Драма П. Кальдероне "Життя це сон" як твір бароко

Сехисмундо часто порівнюють із Гамлетом. У Шекспіра й Кальдерона виведені герої-мислителі, дія в обох добутках переважно будується на русі думки. Обоє принца зіштовхуються з ворожою долею, з "трагічним станом миру", по термінології Гегеля, обоє болісно не приемлют несвободу. Але Гамлета більше зсего терзає зло, що панує в навколишньої жшни, С. же доходить висновку, що найстрашніше - зло, що живе в нас самих. Майбутній владар країни, як і будь-яка людина, повинен насамперед навчитися панувати над собою. Лютий бунтар проти неволі, переборюючи в собі егоїстичне свавілля, усвідомить, що воля невіддільна від строгих зобов'язань і що вирішальний крок до справедливості - здатність самому бути справедливим і великодушним сдругими.

Про становлення нового Сехисмундо глядач довідається завдяки прекрасним, відкриваючим його щиросердечні рухи поетичним монологам. У фіналі герой з'являється на чолі заколотного війська; король Басилио в розпачі падає до ніг сина. Але принц дбайливо піднімає батька й сам стає перед ним на коліна, здобуваючи головну перемогу над собою, над своєю мстивістю й гординею[8;c.22]

3.3 Драма "Життя є сон" як твір бароко.

Кальдерон, безумовно, -- талант значно меншої яскравості, ніж Лопе де Вега. Йому далеко до тієї високої реалістичної майстерності, якої досяг його попередник, однак він змусив зазвучати такі струни у своїй поетичній лірі, які на той час більше за все хвилювали його сучасників.

Кальдерон, щойно з'явившись на мистецькій арені, відразу почав оспівувати філософію песимізму. Немає нічого вічного на землі. Життя -- миттєве, роки -- всього лише мить, від колиски до могили -- тільки один крок. Що ж залишається людині? Страждати і коритися. Творчість Кальдерона ставили поряд із творчістю Шекспіра, а це вже про щось та й говорить.

Дон Педро Кальдерон де ля Барка народився у Мадриді 17 січня 1600 року у родині незаможного дворянина, змушеного через бідність працювати у Раді (міністерстві) з фінансів. Початкову освіту Кальдерон отримав у єзуїтській колегії у Мадриді. Після її закінчення продовжив освіту в університетах Алькала і Саламанки, де вивчав богослов'я, схоластику, філософію і право. Але схоластичні вправи не викликали, вочевидь, особливого захоплення у темпераментного молодого іспанця і, закинувши навчання, близько 1619 року він повернувся до Мадрида з тим, щоб знайти справжнє своє покликання, яким, починаючи з цього часу на все життя, стане для нього театр, сцена[7;c.32].

Юнак не жартома захопився поширеними на той час літературними змаганнями, у яких брали участь знані і шановані майстри сцени, які користувалися неабиякою популярністю як серед простих, так і вельможних іспанців. А невдовзі і сам Кальдерон уже дебютував у одному із таких змагань -- і доволі успішно. У 1622 році він брав участь у змаганні поетів на честь свята святого Ісідора. Його помітив і відзначив своєю похвалою сам Лопе де Вега. Можливо, саме ця обставина стала початком блискучої театральної кар'єри Кальдерона і спонукала його до серйозних занять сценічним мистецтвом. Через рік з'явиться його перша п'єса "Кохання, честь і влада". З 1625 року Кальдерон уже входить до числа головних постачальників п'єс для придворного театру та ауто (одноактних драм релігійно-дидактичного характеру) для церковних вистав. Здавалося б, тепер справи Кальдерона мали піти блискуче, і так воно, очевидно, і було б, якби не запальний характер поета, який у сполученні із природною неврівноваженістю південного темпераменту утворював просто-таки вибухонебезпечну суміш. Шпагою уславлений драматург володів анітрохи не гірше, ніж пером, а привід відчути себе ображеним знаходив із неймовірною легкістю, тому кривавим сутичкам і дуелям, у яких брав участь Кальдерон та його брати, не було кінця. Інколи справа набувала надто серйозного характеру. Братам доводилося навіть продати батьківське місце у міністерстві фінансів з тим, щоб покрити рахунки в суді після чергової дуелі одного з них. Під час іншої сутички, у якій було важко поранено брата Кальдерона, поет, переслідуючи кривдників, разом із друзями увірвався до одного з католицьких монастирів, порушивши таким чином, право церковної недоторканності, що могло мати вельми серйозні наслідки, -- і мало б, якби не високопоставлені покровителі драматурга[6;c.2].

Незважаючи на різко неприйнятне ставлення до Кальдерона з боку єзуїтів, у Іспанії все ж було чимало освічених і впливових осіб, які розуміли справжню ціну його таланту. Суспільні позиції Кальдерона ще більше зміцнились у 30-роках XVII століття. У 1635 році помирає "патріарх" іспанської драматургії Лопе де Вега, і того ж року Кальдерон отримує звання придворного драматурга, формально і по суті (з огляду на рівень і популярність його п'єс), посідаючи роль першої персони в іспанському театрі. Цей неофіційний статус Кальдерона невдовзі підтверджує і сам король Іспанії Філіпп IV, який на знак своєї високої уваги подарував драматургу звання лицаря і орден Сант-Яго.

Протягом 1640 -- 1642 років Кальдерон брав участь у війні Іспанії проти Франції, а також у придушенні повстання в Каталонії. Є відомості, що в архівах навіть зберігається документ, який засвідчує мужність та хоробрість Кальдерона, виявлену у ході цих кампаній.

З 1651 року, паралельно до театральної, Кальдерон робить і церковну кар'єру. Він приймає сан священика, а ще через деякий час отримує посаду почесного капелана (духівника) короля Філіппа IV.

Цілком вдалу зовні біографію Кальдерона аж ніяк не можна назвати ані безхмарною, ані легкою. На роки розквіту його таланту припадають особливо агресивні спроби єзуїтів звести рахунки з іспанською сценою. Тричі впродовж життя Кальдерона церковники намагалися добитися повної заборони театру. Частково їхні спроби мали успіх. Незважаючи на свої особисті симпатії до драматургії Кальдерона, король Філіпп IV все ж змушений був рахуватися з вимогами церковної верхівки. У 40-х роках, зокрема з 1644 до 1649 року, в Іспанії були закриті всі театри, більш ніж на 25 років було призупинено видання творів Кальдерона. Подібні гоніння та цькування драматург пережив ще двічі, у 1665 і у 1672 роках. В останні десятиліття свого життя він змушений був писати переважно для релігійної сцени, на якій ставилися вистави під час різних церковних свят. Навіть смерть Кальдерона (помер 25 травня 1681 року), єзуїти сприйняли як сигнал для початку нової атаки на іспанський театр[5;c.51].

Драматургічний спадок драматурга значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п'єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного характеру, що виконувалися між окремими діями драми).

Композиція п'єси внутрішньою логікою свого розвитку приведена у відповідність із трьома якісно відмінними, послідовними "етапами" духовної еволюції головного героя. У 1-й хорнаді образ Сехізмундо розкривається в атмосфері пристрасних і гнівних думок та почуттів, пов'язаних з його вимушеним ув'язненням. У 2-й хорнаді, дія якої пов'язана з "експериментом" Базіліо і перенесенням принца до королівського палацу, Сехізмундо постає в образі людини, яка повністю віддається на волю своїм розбурханим пристрастям і необдуманим та свавільним рішенням. У 3-й хорнаді, знову ув'язнений і знову повернутий до вежі, Сехізмундо змальований у процесі внутрішнього боріння і перемоги над власними душевними сумнівами і коливаннями.

Театралізована християнська проповідь -- саме так можна охарактеризувати драму Педро Кальдерона "Життя -- це сон" -- мала навернути на шлях істини, шлях смирноти, благочестя, любові до ближнього, терпіння, доброчинності "блудних овець", які нехтували заповідями Божими. Чи досягла вона мети? Можливо. Або, принаймні, частково. З упевненістю можна сказати, що Кальдеронові зерна песимізму проростали в серцях його сучасників і змушували замислюватися над вічними проблемами, котрих часто не помічали або не хотіли помічати невиправні оп-тимісти. Здається, саме цього песимізму бракувало деяким митцям бароко, й "ау-тос" Кальдерона були необхідною противагою на терезах життя.

Кальдерон не розглядає долю героя як безглуздо визначену, він схильний убачати строгу закономірну обумовленість у логіці буття людини вже не в реально-побутовому світі, а в системі макрокосму. Письменник відкидає ідею абсолютної залежності особистості від контексту буття. Теза про людину -- драматична в п'єсі Кальдерона. Ідея позаособистісної зумовленості буття людини у Кальдерона тяжіє до морально-філософської позиції знаменитого ренесансного мислителя Л. Б. Альберті, що замислювався над всесиллям фортуни й шукав їй протидії у внутрішньому світі особистості[4;c.28].

Логічна струнка архітектоніка драми заснована на зіставленні двох контрастних, принципово несхожих варіантах життєвої позиції Сехисмундо (відповідно -- в другому й третьому актах). їхнє співвідношення програмне, автор явно віддає перевагу продуманим діям Сехисмундо, який пізнав "істину життя" й відкидає іпостась "принца нерозумного". Літературознавці часто зазначають, що автор засуджує бунт, емоційний протест як справедливу відплату за беззаконня й засіб впливати на дійсність. За Кальдероном, який бачив головне завдання твору в тому, щоб художньо втілити програму становлення зразкового монарха, ефект Сехисмундо руйнівний: він згубно впливає на долі підданих (Росаури, вихователя) і близьких (батька). Епізод випробування принца владою дозволяє зрозуміти глибину моральної відповідальності, яку автор покладає на владну особу. Постановка проблеми державності в п'єсі сполучає монархізм (наприклад, епізод покарання солдата) з войовничим демократизмом. Такими є епізоди народного повстання, введення яких вказує на те, що держава не має споконвічної недоторканності божественного інституту й має потребу в удосконаленні; переваги державного діяча полягають, на думку Кальдерона, в смиренності індивідуалістичних афектів і пристрастей, відмові від згубного для навколишніх деспотизму[3;c.25].

У Кальдерона подвоєння основної драматичної ситуації значиме: у бароковому світосприйманні драматурга найвищою цінністю є іпостась людини державної", яка одержала моральну перемогу над собою. "Життя -- це сон" припускає здатність людини осмислити свої особисті вимоги в контексті світового й державного буття й визнати їх "мізерність", навіть стосовно любові до Росаури. У контексті твору Кальдерона доцільно говорити про особливості барокового оптимізму, оскільки в драматурга проблема індивідуума -- державної особи --; включає екзистенціальну й космічну проекції: принц виконує свої державні справи ціною свідомої відмови від якихось аспектів свого індивідуального розвитку.

Самовідданість героя Кальдерона в епізоді вибору нареченої або ситуації пізнання сенсу життя, відступу перед рішучим протестом межує із чимось неприродним, але виявляє переваги Сехисмундо. Письменник, навіть визнаючи абсолютну невідворотність долі, мужньо виступає проти сліпого проживання обставин. Усвідомлюючи безплідність і, можливо, безглуздість протесту героя (демонстрація неможливості протистояти силам долі в сцені бунту принца), Кальдерон проповідує не покірність долі, а внутрішній опір. Це начебто парадоксальне рішення несе глибокий гуманістичний зміст, сповнений у розумінні людської природи драматичної величі[2;c.16].

Уявлення про владаря-філософа як носія мудрості й, отже, носія вищої моральної свідомості Кальдерон міг успадкувати від Відродження. Переосмислюючи ренесансний погляд про те, що правитель-філософ виражає волю небес, Кальдерон ставить релігійно-філософський догмат "життя -- це сон" на службу державному діячеві. Багатозначність ця свідчить, що дане положення втілює не стільки релігійну благодать, яка заперечує життя як "божевілля й помилку", скільки атрибут морально-філософського бачення світу, хоча б уже тому, що. не змушує принца замкнутися в релігійному спогляданні, а виступає як вихідний пункт реальних активних зусиль особистості. Життєва філософія принца є елементом самоформування особистості. Освоюючи морально-філософські ("життя -- це сон") аспекти повсякденності, трагічно-оптимістична драма Кальдерона виявляє ідейно-естетичну близькість у відчутті закономірної обумовленості долі людини контекстом її буття, у проповіді активності особистості всупереч драматичній логіці життєвих обставин, у пронизаному бароковим гуманізмом трактуванні природи особистості, що сполучає з визнанням величі людини відомий скепсис щодо можливостей повноцінного розвитку її природи. Однак представлений жанр Кальдерона уникає прямої викривальності або безпосередніх соціально-політичних оцінок сучасності в зображенні становлення ідеального державного діяча, автор вловлює й запам'ятовує проблеми особистості й суспільства, наприклад, у протиріччі індивідуального розвитку й вимог суспільного організму з його наслідками, що розчаровують. Особлива актуальність драми Кальдерона обумовлена тим, що, перебуваючи в центрі теолого-філософських суперечок свого часу і втілюючи ідею позаособистісної обумовленості долі людини в системі макрокосму, драматург замислюється над кардинальними принципами, що керують суспільною поведінкою людини, і не обмежується при цьому релігійними нормами, доктриною покірності й смиренності, а закликає до внутрішнього опору обставинам навіть у ситуації фатальної приреченості. Кальдерон -- письменник, що представляє в цілому різні пласти бароко -- низького демократичною й релігійного світського, з властивою іспанському бароко напруженістю й максималізмом моральних вимог до духовного світу сучасника ("Життя -- це сон")[1;c.32].

Кальдерон не розглядає долю героя як безглуздо визначену, він схильний убачати строгу закономірну обумовленість у логіці буття людини вже не в реально-побутовому світі, а в системі макрокосму. Письменник відкидає ідею абсолютної залежності особистості від контексту буття. Теза про людину -- драматична в п'єсі Кальдерона. Ідея позаособистісної зумовленості буття людини у Кальдерона тяжіє до морально-філософської позиції знаменитого ренесансного мислителя Л. Б. Альберті, що замислювався над всесиллям фортуни й шукав їй протидії у внутрішньому світі особистості.

Логічна струнка архітектоніка драми заснована на зіставленні двох контрастних, принципово несхожих варіантах життєвої позиції Сехисмундо (відповідно -- в другому й третьому актах). їхнє співвідношення програмне, автор явно віддає перевагу продуманим діям Сехисмундо, який пізнав "істину життя" й відкидає іпостась "принца нерозумного". Літературознавці часто зазначають, що автор засуджує бунт, емоційний протест як справедливу відплату за беззаконня й засіб впливати на дійсність. За Кальдероном, який бачив головне завдання твору в тому, щоб художньо втілити програму становлення зразкового монарха, ефект Сехисмундо руйнівний: він згубно впливає на долі підданих (Росаури, вихователя) і близьких (батька). Епізод випробування принца владою дозволяє зрозуміти глибину моральної відповідальності, яку автор покладає на владну особу. Постановка проблеми державності в п'єсі сполучає монархізм (наприклад, епізод покарання солдата) з войовничим демократизмом. Такими є епізоди народного повстання, введення яких вказує на те, що держава не має споконвічної недоторканності божественного інституту й має потребу в удосконаленні; переваги державного діяча полягають, на думку Кальдерона, в смиренності індивідуалістичних афектів і пристрастей, відмові від згубного для навколишніх деспотизму.

Висновки

За Кальдероном, якщо вже людина живе для того, щоб страждати, то мусить робити це гідно. Тому його називають "поетом честі". Світ жахливий, світ ворожий людині. Вона нікчемна, страждає, стогне. Ані жалощів, ані допомоги, ані співчуття не знайде людина на цьому світі. Вона у тому, що людина народилася недосконалою і живе на землі егоїстично заради примарної насолоди. Усі прагнуть здобути особисте щастя, поспішають, борються, шукають, а таке життя -- безумство, помилка. Найкраща мить у житті, мить радощів, щастя -- це лише мінлива бульбашка в калюжі, жорстока самоомана.

Творчість Кальдерона -- не лише значний етапу розвитку мистецтва бароко. Іспанський драматург набув широкої популярності й впевнено посів місце серед класиків європейської літератури. Перевірено часом твердження про вплив Кальдерона на інші періоди в історіїлітератури. Ми вже відзначали його внесокурозви-ток поезії російських символістів. Потрібно також сказати, що постановки його п'єс здійснював Гете. Через кілька уроків, вивчаючи творчість цього німецького митця, ми говоритимемо про помітний вплив "чарівного мага" Кальдерона на задум "Фауста". Серед європейських поетів, що перебували під впливом Кальдерона, слід назвати Персі Біш Шеллі, Юліуша Словацького, Вільгельма Кюхельбекера.

У наші дні виявленням незгасаючого інтересу до драматурга XVII століття є не лише те, що постановки його творів можна побачити на сценах різних театрів світу (у Києві твір Кальдерона на театральній сцені поставив режисер Сергій Приходько), а й бажання сучасних поетів по-новому переосмислити літературні надбання минулого.

Список літератури

1. Артамонов С.Д. История зарубежной литературы 17-18 вв. Учебник для студентов пединститутов.- 2-е издание, дораб. [Текст] / С.Д. Артамонов // М.: Просвещение, 1988. - С. 22-34.

2. Бароко: портрет доби [Текст] // Зарубіжна література. - 2009. - №26. - С. 4-16.

3. Безрядина Е.В. ХVII век: от барокко к классицизму [Текст] / Е.В. Безрядина // Искусство в школе. - 2007. - №2. - С. 25-32.

4. Берестовська Культурологія: Навчань. посібник. - Сімферополь, 2003.- 320с.

5. Биков І.Ю. Шедеври архітектурного бароко [Текст] / І.Ю. Биков // Українська література в загальноосвітній школі. - 2003. - №6. - С. 51-52.

6. Девдюк // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2005. - №8. - С.2-4.

7. Девдюк І.В. Бароко і класицизм: спільне та відмінне [Текст] / З літератури європейського бароко [Текст] // Зарубіжна література. - 2009. - №27. - С. 5-18.

8. Закович М.М.. Культурологія: зарубіжна та українська. Навчальний посібник. К.: Знання, 2007.- 240с.

9. Кальдерон П. Життя - це сон [Текст] // Тема. - 2000.- № 1.- С. 44-60.

10. Кононенко Б.І. Основи культурології: Курс лекцій. - М-код.,2002.- 412с.

11. Культурологія: Навчальний посібник /Під ред. А.А. Радугіна. - М., 2008.

12. Лаптев В.И. Барокко от Микеланджело до Гварини (проблема стиля): учебное пособие для студентов вузов. [Текст] / В.И. Лаптев.- М.: Искусство, 1996.- 576 с.

13. Макаров А.І. Світло українського бароко. [Текст] / А.І. Макаров. - К.: Мистецтво, 1994.- с. 273.

14. Мележик В.Н. Бароко як культурний стиль [Текст] / В.Н. Мележик // Зарубіжна література. - 2004. - №43. - С. 1-6.

15. Наєнко М. Бароко - як особлива любов... [Текст] / М. Наєнко // Слово і час. - 2004. - №10. - С. 81-82.

16. Назарець В. М. Література бароко. Зарубіжна література, №7-8., 2010.- 280с.

17. Ніколенко О.М. Літературні епохи, напрями, течії / О.М. Ніколенко, В. І. Мацапура // Тема. - 2004. - №1. - С. 2-28.

18. Ніколенко О.М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література ХVІІ - ХVІІІ століть: Посібник для вчителя [Текст] / О.М. Ніколенко - Х.: Веста, 2003. - С. 7-65.

19. Новак М.Н. Українське бароко [Текст] / М.Н. Новак // Сучасність. - 2006. - № 10. - С. 111-119.

20. Петрова М.М. Теорія культури: Конспект лекцій. - З.-П., 2000.- 320с.

21. Педро Кальдерон де ла Барка. Життя - це сон .: Переклад с іспанської Михайла Литвинця. [Текст] / Педро Кальдерон.- К., Веста, 2004. - 232 с.

22. Самохвалова В.І. Культурологія: Короткий курс лекцій. - М-код.,2002.- 310с.

23. Столковська Т.О. Бароко: краса перлини неправильної форми. Бачення світу та людини ХVII століття [Текст] / Т.О. Столковська // Зарубіжна література в школі. - 2007. - №18. - С. 18-23.

24. Скворцова. Теорія і історія культури: Підручник. - М., 1999.- 290с.

Українська та зарубіжна культура [Текст] / за ред.. М.Н. Заковича. - К.: 2000, - 632 с.

25. Українське бароко [Текст] // Хроніка 2000. - 2005. - № 63-64. - С. 531-536.

25. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). [Текст] / Д. Чижевський. - Тернопіль: Феміна, 1994. - С. 338.

26. Шалагінов Б.Б. Естетика і поетика літератури бароко [Текст] / Б. Б. Шалагінов // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2003. - №12. - С. 20-24.

27. Шалагінов Б.Б. Творчість письменників бароко [Текст] / Б. Б. Шалагінов // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2004. - №1. - С. 12-16.

28. Шкаруба Л.М. Художественное мышление барокко [Текст] / Л. М. Шкаруба // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2005. - №8. - С. 4-10.

Размещено на Allbest.ru