Творчість Едгара Аллана По у літературі американського романтизму

Поняття романтичних мотивів у літературознавстві. Творчість Едгара Алана По у контексті американської літератури романтизму. Особливості творчості письменника, новаторство у мистецтві. Образ "прекрасної жінки" та романтичні мотиви в новелі "Легейя".

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.01.2014
Размер файла 70,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

Творчість Едгара Аллана По у літературі американського романтизму

Зміст:

Вступ

1 Розділ:Доба романтизму в світовій літературі. Едгар Аллан По-представник американської гілки романтизму

1.1 Поняття романтичних мотивів у літературознавстві

1.2 Творчість Едгара Алана По у контексті американської літератури романтизму

ІІ. Розділ: Дослідження творчості Едгара По. Новаторство у мистецтві

2.1 Особливості творчості Едгара Аллана По

2.2 Образ « прекрасної жінки» та романтичні мотиви в новелі « Легейя»

Висновок

Список використаної літератури

американський письменник по романтичний

Вступ

Історія вивчення творчості Едгара Аллана По нараховує вже понад сотню років .І всі ці роки не припинялися суперечки навколо його спадщини. Багато в чому Едгар По залишається загадкою і в наші дні. Дослідники різних країн прагнули зрозуміти зміст його творінь, вносячи в розуміння їх щось нове, своє і в той же час характерне для сучасної їм епохи. Сьогодні особливо цікаво розглянути творчість цього американського письменника з позицій сучасних поглядів на літературу.

В історію американської літератури Едгар По увійшов як поет, новеліст і критик. Він є класиком "короткого оповідання" і родоначальником детективної літератури. Суттєвим внеском у розвиток літературознавства США по праву вважають його теоретичні роботи "Філософія творчості" і "Поетичний принцип".

Достоєвській дав нам ключ до таємниці художнього світу Е. По, і разом з тим він першим у російській критиці визначив його національну специфіку: "У По якщо і є фантастичність, то якась матеріальна, якщо б тільки можна було так виразитися. Видно, що він цілком американець, навіть у найфантастичніших своїх творах".

Феномен творчості По, своєрідні "примхи" його неповторно оригінального, унікального таланту обумовлені умовами епохи, що визначили його письменницьку і життєву долю, характер світосприйняття і поглядів. По вступив у літературу в 30-і рр. і створив свої шедеври вже в 40-і роки ХІХ століття. Це був період, коли суперечності американського суспільства виявилися достатньо повно. Доля поета була трагічна, оскільки сама природа оточуючої його меркантильної дійсності вступала в нерозв'язний конфлікт з поезією. Ці два начала - комерція і мистецтво - були несумісні. Неприйняття духу наживи і користолюбства, егоїзму і бездушшя ділків і торгашів поєднувалося у По з глибоким песимізмом, негативним відношенням до світу, ворожого самій людській природі, переростало у відчай. Звідси - прагнення піти в породжуваний силою уяви "нетутешній" світ, зануритися "в марення, що ще не снилися нікому до цих пір" ("Ворон").

Жебрацьке існування, на яке поет був приречений упродовж всього свого недовгого і сповненого напруженою працею життя, підірвало його здоров'я. І в цьому виявилося не тільки бездушшя оточуючих, але й байдужість суспільства до долі таланту. Не випадково в творчості По звучить тема "самотності в натовпі".

Після смерті письменника виникла і завдяки зусиллям його недоброзичливців зміцнилася легенда про те, що він сам наблизив свою передчасну смерть тим, що вів безладне життя. Лише через багато років, вже в наш час біографи і дослідники творчості По, отримавши в своє розпорядження матеріали, що ховалися раніше, довели інше: загибель По мала причини соціальні. В сучасних роботах спростовується легенда про По як про людину порочну і слабку, наділену "свідомістю хворою, божевільною, охопленою ненавистю до людства і зосередженою на самому собі". Едгар По був натурою яскравою і діяльною, але постійні матеріальні труднощі, важкі обставини особистого життя обірвали його творчість у момент розквіту.

Протирічивість образу Е. По і сьогодні викликає великий інтерес не тільки до особистості самого письменника, а і до його творчості,обґрунтовуючи актуальність даного дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи є внесок Е. По в розвиток не тільки американського романтизму, а і світової літератури в цілому.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

- висвітлити основні моменти творчості Е. А. По;

-дослідити романтичні мотиви у прозі Е.А. По.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: аналізу літературних джерел, порівняльного, історичного.

Наукова новизна роботи полягає у спробі цілісно дослідити проблему внеску Е.А. По у розвиток американського романтизму та світової літератури

Висвітлення досліджуваного питання було б неповним без опори на широку джерельну базу. Серед джерел необхідно згадати багаточисельні довідки, вступні статті до окремих видань По, рецензії на них,виступи на наукових конференціях, монографії,присвячені творчості Едгара По.

Дослідженням творчості Едгара По почали займатися ще з кінця

ХІХ ст.. Так Ф.М. Достоєвський у 1861 році розмістив у своєму журналі «Время» декілька перекладів оповідань По і написав невеличку вступну статтю, в якій характеризував Едгара По як «письменника з великим талантом,абсолютно оригінального, не схожого ні на кого з його сучасників». Він вбачає в По гарного психолога, здатного з « вражаючою правдивістю» розповісти про стан душі людини.*

Шарль Бодлер дав блискучу характеристику американському романтику. Його оцінка виявилася настільки глибокою,що сліди її впливу можливо знайти в багатьох роботах закордонних дослідників аж до наших днів. Шарль Бодлер помітив у письменника нові прийоми впливу на уяву. Говорить він і « про абсолютно особливу здатність спускатися в невідомі провалини людського духу». Єдгар По для Бодлера був також великим і як

філософ, в оповіданнях якого він прославляє інтелектуальну могутність людини, і як гуморист, який розкриває «секретні куточки розуму».*

Руський письменник Н.Шелгунов у своїй статті «Эдгар По -як психолог» писав , що « Едгар По збуджує в вас цілу низку живих почуттів, створює в вас відповідний психологічний стан і піднімає на ноги весь ваш внутрішній світ. Досягає він цього своїм вмінням передавати саме складність людських відчуттів, не обмежуючись лише почуттям страху, а «комбінуючи його з більш світлими настроями, переважно надією»*

В своїх роботах творчість Е .По висвітлювали А.В. Луначарський і

В. Брюсов. К.Бальмонт і В. Брюсов змагалися в перекладах його віршів.

К. Бельмонт здійснив значну і талановиту роботу, випустивши п'титомну збірку творів Едгара По, в якій американський романтик представлений і як поет, і як прозаїк, і вперше як теоретик мистецтва.

О.Блок відмічав ще в 1906р. « вплинувши на поезію Бодлера, Малларме, Россетті ,- Едгар По має відношення до декількох течій літератури ХІХ ст…Йому споріднені і Жюль Верн, і Уельс, та інші англійські гумористи, і такі витончені стилісти, як Обрі Бердслей з його малюнками і новелами, і , нарешті, наш Достоєвський.»

В 20-30 ті роки ХХ ст.робилися спроби тлумачити Е .По в соціологічному плані. Такою одноманітністю відрізнялися статті С.Динамова, в яких тим неменш , дається цікавий аналіз творчості американського письменника. Особливо цікавими постають роздуми С. Динамова про аналітичні новели Е. По.Пізніше спостерігаються спроби вийти за межі вузького тлумачення По у М.Н. Бобровой і Т.І. Сильман..Новий підхід до Е. По спостерігається і в роботі О.Нелюкіна,який висвітлює мало вивчені питання творчості американського романтика.Він звертає увагу на пародійно-гумористичні оповідання Едгара По.

В останні роки ґрунтовне дослідження творчості Е. По здійснив Ю.В. Ковалев у своїй роботі « Едгар Аллан По : новеліст і поет» та інші дослідники , які висвітлювали різні аспекти творчості американського письменника. Вийшли в світ збірки оповідань По, які включають всі новели письменника і супроводжуються ретельними коментарями.

Розділ 1: Доба романтизму в свтовій літературі. Едгар Аллан По- представник американської гілки романтизму

1.1 Поняття романтичних мотивів у літературознавстві

Романтизм-це ідейний рух у літературі,що виник наприкінці 18 ст. й поширився з початку 19 ст. по всій Европі й Америці. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму,відмова від суворої нормативності в художній творчості,культ почуттів людини. Його можна розглядати як своєрідний відгук на соціальні та економічні зміни в житті Європи та Америки наприкінці XVIII ст.

Головними подіями, що дали поштовх до зародження романтизму, були Французька буржуазна революція 1789 -- 1794 рр. та Наполеонівські війни, що розпочалися після неї, промисловий переворот в Англії. Подальший розвиток романтизму припадає на період Реставрації (1815 -- 1830 рр.) та 30 -- 40-ві рр. ХІХ ст. Трагічне і героїчне в романтичному мистецтві тісно переплетені. Поєднання героїчного, бунтарського настрою і трагічного розчарування знаходимо у творах письменників -- романтиків, зокрема у творах великого англійського поета Дж. Г. Байрона та американського Едгара Алана По.

Суб'єктивне осмислення автором ролі явищ реальної дійсності, прагнення приписати їй те, що письменник -- романтик хотів би побачити в житті, -- все це часто призводило до неправильного розуміння, а інколи і перекручення об'єктивних законів розвитку дійсності. Реалії капіталістичного суспільства не влаштовували романтиків, тому вони перебували у постійному пошуку відповідей на наболілі питання: як усунути зло і вади цього суспільства, де той ідеал, до якого треба прагнути. Говорячи про романтизм слід наголосити, що він не був лише літературним напрямком, він був рухом, що охопив різні сфери духовної культури того часу. Він нагадував інші великі епохи, такі як Середньовіччя, Відродження, Просвітництво.

Романтизм,як літературна течія пройшов декілька етапів розвитку.

- Перший етап :перед-романтизм -- явища і тенденції в європейській літературі й духовній культурі другої половини XVIII ст., які підготували ґрунт для розвитку романтизму. Це було - зростання інтересу до середньовічної літератури та народної творчості,відведення головної ролі уяві,фантазії,творчості, виникнення поняття «романтичного», що передувало появі терміна «романтизм». Ранній романтизм (кінець XVIII -- початок XIX ст.).

- Друга хвиля романтизму розпочинається після липневої революції у Франції та після повстання у Польщі, тобто після 1830 р. Найкращі твори у цей час пишуть у Франції -- Віктор Гюго, Ж. Санд, О.Дюма; у Польщі -- А. Міцкевич, Юліум Словацький, в Угорщині -- Шандор Петефі. Під впливом європейського романтизму розвивалася американська література, яка вела початок від цього часу і була представлена романістичними творами Дж.Ф.Купера і Едгара Алана По.

- Пізній романтизм (після революції 1848 р.).

Романтизм не був монолітним. У ньому існували різні течії.

-Народно-фольклорна (початок XIX ст.) течія, орієнтована на фольклор і народно- поетичне художнє мислення. Спершу вона проявилася в Англії, у «Ліричних баладах» У. Вордсворта, перше видання яких з'явилося в 1798 р. В Німеччині вона була стверджена гейдельберзькою школою романтиків, потім набула поширення в інших європейських літературах, особливо у слов'янському світі. Представники цієї течії не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви, а й знаходили в ній архитипи своєї творчості, дотримувалися принципів і структур народно- поетичного мислення. Їх приваблювала простота поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії. Вони не сприймали буржуазну цивілізацію, прагнули знайти опору в протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтві.

-«Байронічна» (Дж. Байрон, Г. Гейне, А.Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.), бо завершене втілення вона отримала у творчості Байрона. Особливості: серцевину течії складала ментально-емоційна установка, котру можна визначити як «ідеалізацію заперечення»; розчарування і меланхолія; депресія; «світова скорбота». Ці «негативні емоції» набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів. Культ духовного й душевного страждання, без якого не мислили повноцінну людську особистість; гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу й дійсності;контраст, антитеза -- головні елементи художнього твору.

- Гротескно-фантастична течія, яку ще називали «Гофманівською», за іменем її найвідомішого представника. Основна риса: перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи при цьому непривабливу сутність. До цієї течії можна віднести у певних аспектах творчості і Е.По.

- Утопічна течія набула значного розвитку в літературі 40-х років XIX ст., проявляючись у творах В. Гюго, Жорж Санд, Г. Гейне, Е. Сю, Е. Джонса та ін. Особливості: перенесення акценту з критики і заперечення та пошуки «ідеальної правди»; ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя; проповідування оптимістичного погляду на життя і його перспективи; виступ проти «індивідуалізм у сучасної людини» і протиставлення йому героїв, сповнених любові до людей і готовності до самопожертви; вираження оптимістичної надії і пророцтва, стверджування ідеальної правди;широке використання риторичних засобів.

-- «Вольтерівська» течія, яка зосередилася цілковито на історичній тематиці, на розробці жанру історичного роману, історичної поеми і драми. Модель жанру історичного роману була створена В. Скоттом. Ця течія в певних аспектах стала переходом до реалізму.

Романтики зробили багато важливих художніх відкриттів. Виступивши проти класицизму, вони вимагали нового підходу до поетики -- творчого, позбавленого канонів і правил. Романтизм розпочинався з роману, як універсального жанру, елегії, оди, балади, і створив синтетичний жанр. Представники романтизму вважали, що творчість поета, яка залежала лише від поетичного натхнення,повинна породжувати вільні поетичні форми. Тому з'явилися незвичні різновиди жанрів: поєднання епосу з лірикою, роману з філософськими роздумами; палітри художніх творів вводилися у фольклорні жанри, особливо балада, казка, легенда, пісня. Романтики сміливо впроваджують реформи у віршування, стверджують романтичні норми в поезії, зокрема в ліриці.

Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема. Довільність зображення у романтиків проявлялася в їх композиційних шуканнях: вони порушили послідовність композиційної будови твору, надали йому незакінченості, асиметричності, сповнили сюжетною таємницею, незавершеністю, намагалися оригінально побудувати твір всупереч усім правилам і припускали різні чудернацькі форми. Романтики відкрили красу народного мистецтва -- казок, пісень, легенд та переказів. Вони підкреслювали величезну роль у житті людини почуттів, уяви, фантазії, стверджували духовну самобутність і неповторність кожної окремої людини. Але разом з тим їх зближували з просвітниками гуманізму, співчуття до «маленької людини».*

Романтики виступали за щирі, відкриті людські стосунки, проти світу наживи, егоїзму та лицемірства. Вони обстоювали свободу людини. Образ головного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника. Романтичний герой -- людина великих пристрастей, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки. Навколишній світ романтики розглядали як живий організм -- цілісний і єдиний. Він не цілком доступний людському розуму, в ньому багато таємничого, непізнаного, його населяли містичні і невідомі сили. Вони непомітно переходили з реального життя, впливали на нього, перепліталися з ним. Звідси велика кількість фантастичних та містичних елементів у художніх творах романтиків (Гофман, Гоголь та інші).

1.2 Творчість Едгара Алана По у контексті Американської літератури романтизму

В Історії культури США,епоха рубежу віків називається епохою романтизму. Американський романтизм виник під час буржуазної революції(1776-1784 р.) ,як відгук на неї. У першій чверті XIX ст. американська література тільки починала набувати свою національну ціль. Формування американської культури, зокрема оригінальної національної художньої літератури, відбувалося паралельно з бурхливим розвитком самих Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно розширювала свою територію на Захід, Південь і Північ, стрімко й масштабно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, транспорт, розбудовувала і закладала нові міста та поселення, енергійно провадила самостійну політику.Було зроблено ривок від невеличких європейських колоній, розташованих на відносно вузькій смузі землі вздовж східного узбережжя континенту, ще тисячами ниток зв'язаних із материнським Старим Світом, до великої і всезростаючої суверенної держави, яка простяглася від Атлантичного до Тихого океану, від Великих озер до Мексиканської затоки. Цей ривок відбувався карколомними темпами.

Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і відповідальних завдань. Першим з них стало створення оригінальної національної літератури, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже здійснили романтики Європи. І митці романтизму Сполучених Штатів спромоглися це зробити. Власне, починаючи з них, вітчизняна література стає цікавою для інших . Хоча вони іноді у своїх творах розповідали про події в різних країнах, навіть на різних континентах. Головним, що приваблювало в їхніх книгах, були історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери Нового Світу. Така приваблива для літератури доби романтизму екзотика невідомих чи маловідомих країв була в їхніх книгах екзотикою американського континенту. Цим письменники-романтики виконували друге завдання часу -- створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, ЇЇ становлення і здобутки.

Особливістю життя багатьох нових мешканців заокеанського континенту був постійний рух на Захід, оволодіння американською "цілиною". Життя на так званому кордоні, важке й сповнене пригод, вимагало великої волі й фізичної сили та вправності. Витримати його могли лише люди наполегливі, мужні, працьовиті. Про них створювалися легенди, які лягли у підвалини нового американського фольклору, легенди героїчні та сповнені гумору історії. Американські письменники романтики широко використовували гіперболу, їхні герої і в подвигах, і в смішних пригодах були людьми нечуваної сили чи апетиту, мужності чи хвалькуватості. Разом з фольклором, привезеним пересельцями з різних країн Європи, та індіанським чи негритянським фольклором, цей пласт народної культури також використовувався романтиками США.

Після перемоги американських колоній у боротьбі за незалежність (1775 -- 1783), проголошення суверенних Сполучених Штатів (1776), прийняття Конституції 1787 р. і революційного проголошення республіканського устрою, після другої успішної війни проти Англії в 1812 р. здавалося, що ніщо не стоїть на перешкоді позитивного здійснення одного з найбільших експериментів в історії людства -- створення в Новому Світі на засадах свободи, рівності, права на щастя нового суспільного устрою, про який століттями мріяло людство . Створення національної культури, гідної молодого динамічного народу, проголошується невідкладним завданням зі шпальт газет, сторінок книг, кафедр лекторів. Доба піднесення національного духу, формування національного менталітету і самосвідомості була за своїм характером романтичною. І так щасливо співпало, що саме в цей час провідним напрямом у мистецтві й літературі Англії, Німеччини, Франції стає романтизм, і американські художники саме в ньому знаходять співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням.

Американський романтизм продовжував і розвивав на новому матеріалі у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, передусім Вальтера Скотта і німецьких романтиків, зокрема Гофмана. Дуже значним був вплив естетичних і філософських ідей Колріджа, через нього американці прилучалися до провідних принципів нового літературного напряму. Його критичні й теоретичні статті знайомили із засадами німецьких романтиків, привертали пильну увагу до творчості Шекспіра, котрий став для багатьох американських романтиків справжнім кумиром. Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. Взагалі, американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчості досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм. При цьому гасло "довіри до себе", за умови його практичного втілення, набувало прямо протилежних форм

За часовими межами американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського. Про межі цього напряму в Америці точилися дискусії, та нема підстав сумніватися в тому, що за точку відліку можна вважати появу книжки романтичних новел В. Ірвінга у 1819 р. Щодо кінцевої межі, то тут суперечностей не виникало. Американський романтизм сходить зі сцени в переломний період історії Сполучених Штатів у роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога промислової капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем збігається з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Те, що було лише елементами реалістичного зображення в системі романтизму, стає цілісною концепцією художнього відтворення життя. Однак це не означає, що романтизм цілком зникає з творів американських авторів. Він входить -- як окремі структури, характери, теми, елементи форми -- у творчість багатьох письменників - реалістів. Пригодницькі, морські, ковбойські романи, художня проза про подорожі в далекі землі й шляхами власної країни черпають з арсеналу романтичної прози надто багато.

Науковці вирізняють у романтизмі США два етапи -- ранній, до якого відносять передусім творчість Ірвінга і Купера, і зрілий, чи пізній, -- його репрезентантами виступають Готорн, По і Мелвілл. Цей розподіл досить умовний. Зокрема, приналежність Едгара По до пізнього романтизму щонайменше дискусійна. Його творчість припадає на 30-ті -- 40-ві роки XIX ст., коли ще продовжувалася літературна діяльність Ірвінга і Купера, активно діяли трансценденталісти Емерсон, Торо, Фаулер. Якщо вже поділяти американський романтизм на періоди, то творчість По і трансценденталістів треба було б віднести до другого -- перехідного періоду, а Готорна, Мелвілла і Вітмена -- до третього, хоча і тут буде багато умовного .

Важливо підкреслити, що суттєва відмінність творів, написаних у 20 -- 30-х роках, і тих, які з'явилися пізніше, полягала, насамперед, у їхньому загальному настрої. Оптимізм раннього етапу американського романтизму, історично обумовлений після завоювання незалежності в добу розбудови держави, коли все перебувало у процесі становлення й недоліки здавалися випадковими і такими, які легко виправити. Пропагуючи позитивні принципи, цей оптимізм повільно поступається місцем критичним спостереженням над реальним втіленням гасел засновників американської республіки, ідеологів нового справедливого ладу. На сонці молодого суспільства виявляється все більше плям. Критичні елементи нагромаджуються. Вразливі художники романтизму шукають пояснення того, що омріяне Ельдорадо вимальовується у дійсності зовсім не таким, як очікувалося, і вбачають причини цього в недосконалості людини. А це призводить, як у Готорна або Мелвілла, до гіркого скепсису або трагічного сприйняття людського існування взагалі. Пізній Купер стає непримиренним критиком вад свого суспільства. Не кажучи вже про Едгара По, який постійно писав про жахливі грані людського існування, про страшну суперечність між намірами і вчинками людей, вдавався до сатиричних прийомів зображення окремих явищ американської дійсності . Критичне ставлення до принципів моралі, на яких будується тогочасне суспільство, критика негативних рис масової психології тощо були виявом типово романтичного відчуття, розриву між ідеалом і реальністю. Особливо болісним було це відчуття саме в американських романтиків через те, що на початку мрія про побудову нового прегарного світу на свіжій незайманій землі зусиллями нових людей здавалася такою привабливою і можливою для здійснення.

 Саме поколінню романтиків випало завойовувати американській літературі міжнародне визнання. Але спочатку потрібно було знайти специфічні для Америки художні проблеми і специфічні способи їх втілення. До появи романтизму американський письменник розповідав про свою країну, безтурботно запозичуючи у англійців розповідні форми і поетичну мову. Американська реальність знаходила відображення хіба що у вигляді колоритних дрібних штрихів або швидкоплинних згадок про ту чи іншу місцеву особливість .Романтики відкинули наслідування англійських зразків. Завданням художника вони проголосили осягнення американської історії та мислення,психології, характеру американців. 
Тому фантазія ранніх американських романтиків спрямовувалася не стільки в якийсь ідеальний, казковий світ, скільки в реальну і порівняно недавню епоху, коли Америку ще не торкнулися віяння «прогресу» і вона, здається, залишалася «обітованою землею». У той час в Америці в усьому відчувалася невизначеність. Це вимагало художнього осмислення. Був необхідний новий герой - істота ідеальна, високо моральна, пристрасна. У реальному житті його не було, він повинен був бути абстракцією, мрією про прекрасне, справедливе, істинне.*

Література американського романтизму з'явилася одночасно з європейським романтизмом, насліджуючи його сюжетно-композиційні та образно-поетичні риси, тематику та романтичну символіку художніх творів. Прагнення до загадкового, неосяжного, навіть страхітливого, до всього, що вважають характерним для романтичної поетики, є притаманним американським романтичним творам так само, як і європейським.У художньо-поетичному спадку Ф. Купера, Н. Готорна, Г. Мелвілла, В. Ірвінга, Едгара Аллана По. По наповнює змістом створений ним ідеальний простір поезій, який у автора асоціюється з щасливим минулим. Лірика По відображає мотив збереження ідеального простору від впливу Долі, Часу, Смерті та ін. За життя По незвичність натури й певна ексцентричність його поведінки викликали у багатьох заперечення й одночасно хворобливий інтерес.

Після його смерті над створенням фальшивого іміджу письменника старанно попрацював перший біограф По, його недоброзичливий душоприказник Руфус Грісуолд. Цей літератор просто "позичив" риси для портрету художника у своєму "Мемуарі", як виявилося пізніше, у персонажа з роману "Кекс-тони" англійця Бульвера-Літтона, переписавши характеристику Бульверівського лиходія Френсіса Вів'єна. І читачі повірили злій вигадці Грісуолда , бо прагнули бачити саме таку типову літературно-романтичну особистість. Будучи сином свого часу і своєї країни, а до того ж, вразливим художником, Едгар По і в особистому житті, і в творчості певною мірою віддзеркалював те, що його оточувало, часом гостро й гіперболізовано. Оригінальність його творчості й особистості багатьом європейцям здавалася несумісною з панівними уявленнями про унормованість, пуританство, обивательську безбарвність американського суспільства, про його раціоналізм, прагматизм, ворожість витончено інтелектуальному. Лаконічно це висловив Бернард Шоу: "Як міг з'явитися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?". Та коли за межами Сполучених Штатів стали краще відомі письменники і мислителі доби По, їхні складні духовні шукання, коли розкрився весь масив американського романтизму як своєрідного й барвистого явища, автор "Крука" або "Чорного кота" вже не здавався дивним винятком, а, навпаки, добре вписувався в загальну картину літературного процесу США 30-40-х років минулого сторіччя і ставав поряд із такими видатними художниками, як Ірвінг або Мелвілл, Готорн або Торо.*

Дія багатьох творів По відбувається або в Європі, або в умовній екзотичній країні. Героям притаманні загальнолюдські, а не конкретно-історичні чи національні риси. Письменник іноді навіть може видатися поза-національним, надто в порівнянні з такими суто американськими письменниками, як Ірвінг або Купер (хоч вони також писали не лише про Америку). Та навіть не відтворивши в яскравих образах національного життя своїх співвітчизників, По дуже американський художник. Як продовжувач новелістичної традиції того ж таки Ірвінга або Готорна і опонент поетів-трансценденталістів, предтеча Марка Твена, Бретгарта тощо, як художник, що відгукувався на потреби американських читачів, писав про те, що цікавило і хвилювало саме його співвітчизників і, нарешті як автор сатиричних творів, в яких він сердито висміював американську самовдоволену діловитість, беззастережний оптимізм та хвалькуватість, висміював пресу і літературу США. В усьому цьому він безперечно національний митець.

Характерні особливості життя батьківщини відбилися в інтелектуальній своєрідності багатьох його оповідань, у культі рацію, в науково-фантастичній тематиці, особливому інтересі оспівуванні вченого, подорожника, мужнього борця із стихіями. Едгар По був нервової вдачі, непокірливий і непосидючий, ворог усього банального , він часто змінював помешкання і роботу, розходився з приятелями, висловлював категоричні, ущипливі твердження у своїх літературно-критичних виступах, керуючись дуже високими, іноді суб'єктивними критеріями в оцінці творів своїх колег-письменників. Він часто конфліктував з видавцями, не приймав облуди і фарисейства "унормованого" життя заможних обивателів, виклично не здавався перед пуританськими принципами своїх співгромадян. Він хотів бути вільною людиною в суспільстві невільників моралі, релігійних забобонів, станових і расових упереджень. В його бунтівничості було щось байронічне, і так само, як на Байронову волелюбність, на його прагнення свободи суспільство реагувало різким запереченням, осудом і плітками.

Вони теоретично обґрунтували необхідність виховання своїх почуттів,

власноручного плетення життєвої канви й гаптування візерунків на ній за окресленим взірцем.

ІІ РОЗДІЛ: Дослідження творчості Е. ПО . Новаторство у мистецтві

2.1 Особливості творчості Едгара Аллана По

Едгар Аллан По написав у царині поезії та художньої прози відносно небагато. Все, створене ним можна об'єднати у двох томах: вірші і оповідання. Але під обкладинками цих книг збереться непропорційно велика за кількістю шедеврів збірка світового значення і рівня.

Поетичну спадщину Едгара По часто порівнюють з музичними творами, бо вони й справді надто мелодійні, ритмічно багаті, їх звуковий склад, часті звукові й словесні повтори тощо також виправдовують таке порівняння. Але якщо вже говорити про схожість поезії По з музикою, мова може йти про позбавлені чіткої програми твори, де музика відтворює складні, витончені порухи душі, емоційні стани високого, часто трагічного напруження, невловимі образи, котрі виникають десь на межі між сном і реальністю. Тобто те, що можна емоційно пережити за певної душевної чутливості, але не можна раціонально аналізувати і тлумачити.

Сам Едгар По чітко розмежовував поезію і прозу. Поезія стала для нього сферою ідеального, піднесеного і прекрасного. В цей заповідний світ не міг проникнути ніякий закон реальної правди, закон інтелекта. Єдиними суддями поезії повинні були стати смак і почуття краси, а володіннями- область невизначених відчуттів, які приносять таку ж невизначену насолоду, змішану з печаллю, або сльози і смуток- це справжня душа поезії.

По,як справжній новатор, в своєму есе "Філософія творчості" спробував показати, в який спосіб народжується поетичний твір, як він будується, яких формальних принципів додержується автор. Як і пушкінський Сальєрі, По "розітнув музику, мов труп", і "надав пальцям суху вправність". Весь процес написання вірша "розкладений по поличках", навіть математизований. Але все, що поет написав опісля про свій шедевр, здається технічною інструкцією на тему "як писати вірші" і аж ніяк не пояснює загадки виникнення дива поезії із звичайного всім матеріалу слів, рим, ритму тощо. Завершуючи своє есе, поет пише слова, котрі руйнують раціоналістичний, математично точний, бездоганно логічний аналіз. Він

раптом твердить, що, хоч дуже важливі і відточена майстерність, і чіткий причинно-нас лідковий зв'язок, який виключає випадковість, і знання предмета, а не його інтуїтивне відчуття, та найголовнішим є "певна складність, або точніше, певна тонкість, і, по-друге, певна частка натяку, підводна течія змісту". (Ці слова визначають роль того, що пізніше назвали підтекстом). Оця невловима тонкість, підводна чи . підтекстова або навіть підсвідома течія змісту і багато іншого, що належить до звукової, мелодійної, ритмічної матерії вірша і їх розмаїтих можливостей впливу на емоційну сферу тощо і творять поезію, принаймні більшість віршів По.

Однак в есе важливі вказівки поета на необхідність єдності враження в ліричному вірші, оригінальність як незвичне, небувале сполучення звичних, навіть банальних, благеньких елементів. Це нове примхливе сполучення відомого По сам визначав терміном "екстраваганца" або "арабеск". Обидва терміни поет вживав у своєму власному розумінні, складнішому і ширшому, ніж звичні, які можна знайти у тлумачному словнику, пояснення до слів "екстравагантність" або "арабеска". Для нього це певне бачення і відчуття звичного, яке набуває рис дивного, таємничого, містичного, незбагненного, виростає у місткий символ. У прагненні дійти до денця душі, до найвищих вершин уяви, відтворити невловиме, найпотаємніше, найпрекрасніше, ефірне і ефемерне По шукав і знаходив засоби й прийоми поезії, які пізніше стали для багатьох художників взірцем для наслідування.

На початку свого творчого шляху як поет По зазнав впливу Байрона, пізніше Колріджа. Це особливо помітно в таких ранніх творах, як "Тамерлан", що перегукується за загальним типом сюжету і образності зі "Східними поемами", творами Колріджа, Сауті, "Лалою Рук" Т. Мура. Та байронізм був властивий радше По людині, ніж поету. Його зріла поезія цілком оригінальна.

В поезії Едгара По, як і в міркуваннях про неї, існує певний парадокс. З одного боку, пристрасне бажання досягти останню, найвищу Істину, втілити одвічний ідеал Краси, а з іншого -- розуміння неможливості такого втілення в слові. Суперечність вирішується тим, що поет своєю творчістю підіймає читача у небесні сфери, де живе Краса, навіює йому такий стан душі й духу, що можливо йому, читачеві, пощастить прилучитися до невловимого, невимовного, прекрасного

Образно-тематичне коло в ліриці По відносно обмежене. Всі теми й пов'язані з ними образи можна звести до чотирьох сфер -- природа, мистецтво, кохання і смерть, або точніше -- ті емоції, що їх викликають краса природи і мистецтва, любов до жінки і постійна загроза смерті, яка затьмарює життя і почуття людини. Безмежне багатство природи сповнене складної символіки, стародавньої і створеної самим поетом. Природа у По наскрізь метафорична, ховає найтонші відтінки потаємного змісту. Ці ж якості несе в собі і сублімація людського таланту, якою є мистецтво в усіх його формах. І тут для поета відкривається широке поле символічного та метафоричного осмислення витворів античного і народного мистецтва, міфів, легенд, казок, архітектурних і скульптурних шедеврів.

Кохання до жінки в поезії автора "Євлаліі", "Анні",' "Еннабел Лі" позбавлене плотського начала. Це чистота, духовність, платоніка, як і сама жінка, до якої звернені слова поета, яка з'являється у його рядках, не жива істота, а мрія, ідеальне втілення краси, ніжності й лагідності. Вона лише віддалено може бути схожою на реальний об'єкт поетового кохання, або точніше -- закоханості. Найчастіше це спогад про істоту надто гарну для цієї землі, про світле почуття кохання, якому заздрили навіть ангели і яке обірвала рання смерть коханої. Жінки у поезіях По начебто зіткані із прозорого місячного сяйва, сріблястого туману, аромату квітів. Вони мовчазні і таємничі, настільки крихкі, що подих холодного вітру може обірвати їх існування на землі. Та воно нескінченне у спогадах, снах, мареннях ліричного героя, де жінки з'являються гарні й холодні, мов мармуровий посаг.Кохання в поезії По майже завжди пов'язане із стражданням закоханого, хворобою і смертю коханої, як це відображено в поезіях "Улялюм", "Еннебел Лі", "Крук». Але у американського письменника це надто часта і у віршах, і у прозі тема, своя, вистраждана, тісно пов'язана з його філософськими уявленнями про земне і потойбічне життя, про можливість для вмерлих існувати в інших вимірах, десь у космічному просторі, і навіть про їх воскресіння завдяки пристрасному коханню, не кажучи вже про метампсихоз, тобто переселення душі після смерті у нову матеріальну оболонку.

Особливістю поезії Едгара по є те,що метафори і символи в ліриці По складають її основний образний матеріал, основну форму втілення почуття і думки. Часто вони "перетікають" одна в одну. Вони можуть бути, на перший погляд, досить простими, але ховати в собі складний, навіть зашифрований зміст, що породило безліч літературознавчих тлумачень. Взагалі спроби інтерпретації поезії По почалися ще за його життя і не вщухають досі. Але найбільше встигли в цьому поети-символісти. Для них поет був надто близький, споріднений, слугував за взірець. Не випадково Бодлер став найбільшим популяризатором творчості американського письменника у Франції, а Брюсов і Бальмонт -- у Росії.

Особливо хвилювала всіх, хто захоплювався поезією По, її музика. Було зроблено багато спроб передати цей феномен словами і звуками інших мов. Так, лише у російських перекладах існує до десятка "Круків", кілька "Лінор", "Улялюм", "Ельдорадо", "Еннебел Лі»Один з найцікавіших і за змістом, і за музичністю форми віршів поета "Дзвони" вдало перекладено українською мовою, цей переклад дає досить повне уявлення про ритмічне багатство, звукопис вірша. В Едгара По є влучна характеристика власної оповідної манери. В одному з листів він писав про свої ранні твори, що мали увійти до збірки "Оповідання Фоліо-клубу":"Ви питаєте мене, в чому полягають їхні характерні особливості. В нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відтінок жахливого, в дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, в незвичному, перетвореному на дивне і таємниче".Підтвердження цих слів можна знайти не тільки у ранніх оповіданнях, ті ж характерні для романтичного стилю По риси знаходимо згодом і в найдовершеніших творах письменника.*

Оповідання По відрізняються одне від одного сюжетом, настроєм, тональністю так, що здається важко знайти для них якийсь тематичний і стилістичний спільний знаменник (за яким ми пізнаємо руку того чи іншого майстра). За змістом та формальними ознаками можна умовно виділити такі групи оповідань: психологічні цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні, в яких буяє похмура фантазія і лякають читача готичні страхіття; лірично-романтичні, що нагадують вірші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; логічні або детективні; науково-фантастичні (дві останні групи проклали шлях новим літературним жанрам, так багато представленим у XX ст.). Можливі і перехідні форми, в яких поєднуються гумор і трагедія, поетичність і науковість, створюючи примхливу і дивну єдність. І хоча розмаїття, багатство звучання новелістики По вражає, стилістичний знаменник у неї все ж є -- це стилістика романтизму з усією щедрою і барвистою палітрою прийомів, формальних засобів тощо.

Це і незвичність сюжетів, екстравагантних і дивних, як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях -- від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби і форми, шалені пристрасті -- все це плине у По в річищі романтизму. Контрасти, як і гіперболи -- важлива складова частина образного світу письменника, вони надають особливої яскравості його палітрі, викликають стильову напругу. Ця схильність підкреслювати контрасти призводить і до об'єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмінним звучанням. Уже в першій задуманій По книзі "Оповідання Фоліо-клубу" мали стояти поряд похмурий «Метценгерштайн» і гумористичний « Герцог де л'Омлет», анекдотичне « На мурах Єрусалимських» і гостро сатиричне « Без дихання», жартівливий « Бон-Бон» і страхітливий « Рукопис, знайдений у пляшці», вдавано трагічне «Побачення», огидно- жахлива « Береніка» і фарсові « Сторінки з життя знаменитості» тощо,в чому ще раз проявилася незвичність творчості Едгара По.

Образи і картини конструюються (якщо цей технічний термін підходить для опису акту народження витвору фантазії, інтуїції, думки) на основі органічного сполучення цілковитої вигаданості загального і скрупульозної точності, предметності всіх деталей. Саме це надає пластичної і навіть технічної переконливості малоймовірному або й просто неймовірному. Цьому ж прийому в По підпорядковане і широке вживання вигаданих прізвищ великих учених і винахідників серед справжніх імен, часті посилання на конкретні дати, назви країн та місцевостей, географічні широти та довготи, час і місце вигаданих автором подій. Все це взяли на озброєння послідовники По -- Жюль Верн, Герберт Уеллс і сотні інших письменників-фантастів уже нашого часу. З іншого боку, письменник навмисне підкреслює вигаданість певних ситуацій і персонажів, створює карикатури, примхливі гротески, обертає опис подій на буфонаду і фарс, іноді навіть грубий. Це трапляється у гумористичних, сатиричних творах, пародіях, яких у По багато. Одна з найчастіше вживаних барв у палітрі майстра новелістики -- іронія. В портреті, діалозі, ситуації, в головній ідеї твору, як у подробицях опису, звучить іронічний тон -- відкрито чи у підтексті, весело чи в'їдливо. Крім того, в деяких рядках прози По відчувається і самоіронія, подекуди дотепна і ущиплива. Іронією По бореться проти зла всесвітнього і буденного, обивательського, проти псевдонауки і псевдокультури, проти людського страху та безпорадності. Іронія може у нього бути всеохоплюючою, нищівною, а може викликати просто сміх, розважати як один із засобів гумору.

Сатиричні, гумористичні, пародійні оповідання в новелістичній спадщині По складають найчисельнішу групу. А якщо додати до них ті твори, де примхливо змішані жарт і жах, можна було б твердити, що письменник--гуморист . Щоправда, досить похмурий, а подекуди і жорстокий, але гуморист. Та в пам'яті читачів лишаються передусім його трагічні оповідання з їхньою зловісною атмосферою, таємницями, жахами, темними й хворобливими пристрастями. "Маска червоної смерті", "Вільям Вільсон", "Чорний кіт", "Жабка" та інші у тому ж ключі написані оповідання вкарбовуються в читацьку свідомість, стають своєрідним знаком-узагальненням прози По. Звичайно, це і є свідченням їхньої художньої сили, оригінальності, емоційної наснаги. В них він втілив ті свої принципи, які виклав у статті' "Філософія творчості": "знайти такі сполучення події і тону, які в найкращий спосіб допомагають створити бажаний ефект", використати ефект контрасту, замкненого простору, що створює враження відокремленої події, "ефект рами до картини", вести оповідь просто і на відносно невеликій за обсягом кількості сторінок, закінчити стрімкою і виразною розв'язкою. Це писалося про вірш, але цілком стосується і побудови прозових творів По "емблематичного" характеру, як "Барильце амонтільядо" або "Провалля і маятник".

Було б, однак, несправедливо недооцінювати й іронічно-гумористичний хист оповідача "Короля чуми", "Ділка", "Трагічного становища" та багатьох інших сатиричних і пародійних шедеврів. У названих творах міцно злито у яскраву цілісність страшне і жалюгідне, драматичне і кумедне.

Оповідання часто мають подвійне дно, як, наприклад, "Система доктора Смолла і професора Пгріа". Це одна з кращих новел По. В ній начебто сконцентроване все найприкметніше для стилю, тематики, образів-портретів автора. Твір відзначається стрімкою дією, в ньому нема зайвих подробиць, але вже з самого початку виникає атмосфера загадковості, чому сприяє небуденне й замкнене місце подій. У деяких таємничих сюжетах По загадка, навколо якої хмарою згущається незбагненний страх, розв'язується вельми матеріалістично, хоча й не просто. Така, наприклад, розшифровка загадкових фактів у "Довгастому ящику", "Сфінксі", "Чорному коті", розкриття таємниці жахливого привида, який мучив героя у "Похованих живцем". Цікаво, що оповідання з матеріалістичним ключем до таємниці за часом створення стоять поряд з такими складними філософсько-містичними творами, як "Месмеричне одкровення", "Повість скелястих гір", "Ангел диво-вижного", де матеріалістичного пояснення нема або, як здається, і не може бути. Це типове для По пародоксальне поєднання протилежностей. З одного боку, він в обох типах оповіді містифікує читача (таємниче виявляється досить звичайним або ж не прояснюється, залишаючись абсолютно загадковим), а з іншого -- логіка авторських міркувань скрізь однакова. Таємниця для нього -- це те, що поки непізнане, а не те, чого й пізнати не можна.

Слово містифікація згадувалося вже не раз. І не випадково. У Едгара По є навіть оповідання під такою назвою. Щодо самого прийому, то письменник просто-таки віртуоз найрізноманітніших містифікацій, зухвалих "рози грашів". Один з них увійшов в аннали ньюйоркської преси. Оповідання "Історія з повітряною кулею" було надруковане в газеті "Сан" там, де друкувалися повідомлення про реальні сенсації. Вибух ентузіазму з приводу перельоту через Атлантику на повітряній кулі (а відбувалося це на світанку повітроплавства) важко собі навіть уявити. Аж поки вийшов наступний випуск, в якому містифікацію було дезавуйовано, натовп цікавих штурмував газету, жадаючи нових звісток. В іншій містифікації -- оповіданні "Фон Кемпелен та його відкриття" серйозним науковим тоном По пише про перетворення свинцю на золото. Він так блискуче пародіює стиль наукового повідомлення, що йому просто неможливо не повірити. "Американські романтики... відчували безмежну схильність надавати жит тєподібність своїм найфантастичнішим вигадкам... Едгар По був першим, кому спало на думку "досягти цього, використовуючи наукові принципи" *.

Деякі з оповідань По справляють двоїсте враження. Написані цілком серйозно, в похмуро-містичному дусі, вони вже самим згущенням готичних жахів начебто підказують, що автор містифікує, обдурює читача. Здається, перед нами пародія на популярні твори подібного характеру, котрі з особливим завзяттям друкували американ¬ські журнали. Знаючи, яким науковим, суворо логічним був розум письменника, важко позбутися підозри в іронічній містифікації.

Психологізм -- одна з найхарактерніших і особливих якостей прози По. Його романтичні герої можуть бути ким завгодно, тільки не пересічними

людцями, а стани, в яких вони перебувають, надто далекі від нормальних. Саме тому такі цікаві тонко нюансовані описи їхніх переживань, часто парадоксальні переходи з одного психічного стану в інший. По розкриває діалектику душі в граничних ситуаціях, стежить за найменшими нюансами думки та емоцій. В оповіданні "Провалля і маятник" він створює цілу симфонію емоційних станів, показує народження божевільної надії всупереч очевидному, розкриває здатність людської душі боротися до кінця проти неминучої загибелі. В "Барильці амонтільядо" або "Чорному коті" втілює зсередини механізм такого руйнівного почуття, як ревнощі і жадання помсти. В тому ж "Чорному коті", "Вільямі Вілсоні", "Серце вказало" і деяких інших оповіданнях автор дає майже клінічну картину маніакального стану, який призводить до злочину і спалаху буйного безумства.

Є у нього й аналіз всепереможного почуття кохання, яке розчиняє волю й особистість закоханого у волі коханої, є оповідання, як кохання перероджується в ненависть і навіть бажання вбити колись обожнювану жінку. Страх смерті, наростання цього невідступного почуття, повільний розклад особистості під впливом жаху, так само як трагічний вплив самотності на людину ("Вільям Вілсон", "Лю¬дина натовпу") -- ось лише деякі з психологічних тем у творах письменника. Він один з перших, хто глибинно розкрив хворобливу психіку, те, про що згодом так багато писали різні письменники -- від Золя до Фолкнера. В цьому По близький до свого геніального сучасника Миколи Гоголя, автора "Нотаток бежевільного", "Носа", "Портрета" тощо. Едгара По приваблювали психологічні парадокси, не вмотивовані почуття і вчинки. Недарма він написав своєрідну розвідку "Чортик суперечності" про особливий потяг людини до безглуздих і згубних дій. У нашому столітті психологічна проза досягла надзвичайного розвою і можна стверджувати, що письменники різних напрямів -- від реалістів до екзистенціалістів -- могли використовувати й використовували психологічні знахідки американського майстра.

Так в чому ж новизна творчості Едгара Аллана По ?

Нестандартним є розуміння Едгаром По ролі і функцій сюжетної лінії оповідання. Він неодноразово наполягав на тому, що сюжет не може зводитися лише до фабули або інтриги, однак уникав неметафоричних визначень. Якщо зібрати воєдино всі міркування По відносно сюжету, то можна зробити висновок, що під сюжетом письменник розумів загальну формальну структуру твору, поєднання вчинків, подій,характерів, предметів. Сюжет, як він його трактує, ґрунтується на принципах необхідності і взаємозалежності. В ньому не повинно бути нічого зайвого, і всі елементи повинні бути взаємопов'язані. Сюжет подібен будівлі, в якій зникнення однієї цеглини може викликати обвал. Всі елементи сюжету підкорені загальній задумці. Кожен епізод, кожна подія, кожне слово в оповіданні повинні слугувати здійсненню задуму і досягненню єдиного ефекту.

Також, більше, аніж хто інший із його сучасників, Едгар По піклувався про довіру читача до автора. Принцип достовірності розповідача, або, як він казав « магія правдоподібності» складає одну з основ теорії оповідання. Суворо кажучи, він не був оригінальним у цьому. Але особливості погляду По у тому, що він намагався розповсюдити цей принцип на зображення заздалегідь неймовірних, фантастичних подій і явищ. « В Е. По є саме одна риса, яка відрізняє його рішуче від інших письменників і складає різку його особливість : це сила уяви. Не те, щоб він переважав уявою інших письменників; але в його здатності уяви є така особливість, якої ми не зустрічали ні у кого :це сила подробиць. Спробуйте, наприклад, уявити самі що-небудь не зовсім звичайне, або навіть те, що не зустрічається у дійсності а тільки можливе; образ, який намалюєте ви завжди буде включати одні більш або менш загальні риси всієї картини, або зупиниться на якій-небудь особливості. частці її. Але в оповіданнях По ви до такого ступеню яскраво побачите усі дрібниці наданого вам образу або події, що в кінці переконаєтесь в його можливості. В По якщоі є фантастичність, то якась матеріальна, якби тільки можна було так висловитись.*


Подобные документы

  • Сприйняття творчості Едгара По у літературознавчих працях його сучасників. Поетика гумористичних та сатиричних оповідань Едгара По, їх композиція та роль у досягненні письменником творчого задуму. Значення творчості Едгара По для світової літератури.

    дипломная работа [114,8 K], добавлен 13.03.2012

  • Поняття та загальна характеристика романтизму як напряму в літературі і мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Великій Британії, Франції. Його філософська основа, ідеї та ідеали, мотиви та принципи. Видатні представники та їх творчість.

    презентация [2,2 M], добавлен 25.04.2015

  • Творчість Байрона у контексті англійської поезії романтизму. Особливості образів та художньої мови у поезії Байрона. Мотиви мандрування та потойбічної реальності. Відображення бунтарського духу, незадоволення життям, бажання змінити життя на краще.

    курсовая работа [43,2 K], добавлен 19.05.2014

  • Виникнення та еволюція терміну "готичний" як естетичної та мистецької категорії. Виникнення та розвиток готичної літератури. Її естетичні категорії, художні особливості та просторова домінанта. Роль творчості Едгара По в розвитку готичної літератури.

    курсовая работа [82,6 K], добавлен 20.09.2009

  • Життєвий шлях поета. Ранні досліди та наслідування в поетиці. Місце творчості Е.А. По в світовій літературі. Естетична концепція поета. Стилістичні особливості, символічність та музичність лірики. Основні жіночі образи, що впливали на написання віршів.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 05.06.2014

  • Передумови виникнення та основні риси романтизму. Розвиток романтизму на українському ґрунті. Історико-філософські передумови романтичного напрямку Харківської школи. Творчість Л. Боровиковського і М. Костомарова як початок романтичної традиції в Україні.

    курсовая работа [90,0 K], добавлен 14.08.2010

  • Коротка біографічна довідка з життя Едгара По, його батьки та усиновлення. Першi вiршi i кохання письменника, Ельмiра Ройтер. "Бурхливе" студентське життя. Поїздка до Балтiмора, навчання в Уест-Поiнті. Робота в "Вiснику", Фiладельфiйський перiод.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 31.08.2012

  • Творчість Т.Г. Шевченка у романтично-міфологічному контексті. Зв'язок романтизму і міфологізму. Оригінальність духовного світу і творчості Шевченка. Суть стихії вогню у світовій міфології. Характеристика стихії вогню у ранній поезії Т.Г. Шевченка.

    курсовая работа [37,9 K], добавлен 26.09.2014

  • Труднощі дитинства Ч. Діккенса та їхній вплив на творчість письменника. Загальна характеристика періодів та мотивів творчості. Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літературі XIX століття. Моралізм та повчальність як методи реалізму.

    реферат [26,4 K], добавлен 04.01.2009

  • Дослідження основних фактів біографії видатного французького письменника Еміля Золя (02.04.1840-29.09.1902 рр.). Вплив романтизму на ранній період творчості письменника; нова літературна школа. Процес роботи над соціальною епопеєю "Ругон-Маккари".

    презентация [3,4 M], добавлен 11.04.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.