Проблема жіночої емансипації в творах Шарлотти Бронте

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

Інститут іноземної філології

Кафедра зарубіжної літератури та методик її викладання

КУРСОВА РОБОТА

Тема: «Проблема жіночої емансипації в творах Шарлотти Бронте»

Виконала: студентка 441 гр.

заочної форми навчання

Шапошникова Т.Б.

Науковий керівник:

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1

1.1 Місце Шарлотти Бронте в розвитку англійської літератури ХІХ століття

1.2 Еволюція жіночих романтичних образів у творчості Шарлотти Бронте

Розділ 2

2.1 Погляди Шарлотти Бронте на жіночу емансипацію та їх висвітлення в романі «Джейн Ейр»

2.2 Жіночі образи роману «Містечко». Життєві позиції героїнь роману

Висновки

Список літературних джерел

ВСТУП

Тема даної курсової роботи «Проблема жіночої емансипації у творчості Шарлоти Бронте» є актуальною для дослідження, оскільки в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно видозмінилися і потребують більш глибокого аналізу та вивчення. Що цікаво, погляди Шарлоти Бронте у час її життя виглядали більш радикальними і революційними, ніж сьогодні, але, в якійсь мірі сприяли становленню феміністичних позицій не тільки в Англії, але і по всій Європі.

Для дослідження феміністичної проблематики твори «Джен Ейр» та «Містечко» вибрані не випадково, саме через ці повісті якнайкраще прослідковується позиція Шарлоти Бронте стосовно місця жінки в суспільстві.

У «Містечку», а ще більше в «Джен Ейр» особисте щастя героїнь Бронте більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

Творчість Шарлотти Бронте одержала високу оцінку Карла Маркса. Він писав у 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейлі трибюн" англійську літературу того періоду: "Блискуча плеяда сучасних англійських романістів, що у яскравих і красномовних книгах розкрили світу більше політичних і соціальних істин, чим усі професійні політики, публіцисти і моралісти, разом узяті, дали характеристику всіх шарів буржуазії як людей повних самовпевненості, лицемірства, деспотизму і неуцтва(якими зобразили їхній Дікенс, Текерей, Бронте і Гаскел)»[7, с.340], а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: «Вони плазують перед тими, хто вище за них, і ведуть себе, як тирани, стосовно тих, хто нижче, ніж вони»[8, с.96]. Критика лицемірної і жорстокої англійської буржуазії в романах Шарлотти Бронте зберегла усе своє гуманістичне значення і для нас, сучасних читачів.

Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза Бронте в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в Англії, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у літературних контактах.

Гадаємо, що вивчення творчості Шарлоти Бронте та її найкращих творів буде актуальним і на майбутнє.

Об'єкт дослідження ? жіноча проблематика в її взаємозв'язку з громадським статусом жінки у вікторіанському суспільстві і її художня інтерпретація в творчості Шарлоти Бронте

Предметом дослідження стали найбільш значимі в ідейно-художньому плані романи Ш. Бронте («Джейн Ейр», 1847; «Містечко», 1853).

Метою роботи є визначення головних тенденцій в розробці жіночої проблематики в англійській літературі, виявлення художньої своєрідності її втілення у вікторіанському романі на тлі загальної зміни місця і ролі жінки в англійському суспільстві XIX ст.

Розділ1

1.1 МІСЦЕ ШАРЛОТИ БРОНТЕ В РОЗВИТКУ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ

В історії розвитку англійської літератури велику роль зіграв реалістичний соціальний роман ХІХ століття. До письменників-реалістів цього періоду відносяться, в першу чергу, Діккенс, Гаскелл, Еліот, Мередіт і сестри Бронте. Серед останніх, особливий слід в літературі залишила творчість Шарлоти Бронте. Головним художнім відкриттям молодої письменниці стало вміння виявити красу і драматизм становлення людського духу в боротьбі з соціальною «долею», причому духу, втіленого не в традиційному романтичному герої або героїні. Ідеал людської волі, непідвладної становій регламентації, був втілений в образі незаможної трудівниці, молодої гувернантки, яка найбільше цінує свою незалежність і гідність.

Бронте виводила на авансцену англійського роману нового героя, що володіє власне новою суспільною і особистою самосвідомістю, людину волелюбну, що відкидає надокучливу соціальну та гендерну субординацію, здатну на будь-які жертви і на боротьбу, якщо буде потрібно відстояти свої життєві права [11, с.364].

Разом з тим, з образом головної героїні, Джейн Ейр, Ш. Бронте ввела в сучасну cвітову літературу тему жіночої рівноправності, незалежності, волі, яка сприймається письменницею, як право отримувати радість від праці і жити яскравим, повноцінним, емоційним життям.

Цей роман мав великий успіх і приніс Шарлотті Бронте незгасну і в наш час славу. Роман, з моменту появи, викликав численні і часто суперечливі рецензії. Об'єктивно високу оцінку роман отримав від прогресивних письменників і після перекладу на російську мову, про нього позитивно відгукнувся М.М. Чернишевський [12, c.69]. У реакційних літературних колах того часу роман викликав обурення, так як був пройнятий протестом проти комфорту багатих і поневірянь бідняків.

Не обійшли увагою роман Шарлоти Бронте діячі літератури ХХ століття, тим більше що творчість письменниці нерідко спотворювалося і фальсифікувалася. Вивченню творчості Шарлоти Бронте у вітчизняному літературознавстві поклав початок Ф.П. Шиллер статтею в збірці «З історії реалізму ХІХ століття», що вийшов в 1934 році під його редакцією,

З. Громадянська писала про творчість сестер Бронте в «Історії англійської літератури»(1955р.)[14, с.237]. Більшість цих робіт носило біографічний характер.

Шарлотта Бронте народилася в 1816 р., у родині сільського священика з Йоркширу. Її батько, Патрік Бронте, ірландець, був змолоду простим ткачем. Він мав виняткові здібності, був працьовитим, мріяв учитися. Для простої людини, що вирішила оволодіти знаннями, у Британії того часу був один шлях - стати священиком. Патрік Бронте вивчив богослов'я, одружився, одержав церковний прихід на півночі Англії, біля промислового міста Лідса. Там і народилися його діти - п'ять дочок і син. Після народження молодшої, Ганни, умерла мати. Діти залишилися на піклуванні старої служниці. Сусіди не могли без сліз дивитися, як вони гуляють по околишніх верескових полях, тримаючись за руки попарно, під доглядом старшої, десятилітньої. Родина була дуже бідна, але Патрік Бронте не приймав ні від кого допомоги. Фанатичний і суворий, він відкидав подарунки, схожі на милостиню. Справа доходила до курйозів. Знаючи, що в дітей немає міцного взуття, багаті сусіди купили їм черевики. Побачивши перед каміном шість пар нових черевичків, Патрік Бронте кинув їх у вогонь. У 1824 р. Шарлотта і троє її сестер були віддані батьком у сирітський притулок для дочок духівництва. Тут їх повинні були підготувати до професії гувернанток; не випадково пансіон у містечку Кован-Бридж став прообразом для Ловудського притулку в романі "Джен Ейр". Недоїдання, холод і бруд у приміщеннях, виснажливі церковні служби, знущальне ставлення руйнували здоров'я дітей. Від епідемії тифу в 1825 р. злягло сорок п'ять учениць з вісімдесятьох. Загинули дві старші сестри Шарлоти - Марія і Єлизавета, спогадами про яких навіяний образ Елен Бернс у романі. Це були лагідні і винятково обдаровані дівчатка. Загибель багатьох вихованок притулку привернула до нього загальну увагу: були змінені його начальники і попечителі. Патрік Бронте приїхав, щоб поховати двох старших дочок і забрати додому зовсім хворих дівчаток Шарлоту й Емілію. Більше він уже не намагався дати їм освіту в безкоштовному навчальному закладі. Шарлота пізніше все ж таки отримала достойну освіту в гарному платному пансіоні.

Усі діти Патріка Бронте були талановитими, писали з дитячих років вірші і романи. Син Бренуелл і Шарлотта захопилися ще і малюванням. Обоє вони були, у сутності, справжніми талановитими художниками.

Про професійні заняття мистецтвом і літературою дівчата з бідної родини навіть і не мріяли. Вони господарювали, працювали гувернантками. Коли Шарлотта послала в 1837 р. свої вірші разом з боязким листом відомому поету Роберту Сауті, той суворо відповів їй, що література не жіноча справа, тому що вона відволікає жінку від господарських турбот[14, с.312].

У 1842 р. Шарлотта й Емілія поїхали в Брюссель і потрапили в бельгійський пансіон, сподіваючись у досконалості опанувати французькою мовою. Це був задум Шарлотти. У них не було грошей, щоб платити за навчання, але вони узялися викладати англійську мову ученицям пансіону. Навчання в пансіоні очолював Костянтин Егер, чоловік начальниці, дуже освічена людина, знавець літератури. Він з першого ж французького твору, написаному молодими англійками, зрозумів їхню обдарованість і пророчив їм письменницьку славу. Його порада Шарлоті і віра в її талант стали для неї величезною підтримкою. Їй випало нещастя полюбити пана Егера - одруженого чоловіка.

У дуже переломленому виді ця трагічна любов відбилася в романі «Джейн Ейр», в історії містера Рочестера, прикутого навік до неврівноваженої злої істоти. Навіть сама його зовнішність ? масивне квадратне чоло, тверді обриси губ і підборіддя ? повторювала в певній мірі риси мсьє Еже.

Сестри Бронте намагалися відкрити свій пансіон для дівчаток. Саме для цього вони одержали освіту в Брюселі. Їм також хотілося не розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а жити і трудитися разом. У них були всі дані для задуманого підприємства: педагогічний досвід, освіта, бездоганне знання французької мови. Але в них не було ні грошей, ні зв'язків, і ніхто не приїхав учитися в похмурий і бідно обставлений пасторський будинок на цвинтар.

У 1846 р. сестрам Бронте удалося нарешті видати збірник своїх віршів. Вони виступили під псевдонімом братів Белл. У 1847 р. вони послали (під тим же псевдонімом) лондонським видавцям свої романи. Романи Емілії («Грозовий перевал») і Ганни («Агнес Грей») були прийняті до друку, роман Шарлотти «Учитель» ? відкинутий. Але вона вже працювала над другою книгою, і наприкінці 1847 р. роман «Джен Ейр» побачив світ і мав великий успіх. Але слава не принесла дівчатам щастя. Їхні сили були вже надламані незгодами і непосильною працею. Брат Бренуелл помирав від туберкульозу. Від нього заразилася спочатку Емілія, що віддано доглядала за ним, потім ? Ганна. Усі вони вмерли протягом 1849 року. Шарлотта залишилася одна з дратівливим сліпим батьком, без милих супутниць, з якими звикла ділитися кожною думкою, мрією[25, с.58].

Вона працювала над своїми новими книгами. Наприкінці 1849 р. вийшов роман «Шерлі» - про рух луддитів. Він був навіяний живими враженнями від чартистського руху, який на той час набирав обертів. У 1853 р. був опублікований роман «Містечко», найбільш автобіографічний: у ньому відтворена обстановка бельгійського пансіону, з яким було пов'язано багато спогадів.

У будинку Патрика Бронте з'явився новий мешканець - молодий священик Артур Белл Ніколе. Його призначили помічником осліплого батька Шарлоти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрик Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їхньою літературною популярністю, але не допускав і думки про їхнє заміжжя. Відкинутий шанувальник вирішив стати місіонером і виїхати в Індію. Шарлотта попрощалася з ним біля хвіртки і помітила, що він плаче. Цього вона не витримала, наздогнала його і сказала, що буде його дружиною. Він так і залишився в містечку Хеворт, у пасторському будинку. Заміжжя 38-літньої Шарлотти було недовгим: через рік, у 1855 , вона померла від передчасних пологів[25, с.248].

Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Е. Гаскелл, написати про Шарлоту книгу. Вона взялася за це з властивою їй сумлінністю: відвідала всі місця, де довелося жити і працювати Шарлотті, побувала й у Брюселі, де бачилася із сімейством Егер. У 1857 р. з'явилася її правдива і сильна книга "Життя Шарлоти Бронте".

1.2 ЕВОЛЮЦІЯ ЖІНОЧИХ РОМАНТИЧНИХ ОБРАЗІВ У ТВОРЧОСТІ ШАРЛОТТИ БРОНТЕ

Шарлота Бронте почала займатися художньою творчістю у пошуках порятунку від власних життєвих знегод. Патрік Бронте був суворий і виховував дітей в спартанському дусі, в чому, за свідченням сучасників, занадто перестарався. Діти рано приохотилися до читання, воно стало їх улюбленим заняттям. В середині 1820-х років у них з'явився смак до письменництва, ймовірно, переданий у спадок: їх батьки мали літературні здібності. Спроби виразити свої переживання і мрії привели до того, що сестри Бронте (Шарлота, Ганна та Емілі) і їх брат Брэнуел написали серію повістей про вигадану країну Ангрію в романтичному дусі, наслідуючи Байрона і Скотта.

Діти Бронте були дуже начитані, мали нестримну фантазію, що підказувала їм образи і сюжети історій, які вони вигадували і записували дуже дрібним почерком в саморобні крихітні книжечки. Пізніше дослідники назвали ці повісті «ангріанськими сагами»[14, с.56].

Герої саг ? особи незвичайні. Вони здійснюють то великі подвиги, то страшні злочини, життя їх повне пристрастей і не схоже на життя людей, що оточували Бронте. У сагах над реальністю панує фантастичний, уявний світ.

Під час написання «ангріанських саг» світогляд юної Шарлоти Бронте був романтичним. Вона ще не сприймала явища дійсності як щось об'єктивне, що розвивається за власними законами. У 1820-1830-і роки письменниця створює уявлення про світ відповідно до свого душевного стану і ідеалів. Вона "бачить явища дійсності такими, що живуть тим життям, яке їм надає суб'єкт" [1, с.197], тобто вона сама.Юний автор довільно зображує хід життя створює і розвиває характери, вирішує долі своїх персонажів так, щоб вони якнайкраще виражали його ідеї і емоції. Ліричні переживання героїв відбивають не особливості явищ реального світу, а особливості відтворених автором уявлень. Засаднича риса саг - казковість. Це дає підставу говорити про саги як про романтичний твір, в якому фантастичність приведена в парадоксальні стосунки з буденністю. У сагах панують дві стихії - романтична і «готична». Вони взаємообумовлені і їх не можна розглядати окремо.

Майстерності «готики» Бронте вчиться у Ганни Редкліф, автора знаменитих «романів жаху» ? «Удольфські таємниці», «Італієць» та ін[10, с.51]. Бронте вчиться поєднувати похмуре, жахливе з витонченістю, вчиться мистецтву розвивати фабулу так, щоб підтримувати гострий інтерес, вчиться розумному використанню страхітливих ефектів.

І в «Ангріанських сагах», і в зрілій творчості письменниця використовує «редкліфський» прийом викриття готичного кошмару. Жахливе і фантастичне завжди знаходить розгадку у звичайному, «нормальному» світі: привиди і духи виявляються грою місячного світла на білих чохлах в червоній кімнаті, а нічні звуки в Торнфільді видає божевільна дружина Рочестера («Джейн Ейр»).

У другій частині саг головне місце відводиться переживанням персонажів, позначається інтерес до психологічних конфліктів. Соціальні конфлікти все ще мало цікавлять автора. Головним об'єктом вивчення стає особа, внутрішній світ людини. Письменниця прагне створити героя із багатогранним характером. В цей час сага, «завдяки зростаючій зрілості Шарлоти, втрачає присмак дитячості, позбавляється від характерів, що омертвіли,» - пише Бентлі [3, с.42]. У сагах все більше місце займає любов, збільшується число персонажів. Вивчаючи людську психологію, Бронте приходить до висновку, що людський характер побудований на іноді суперечливій взаємодії волі, розуму і пристрасті. Розум і пристрасть протистоять один одному, і людина за допомогою волі повинна урівноважити їх. Бронте зображує конфлікт між пристрастю і розумом.

У одній з останніх повістей («Капітан Генрі Хейситингс») з'являється героїня (Елізабет Хейстингс), яка абсолютно не схожа на попередніх героїнь Бронте. Це звичайна дівчина, бідна, незнатна, негарна. Автор її не ідеалізує, не згущує фарби, а зображує її як звичайну англійську дівчину-сучасницю. Проте при зовнішній непривабливості Елізабет має тверді моральні переконання. Вона вважає за краще власною працею заробляти на життя. Бронте вже розуміє, що зовнішність людини може не гармоніювати з його внутрішніми якостями. З одного боку, Елізабет здатна на піднесені почуття, з іншої ? вона знаходить в собі сили здолати пристрасть, що спалахнула в ній, і відмовитися від любові в ім'я обов'язку. Образ Елізабет Хейстингс ліг в основу характеру Джейн Эйр, героїні однойменного роману Бронте, і Люсі Сноу, героїні роману «Містечко» [12, с.117].

До середини 1840-х років у Бронте складаються естетичні принципи, на основі яких будуть написані її знамениті романи. Письменниця пройшла складний шлях розвитку. Як було показано вище, одним з найважливіших чинників її еволюції був вплив поетики романтизму.

Це закономірно, оскільки художньо-естетичні відкриття романтиків продовжували впливати на англійську літературу впродовж усього XIX століття. Адже саме романтики, що хворобливо сприйняли епоху ломки громадських засад і гостро пов'язані, що відчували, з нею соціальні страждання, уловлюючи і передчували протиріччя буржуазної цивілізації, повною мірою розкриті реалістами. Намагаючись виробити нові форми зображення, романтики виявили інтерес не стільки до широких загальних картин історії і середовища скільки до внутрішнього світу індивідуальної особи, протиставленої ворожої дійсності[22, с.307]. Інтерес до конфлікту людини і суспільства поглиблюється тим, що мислителі століття Просвіти приділяли увагу його раціональній стороні а романтиків притягала стихія ірраціонального. Звідси їх боротьба з раціональною філософською, а як наслідок цього - заперечення нормативності і регламентованої мистецтва. Ці ідейно-художні завоювання романтизму увібрали в себе письменники-реалісти. Жива взаємодія двох літературних напрямів відбиває характер літературного розвитку в Англії середини XIX століття. Бронте використовує у своїй творчості не лише традиції романтизму Байрона, але і Вордсворта, Кольриджа, Скотта і Жорж Санд для зображення незвичайних подій, пристрастей, характерів. Прийнято говорити, що Бронте стоїть ближче до Жорж Санд ніж до свого учителя Теккерея з його отруйною сатирою[19, с.13-23]. Проте зображені нею соціальні конфлікти і соціальний протест носять інший характер, що відрізняється від чисто романтичних традицій. У своїй творчості письменниця використовує "старі" прийоми, підпорядковувавши їх новим завданням.

Створюючи широкі реалістичні полотна, Бронте признавалася в тому, що романи Жорж Санд їй ближче, ніж "Втрачені ілюзії" Бальзака, які так захоплювали її : «При усьому її непрактичному і фантастичному ентузіазмі, при усіх помилках властивих її світобаченню, вона краща, ніж пан де Бальзак, її розум ширший, її серце гарячіше» [13; c. 178].

Як показує увесь попередній виклад, дослідники не раз говорили про паралельний розвиток в європейській літературі першої половини XIX століття романтизму і реалізму, що взаємно збагачують один одного; реалісти 1840-х років сприймали романтизм як літературну спадщину, як традицію: «Письменники другої половини століття були послідовниками романтиків лише в тій мірі, в якій чудові їх відкриття проклали шлях до реалізму, звільнивши поезію від умовностей і обмежень, зосередивши увагу на конкретному, індивідуальному, історично детермінованому, встановивши нові закони емоційно-художнього пізнання дійсності, створивши золотий фонд естетичної думки і свого роду літературну норму на ціле століття вперед»[3; c. 90].

Письменники-реалісти «вбирали» художні завоювання романтиків, розвивали різні сторони або елементи романтизму, надаючи їм нову якість, Г. А. Гуковский відмічає: «Для реалізму XIX століття особа обумовлена суспільством, історією, об'єктивною закономірністю, вона типова, тобто схожа з іншими особами, сформованими обставинами, але вона залишається все ж віддаленою від усіх інших замкнутим світом, характером, і в цьому глибокий зв'язок цього реалізму з романтизмом, з якого він вийшов» [4; c. 13].

Коли романтизм втрачає своє головне положення, в пору розквіту реалізму з'являються твори, в яких пластичність і багатогранність зображення досягаються тим, що автори використовують запропоновані і романтизмом, і реалізмом можливості. Це «Девід Копперфільд», «Крихітка Доррит», «Великі надії» Діккенса, «Грозовий перевал» Емілі Бронте та інші. До таких книг можна віднести і «Джейн Ейр» Шарлоти Бронте. А. А. Єлистратова відзначає: «Поєднання реалістичної дійсності з бунтарським романтичним піднесенням зобов'язані своєю історико-літературною значністю кращим романам Шарлоти Бронте. «Джейн Эйр» і «Віллет» ? це не лише правдиво розказані історії двох сиріт-трудівниць ? скромної гувернантки і скромної вчительки; це твори, натхненні пристрасним поривом до свободи і справедливості, тим більше тяжким і затупленим що це ? поривши безмірно самотньої душі. Ключ до «Джейн Эйр» ? в романтичних мріях героїні, повних руху, життя, вогню, почуття, до яких вона прагнула і яких вона була позбавлена у своєму дійсному існуванні» [5, с.421]. Ш. Бронте акцентує увагу на проблемах жіночої реалізації в соціумі заміжжя і здібності героїнями-жінками осмислення себе і власній значущості і в суспільстві, і у взаєминах з чоловіками. Особливе місце в спадщині Ш. Бронте займає її перший роман «Учитель», що містить ідеї і жіночу проблематику які відіб'ються в усіх подальших творах: саме тут уперше в литературевикторианства досить чітко простежується невідповідність між прагненням жінки до самореалізації і її потребою в емоційній підтримці. У «Учителеві» жіноча проблематика, концепція дуалізму жіночої особи пов'язана не лише з образом Френсіс, але і з образом УильямаКримсворта, що сполучає в собі і жіночі, і чоловічі риси, і, відповідно, що виконує дві функції: по-перше він представляє чоловічу точку зору на стосунки поли, по-друге, як володар суперечливого характеру служить засобом донесення поглядів його творця на особу жінки і її становище в суспільстві. В усіх романах Ш. Бронте відбився дуалізм жіночого світосприйняття - в «Учителеві», «Джейн Эйр», «Шерли», «Містечку». Окрім традиційних жіночих образів для вікторіанського літературного канону в її творах з'являються і принципово нові образи: головні героїні Ш. Бронте (Френсіс Анрі, Джейн Ейр, Шерлі Килдар, Люсі Сноу) ? духовно витончені, благородні, незалежні жінки з яскраво вираженим почуттям власної гідності, переконані, з одного боку, що реалізація жінки не обмежується вузькими рамками сім'ї що відмовляються бути просто дружинами заможних чоловіків і що наполягають на праві власного вибору і самостійності суджень, а з іншою, не позбавлені деяких традиційних уявлень про стосунки між статями ? готові прийняти заміжжя як союз рівноправних людей, заснований на взаємній довірі і повазі. Окрім суто «жіночого» погляду на проблему місця і ролі жінки в соціумі, практично в усіх романах Ш. Бронте представлена і традиційна чоловіча точка зору яка частіше утілює антипатичну картину шлюбу, заснованого на гордовитому відношенні до жінки і підпорядкуванні її чоловікові (Рочестер в «Джейн Эйр», жінконенависник Хелстон, догматик Джо Скотт в «Шерлі», самозакоханий доктор Джон в «Містечку»)[20, с.92].

Увага Бронте-реалістки зосереджується на дослідженні особи героїні в її розвитку і становленні. Це в цілому відповідає поетиці реалістичного роману. У нім доля головного героя, знаходячись в центрі уваги автора, виступає не як, що нитка веде від однієї побутової сценки до іншої, а як самостійний об'єкт дослідження [2, с.211].

РОЗДІЛ 2

бронте англійський жіночий образ

2.1 ПОГЛЯДИ ШАРЛОТТИ БРОНТЕ НА ЖІНОЧУ ЕМАНСИПАЦІЮ ТА ЇХ ВИСВІТЛЕННЯ В РОМАНІ «ДЖЕЙН ЕЙР»

Тема жіночої свободи і рівноправства, ідеал повнокровного, яскравого, не обмеженого умовностями життя були властиві творчості всіх Бронте. Критика не раз відзначала, наскільки співзвучна сучасності тема боротьби за емоційну та громадянську рівність жінки. Саме у творчості Шарлоти Бронте та її сестер виникає в англійській літературі XIX століття образ нової жінки на противагу затвердженого буржуазно-вікторіанського ідеалу «лагідного ангела», чия роль в житті ? бути тільки берегинею домашнього вогнища[24, с.95].

Жінка у творчості Бронте ? істота волелюбна, незалежна, рівна чоловікові за інтелектом і силою характеру. Цей жіночий образ було «передано» сестрами Бронте і сучасникам. В Англії, наприклад, образ Джейн знайшов відгук у поемі Е.-Б. Браунінг «Аврора Лі», героїня якої стверджує цінність і рівноправність жінки в світі духовному і в світі почуттів. Особливо багато наслідувань викликала «Джейн Ейр» в Америці, де в 60-70-ті роки «жіночий роман», тобто роман, написаний жінкою і про жіночу долю, стає дуже популярним. Відразу ж завоювавши велику популярність і визнання, роман Бронте стає ідеалом, за образом і подобою якого створюється безліч творів. Вкорінюється сама типологія образу бідної, але гордої дівчини і конфлікту, ситуації, «заданої» Шарлоттою Бронте в її знаменитому романі: героїня (не обов'язково гувернантка, але, як правило, молода дівчина або жінка) потрапляє в складну ситуацію і лише завдяки своїй моральній цілісності , стійкості, розуму і характеру долає життєві негаразди. Більше того ? домагається успіху, у тому числі і матеріального.

З усією пристрастю емоційної натури, Бронте рвалася до широких просторів великого і осмисленого життя, яке відчувала за межами свого вузького і нездорового маленького світу, але наштовхувалася на умовності, забобони, укорінений звичай. Шлюб і домашнє господарство або принизлива роль гувернантки в заможних сім'ях ? єдина перспектива, що відкривається в ту пору перед жінкою ? викликають в Шарлотті обурення і протест. Зауважимо, що, якщо Жорж Санд ? її старша сучасниця ? вимагає для жінки свободи у виборі коханого, Бронте йде набагато далі і у всіх своїх книгах відстоює право жінки на вибір професії та самостійного існування в суспільстві. Обурення Шарлотти проти несправедливості становища жінки в сучасному їй суспільстві визначило згодом образи її героїнь.

Центральний роман Шарлотти Бронте, в якому явно простежується проблема емансипації ? «Джейн Ейр». Він залучив і вразив читачів образом головної героїні, сміливої і чистої дівчини, що самостійно веде боротьбу за існування і за свою людську гідність. Історія цієї боротьби розказана від першої особи. Це не автобіографія Шарлотти Бронте: історія Джейн Ейр має тільки окремі точки дотику з життям письменниці.

Роман, який читають вже більше 150 років став важливою віхою в історії боротьби за жіночу рівноправність. Зрозуміло, це поки що не політичне рівноправ'я. Шарлотта Бронте відстоює рівність жінки з чоловіком у родині та трудовій діяльності. Ш. Бронте своєю творчістю близька французькій письменниці Жорж Санд. Знаменитий роман Ж. Санд «Консуело» (1824) був улюбленим романом Ш. Бронте і вплинув на створення образу Джейн Ейр[19, с.129].

Перше видання роману повністю називалося «Джейн Ейр. Автобіографія », хоча чоловічий псевдонім поки охороняв її від спроб ототожнення героїні з автором. Але, незважаючи на дійсно існуючий прототип, можна помітити в образі Джейн Ейр автобіографічні елементи, але, скоріше, морально-етичного, духовного характеру.

А яка сама була письменниця, якій на час створення її другого роману виповнився тридцять один рік?

Шарлота Бронте була горда, щира, мала надзвичайно розвинене почуття власної гідності, яке іноді немов би виглядає чисто християнським смиренням, але не покорою. Жінка розумна і дуже цінує розум у собі та інших. Вона вдячна Богу за здібності, талант і вміє поважати талант чужий, незалежна, волелюбна і непокірна духом, чесна і прямодушна, мужня, стоїчна навіть у безнадії. Літературний талант для неї ? це перш за все шлях до незалежного і більш-менш благополучного існування. Їй не чужий був практицизм у справах. І вона, і Емілі були власниками залізничних акцій, вона могла передбачати труднощі, пов'язані з їх скромними «капіталовкладеннями», і тільки страх засмутити Емілі, висловивши недовіру до її фінансової стратегії перешкодила їй вчасно реалізувати папери і уникнути грошових втрат. Шарлотта Бронте, сором'язлива, боязка, іноді панічно губиться в присутності незнайомих людей, була природженим борцем: «Життя ? боротьба, і всі ми повинні боротися», ? говорила вона[7, с.314]. Така і її Джейн Ейр.

Героїнь Бронте об'єднує байдужість до власних матеріальних благ, багатства. Вони вільні і відстоюють своє право на свободу. Вони мають багатий душевний світ, здатність до найсильніших душевних переживань. На вивченні внутрішнього світу і зосереджений основний інтерес Бронте. Головну увагу вона приділяє розгляду психології героїні, мотивації її вчинків і поривів, її внутрішнього життя, життя її душі. Цьому вона вчиться у Жорж Санд, в книгах якої культ особистого почуття щирість в зображенні душевних хвилювань створює особливу атмосферу романтичного ліризму, який властивий роману «Джейн Ейр».

Які погляди Шарлотти Бронте на проблему емансипації, що вона має на увазі під нею і вкладає в неї, як вона реалізувала їх у змалюванні образу головної героїні роману «Джейн Ейр» можна простежити при зверненні до самого тексту. Так, маленька Джейн повстає проти деспотизму місіс Рид. У своєму стихійному бунті вона нагадує маленьке звірятко. Все ж таки, яка Джейн не мала, яка не нещасна, вона не зовсім беззахисна: її зброя - її непокірний дух. Вона ще може змиритися з холодністю і відчуженістю, хоча й важкі вони для дитячої душі, але не з прямим насильством і образою. Коли юний Джон, гордість материнського серця, намагається принизити її, тому що вона бідна і залежна, а потім б'є, Джейн бунтує, відповідаючи ударом на удар. Замкнута в спальні, героїня гарячково згадує подробиці свого заколоту і всі випадки жорстокого, деспотичного ставлення до неї. «Несправедливо, несправедливо, - твердив мій розум, - збуджений несамовитим, хоча і тимчасовим гнівом...» Щоб Джейн не подавала «поганий приклад», місіс Рід вирішує відправити непокірну дівчинку в благодійну школу, для чого в будинок приймається казночей і економ «Ловудського інституту», преподобний містер Брокльхерст. Місіс Рід рекомендувала йому Джейн як малолітню брехуху, що вимагає особливо суворого з нею поводження. Цього Джейн пробачити не може. З дитинства вихована на Біблії, вона відчуває, що думки її і дії не відповідають поняттям, які дитині прививали від самого народження, проте гордість, бунтарське єство героїні кипіло почуттями: «її потоптали і вона повинна помститися». Крихітна (вона дуже мала на свої роки) дівчинка кидає в обличчя місіс Рід гнівні слова: «Я не брехуха, якщо б я була нею, я б сказала, що люблю вас, але я прямо кажу: я вас не люблю, я вас ненавиджу більше, ніж будь-кого... Люди думають, що ви гарна, але ви погана, у вас жорстоке серце. Це ви брехуха » [9, с.17] .Висловивши правду, Джейн раптом відчула себе щасливою, вона звільнилася від залежності, гніту мовчання, прагнення догодити і цим викликати поблажливість. Так народилося відчуття самоповаги, так, захистивши свою гідність, Джейн відчула себе вільною людиною.

Дівчинка дізналася ще одну істину в будинку місіс Рід. Вона відмовилася назвати свого «тирана» паном, як він того вимагає: «я не прислуга», ? гордо кричить вона служниці Бессі, яка «тягне» її в «висновок». «Ви гірше прислуги», ? заперечує та і пояснює: слуги заробляють свій хліб, а Джейн живе з ласки, тому вона повинна бути «завжди приємною» господарям[9, с.12]. І Джейн розуміє, що свободу і незалежність треба не тільки здобути. Їх треба ще закріпити за собою. Почуття самоповаги, пов'язане з незалежністю, дає тільки праця, тому маленька Джейн так завзято береться за навчання: для неї це зараз єдино можлива сфера докладання всіх духовних і фізичних сил, і єдиний захист проти голоду, холоду та інших поневірянь.

Цікаво відзначити, що Ш. Бронте не раз і не два змусить Джейн думати і говорити про «рабстві» і «звільнення». Наприклад, свого мучителя Джона Ріда вона називає «наглядачем над рабами» і порівнює з «римськими імператорами». І те, що вона прямо висловлює йому все це, - вже є перемога над рабством свого власного становища в будинку місіс Рід. Їй важко живеться і в Ловуді, але там живе нова Джейн, і вона користується повагою, хоча в школі теж можуть знущатися над беззахисними, як це відбувається з її кращим другом Елен Бернс. Але саме тут, де Джейн стала з пригнобленої і страждаючої боку свідком незаслужених страждань іншого, остаточно склалася її філософія життя людини незалежного, гордого і непокірного. У Джейн, що подорослішала, протест набуває більше осмисленого характеру: прояву зла, несправедливості протистоять її воля і розум. Бронте відкидає упокорювання перед жорстокістю і деспотизмом яке представляє в романі Елен, що викладає свою точку зору на несправедливість: «Так не краще терпляче знести образу, від якої ніхто не страждає, окрім тебе самої, ніж вчинити необдуманий вчинок, який буде ударом для твоїх близьких? Твій обов'язок ? усе винести, раз це неминуче; тільки безглузді і безвільні говорять: «Я не можу винести», якщо це їх хрест, призначений їм долею». Джейн у відповідь вражається: «Я слухала її з подивом: я не могла зрозуміти цієї філософії покірливості» [9, c. 56-57]. Вона заявляє: «Коли нас б'ють без причин ,ми повинні відповідати ударом на удар ? я упевнена в цьому ? і притому з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас»[9; c.58]. Проте вона розуміє безглуздя відкритого бунту проти Брокльхерста, що обмовив і принизив Джейн в Ловудському притулку. І тоді її протест набуває пасивного характеру. Коли її несправедливо покарали, вона «притамувала ридання, що підступили, підняла голову і рішуче випросталася» [9, c.78]. Вона намагається заслужити любов і повагу хороших людей: «Я так намагалася бути слухняною, я хотіла так багато зробити в Ловуді: знайти друзів, заслужити повагу і любов! І я вже досягла певних успіхів: товаришки по навчанню ставилися до мене доброзичливо, однолітки зверталися як з рівною, і ніхто не ображав мене» [9, c. 100].

Палка промова Джейн є маніфестом рівності, якої жадає вона всім єством: «Невже ви думаєте, я залишуся і зможу бути для вас нічим? Ви думаєте, що я неживий організм, машина, яка нічого не відчуває? Ви думаєте, я стерплю, коли у мене з рота виривають шматок хліба, віднімають останню краплю живої води з чаші моєї? Ви вважаєте, що якщо я бідна, незнатного, некрасива, мала зростанням, то у мене немає ні душі, ні серця? Ви помиляєтеся! У мене стільки ж душі, скільки у вас, і рівно стільки ж серця! І якщо Бог нагородив би мене красою, а особливо багатством, я б постаралася зробити вашу розлуку зі мною такою ж важкою для вас, як вона зараз важка для мене. Я тепер розмовляю з вами, відкинувши заведені правила, умовності, навіть мою смертну оболонку. Це мій дух волає до вашого, ніби ми вже по той бік могили і стоїмо біля ніг Господа Бога, рівні, як ми і є насправді » [9, c.247].

Страждаючи від самотності і несправедливості, прагнучи до рівності і незалежності, Джейн виробляє зовнішній спокій, залізну волю, що допомагають їй з незвичайною силою чинити опір усьому що загрожує її свободі. Так, виходячи заміж за Рочестера, вона оголошує йому про свої умови: «Я хочу тільки зберегти спокій духу, сер, і не бути під гнітом зобов'язань. Я залишуся як і раніше гувернанткою Аделі, зароблятиму собі на утримання і квартиру тридцять фунтів в рік. На ці кошти я одягатимуся, а від вас зажадаю тільки поваги. І якщо я платитиму Вам тим же, ми залишимося квити» [9, c.284]. Джейн протестує проти спроб Рочестера одягнути у шовки і оксамит, її коробить роль бідної нареченої, яку благодійник обсипає подарунками. Вона хоче залишитися такою, яка вона є: «Я не можу винести, щоб містер Рочестр наряджав мене, як ляльку; Я ж не Даная, щоб мене обсипали золотим дощем» [9, c.273]. Вона відмовляється від коштовностей, постійно тримає Рочестерана відстані, не дозволяючи йому захоплюватися роллю багатого жениха, іронізує над романтичним виявом його почуттів, уникає ідилічних сцен. Бронте услід за Санд зображує душевний опір будь-якому моральному примусу. Так, Джейн при перших зустрічах з Рочестером вимагає до себе шанобливого відношення. Бронте показує, як Джейн чинить опір його примхливому і іноді різкому поводженню з нею. Боротьба між героями передається засобами діалогу. Прямі, щирі, повні достоїнства відповіді гувернантки контрастують з різкими, майже грубими випадами її хазяїна. Уражений Рочестер вибачається і просить Джейн не ображатися на його наказовий тон. Проте більше він не дозволив собі грубити, і згодом він говорить з нею м'яким тоном, не допускаючи анінайменшої різкості. Таким чином, опір Джейн приніс свої плоди: її стала поважати неабияка людина, думкою якої вона дорожить.

Але у Джейн є ще одне, і головне, зброя, яку вона завжди готова пустити в хід: гордість бідного, але чесної людини, яка швидше помре, ніж візьме що-небудь з милості чи зробить вчинок, противний її людської гідності. Проте вона не тільки горда й самолюбні. Вона - справжній друг. Зовні тендітна - вона віддана і надійна, зрадити вона не здатна і завжди готова допомогти і врятувати.

2.2 ЖІНОЧІ ОБРАЗИ РОМАНУ «МІСТЕЧКО». ЖИТТЄВІ ПОЗИЦІЇ ГЕРОЇНЬ РОМАНУ

За ті кілька років, які відокремлюють «Джен Ейр» від роману «Містечко», в житті Англії відбулися істотні зміни. Після 1848 року країна вступила в нову фазу розвитку. Здобувши перемогу над робочим рухом в кінці 40-х років, буржуазія зміцнила свої позиції і інтенсивно збагачувалася. На міжнародній арені, в промисловості і в торгівлі Англія зайняла провідне становище. Про другу половину XIX століття буржуазна історіографія пише як про «золотий вік вікторіанства»[29, c.321]. Проте офіційна версія про загальний добробут не відповідала істинному стану справ, важким умовам життя народу.

Відбуваються зміни і в літературі. На новому етапі свого розвитку критичний реалізм характеризується інтенсивними пошуками нових засобів зображення життя і людини. Важливою сферою дослідження стає психологія особистості, більш пильною ? увага до інтелектуального та духовного життя героїв, зростає інтерес до етичних аспектів суспільного проблематики. У реалістичному романі посилюється роль драматичного і ліричного початку. Проблеми важливого соціального значення вирішуються тепер в дещо іншому ключі: узагальнююче пізнання життя досягається аналізом внутрішнього стану героя, що поєднується з осмисленням найдрібніших подробиць його буття. Це проявилося в романах Джордж Еліот («Адам Бід»,1859, «Млин на Флоссі», 1860), а дещо пізніше - у творчості Джорджа Мередіта («Егоїст», 1879) і Семюела Батлера («Шлях кожного тіла», 1903). Роман Ш. Бронте «Містечко» багато в чому випереджає ці тенденції і є сполучною ланкою між двома етапами розвитку реалізму в англійській літературі XIX століття.

У романі розповідається про молоду англійку Люсі Сноу, яка рано осиротіла, опинилася в повній самоті, без коштів та підтримки. Деякий час вона живе в будинку своєї хрещеної матері місіс Бреттон, потім стає компаньйонкою багатої дами міс Марчмонт, а після її смерті покидає Англію і їде на континент. Вона виявляється в Брюсселі (у романі він описаний як Villette -«Містечко») і починає працювати в пансіоні мадам Бек. Спочатку їй доручають обов'язки виховательки: навчаються тут дівчата із забезпечених родин, а потім вона отримує місце вчительки англійської мови. Люсі Сноу доводиться подолати багато труднощів, зіткнутися з лицемірством і несправедливістю, пережити важкі розчарування, втрату ілюзій і надій на щастя. Але разом з тим у боротьбі за існування і людську гідність формується і зміцнюється її характер, «здатність до ясного мислення і непохитного самовладання» [23, c.35]. Вона знаходить себе як особистість, пізнає радість праці і знаходить своє місце в житті. «Мені здається, - Міркує Люсі, - що від природи я не мала ні впевненості у своїх силах, ні заповзятості, ці властивості натури проявилися в мені під впливом обставин, як буває з тисячами інших людей»[23, c.79].

У широкому плані «Містечко» ? це роман про становлення особистості. Ш. Бронте створює реалістичний роман про сучасну їй дійсність. Перед її героїнею виникають труднощі економічного, соціального та психологічного характеру, народжені умовами конкретно-історичної англійської дійсності середини XIX століття. Проблеми, що постають перед Люсі Сноу, породжені її середовищем і епохою. Вірність життєвій правді, соціальна обумовленість психологічних характеристик дозволили письменниці прийти до суттєвих узагальнень про самотність і відчуження людини в навколишньому його світі. Люсі Сноу ? новий тип героїні в романі Англії XIX століття. Бронте відстоює думку про те, що доля жінки не повинна бути зведена тільки до заміжжя і сімейного життя, вона може присвятити себе якійсь важливій справі, служити своєму покликанню. «Містечко» ? перший англійський роман, героїня якого від початку і до кінця працює, сама заробляє собі на життя. Для Люсі Сноу праця є не тільки джерелом її існування, а й невід'ємною частиною її єства. Тому вона і знаходить в собі сили для того, щоб жити і працювати після загибелі коханого нею Поля Еманюеля.

У романі в життєвих долях трьох героїнь ? Люсі Сноу, Поліни де Бассомп'єр і Джиневри Феншо ? представлені різні погляди на сенс життя і різне розуміння його призначення. Для легковажною і егоїстичної Джиневри основна мета - вигідне заміжжя. У досягненні її Джиневра безпринципна, хитра і навіть жорстока. Вона лукавить, її зовнішня чарівність і тендітна краса не відповідають тій безсердечності і жорстокості, які їй притаманні. Кокетуючи з доктором Бретоном, вона зневажає і обманює його, беручи дорогі подарунки, насміхається над ним. «Жодна гризетка не приймає подарунків з такою готовністю, як Джиневра, - вигукує в розпачі Бреттон, - але ж вона з хорошої родини» [23, c.189]. З образом Джиневри в романі пов'язана тема «ярмарку марнославства»: Джиневра горнеться до вищих кіл, схиляється перед місіс Чамлі, прихильно приймає залицяння де Амаля і зневажає тих, хто стоїть нижче неї на суспільній драбині. «Я ніколи не стану дружиною буржуа», - з погордою заявляє вона[23, c.145]. Обмежена у своїх прагненнях і Поліна де Бассомп'єр. Помисли цієї розважливої, милої і зворушливої молодої особи пов'язані тільки з особистим благополуччям і сімейним щастям. Поліна ніжно прив'язана до батька, віддана своєму майбутньому чоловіку, але вона в достатній мірі егоїстична, щоб не помічати страждань Люсі.

Традиційно використовуючи «готичні елементи», Ш. Бронте прагне допомогти людям зрозуміти життя і розібратися в її справжніх цінностях. «Фантастичне» і «жахливе» отримує в її романах реальне обгрунтування [19, c.174]. У романі «Містечко» це проявляється в сценах зустрічі Люсі з привидом черниці, в історії переслідування її «таємничими» недоброзичливцями. Страшна чарівниця, яку Люсі зустрічає під час грози, коли спалахи блискавок прорізають огорнуту мороком землю, виявляється родичкою мадам Бек - злою і корисливою старою Уолревенс; блукаючий в алеях парку привид черниці - це шанувальник Джиневри, що ховається від пильних очей господарки пансіону, одягнувшись у жіночий одяг. Незвичайні видіння виникають перед Люсі в моменти сильного емоційного збудження і напруження, але вона знаходить у собі сили розібратися в тому, що відбувається. «Завжди і все життя моє я любила правду ... Я безстрашно зустрічаю її грізний погляд ... Побачити і дізнатися найгірше ? значить перемогти страх»[23, c.297]. Люсі Сноу наділена здатністю дивитися правді в очі і тверезо судити про життя і людей, про саму себе. Разом з тим Бронте наполягає на істинності двох істот, які співіснують в людині: здоровий глузд і уява. Здоровий глузд допомагає твердо стояти на ногах; уява і здатність до фантазії допомагають осягати і творити життя. «Розсудливість хоче переконати мене в тому, що я народжена лише для того, щоб працювати заради шматка хліба, чекати смерті з її муками і віддаватися смутку протягом усього життя. Можливо, ці доводи і справедливі, але ж немає нічого дивного в тому, що ми час від часу нехтуємо ними, звільняємося від їх влади і випускаємо на волю ворога розсудливості - нашу добру живе уяву, яка підтримує нас, дає нам надію. Ми неодмінно повинні іноді виходити за кордони розсудливості і будемо чинити так, не зважаючи на жахливі кари, очікують нас після повернення». Включення категорії уяви в систему ключових понять, що визначають будову роману, структуру характеру та особливості світосприйняття головної героїні, дозволяє говорити про зв'язок творчих принципів Ш. Бронте з естетикою романтизму.

Образ Люсі Сноу - велике художнє досягнення не тільки в творчості Бронте, але і у всій англійській літературі середини XIX століття. Характер непересічної жінки ? сміливої і рішучої в своїх судженнях і діях, розсудливої жінки, яка тонко відчуває світ ? показаний у всій його складності, багатогранності, обумовленості життєвими обставинами, в його русі та мінливості [26, с.23]. Самотність Люсі Сноу обґрунтовується в романі не тільки її сирітством, але і бідністю. Її батьки загинули, у неї немає свого будинку, немає притулку. Люсі зовсім не скаржиться на долю, та й немає жодної людини, якій вона могла б довіритися. «Я втратила будь-яку можливість вдатися до допомоги інших людей і могла розраховувати лише на себе». Вона рано зрозуміла, що знаходиться «серед безкрайньої пустелі, де немає ні піщаних пагорбів, ні зелених полів, ні пальми, ні оази». Вона навчилася стримувати себе і не проявляти емоцій. Ця звичка народжена в ній свідомістю відчуженості від оточуючих. Роман будується таким чином, що вже в перших його розділах звучить пророкування про очікують Люсі життєвих випробуваннях і втрати. У будинку місіс Бреттон тиху і мовчазну Люсі Сноу майже не помічають. Центром уваги стає маленька Поллі, яка своєю появою відтісняє Люсі на задній план, цілковито заволодіваючи увагою молодого Бреттона. Згодом така ж ситуація повториться, і Поліна де Бассомпьер стане нареченою доктора Бреттона, витіснивши з його серця Люсі. Контури майбутнього Люсі вимальовуються і в трагічній історії міс Марчмонт, яка дізналася про смерть свого нареченого в той самий вечір, коли вона чекала його приїзду, мріючи про щасливе заміжжя. У ніч, попередню смерті міс Марчмонт, слухаючи виття вітру, його «стогони, скарги та невтішні ридання», Люсі думає про те, що ці «різкі звуки віщують смерть». В фіналі роману, очікуючи Поля Еманюеля, який повинен стати після повернення з далекої подорожі її чоловіком, Люсі знову прислухається до завивання бурі і лиховісному вою вітру. "Буря шаленіла сім днів. Вона не заспокоїлася, поки всю Атлантику не усіяний уламками. Печаль, не терзати доброго серця, залиш надію доброму уяві. Нехай намалює картину воно зустрічі і довгого щасливого життя ". Однак зробити це уява безсило. І хоча про загибелі Поля прямо не говориться, з контексту роману ясний трагічний результат подій.

Люсі мала можливість переконатися в тому, що «Доля тверда, як камінь, а Надія ? вигаданий кумир, сліпий, безпристрасний, з душею з граніту» [23, с.317]. Однак до цього висновку героїня Ш. Бронте приходить не відразу. У той час, коли Люсі прийняла рішення виїхати з Англії, вона розпорядженні лише п'ятнадцятьма фунтами, але її серце, «напоєні силами юності», незважаючи на самотність і складність становища, «билося рівно і сильно».

Вирушаючи у свою першу далеку подорож, Люсі перетворилася зі спостерігача життя в її учасника. З невідворотною неминучістю перед нею вставали питання: «Які у мене перспективи? Куди мені йти? Що мені робити?» [23, c.42]. Люсі шукала на них відповіді. Вперше в житті виявляється вона в Лондоні, такому багатолюдному, але чужому і пустельному для неї. Вид на величезне місто з висоти собору св. Павла народжує в її душі відчуття свободи і захоплення. У Люсі з'являється впевненість, що вона може і повинна йти тільки вперед, що вона зможе знайти свою дорогу в житті. Це пристрасне бажання знайти свій шлях, знайти і затвердити себе у ворожому їй світі підтримує Люсі в боротьбі з усіма труднощами. На кожному кроці їй дають зрозуміти, що вона бідна. Опинившись в ресторані, Люсі відчуває «невпевненість, беззахисність і приниженість». В готелі її вражає «прозорливість, з якою слуги і покоївки розподіляють між гостями зручності пропорційно їх гідності». Люсі ясно бачить, що кожен, з ким зводить її життя, виробляє миттєвий розрахунок і оцінює її «з точністю до одного пенса». У пансіоні мадам Бек Люсі стикається з егоїзмом, нахабством і брехливістю багатих вихованок. У цьому процвітаючому навчальному закладі, як вона незабаром переконується, характери учениць формують «під тиском законів рабства». Зусилля школи і церкви спрямовані на те, щоб виростити дітей «сильними тілом, але слабкими духом». Їх не стільки навчають, скільки розважають, прагнучи зробити «здоровими, веселими, неосвіченими, бездумними і недопитливими» [23, с.65]. Втіленням меркантилізму та лицемірства постає перед нами власниця пансіону мадам Бек. Образ цієї розумної і віроломної, хитрої і пильної, діловий і бездушною правительки маленького шкільного маленького світу, в якому, як у краплі води, відображені закони і встановлення великого і нелюдського світу, створений в кращих традиціях критичного реалізму. Тут ясно відчувається значення для Ш. Бронте великих сатириків Теккерея і Діккенса. Яскрава портретна та психологічна характеристика мадам Бек, аналіз спонукальних причин її вчинків - свідчення високого рівня реалістичного майстерності письменниці. Зовнішня м'якість мадам Бек приховує внутрішню жорстокість. Погляд ясних блакитних очей таїть постійну настороженість. Головною силою, що спонукає її діяти, є міркування вигоди. Використані при описі мадам Бек порівняння говорять багато про що вона порівнюється з главою іспанської інквізиції Ігнасіо Лайоло. Девіз мадам Бек - «спостереження і стеження». Вона без коливань і яких би то не було докорів сумління виробляє нічні огляди і обшуки кімнат, заглядає в гаманці та кишені виховательок, знімає зліпки з ключів від їх валіз і робочих шкатулок. У пансіоні процвітають інтриги, змови й доноси, діє великий штат шпигунів і спостерігачів. «Мадам була неабиякою жінкою. Хостел представляв надто обмежену сферу для прояву всіх її здібностей, їй варто було б правити цілим державою або керувати норовливої законодавчої асамблеєю, вона могла б поєднати посади прем'єр-міністра і поліцейського»[23, с.78]. За платню, виплачується Люсі, мадам Бек вичавлює з неї втричі більше роботи, ніж це належить. Однак не тільки користолюбна мадам Бек, але і «порядний» Бреттон керується міркуваннями вигоди. Люсі переконується в тому, що бажання доктора одружитися на Поліні підігрівається багатством де Бассомпьер. «Зустрінь він Поліну, настільки ж юну, ніжну і прекрасну, але одну, пішки, в бідному плаття, простою робітницею або покоївки, вона не завоювала б його серце, не стала б його кумиром»[23, c.398]. Та й сама «мила і ніжна» Поліна здатна цінувати лише те, що пов'язано зі звичними для неї умовами життя. Вона не може приховати подиву, дізнавшись, що Люсі Сноу - тільки проста вчителька, вимушена своєю працею заробляти собі на життя. «Нещасною» вважає Люсі і Джиневра Феншо. Темі становлення особистості належить в романі «Містечко» основне місце. «Хто ж ви, міс Сноу?» - Запитує Джиневра Феншо, марно намагаючись зрозуміти свою наставницю. Це питання набуває в романі принципове значення. За якими критеріями оцінюють жінку в буржуазному суспільстві? Як сприймають навколишні Люсі Сноу? Що вони знають про неї? По суті, справжню Люсі Сноу не знає ніхто. Мадам Бек вважає її синьою панчохою, міс Феншо знаходить її іронічною і різкою, містер Хоум бачить в ній тільки обмежену і допитливу вчительку, доктор Бреттон легко відмовляється від її дружби. Особисті якості Люсі не приймаються до уваги, вони нікого не цікавлять, про людину судять за її станом у суспільстві. І тільки Поль Еманюель, ексцентричний, уїдливий, щирий, розуміє і бачить Люсі такою, яка вона є. Це розуміння взаємне, і саме воно стає основою любові. Люсі знаходить себе у праці і в любові Поля Еманюеля. Спільність їх прагнень, жива і діяльна доброта Поля допомагають Люсі знайти «свій істинний дім», в якому вона «визначається як особистість». У героїні Ш. Бронте своє уявлення про кохання. Люсі не вірить в любов, «народжену лише красою», не сприймає благополуччя, позбавленого духовної близькості, їй дорога «любов, заснована на дружбі, загартована болем, сплав з чистою і міцної прихильністю, викарбувана постійністю, що підкорила розуму і його законам». Таким розумінням любові пояснюється та негативна реакція, яку викликає у Люсі гра знаменитої актриси, підкорила всі сили свого великого таланту зображенню «руйнівної сили пристрасті» (в даному випадку Ш. Бронте має на увазі французьку актрису Рашель). Не менш критична Люсі до творчості живописців, що створюють портрети розкішних і дозвільних красунь або ж прославляють уявну ідилію буржуазного шлюбу. У цьому відношенні багато про що каже сцена відвідування Люсі міської картинної галереї та її судження про серію полотен, названих художником «Життя жінки» і представляють чотири етапи жіночої долі - дівоцтво, заміжжя, материнство, вдівство. «Як можна жити поруч з такими жінками, - вигукує Люсі, ? лицемірними, смутними, безпристрасним, нікчемами» [23, с.167].