка й здійняла руки до неба. -- Хіба ж ти не знаєш, як гризуть мене діти од того часу, як помер мій чоловік? З одного боку гризуть діти, як ті миші та пацюки, а ти гризеш мене з другого боку, мов скажена собака. Така мені біда, хоч зараз вішайся отут на вербі.

-- Хіба ж то невістка гризла тебе отам під вербою, а не ти лупцювала її ломакою в тій ямі, що ти ж сама викопала для неї?-- гукнула Параска з сугорба. -- От я й правду казала, що був сатана з рогами та з хвостом, та вихрестився в люде, а з того сатани й стала ти та оце й лупцюєш ломакою свою безщасну невістку. Хіба ж ти не з хвостом родилась? Ти ж родима відьма од свого народіння, а не я. [18]

Тут ми бачимо, як одна сусідка порівнює іншу із нечистою силою, бо нормальна людина не може бути такою бездушною та безжалісною. Зрозуміло, що самотужки виховувати дітей важко, але вона не одна така в світі, і невістка невинна в її самотності. Бабка навіть жаліється на дітей. Як можна? Діти - це головне у житті, і вона повинна радіти тому, що вона не зовсім сама. А зривати свою злість, тим паче таким чином, на невинній людині - це не лише гріх, зараз це має назву - кримінальне порушення. Якби така ситуація склалася в наші часи, то невістка, в кращому випадку, написала би заяву. Але в ті часи повага до старших людей, напевно, була вища за самоповагу.

-- Причепилась і до нас оця причепа та й настирається трохи не щотижня. Бабо, ти всім осточортіла. Як настиришся й зятеві, то зять колись загорне тебе в рядно, скине на плечі та й однесе до сина. А твій син казав, що видере з поминальної книжки той листок, де ти будеш записана по смерті на спомин душі в церкві, та й викине його на смітник, щоб тебе ніхто не поминав, щоб і пам'ять про тебе швидше зникла.

Палажка вийшла. В неї ноги обважніли. Вона зомліла і впала на вулиці, бо дуже ослабла од біганини та тяганини. [18]

Тут Палажку стає шкода, але вона сама винна в цьому. Вона настільки насолила близьким людям своєю сваркою та прокльонами, що стала нікому не потрібною. Навіть після її смерті пам'ять про неї - образа. Саме цікаве в даній ситуації те, що Палажка так і не зрозуміла, за що її так ненавидять рідні діти. А головним моментом є те, що вона пішла жалітися до Параски:

На другий день вона знов пішла по селі розпитувать людей про духовницю, була і у вчителя, заходила до батюшки й титаря. Коло питля вона стрілась з бабою Параскою, поздоровкалась з нею, спинилась і крізь сльози почала розпитувать її облесливим голоском, щоб запобігти ласки в баби.

-- Ти, Парасю, скрізь буваєш по хатах, бо тебе матушка посилає на село напитувать собі наймичок та наймитів. Ти цікава: за все знаєш, що на селі робиться, за що люде по хатах говорять. Чи не чула ти, кому дав мій син духовницю мого небіжчика на мою частку поля?

-- Хіба ж я ворона, щоб літала слідком за твоєю духовницею по селі та кмітила, в чию хату вона впала. Мабуть, твоя духовниця полетіла вже на небеса, бо ти ж вже присвятилась. І твоє житіє списано вже в книгах,-- кепкувала й глузувала Параска.

Висновки

Актуальність теми доведена а саме: ми показали що українські твори, особливо, якщо мова йдеться про такого видатного письменника, як Іван Нечуй-Левицький, - є спадщиною українського народу. Творчість Нечуя-Левицького вивчали літературознавці, фольклористи, лінгвісти, філософи, міфологи та багато інших науковців. Актуальним є і те, що український фольклор несе своєрідний характер з елементами містицизму, гумору та гіперболізації

Мета дослідження також досягнута завдяки встановленим завданням:

- роздивилися поняття фольклору та фольклоризму,

- показали історію явища фольклоризму,

- пояснили, як відбувається фольклоризація літературного твору,

- продемонстрували І. Нечуя-Левицького у дослідженнях українських фольклористів та літературознавців,

- визначили засоби вираження комічного у творі «Баба Палажка та баба Параска»,

- пояснили зміст лайки та прокльонів у творі.

Метод дослідження: науково-теоретичний, тобто на основі твору «Баба Палажка та баба Параска» та наукових вказівок ми зробили власні висновки.

Наукова значимість та новизна - визначені.

На протязі усієї роботи ми намагалися підкреслити значення україскього фольклоризму у літературі на прикладі твору Івана Нечуй-Левицького «Баба Палажка та баба Параска». Щоб це довести, крім теоретичних аспектів, було зроблено власний аналіз на основі цього твору. Тобто ми не маємо на увазі, що щось самі вигадали, ми брали певні уривки літературного твору в якості доказу наших висловів. «Баба Палажка та баба Параска» - є самим оригінальним твором, який відноситься до українського літературного мистецтва, бо саме тут переплітаються неабиякі авторські ідеї, техніки впливу на сприйняття читача. Тобто тут ми бачимо не лише фольклоризм, але і комічні моменти, грайливі лексичні значення. Якщо роздивлятися кожне авторське слово, то не вистачить життя, щоб зробити детальний аналіз цього цікавого твору.

І наприкінці, хотілося б додати, що доки живе казка у літературі, український фольклор буде існувати у людських серцях.

фольклоризм комічний лайка

Література

1. Грицютенко І.Є. Деякі проблеми української літературної мови / І.Є. Грицютенко // Дослідження і матеріали з української мови / АН УРСР. Ін-т сусп. наук. - К., 1964. - Т. 6. - С. 3 - 14;

2. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Синтаксичний почерк І.С. Нечуя-Левицького / Н.Я. Дзюбишина-Мельник // Культура слова. - 1990.- Вип. 39. - С. 55 - 59;

3. Єрмоленко С.Я. Ословлений український пейзаж і портрет / С.Я. Єрмоленко // Мовно-естетичні знаки української культури : моногр. - К. : Ін-т укр. мови НАН України, 2009. - С. 119 -130;

4. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси : (Кінець ХІХ - поч. ХХ ст. ) / М.А. Жовтобрюх ; АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - К. : Наук. думка, 1970. - С. 38 - 45;

5. Їжакевич Г.П. Мова творів І. Нечуя-Левицького /Г.П. Їжакевич // Курс історії української літературної мови / за ред. І. К. Білодіда. - К. : Вид-во АН УРСР , 1958. - Т. 1 (Дожовтневий період).- С. 435 - 455;

6. Кононенко П.П. Українознавство. Навчальний посібник. - К.: Заповіт, 1994. - 320 с.

7. Корнеева Т.С. Менталитет как социокультурный феномен // Вече. - 2001. - №11(211). - С. 21-24.

8. Луман Н. Реальность массмедиа / Пер. с нем. А.Ю. Антоновского. -- М.: Праксис, 2005. -- 256 с.

9. Мацько Л. Художня мовотворчість і наукова діяльність І. Нечуя-Левицького в історії української літературної мови / Л. І. Мацько //Українська мова в освітньому просторі: навч. посіб. для студ.-філологів освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр». - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - С. 239 - 249;

10. Муромцева О. Іван Нечуй-Левицький в історії української літературної мови / О.Г. Муромцева // З історії української літературної мови.__ Вибрані праці. - Х., 2008. - С. 149 - 161;

11. Попович М. Проблема ментальности // Смолоскип України. - 2007. - №3(140). - С. 4-5.

12. Семеног О. Український фольклор: Навч. посіб. - Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. - 254 c.

13. Статєєва В.І. Нечуй-Левицький Іван Семенович / В.І. Статєєва // Українська мова : енцикл. - К. : Вид-во „Українська енциклопедія”ім. М. П. Бажана, 2004. - С. 411;

14. Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця ХІХ - початку ХХ ст. (На матеріалах спадщини М. Коцюбинського, Лесі Українки, Б. Грінченка та ін.) : моногр. / В. І. Статєєва. - Ужгород : Патент, 1997. - 408 с.;

15. Тимошенко П.Д. І.С. Нечуй-Левицький / П.Д. Тимошенко // Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови / упорядкув. П.Д. Тимошенко. - К. : Рад. шк., 1959. - Ч. І. - С. 327 - 345;

16. Чапленко В. Історія нової української літературної мови (XVII ст. - 1933 р.) / В.К. Чапленко. - Нью-Йорк, 1970. - 448 с.;

17. Шевельов Ю.В. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 - 1941) :стан і статус / Ю.В. Шевельов. - Чернівці : Рута, 1998. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru