Регулювання використання людських ресурсів Рівненської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра трудових ресурсів і підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Стратегічне управління людськими ресурсами»

на тему: «Регулювання використання людських ресурсів Рівненської області»

Виконала:

студентка групи УПЕП 61з

Мельник О.А.

Керівник:

Безтелесна Л.І.

Рівне - 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічне, законодавче та соціальне обґрунтування проблеми зайнятості населення

1.1 Поняття зайнятості населення. Соціально-економічна сутність зайнятості

1.2 Методологічно-правові особливості визначення категорій зайнятого населення

1.3 Форми та структура зайнятості

1.4 Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні

1.5 Методи оцінювання зайнятості населення

1.6 Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення

1.7 Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Соціально-економічна оцінка зайнятості населення Рівненської області

2.1 Характеристика населення Рівненського регіону

2.2 Аналіз соціально-економічної ситуації в регіоні

2.3 Аналіз зайнятості населення Рівненської області

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Прогнозування використання людських ресурсів

Розділ 4. Рекомендації щодо ефективного управління людськими ресурсами

Загальні висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Зайнятість є головною характеристикою ринку праці і визначає соціально-економічний розвиток країни. В сучасних умовах питання регулювання зайнятості набуває особливої значимості, оскільки циклічний характер ринкової економіки породжує безробіття і пов'язані з ним негативні економічні і соціальні наслідки.

Складний процес становлення ринкової економіки супроводжується кризовими явищами, які виявляються у спаді виробництва, зниженні інвестиційної активності, скороченні зайнятості, появі безробіття, що набуває застійного характеру, зниженні життєвого рівня більшості населення. Наслідками системних економічних трансформацій є радикальні зрушення в структурі зайнятості, яка характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями.

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: Н. Грицяк, П.Гаман, Ю. Краснов, С. Корецька, Б. Кравченко, А. Ліпенцев, В. Мартиненко, О. Мельников, Н. Нижник, В. Огаренко, М. Пірен, О. Ривак, О. Лебединська, Е. Лібанова, Л. Лісогор, С. Серьогін, А. Чемерис, П. Шевчук, І. Шумляєва та ін. Серед зарубіжних: Д. Рікардо, В. Савченко,Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс Ф. Хайек та інші.

Метою роботи є аналіз стану ринку праці, виявлення основних тенденцій проблеми зайнятості та шляхів її вирішення.

Об'єктом дослідження виступає ринок праці Рівненської області.

Предмет дослідження: визначення ефективних форм і методів процесу щодо вирішення проблеми зайнятості в економіці області.

Завдання дипломної роботи є дослідження і вивчення поняття зайнятості, її сутності, видів, суб'єктів і об'єктів; ринку робочої сили та факторів, що впливають на ціну робочої сили; питань регулювання зайнятості населення, прогнозування тенденцій зайнятості; проектування заходів щодо збільшення зайнятості населення Рівненської області.

Методи дослідження. Загальною методологічною основою дослідження є діалектичний метод, що характеризується цілісним системним підходом до аналізу соціально-економічних процесів і явищ. Для досягнення мети роботи використані такі методи дослідження: системний логічний метод -- для дослідження сутності людини як суб'єкта діяльності, сутності ринку праці і продуктивної зайнятості; класифікаційно-аналітичний метод -- для оцінки факторів розвитку регіональних ринків праці; економіко-математичні методи системно-структурного аналізу -- для виявлення взаємозв'язків між факторами соціально-економічного розвитку регіонів і станом ринку праці та розробки моделі регулювання; статистично-аналітичні методи (порівнянь, групувань, динамічних рядів, індексний) -- для оцінки стану ринку праці і динаміки зайнятості у взаємозв'язку з динамікою макроекономічних показників.

Інформаційну базу становили: законодавчі, нормативні та методичні документи України і Міжнародної організації праці; роботи провідних вітчизняних і зарубіжних вчених; статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства праці та соціальної політики України.

Розділ 1. Економічне, законодавче та соціальне обґрунтування проблеми зайнятості населення

зайнятість людський ресурс управління

1.1 Поняття зайнятості населення. Соціально-економічна сутність зайнятості

Поняття «зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається як тріада категорій: економічної, соціально та правової [1, с. 108].

Зайнятість з економічної точки зору -- це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або націо­нального доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій -- це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства [2].

Зайнятість -- це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Дослідження соціально-економічної значимості зайнятості варто здійснювати в розрізі ієрархічних рівнів - макро- (держава), мезо- (регіон), мікро- (підприємство) та особистісному (домогосподарство, особа) рівнях (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Соціально-економічна значимість зайнятості у розрізі ієрархічних рівнів

Рівень	Зайнятість населення
	економічна	соціальна
Держава (регіон)	Ю створення суспільного продуту та національного доходу (регіонального ВВП); Ю формування доходної частини державного (обласних) бюджетів та Фондів соц. страхування.	Ю визначає соціальну структуру суспільства та рівень соціальної безпеки; Ю є фактором суспільного прогресу.
Галузь, підприємство	Ю виробництво товарів, робіт, послуг в межах галузі (господарюючого суб'єкта); Ю фактор створення доданої вартості.	Ю основа формування трудового колективу.
Домогоспо дарство, особа	Ю отримання засобів для існування (у формі заробітної плати, підприємницького доходу та ін.).	Ю сприяє соціалізації осіб.; Ю забезпечує реалізацію проф.. знань та вмінь, самовираження в праці.

Варто відмітити також і те, що в соціальному плані зайнятість є природно умовою існування людства, основою суспільного прогресу, необхідною умовою всебічного розвитку та соціального самоутвердження особистості та суспільства в цілому [3, с.115].

1.2 Методологічно-правові особливості визначення категорій зайнятого населення

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, така, що, зазвичай, приносить доход у грошовій або іншій формі [4, с. 1].

В Україні згідно чинного законодавства до зайнятого населення відносяться особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

· непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

· батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

· особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом. За методикою МОП до зайнятого населення належать особи у віці 15-70 років, які:

Ш працювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному вигляді, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян чи на власному (сімейному підприємстві);

Ш працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-якому з членів господарства, або в особистому підсобному господарстві з метою реалізації продукції, виробленої в результаті цієї діяльності;

Ш особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально;

Ш мали робоче місце; власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з належних від них причин.

Крім того, такі категорії населення, як учні, студенти, особи які проходять загальнообов'язкову військову службу у відповідності із законодавством України належить до зайнятих, хоча пропозиція праці за відповідною ціною не надходить. Водночас за підходом МОП вище зазначені категорії населення є економічно активними. З огляду на це, більш методологічно коректним щодо визначення категорій зайнятого населення є підхід МОП, оскільки він враховує можливу тонізацію трудової діяльності та економічну активність населення на ринку праці, що особливо актуально в Україні.

В той же час на користь означеної позиції слугує європейський вибір України та її прагнення інтегруватися в міжнародний простір, що є неможливим без приведення вітчизняного правового поля до міжнародних норм. Крім того, фактичний перехід вітчизняної статистики ринку праці до методологічних підходів МОП актуалізує необхідність законодавчих змін у сфері зайнятості держави в цілях усунення означеної невідповідності [3, с.117].

1.3 Форми та структура зайнятості

Побудова ефективного механізму регулювання ринку праці потребує врахування різних форм та видів зайнятості. Форми зайнятості - це організаційно-правові способи та умови використання праці [5, с.120]. Класифікація форм зайнятості за різними ознаками відображена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Форми зайнятості та шляхи їх регулювання

За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. Повна -- це зайнятість протягом повною робочою дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних дня даного регіону розмірах. Неповна -- це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою, або з неповною ефективними). Видима неповна зайнятість -- це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість -- переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної за­йнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровільну» неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна -- це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний доход, де знаходиться трудова книжка. Вторинна -- добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу.

В ринкових умовах основними причинами досить значного поширення вторинної зайнятості є:

§ прагнення підвищити рівень доходів, коли рівень оплати праці на основному робочому місці не забезпечує задоволення матеріальних та духовних потреб (при цьому працівник не зважується з тих чи інших причин на звільнення та пошук нової роботи);

§ бажання підвищити власну конкурентоспроможність на зовнішньому ринку праці (найчастіше виникає у людей, що охоплені прихованим безробіттям, тобто формально зайнятих, але, які у зв'язку із кризовим станом підприємства, можуть стати реальними безробітними в будь-який момент) [6, с.83].

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість -- це трудова діяльність, яка не відповідає стандартним правилам.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість. Постійна -- це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи. Тимчасова -- це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.

За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну) зайнятість і нерегламентовану (нелегальну) (рис.1.2). Регламентована зайнятість -- це діяльність, яка відбувається у межах закону. Нерегламентована зайнятість -- це діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, без оплати податків тощо [5, с. 127].

На сьогоднішній день серед проблем ринку праці проблема тінізації праці є однією з найбільш актуальних. Адже реалії свідчать, що на сьогоднішній день значний обсяг сфери зайнятості перебуває в тіні. Зокрема, за деякими експертними оцінками, загальна чисельність працюючих у «тіні» становить близько 2,2 млн. до 9,9 млн. осіб. Ключовою проблемою, пов'язаною з існуванням тіньового ринку праці є наявність нелегальних доходів громадян, не врахованих і, відповідно, не оподаткованих. При цьому, податок з доходів фізичних осіб є основним джерелом наповнення місцевих бюджетів (питома вага становить понад 70 %).

Рис. 1.2. Класифікація зайнятості за критерієм легальності

Звичайно, на формування тіньової зайнятості в період соціально-економічних змін впливає ціла низка чинників. При цьому їх необхідно розглядати в розрізі тих, які первинно призводять до тінізації бізнесу та як наслідок - зайнятості, та тих, які зумовлюють тінізацію соціально-трудової сфери в межах офіційно зареєстрованих суб'єктів підприємництва. Щодо першого блоку чинників, то серед них головними є складність та коштовність процесу легалізації бізнесу; організаційні труднощі та фіскальні навантаження при його веденні. Зазначені чинники породжують тіньовий бізнес, а відтак - тіньову зайнятість.

Поряд з цим, вагомим фактором, який призводить до тінізації зайнятості та заробітної плати в межах офіційно зареєстрованих підприємницьких структур, є великий податковий тягар зі сплати страхових внесків за соціальним страхуванням. Так, аудитори виявили, що податковий тягар суб'єктів господарювання із сплати страхових внесків до чотирьох державних страхових фондів в Україні є найвищим серед країн СНД [7, с.9].

Структура зайнятості населення повинна бути продуктивною, раціональною, ефективною та завжди вдосконалюватися, залежно від того, які конкретно структурні зміни можуть максимізувати соціально-економічний добробут населення країни. Дані зміни мають позитивно впливати на ресурс відтворення населення і стимулювати до ідентифікації людей з новими структурними формами зайнятості населення при умові розширеного відтворення національного виробництва і переході національної економіки на інноваційну модель розвитку.

Структура зайнятості - це співвідношення між певними сегментами зайнятих, що виокремленні за певними ознаками. З огляду на це, в основу класифікації зайнятого населення на ринку праці доречно покласти: класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД) та форм власності, статевовікову, територіальну та професійну приналежність, рівень відповідальності суб'єктів ринку праці тощо (див. Додаток А).

1.4 Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать:

· закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

· стимулююча (сприяння розвитку таких відносин);

· обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки).

Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

- Кодекс законів про працю України.

- Закон України «Про зайнятість населення».

- Закон України «Про охорону праці».

- Закон України «Про колективні договори і угоди».

- Закон України «Про оплату праці».

- Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України [8, с.315].

При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством: «Якщо міжнародним контрактом або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди».

Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [8, с.313]. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про зайнятість населення» має головною метою забезпечення правового регулювання зайнятості населення у всіх її аспектах, включаючи і безробіття. Він відбиває жорсткі вимоги ринку, виходячи з головної: товаром на ринку праці є робоча сила.

1.5 Методи оцінювання зайнятості населення

Зайнятість населення в Україні визначається та аналізується за даними звітності підприємств, закладів та організацій виробничих і невиробничих галузей, яку вони складають на основі даних первинного обліку та регулярно подають органам державної статистики, Міністерства праці і соціальної політики України та Центру зайнятості, а також за результатами вибіркового обстеження домашніх господарств із питань економічної активності населення.

Провідна роль урегулюванні зайнятості населення належить державі. Для того, щоб воно було ефективним як в економічному, так і в соціальному аспектах, необхідно мати уявлення про рівень та динаміку зайнятості населення. Основними показниками зайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.

Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує її розміри. Відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населення віком 15 - 70 років у формулі (1.1).- це відносний показник зайнятості, що відображає її поширеність і називається рівнем зайнятості. Він розраховується за формулою:

Рз=(Чз:Чн)*100%, (1.1)

де Рз - рівень зайнятості;

Чз -чисельність зайнятих;

Чн - загальна чисельність населення.

Економічною теорією і господарською практикою розроблена система показників, яка характеризує рівень ефективності зайнятості в суспільстві. До її складу входять такі групи показників:

· Пропорції розподілу ресурсів праці в залежності від її характеру їх участі в суспільно корисній діяльності. За їх допомогою визначається, при якому рівні продуктивності праці задовольняється потреба населення в робочих місцях та якими шляхами досягається повна зайнятість населення. Високою продуктивністю праці створюються передумови для отримання відповідних доходів працівниками, для вдосконалення умов трудової діяльності, підвищення якості трудового життя та збільшення вільного часу працюючих без зниження рівня їхнього життя. Із зростанням продуктивності праці повна зайнятість досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

· Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному виробництві відноситься до тих показників, які відображають задоволеність потреби громадян в оплачуваній роботі, а виробництва - в працівниках. Високий рівень зайнятості населення є свідченням її низької ефективності, тому що не забезпечується достатній рівень продуктивності праці і відповідний рівень її оплати.

· Структура розподілу працівників за галузями народного господарства характеризує пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Галузева структура зайнятих в Україні свідчить про низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями розвитку зайнятості населення. Маються на увазі високі темпи зростання чисельності і частки зайнятих у сфері послуг та в науково - дослідних і дослідно-конструкторських установах і закладах.

· Професійно-кваліфікаційна структура працівників визначає розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає стан збалансованості підготовки кадрів з потребами економіки у кваліфікованих фахівцях. Професійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України в нинішніх умовах суттєво відрізняється від аналогічної структури країн з розвинутою ринковою економікою. Це проявляється у високій частці працівників фізичної праці, використанні праці низько кваліфікованих робітників, надзвичайна малій частці технічних виконавців серед зайнятих і відображає збереження в нашій економіці застарілих виробництв і технологій. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих в нашій державі погіршується у зв'язку з інтенсивною еміграцією висококваліфікованих робітників, спеціалістів, науковців. Проблема одержання якісної професійної освіті, що загострилася останнім часом, також призводить до погіршення ситуації. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави до всього комплексу питань удосконалення системи професійної та вищої освіти.

Охарактеризована система показників дозволяє оцінити ефективність зайнятості населення на макрорівні. Ці показники використовуються не лише для виявлення проблем, але й для визначення нових тенденцій у зайнятості населення. Зміст показників свідчить, що зайнятість населення має не лише економічні. А й значне соціальне значення, що визначає її як важливий елемент соціальної економічної політики держави. Тому однією з функцій держави в умовах ринкової економіки, є регулювання зайнятості [10, с.306].

1.6 Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення

Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Держава може проводити активну і пасивну політику зайнятості.

Активна політика зайнятості -- це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо.

Пасивна політика зайнятості -- це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спектра суспільних відносин [9, с.1].

Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:

- економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

- достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

- утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості ( рис. 1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Принципи державного регулювання зайнятості

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

- система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

- розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

- система професійної підготовки та перепідготовки;

- розгалужена система органів працевлаштування;

- централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

- спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі).

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 1.4.

Рис. 1.4 Методи впливу на рівень зайнятості

Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів [9, с.1].

1.7 Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

- сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

- попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

- формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.

Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету [9, с.1].

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5--1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості [9, с.1].

Висновки до 1 розділу

Найважливішою передумовою та складовою частиною формування сучасних соціально-економічних умов в Україні є становлення нового ринку праці як методу регулювання зайнятості, сукупності економічних, організаційних та правових відносин, що складаються з приводу реалізації попиту та пропозиції робочої сили. Зайнятість - це не тільки індивідуальне право людини на працю, а й колективна економічна необхідність.

Тож, зайнятість -- це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійснення розширеного відтворення робочої сили.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить завдання збільшити кількість суспільного продукту і тим самим більшою мірою задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи межі своїх виробничих можливостей.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Розділ 2. Соціально-економічна оцінка зайнятості населення Рівненської області

2.1 Характеристика населення Рівненського регіону

Населення -- сукупність людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі тощо).

Кількість населення - це загальна кількість людей, які проживають на даній території. Кількість населення - це демографічний потенціал, який певною мірою визначає місце держави у світовій економіці і політиці. Демографічний потенціал є важливою складовою загального, сумарного потенціалу держави.

Населення постійне змінюється, змінюється і більшість показників, які його характеризують, у тому числі кількість, під впливом різних причин політичного, економічного, соціального, релігійного характеру. Зміна кількості населення країни залежить від характеру його відтворення.

Аналіз показників демографічної ситуації Рівненської області проведемо на основі даних Головного управління статистики у Рівненській області. Чисельність населення області протягом 2012-2014 років з кожним роком зростає (табл. 2.1), так у 2014 вона становила 1161,2 що на 2,4 тис. осіб більше ніж у 2013році.

Таблиця 2.1

Чисельність населення Рівненської області (тис. осіб)

	2012	2013	2014
	Наявне	Постійне	Наявне	Постійне	Наявне	Постійне
Усього	1154,2	1153,2	1156,9	1155,8	1158,8	1157,8
Міське	552,3	-	553,1	-	553,6	-
Сільське	601,9	-	603,8	-	605,2	-

Чисельність наявного населення кожного року перевищує чисельність постійного населення в середньому на 1 тисячу осіб.

Частка сільського населення області перевищує міське, так у 2014 році вона становила 52,2% від усієї чисельності населення, відповідно міське - 47.8%. Це зумовлене тим, що в Рівненській області мала густота міст, переважають села.

Вікова структура населення (табл. 2.2) - це поділ населення на групи (типи) за віком, пов'язаний з особливостями його відтворення і міграцією. Вікова структура впливає майже на всі демографічні показники, особливо на загальні коефіцієнти народжуваності і смертності. Межі вікових груп встановлюються на підставі трудового законодавства, місцевих традицій тієї чи іншої країни. За біологічною ознакою виділяють такі вікові групи: діти (0-14 років), зрілість (15 - 59 років) і старість (60 років і більше). Особливо виділяється вікова група жінок фертильного віку (15 49 років), коли жінка може народжувати дітей. У різних країнах вікова структура населення різна. За економічною ознакою переважають національні підходи юридичного визначення межі працездатного віку. Виділяють допрацездатне населення (до 15 років), працездатне (16-59 років) і після працездатне (старші 60 років).

Демографічна молодість - населення у віці від 14 до 25 (30) років, найактивніша в соціально-політичному і соціально-психологічному відношеннях частина населення.

Таблиця 2.2

Розподіл постійного населення Рівненської області за окремими віковими групам (тис. осіб)

	всього	0-14 років	0-15 років	0-17 років	16-59 років	15-64 років	18 і старше	60 і старше	65 і старше
2012	1153,2	224,4	239,7	271,5	717,7	788,5	881,7	195,8	140,3
2013	1155,8	227,3	239,7	273,4	717,4	788,0	882,4	196,0	140,5
2014	1157,8	230,1	244,7	274,8	717,3	786,8	883,0	195,9	140,8

Статевий склад населення (табл.2.3) - загальна кількість чоловіків і жінок, що проживають на даній території. Співвідношення чоловіків і жінок у різних країнах є неоднаковим загалом і за різними віковими групами. Народжується приблизно однакова кількість хлопчиків і дівчаток, проте уже в підлітковому віці це співвідношення починає змінюватися. Смертність у дитячому віці і дитячий травматизм у хлопчиків більші. У більшості країн серед літнього населення переважають жінки. Однак в усьому світі чоловіків приблизно на 20 млн більше.

Таблиця 2.3

Статевий склад постійного населення Рівненської області (тис. осіб)

	Всього	у тому числі
		чоловіки	жінки
2012	1153,2	546,0	607,2
2013	1155,8	547,7	608,1
2014	1157,8	549,1	608,7

Серед населення Рівненської області більшу частку займають жінки, так у 2013 році чисельність жінок становила 608,7 тис., що на 59,6 тисяч більше ніж чоловіків.

Під відтворенням (природним рухом) населення (табл. 2.4) розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення і зміну людських поколінь. Компоненти відтворення населення мають не лише біологічний, але й, певною мірою, соціально-економічний характер. Рівень народжуваності залежить від умов життя людей, розвитку культури, добробуту, залучення жінок до участі в економічній сфері, релігійних переконань тощо. Рівень смертності тісно пов'язаний з матеріальним становищем людей, розвитком охорони здоров'я, харчування, способом життя, політичних ситуацій.

Демографи виокремлюють три історичні типи відтворення населення. Процес демографічного переходу від одного типу до іншого включає чотири послідовні фази. Для першої фази характерне збереження високої народжуваності за різкого скорочення смертності і досягнення високого природного приросту. Цю фазу часто називають демографічною революцією. Друга фаза характеризується переходом від багатодітної сім'ї до малодітної, зниженням показників народжуваності і смертності. Характерними ознаками третьої фази є зростання показників смертності, переважно за рахунок "старіння населення", за повільного зменшення народжуваності, що навіть призводить до зменшення населення (депопуляції). Четверта фаза демографічного переходу настає тоді, коли показники народжуваності і смертності зрівноважуються, а зростання кількості населення припиняється.

Таблиця 2.4

Природній приріст населення Рівненської області ( осіб)

	Кількість живонароджених, осіб	Кількість померлих, осіб	Природний приріст,скорочення (-), осіб	Міграційний приріст,скорочення (-), тис. осіб
2012	18316	14302	4014	-1,4
2013	17445	14556	2889	-0,8
2014	17169	14714	2455	-0,2

Кількість народжених осіб кожного року перевищує кількість померлих, спостерігається природний приріст населення, так у 2014 році він становив 2455 осіб. Негативним є те, що майже при однаковій чисельності народжених протягом усіх років спостерігається спад природного приросту населення.

Збільшення чисельності населення області відбулося за рахунок природного приросту (на 2440 осіб), водночас зафіксовано міграційне скорочення (на 84 особи).

2.2 Аналіз соціально-економічної ситуації в регіоні

У зв'язку із загостренням в останні роки соціально-економічної, екологічної ситуації, становленням і функціонуванням ринкової економіки та інтеграцією України у світовий економічний простір оцінка та аналіз соціальної підсистеми постійно зростає.

До позитивних факторів соціальної системи Рівненської області можна віднести: позитивна демографічна динаміка; наявність мережі установ охорони здоров'я; закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації з кадровим забезпеченням та науково-дослідницьких установ; наявність мережі соціальних установ та природно-рекреаційного і культурного потенціалу для розвитку культури, туризму. Серед недоліків: високий рівень безробіття та плинність кадрів; дефіцит кадрів робітничих професій; значна диференціація заробітної платні працівників за видами економічної діяльності; заборгованість із виплати заробітної плати; різке збільшення смертності від новоутворень та від захворювання системи кровообігу.

Для більш детального аналізу соціально-економічної ситуації в регіоні проаналізуємо статистичні показники Головного управління статистики у Рівненській області.

Стан ринку праці в області :

Середньооблікова кількість штатних працівників області, зайнятих на підприємствах з кількістю найманих працівників 10 і більше осіб, на кінець грудня 2014р. становила 190,2 тис. осіб.

Кількість зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку в державній службі зайнятості області, на 1 січня 2015р. становила 18,1 тис. осіб. У загальній кількості безробітних 56,4% - жінки, 46,4% - молодь у віці до 35 років, 51,4% - особи, які проживають у сільській місцевості.

Рівень зареєстрованого безробіття на 1 січня 2015р. становив 2,5% середньорічної чисельності населення працездатного віку. У сільській місцевості та в міських поселеннях цей показник становив відповідно 2,7% і 2,4% населення працездатного віку.

Кількість вільних робочих місць, заявлених роботодавцями до державної служби зайнятості, на кінець січня 2015р. становила 1182. При цьому, навантаження зареєстрованих безробітних на одне вільне робоче місце, вакантну посаду склало 15 осіб.

За сприяння державної служби зайнятості в січні 2015р. було працевлаштовано 724 зареєстрованих безробітних.

Розмір допомоги по безробіттю в середньому на одного безробітного в січні 2015р. становив 1020 грн., що на 16,3% менше законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати (1218 грн.) та у 3 рази менше середньомісячної заробітної плати штатного працівника у 2014р. (3033 грн.).

Доходи населення області:

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника у 2014р. становила 3033 грн. (тут і надалі дані наведено по підприємствах, установах, організаціях з кількістю працюючих 10 і більше осіб) та перевищувала у 2,5 раза розмір мінімальної заробітної плати (1218 грн.). Нарахування за одну оплачену годину становили 20,89 грн. (див. Додаток Б).

Порівняно з 2013р. номінальна заробітна плата збільшилася на 6,6%, або на 189 грн., тоді як реальна заробітна плата (показник, який характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом росту цін на товари і послуги) зменшилася на 6,1% .

Залишається значною диференціація рівнів оплати праці за сферами зайнятості. Найбільш оплачуваними в області у 2014р. традиційно були працівники: постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (7343 грн.), виробництва хімічних речовин і хімічної продукції (4654 грн.), фінансової та страхової діяльності (4254 грн.), добувної промисловості і розроблення кар'єрів (4219 грн.), лісового господарства та лісозаготівель (3797 грн.), транспорту (3496 грн.).

Нижчою від середньообласного рівня (на 25,5-13,7%) залишалася заробітна плата працівників соціальної сфери: охорони здоров'я та надання соціальної допомоги (2258 грн.), мистецтва, спорту, розваг та відпочинку (2502 грн.), освіти (2618 грн.).

Найнижча заробітна плата зафіксована у працівників тимчасового розміщування й організації харчування (1510 грн.), поштової та кур'єрської діяльності (1850 грн.), сільського господарства (1928 грн.); серед промислових видів діяльності - на підприємствах з виробництва гумових і пластмасових виробів (1636 грн.), текстильного виробництва, виробництва одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів (1854 грн.), виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів (2045 грн.).

Загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати впродовж грудня 2014р. зменшилася на 0,3%, або на 23,7 тис.грн., і на 1 січня 2015р. становила 9,2 млн.грн. (дані наведено без урахування найманих працівників статистично малих підприємств і у фізичних осіб-підприємців).

Обсяг невиплаченої заробітної плати на 1 січня 2015р. становив 1,3% фонду оплати праці, нарахованого за грудень 2014р.

У структурі загального обсягу невиплаченої заробітної плати 63,5% припадало на економічно активні підприємства, 36,5% - на підприємства, щодо яких реалізовуються процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Станом на 1 січня 2015р. майже половина боргу (49,1%) припадала на підприємства м. Рівне, 33% - на підприємства Рівненського району.

За видами економічної діяльності основними боржниками станом на 1 січня 2015р. були підприємства оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів (35,3%), переробної промисловості (26,9%).

За 2014р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 35275 сім'ям, що становило 92,9% загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міських поселеннях - 22801 сім'ї, у сільській місцевості - 12474 сім'ям.