Творчість Едгара Аллана По у літературі американського романтизму

По став першовідкривач детективного жанру, створивши оповідання “Вбивство на вулиці Морг”, “Таємниці Марі Роже”, “Вкрадені листи” . По запропонував певну модель, яку і досі використовують письменники, які працюють у детективному жанрі. Пізніше Артур Конан Дойл створить свого Шерлока Холмса, Агата Крісті міс Марпл, Жорж Сіменон інспектора Мегре. По запропонував шлях інтелектуалізації і естетизації пошукової роботи ( в реальності карний пошук не виглядає таким цікавим і привабливим ). Модель, яку запропонував По, включає наступні елементи: злочин, показання свідків, логіка міркувань слідчого, встановлення особистості злочинця. Умовиводи слідчого є центральним елементом, від їхньої дотепності залежить художня цінність детективу. Злочинець є “замаскованим” так, що підозра на нього падає в останню чергу, тому фінал оповідання завжди є не очікуваним (наприклад, кривавим вбивцею двох жінок на вулиці Морг виявляється… величезна мавпа). Для Дюпена, також,як і для Холмса або Мегре, зайняття слідчого є не рутиною службою, а естетичною насолодою, вони виконують свій обов'язок не заради грошей, а заради пізнання. Детектив завжди ( і це теж відкрив По ) пишеться у лаконічному, сухуватому стилі, який доповнює “залізну логіку” слідчого-артиста.

Важливу роль зіграла творчість По і у процесі становлення науково-фантастичного жанру. “Рукопис, якого було знайдено у пляшці”, “Повість про мандри Артура Гордона Піма”, “Незвичні пригоди невідомого Ганса Пфааля”, “Історія з аеростатом”, “Щоденник Джуліуса Родмена” вражають обґрунтованістю наукової бази. Глибоку пізнання По у галузі математики, астрономії, медицини робили картини, створені ним переконливими. Читач вірив, що ці картини є не стільки фантастичними, скільки пророчими. У майбутньому, із розвитком науки, людство прийде до втілення “чудернацьких марень”. Подалі шляхом По пішли Жюль Верн ( Франція ), Герберт Уеллс (Англія ) та багато інших письменників-фантастів. Більшість їхніх провісних ідей отримала реальне втілення.

2.2 ОБРАЗ "ПРЕКРАСНОЇ ЖІНКИ" В ПСИХОЛОГІЧНІЙ НОВЕЛЛІ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО « Лігейя»

У новелістиці Е. А. По є ряд творів, де центральним є образ "прекрасної жінки", а основним мотивом - її смерть. До них можна зарахувати і оповідання "Лігейя" (1838). Зазначимо, що романтичний образ "прекрасної жінки" проходить також через усю лірику По. З'являється він під різними іменами - Гелена, Лінор, Євлалія, Улялюм, Еннабел Лі. Цей образ не тільки співвідноситься з героїнею вищеназваного оповідання По, але й повторюється, хоча у дещо інакших ситуаціях.

Життєвим втіленням жіночого ідеалу стала для письменника Віргінія, його кузина, з якою він таємно одружився, коли їй було лише тринадцять. Роки їх спільного життя були важким періодом випробувань та злиднів. Любов поета до Віргінії супроводжувалася постійним страхом за неї, викликаним станом її здоров'я. Криза наступила у 1842 році, коли у неї відкрилася горлова кровотеча. Едгар По не раз зазначав, що найстрашнішим для нього у хворобі дружини було те, що вона кілька разів помирала, і як йому здавалося, оживала, і знову починалася боротьба зі смертю. І у "Мореллі", і у "Лігейї" автор описав це задовго до того, як пережив насправді.

Тема смерті "прекрасної жінки", мотиви есхатології та метемпсихозу в новелістиці митця завжди викликали найбільш суперечливі тлумачення. Одні дослідники вважають, що Е.По був одержимий ідеєю смерті (Дж.Томпсон), інші аналізують його творчість з фрейдистської точки зору (Дж.Гаргано, Г. Левін). Багато літературознавців сприймають новеллу «Легейя» як традиційно романтичну новелу, в якій зображуються сильні почуття та екзотичне оточення. Сам же письменник вважав, що "смерть прекрасної жінки, поза усяким сумнівом, є найбільш поетичним предметом у світі" *

Відомо, що в літературі епохи романтизму образ жінки є втіленням Гармонії та Краси. Жіноче начало у романтичній естетиці - це душевне начало, передусім Любов, що править світом.

На відміну від європейських романтиків, у яких переважає душевна стихія, жіночий образ Лігейї сповнений стихією духовною, тобто він підіймається на більш високий ступінь свідомості .

*Эстетика американского романтизма.М. Искусство.1977.с.116

У свїх новелі Е.По зображує ідеальну, на його погляд, жінку. Проте надчуттєвий характер краси його героїні та її надзвичайна екзальтованість видаються дещо дивними та навіть мають хворобливий відтінок. Описуючи зовнішність своєї героїні, Е.По використовує ряд деталей. Слід зазначити, що деталь у новелістиці письменника виконує важливу художню функцію. Вона підкреслює певну рису зовнішності, характеру чи духовного складу людини та навіть переростає у цілий образ *. У зображенні "прекрасної жінки" велику увагу автор приділяє опису очей. Ось як, наприклад, пише Е.По про очі Лігейї: "Для очей ми не знаходимо зразків у античній давнині. І, можливо, в очах моєї коханої була схована таємниця, про яку казав лорд Веруламський. Вони, здається мені, незрівнянно перевершували за своїм розміром звичайні людські очі... Однак "химерність", яку я помічав у її очах, полягала не в їх розмірі, і не у кольорі, і не у блиску - її слід було шукати в їхньому виразі... О, очі Лігейї! Ці величезні, ці осяйні, ці божественні очі!» *.

Зображуючи "прекрасну жінку", письменник неодноразово використовує ключові слова "таємниця" та "химерність" й супровідні до них епітети "дивний", "чудний", "таємничий". Паралельно автор також застосовує семантичний ряд одиниць, об'єднаних словом-ключем "страх": страх, жах, страшний, жахливий, боятися, здригатися, тремтіти та ін. Можна дійти висновку, що жінка для Е.По є не просто загадкою, а страшною таємницею, яку він прагне розкрити, зрозуміти та збагнути.

Варто зазначити, що майже ніхто з героїв Е.По не має дітей. Образ жінки у творі письменника вирізняється саме тим, що він уособлює радше смерть, аніж життя, або ж життя, що є самодостатнім та не потребує природнього продовження роду.

У новелі "Лігейя", яку сам письменник вважав однією з найкращих, "знайшла найбільш яскраве вираження дика пристрасть, що завжди вабила до себе По, пристрасть до життя, лише до самого життя - виключно зусиллям волі після смерті Лігейя на мить знову знаходить життя, щоб учепитися в тіло ненависної суперниці" [3; 394]. Як слушно зауважує А.Куінн, у цьому оповіданні йдеться про те, як "людина штурмує ворота смерті та відкриває їх, хоча й лише на мить, не тільки силою кохання жінки до чоловіка, але й силою любові до самого життя" [16; 269].

Коли після смерті Лігейї її чоловік одружується з леді Ровеною, дух Лігейї повертається для того, щоб отруїти його нову дружину. Перевтілившись у померлу леді Ровену, Лігейя встає з труни. Що ж до Лігейї, то вона повертається у своїй власній подобі. Її душа заволодіває тілом своєї суперниці відразу ж після того, як смерть Ровени стає очевидною. Дві жінки зустрічаються у потойбічному світі і перемога Лігейї над Ровеною є перемогою життя над смертю. Е.По майстерно описує емоції чоловіка, що спостерігає за змінами, які відбуваються у мертвій РовенІ. Він бачить зусилля, яких вона докладає, щоб ожити, він намагається допомогти їй, але усі його думки - про Лігейю, і тільки його глибокі почуття до цієї жінки допомагають їй подолати бар'єр смерті.

Як бачимо, в оповіданні про смерть "прекрасної жінки" яскраво звучать есхатологічні та реінкарнаційні мотиви. Есхатологія, вчення про потойбічне життя людини та метемпсихоз (реінкарнація), об'єктом уваги якого є переселення душ померлих у живі істоти або предмети неживої природи, мали великий вплив на розвиток літературних течій кінця XIX століття. А отже, саме Е.По ще у першій половині XIX століття започаткував тенденції, які були підхоплені символістами.

Значну функцію у психологічній новелі письменника виконує детальний опис місця дії, яким завжди виступає далеке, часто екзотичне та незнайоме читачеві довкілля. У "Лігейї" - це спочатку "старе, занепале місто на Рейні". Принциповим чинником тут виступає відстань, простір. Навіть рай та пекло здаються не такими далекими, як темні та похмурі місцини .Е.По, як слушно зауважує Ч. Хейнз, це саме той ефект, якого прагне досягти письменник - показати, що смерть є ближчою за певні моменти життя, а деякі краї знаходяться значно далі від людей, аніж смерть. У такий спосіб автор змінює загальноприйняте співвідношення простору та часу *.

Образ жінки у творчості письменника є дуже складним та суперечливим. З одного боку, він асоціюється з деструктивними началами, зі смертю та божевіллям. Так, наприклад, жінка у новелі "Лігейя" - це втрачений ідеал, який оповідач прагне повернути будь-якою ціною, навіть ціною божевілля . Існує також думка, що жінки у По - жертви, і те, що він знову і знову розповідає історію втрати "прекрасної жінки" є для нього нав'язливою потребою, від якої він отримує щось на зразок задоволення некрофіла З іншого боку, що є надзвичайно важливим для розуміння авторської концепції людини і світу, за допомогою образу Лігейї По показує, що зі смертю починається нова реальність. Тому героїня його оповідання не щезає взагалі, а воскресає, реінкарнується у іншу плоть, як, душа Лігейї.

Новела безумовно сповнена глибоким трагізмом. Однак саме тут можна знайти найбільше лірики. Цікавим, на наш погляд, є твердження М. В. Міхіної, що у цьому сенсі вищезгадане оповідання близьке до легенди про воскресіння Христа. Самотність, страждання через втрату коханої допомагають прозріти вищі цінності, що вказують на шлях очищення, а Кохання відкриває ліричному герою Е. По таємниці вселенської мудрості Софії .

Варто зазначити, що у всіх творах письменника присутнім є також мотив двійництва . В його оповіданні є дві Лігейї. З іншого боку, жінки у Е.По - це друге "я" самого наратора

Важливу роль у художній системі Е.По відіграє функція імені. Так, наприклад, ім'я Лігейя зустрічається у Вергілія у "Георгіках" та у Мільтона в "Комусі". Воно асоціюється з надприродними істотами - німфами та сиренами. Вважають, що Е.По орієнтувався саме на цю літературну традицію, коли використовував її у своїй ранній поемі "Аль Аарааф", де Лігейя є одним з ангельських створінь, втіленням музики та гармонії, покровителькою прекрасних звуків та чудових снів . В однойменній новелі Лігейя - це істота не від світу цього, вона існує для героя лише в його уяві. Це - "ефірне видіння, що підіймає дух". Такий опис героїні вказує на близькість двох Лігей - з поеми та новели.

Підсумовуючи, слід зазначити, що творча манера письма видатного американського митця є надзвичайно складною і не вкладається у рамки одного окресленого художнього методу. Письменник змінював естетичні критерії в залежності від настрою, життєвих обставин, свідомої творчої установки чи вимог часу. Його творче життя, так само, як і життя особисте, було сповнене труднощів, нездійсненних сподівань та нерозуміння оточуючих. Через образ "прекрасної жінки" Лігейї Едгар По не лише передає своє особисте ставлення до жінок, які відігравали важливу роль у його житті, але й реалізує своє бачення взаємовідносин людини та світу та виражає свої концептуальні естетичні ідеї щодо життя, смерті та незбагненності людської душі.

Висновок

Талант Едгара По -- яскравий і оригінальний. Проте на долю жодного із відомих представників літератури США XIX століття не випадали такі протилежні висновки критики. Одні називали твори По зразком літературної вульгарності і всіляко підтримували розмови про його хворобливо- нервові спалахи, похмурість, алкоголізм. Інші, навпаки, намагалися віддати належне усім кращим людським якостям По, витонченості його таланту.

Хоча сьогодні ніхто вже не піддає сумніву величезний вплив письменника на всесвітню літературу (символісти назвали письменника своїм попередником), творчість митця ще й досі потребує розгадок. До цього часу не розкрита так звана психологічна «загадка По»: як схильність письменника до зображення жахів могла поєднуватися з ясним, упорядкованим мисленням новел дюпенівського циклу? Адже не секрет, що інтерес По до «граничних» психологічних станів людини привів до того, що численні критики вважають його «геніальним психопатом», який описує у творах власні відхилення. І водночас По -- раціоналіст, учений, літературний критик і критик суспільних норм.

Беззаперечно необхідно визнати величезну роль По у виникненні таких популярних зараз жанрів, як науково-фантастичний і детективний роман. Він випередив свій час « не бійтесь це визнати. "Той факт, що По жив у першій половині XIX століття не менш дивовижний, ніж той, що Гойя жив наприкінці XVIII", -- вважав О.Блок. Хоча По й плекав надії на успіх на батьківщині, визнання прийшло до письменника саме через Європу: "На початку XX ст. По -- єдиний письменник Сполучених Штатів, чиї твори жадібно читалися в Великій Британії і Франції, Німеччині, Італії і в Іспанії. Ним захоплювалися Гі де Мопассан, Жуль Верн (який присвячує По роман "Le Sphinx des Glaces"), Еміль Золя цінує По за "здатність до потужної логіки і математичної індукції", Анатоль Франс підкреслює у першу чергу особливості По-фантаста. В Росії, знаній тонким інтуїтивним сприйняттям духовного, про По пишуть Достоєвський, Брюсов і Блок, Горький, що вважав По чудовим майстром форми, пізніше Паус товський захоплюється поєднанням у прозі По трагічного та гумористичного, "силою дрібниць". Моріс Равель і Клод Дебюссі шукали натхнення в його поезії. Сергій Рахманінов поклав на музику відомий вірш "Дзвони". Клод Мане зробив відомі ілюстрації до його "Ворона" (до речі, ілюструючи французький переклад поеми По, він використовував ксилографії свого японського сучасника Каванабе Куосай). Творчість По набуває справді всесвітнього значення.

Список використаної літератури:

1. Болтовская Л.Н. К вопросу изучения творчества Едгара По.// Вопросы русской советской и зарубежной литературы.т.ІІ.Хабаровск.1973.

2.Гиленсон Б.А. История литературы США: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2010. - С.97-99.

3.Естетика Американського романтизму-М.:Искуство -1983 р. 493 ст

4.Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. Том 2. Л-Я / за ред.. Н.Михальської та Б.Щавурської. Тернопіль: Богдан. - С.359-361.

5.Звєрєв А.М Вдохновленная математика Едгара По- Избранное-М.:Радуга.1983-416 ст

6.Наливайко Д.С., Шахова К.О.Зарубіжна література ХІХ сторіччя.Доба романтизму.Тернопіль.2009

7.История американской литературы. Под ред. проф. Н.И. Самохвалова. Учеб. пособие для студентов фак-тов иностр. яз. пед. ин-тов, ч. I. М., «Просвещение», 1971.344 с.

8. История зарубежной литературы XIX века: Учеб. для филол. спец. вузов/ В.Н. Богословкий, А.С. Дмитриев, Н.А. Соловьева и др.; Под ред. Н.А. Соловьевой. - М.: Высш.шк., 1991. - С.381-382.

9.История зарубежной литературы XIX века: Учебное пособие для студентов пед.институтов. Под редакцией Я.Н. Засурского, С.В Тураева.- М.: Просвещение 1982.-320с

10.Ковалев Ю.В. Єдгар Аллан По : новеллист и поэт.Л.1984.

11.Наливайко Д.С, Шахова К.О Зарубіжна література 19 ст.- Доба романтизму:-К.:Заповіт. 1997 р. 464 ст.

12.Спанкеренван К. Література Сполучених Штатів Америки Нарис.-Інформаційне агентство США . 1994.-462-480 ст.

13.Традиции и новаторство в современной зарубежной литературе. Иркутск.1980.

14.Храповицкая Г.Н., Коровин А.В. «История зарубежной литературы: Западно-европейский и американский романтизм: Учебник/Под ред. Г.Н. Храповицкой. - 2-е изд. - М.: Флинта: Наука, 2009. - С.398-401.

15.Энциклопедия для детей. Том 15. Всемирная литература. Ч.2 XIX и XX века/Глав. ред. В.А. Володин. - М.: Аванта +, 2010. - С. 222-223: ил.

Размещено на Allbest.ru