Зайнятість: соціально-трудові відносини

Дійсну роль ціни у формуванні попиту на робочу силу визначає еластичність попиту, границі руху цін, та ціна попиту на працю. Якщо попит еластичний, збільшення попиту на продукцію підприємства приведе до зростання попиту на робочу силу. Дію границі руху цін зумовлює залежність: чим вище ціна товару, тим нижче пипит, і навпаки. Тоді, підвищення попиту на робочу силу можливо лише тоді, якщо попит на продукцію є достатньо еластичним, а ціни збільшуються у межах конкурентоспроможності товару. Ціна попиту на працю визначається співвідношенням попиту і пропозиції на ринку праці. Залежність попиту підприємства на робочу силу від рівня заробітної плати визначає рівень і зміну зайнятості. Реально “ціна праці” визначається в умовах впливу факторів монополії попиту на працю, монополії пропозиції праці, що встановлюють профспілки, державного регулювання ринку праці.

Ціна попиту на працю може визначатись на підприємстві за видами праці на основі співвідношення ціни попиту і прибутковості. Заробітна плата може збільшуватись до величини вартості граничного продукту праці, що є критичною точкою, за якою буде скорочуватись зайнятість. Висока заробітна плата є фактором, що зменшує попит підприємства на робочу силу. Збільшення попиту на робочу силу в результаті зменшення заробітної плати має економічні, соціальні і правові обмеження. Економічні обмеження основані на існуванні залежності попиту на робочу силу від попиту на продукцію підприємства, пропозиції робочої сили від рівня заробітної плати, необхідного рівні відтворення робочої сили, мотиваційної ролі заробітної плати. Соціальні і правові обмеження є факторами дії державного регулювання трудових відносин, перш за все встановлення мінімального рівня оплати праці та захисної ролі профспілок у відстоюванні прав робітників з питань рівня оплати праці.

Попит на робочу силу є також похідною функцією від обсягів виробництва і загального фонду оплати праці, який є в розпорядженні роботодавця.

Аналіз факторів, які впливають на величину попиту, дозволяє регулювати його. Можна виділити методи збільшення та заходи скорочення попиту.

Стимулювання попиту на робочу силу передбачає заходи:

стимулювання створення робочих місць і розвиток продуктивних сил та нестандартних форм зайнятості;

прямі інвестиції в створення й реконструкцію робочих місць;

створення тимчасових робочих місць;

встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування з метою збільшення попиту на робочу силу;

встановлення юридичних обмежень зростання зайнятості;

відшкодування підприємству витрат, обумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників;

сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції тощо за умови збільшення підприємством робочих місць;

прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника;

створення умов економічної зацікавленості підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентноздатних на ринку праці.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

встановлення додаткових податків за використання робочої сили;

жорстка кредитна політика;

встановлення підприємству одноразових виплат у бюджет за найм працівників певної категорії;

зниження інвестицій;

скорочення або відміна гнучких форм зайнятості тощо.

Формування пропозиції робочої сили визначається потребами й інтересами працівника, що керується мотивом - одержати роботу, що влаштовує його по змісту, умовам праці й оплаті.

Сукупна пропозиція визначається впливом факторів:

приріст величини трудових ресурсів (працездатного населення);

співвідношення зайнятого та незайнятого населення, економічно активного та неактивного населення;

особливості пенсійного законодавства;

кадрова політика підприємств, від якої залежить пропозиція робочої сили з боку вже зайнятих працівників;

вплив профспілок на ринку праці.

Політика формування пропозиції робочої сили передбачає підвищення її якості з погляду професійно-кваліфікаційного рівня, надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють перепідготовку й підвищення кваліфікації працівників, розробку спеціальних програм підвищення конкурентноздатності окремих груп населення на ринку праці, розвиток самозайнятості, підприємництва, регулювання тривалості робочого часу, регулювання міграційних процесів.

Визначають три напрямки впливу на сукупну пропозицію на ринку праці:

зниження припливу робочої сили на ринок праці;

стимулювання відтоку;

перерозподіл робочого часу і робочих місць між зайнятими.

Зниження припливу робочої сили на ринок праці може бути забезпечено за рахунок зменшення припливу молоді в результаті розширення програм загальноосвітньої й професійної підготовки зі збільшенням термінів навчання; збільшення в навчальних закладах місць з денною формою навчання й скорочення місць з вечірньою формою; підвищення розмірів стипендій студентам денної форми навчання; збільшення допомоги й тривалості відпусток жінкам по догляду за дітьми, надання їм пільг при обчисленні виробничого стажу; збільшення пенсій інвалідам, особам, які за ними доглядають; збільшення допомоги по безробіттю та запровадження системи страхування по безробіттю; надання можливості отримання нетрудового доходу від використання нерухомості, цінних паперів та ін.

Стимулювання відтоку робочої сили з ринку праці може здійснюватись такими шляхами: зниженням віку виходу на пенсію й збільшенням її розмірів; введенням вікового цензу для деяких професій; обмеженням одночасного отримання пенсій і заробітної плати; стимулюванням дострокового виходу на пенсію; введенням практики надання учбових відпусток працюючим особам; наданням можливості організації власного бізнесу всім бажаючим.

Перерозподіл робочого часу і робочих місць здійснюється з метою зменшення пропозиції на ринку праці при тій же самій кількості зайнятих в результаті наступних заходів:

стимулювання працівників переходити на часткову або тимчасову зайнятість, що можливо за рахунок таких же видів соціального забезпечення, розмірів відпустки та інших соціальних гарантій, що й для повністю зайнятих працівників;

забезпечення гарантованого мінімального рівня заробітної плати;

збільшення тривалості щорічних відпусток;

скорочення тривалості робочого дня і робочого тижня.

Література

1. Абрамов В.М. та ін.. Мотивація і стимулювання праці в умовах переходу до ринку / В.М.Абрамов, В.М.Данюк, А.М.Колот. - Одеса: ОКФА,1995.

2. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М. Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 407 с.

3. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” / Урядовий кур'єр, 2000 р., № 206.

4. Закон України “Про зайнятість населення”. Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 року - К.: Устина, 1999.

5. Закон України “Про організації роботодавців” // Урядовий кур'єр. - 2001. - № 113-114.

6. Закон України “Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)” / Урядовий кур'єр, 1998 р. № 62-63.

7. Колот А. Теоретичні і прикладні аспекти становлення і розвитку сторін соціально-трудових відносин та їх представницьких органів// Україна: аспекти праці. - 2002. - № 2. - С. 15, 20-2

8. Кязимов К. Рынок труда и занятости населения. Изд-во: ПЕРСПЕКТИВА, УЧЕБНЫЙ ЦЕНТР, 2005. - 368c.

9. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я.Кибанова. - 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 638 с.

10. Устав международной организации труда и Регламент Международной Конференции труда. МБТ, Женева, 1988.