Керування управлінським процесом в організаціях

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра адміністративного права

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Основи менеджменту

Керування управлінським процесом в організаціях

Донецьк - 2011

Сучасні методи прийняття рішень та їх адаптація до управлінського процесу в організаціях

Будь- які проблеми мають рішення,

просто найбільша проблема -

обрати правильне рішення і

відмовитися від тих, які призведуть

до інших проблем.

А.Ч. Кларк.

управлінське рішення організація

В останні роки теоретики і практики менеджменту здійснили ряд досліджень, які спрямовані на зниження суб'єктивності процесу прийняття рішення і збільшення його науковості. Початком інтенсивного розвитку теорії прийняття управлінських рішень як наукової дисципліни можна вважати 40-і роки XX століття, коли під час другої світової війни в Англії групі вчених було доручено вирішити такі складні управлінські проблеми, як оптимальне розміщення об'єктів цивільної оборони, вогневих позицій, оптимізація глибини прориву протичовнових бомб і конвою транспортних караванів.2

У 50-60-тих роках XX століття сформовано систему методів прийняття управлінських рішень, яка була переосмислена і сформульована у вигляді спеціально виниклих наукових дисциплін, таких, як дослідження операцій, системний аналіз, управління технічними системами й ін. Ці науки оперують головним чином з кількісними даними, критеріями й оцінками. В наступні роки основну увагу стали приділяти математичним (кількісним) аспектам вирішення управлінських завдань, використовуючи методи спостереження, формулювання гіпотези, моделювання. Широко використовувалися фізичні, імітаційні, математичні моделі. 4 Сучасна наука в області прийняття управлінських рішень піднялася на якісно новий рівень. В даний час розроблено ефективні управлінські технології, характерні для сучасних організацій. Використовується обчислювальна техніка, здатна оперувати великим обсягом кількісної і якісної інформації; створено комп'ютерні системи підтримки прийняття рішень, автоматизовані системи експертного оцінювання. Вони використовуються в процесі прийняття рішень і дозволяють приймати ефективні рішення в складних ситуаціях. Юридична наука розглядає прийняття управлінських рішень як процес виконавчо-розпорядчої діяльності, спрямований на встановлення правил поведінки органів, організацій, посадових осіб і громадян. В її межах аналізують зміст механізму управління, рішення розглядають в просторі й часі, у всіх його взаємозалежностях, встановлюють норми, які надають рух силам, спрямованим на реалізацію рішень. Проте юриспруденція зовсім не приділяє уваги таким моментам організації процесу, як формування цілей та їх узгодження між собою, збір і обробка інформації, механізм вибору одного з варіантів із великої кількості альтернатив, проблема оптимальності рішення, що приймається. Все це може бути представлене як інформаційні процеси. Адаптація сучасних методів прийняття рішень до управлінської діяльності в юридичній, зокрема державній сферах, відкрило б на нашу думку, шляхи для покращення політичної ситуації в цілому та призвило до підвищення професіоналізму державних керівників. 2

Методи керування в Україні

Українська держава переживає чи не найтяжчий період свого становлення. Виникло загрозливе економічне та соціально-політичне становище. Криза у сфері економіки та політики поглиблюється. Від часу проголошення незалежності країни й досі навіть не визначено її соціально-економічну орієнтацію, владні структури діють емпірично, вельми нераціональним способом проб і помилок. Відірваність від життя багатьох програм і рішень, брак науково обґрунтованого прогностичного підходу, невизначеність функцій та повноважень державних структур, вкрай низька відповідальність майже всіх ланок господарського механізму поставили країну на межу катастрофи. 1

Криза економіки України -- це значною мірою криза управління. Процес розвалу командно-адміністративної системи державного управління розглядався як самоціль за відсутності загальнотеоретичної концепції управління у перехідний період, науково обґрунтованої програми створення якісно нового апарату управління, який відповідав би новим історичним умовам. Процес його створення відбувається стихійно, несистемно і, що прикро, він не тільки не позбавлений вад минулого, а став ще бюрократичнішим і корумпованішим, таким, що ігнорує потреби й інтереси простих людей. У міру створення і розвитку нового апарату державного управління мають розширюватися та поглиблюватися наукові уявлення у цій галузі, оскільки змінюється не тільки конкретика його діяльності, але й найбільш типові риси та властивості, що має першорядне значення для розвитку як теорії, так і практики управління.Постсоціалістичне суспільство відкинуло тоталітарну систему державного управління. Разом із цим зруйновано регіональні та виробничі зв'язки, що існували раніше. А якою ж має бути принципово нова система управління? Вона не тільки не створена, але навіть концептуально не розроблена. Спроби використати для вирішення завдань переходу до ринку попередній державний апарат з непідготовленими до цього ідеологічно й економічно кадрами не могли дати позитивних результатів. Адже основа основ управління в посттоталітарних умовах -- компетентність, оперативність, розрахований ризик та орієнтація на прибутки. 2

Управлінська бюрократія з її авторитарно-бюрократичними методами управління не сприйняла нових соціальних і політичних цінностей. Калькування західних моделей управління ще більше ускладнило становище. Деструктивні тенденції в управлінні дедалі збільшуються. Зростання кількості управлінців часто відбувається за рахунок малокомпетентних людей. Корумпованість охопила всі структури управління, бюрократизм став нормою поведінки державних службовців -- усі ці обставини фактично звели нанівець організаційну діяльність державного управління, призвели до втрати керованості багатьма сферами суспільного життя й економікою. Суб'єкти політики приймають політичні рішення, враховуючи об'єктивні і суб'єктивні потреби й особливості суспільства. Прийняття політичних рішень вимагає від політиків високого політичного професіоналізму. Це означає знання ситуації: наявність ієрархічних структур, досягнення угоди і взаємної довіри щодо заходів, які приймаються, володіння інформацією й перевіреними фактами. Прийняття рішень потребує володіння механізмами зв'язку й інформації, що дають можливість обґрунтувати рішення. Обґрунтованість політичних рішень визначається тим, наскільки вміло й ефективно суб'єкти політики підготовлені до пізнання закономірностей політики і вибору механізмів їх дії. Правильно реалізований вибір забезпечує правильність і ефективність рішення. Проблема оптимального вибору на стадії прийняття рішення потребує урахування корисності і витрат ресурсів. Це примушує політиків звертати увагу на відповідальність за прийняття тих чи інших рішень. Інколи для політиків буває вигідніше вирішувати "завдання", які фактично є тільки цілями і не мають кількісних обмежень. Наприклад, за умов радянського тоталітаризму легше було прийняти рішення про побудову комунізму, ніж вирішити конкретне питання підвищення рівня життя. Підміна завдань цілями "знімала" відповідальність за виконання політичних рішень. Слід також враховувати співвідношення сил, оскільки не все, що вигідно і не потребує значних витрат, "дозволяється" тими, хто контролює ситуацію. Тут виникає проблема правильного врахування чинника часу й оцінки можливості спільних дій. Зміст „державних рішень” охоплює питання різноманітної політичної діяльності: організації і функціонування всіх структур політичної системи суспільства; забезпечення процесу політичного владарювання; розвитку демократичних форм участі громадян в управлінні державними і громадськими справами; підвищення активності громадян у політичному житті; вирішення національних проблем; розвитку взаємовідносин з народами світу; з питань миротворчого характеру, роззброєння, розвитку міжнародного співробітництва та ін.

Процес прийняття державних рішень має різні етапи та функціональні фази. Існують різноманітні точки зору на визначення кількості основних етапів прийняття управлінських рішень. На етапі визначення пріоритетних проблем збирають, відбирають та аналізують інформацію, необхідну для прийняття рішення. На підставі цієї інформації створюється "порядок денний" для очікуваних дій від держави та інших органів. Другим етапом є розроблення та розгляд альтернативних варіантів рішення. Вироблення інваріантів рішення пов'язане як з об'єктивною потребою в оптимізації вибору найкращого рішення з кількох альтерна-тив, так і з суб'єктивними прагненнями та тиском на процес прийняття рішення різноманітних сил, які прагнуть надати свій варіант проекту рішення. Це, по суті, основним , етапом є остаточний вибір, формулювання та легітимізація державного рішення, який технологічно реалізується суб'єктами державного впливу в демократичних країнах шляхом голосування або досягнення консенсусу. Тут рішення набуває загальнообов'язкової форми для всіх громадян, які входять у сферу його компетенції. На етапі реалізації і впрвадження управлінських рішеннь, вони практично втілюється в життя. Державна адміністрація залежно від політичного режиму певної країни використовує комбінацію засобів (примусу і переконання) та окремих соціотехнічних засобів (маніпулювання, маневрування тощо) для здійснення прийнятих стратегічних рішень, а контроль за здійсненням рішення та "зворотний зв'язок" є його результатами. Це завершальний етап прийняття рішення. Як показав час, для того, щоб покращити механізми прийняття рішень органами ланок державного управління, необхідне ретельне вивченя та залучення нових концепцій державного менеджменту. 3

Сучасний менеджмент охоплює декілька різних поглядів на методику прийняття управлінських рішень. У найбільш загальному аспекті методи прийняття рішень потрібно розрізняти за їх спроможністю охопити процес вироблення рішення в цілому. За цією ознакою виділяються дві групи методів: загальні, які охоплюють усі етапи процесу прийняття рішення, і локальні, які застосовуються на одному чи декількох етапах. У свою чергу, їх можна розділити на два різновиди: формальні методи (формально-математичні) та неформальні (інтуїтивно-логічні). До загальних формальних методів можна віднести системний аналіз, який служить методологією вирішення великих проблем, а також лінійне програмування. Загальними неформальними методами є способи прийняття рішень на основі управлінського та життєвого досвіду, інтуїції, тобто традиційні методи вирішення управлінських завдань. Виходячи з того, що методи прийнятя управлінських рішень будуть розглядатися нами під призмою саме державного управління, вважаємо за доцільним навести їх класифікацію за обсягом владних повноважень керівника. По - переш , це прийняття рішення владою без колективного обговорення.Цей метод досить часто застосовується в місцевих органах державної влади для вирішення простих рутинних питань. Однак треба зауважити, що одна особа не завжди є гарним джерелом для прийняття рішення, і кеівник, який користується даним методом повинен бути впевнений у тому, що для правильного та всебічного вирішення проблеми йому не потрібна допомога інших фахівців. Метод прийнятя рішення експертом є корисний тоді, коли рішення, що приймається експертом має значно більшу цінність, ніж рішення всього колективу, однак призводить до втрати переваг групової активності. Прийняття рішення усередненням індивідуальних думок є корисним у тих випадках, коли важко зібрати весь колектив для обговорення, бо питання є терміновим. Таким методом користуються в організаціях з великою кількість співробітників і до уваги, як правило,думку начальників відділів, їхніх заступників тощо.При використанні цієї концепції не треба забувати, що не завжди думка посадовця збігається з думкою більшості співробітників і досить часто вагомі рішення приймаються без врахування інтересів працівників. Розповсюдженим є метод прийняття рішень владою після групового обговорення. При цьому методі використуються майже всі колективні ресурси, однак і він не дає гарантій впровадження групового рішення. Наступні два методи, на нашу думку, яскраво виражені на прикладі прийняття рішень Верховною Радою України. Мова йде про симбіоз методу прийняття рішень меншісю та більшістю. По відношенню до усього українського народу депутати Верховної Ради України є меншістю, однак більшість нормативно - правових актів приймаються більшістю від конституційногоскладу законодавчого органу. Доцільним, на нашу думку, було в використання вищими органами державної влади методу прийняття рішень узгодженням голосів, який використовує ресурси всього колективу і є дуже корисним при прийнятті серйозних, важливих та складних рішень. На жаль, такий метод носить суто „партійний” характер і застосовуватися за умов напружених стосунків між владною партією та опозицією ефективно не може. 4

Окрім перелічених, існують окремі методи прийняття суто політичних рішень, крітеріями класифікації яких є суб'єкти та стадії прийняття. Підготовка і прийняття політичного рішення складний процес, який складається з чотирьох стадій: визначення соціальної проблеми, яка потребує розв'язання; формулювання можливих альтернатив рішення проблеми; порівняльний аналіз альтернативних рішень; прийняття рішення (вибір оптимальної альтернативи).

На різних стадіях цього процесу можуть брати участь різні соціальні суб'єкти. На стадії визначення проблеми можуть заявити про свої інтереси найбільш широкі верстви населення, політичні партії і суспільні організації. На стадії формулювання і аналізу проблеми на перший план виходять політичні партії, суспільні організації, експерти, державна адміністрація. На стадії прийняття рішення стають до дії представницькі органи держави, партійних і суспільних організацій. На практиці нелегко визначити дійсного і фактичного суб'єкта прийняття політичних рішень: для цього необхідно ретельно вивчити відносини між політичними елітами і формальним і формальними суб'єктами влади, виявити конкретних осіб чи групи, що контролюють діяльність політичних інститутів чи здійснюють на них безпосередній вплив. 2

Усі політичні рішення звичайно підрозділяють на закони і постанови вищих органів влади; рішення місцевих органів влади; рішення, що приймаються безпосередньо громадянами; рішення вищих органів політичних партій і суспільних організацій; рішення місцевих органів політичних партій і суспільних організацій.

Відповідно до типу рішень, застосовується декілька методів прийняття рішень: компроміс, консенсус і гегемонія. Компроміс (лат.- обіцяний) - це угода, досягнена шляхом взаємних поступок. Компроміс неможливий, коли учасники рішення знаходяться в однозначно взаємо заперечних відносинах; компроміс можливий, коли їх інтереси частково співпадають, хоча й частково суперечать. Компромісне рішення забезпечує реалізацію спільної або вищої мети, але не гарантує для жодної із сторін повноти виконання їх вимог.Такою вищою метою в суспільстві є збереження цілісності і незалежності держави, громадянського миру і виконання загальнонаціональних завдань. Рівень компромісу є прямо пропорційним масштабам проблеми, що розв'язується, і рішенням, що приймаються. Для збереження держави необхідне компромісне рішення всіх соціальних груп у межах держави; для збереження загального миру на планеті необхідне компромісне рішення всіх держав що складають світове співтовариство.

Консенсус сприймається як спільна згода щодо політичного курсу в цілому чи його окремого аспекту. У вузькому сенсі - це метод розробки і прийняття рішення, коли обговорювана альтернатива не ставиться на голосування, а приймається шляхом узгодження. Узгодження - це порядок прийняття рішення, коли учасники навіть за незгоди з якогось положення пропонованого проекту не заперечують проти його прийняття в ім'я спільних інтересів.Методом консенсусу приймаються рішення на загальнонаціональних "круглих столах" чи всіма фракціями в парламенті. Рішення Ради Безпеки ООН приймаються за згодою всіх її постійних членів. Водночас консенсус не означає абсолютної згоди всіх політичних сил, консенсус ніколи не охоплює всього населення. Звичайно він є вищим за рівнем з питань загального характеру і нижчим з конкретних соціально політичних проблем.Для досягнення політичного консенсусу необхідні: по-перше, готовність більшості населення слідувати прийнятим законам; по- друге, легітимність політичних інститутів, покликаних перетворювати ці закони в життя, по - третє, наявність у громадян почуття належності до спільноти.

Майже протилежним до консенсуального є метод гегемонії. Гегемонія як політичний принцип означає неоднаковий статус соціальних суб'єктів в системі соціально - політичних відносин, суб'єктів, що визнають один одного суперниками, а природними союзниками і партнерами в реалізації своїх інтересів. Тут пріоритет у прийнятті політичних рішень лежать більш могутньому суб'єкту, його слабші союзники погоджуються альтернативою як такою, що відповідає їх інтересам. 6

Усі перелічені методи прийняття управлінських рішень досить відомі у науці державного управління, а деякі з них активно застосовувались і застосовуються в Україні. Однак, на жаль, ситуація, яка склалася в нашій державі дає змогу говорити про те, що більшість управлінських рішень не є ефективними, а ступінь довіри до керівників владних органів з боку суспільства залишає бажати кращого. Усе це наштовхує на думку про необхідність підвищення професійних якостей посадових осіб саме як менеджерів державного управління. Такі можливості дають інноваційні методи прийняття управлінських рішень, запропоновані за останні декілька років розробниками теорії загального менеджменту.

Першим у низці сучасних концепцій прийняття управлінських рішень є дерево рішень. Дерево рішень - це модель, подана в графічній формі. На графік наносяться всі кроки, які необхідно розглянути, оцінюючи різні альтернативи. Дерево рішень підкреслює два основних моменти: використання інформації, придбаної в процесі підготовки до ухвалення рішення і усвідомлення послідовного характеру процесу ухвалення рішення. Кожна «галузь» дерева показує можливу послідовність рішень і відповідних їм дій. Дерево рішень дає можливість управлінцям уявити, наскільки піддається кількісній оцінці те чи інше явище в умовах суб'єктивного прийняття непрограмованих рішень. 4

Ще один спосіб представлення дерева рішень - це намалювати його різні галузі, як розвилки на дорозі. Суб'єкти прийняття рішень використовують цю технологію, щоб оцінювати шляхи, уздовж яких будуть прийматися різноманітні серії рішень. Потім, за допомогою вивчення альтернативних шляхів, вони намагаються визначити, який з них має найбільші переваги і яким треба йти. Кожна «галузь» дерева показує можливу послідовність рішень і відповідних їм дій. Запровадження „дерева рішень” під час прийняття та узгодження законодавчих актів дасть, на нашу думку, модливісь наочно оцінити майбутні наслідки того, чи іншого „нововведення”.

Українські державні службовці досить часто стають так званими „жертвами” наказів та розпоряджень з боку керівників облсних та місцевих органів державної влади або місцевого самоврядувння. Найчастіш, вказівки щодо введення додаткових журналів обліку або контролю, які не предбачені вщими нормативно - правовими актами, пояснююються бажанням полегшити роботу самих працівників у майбутньому, але як показує досвід, тільки додають зайвої роботи. Саме цьому, ріціональним вбачається використання керівниками державних установ та організацій методу Делфі - багатотурова процедура анкетування. Після кожного туру дані анкетування опрацьовуються і повідомляються результати й оцінки.

Перший тур анкетування проводиться без аргументації, у другому - відповідь, яка відрізняється від інших, слід аргументувати, або ж змінити оцінку може експерт. Після стабілізації оцінок опитування призупиняється і приймається пропозиція експерта або скореговане рішення.

Аналітично-систематаційний метод є три складові частини: аналіз ситуації; аналіз проблеми; аналіз рішення. Аналіз ситуації передбачає з'ясування ситуації, яка спонукає до дій або прийняття рішення.

Проблема виникає тоді, коли дійсність не збігається з тим, що могло б бути. Відхилення дійсності від бажаного стану можуть бути як позитивними, так і негативними. Тому аналізу проблеми приділяють окрему увагу.

Заключним етапом цього методу є системний аналіз прийняття який здійснюється в окресленій послідовності. Спочатку визначають привід для рішення - мету, потім розробляють цільову установку, щоб чітко визначають предмет рішення. Після оцінки цілей, оцінють мету. Окремим етапом є зваження альтернатив для того, щоб бути впевненими у вірності вибору. Перед прийняттям остаточного рішення намагаються виявити негативні наслідки, оцінити ризик та імовірність і важливість неочікуваних подій. 3 Парадоксальним вважається те, що прийняття рішеннь державними органами містить в собі тільки деякі з етапів аналітичного методу, так би ммовити, „скорочений варіант”, тоді, як на нашу думку навпаки, саме прийняття державних рішень повино проходити усі стадії системного аналізу.

Треба зауважити, що наукою сучасного менеджменту були розроблені стилі прийнятя рішень, які можуть бути властиві керівникам різного психологічного типу. Рішення врівноваженого типу - властиві людям, які приступають до проблеми з уже сформульованою вихідною моделлю, яка виникає в результаті попереднього аналізу умов і вимог завдання. Відтак, імпульсивні рішення характерні для людей, у яких процес побудови гіпотез різко переважає над діями за їх перевіркою і уточненням; інертні рішення є результатом дуже невпевненого і обережного пошуку;ризиковані рішення нагадують імпульсивні, але відрізняються від них деякими особливостями індивідуальної тактики. 5 Нажаль, рідше у державних організаціях зустрічаються рішення обережного типу, які характеризується особливою старанністю оцінки гіпотез і критичністю, хоча саме на такий вид рішень, на нашу думку повинні бути орієнтовані менеджери державної сфери. До простих, але наочних методів вибору кращого варіанта рішення належить матриця оцінки наслідків реалізації рішення. Суть цього методу полягає в тому, що в матрицю заносять усі можливі майбутні наслідки реалізації рішення. Ефективність розраховується множенням ймовірності настання події на її значення у складі всіх можливих подій, які відбудуться внаслідок реалізації рішення. Ця матриця не гарантує, що відібраний варіант рішення буде високоякісним, оскільки при її складанні можуть бути допущені помилки в оцінці важливості події чи ймовірності її настання. Проте, зважаючи на важливість рішень, які прицмаються в сфері державного управління та на соціальні наслідки, дояких неправильність рішення може призвести, треба розглядати матрицю як метод запобігання помилкових дій.

Ще один метод прийняття рішень - теорія ігор розглядає задачі, типові для військової справи та активно використовується при прийнятті рішень силовими органами державної влади закордоном. Суть ігрового прийняття рішення полягає в тому, щоб врахувати можливі дії сторін, які беруть участь у конфліктній ситуації . Під конфліктом розуміють будь-яке неспівпадання інтересів сторін. На вибір рішення впливають можливий варіант дій суперника, кількісний результат, до якого приведе певна сукупність ходів. Стратегію, яка приведе до найвищого виграшу в грі з урахуванням можливих дій суперника, приймають як рішення. 5

Окреме місце у переліку методів прийняття управлінських рішень займає метод дослідження операцій ІСО. Він з'явився в період другої світової війни і використовувалися спочатку для дослідження військових операцій.

Дослідження операцій -- наука про обґрунтування і прийняття рішення, складова частина вироблення і прийняття рішень. Вона заснована на точному, формалізованому описові ситуації, якісному аналізі факторів, що визначають можливості досягнення поставлених цілей. Це сукупність математичних, кількісних методів, що дозволяють здійснити вимірювання витрат і результатів при виробленні і реалізації оптимальних рішень в організаційних системах. 3 На перший погляд, цей метод може використовуватися тільки в управління підприємствами та комерційними організаціями і не розглядався як метод прийняття рішень у державній сфері. Однак, якщо поглянути на нього ширше, то можно зробити висновок, що у будь - якій державній організації керівники якої вирішують економічні питання, цей метод може бути прийнятий до уваги.

В останні роки західні вчені все частіще пропонують використовувати у процессі прийняття адміністративних рішень метод „мозкового штурму” За думкою фінського адміністративного менеджера Т. Стайлена „мозковий штурм - це засіб роботи в группі . за яким похіною метою є знаходження нових альтернативних варіантів вирішення проблемної ситуації”. Відправним моментом мозкового турму є проблема, яка не знайла достатньо хорошого рішення. Мозковий штурм - не є чудодійним засобом, за допомогою якого можна вирішити вічні та глобальні пролеми. Він є засобом вирішення синтетичних проблем, тобто проблем, які містять запитання „як це зробити?” Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду слід дотримуватись певних правил:

- не дозволяється критицизм і негативні коментарі щодо висловлювань учасників;

- ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються;

- заохочується вільне творче мислення;

- забезпечується висування якомога більшої кількості ідей;

- заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на закладі інших тощо.

Відрізняється від методу «мозкового штурму» метод „конференції ідей”, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до “конференції ідей” осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей втрішення даної проблеми.

Цікавим для державних організацій, на нашу думку, є метод “Колективного блокноту”, який поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Впродовж певного періоду часу (звичайно 2 тижні) кожний учасник групи записує до блокноту власні ідеї щодо вирішення даної проблеми. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інформації. Реалізація методу завершується творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу. 6

Ефективність управління будь-якою організацією в сучасних умовах значною мірою визначається процесами прийняття менеджером управлінських рішень. Складність цієї проблеми пояснюється різними причинами: численністю та розмаїттям реальних управлінських ситуацій, відмінністю об'єктів, стосовно яких доводиться приймати рішений; і нарешті, індивідуально - психологічними особливостями суб'єктів управління. Держава та державні організації являють собою механізми, які поттребують не менш досконалих концепцій управління, ніж сфери економічного менеджменту. Крім того, важливість управлінських рішень та й самої функції прийняття рішень у процесі державного управління зумовлена тим, що їх ухвалення, по-перше, чітко простежується як умова виконання всіх інших функцій; по-друге, є безпосереднім продуктом діяльності керівників усіх рівнів управління; по-третє, є одним із важливих засобів формування соціальних інтересів і, по-четверте, виступає однією з форм реалізації соціальних інтересів. Можна сказати, що управлінське рішення і процес його ухвалення являють собою фундаментальну детермінанту колективної (і взаємопов'язаної з колективною) людської поведінки та спільної комбінованої діяльності людей, зумовленої необхідністю задоволення індивідуальних інтересів. 2 Управлінські рішення, відображаючи суспільні потреби та інтереси, у свою чергу, сприяють їх реалізації, формуючи спрямування поведінки людей у сфері управлінських, адміністративно-правових відносин, змінюючи тією чи іншою мірою їх вартісну орієнтацію. В умовах становлення демократичного суспільства та переходу до ринкової економіки питання підвищення якості та ефективності рішень, які приймаються і реалізуються, а також оперативність їх вирішення набувають особливої гостроти. 5 З одного боку, в Україні ще живуть привиди командно-адміністративного управління, у зв'язку з чим нові концепції політичного менеджменту, які враховують усі фактори впливу на діяльність керівників державних організацій, включаючи їх психологічні портрети та індивідуальні особливості, поки що застосовуються у нашій державі в неповному обсязі та не розглядаються як важелі істотних змін сфери державного управління. Проте, з іншого боку,еволюційні засади закордонного менеджменту по трохи штовхають сталий механізм вітчизняного управління. У багатьох містах Україн організовані психологічні курси для керівників організацій будь - якого типу. Різноманітні тренінги та інтелектуально - психологічні ігри допомагають управлінцям приймати правильні рішення, зважувати можливості колективу, оцінювати рівень командної роботи. І той факт, що такі заходи відвідують перважно керівники господарських організацій, на нашу думку, є значною прогалиною. Бо саме на керівниках державних установ лежить найбільша відповідальність за прийняття невірних рішень та відповідабть вони не за втрату прибутку, а за звуження кола інтересів суспільства. Тому відвідування таких тренінгів, як обов'язкова частина програми підвищення кваліфікації управлінців державної сфери, є на нашу думку, доцільним запровадженням. Створення умов, за яких управлінці державної сфери могли б покращувати свої навички та розробка механізмів відповідальності за прийняття невірних рішень, чітко б окреслило позицію держави до керівників: „Або розвиватися як особистість та як лідер, або дати дорогу іншим.”За для цього рпопонується введення обов'язкового курсу вивчення основ державного менеджменту у вищих навчальних закладах. Які готують спеціалістів з державного управління та запровадження дисциплінарних стягнень за поршення тієї чи іншої концпції управління.Реалізація методів „мозкового штурму”, „дерева рішень” та „конференції ідей” в державних установах усіх рівнів забезпечить всебічний розгляд будь - якої проблеми та прийняття найбільш ефективного рішення. Зміни погляду потребує і контроль за прийняттям рішень. У процесі контролю за діями виконавців керівник повинен встановити: чи досягнута запланована рішенням мета, тобто чи виконано рішення повністю, частково або не виконано, в якій частині не виконано і т.д.; якщо ціль досягнута, то чи був процес її досягнення найкращим (оптимальним), чи відповідали методи і засоби її досягнення вимогам законодавства. Якщо мета не виконана, то необхідно встановити, які основні причини цього, в якій частині вони залежали від виконавців, а в якій - від правильності та обгрунтованості самого прийнятого рішення. Бо практика роботи державних лужбовців показує, що у разі негативних результатів реалізації тих чи інших рішень, завжди винними залишються виконавці, хоча демократичні засади ефективного менджменту наголошують на тому, що найголовнішим завданням керівника є не пошук винного, а пошук причини. І якщо ця причина полягає у неправильній оцінці фактів під час прийняття рішень, то це говорить про не високі якості керівника саме як управлінця. Саме для того, щоб звести на нівець усі помилки „державних” менеджерів, сфера державного управління в Україні потребує реформування та глибокого вивчення, аналізуміжнародного досвіду, законодавчого закріплення основних положень та методів та сумлінного ставлення керівників державних установ та організацій до своїх функцій як суб'єктів управлінських рішень. Сучасна епоха, глобальне розуміння еволюції людства потребують постійного перегляду змісту державних рішень, переосмислення значення вже прийнятих рішень, визначення нових меж їхнього впливу. Зміст політичних рішень охоплює питання різноманітної політичної діяльності: організації і функціонування всіх структур політичної системи суспільства; забезпечення процесу політичного владарювання; розвитку демократичних форм участі громадян в управлінні державними і громадськими справами; підвищення активності громадян у політичному житті; вирішення національних проблем; розвитку взаємовідносин з народами світу; з питань миротворчого характеру, роззброєння, розвитку міжнародного співробітництва. 5 І кожен керівник, на нашу думку, повинен прийняти нову політичну мораль: не політика змінює людину, а людина має змінювати себе сама.

Список використаних джерел

1. Колодій А.П. Політологія .- К.: Ельга-Н, Ніка Центр, 2010.- С. 101 - 109.

2. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент.- К., 2006- С.258-264.

3.Малиновський В. Функція прийняття управлінських рішень//Вісник УАДУ -2005 - № З -С 48-49

4. Беспалов Б.А. Наука та мистецтво прийняття управлінських рішень.-К.: Вища школа, 2003.- С.45-58

5. Робінс Стефан П. Основи менеджменту/ Стефан П. Робінс, Девід А. ДеЧенцо,; Пер. с англ. А. Олійник, М. Корчинська, Р. Ткачук,. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Осно-ви", 2002. -671 с.

6.Політичний менеджмент. Електронний ресурс. Режим доступу:http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=25&c=322

Размещено на Allbest