Державна політика в інформаційній сфері України

Разом із тим телевізійна кіноіндустрія як інструмент формування та зміцнення сучасної української ідентичності є вкрай неефективною, оскільки за участі російського капіталу виробляє в основному суто комерційний продукт, розрахований на російського та російськомовного споживача. Він (продукт) не є національним з погляду художнього змісту, а отже - об'єктивно виступає чинником консервації й зміцнення російського мовно-культурного ареалу. Показово, що створені в Україні серіали та телефільми наш глядач зазвичай ідентифікує як російські.

Попри певні тенденції до локалізації, тобто до збільшення в сітках мовлення питомої ваги національного аудіовізуального продукту, загальнонаціональні мовники досі роблять головну ставку саме на такі українські, а також російські фільми та серіали, розміщуючи натомість продукцію, присвячену національній історії, культурі тощо здебільшого у денному чи нічному ефірі.

Однією з неодмінних умов формування національного інформаційного простору є комплексна та ефективна протекціоністська політика держави, головним завданням якої є стимулювання створення відповідних індустрій і забезпечення їх стійкого розвитку. Передусім це: 1) розвинена та впливова у суспільстві система загальнонаціонального Суспільного мовлення із такими виробничо-технологічними складовими, як загальнонаціональне та супутникове телерадіомовлення, онлайнове мовлення в Інтернет, виробництво фільмів, телесеріалів, програм; 2) конкурентоспроможна система національного кіновиробництва та кінопрокату; 3) національна система глобального збирання та поширення інформації, орієнтована на активне розповсюдження відомостей про Україну та створення її позитивного іміджу у світі.

Щодо збільшення глобальної інформаційної присутності України, то тут спостерігається сталий, хоча й повільний, прогрес. На сьогодні офіційну присутність України у світовому інформаційному просторі забезпечує ДТРК “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення” (УТР). Міжнародне співробітництво в інформаційній сфері здійснюється на підставі низки договорів. Загалом Держкомтелерадіо координує і контролює реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод в інформаційній сфері з понад 30 країнами світу в Європі, СНД, Африці, Азійсько-Тихоокеанському регіоні та на Близькому Сході. Спільно з Державним підприємством “Укркосмос” УТР мовить на 84 країни світу, а з 2005 р. здійснює повноцінне Інтернет-мовлення в реальному часі. З 1 липня 2007 р. обсяг мовлення Державної телерадіокомпанії “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення” доведений до 24 годин на добу з титруванням програм англійською мовою (24 години на Євразію, 24 години на Північну Америку, 24 години Інтернет-мовлення). Із квітня 2005 р. державна телерадіокомпанія “Культура” також розпочала супутникове мовлення у відкритому режимі на понад 80 країн світу.

Із розвитком національної системи глобального мовлення тісно пов'язане питання налагодження ефективного “управління новинами” (менеджмент новин, спін-докторство) про Україну з боку держави. Загальноприйнятою практикою у світі є утворення служб та механізмів, що спеціально опікуються поширенням відкритих повідомлень про країну. Зазвичай це розглядається як розумний баланс між демократичними принципами права на інформацію й свободи слова і здійснюваним в інтересах суспільства та громадян контролем за нею. Одним із перших прикладів створення таких органів у країнах світу став Комітет стратегічних комунікацій (Strategic Communication Unit) у Великобританії.

На вирішення питань, пов'язаних з розширенням інформаційної присутності України за кордоном, формуванням та підтриманням адекватної репрезентації держави як усередині країни, так і поза її межами, була спрямована “Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки”. Проте ефект від її втілення виявився недостатнім, що підтверджується експертними оцінками. Так, на міжнародному заході “Комунікації: управління змінами та імідж України”, що відбувся в листопаді 2007 р. під егідою Міжнародної асоціації зі зв'язків з громадськістю (IPRA) та за сприянням Української PR Ліги, особливо наголошувалося, що про Україну в світі досі знають недостатньо й далеко не завжди інформація про Україну є достовірною.

Причина полягає у тому, що більшість повідомлень про Україну надходить до міжнародної спільноти, як і раніше, з Москви, де зосереджена найбільша на пострадянському просторі кількість представництв провідних світових медіа. Крім того, свою вагому роль безумовно відіграє активна та порівняно добре відпрацьована інформаційна політика РФ, спрямована також на створення вигідного Росії міжнародного іміджу України.

Після 2000 р. закріпилися й продовжують зберігатися високі темпи розвитку систем та засобів телекомунікацій і зв'язку. Найбільш динамічним сектором ринку комунікацій залишаються мережі мобільного зв'язку, якими охоплена нині практично вся територія України. Станом на 01.10.2007 р. кількість абонентів рухомого (мобільного) зв'язку становила майже 52 млн, або 111,6 % від загальної кількості населення України (підрахунок за діючими sim-картками).

Одним із пріоритетних напрямів розвитку телекомунікаційних мереж залишається будівництво сучасних волоконно-оптичних ліній зв'язку з упровадженням технологій CWDM та DWDM, розвиток мережі широкосмугового доступу. За офіційними даними Державного департаменту з питань зв'язку та інформатизації (Держзв'язку), протягом 2007 р. збудовано та введено в експлуатацію 3,4 тис. км волоконно-оптичних ліній зв'язку, що на 25,9% перевищує обсяги приросту минулого року.

Стратегічно важливим завданням державної інформаційної політики є впровадження цифрового телерадіомовлення. Перехід на цифрові технології мовлення є нині однією з глобальних тенденцій. Відповідно до рішення Регіональної угоди “Женева-06”, до якої приєдналася й Україна, усі країни Європи до 2015 р. припиняють аналогове телевізійне мовлення і замінюють його на цифрове формату DVB-T.

Упровадження цифрового телерадіомовлення в Україні є необхідним, оскільки це: а) забезпечить технологічне підґрунтя для подальшої інтеграції України в європейський та світовий телерадіопростір; б) оптимізує використання радіочастотного ресурсу, виділеного Міжнародним союзом електрозв'язку для потреб України (сьогодні він використаний вже приблизно на 90 %); в) збільшить інвестиційну привабливість галузі; г) забезпечить рівномірне покриття телемовленням усієї території держави, включаючи прикордонні регіони; д) виведе Україну на рівень західноєвропейських показників щодо кількості програм телевізійного, звукового та мультимедійного мовлення, поліпшить якість сигналу, уможливить створення в Україні телебачення високої чіткості (технологія High Definition Television - HDTV). 27 листопада 2007 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення затвердила “Державну програму впровадження цифрового телерадіомовлення в Україні”, згідно з якою до липня 2015 р. має відбутися повний перехід на цей стандарт.

На думку фахівців Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, основними гальмівними чинниками впровадження цифрового телерадіомовлення в Україні є: а) дефіцит частотного ресурсу; б) інертність споживачів; в) низька фінансова спроможність громадян; г) значна вартість відповідних проектів; д) інертність провідних ТРО. Виходячи з цього, Нацрада планує дотримуватися стратегії забезпечення незахищених верств населення перетворювачами цифрового сигналу державним коштом за рахунок орієнтації на дешевші технології (зокрема, переведення в цифровий стандарт наявних аналогових передавачів).

Інтернет

За попередніми даними Держзв'язку, станом на 01.10.2007 р. кількість активних користувачів мережі Інтернет становила в Україні 12 % населення. З різною періодичністю послугами Інтернет користується нині близько 9 млн жителів України, що приблизно вдвічі більше, ніж у 2006 р. Кількість доменів ".ua" склала 241,7 тис., веб-сайтів - понад 36 тис.

Продовжують активно впроваджуватись послуги високошвидкісного доступу до Інтернет (хDSL) та широкосмугового доступу через систему кабельного телебачення. Здійснювалось розгортання зон безпроводового доступу до Інтернет за технологіями Wi-Fi, WiMAX. Станом на 01.01.07 р. тільки по ВАТ “Укртелеком” кількість об'єктів безпроводового доступу за технологією Wi-Fi, порівняно з їх кількістю на початок 2006 р., зросла у 9 разів.

Разом з тим, як і раніше, нерівним залишається розподіл користувачів мережі Інтернет за регіонами, при цьому позицію абсолютного лідера продовжує утримувати Київ - 61,8 % користувачів від їх загальної чисельності. Далі, у порядку зменшення долі користувачівйдуть: Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів, Крим та Запоріжжя - їхня сумарна доля складає 27,6 %. При цьому, на усі інші регіони припадає лише 11 %. До того ж, дуже невеликою залишається кількість українських шкіл та інших освітніх закладів, "підключених" до Інтернет.

Це означає, що поширення веб-мереж та розвиток вітчизняних інформаційних ресурсів Інтернет відбувається в Україні хоча й динамічно, але стихійно, поза межами державного регулювання. У цьому контексті окрему увагу треба приділити подальшому територіально рівномірному збільшенню користувачів Інтернет країни, а також подоланню неграмотності населення в цій сфері. За оцінками експертів, через 5-10 років невміння користуватися комп'ютером та Інтернет-сервісами якісно впливатиме на освітні, виробничі та комунікативні можливості всього працездатного населення і молодого покоління.

Загалом, треба наголосити, що в більшості сегментів вітчизняних систем телекомунікацій і мас-медіа, де спостерігається активний розвиток, він забезпечується не стільки державною політикою, скільки ринковою кон'юнктурою та підприємницькими структурами. Крім щойно згаданих секторів ІТ-ринку, яскравими прикладами тут може слугувати також бурхливе зростання вітчизняних ринків комп'ютерної техніки та телевізійної реклами.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, зазначимо, що в Україні сформульовано й закріплено законодавчо основні принципи, завдання та стратегічні напрями державної інформаційної політики, сформовано державні інституції відповідної компетенції, ухвалено цілу низку концепцій, програм та планів дій.

Водночас на рівні практичної реалізації інформаційна політика держави в сучасній Україні відзначається спорадичністю, різноспрямованістю, нескоординованістю діяльності різних відомств, непослідовністю та непрозорістю в реалізації намічених заходів. Як наслідок - Україна поки що не належить до числа інформаційно незалежних держав, її інформаційну сферу характеризують такі ознаки:

· малоефективна система державного регулювання національного медіа-простору, відсутність консолідованого бачення напрямів його подальшого розвитку, нерозвиненість культурних індустрій, національної системи збирання та поширення інформації у глобальному масштабі;

· низький рівень присутності в глобальному медіа-просторі, висока інформаційна залежність від іноземних держав та медіа-структур;

· за наявності позитивної динаміки впровадження телекомунікаційних мереж та комп'ютеризації - ринкова стихійність цих процесів, низька керованість ними з боку держави; збереження відставання у сфері ІКТ, неврегульованість підготовки та працевлаштування в межах держави ІТ-спеціалістів.

З урахуванням сучасного стану інформаційної сфери України першочерговими завданнями інформаційної політики держави мають стати: 1) створення потужної й конкурентоспроможної національної системи інформаційного виробництва, здатної забезпечити консолідацію суспільства на ґрунті спільних цінностей, завдань, ідей та сприяти всебічному розвитку особистості; 2) подальша технологічна модернізація з орієнтацією на розширення присутності у міжнародному розподілі праці у сфері ІКТ.

Вирішення цих завдань передбачає реалізацію таких заходів:

1. Доопрацювання, прийняття і повноцінна реалізація завдань “Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки”, концепція якої схвалена Кабінетом Міністрів 6 червня 2007 р. Програма орієнтована на "налагодження функціонування культурно-інформаційних центрів, здійснення супутникового мовлення в інформаційному просторі іноземних держав українською та іноземними мовами, включення вітчизняних телепередач до пакетів програм, що транслюються за кордоном кабельними мережами".

2. Налагодження системного та масового виробництва національного інформаційного (передусім - аудіовізуального) продукту та просування його на ринку.

3. Подолання технологічного відставання у сфері ІКТ, а саме: вчасне (до 2015 р.) упровадження цифрового мовлення, досягнення стовідсоткового частотного покриття території України діючими каналами мовлення та мережами мовлення, розвиток багатоканальних телекомунікаційних мереж, технологічна модернізація державних та комунальних ТРО, розширення апаратно-студійного комплексу ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення".

4. Ліквідація комп'ютерної неосвіченості та інтенсифікації впровадження Інтернет-сервісів у різні сфери суспільного життя. В українських реаліях виконання цього завдання пов'язане з регулюванням і стимулюванням щонайменше трьох сфер: а) систематизоване планове поширення телекомунікаційних мереж і подальша комп'ютеризація; б) розвиток українського сектору Інтернет, включаючи нормативно-правове забезпечення діяльності вітчизняних Інтернет-ЗМІ; в) випереджальне - протягом 3-5 років - подолання комп'ютерної неграмотності населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Шаваев А.Г. Система борьбы с экономической разведкой - М.: Издательский дом [Правовое просвещение], 2000. - 236 с.

2.А. Бедрицкий. А. Федоров. Прав ли Президент Буш?[Независимое военное обозрение].12-18 октября 2001 г. №38. - С.4.

3.Конституція України. Закони України, т.10. - К., 1997.

4.Закон України [Про власність] від 07.02.91, №697-XII.- К., 1991.

5.Закон України [Про підприємства] від 27.03.91. З доповненнями від 16.12.93, №3713-XII. Закони України, т.1. - К., 1996.

6.Закон України [Про інформацію]від 02.10.92, №2657 - XII.- К., 1992.

7.Закон України [Про науково-технічну інформацію] від 25.06.93, №3322 - XII. - К., 1993.

8.Закон України [Про захист інформації в автоматизованих системах]від 05.07.94, №80/94 - ВР. - К., 1994.

9.Закон України [Про національну програму інформатизації] від 04.02.98, №74/98 - ВР. - К., 1998.

10.Закон України [Про державну таємницю] у редакції Закону від 21.09.99, №1079-XIV. - К., 1999.

11.Проект Закону України [Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку]. Внесено на розгляд Верховної Ради України 07.07.98.

12.[Проект Інформаційного кодексу України. Перша редакція Проекту на стадії узгодження із зацікавленими державними органами]. 2001.

13.Біла книга Держспецзв'язку. - http://www.dsszzi.gov.ua

14. Закон України [Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах] // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 26. - ст. 347.

15. Закон України [Про Концепцію Національної програми інформатизації] // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 27-28. - Cт. 182.

16. Закон України [Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки] // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 12. - ст. 102.

17. Закон України [Про основи національної безпеки України] // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - ст. 351.

18. Закон України [Про телекомунікації]// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 12. - Cт. 155.

19. Конституція України [Відомості Верховної Ради України]. - 1996.

20. Батюк А.Є. та ін. [Інформаційні системи в менеджменті]: Навчальний посібник. - Львів: НУ "Львівська політехніка", 2004.

21. Гордієнко І.В. [Інформаційні системи і технології в менеджменті].- К.: КНЕУ, 2003.

22. Гужва В.М. [Інформаційні системи і технології на підприємствах].- К.: КНЕУ, 2001.

23. Дубина А.Г. и др. [Excel для экономистов и менеджеров]. - СПб.:Питер, 2004.

24. [Інформаційні системи і технології в економіці]. / за ред.В.С. Пономаренка. - К.: ВЦ "Академія", 2002.

25. Мур Джеффри и др. [Экономическое моделирование в Microsoft Excel], 6-е изд.: Пер. с англ. - М.: ИД "Вильямс", 2004.

26.Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року [Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів N 8376/1999].

27. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я.М. Шевченко. -- К.: Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. -- Ч. 1.

28. Демкова М.С. [Проблеми доступу до публічної інформації // сайт Центру політико-правових реформ ] www.cppr.info.

29. Петров Є.В. [Інформація як об'єкт цивільно-правових відносин: Автореф.] дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний університет внутрішніх справ. -- Х., 2003.

30. [Вступ до інформаційної культури та інформаційного права]/ За ред. М.Я. Швеця та Р.А. Калюжного. -- Ужгород: ІВА, 2003.

31. Брижко В.М. [До питання застосування у правотворчості понять «інформація» та «дані»] Правова інформатика. -- К., 2005. -- № 4 (8)/2005. -- С. 31-37.

Размещено на Allbest.ru